О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Общество  2 марта 2006 14:25:13

Сага про Бердичів

Подорожуючи Україною, щоразу відкриваю для себе щось нове, досі незнане. Якось по-новому милують, а подекуди й дозволять доторкнутись і відчути свою загадковість пейзажі старовинних міст та чудові краєвиди місцевості, які органічно ввібрали стиль і самобутність українського побуту.

Час відрядження скінчився. Непомітно насували сутінки, нагадуючи про обмеженість часу й необхідність негайно вирушати в дорогу, повертатися додому.

Вирвавшись із обіймів старовинного міста, машина помчала в напрямку столиці, зберігаючи спогади про перебування в Бердичеві. І, чим далі я від’їжджала, тим більше відчувалися туга й сум. Спогади далекого минулого, що довелось почути від корінних мешканців міста – всілякі історії, легенди і вигадки – ще довго бентежили пам’ять про цей день.

У ПЕРЕПЛЕТІННІ ВІКІВ ТА ДОЛЬ

Місто Бердичів було засноване ще в сиву давнину на високому пагорбі з чудовим краєвидом на ріку Гнилоп’ять. Він і понині стоїть, немов вартовий часу – спокійний і в той же час гоноровий, зберігаючи перлини дорогоцінної культури та духовної спадщини України. Цьому місту відомі й злети, й падіння. Воно пам’ятає і криваві війни, і яскраві й відомі по всьому Правобережжі та далеко за його межами ярмарки, які прирівнювались до великих свят. Тут бував Тарас Шевченко, сюди приїздив до своїх родичів Шолом-Алейхем, тут народився і провів дитинство відомий англійський письменник Джозеф Конрад. У палаці Радзівілів бував великий князь російський Павло Петрович та польський король Станіслав Август. Із палацу, на місці якого нині знаходиться міськвиконком, лунали чарівні мелодії у виконанні Фредеріка Шопена. Саме в цьому місті, в костелі св. Варвари, вінчався відомий французький письменник Оноре де Бальзак з найчарівнішою жінкою того часу Евеліною Гданською...

Переплетіння доль, подій, кожна з яких по-своєму значуща, старовинні маєтки, невеличкі будівлі, де-не-де вже схилені під вантажем часу і врослими в землю стінами, немов могутні дуби, тримаючись лише своїм корінням, зв’язують сучасність із минулим. Кожен з них є німим свідком історії одного із стародавніх міст України, що зберігає історію та легенди цілих поколінь, багату культурну і духовну спадщину старожитностей. А поряд із ними – стоять сучасні багатоповерхівки й невеличкі торговельні будівлі. То там, то тут снують “легковушки”, з шумом і скрипом, немов зітхаючи, потихеньку проповзають переповнені міжміські автобуси, гуркотять вантажівки. З ранку й до вечора місто живе, дихає, наповнене гомоном і сміхом дітлахів. І тільки під вечір вгамовується, наповнюючи вулиці та площі міста спокоєм, розважливим тихим гуркотом невеликого промислового міста, а в ньому 26 сучасних підприємств, яке з 1937 року має статус районного центру Житомирської області. Його територія умовно поділена на сім мікрорайонів, де проживає понад 91 тисяча чоловік. А з грудня 1999 року місто увійшло до складу територій пріоритетного розвитку в Житомирській області у своїх адміністративно-територіальних межах.

Після тривалого “відпочинку” оживають підприємства. Поновлюються і з’являються нові робочі місця. “Впровадження лише в минулому році шести перспективних інвестиційних проектів на суму, більш як 35 мільйонів гривен, дало можливість зберегти і створити 575 робочих місць. Ми не надіємося на випадкові інвестиції. Час одержання „легких грошей” давно вже минув. В роботі має бути система, яка б відпрацьовувала прихід інвестицій, – розповів при зустрічі мер міста Василь Мазур, і далі повів. – А у майбутньому це буде чисте, гарне, впорядковане місто з відродженою виробничою інфраструктурою екологічно чистих технологій, добре розвиненою торгівельною сферою, сучасними школами, збереженою і виплеканою скарбницею старожитностей і колориту нашого краю, збагаченими і оновленними закладами культури. Я впевнений, що у недалекому прийдешньому часі саме через Бердичів проходитимуть всі туристичні маршрути, а тому вже сьогодні розпочинаємо реконструкцію залізничного і автобусного вокзалів та привокзальної площі, будуємо сучасні готелі, кемпінги, ремонтуємо міські дороги, і найближчим часом маємо розпочати будівництво обвідної автомагістралі”.

