О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Мир  13 января 2006 17:07:52

ТУНЕЛІ ПІД ДНІПРОМ

ТУНЕЛІ ПІД ДНІПРОМ

Історична довідка

Жуків острів міститься по правому берегу Дніпра південніше Києва між селищами Корчувате та Чапаєвка і притоками Дніпра: Коник та Віта. Назва, ймовірно, походить від струмка Жуківка, що впадав у Дніпро нижче Корчуватого. Численні археологічні дослідження свідчать про заселення придніпровської долини р. Віти з давніх часів1. Жуків острів разом з о. Чернечим (нині о. Водників) належав Києво-Печерській лаврі. Використовувався під сінокіс і як місце для риболовлі. В 1869 р. на о. Жуків Лавра побудувала дерев’яну церкву в ім’я ікони Пресвятої Богородиці , яка отримала назву «Взыскание погибших». Тут проводились богослужіння в літній час для братії, що жила і працювала на тутешньому лаврському хуторі.

Хутір розташувався навпроти Чернечого острова в межах території, яку зараз займає клуб юних моряків "Шквал" Святошинського району м. Києва.

Дерев’яні житлові приміщення, льодовня, хлів для худоби, колодязь, руїни каплички існували ще й після Великої Вітчизняної війни. Друга капличка стояла біля каналу на відстані 1 км в південно-західному напрямку від першої (фундамент зберігся до нашого часу).

На місце, де була церква (зруйнована в 30-ті роки XX ст.), вказують три вікові сосни, їх добре видно з дамби, за 300 м від нинішнього клубу "Шквал". Біля церкви ченці облаштували озеро, а на острівних луках — мережу каналів для захисту від весняних паводків. Частину луків займали виноградники.

Будівництво № 1

У 1936 р. з метою зміцнення Київського укріпрайону (УР-1), радянський уряд вирішив прокласти під Дніпром тунелі для поїздів на випадок руйнування мостів під час воєнних дій. Будівництво №1 розпочалося навесні. Проектом передбачалося спорудження двох тунельних переходів: Північного (Оболонь — Вигурівщина) і Південного (Жуків острів — Осокорки). Є припущення, що ідея пройти під Дніпром належить И.В.Сталіну. Тодішній перший секретар ЦК КП(б)У М.С.Хрущов, котрий до цього займався спорудженням метро в Москві, особисто опікував будову, часто приїздив на дільниці — так звані титули. Об’єкт був суворо засекречений. Про "будову №1" не було у пресі жодних згадок. Споруджували об’єкт працівники київського тресту "Гідрошляхбуд" та вільнонаймані, які проходили ретельний відбір.

Будівництво підпорядковувалось Головтунельметробуду НКШС СРСР. Керівний склад будівництва укомплектовувався в основному спеціалістами з московського Метробуду. Але більшість робітників залучалась на місці після перевірки відповідними органами і письмового зобов’язання працівників про нерозголошення державної таємниці.

Звільнитися з будови було неможливо. Навіть з початком війни нікого з тунельників не відправили на фронт: всі мали броню.

Начальником будівництва призначили досвідченого інженера М.О.Терпигор’єва, а головним інженером — К.О.Кузнєцова, в майбутньому — начальника ленінградського "Метробуду".

С.А. Ямпольський, начальник щита титулу № 4 (о. Водників), учасник Великої Вітчизняної війни, майор у відставці, відомий мостобудівник згадує: "Будівництво об’єкта № 1 вимагало величезних зусиль. До початку прокладання тунелів виконали цілий комплекс підготовчих споруд, намили будівельні майданчики, укріпили береги.

Для забезпечення безперервного, від двох незалежних джерел, енергопостачання на вул. Жилянській збудували потужну ТЕЦ (титул № 8) і кільцеву ЛЕП, до якої приєднали всі електростанції. До Жукового острова підвели п’ять гілок залізничних колій для енергопоїздів (титул № 7).

У селищі Корчуватому спорудили матеріальні склади, ремонтно-механічний завод, гаражі і стоянки для автодорожньої техніки.

