Роман Василишин

Керівник Фонду соціально-політичних ініціатив

Олександр Ткаленко

Народний депутат України IV скликання

 

НАТО Путін Буш

Українська перспектива, або травесті-шоу Віктора Ющенка

Частина друга

Москалі

Продовження

Так от! Нарешті прийшла черга подивитись, за яким сценаріями може розвиватись військова загроза проти України з боку Російської держави. Автори дають собі звіт, описуючи гіпотетичні збройні конфлікти між двома нашими країнами, що для того, аби такий неортодоксальний розвиток подій став реальністю, мають створитися відповідні умови, в першу чергу в галузі міжнародних стосунків, які зруйнують в громадській свідомості чисельні табу щодо взаємного застосування сили. Ми свідомі того, що наразі міжнародна ситуація не передбачає сприятливих умов для Росії втілювати брутальні та масштабні силові сценарії проти України. Проте світова тенденція ігнорування загалом міжнародного права та традиційної процедури вирішення міждержавних конфліктів може, в самому найближчому майбутньому, зробити війну між Росією та Україною одним із рядових інструментів у взаємостосунках. А от що стосується локальних силових акцій, окреслених певним регіоном та рамками якогось хронічного конфлікту, то тут міжнародна ситуація, на нашу думку, вже досягла потрібного градусу напруження, аби зробити обмежені силові контакти між російськими та українськими структурами справою цілком реальною.

В цій главі ми торкнемося лише питань військово-технічних та тактичних, свідомо оминаючи розгляду питань, які можуть стосуватися геополітичних причин та наслідків, що тою чи іншою мірою випливають із російсько-українського протистояння.

Все вищезгадане стосується також і наступної глави, де ми так само детально розглянемо можливі варіанти силових акцій блоку НАТО чи окремих його членів проти України.

Окупація

Повернімось, все ж, на наші східні рубежі. Саме там в цей час колони російських БРДМ,БМД, БМП та БТР у супроводі підрозділів підтримки перетинають україно-російський кордон, що так дотепер і не зазнав демаркації. Аби не мучити Богатирьову та не примушувати її порпатися з картами, покладемо на себе тягар розповісти, що російська військова потуга увійде на нашу територію трьома колонами. Перша піде на Київ від російського Желєзногорська повз українські Глухів, Бахмач та Ніжин. Друга – від російського Бєлгорода на Харків та Полтаву, а третя – із Ростова-на-Дону, через Новошахтинськ і Дебальцеве попрямує на Донецьк та Дніпропетровськ. Повітряний простір України, тим часом візьме під контроль російська авіація, а небо вздовж маршруту просування військ – бойові гелікоптери підтримки.

Та насправді росіянам не варто турбуватись про забезпечення похідної охорони та обозу. Російське військо може навіть не брати з собою бойових набоїв. Варто лише показати по ОРТ у прямому ефірі, що російський солдат-визволитель тільки-но ступив крок на нашу територію, як почнеться справжнє масове змагання представників місцевих адміністрацій за те, хто організує «нашим братам» найбільш гучну та масову зустріч. Ми переконані, що російські військові, вияви вони таке бажання, могли би пройти від кордону та зайняти Київ протягом одного світлового дня, не зустрівши при тому організованого опору. Хіба лише якийсь старий бандерівець, котрого доля в 50-60-ті роки закинула на Донбас, зробив би постріл чи пожбурив гранату.

Та насправді російська армія буде просуватись до Києва дуже повільно, щокроку стикаючись із перешкодами. Ці перешкоди полягатимуть в тім, що на шляху слідування російських військових, в кожному місті та селі, сотні тисяч людей, щиро і без будь-якого примусу, вийдуть зустрічати їх хлібом-сіллю, танцями, піснями та сльозами радості на очах. Може хтось із губернаторів й не захоче одразу перейти на бік окупаційних сил, проте всі місцеві ради, з першої ж години ухвалять звернення з привітанням визволення України від «націоналістично-фашистської диктатури американських посіпак Ющенка-Тимошенко».

Що стосується місцевої влади і більшості рядових громадян, особливо на схід від Києва, то не викликає сумніву, як вони себе поведуть.

А що можна сказати стосовно політичного класу?