Можливо, нашим нащадкам вдасться зробити Україну красивою й незалежною країною. А може, їм пощастить розгадати загадку топоніму міста, над якою вже довгий час “ламають” голови фахівці. “Важко прихилитися до однієї з думок, й пам’ятка дражнить нас неповторною ясністю, – читаємо в одному з нарисів вислів відомого письменника Л.Успенського. – Але скільки у світі могильних плит, скільки загадкових папірусів, таємничих дощечок “ронга - ронга”... чекають свого пояснення і прочитання...” І, хоча легенд про походження назви багато, єдиним лишається саме місто з його колоритним побутом і прихильностями мешканців, у переплетінні культур та релігій, віків та спадщиною поколінь, котрі зберігають і примножують традиції для своїх нащадків.

ГОРТАЮЧИ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

Дослухаючись історії, мимоволі поринаю в ті часи, коли органічно поєднувалось уявлення минулого з таїнствами релігійних культів, непомітно торкнувшись таємниць та загадок, які пізніше спливли реальними образами світової історії.

Ті часи, коли походи хрестоносців сягнули східних кордонів християнської цивілізації, наскрізь пронизані втіленням середньовічного духу, вважаються часом виникнення лицарських орденів Католицької Церкви. Вони поєднували в собі дух лицарства з чернечими ідеалами, що пізніше переросли в могутні політичні та економічні інституції, більшість із яких наближається до тисячоліття свого існування.

“Лицарські ордени Католицької Церкви стали унікальним явищем європейського лицарства. Ченці визначалися лицарями Господніми, де молитва і богослужіння були шляхом до зустрічі з Господом, покликані на визволення Гробу Господнього. Навіть одяг ченців того часу нагадував давньоримську військову форму”, – читаю в одній із книжок.

З плином часу дещо змінювалось в ординських статутах – вони розвивалися й доповнювалися, дедалі більше уваги приділяючи місіонерській та освітянській діяльності.

На українських землях католицькі ордени розпочали свою місію в ХІІІ – ХVІ століттях. Основними видами їх діяльності вважається пастирська, місіонерська та освітянська, розбудова костьолів і монастирів. Серед них поважне місце посідає Орден Кармелітів Босих, який вже відзначив 10 річчя своєї діяльності в Незалежній Україні.

Кармеліти Босі розпочали чернече життя у Бердичеві ще 1642 року. Приблизно в той же час почали будуватися кармелітські монастирі у Львові, Кам’янець-Подільському, Вишнівці. Кармеліти повернулися в Україну, щоб продовжувати справу, розпочату першими місіонерами, – проповідувати Добру Новину. Про історію виникнення Ордену люб’язно погодилися розповісти ченці храму Санктуарій Матері Божої в Бердичеві.

“Історія Ордену кармелітів (або, як його ще називають, Ордену Пресвятої Діви Марії з гори Кармель) бере свої початки з Палестини. Його колискою є гора Кармель, яка височить над Середньоземним морем, поблизу порту Хайфа. Це місце здавна було освячене життям і діяльністю пророка Іллі, котрий проводив тут своє суворе життя подвижника, віддаючи молитві й боротьбі з ідолопоклонництвом. Культ святого Іллі на горі Кармель існує до сьогоднішнього дня. Особливою шаною оточували св. Іллю пустельники, які мешкали в численних печерах Кармелю і через це назвалися кармелітами. Крім побожності до пророка Іллі, кармелітська духовність відзначається ще й тим, що центральне місце в ній посідає Божа Матір, котру кармеліти вважають своєю сестрою і покровителькою. Духовне життя Кармелю є Маріїним у своїх початках, назві, літургії, містиці, спогляданні та апостольській діяльності.

Історичні витоки Ордену сягають хрестових походів ХІІ століття, коли один із настоятелів організованої чернечої спільноти, святий Брокард, звернувся до єрусалимського патріарха Альберта з проханням затвердити статут життя пустельників Кармелю. Датою затвердження цього статуту вважають 1209 рік, а у січні 1226 року його затвердив Папа Римський Гонорій ІІІ.

