Мабуть, було б варто розповідати про все по порядку, але я так не вмію. Мої думки завше змішані в один цілісний клубок, з якого я іноді вириваю одну більш-менш путню перлу, чи не конче.

Після цієї випадкової зустрічі захотілося писати лише про дорогу в горах і про чуда, які таки зі мною трапилися в ті дні, а я, через свою дріб’язкову зверхність, їх вперто не хотіла помічати.

Чудо друге. Параджанов був тут до мене. Ввечері, в сільському клубі, таки протислася на другу частину «Забутих предків». В помаранчевій плахті і вишитій жовтим і оранжевим сорочці, Палагна перебирала на дримбі пальцем, в той час мольфар відганяв град і зливу… Надзвичайний тонкий еротизм фільму завжди мене зачаровував, його розважлива пристрасть і водночас спокій і вічність гір, на фоні яких точаться всі події.

Чудо третє. Вздовж дороги розкинувся базар. Продавалися смаковиті булки і рогалики з повидлом, якими я встигла поласувати. Найціннішими хвилинами для мене були, коли могла запустити руку в купу вишиванок, витягувати їх по-одній і розглядати, думати, хто їх носив колись, для кого були створені і коли, якими зимними вечорами при свічках і каганцях вишиті. Якщо було б десь море з плахт, кептарів, крайок, тайстр, сорочок, старих скринь і ікон, квітчастих хусток і мідних хрестиків – я б стала рибою і там жила, і дихала б лише випарами нафталіну і трав, запахами, що містять в собі давні шафи ще давніших бабусь.

Чудо четверте. Їх носили на тацях, їх відгризали шматочками діти, їх вихваляли… А перед тим вони були виколисувані чиїмись порепаними руками з теплого сиру. Сирні коники – маленькі гуцульські коники.

Чудо п’яте. Чи пам’ятаєте солодких звірят на паличці? Найпопулярніші – цукрові півники. Колись бабця купляла мені їх біля церкви, в часі сільського празника. Цю смачну цукерку можна було злизувати повільно, чи відкушувати і жувати так, щоб злипалися зуби.

Чудо шосте. Рейсовим автобусом їхали до Коломиї. Крізь маленькі вікна було видно зелені гори і гуцульські хати. Мені захотілося залишитися там назавжди. І в старості виробляти поспішно сирних коників…

(1)Село Космач розташоване в Карпатах за 30 км. від Косова, 32 км. від Коломиї. Огорнене зі всіх сторін горами, з полонинами, вічно зеленими лісами, неймовірною красою Карпат.

В селі 32 присілки, загальна плоша 84 кв.км, проживає 6204 особи.

(2) Йдеться про Великодній фестиваль в Космачі, який мав місце 30 квітня - 1, 2 травня 2008 року. [Великодній фестиваль у Космачі проводиться вдруге. Цього року взялася його організовувати сільська рада. Першого дня (30.04) не відбулося жодного концертного виступу, оскільки у зв’язку з падінням гвинтокрила у Криму в країні була оголошена жалоба, основною подією був приїзд президента близько третьої години по обіді, з дружиною і донькою. Другого дня відбувся вечірній концерт, нажаль невдалий – жахливий звук і з великим запізненням.]