Глобалізація з китайським акцентом добралась таки й до нас. Про це детально розповіла закарпатська газета „Старий Замок-Паланок” у нещодавньому інтерв’ю з відомим фахівцем у галузі туризму Федором Шандором. Те, як індустрія виробництва сувенірів здає свої тиском китайського масового виробництва, мені особисто доводилось бачити не раз. Що казати про держави типу Чорногорії, сувенірний асортимент якої представлений переважно виготовленими у Піднебесній однаковими тарілочками з різними „місцевими” наклейками, океанськими мушлями (біля Адріатики!) та фальшивими австралійськими бумерангами, якщо перед натиском сходу не встояла навіть остання світова – США. В „стейтах” на пам’ять можна придбати не лише виготовлену в КНР модель Пентагону чи Капітолію, але й повний апофеоз – брелок у вигляді американської монети в один цент, залитої в прозорий пластик. Бо навіть такий сувенір роблять у з Великою Стіною... От наша країна здалася, тепер у сувенірних крамницях продаються пошиті в українські вишиванки, розфарбовані там же тарілки, виточені азійськими руками дерев’яні гетьманські булави. Та що там! От вже й серед гордості Закарпаття – лозяних виробів з – зустрічаються вироби з малайських пальм... Здавалося б, на такому збереження по справжньому автентичних ремесел усього, що ними пов’язано, мало б цінитися оберігатися як національний скарб. Та на практиці усе, як завжди...

Отака вона - сувенірна глобалізація

Село з художнім салоном, музеєм та веб-сайтом

Яскравим прикладом того, як розходиться теоретична потреба у розвитку національної культури (до того, ж не суто академічної, а широкому загалу) суворою псевдо-ринковою практикою, може слугувати багаторічна епопея унікальному в своєму роді „Художнім салоном”. Цей салон знаходиться не в закарпатській столиці Ужгороді взагалі не в – у селищі Буштино Тячівського району. Відомий серед поціновувачів народного мистецтва далеко за межами Закарпаття, на жаль, мало „розкручений” вдома, серед звичайних мешканців області. Такий, що мав би стати ще з візитівок краю – якби не численні салону почалася у 1991 році, коли у Буштино запрацювало мале підприємство «Тозак», яке поставило собі за завдання відродження народних промислів. В першій же діяльності підприємство прийняло участь у дебютній в незалежній міжнародній «Слобідській ярмарці» в Харкові, де закарпатські зайняли третє місце поміж 100 підприємств з усього тодішнього СРСР. Через засновники підприємства (хоча підприємства не стільки як джерела прибутку, скільки місцевого осередку культури), подружжя Володимир Наталія Топеха беруть в оренду аварійне приміщення господарського магазину в центрі Буштина, ремонтують його відкривають там спеціалізований магазин «Художній салон» з продажу виробів народних майстрів. Продавати було що – адже у роки у МП «Тозак» працювало до 120 майстрів-надомників: різьбярі, вишивальниці, швачки, художники. В 1994 році подвижники розробили затвердили на районному «Програму відродження народних промислів». В планах бачився „Центр народної творчості” художніми майстернями, учбовими студіями та навіть музеєм. Усім планам не дано було здійснитись – чому, про це трохи далі, а поки що про успіхи унікального в своєму роді закладу, розміщеного у глибинці.

З перших днів свого заснування "Художній салон" став осередком, куди стікалися роботи місцевих майстрів вишивки, різьбарства, лозоплетіння навіть такого мистецтва, яка коренепластика. За 17 років тут виставлялось чимало закарпатських митців, що й не дивно - у величезному за площею Тячівському районі це не ледь не єдине місце, де творцям можна виставити свої вироби, а поціновувачам мистецтва – придбати. У 1997 році майстри МП «Тозак» вишили 42 ікони по взірцях доктора теології о.Блажейовського, в День Святого Воскресіння Христова, в присутності Єпископа Хустського Виноградівського Мефодія була урочисто відкрита виставку вишитих ікон, яка понині.

Ескспонати селищного музею

З 2001 року при магазині-салоні запрацював "Регіональний музей етнографії пониззя ріки Тереблі". В ньому зібрана колекція (понад 300 експонатів кінця XIX - першої половини ХХ століття) стародавнього чоловічого жіночого одягу, вишивок предметів побуту. експонати по селах Тереблянської долини - Буштино, Вонігово, Ново-Барово, Теребля, Дулово, Угля, Чумалево Кричево. це не стихійне зборище випадкових речей - за останні роки подружжям Топеха була проведена систематизація зібраного матеріалу, з допомогою наукових працівників закарпатського "Музею архітектури побуту" (Коцан В.В.) Закарпатського художнього інституту (Пилип Р.І.) в 2007 році була завершена наукова класифікація колекції, описом кожного експонату. Велику методичну допомогу ентузіастам надав професор Ужгородського національного університету, доктор історичних наук М.П. Тиводар. Невеличкий музей у, скажемо чесно, не надто відомому за межами Закарпаття селищі тепер відвідують не лише учні буштинської школи та але й гості з різних міст України та з-за кордону. З різних джерел дізнаються вони про існування унікального закладу, зокрема, з власного сайту салону-музею, створеного, зрозуміло, його ж організаторами. Відвідувачі веб-сторінки й російськомовна версія) можуть заодно помилуватись краєвидами Буштина. Далеко не кожне закарпатське село чи селище зможе похвалитись подібним – хоч кажуть навколо про інформаційну еру, мріють про розвиток місцевого туризму.

