По-перше, вся зазначена нижче інформація є цілком легальною і здобута із загальнодоступних, хоч і маловідомих джерел. По-друге, я не наполягаю на її абсолютній достовірності і прошу сприймати як, ну скажімо, не позбавлену переконливості гіпотезу. Нарешті, по-третє, упереджую запитання, чому, не маючи медичної освіти, узявся за цю справу. Проблема СНІДу давно вийшла за межі суто медичної, перетворившись на політичний, економічний та психологічний феномен.

Важко не погодитись з тим, що синдром набутого імунодефіциту став однією з найбільших загадок другої половини минулого століття. Попри зусилля лікарів та фармакологів препарат, здатний ефективно протидіяти інфекції, так і не з’явився. Наявні засоби дорогі, малодієві, ще й обтяжені багатьма побічними впливами. Дивуватись цьому навряд чи варто, коли врахувати, що більшість з них винаходились свого часу для лікування інших хвороб і були з різних причин відбраковані. Навіть самого віруса-збудника до сьогодні не виявили. Діагноз про його наявність в організмі людини ставлять після аналізу крові за рядом непрямих ознак. Тобто, за усталеними науковими правилами, вважати ВІЛ-інфекцію окремою хворобою підстав немає. Та знайшлися, певно, аргументи, щоб зробити з правила виняток. Все це породило в медичному світі досить потужну течію, відому як СНІД-дисидентство. Як не дивно, бути дисидентом у такому питанні так само непросто, як політичним у радянські часи. Надто багато на цій проблемі зав’язано різних інтересів.

Дозвольте кілька цитат. ”Значно більше, ніж ВІЛ, людям шкодять наслідки прийому наркотиків, стимуляторів розумової та сексуальної активності, високотоксичних ліків проти СНІДу” (професор Дюсберг). “У відношенні СНІДу розгорнута нечувана за розмахом кампанія, котра з’їла мільярди доларів і не мала жодних позитивних наслідків” (доктор Анталл Макк). “Істерія навколо СНІДу - це псевдонауковий тероризм” (нобелівський лауреат К. Мулліс). Щоб зрозуміти аргументацію поважного панства, повернемося від теоретичних глибин до місцевого матеріалу. Україну відносять до територій з найшвидшими темпами поширення інфекції. За деякими підрахунками, таємничий вірус поселився у кожного сімдесятого українця. Тобто кожен з нас залежно від кола спілкування має серед знайомих від двох-трьох до сотні інфікованих. Ви у це вірите?

В той же час статистика, знову ж таки офіційна, свідчить: протягом останніх шести років у моєму рідному Великобагачанському районі (Полтавщина) виявлений аж...один випадок ВІЛ-інфекції. Дехто схильний пояснювати це недостатньою кількістю тест-систем, відсутністю обов’язкових перевірок “груп ризику”. Але, якби люди дійсно хворіли, вони б зверталися до лікарні, чи не так? Слава Богу, такого не спостерігаємо.

До речі, наявність позитивної реакції на СНІД-тест не є в жодному разі вироком. Згадайте історію зі славнозвісним баскетболістом Ірвіном Джонсоном (“Меджіком”). Вірус СНІДу в нього то знаходили, то ні. І так кілька разів. З тих пір минуло вже років п’ятнадцять, герой цієї історії живий і чудово почувається.

Лікарі неохоче про це говорять, та факт від того не перестає бути

таким. Загадкова хвороба ще нікого не звела у могилу. Люди помирають від хвороб давно відомих, а діагноз “СНІД” ставиться на підставі попереднього дослідження. Альфред Хассінг наводить перелік більш як двадцяти недугів, котрі вважаються проявами ВІЛ-інфекції – від банальної пневмонії до маловідомої норвезької корости. Всі вони становлять загрозу для людини, деякі з них невиліковні. Але до чого тут новий вірус, котрого, нагадую, так і не виявили? Відомо також, що до факторів, які ускладнюють перебіг майже усіх хвороб, належить наркоманія (найчастіше на СНІД у нас хворіють ін’єкційні наркомани), недоїдання (поширення інфекції в найбідніших країнах Африки), ослаблення імунної системи (стреси, забруднення довкілля, інші принади цивілізації). Отже, роблять висновок СНІД-дисиденти, ніякого нового вірусу немає і ніколи не було, а є комплекс причин, котрий призвів до зниження імунітету та зростання захворюваності людей у всьому світі.

То звідки ж виникла СНІД-істерія, і кому вигідно її підтримувати. Серед винуватців називають провідні фармакологічні фірми світу, котрі шукали можливість збувати залежалі та новостворені препарати. Зацікавленими вважають спецслужби США, які під приводом допомоги у боротьбі з інфекцією посилюють свій вплив у різних регіонах. Сюди ж відносять і Римо-католицьку церкву, що скористалася чутками для підняття свого підупалого авторитету. Все це привело до створення антиснідівської індустрії, і зупинити маховик вже практично неможливо.

Історія нас вчить, що правда завжди спливає на поверхню. Тільки часто робить це догори пузом, додають дотепники. Певен, пройде чимало часу, перш ніж СНІД розкриє свої таємниці. В обмеженому за обсягом тексті неможливо охопити все, тому відсилаю зацікавлених до Всесвітньої мережі, ключові слова “СПИД” та “обман”. Не заперечую, все викладене видається доволі суперечливим. Та при тверезому роздумі чомусь згадуються слова фоменківського афоризму, винесені в заголовок.