І ось в 2008 році Міністерство робить чергову спробу. На цей раз варто відмітити практичну бездіяльність самих студентів. Їм, наче б то, байдуже до нововведення, на відміну від своїх попередників. Насправді ж, причина цієї бездіяльності полягає в тому, що більшість ВНЗ по своєму потрактували наказ Міністерства і таким чином захистила права своїх спудеїв. Зокрема, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого у Харкові та Львівський національний університет імені Івана Франка для тих студентів, які бажають продовжити навчання у рідному закладі враховує державні екзамени як вступні. Проте так зробили не всі ВНЗ.

В Українській академії друкарства студентам таки доведеться «відмахати» все літо за підручниками та конспектами. Адміністрація закладу вирішила не сваритися з Міністерством і чітко дотриматись процедури вступу. З однієї сторони – абсолютно правильно і логічно. Має ж бути порядок. Проте, з іншої сторони, в цій ситуації студенти залишились так би мовити «за бортом». В «нагрузку» до звичної сесії, державних екзаменів, захисту бакалаврської та практикуму у них тепер ще й з’явились вступні іспити на п’ятий курс.

Тож навіщо цих додаткових екзаменів і чи можна обійтися без них, як це продовжують робити кілька ВНЗ України? Їхнє введення передбачене приєднанням Української системи освіти до Болонського процесу. Вже ні для кого не секрет, що через невідповідність вітчизняного законодавства та світових норм у нас склалась дивна ситуація з освітнім рівне бакалавра. Що він дає? В принципі – нічого. Адже це незакінчена вища освіта. Тобто, виходить що бідолашний студент вчиться всі чотири роки, здобуває бакалавра і за двері. Адже згідно нових правил, ВНЗ зобов’язаний відраховувати студентів після завершення курсу бакалавра. Ну і звісно подальші іспити, що передбачає нову мороку з документами, біганину за довідками, постійні нерви і недоспані ночі. Та й ціна велика – можна так і залишитись за дверима з нікому не потрібним дипломом бакалавра.

Дійсно непотрібним? В Україні так. А от закордоном навіть ректори деяких ВНЗ мають диплом бакалавра. В Європі бакалавр – це нормально, навіть почесно. Це і є закінчена вища освіта. От тільки наш бакалавр м’яко кажучи трішки не дотягує до їхнього. Якщо все спростити, то в принципі наш спеціаліст – це і є Європейський бакалавр. Ось так закрутили долю студента нюанси вітчизняного законодавства.

А що з юридичної точки зору? В принципі – все законно. Студент, згідно закону України «Про вищу освіту» має право на ліні канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів. Але, беручи до уваги нововведення Міністерства, після четвертого курсу бакалаври вже не є студентами, а випускниками. Тобто вони можуть в подальшому стати абітурієнтами, подавши документи на вступ, або ж так і залишитися з нікому не потрібним дипломом. Тож в юридичних аспектах допомоги спудеям не знайти.

Залишається тільки оцінити всю ситуація з точки зору тверезого розуму. Закінчення четвертого курсу – період, коли молодій людині якраз потрібно братися за свою самореалізацію. Молодий, ще не сформований остаточно спеціаліст має величезне бажання спробувати реалізувати здобуті навички. Можна влаштуватися на тимчасову роботу, можна поїхати на стажування закордон, можна вступити в громадську організацію в якості волонтера. Літо – це саме та пора, коли потрібно реалізовувати всі задуми та плани, складені протягом навчального року. Так було завжди, до цього сезону.

Цього літа їм доведеться знехтувати всіма планами. Літо для четвертокурсників в принципі нічим не відрізнятиметься від іншої частини року: далі підручники, конспекти, екзамени. І що основне, знайти вихід з цієї ситуації важко. Тут все залежить виключно від волі Міністерства та адміністрації ВНЗ. Страйкувати можна, але ж чи варто. Страйки не можуть тривати вічно. Наступні випуски четвертого курсу вже будуть готові до того, що в період випуску літа у них не буде. А ось одним курсом доведеться знехтувати. Вони повинні просто пережити цей період з почуттям, що жертвують собою заради приведення вітчизняної системи освіти до Європейського стандарту.

От тільки шкода, що ніхто в цих студентів так і не спитав: а чи хочуть вони цього? І винних в ситуації що склалася знайти неможливо. Адже все законно: документи, рішення. Ба більше, адже все робиться якраз заради благ цих самих студентів. Адже відтепер після четвертого курсу можна поступати на п’ятий в будь який навчальний заклад України і продовжувати здобувати освіту там. Проте, сумнівно, що так багато спудеїв поступали у свої навчальні заклади з ідеєю після четвертого курсу піти в інший. В цьому випадку їхньою думкою теж знехтували.

Отак, на фоні замовчувань, впертого просування ідей та відсутності комунікаційного фактору (зробимо, аби зробити) в Україні і впроваджують нові стандарти освіти. Ідея, що «ціль виправдовує засоби» жива і продовжує жити в головах очільників нашої держави. Ось тільки може настати час, коли студентам набридне мовчки спостерігати і вони таки повторять подвиг своїх попередників. А як відомо, ні один страйк ще не привів до конструктивного рішення. І тоді Міністрам доведеться піти... на поступки студентам. А поки-що всі чекають.