Грав духовий оркестр, звучали популярні колись військові пісні.

- Спасибо вам, что вы пришли на эту встречу, не дали себя купить пайками,- заявив кандидат, натякаючи на нечесні методи головного суперника. Кожен кандидат догоджує виборцям по-своєму...

А після нього на сцену вийшли танцювати вальс маленькі кавалери у військових мундирчиках та їх маленькі дами. З дитинства малечу очаровують магією військової форми. Вона так гарно виглядає на балу! Але так негарно розлітається на клапті разом з одягнутим у неї “гарматним м’ясом”, вспорота осколками від вибуху гранати... Чомусь мені згадалося, що під час стимульованої “великими геополітичними гравцями” 8-річної війни Іраку з Іраном аятола Хомейні гнав підлітків 14-15 років на мінні поля, обіцяючи їм рай після смерті.

Міф про переможну війну живе. І війна може повторитися. А ще за день до того я радів: нарешті! Нарешті вищі урядовці української держави перестали публічно вітати народ з так званим “днем перемоги” 9 травня. Прес-служби Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко розіслали їх теплі слова з нагоди Дня Європи, а про “ветеранів” – “забули”. Тим вже дарували традиційні квіти і привітання помічники, секретарі...

Глянцева картинка так званої “Великої Вітчизняної Війни” довгі роки була одним з ключових елементів радянської пропаганди. Велика напівправда-брехня про “перемогу над фашизмом” приховувала те, що радянські люди поверталися додому з війни не переможцями, а переможеними, бо мільйони “визволителів Європи” були відправлені в концтабори: Сталін пам’ятав історію з декабристами і не хотів повторення.

Символічно, що два найжорстокіших політичних режими XX століття зародилися і зчинили чимало лиха у Германії – країні, де споконвіку зароджувалися антихристиянські течії й розколи, на батьківщині марксизму; та в імперській Росії, де царі завжди вважали себе вищими не те що за Церкву, а навіть за Бога – згадаймо, як Олександр I “відмінив” таємницю сповіді. Коли суспільство ставить матеріальні цінності вище за духовні, мільйони людей з порожніми і озлобленими душами гинуть у війнах, знищуючи себе, грішників, та всіх безвинних на своєму шляху. Ще й плюндрують могили вбитих цинічною брехнею – інакше не назвеш спроби (втім, безуспішні) совєцького керівництва визнати через Нюрнберзький трибунал військовими злочинцями борців за незалежність України.

Нам кажуть, що Росія "перемогла фашизм". Та ну? Чекісти при владі, розправа над незалежними ЗМІ та фінансово-промисловими групами, побиття та арешти опозиціонерів, ріст ксенофобії, що виплескується на сусідні держави, вбивства журналістів, кривава бійня в Чечні, Беслан і Норд-Ост, "what’s happen with submarine? - она утонула!", "мочить всех в сортире", "права каких людей нарушаются? имена, явки, фамилии?!", необмежена дідівщина в деградованій армії, над кожним підприємцем десять хижих контролерів, великому бізнесу диктує волю Кремль, за скарги на корупцію - тюрма, як у випадку з Ходорковським...

- История Германии - это слепок истории в какой-то степени Беларуси на определенных этапах власти. В свое время Германия была поднята из руин благодаря очень жесткой власти. И не все только было плохое связано в Германии и с известным Адольфом Гитлером. Я подчеркиваю, что не может быть в каком-то человеке все черное или все белое. Есть и положительное – Гитлер сформировал мощную Германию благодаря сильной президентской власти. Ведь немецкий порядок формировался веками. При Гитлере это формирование достигло наивысшей точки. Это то, что соответствует нашему пониманию президентской республики и роли в ней президента.

Не повинно бути в Україні ТАКОЇ влади - яка хизується давніми перемогами над фашизмом і водночас не хоче помічати власної жорстокості та авторитарності!

А це ж так просто, ублажити ветеранів і пояснити молодому поколінню, що з них, героїв, треба брати приклад і... готуватися до ролі "гарматного м’яса"!!!

Яке благо для Українського народу в тому, що ми звільнюємось від міфів сталінської пропаганди, визнаємо, що режими Гітлера й Сталіна тотожні за своєю антилюдяністю! В Росії та Білорусі досі культивують міф про “Велику вітчизняну”, приховуючи, що Сталін не менше за Гітлера винен у розв’язуванні II світової м’ясорубки і, фактично, війна велася не за “Вітчизну”, а за імперський лад в Європі. Там досі чіпляють на одяг, антени машин, гілки дерев “георгіївські стрічки”, носіння яких заборонено законодавством всім, хто не має відповідних нагород. І “день Перемоги” закономірно перетворюється у загальнонаціональний акт правового нігілізму. Там досі кидають в натовп абсурдні обіцянки: мовляв, до 2010 року кожен ветеран отримає нове житло – хвалиться щойно інаугурований президент Мєдвєдєв (2х3 кв.м.?). Ще легше було б пообіцяти квартири героям “вітчизняної війни” 1812 року. Вони теж давно загинули. Тільки тоді ще не було “заградотрядів” з кулеметами, які йшли за власними військами і стріляли у спину при спробі втекти чи здатися у полон - “бійці” такого “роду військ” зараз теж ходять на збори ветеранів, увішані орденами, та пожинають славу і почесті від наївних співвітчизників.

Громадянин, який звик не думати своєю головою, а вірити пропаганді – це опора бізнесово-політичних негідників. Беззаконня у цивільно-правових відносинах, хаос у політиці навколо змін до Конституції та операцій з прихватизації державного майна є наслідком того, що виборці не хочуть розуміти: політика виглядає смішною і тупою лише здалеку, так само як рейдерство, до речі. Це далека буря, яка стрімко наближається і може за короткий строк знищити добробут в кожній сім’ї.

Керуючи ланцюговою реакцією об’єднання індивідуумів у натовп, політики вивільнюють енергію колективної тупості людей і спрямовують її у вигідному для них напрямі. Тупість можна зупинити, продемонструвавши “маніпуляторам” силу громадської думки, а можна продовжувати жити у своїй хаті з краю, не розуміючи ризику самоусунення від політики.

Без народної підтримки купка чиновників та діячів “громадянського суспільства” ніколи не наведуть порядок в країні. Безсилі навіть спецслужби: скільки разів вже забороняли Лужкову, Затуліну та іншим українофобам приїзжати в Україну, а вони знову і знову виголошують свої імперські промови в Криму попри всі заборони та попередження Служби Безпеки України.

Кремлівська пропаганда шириться в українських степах, як пожежа. Там вона знаходить свого довірливого слухача, тростинку, що від найменшої іскорки слів про “слов’янське братство” спалахує ненавистю до співвітчизника-“оранжоїда” і чіпляє на груди “георгієвську стрічку”.

А політики – популісти, вони не вміють боротись зі злом, вміють тільки його очолювати. Навіщо послідовно виштовхувати Черноморський російський військовий флот з України, якщо легше “наїхати” і отримати “відкат”? Іншого від недавніх комсомольців та партноменклатури годі й чекати. Тільки спільними зусиллями всіх українців, передусім інтелектуальними та духовними, можна подолати хворобу колективної тупості та участі в чужих, не потрібних нам війнах.