Офіційна еміграція кармелітів із Палестини до Європи розпочалась 1238 року, коли турецька навала поставила під загрозу життя пустельників.Спочатку вони оселилися на Кіпрі, потім у Сіцилії, Англії, Бельгії. Нові умови змусили кармелітів повністю змінити устрій свого життя. Цей період був дуже не простим в історії Ордену. Але на допомогу прийшла Покровителька Братів з гори Кармель – Божа Матір. 1251 року вона з’явилася Симону Штоку, який на той час був генералом Ордену, і наказала йому звернутися до Папи Римського Інокентія IV з проханням про допомогу, і 1 жовтня того ж року новий статут було затверджено. Ці події стали початком бурхливого розвитку Ордену в Європі, й на кінець ХІІ століття в ньому вже налічувалося 100, а наприкінці ХIV століття 200 монастирів. За переказом, Богородиця показала Симону Штоку Скапулярій (спеціальний освячений предмет, який носять на шиї), обіцяючи певні ласки тим, хто його носитиме. Скапулярій також мав служити знаком посвячення всього Ордену кармелітів Марії. Поширення цієї духовної практики стало потужним засобом для розвитку Ордену в Європі.

Кінець ХIV початок ХV століть характеризувалися спадом у розвитку Ордену, що пов’язувалося з певними об’єктивними та суб’єктивними факторами – епідемії, релігійні війни, західна схизма тощо. Реформи, які були проведені в 1575 – 1579 роках, призвели до певних конфліктів між утворившимися двома гілками Кармелю. Закінчилося це тим, що 1580 року кармеліти реформовані отримали дозвіл відділитися й заснувати власний Орден, який назвали Орден Босих Кармелітів.

Від самого початку Босі Кармеліти були вірні двом фундаментальним принципам свого життя: молитві та євангелізації. Так, 1584 року група місіонерів вирушила до берегів Анголи, а згодом, пізніше, до Палестини, Персії, Месопотамії, Сірії, Індії, Китаю, Японії. 1604 року група кармелітів вирушила з Риму до Персії через Австрію, Чехію, Польщу і Росію, оминаючи Туреччину. Таким чином, на початку ХVІІ століття вони потрапили на слов’янські землі. 1605 року, на запрошення місцевої влади, інша група місіонерів прибула до Кракова, де й заснували монастир. Із часом Орден Босих Кармелітів поширився з Кракова в інші міста Польського Королівства. В цей період засновуються монастирі у Львові та Бердичеві.

Бердичівський монастир у ХVІІІ столітті стає центром не лише релігійного, культурного і доброчинного життя. Отці-кармеліти заснували тут 1758 року друкарню під назвою „Forteca N.M.P” (Фортеця Пресвятої Діви Марії), яка працювала до 1864 року. На той час, за багатьма показниками бердичівська друкарня була одною з найкращих, де були задіяні найвідоміші гравери, серед них Теодор Раковицький, батько відомого філолога та історика старовинної літератури Ігнатія Бенедикта Раковицького. Широкої популярності набули бердичівські господарські календарі, які видавались накладом у 40.000 примірників. Тут друкували майже 720 різних книжок російською, польською та латинською мовами, стародавні манускрипти. Друкарня мала й власну фабрику з виготовлення паперу, яку збудували запобігливі отці. У цей же період у бердичівському монастирі була заснована бібліотека, де зберігались цінні друковані книги та рукописи.

1794 – 1831 років кармеліти відкрили в Бердичеві школи для молоді, де навчалися майже тисяча учнів, з викладанням релігії, польської, російської, французької, німецької та латинської мови, а також географії, історії, арифметики, фізики, механіки, архітектури, риторики, логіки та елементів астрономії. Кармеліти були засновниками й міської лікарні на 50 місць.

Після 30-річної перерви 1918 року кармеліти повернулися до монастиря. До 1926 року відбувалися численні паломництва до чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської, але після смерті отця Терезія, настоятеля храму, монастир разом із костелом було конфісковано більшовицькою владою, де згодом було відкрито „Музей революції” та антирелігійний „Музей історії Католицизму”, кінотеатр. Чудотворна ікона стала елементом музейної експозиції.

Перед німецькою окупацією 1941 року на монастирській вежі спалахнула пожежа, яка повністю знищила дахи і внутрішній інтер’єр костелу, залишивши лише монастирські мури. Вважається, що під час пожежі згоріла й унікальна ікона Божої Матері. Гестапо перетворило монастир на в’язницю, де було знищено майже 60 відсотків бердичівлян.

Реконструкція, розпочата у 1960-х роках, дозволила в приміщеннях монастиря розмістити художню та музичну школу, які знаходяться там й до сьогодні, а нижній костел було переобладнено під спортивний зал, а у 1980 –х роках тут планувалося відкрити ще й балетну студію.

Завдяки політичним змінам, у 1991 році кармеліти повернулися в Україну, розпочавши свою діяльність з відбудови зруйнованих храмів і відновленні традиції паломництва на прощу до Санктуарія Босих Кармелітів у Бердичеві (санктуарій у перекладі з латинської – святе місце, що має особливе культове значення). Повторна коронація ікони Матері Божої Бердичівської, від імені Святішого Отця Івана Павла ІІ здійснив єпископ Київсько-Житомирської дієцезії Ян Пурвінський 19 липня 1998 року – стало початком давно очікуваного всіма віруючими заповідного часу”.