На березі Дніпра влаштували базу для ремонту суден і понтонів. У місті звели житлові будинки та гуртожитки, а також розширили лікувальні заклади Південно-Західної залізниці.

На південній околиці с. Чапаєвка з’явилися чотири двоповерхові кам’яні будинки для ІТП.

Всього на будівництві № 1 заклали 14 дільниць-титулів. У роботах брало участь понад 12000 чол. На кожному титулі (штат біля 2000 робітників) були побудовані потужні компресорні, гідроакумуляторні, ремонтні майстерні, заводи залізобетонних виробів, склади цементу, сипучих матеріалів; встановлені системи зв’язку, електро- і водопостачання, каналізації, забезпечені під’їзди для автомобільного і залізничного транспорту.

Для побутових потреб працювали душкомбінати, котельні, їдальні, санітарні частини, гуртожитки, магазин, клуби.

Найбільші темпи будівництва тюбінгових тунелів зовнішнього діаметра 8,2 м велись на Південному переході на титулах від № 1 до № 6. Роботи провадили на обох берегах Дніпра, а також відкритим способом в районі сіл Пирогів, Віта-Литовська (зараз с. Чапаєвка) на Жуковому острові, в селах Осокорки і Бортничі.

Від ст. Жуляни до с. Пирогів планувалося прокласти колію (2 гілки) на відкритій місцевості, далі колія заходила в наземний тунель (40-метровий фрагмент зберігся), який простягався до Жукового острова з ухилом під русло Дніпра в напрямку о. Водників (700-метровий фрагмент зберігся). На лівому березі також передбачався поступовий вихід тунелю на поверхню, який закінчувався біля с. Бортничі (90-метровий фрагмент зберігся в районі Осокорків). Далі колія проходила просто неба до станції Дарниця.

Проектна довжина тунелю — 6,5 км. Передбачалося, що поїзди під Дніпром рухатимуться в двох напрямках, а рейки, при необхідності, перекладатимуться так, щоб могли пройти автомобілі або танки. Тунель планувалося збудувати за вісім років.

На схемі цифрами позначені номери дільниць — титулів, де велось будівництво, а умовні позначки вказують на існуючі фрагменти будівництва: титули №№ 2, 3 біля села Осокорки, титули №№ 5, 6 на Жуковому острові і на південно-західній околиці с. Пирогів, титул №7 на Жуковому острові (п’ять залізничних насипів для енергопоїздів, біля них — два бетонні резервуари для води і залишки цементного заводу); титул №8 — ТЕЦ на вул.Жилянській (нач. М.О.Ковальков) та інші об’єкти енергозабезпечення будівництва; титул № 9 в с. Бортничі, титул №10 — тунельна секція на кесоні зі змонтованим прохідницьким щитом (розібраним після війни) на Оболоні (начальником титулу працював Л.Д.Саприкін, в майбутньому керівник "Київметробуду").

Титули №№ 3, 4, 5

Один із учасників будівництва на Жуковому острові Павло Іванович Жук згадує: "... на так званому третьому титулі, з лівого боку Дніпра, встановили 220 кілець, на четвертому (о. Водників) — тільки розпочали роботи, на п’ятому титулі (о. Жуків) — змонтували 273 кільця...".

Проходка тунелю здійснювалася в таких напрямках:

— від титулу №3 до титулу №2 з виходом на поверхню (лівий берег, с. Осокорки);

— від титулу №4 (о. Водників) в двох напрямках: до титулів №3 (лівий берег) і №5 (о. Жуків);

— від титулу №5 до титулу №6 з виходом на поверхню (о. Жуків).