На нашу думку події розгортатимуться так. Ющенко скличе РНБО і, з’явившись відкривати засідання, з полегшенням виявить відсутність кворуму!!! Ну а раз кворуму немає, то і оборону держави від зовнішньої агресії легітимним шляхом, дотримуючись морозівської конституції, організувати буде неможливо. Не стане ж Віктор Андрійович віддавати міністру оборони незаконних наказів. Доведеться президентові пакувати валізи, забирати сім’ю та втікати до Брюсселя у вигнання.

Натомість, після РНБО на засідання з’їдуться члени уряду. На свій подив Тимошенко виявить, що в залі присутні лише вона та Пинзеник. А інші міністри – на лікарняному. Звісно, що будь-які ухвали кабміну тепер виявляться незаконними. Проте голова уряду звернеться до громадян по телебаченню, вся в білому, закликавши зберігати спокій та стабільність, аби не ставити під загрозу економічних досягнень уряду.

А от Верховна Рада покаже свій клас. Депутатів збереться не менше, як чотириста. Втікатимуть від Путіна лише ті, хто має силенну купу вкрадених мільярдів та, до того ж, і подвійне громадянство. Бо Ізраїль чи Америка, хоч щось залишать із вкраденого, а росіяни можуть позабирати все до нитки. Години зо дві Верховна Рада обговорюватиме вітальне звернення до президента Російської федерації, уряду Росії, а також до братнього російського народу, де буде відзначено «настання нової ери у двосторонніх стосунках, яка ранішньою зорею постає на небосхилі після ганебної втечі «американських та сіоністських маріонеток», котрі протягом останніх двох десятиліть намагались зруйнувати віковічну дружбу та непорушний союз наших братніх народів».

Звісно, що не встигнуть росіяни ще й кроку зробити по нашій території, як Кримський парламент на весь світ оголосить вітальне звернення, а Чорноморський Флот РФ протягом кількох годин «звільнить» Кримський півострів. Не менше щиро і Одеса зустрічатиме кораблі Чорноморського флоту Росії, які буде споряджено туди для постійного базування.

А як же Західна Україна? Чи підемо знову в ліси та гори? І тут є прекрасна і, що саме головне, легітимна(!) можливість зберегти лице. Кому ж тепер кортить воювати? Для цього Верховна Рада України привітає російських визволителів та ухвалить постанову «Про принципи взаємостосунків та братньої дружби в нових історичних умовах...» А як можуть Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська адміністрації не виконати легітимну та конституційну ухвалу «національного» парламенту? Треба ж і стабільність зберігати, і темпи економічного зростання, і про інвестиційний клімат та стабільність законодавчої бази неусипно дбати. Не треба забувати і про «демографічні загрози», і про загрози «в галузі адміністрування ПДВ».

А про стабільність транзиту російського газу до країн Євросоюзу хто згадає? Тут дійсно є питання. Думається, що Верховна Рада негайно задовольнить «справедливі вимоги» Російської Федерації та передасть всі турботи по підтриманню надійної роботи українських газо-гонів нашим братам, разом із самими газо-гонами.

Можливо російське військо навіть і до Києва дістатись не встигне. Пройдуть кілометрів зо сто, а всі потрібні ухвали від наших демократичних та патріотичних органів влади – вже на столі у Путіна, чи хто там буде на той час головним. І жодної окупації, і жодного повернення до часів «радянської тоталітарної імперії».

Цікаво дізнатись, а де ж, в цей час, наші збройні сили? Тут немає про що говорити! Якщо сформулювати відповідь, дотримуючись принципів політкоректності, то вона звучатиме так: «Підрозділи Збройних Сил України, виявляючи витримку, мужність та масовий героїзм, зберігаючи підвищену бойову готовність, твердо та рішуче залишаються в місцях постійної дислокації!»

Чому ми так переконані в тому, що наше військо даватиме відсіч окупантам у «місцях постійної дислокації»? А тому, що Генеральний штаб Збройних сил України не отримає наказу Головнокомандувача вийти на рубежі оборони. А наш Головнокомандувач не зможе віддати наказ про організацію оборони через те, що РНБО не ухвалить потрібну постанову через відсутність кворуму.

