Опубліковано · Оновлено

Окупаційний суд засудив мелітопольську журналістку Ірину Левченко до 15 років колонії за звинуваченням у шпигунстві

Окупаційний Запорізький обласний суд 4 вересня 2026 року засудив пенсіонерку Ірину Левченко, яка понад 40 років працювала журналістом у Мелітополі, до 15 років позбавлення волі в колонії за статтею 276 Кримінального кодексу РФ («шпигунство»). Журналістка перебуває в російському полоні з травня 2023 року; її чоловіка, затриманого разом із нею, звільнили у серпні 2024 року.

Головне

  • 4 вересня 2026 року окупаційний Запорізький обласний суд засудив Ірину Левченко до 15 років колонії.
  • Обвинувачення пред’явлене за статтею 276 КК РФ («шпигунство»).
  • Ірину Левченко та її чоловіка Олександра затримали російські військові 6 травня 2023 року в окупованому Мелітополі.
  • Левченко — пенсіонерка, в журналістиці з 1981 року, зокрема в мелітопольській районній газеті «Новий день».
  • Чоловіка Олександра звільнили у серпні 2024 року.
  • За даними Інституту масової інформації, Левченко перебуває у списку цивільних журналістів, утримуваних у російському полоні.

Чому це важливо

Вирок пенсіонерці та журналістці з понад 40-річним стажем — це один із небагатьох зафіксованих випадків, коли окупаційний суд на території України виносить тривалі терміни покарання цивільним медійникам за статтею про «шпигунство». Справа ведеться в межах окремого переговорного треку щодо звільнення 28 українських журналістів з полону, і стан здоров’я Левченко робить результат цього треку дедалі більш терміновим.

Що сталося

Окупаційний Запорізький обласний суд 4 вересня 2026 року оголосив вирок Ірині Левченко — 15 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за обвинуваченням у шпигунстві (стаття 276 КК РФ). За версією суду, журналістка через Telegram зв’язалася з мешканкою підконтрольної Україні території й нібито погодилася передавати українським спецслужбам дані про розташування адміністративних будівель, працівників окупаційної влади, маршрути пересування російських військовослужбовців, техніки та озброєння в Запорізькій області. Суд також стверджує, що у лютому 2023 року вона передала відомості про російські державні міністерства та відомства силового блоку з адресами й списками працівників і не видалила ці дані з телефона до затримання співробітниками ФСБ у Запорізькій області. Левченко перебуває в полоні понад три роки: від травня 2023 року її утримували в Мелітополі, потім у Донецьку, у Сімферополі та в Краснодарі, після чого знову повернули до Донецька. Інститут масової інформації веде її у списку цивільних журналістів у російському полоні, а Україна веде окремий переговорний трек про звільнення 28 українських журналістів.

Як про це пишуть українські джерела

Українські джерела одностайно називають суд «окупаційним», а затримання Левченко та її чоловіка — «викраденням» чи «затриманням», підкреслюючи, що суд відбувається на тимчасово окупованій території. Наголошується, що Левченко не відмовилася від українського громадянства і тривалий час залишалася в Мелітополі; її журналістська біографія — понад 40 років у місцевій пресі — подається як підстава для кваліфікації обвинувачень як сфабрикованих. Висвітлюються інституційні кроки: список Інституту масової інформації та парламентська комісія розслідування злочинів проти медіа, а також окремий переговорний трек щодо звільнення 28 українських журналістів. Окремо увага приділена погіршенню здоров’я Левченко та відсутності доступу до ліків і зв’язку з родиною.

У чому розходиться висвітлення

Джерела розходяться щодо точної дати затримання: більшість публікацій називають 6 травня 2023 року, частина раніших матеріалів формулює її як «на початку травня 2023 року». Також неузгодженою є тривалість роботи Левченко в «Новому дні» — «понад 40 років» в одних матеріалах і «41 рік» в інших.

Передумови

Ірина Левченко працювала в журналістиці з 1981 року, зокрема в мелітопольській районній газеті «Новий день», і на момент затримання була пенсіонеркою. Її та чоловіка Олександра затримали російські військові 6 травня 2023 року в окупованому Мелітополі; Олександра звільнили у серпні 2024 року. Ірину відтоді утримували в Мелітополі, Донецьку, Сімферополі та Краснодарі, а потім знову повернули до Донецька; за словами її сестри Олени Руденко, її утримують у камері приблизно 3×4 метри разом із трьома іншими жінками. Інститут масової інформації включив її до списку цивільних журналістів у російському полоні, а народний депутат Ярослав Юрчишин публічно описував стан її здоров’я та умови тримання.