Житель с. Осокорки М.М. Черниш розповідає (запис 23.ХП.2003 p.): "В 17 років я почав працювати підсобним робітником на будівництві № 1 на титулі № 3. Це на лівому березі Дніпра навпроти о. Водників. Йшов 1938 рік. Згодом мене перевели до бурильної партії, яка обстежувала грунти в районі будови до глибини 20-30 м. Платили дуже добре. На титулі працювало до 5000 робітників. Була своя охорона і міліція. До титулу № 3 проклали дві колії: одна — від титулу № 9 (с. Бортничі), через титул № 2 (наземний тунель в с. Осокорки); друга — понад Дніпром до ст. Дарниця. По ній курсували вантажні потяги з матеріалами і устаткуванням. Мої друзі-односельці працювали в шахті на проходці тунелю в бік титулу № 2. Через певний час вони проходили реабілітацію в так званому душкомбінаті — лежали два тижні, як казали, "в заломі". Після роботи під землею при тиску в 3 атмосфери хлопців довго трусило.

Серед робітників були розмови, що з титулу № 4 (о. Водників) під Дніпром в напрямку титулу № 3 пройдено 170 метрів.

Довелось також попрацювати і на титулі № 2, де будівництво тунелю велося відкритим способом.

З початком війни всі роботи припинили, а техніку і обладнання затопили в Дніпрі".

Будівництво на п’ятому титулі було розгорнуто поблизу Дніпра, північніше території нинішнього клубу юних моряків "Юнга". Ліворуч від входу до клубу — напівзруйнований будинок. Тут знаходився душкомбінат. За руїнами — відомчі склади. На їх території побував І.Коваль, автор статті "Що там, у підземеллі?"1. Він пише: "На горбку— залишки якоїсь бетонної споруди та люк, крізь який можна побачити бетонні круглі стіни колодязя, в якому різне сміття, сухе гілля, тріски". І далі: "... — це особливий колодязь, — кажуть метробудівники, — це вертикальна шахта, що йде до кесона".

Якщо спорудження тунелю на титулах №№ 2, 6 велось відкритим способом, то проходку тунелю під руслом ріки на титулах №№ 3, 4, 5 починали з будівництва кесонів. Послідовність робіт показано на додатку №5 — "Титул №5. Схема спуску тунельної секції на кесоні (А) та горизонтальної проходки тунелю (Б)".

Кесон — це залізобетонна коробка розміром 5 х 17 х 52 метри, перевернута вверх дном, її стінки утворюють на грунті замкнену камеру. Дно має великий круглий отвір. Над кесоном відливають з залізобетону горизонтальну тунельну секцію з внутрішнім діаметром 8,2 м і патрубком зверху. Секція ділиться цегляними перегородками на три відділення: центральне і два бокових. В одному збирають прохідницький щит. Інший служить для приймання щита з зустрічного тунелю. В центральному відділенні монтується металева шахта з шлюзовими камерами для перевезення людей і вантажів. Нею робітники спускаються до кесона. Тиск в шахті досягає 3 атмосфери.

В камеру кесона закачують під тиском 4-6 атм. воду, потужний струмінь якої вимиває грунт під кесоном, а землесос подає суміш води з грунтом (пульпу) нагору. Кесон разом з тунельною секцією поступово осідає, патрубок над центральним відділенням нарощують до утворення ствола. Його внутрішню поверхню — шахту — викладають чавунними тюбінгами діаметром 6м.

Споруду опускають, поки вона не досягне проектної відмітки в межах 30-40 метрів. Після цієї операції отвір в кесоні бетонують, а шлюзову шахту демонтують. Замість них починають працювати шлюзові камери в тунельній секції перед прохідницьким щитом. До щита через шахту подаються гідромонітори, землесоси, водо- і маслопровідні системи, кабелі електропостачання та зв’язку. В шахті також монтувався вантажний ліфт і металева драбина для персоналу, який працював на щитовій проходці.

Робітники відбійними молотками розбивали триметрову цегляну перегородку перед щитом, і починалась горизонтальна проходка тунелю за схемою проходки ствола. На внутрішньому барабані щита встановлювалось 36 домкратів, кожен з яких за допомогою гідравліки розвивав потужність до 300 т.

Домкрати штовхали вперед щит на відстань 70 см, після чого тунельники монтували з чавунних тюбінгів одне кільце тунелю. Відштовхуючись від нього, домкрати разом зі щитом знову проходили ті самі 70 см (на ширину тюбінга).