А щоб не бути голослівними, нагадаємо, як працює наша державна машина в екстремальних ситуаціях. Для цього повернемось в ті дні, коли президент оголосив останні позачергові вибори в парламент, а саме до моменту, коли Ющенко видав указ про введення до столиці додаткових підрозділів Внутрішніх Військ. От тоді і настав час дивуватися. Колони транспорту з особовим складом ВВ було зупинено на шляху до Києва… інспекторами ДАІ(!!!) Потім дві чи три доби йшли якісь переговори між чільниками цих міліцейських підрозділів. В результаті «переговорів» бійці внутрішніх військ залишили зброю, спеціальне обладнання та, покинувши автотранспорт на стоянках за сотні кілометрів від Києва, пішли виконувати Указ президента пішки та без зброї. Зрозуміло, що до столиці ніхто не дістався. Всі залишилися задоволеними. І президент, і опозиція, і міліція. Зрозуміло також, що міліцейські керівники, отримавши черговий «нелегітимний» указ, домовились проміж себе його не виконувати , а про людське око влаштувавши спектакль із перемовами, на повну котушку «включивши дурня».

Так само станеться і у випадку, коли «бойовим генералам» віддадуть наказ воювати. Аркушики з таким наказом будуть блукати і по коридорах уряду, і по парламенту, і по верховним судам, і по адміністративним, і по конституційним. Не здивуємося, коли якийсь районний суд ухвалить рішення, аби відмінити указ президента з цього приводу, а апеляційний скасує ухвалу районного, а Верховний суд, у свою чергу, скасує постанову апеляційного та поверне на повторний розгляд в суд першої інстанції.

Ну, а вже якби хтось із керівників нашої держави виявився таким дурним, що оголосив загальну мобілізацію, то з нього би глумились всі, починаючи від першокласників спецшкіл для розумово-обмежених та, закінчуючи кримськими пенсіонерами.

Викладене вище не варто сприймати як чорний гумор. Події якраз таким чином і будуть розгортатися. Такої тактики дотримуються всі наші державні установи, коли є потреба ухвалювати вольові чи неприємні рішення. Згадаймо, як поводять себе Конституційний суд, ЦВК та Верховна Рада у складних ситуаціях. До того ж, тактика відтягування рішень дозволить більшості політиків та державних керівників залишитися на своїх власних посадах. Залишаться вони на своїх посадах з повної згоди російського уряду, якому будуть служити не так як власному, а заповзято та від щирого серця. Не треба думати, що «москалі» стануть насаджувати до нас різних держиморд із під Костроми та Рязані. Це, звісно, наразі дурний смак.

В сучасних умовах окупація не є раціональною моделлю геополітичної поведінки та, що головне, окупація не є рентабельною. А керівники Росії – інтелектуальні та прагматичні люди.

Крим

Перейдемо тепер до іншого силового сценарію, який передбачає створення сепаратистських анклавів на нашій території.

Перенесемося подумки, наприклад, до Автономної республіки Крим. Так от, цей самий Крим, як відомо, є місцем багаторічної суперечки між нами та росіянами за приналежність. Згадаймо, що карту «російських шовіністів» про Севастополь та славу російського флоту, ми покриваємо кримськими набігами запорожців, козацькими чайками та Хрещенням князя Володимира у Херсонесі.

Кримський півострів нас цікавить, як ідеальний полігон для втілення іншого можливого сценарію агресії РФ проти України, пам’ятаючи про наявність там Чорноморського Флоту Росії, а також про національний та соціальний склад населення.

Уявімо собі на хвилинку, що одного разу на чергову акцію з боку кримськотатарського меджлісу, які він епізодично організовує, підбурюючи своїх співвітчизників незаконно захоплювати кримські землі, громадська реакція буде не зовсім такою безпорадною, як завжди. Наприклад, у відповідь на провокацію з боку меджлісу, «стихійно» збереться велелюдний мітинг російськомовного населення. Та не в одному місці, а одночасно у більшості населених пунктів Криму.

На справедливі зауваження рядових кримчан, «розігріті наркотиками та спиртними напоями, озвірілі татарські молодики, вигукуючи «Аллах Акбар» кидаються бити мирних пенсіонерів та маніфестантів, «застосовуючи холодну та вогнепальну зброю».

Дуже швидко, протягом доби, сутички перекидаються на увесь Крим. З’являється інформація про десятки та сотні постраждалих російськомовних громадян із колото-різаними та вогнепальними ранами.

Підрозділи внутрішніх військ МВС України не можуть самотужки впоратись із розгулом насильства. Географія нестабільності поширюється на увесь півострів. Верховна Рада Криму звинувачує керівництво нашої держави у нездатності зупинити насилля, а також у прямому підбурюванні кримськотатарських націоналістів до розправ із російськомовним населенням.