ПОКЛИК МИНУЛОГО

Десятки років древнє місто Бердичів, що розташувалось майже на 200 км західніше від столиці, замовчувало про існування чудової пам’ятки культури та духовності й пов’язану з нею легенду, що зберегли і донесли до наших часів ченці Ордену Босих Кармелітів. А зветься вона Санктуарій Матері Божої Бердичівської. Історія цього духовного осередка своїм корінням сягає у сиву давнину, у той час, коли наші пращури ще керувалися високим почуттям честі й гідності. Розпочалася вона на початку ХVІІ століття, коли воєвода й генеральний староста Київського краю Ян Тишкевич передав свій замок та земельну ділянку в Бердичеві ченцям Ордену Босих Кармелітів для будівництва монастиря за своє визволення з татарського полону. А сталось ось що.

Перебуваючи у полоні, Яну Тишкевичу приснився сон, у якому якісь монахи, яких він досі ніколи не бачив, молилися за його визволення. У тім же сні він побачив свою померлу матір, яка просила його заприсягтися, що коли його буде визволено з полону, він побудує цим монахам монастир у Бердичеві й віддасть із дому сімейну реліквію – чудотворну ікону Божої Матері. Минув час. Яна Тишкевича було визволено з полону і він повернувся до нормального життя. Під час поїздки до Любліна він побачив монахів. Його охопило велике здивування, бо то були монахи зі сну. Розповівши настоятелю люблінського храму свою історію, Ян Тишкевич ніскільки не вагаючись, виконав свою присягу. А 1628 року Генеральна рада в Римі затвердила заснування монастиря, визначаючи його як місіонерську семінарію. 1630 року в Люблінському Трибуналі було зроблено запис, згідно з яким свій замок та земельну ділянку в Бердичеві Ян Тишкевич віддає під костел і монастир Ордену Босих Кармелітів. Крім того, на утримання монастиря та його мешканців він відписав село Скраглівку та прибуток від своїх маєтків у сумі 1300 злотих щорічно. Вісім років тривало будівництво, а після закінчення всіх будівельних робіт Ян Тишкевич віддав костелу ікону Божої Матері, здавна відому в його родині своєю благодаттю.

За проектом архітектора Яна де Вітте у 1733 – 1754 роках, на пожертвування меценатів та власні кошти кармеліти будують верхній храм на підвалинах нижнього костелу. Згодом, ансамбль монастирських споруд було оточено оборонними мурами з бійницями, наріжними вежами та спеціальними укріпленнями, зведеними під керівництвом того ж архітектора. У ХVІІІ – ХІХ століттях Санктуарій стає осередком не тільки релігійного життя та культу Марії в Україні, а й осередком культури і доброчинності, що має великі заслуги в поширенні освіти.

Промайнули століття. Криваві війни руйнували і виганяли із Санктуарію його мешканців. Нині не лишилося жодного сліду від саркофага й сімейних поховань його засновника. Адже до 1926 року в нижньому храмі покоїлося забальзамоване тіло Яна Тишкевича, перенесене сюди 1759 року з костелу Отців Босих Кармелітів у Любліні і лише мармурова плита нагадує про це. Вже говорилося, що під час пожежі 1941 року могла згоріти й унікальна ікона. Проте дехто стверджує, що ікону було врятовано, але сліди її загубилися. Можливо вона перебуває в якійсь родині, у нащадків тих, хто рятував Санктуарій, але достовірно нічого не відомо.

Після безрезультатних пошуків оригіналу втраченої ікони на теренах України і Польщі було ухвалене рішення про написання нової, доручивши цю справу живописцю та реставратору Божені Муха-Совінській із Кракова, надаючи їй право на власну інтерпретацію написання образу олійно-смоляною технікою. В основу було покладено композицію Мадонни типу Одигрії, званої Матір’ю Божою Сніжною (оригінал знаходиться в Римі), з формалістично-кольоровою композицією, що відповідає її попередниці, та відрізняється від втраченої матеріальною структурою, розмірами і шкалою цінностей пам’ятки ХVІ століття. 1997 року вона була урочисто освячена Папою Римським Іваном Павлом ІІ у Кракові, а Конгрегація Божого Культу і Дисциплін Танете дозволила її коронацію для Санктуарію в Бердичеві. Як стверджують очевидці й мешканці Бердичева, новій іконі передалися всі чудотворні сили її попередниці. Як тут не пригадати слова, сказані отцем Вацлавом Новоковським: „Чим для Польщі є Ченстохова, для Литви – Остра Брама, тим для України є пречудовий Найблагословеннішої Матері Божої образ із Бердичева від Босих Кармелітів – Столиця і Велич нескінченного милосердя та незлічених див опіки”...