Вважалося рекордом для бригади з десяти робітників змонтувати одне кільце за зміну. Будівництво велося вдень і вночі в три зміни. Тривалість робочої зміни залежала від величини тиску в тунелі: 6 год. при тиску в одну атмосферу і скорочувалася до 40 хвилин при тиску чотири атмосфери.

Розповідь продовжує П.І.Жук: "А там, у глибокому підземеллі, нелегко працювати. Тиск— три атмосфери. Чотири години попрацюєш і зміна закінчується, йдеш у шлюз-барокамеру, де тиск потихеньку знижується і відсидіти треба півтори години, щоб кесонна хвороба не вдарила. Зате платили нам добре: по 1500-2000 карбованців отримували. Та й спеціальне харчування було в нас: товстелезні відбивні із свинини, сметана, масло, какао . А в ту пору в місті вже було сутужно з продовольством,— передвоєнна пора настала".

Найскладніше завдання стояло перед тунельниками титулу №4: пройти під Дніпром двома щитами і з’єднатися з титулами №№ 3,5.

У лютому місяці 1941 року на одному з щитів, що рухався з о. Водників в напрямку лівого берега, сталася велика аварія. При виході щита за межі острівної товщі грунту під русло Дніпра в зону пливунів, стиснене повітря з тунелю (2,8 атмосфери) несподівано вирвалося на поверхню води, утворивши на схилі підводної частини острова велику вирву. Тунель миттєво заповнився водою і люди ледве встигли врятуватись.

Щит, як кажуть прохідники, "клюнув", тобто нахилився передньою частиною вниз на розмитий грунт. Протилежний кінець врізався в тюбінги тунелю, злетіли гужони — болти, що тримали листи щита 40-міліметрової товщини, і вони розійшлися по швах.

Начальника титулу звільнили з роботи, а в березні призначили нового: здібного керівника і інженера І.Ю.Баренбойма, який добре себе зарекомендував на посаді начальника п’ятого титулу. Разом з ним начальником арматурного цеху на титулі №5 працювала і його дружина Олександра Григорівна. Жили вони поряд з будівництвом в окремому будинку. Ісаак Юлісович підібрав нову команду на титул. Начальником аварійного щита став перспективний випускник Київського інженерно-будівельного інституту С.А.Ямпольський. Ще в 1939 p., навчаючись у вузі, Самуїл Аронович працював на спорудженні кесона і тунельної секції титулу №3.

Щит був відремонтований на початку липня 1941 року, коли німці вже рвалися до міста. Тільки в кінці липня надійшла команда припинити всі роботи, а будівництво терміново законсервувати. Дорогі прохідницькі щити, покриті шаром технічного мастила, та тюбінги затопили, інше цінне обладнання засипали землею.

Тунелі ще стоять...

Наземним тунелем титулу № 6 на Жуковому острові скористалися німці, прорвавшись сюди під час оборони Києва. Проте згодом вони були знищені вогнем бронепоїзда Л В.Василенського, що маневрував вздовж залізничної колії Лиса гора-Корчувате-Пирогів ("Германівська гілка").

З різних друкованих джерел відомо, що після війни добудовування тунелів визнали недоцільним. Але житель села Чапаєвка, колишній бригадир прохідників "Київметробуду" Герой Соціалістичної праці І.М.Міщенко стверджує (квітень 2003 p.), що особисто брав участь у продовженні будівництва тунелю на Жуковому острові з 1946 р. Іван Миколайович біля тунелю титулу №6 розповідав про хід будівництва: показував насипи, де стояли енергопоїзди, розташування водонапірної вежі з резервуарами, а також залишки цементного заводу. Звідси бетон в ковші подавали в тунель канатною дорогою. Також працювали підприємства і на острові Водників. Тільки в кінці 1949 р. будівництво повністю зупинилось, як нерентабельне.