Керівництво ЧФ РФ робить різку заяву, попереджаючи українську владу про неприпустимість застосування сили проти мирних демонстрантів та одночасно вимагає негайно зупинити безладдя на вулицях.

Телебачення безперервно демонструє кадри скривавлених російськомовних демонстрантів, а також кадри погромів, підпалів та масового побиття і зґвалтувань, що чинять, при повному потуранні Києва, «озвірілі кримськотатарські бойовики».

Російськомовна громада починає записувати добровольців у загони народної самооборони. На чолі цих загонів стають офіцери російської армії. У цивільного російськомовного населення з’являється зброя.

МЗС Російської Федерації робить гучну заяву, звинувачуючи Київ у організації «етнічних чисток та геноциду» російськомовного населення.

Одночасно морська піхота Чорноморського флоту РФ, протягом кількох годин, уникаючи коментарів, бере під контроль всі стратегічні вузли Криму, блокуючи можливість посадки на аеродромах літаків із підкріпленнями МВС України.

Після цього збирається Верховна Рада Криму та зобов’язує кримську міліцію вжити заходи щоб «зупинити безлад та покарати організаторів безчинств». Також Верховна Рада Криму, зважаючи на свідоме небажання керівників України запобігти злочинам проти кримчан з боку «кримськотатарських екстремістів та націоналістично-налаштованих бойовиків із Західної України», звертається до керівництва Росії та Чорноморського флоту з проханням надати допомогу «у запобіганні геноциду та етнічним чисткам».

Телебачення РФ та провідні українські телеканали активно демонструють «свідчення» про «причетність української влади до організації цих подій», яка діє за прямою вказівкою «своїх натовських господарів».

Протягом доби порядок на півострові відновлено. Заарештовано організаторів погромів, серед яких багато «кримськотатарських бойовиків» та молодиків, «вдягнених у вишиванки».

Верховна Рада Кримської АР збирається на позачергову сесію та при велелюдному мітингу кримчан проголошує Українську владу винною у організації геноциду російськомовного населення. На цій же сесії парламент проголошує про вихід Криму зі складу України та звертається до світової громади із закликом втрутитись та визнати нову державу. Звісно, що ця держава звертається також і до країн СНД із проханням про приєднання на рівноправній основі.

Ми не можемо точно вказати, які з цих пунктів сценарію буде інспіровано російськими військовими та спецслужбами, а які стануть природним продовженням спровокованого ззовні соціального та національного вибуху. Одне можемо стверджувати. План такої акції безумовно лежить в шухляді російського президента та чекає свого часу. Тут жодних сумнівів немає. Сумніви є в іншому. Сумніви є в тому, що наш український президент має власний план, як запобігти такому сценарію?

Газпром

Третій варіант силової експансії.

Нещодавно в пресі проскочила інформація про створення Указом Президента Російської Федерації відомчих військ спеціального призначення, які мають підпорядковуватись Газпрому РФ та акціонерній компанії «РОСНЄФТЬ». Війська ці ніби то мають охороняти від терористів магістральні нафто- та газо-гони на території Росії. Інформація ця мало обговорювалася та тихо потонула у інформаційному океані. Ніби нічого і не сталося. Ну, будуть собі спецвійська боронити газо-гони у сибірській тайзі від чеченських терористів. Всі ж бо знають, що терористам вже не залишилося чого бомбувати у містах, то вони поїдуть у тайгу, де вічна мерзлота. Тим більше, що терористів у Чечні залишилося кілька, може, десятків, а кількість особового складу військ Газпрому та РОСНЄФТІ – кількадесят тисяч.

На нашу думку в надрах російських спецслужб існує ще і такий гіпотетичний сценарій.

Російський Газпром повідомляє українську сторону про чергове підвищення цін на газ до середньоєвропейських, одночасно поставивши до відома нашу країну про наявність боргу за спожитий газ, яку треба погасити в самий стислий термін. На переговорах Газпром не бажає йти на поступки та попереджає українську сторону про припинення подачі газу для потреб українських споживачів. Тим часом російська сторона в категоричній формі заявляє українським партнерам, що не дозволить більше красти російський газ та провокувати нестабільність поставок на ринок європейських країн.