А селищний голова – проти!

Здавалося б, місцева влада мала молитися на такий заклад – водночас осередок культури, родзинка для туристів, візитівка для селища, про яке могли б інакше не здогадуватись за межами нашого краю. Однак на практиці все зовсім навпаки. Практично з моменту початку справи натхненники музею й салону мусять витрачати дорогоцінний час на безглузду боротьбу ... селищною владою. Почалося усе з того, що селищна рада Буштина не забажала виділяти землю запланований у 1994 майбутній Центр народної творчості. Та це півбіди. Біда в тому, що й приміщення магазину, де розташувався «Художній салон», його власникам викупити не дають по нинішній день. Приміщення не просте – цей двоповерховий будинок розташований в центрі Буштина, а побудовано його аж в 1915 році. За часів Чехословаччини там була взуттєва майстерня магазин прославленої фірми "Batja" продукції якої, до речі, також представлені в музеї). Капітального ремонту будинок з тих часів так не мав, тільки перший поверх, який останні роки орендує подружжя Топеха, підтримується у більш-менш пристойному вигляді. Звісно, краще, аби у будинку був справжній господар, а не тимчасовий орендар. От намагаються панове Володимир з Наталією аж з 1994 року викупити будівлю. Та цього дуже не бажає селищний голова пан Сабадош, який багато років в усілякий спосіб протидіє продажу будинку. Вочевидь, розміщення в ньому музею та арт-салону не його баченню розвитку селища. Яке, прямо кажучи, не в розквіті. На 10.000 чоловік населення (у це розмір невеличкого міста, навіть аналогу нашого райцентру) у Буштино немає клубу, кінотеатру. Селищна бібліотека розміщується у двох кімнатах селищної ради. Зате чимало барів та кафе, за два останні роки відкрито понад 20 таких популярних нині „закладів культури”, як павільйони з гральними автоматами. Минулого року селищний голова намагався продати один з двох корпусів Буштинської дитячої школи мистецтв приватному підприємцю, Володимиру Топесі, як депутату селищної ради, довелося добряче повоювати й на цьому фронті, аби цього не відбулося.

Опустимо нюанси довгорічної виснажливої боротьби митцями та чиновником. Сьогодні ситуація така: в договорі оренди прямо визначено першочергове право орендарів на викуп свого приміщення. Але не зважаючи на це, а також на рішення Буштинської селищної ради, Постанову Львівського Господарського Апеляційного суду, численні звернення буштинської громади, селищний голова Ю. Сабадош у всілякий спосіб цьому протидіє. Згідно з вимогами законодавства, Володимир Топеха підготував представив необхідні документи для приватизації у управління майном Тячівського району. Відділом був визначений незалежний експерт, який зробив експертну оцінку майна, яке підлягає викупу, за кошти подружжя була проведена аудиторська перевірка, у вересні 2007 року отримано висновок про правильність проведеної експертної оцінки. Залишилося сплатити гроші отримати свідоцтво на право власності. Однак буштинський селищний голова, мало того що відмовляється надати управління майном старе свідоцтво на право власності, так ще й на початку квітня цього року запропонував орендарям сплатити орендну плату за 2005-2008 роки, виходячи з «балансової вартості» приміщення першого поверху, оціненого в 184.409 грн, після того, як у вересні 2007 році його вартість була визначена в 15.337 грн. Мало того, останнім часом почав погрожувати Володимиру фізичною розправою. Причина такого небажання віддати будівлю тим, хто нею опікується вже стільки років, банальна. Як стверджує Володимир Топеха, селищний голова просто хоче продати іншим людям за кращу ціну. Буштинським подвижникам не залишається нічого іншого, як бити на сполох...

І такий будинок декому для культури шкода...

В якості епілогу. В 2006 році Президент України Віктор Ющенко, відомий своїм небайдужим ставленням до української культури взагалі, та народних промислів зокрема, видав Указ №486/2006 "Про заходи щодо відродження традиційного народного мистецтва та народних художніх промислів в Україні". А місяць тому, на спеціальній нараді, закликав створювати музеї у кожному та селі: "Нація хоче показати, що вона унікальна, що вона неповторна. По кожним дрібним грошам у музей. Будь-який предмет ви назвіть - для того предмету музей: молоко - музей молока, - музей лісу, туризм - музей туризму. Я закликаю кожного голову зайнятися цим питанням". Зрозуміло, краще, коли йде – тоді вона щира, а не для галочки. У селі Буштино таку ми бачимо. От тільки виявляється, дуже не раді. Хто ж візьме верх?

"Старий Замок-Паланок"