В 50-х роках пробували відкачати з тунелю воду, підняли чимало тюбінгів, труб, але з переходом Хрущова до Москви пошуки згорнули. Ці матеріали були використані на будівництві київського метрополітену, зокрема на станціях "Вокзальна" і "Політехнічний інститут". "Тоді ж на будівництві нових станцій метрополітену, київських мостів гриміло чимало імен передовиків, висококваліфікованих спеціалістів, які зустрічались між собою на "будівництві № 1". Скажімо, начальника тресту "Мостобуд-1" І.Ю.Баренбойма, начальника мостозагону № 2 Є.М.Радзєвича, начальника "Київметробуду" Л.Д.Саприкіна, метробудівників П.А.Кутаха, Т.С.Бебешка, П.А.Красавка, багатьох інших ...Цінне, дефіцитне устаткування, обладнання, зокрема прохідницькі щити, тюбінги і нині сховані в товщі грунту".

В післявоєнні роки виникали ідеї пристосування тунелю на Жуковому острові під господарські потреби. Наприклад, дирекція радгоспу "Хотівський" зверталася до виконкому тодішнього Харківського району м. Києва, на території якого розташувалась будова, з проханням передачі тунелю їм під овочесховище. Але рішення не було прийняте.

Після пуску Канівської ГЕС споруди південної підруслової залізниці в районі Жукового острова були затоплені водами Канівського водосховища і всі питання з їх використання враз відпали.

Музей просто неба

У повоєнний час до островів Жуків і Водників прокладено дамби і дороги, і ця мальовнича місцевість перетворилася в зону відпочинку киян.

Для увічнення подвигу захисників та визволителів Києва (1941-1943 pp.) в 1993 р. затверджено Положення про Пояс бойової слави міста-героя Києва. Ділянки Поясу визначені на місцях колишніх боїв з історичною достовірністю.

Координацію дослідницьких та проектних робіт здійснює Київський міський історико-патріотичний клуб "Пошук" (голова ради клубу Г.Є. Ясєв). Одна з ділянок Поясу — Дніпровська. Вона охоплює фарватер річки і прилеглі береги від м. Вишгорода до Жукового острова.

Уже в наш час Є.Севастьянов, інспектор Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, запропонував створити на Жуковому острові Музей науки і техніки просто неба. Він дослідив історію створення на острові матеріальної бази таких навчальних закладів, як клуби юних моряків "Шквал" і "Юнга".

"Шквал" мав два колишні бойові кораблі, які мають цінність як пам’ятки військового суднобудування. Це "Гафель", спроектований в 1944 р. Через два роки його переобладнали в малий протичовновий корабель, і з 1947 року почалося серійне виробництво кораблів такого типу. Тільки в 1957 році "Гафель" списали за віком. Згодом він став навчальним судном "Шквалу". У 1989 році клуб одержав списаний сторожовик "Ворон", збудований у Миколаєві в 1954 році. На території "Шквалу" стояв корпус одного з перших радянських теплоходів довоєнної побудови — "Косенко".

"Житлом для хлопців-вихованців клубу — "Юнга" слугує вантажно-пасажирський пароплав "Максим Горький", збудований у 1952 році в Угорщині...

Навчальною базою "Юнги" є судно "Шпиль", збудоване ще в 1889 році! Поруч зі "Шпилем" пришвартований ще один плавучий пам’ятник — самохідна баржа "Україна". Мало хто знає, що до 1945 року вона називалася "Бреслау" і потрапила до річковиків як трофей, добутий у гітлерівців. А за якихось 300 метрів навпроти приткнувся до берега колісний буксир "Генерал Ватутін", збудований у Румунії теж давно, в 1949-му."1.

Поблизу "Юнги" знаходиться база київського експедиційного загону підводно-технічних робіт.

На її території стоїть на п’єдесталі мінний катер МК-4, збудований в м. Ярославлі в 1942 році. Наступного року катер передали з Волзької флотилії до Дніпровської, а потім до Чорноморського флоту. Після війни він під назвою "Акваланг" працював як водолазний бот. У 1981р. київські водолази перетворили катер в береговий музей бойової і трудової слави.

Четвертий об’єкт на острові, який ввійшов би до експозиції майбутнього музею, вважає Є. Севастьянов, — це тунель титулу №6 південної гілки підруслової залізниці.