У різний час Санктуарій відвідували посли із Франції, Нідерландів, Німеччини, Австрії та Польщі. 1998 року Санктуарій відвідали нащадки Януша Тишкевича й подарували монастирю сімейну реліквію – ринграф із гербом роду Тишкевичів. Колишній посол Польщі в Україні пан Єжи Бар подарував костелу ікону Милосердя Божого. А навесні 2000 року Санктуарій став центром проведення Днів польської культури, де виступали провідні виконавці старовинної музики.

Ось такі чудові історії я почула, відвідавши старовинне місто. І хто знає, може, саме цьому містові належить стати осередком духовності та культури. Ми звикли шукати диво десь... Їдемо, поспішаємо, не знамо куди і навіщо. І навіть гадки не маємо, що диво поруч із нами. Крізь віки стоїть і чекає. Чекає, коли ми, стомлені від повсякденної метушні, все ж таки спробуємо прислухатися, помітити й відчути серцем його поклик.

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 10033
delete
Олена Голубенко
Олена Голубенко, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +1
Всего комментариев: 1, Всего рецензий: 0
Читайте также

РФ должна выполнять взятые на себя обязательства, – МакронРФ должна выполнять взятые на себя обязательства, – Макрон

Кандидат в президенты Франции Эммануэль Макрон заявил, что его ничего не связывает с Российской Федерацией. Больше информации на странице - http://www ...

Олега Ляшко подозревают в незаконном обогащенииОлега Ляшко подозревают в незаконном обогащении

Директор Национального антикоррупционного бюро Артем Сытник заявляет, что Антикоррупционная прокуратура передала в НАБУ дело относительно незаконног ...

Автолюбители боятся пересаживаться на летающие автомобили без парашютов - исследованиеАвтолюбители боятся пересаживаться на летающие автомобили без парашютов - исследование

Летающие автомобили последнее время стали одной из актуальных тем для обсуждения. Поэтому в Мичиганском университете разработали специальную научную п ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Рекомендує цей матеріал
Чому? Стаття про моє рідне місто. Рекомендація природня. Цікава стаття...
10:51 10/12/07

Live

3 мин. назад

viktor trigub пишет рецензию на публикацию Рубки заповедных лесов продолжаются угрожающими темпами - активисты

41 мин. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Навіщо дертись туди, куди нас не кличуть...

1 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Днище украиноязычных общественных наук.

1 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Щодо майбутніх стосунків України і НАТО з Російською Конфедерацією

1 час. назад

Anatolij Avdeev рекомендует материал Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

1 час. назад

Anatolij Avdeev пишет рецензию на публикацию Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

1 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Щодо майбутніх стосунків України і НАТО з Російською Конфедерацією

1 час. назад

Василь Чорний рекомендует материал Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

1 час. назад

Василь Чорний пишет рецензию на публикацию Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

1 час. назад

Myhail Antonyshyn публикует статью Чому Ле Пен переможе: необхідність кардинальних змін

2 час. назад

Влочега пишет рецензию на публикацию Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

2 час. назад

Влочега рекомендует материал Президенту Франції-39.Жінц
і-64! 7 онуків!

3 час. назад

Іван_Галенко комментирует материал Щодо майбутніх стосунків України і НАТО з Російською Конфедерацією

3 час. назад

Галина Гаврищук рекомендует материал Війна дитячими очима. Лілія Дорошенко

3 час. назад

Галина Гаврищук комментирует материал Війна дитячими очима. Лілія Дорошенко

4 час. назад

Myhail Antonyshyn публикует статью Бог

4 час. назад

Myhail Antonyshyn комментирует материал Як Сексизм врятував людство від Апокаліпсису

4 час. назад

Myhail Antonyshyn комментирует материал Як Сексизм врятував людство від Апокаліпсису

4 час. назад

Наша Версия публикует статью Рубки заповедных лесов продолжаются угрожающими темпами - активисты

4 час. назад

Галина Гаврищук комментирует материал Днище украиноязычных общественных наук.

4 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал Щодо майбутніх стосунків України і НАТО з Російською Конфедерацією

5 час. назад

Чачанидзе Владимир комментирует материал Всегда есть в жизни выбор...!

6 час. назад

Галина Гаврищук комментирует материал Всегда есть в жизни выбор...!