Проте погляньмо детальніше на лісокористування у об’єктах природно-заповідного фонду.

Так, на території лісового заказника місцевого значення „Любомирський” було проведено рубки головного користування на площі 3,8 га та вибіркові санітарні рубки на площі 37 га. Зазначу, що під приводом санітарних рубок можуть проводитись і частенько проводяться рубки суцільні.

У геологічному заказнику місцевого значення „Мізоцький кряж” були проведені рубки загальною площею майже 23 га.

У лісовому урочищі місцевого значення „Cоснові насадження” проведено рубки загальною площею 35,2 га.

У ботанічному урочищі місцевого значення „Барання” проведено рубки на загальною площею 20,6 га.

Звичайно, що після цього дерева всихатимуть, на них з’являтиметься гниль, зникатимуть і рослини, занесені до Червоної книги України.

Подивімось на інші акти лісовпорядкування ми зрозуміємо, що під знищення потрапили дерева, згідно з термінологією лісників, стиглого та перестиглого віку (найдорожчі шматки зі столу лісокористування).

Так, в заказнику місцевого значення урочище „Бір” жертвою стали 120-140 річні насадження сосни. В урочищі “Вікові дубові насадження” фактично знищили насадження 183-річного віку. Найцікавіше, що в актах зазначається, що рослин, занесених до Червоної книги України не виявлено. Дивлячись на такі акти обстеження в мене виникало бажання настійливо рекомендувати працівникам Держлісгоспу сходити до окуліста. Навіть діти знають, що ліси з таким деревостаном відзначаються чи не найбільшим біорізноманіттям. Але, як з’ясувалось пізніше шановні добродії лісники не вчилися не тільки в інститутах та університетах, а й у школі. Адже всі школярі знають, що годі шукати рослини в лісі 1-го грудня! Однак лісогосподарів про це не попередили, тому вони провели обстеження саме у цей час. Більше того, про те, які саме червонокнижні рослини шановні добродії намагались знайти у цей час, в актах не зазначено.

Це було окреслено основні принципи господарювання в лісах, які теоретично мають охоронятися.

Підемо далі.

Ті, хто серйозно займається питанням створення нових об’єктів природно-заповідного фонду знають, який це головний біль отримати згоду землекористувача. Особливих успіхів у стримуванні створення нових об’єктів досяг Держкомлісгосп. Іноді складається враження, що він отримує від цього садистичне задоволення.

Особливо садистичним воно виглядає на фоні того, що Держлісгосп не бажає створення національного природного парку на острові Джарилгач. Острів Джарилгач, що розташований в морській акваторії у Херсонській області – унікальний куточок української природи, який практично не зазнав рекреаційного тиску. Тут збереглися унікальні степові угрупування. До 1951 року ця територія входила до складу різних заповідників. Після сталінських „зачисток” заповідників природоохоронці вже незалежної України намагаються знову надати цій території охоронного статусу. Зовсім інакше думає шановний Державний комітет лісового господарства. Насадивши в степу декілька гектарів сосни кримської та понарозводивши у ній оленів, муфлонів і ще деякої копитно дичини, ця структура не бажає рахуватися з думкою природоохоронців та місцевих жителів. Годі й говорити, що згадану вже дичину розводять для мисливців, переважно іноземців, які стріляють її за гроші. Підпорядковані Держлісгоспу структури просто не хочуть втрачати той мізерний заробіток, якого їм цілком вистачає на горілку. Вирощування ж сосни кримської на пісках справа антиекологічна та збиткова, але у нашій країні бюджетні кошти не рахують…

На Джарилгач завозять муфлонів, а у працівники національного природного парку „Сколівські Бескиди”, який належить Держлісгоспу, обґрунтовують мисливський туризм у парку! Немає слів, читайте самі http://www.ecologylife.ru/ekologiya-goroda/mislivskiy-turizm-yak-odin-z-perspektivnih-napryamkiv-rekreatsiynoyi-diyalnosti-natsionalnogo-prirodnogo-parku-%E2%80%9Cskolivski-beskidi%E2%80%9D.html

Вже майже 20 років триває боротьба за створення національного природного парку „Самарський бір” – найбільшого лісового масиву Дніпропетровщини. Варто зазначити, що території з охоронним статусом у цій області, не дотягують і до 2 % від загальної площі. Враховуючи велике промислове забруднення та перетворення степів краю на суцільні “помідори”, – це можна розцінювати як злочин проти українського народу.

Схожа ситуація і у Волинській області. Починаючи з 2001 року, Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області, керівництво Ківеріцького району, місцеві мешканці та природоохоронні організації борються за створення національного природного парку “Цуманська пуща”. Це величезний старий сосново-дубовий лісовий комплекс, який потребує якнайшвидшого збереження та заповідання. А з ким же ж борються? Вгадайте з трьох раз.

Коли йде мова про такі величезні комплекси як Цуманська пуща, то основним аргументом наших любих працівників лісу є Указ Президента України від 23.05.2005 838/2005, що, начебто, створення національного природного парку не відповідає соціально-економічним інтересам регіону. Маячня... Щоб переконатись у цьому самим, ви можете прочитати текст указу на

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=838%2F2005. Просто як зізнаються самі лісники, у Цуманській пущі дуже багато стиглої та перестиглої деревини (справжнього багатовіквого лісу!), яка варта величезних грошей.

Жителі Ківецівського району, я думаю, тільки і чекають нагоди, щоб здихатись такого землекористувача. Про що свідчить лист звернення до відповідних органів державної влади. Ліс з Волині та Рівненщини за кордон везуть тисячами кубометрів майже щодня, а площу об’єктів ПЗФ скорочують сотнями гектарів. Яка з цього вигода місцевим жителям? Я не кажу вже про шкоду природі. Натомість створення національного природного парку та туристичної інфраструктури з невеликою рекламою регіону буде не лише додатковим, але й основним заробітком місцевого населення.

Не зважаючи на всю тугуватість лісників, природоохоронний рух не згасає. Ми вже у ХХІ столітті . тому природокористування має відповідати своєму часу.