Тунелі на Жуковому острові, біля с. Пирогів, на Осокорках, кесон на Оболоні, шахти в Бортничах та Осокорках, як складові грандіозного проекту, що вражає глибиною задуму і сміливістю технічних рішень, повинні одержати статус пам яток Історії поряд з іншими об’єктами Поясу слави Києва.

Основні об’єкти маршруту

Під’їзд, автобуси №№ 43, 265 від ст. метро "Видубичі" до с. Чапаєзка, зупинка "Шляхова".

Нитка маршруту: с. Чапаєвка — урочище Конча-Заспа — о Козачий — берегова база загону підводно-технічних робіт — КЮМ "Юнга" — КЮМ "Шквал" — тунель "титулу шість" — р. Коник — с. Корчувате.

Протяжність — 12 км.

1. Село Чапаєвка. З 1602р. фігурує як с. Віта-Литовська. Віта — назва річки, яка протікає через селище. Давньослов’янське слово "віта" означає "вежа". Звідси, ймовірно, і назва річки, оскільки вона в давнину була південним захисним кордоном Києва. Місцевість зберігає численні пам’ятки археології: мезоліту, неоліту, трипільської культури та епохи бронзи. Сучасну назву селище має з 20-х років XX ст. на честь В. І. Чапаєва. Поряд зі спортивною базою "Динамо" зберігся двоповерховий будинок, в якому працювали ІТП будови №1 (Столичне шосе, 39).

2. Вихід на луки урочища Конча-Заспа. Це чудові дніпровські заплави, дубові гаї, мальовничі галявини серед розмаїття чагарникових заростів. Конча-Заспа згадується в письмових джерелах в XVI ст. як місцевість навколо озера Конча (Глушець), багатого рибою і невеличкого озерця Заспа. Власні назви озер походять від їх загальних назв: "Конча" — кінець озера, яке колись відокремилось від Дніпра і стало самостійною водоймою, "Заспа" — поширена на Україні назва мілководдя, майже цілком порослого водяною рослинністю.

Південніше Конча-Заспи був невеликий затон для зимової стоянки пароплавів, який має назву Святополків стан. Назва ця з’явилась у XII ст., коли тут стояли табором (станом) війська київського князя Святополка Ізяславовича — онука Ярослава Мудрого, який в той час вів боротьбу з половцями. За переказами, в районі Конча-Заспи, влітку 1651р , козаки Богдана Хмельницького розгромили військо литовського гетьмана Януша Радзи-вілла. До 1917 року ця місцевість частково належала київським Видубицькому і Введен-ському монастирям та царській родині.

В наш час Конча-Заспа — зона відпочинку киян зі спортивними базами, санаторіями, дачами урядовців та діячів мистецтв.

3. Перехід по "бетонці" через р. Віта до протоки між островами Жуків і Козачий, місця форсування Дніпра військами 136 сд.

4. Ґрунтова дорога до берегової бази підводно-технічних робіт. На території бази стоїть на п’єдесталі мінний катер МК-4. До борту прикріплена велика меморіальна дошка з переліком бойового шляху катера. Воював у складі Волзької, Дніпровської військових флотилій. Після війни катер прослужив як водолазний бот ще 15 років. Перетворений на пам’ятник колективом київського експедиційного загону підводно-технічних робіт 9 травня 1980р.

5. Клуб юних моряків "Юнга". Мав чотири кораблі-пам’ятники: самохідну баржу "Україна" (трофей, до 1945р. називалась "Бреслау") ; колісний буксир "Генерал Ватутін", збудований в Румунії; вантажно-пасажирський пароплав "Максим Горький" 1952р побудови. Всі вони передані іншим власникам.

Навчальною базою "Юнги" є судно "Шпиль", на якому парову машину замінили дизелем.

Ліворуч від входу до "Юнги" стоїть напівзруйнований будинок. Перед війною тут жили будівники тунелю під Дніпром. Це залишки душкомбінату титулу № 5.

