Як то наприклад необмежена нічим і ніким, навіть Господом Богом, депутатська недоторканість. А колись така ідея могла врятувати цілого короля дружнього кожному свідомому українцю (бо не мав контактів з москалями і ляхами) Коннахту. Отож сідайте зручніше перед моніторами, діставайте горілочку-сальце-цибулиночку і знайомтеся з черговою історією про те, як українці майже не врятували світ.

Було це давним давно в королівстві Коннахт. Як я вже казав, жили там не москалі, не ляхи, не німці і не чукчі, а коннахтяни. Нормальні були собі люди. Як і всі любили працювати і веселитися. Як і у всіх були свої граматяї. І звичайно, як і у всіх народів були і свої дурні. Того часу не пощастило родині короля – це така особа, як наш Гарант Конституції. Однак Конахт був нерозвиненою державою, тому в них конституції не було, не було відтак і Гаранта (деякі сучасні вчені кажуть, що відтак не було і бджіл, але то вже інша історія). Так ось – було у короля три синочки. Такі собі “гламурниє падонкі”, бо те, що вони витворяли, користуючись статусом, нормальна людина може зробити лише після літру самогону вжитого без закуски. Отже, обдаровані юнаки, що вчилися почуттю гумора в Регіни Дубовицької або в Камеді Клаб, вирішили пожартувати. І пожартувати вони вирішили не над кимсь, а над самим Кромахі.

Зовсім я, дурень, забув сказати, ким був вельмишановний пан Кромахі. Справа в тому, що в Коннахті, хоч туди ще не добрались київські забудівники, були теж проблеми з землею. А як ще можна пояснити той факт, що поблизу королівського палацу мешкала така людина як Кромахі – повелитель воронів. Люди обізнані казали, що ті величезні круки, що кружляли над його оселею були насправді демонами і бісами. Прошу без брудних інсинуацій - не зелених чортиків!!!

Отже ви, мої шановні читачі, оцінили розмах королівських синів. Оскільки, як я вже також казав, були ці юнаки розумово “обдаровані”, не знайшли вони кращого жарту, аніж кинути старому Кромахі каменюку в димар. Дуже так собі гуманний, а головне – витончений жарт. Кромахі, оскільки був далекий від моди, також такого жарту не зрозумів і погнався за молодиками, явно не з метою поділитися своїми метафізичними розмислами.

І де сховалися юнаки? Бінго! Звичайно ж в палаці батька. З плином часу, зауважу, традиції не змінюються “мама – папа памагі!” – актуальний заклик і в ті часи. Оскільки, як зазначено вище, Коннахт був королівством нерозвиненим, то не було там ще нічних клюбів з содомією, наркотиками і іншими ознаками цивілізованості і охороною, щоб оберігала ці осередки просвіти від неосвічених людей. Отже у палаці була звичайна варта. І тут перед двома воїнами, що несли чергування постала не вирішувана дилема: або не пропускати Кромахі до палацу і мати потім справу з всіма тими бісами і демонами, або просто не помітити старця – ну іде в палац людина, ну то хай іде. Деякі збирачі фольклору кажуть, що існують оповідання, начебто явилося тим двом воїнам видіння: “Палац зі скла і мармуру з надписом невідомим – “Генеральна прокуратура України” і штурм того палацю лордами з дивними маленькими книжечками з надписами “Народний депутат України”.

Як би там не було, збентежені воїни пропустили Кромахі у палац, де останній не став грати у цікаву гру “Давайте поговоримо як дорослі люди”, а відразу ж сказав: “Проклинаю тебе король і твоїх дітей. Знай же, що один з них буде жити крадіжками, інший – вбивати людей, а третій жити на те, що йому подаватимуть”. Так сказав розлючений Кромахі і зник. Король же від такого зліг. І на чотирьох боках його балдахіну сіло чотири круки, які своїм гомоном робили гірше королеві. Ніколая Дроздова тоді ще не було, і ніхто не міг сказати, чи то Corvus Corax, чи то інші тварюки псують життя королеві. Та й власне нікого це не турбувало, як спочатку і не турбувало здоров’я короля. Але потім чиновники зрозуміли, що в разі смерті останнього їм світять або дуже “грамотні” і прокляті діти, або сусідський король, який би зі здивуванням поставився до того, що місцеві чиновники не вберегли рідного “отця-командира”. А Британські острови, скажу вам тоді ще рясніли дубовими лісами. Отже перед чиновниками постала цікава альтернатива – або бути під владою дурнів, або вчитися пилити, рубати і співати шансон.

Отож почалися пошуки рятівника. Мудрі з мудріших розводили руками. Аж тут згадали, що мешкає в горах великий мудрець – Темний Патрік. Деякі грузинські науковці кажуть, що то був родич знаної бабусі Суліко, яка відома широкому загалу своєю порадою своїй онучці Софійко “Як ти не крутись, а своє він візьме”. Згодом цією настановою почали активно користуватися українські суди, але то вже інша історія. Відтак, послали за Темним Патриком.

І тут ми підійшли до кульмінаційного моменту. Якби Патрик був сучасним українцем, він однією порадою допоміг би цілому королівству. А тут прийшлося давати аж три поради. “Слухай мене уважно, король, того юнака, кому сказали, що він буде злодієм, віддай на юридичний факультет – він стане суддею і ніякий законник йому не перешкоджатиме”. Що я можу сказати – слушна порада. Однак є і управа на суддів, навіть на конституційних. А якби був Темний Патрик українцем, він би сказав: “Батьку, купи дитині депутатського мандата, і навіть якщо вона виноситиме гроші мішками або землицю гектарами забиратиме, жодна істота їй нічого не зможе зробити”. Однак не був Патрик українцем. Дійшла черга і другого сина, якого Темний Патрик порадив віддати на медичний факультет, бо “кожен хірург має власне кладовище пацієнтів” і нічого йому за те не буває. Ну, скажімо, родичі можуть помститися, а от якби дитині мандат народного депутата України, то вона могла б, вбивши, спокійнісінько чекати органи влади з ножем в руці і нічого б їй від тих органів не було б. Третього ж сина порадив Патрик віддати на теологічний, бо монахи живуть поданням і це нормально. Не знав він про наших нардепів. Вони, згідно їх деклараціям або альфонси, бо живуть за рахунок власних жінок і мешкають на їх жилплощі, або їх утримують власні матері або бабусі, які, згідно документів після того, як подоять корів і випасуть гусей в селі їдуть на власних Хаммерах і Мерседесах на засідання ради директорів крупних корпорацій. От ви знаєте що таке те буржуйське BTL (бі-ті-ел)? Я не знаю, але якщо захочу дізнатися, то знаю, до кого звертатися – до тих бабусь в селах.

Однак, не знав Патрик про таке. Хоча і так влаштував трьом дурням роки лікбезу, а одному ще й целібату. Повернувся і пішов у рідні гори. А Коннахт так і залишився без депутатів і без дурнів. А круки, що сиділи на балдахіні короля повернулися до свого господаря.

Мораль цього оповідання така – не треба Кромахі мати, щоб зрозуміти, що якщо хочеш ти жити без проблем, то шлях в тебе один – ані в університет, ані в ПТУ – шлях веде лише до Верховної Ради. Отож записуйтеся в виборчі списки і хай вам щастить. А як станете народними депутатами, то мене не забувайте!