Коли настає контрольний день, Газпром знижує тиск в газо-гонах та розпочинає кампанію з дискредитації України, як головного винуватця у зривах поставок газу. З іншого боку росіяни відкидають можливість будь-якого компромісу. Натомість європейські споживачі отримують газ із великими перебоями. Для забезпечення промислових та комунальних потреб уряди країн ЄС вимушені задіяти резерви газу зі сховищ. Керівництво Європейської спільноти та Сполучених Штатів, а також «вільна преса» засуджують Росію, проте, через 3-4 доби обережно починають закликати українських лідерів до виваженості, толерантності та гнучкості, фактично вимагаючи пристати на російській ультиматум. В Україні спалахує чергова політична криза, проте навіть повна готовність України виконати російські вимоги не призводить до відновлення газопостачання, тому що з’являються все нові й нові вимоги Газпрому, виконати які Україна просто не в змозі. Хаос на Європейському ринку наростає. Падіння індексів на європейських фондових майданчиках перекинулось на Нью-Йоркську та Токійську біржі. Проходять екстрені наради на самому високому рівні керівників «демократичних країн», де в самій категоричній формі ставиться вимога до керівництва ЄС розробити нарешті альтернативну програму енергозабезпечення в обхід Росії. Приймаються жорсткі ухвали та резолюції з цього питання. Та нажаль, до тої проблеми, що будівництво альтернативних газо-гонів вимагає десятки мільярдів доларів та десятиліття часу, додається проблема відсутності резервних рентабельних родовищ. Попри різні резолюції Європа категорично вимагає від Росії та України поновити газопостачання. В Україні політична верхівка поступово втрачає контроль за ситуацією. Урядова коаліція не в змозі зібрати засідання Верховної Ради. Секретаріат президента активно веде переписку з урядом. Росія погоджується відновити транзит газу лише за умови повного контролю за всім технологічним ланцюжком української газотранспортної системи, аби запобігти поновленню «розкрадання українською стороною російсько блакитного палива». На заперечення українського керівництва, Захід вимагає проявити гнучкість, погодитись із вимогами Росії та перевести подальше обговорення в режим робочої дискусії після того, як буде поновлено в повному обсязі газопостачання в країни ЄС.

Врешті решт Росія погоджується поновити поставки газу в обмін на тотальний моніторинг НАК «Нафтогазу», включно із платіжною системою, а також на «тимчасову» передачу української ГТС, з усіма її елементами, під охорону спеціальних підрозділів військ Газпрому. Які в нас із Росією бувають тимчасові стосунки ми всі добре пам’ятаємо ще із часів Переяславської Ради.

Для російської влади, що проводить політику монополізації постачання газу в Європу, такий проект, при певному збігу обставин, є звичайним тактичним елементом. При неконтрольованому перебігу подій, Росія в будь-яку мить здатна поновити постачання газу, або знову його припинити. А спеціальні війська Газпрому, все ж здається, більше потрібні як потенційна сила, аби не полишати без контролю газо-гони на території України, а також і для попередження несанкціонованої активності Казахстану, Туркменістану та Азербайджану на Каспійському спрямуванні.

От такі ми пропонуємо читачам три можливих силових сценарії з боку Росії стосовно нашої держави. Безумовно, існує ще велика кількість інших варіантів, та головним залишається єдиний принцип. Оновлена Росія прагне відновити глобальний вплив і готова до силових заходів, при певних обставинах. В тому числі і по відношенню до України. Наша ж держава наразі перебуває в стані повної «розхристаності» та деградації і, очевидно, протистояти силовим діям з боку Росії не ладна.

Хочемо наголосити, що озвучуючи гіпотетичні силові загрози з боку Росії, ми розглядаємо їх поза будь-якими оціночними категоріями, спрямованими на засудження російської влади. Російська верхівка останніми роками добре виконує свою роботу, щодо забезпечення російських національних інтересів. А це, на нашу думку, заслуговує на те, щоб з одного боку поважати успіхи протилежної сторони, а з іншого – самим вживати ефективних заходів, і не проти будь-кого, а головне, керуючись власною національно-центричною стратегією.

В наступній третій частині цієї роботи ми спробуємо дати відповідь на запитання, в якій мірі членство в НАТО, може забезпечити Україні гарантії від такого роду загроз національній безпеці.

В наступній главі ми також плануємо розглянути і питання про те, які потенційні загрози існують для нашої держави з боку самого блоку НАТО, а також від окремих його членів.

Далі буде