6. Стежка до клубу юних моряків "Шквал". Перетинає зарослий дубами півострів з містком через одну із численних заток. Праворуч — відомчі склади, на території яких знаходиться шахта титулу № 5. Перед містком — затишна поляна, оточена водою і мальовничими краєвидами — найкраще місце для туристського табору. Питною водою можна користуватися тільки на базах відпочинку. Найближча до цього місця база — "Шквал".

Раніше клуб використовував два колишні бойові кораблі. Це "Гафель", побудований в 1944 р. як великий мисливець за підводними човнами, і списаний сторожовик "Ворон", зведений в Миколаєві 1954 року. Тепер обидва судна передані іншому власнику.

За 300 м на південний захід від "Шквалу" між дамбою (на ній асфальтова дорога) і озерцем — три сосни, які вказують на місце розташування зруйнованої церкви.

7. Кілометровий перехід заплавами в південному напрямку вздовж каналу. За 200 м до дороги, що прямує до "Юнги" — поляна з довгим дубовим столом і залишками стін другої каплички. Вихід по дорозі до титулу № 6 — затопленого тунелю, що поступово зникає під руслом Дніпра. Це свідок засекреченого будівництва підземної залізниці на лівий берег ріки. Через 300 м навпроти, за асфальтованою дорогою серед непролазних хащів, збереглись два масивні бетонні резервуари для води з отворами зверху, а між ними — фундамент водонапірної вежі. Ближче до дороги — 5 залізничних насипів для енергопоїздів. Перед ними — залишки цементного заводу. Звідси ковшем за допомогою канатної дороги подавався бетон до тунелю титулу №6. Частина Чапаєвки, що опинилась в зоні спорудження наземного тунелю ( від с. Пирогів до Жукового острова), підлягала знесенню. Сам тунель планувалось ретельно замаскувати: задернувати, а прилеглу територію засадити лісом.

Керівник групи пошуковців Дмитро П’ятак розповідає про дослідження тунелю титулу № 6 в водолазному спорядженні: "Було пройдено 150 метрів з потужними ліхтарями. Далі тунель перегороджував конгломерат арматури, затягнутий водоростями. Довелося повертатись назад. Але одному моєму знайомому ще в 70-і роки вдалося протиснутись крізь металеві прути і пройти далі. Він виявив під водою ешелон на рейках, завантажений якоюсь технікою"1.

8. Центральна частина о. Жуків — луки, озера, численні затоки Дніпра і Коника, через які влаштовано пішохідні містки, розмаїття трав’яної та деревовидної рослинності. Багато красивих і зручних місць для відпочинку.

З Жуковим островом межує о. Водників. Вони сполучаються між собою дамбою (біля її підніжжя розташований клуб "Шквал"). Газета "Вечірній Київ" від 4 червня 1963 року надрукувала матеріал, в якому стверджувалось, що ще російська цариця Катерина II мала намір, під час поїздки на Україну, з Києва плисти далі по Дніпру. З цією метою у Смоленську було збудовано 80 галер, які з весни 1786 р. чекали походу біля одного з островів нижче від урочища Теличка. 22 квітня 1787 р. цариця відпливла з Києва. Острів, де стояли судна, народ ще довго називав Галерним. Згодом його перейменували в о. Водників. На острові знаходився титул № 4 будови №1 з двома прохідницькими щитами. В наш час шахта титулу № 4 опинилась на території промзони і її забетонували.

9. Село Корчувате. Сполучається з Жуковим островом дамбою. Кінцевий пункт маршруту.

Корчувате— історична місцевість. Назва від слова "корч". В 1937 р. тут відкрито могильник зарубинецької культури ( 2 ст. до н. е. — 1 ст. н.е. ), розкопані 103 безкурганні захоронення, знайдено глиняний чорнолаковий посуд, бронзові прикраси, металеві ножі, скляні намистини, кістки тварин (див.: Додаток № 6).

Є згадки середини XIX ст. про Корчуватську пристань, цегельні підприємства та про хутір, що належав Видубицькому монастирю.

Від’їзд: з кінцевої зупинки автобусу №20 Корчувате— ст. метро "Либідська".

