"Якщо не маємо мільйонів, то й прав не маємо?!", - обурювалася Поліна Григорівна, стоячи перед адміністрацією Президента. Охоронець настирливо просив її разом із соратниками залишити територію і вийти за огорожу. Із пакета однієї з супутниць пані Поліни сиротливо виглядав скручений транспарант. Він залишився якимось дивом – усі плакати відібрали охоронці при вході.

"Я пенсіонерка, пропрацювала 40 років у Києві, живу на Печерську".

Представники міліції хотіли рукоприкладством силоміць виставити мене з території. Лише згадка про моє конституційне право про недоторканність трохи їх охолодила», - підкреслює Поліна Григорівна.

Так розпочалося пікетування Секретаріату Президента жителів Печерського та Солом’янського районів, в також усіх небайдужих до незаконної забудови Києва. Учасники акції вимагають від голови країни вжити негайних заходів щоб припинити варварську забудову міста. Організаторами акції виступила ініціативна група Маршу безпартійних міста Києва. Обов’язковою умовою заходу була відсутність партійної символіки. «Ми не представляємо жодної політичної сили, це просто наш відчай від того, що влада нас ігнорує», - підкреслюють учасники пікетування.

"Від забудов страждають наші помешкання, є пряма загроза нашому життю. Законодавчо ніяким чином не врегульовані гарантії для мешканців, а всі інстанції нас ігнорують. Тому ми не знайшли іншого виходу, як звернути увагу на проблему забудови по всьому Києві самого президента", - пояснює Ольга Самотога, яка мешкає по пров. Гордієнка.

Поки невелика купка жителів намагалася утриматися, (хоча й без транспарантів) усередині відгородженої території, люди у формі посилаючись на закон "Про міліцію" силкувалися вивести пікетувальників за паркан. Тим часом, з іншого боку вже розгорталася повноцінна акція протесту з мегафоном, транспарантами і вимогою приведення офіційного представника.

Спочатку кияни хотіли бачити самого Віктора Андрійовича, та потім згодились на будь-яку офіційну особу. Посланець таки вийшов. Поводився чемно, імені свого не називав, від коментарів пресі відмовився. Зібрав усі документи і заяви, й обіцяв, що їх буде розглянуто.

А розглядати було що. Під забудовою опинилися дитячі майданчики, сквери, двори, у зоні підвищеного ризику внаслідок будівництва Кловська гора. Усі заяви киян не були голослівними. Із одних замерзлих рук в інші переходили рішення комісій, експертні висновки, заяви, відкриті листи та фотографії аварійних будинків.

Виноградний провулок, 4; Кловський узвіз 4а; пров. Гордієнка 6; вул. Мечникова 7б; Маряненка 14а; вул. О. Гончара, 24; бул. Лесі Українки, 5а – далеко неповний перелік будинків, які страждають від неадекватної забудови столиці.

У результаті мешканці підписали колективне звернення до Президента України з «надією позитивного вирішення наступних вимог:

1. Негайно ввести заборону на виділення нових земельних ділянок під забудову та будівництво об’єктів по раніше прийнятим рішенням Київради, які порушують чинні норми та законні права мешканців прилеглих територій.

2. Розробити детальні плани територій по всіх районах Києва з виділенням та закріпленням при будинкових територій, тільки після цього повернутися до виділення земельних ділянок.

3. Розробити прозору та демократичну процедуру відведення земельних ділянок зі створенням органів громадського контролю.

4. Сприяти напрацюванню законів та механізмів, що унеможливлювали б у майбутньому такий «розвиток» міста, який є зараз.

5. Створити комісію з юристів Секретаріату Президента України, Генеральної прокуратури та громадськості м. Києва (представників ініціативних груп) і провести розслідування, за участю Природоохоронної прокуратури міста Києва, конфліктів у сфері землевідведення та будівництва».

Свої підписи від документом поставили близько 300 киян.

І розійшлися. Хто на роботу, а хто на барикади – відстоювати свої сквери у районах…

За матералами МоєМісто