На території України є біля 300 замків.

Та лише 15 з них більш-менш збереглися, решта є руїнами.

В Україні стартувала акція “Сім чудес України”. Суть акції відома, її початок був доволі сильно пропіарений організаторами. На території України було вибрано 100 об’єктів – історичних та культурних пам’яток, з яких відібрано 21, а уже з цього списку і буде сформовано той самий список семи чудес України.

Ідея більш ніж гарна, особливо враховуючи те, що в Україні є достатньо багато цікавих місць, які невідомі ні закордонним гостям, ні власним громадянам. Популяризація культурної та історичної спадщини країни піде на користь і розвитку туризму, і відновленню цих занедбаних місць, і, звісно, буде не зайвим для майбутнього “Євро – 2012”.

Лише от реалізація проекту, принаймні, в Інтернеті, багато в чому демонструє тезу, яка вже стала характерною – “хотіли як краще, а вийшло як завжди”.

По-перше, дивує вибраний спосіб голосування. Нагадаємо: “7 чудес України будуть визначатися з розрахунку суми показників Інтернет-голосування та голосів експертів Оргкомітету”

Враховуючи кількість користувачів Інтернету (в травні – 4,9 млн, в червні - 4,7 млн) апріорі зрозуміло, що вибірка тих, хто проголовував, не буде репрезентативною. Дивує, чому для проекту не запущене СМС-голосування, або голосування по телефону. Чомусь це не складно було зробити наприклад, для чудового шоу “Танці з зірками”. Чому ж тоді задля такої благородної мети знехтували таким очевидно зручним способом опитування. Мобільні оператори навпевне були б не проти попіаритись на цій акції і підтримати голосування.

Помітимо, що голосування за сім чудес світу було не лише онлайновим, а й телефонним

А тепер подивимося на Інтернетну реалізацію проекту. Проект ніби запущено, про нього ніби говорять, але в той же час, Інтернет про “Сім чудес” – мовчить. Виникає логічне питання – хто займається піаром акції. В силу своєї роботи мені доводиться відслідковувати всі нові сайти Уанету, про цей надзвичайно важливий проект я дізналася випадково з новин на ICTV. Впевнена, що якби редактори онлайнових технологічних видань Уанету отримали прес-реліз про запуск сайту, новина про це розійшлася б швидко. Звісно АІН опублікував замітку про сайт вже порівняно давно. Але з технологічних видань це зробив лише АІН.

А всього сайт згадується 26 разів в новинах Яндекса та аж 6 разів в новинах Мети

Повна відсутність якої-небудь рекламної компанії сайту – нема ні банерів, ні повідомлень, нічого. Тобто ніби щось і робиться – все ж телевізійники розказують про проект, в той же час, враховуючи, що основним є онлайнове голосування, Інтернет мовчить по “сім чудес”.

 Більш-менш стараються блогери – 151 запис в кириличній блогосфері посилаються на сайт

Та й сам сайт з точки зору контенту, і з точки зору оформлення зроблений явно нашвидкоруч. Фотографії об’єктів маленькі, збільшити їх не можна. Інформація представлена дуже коротко, доступні лише загальні відомості. А це теж дуже дивує. Адже цей проект - це ж такий шанс для розвитку туризму! Чому б не вказувати розташування об’єкту, та як туди добратися – щоб люди, почитавши про пам’ятники, могли поїхати і на них подивитись. Впевнена, що це б принесло збільшення туристичного потоку. Ось, наприклад, Олеський замок - лише сказано що він на Львівщині. А де саме, яке село чи містечко? Звісно, у Інтернеті можна знайти все, але таке виконання сайту непрофесійне, особливо із врахуванням його глобальної благородної мети.

Інший приклад Переяславський замок - аналогічна ситуація, чи ось ще - Свято-Успенська Почаївська лавра.

Та й інші розділи сайту також виглядають закинуно: “ЗМі про нас” перестав оновлюватись тиждень тому, “Партнери” - тут немає жодного Інтернет-видання чи організації, що має відношення до Інтернету.

Просто дуже прикро що настільки масштабний національний проект створено так непрофесійно. Тим більше, що проект, який може дати немалі дивіденти в майбутньому. Я впевнена, що якби організатори акції запропонували піарщикам, журналістам, мобільним операторам – всім, хто може допомогти, зробити це безкоштовно (ну або за власний піар), напевне знайшлися ті, що б на це погодились. А так… маємо те, що маємо.

Стаття опублікована в авторському блозі на на сайті видання АІН