Підготовлено за виданням:

КНИГА ПАМ’ЯТІ УКРАЇНИ — МІСТО-ГЕРОИ КИЇВ

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ІСТОРИКО-ПАТРЮТИЧНИЙ

КЛУБ ПОШУК

До 60-річчя визволення України

ДНІПРОВСЬКА ДІЛЯНКА ПОЯСУ БОЙОВОЇ СЛАВИ

ЖУКІВ ОСТРІВ

Київ — 2004 Книга Пам’яті України

Туристсько-краєзнавчий гурток "Київська околиця" висловлює щиру подяку за надані матеріали, спогади, консультації при підготовці цієї роботи:

— С.М.Ліхману, головному інженеру "Київметробуду";

— І.М.Міщенку, бригадиру прохідників "Київметробуду", Герою Соціалістичної праці;

— Г.І.Баренбойму, кандидату технічних наук, інженеру-будівельнику;

—Л.А.Пономаренко, краєзнавцю, автору численних публікацій з історії Києва;

— керівництву мостозагону № 2;

— головній редакції Студії документальних фільмів і спеціальних проектів Української незалежної телекорпорації "Інтер".

Окремий уклін С.А.Ямпольському, учаснику будівництва тунелю під Дніпром (1939-1941рр.), фронтовому мостобудівельнику, майору у відставці, начальнику виробничо-технічного відділу мостозагону №2.

Автори тексту та оригінал-макета Г.Є. Ясєв, В.І. Дзівалтовський

Наукова редакція Р.Г. Вишневського

Загальна редакція З.В. Макухи

Художній редактор Л.Д. Пипа

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 17769
delete
Станіслав Власенко, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +0
Всего комментариев: 1, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Андрій Лисенко, координатор Інтернет-видання "ХайВей"

На жаль, не дотримано правил участі у проекті ХайВей. Нагадуємо учасникам:


Відтепер автори Інтернет-видання "ХайВей" можуть розміщувати власні матеріали, РАНІШЕ опубліковані на інших сайтах. Але для того, щоб можна було точно встановити авторство матеріалу, потрібно, щоб:



1. Матеріал був підписаний справжніми ім’ям та прізвищем автора, або



2. Ви могли розмістити посилання на "ХайВей" на ресурсі, на якому Ваш матеріал було розміщено раніше.



Без будь-яких умов чи обмежень дозволяється публікувати свої матеріали, якщо вони "виходять" в Інтернет одночасно чи після публікації на "ХайВей".

17:47 13/01/06

Live

22 мин. назад

Вікторія Івченко публикует статью "ДВЕРЬ ВО ТЬМЕ". ИЗ РОБЕРТА ФРОСТА (перевод с английского).

25 мин. назад

Евгений Вермут комментирует материал ЛИСТИК

28 мин. назад

Евгений Вермут комментирует материал ЛИСТИК

30 мин. назад

Евгений Вермут комментирует материал ЛИСТИК

2 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ЛИСТИК

3 час. назад

Ишак Мельник комментирует материал Садюга

3 час. назад

Ишак Мельник комментирует материал Садюга

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Садюга

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Град Поля не Екатерины весь

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Перундень

3 час. назад

Ишак Мельник комментирует материал Страх перед місяцем... - там були подарунки від богів

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Страх перед місяцем... - там були подарунки від богів

3 час. назад

Ишак Мельник комментирует материал Первый снег рукой скупой нам брошен

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Первый снег рукой скупой нам брошен

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Две вершины

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Она была весны красивей

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Ах, сколько дураков на свете этом

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Правильність висновків...

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал Англійська народна пісенька про Павучка Ітсі-Бітсі. ПЕРЕКЛАД З ВАРІАЦІЯМИ НА ТЕМУ

3 час. назад

Ишак Мельник рекомендует материал ЛИСТИК

5 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ЛИСТИК

12 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью Англійська народна пісенька про Павучка Ітсі-Бітсі. ПЕРЕКЛАД З ВАРІАЦІЯМИ НА ТЕМУ