О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

Общество  12 октября 2018 11:41:57

Автор: Виченд Тутс

Портрет Великої Вітчизняної у реальному світлі

    За довгі роки існування радянської влади відпрацювалася система святкування 9 Травня – Дня Перемоги. Тим більше, що на Україні це робити було легко, кожне село і місто у нас було пов’язане  із цими, взагалі то, трагічними подіями.  Останнім часом історики, краєзнавці, аматори власної історії написали гори літератури, де дослідили і досліджують ці події 1941 – 1945 років.    Та одночасно вони повідкривали  цілі Монблани фактів, в яких доводять, що все не так було героїчно просто, як намагалася нам бувша влада втокмачити  у свідомість.  Наприклад, коли фашисти 22 червня 1941 року напали несподівано на нашу соціалістичну Батьківщину, то увесь народ, всі, як один, піднявся на захист завоювань Великого Жовтня!     Або тил, як один, тільки і працював у єдиному пориві, поставляючи фронту все необхідне. А на фронті грудьми захищали усі без винятку завоювання влади робітників і селян.    Без сумніву, були й такі в тилу і на фронті. Але коли влада фарисейські лила сльози кожного 9 Травня біля пам’ятників, присвячених загиблим воїнам, які звільняли Україну, то в цей же час багато тих, хто пройшов від Сталінграду і до Берліну чи Праги, продовжували існувати, не отримуючи від держави ніякої підтримки. А з ними і вдови із своїми дітьми.    Але владі було вигідно створювати міф про Велику Вітчизняну.  А з часом, коли справжні учасники тих трагічних подій йшли за обрій, то і розповісти вже було нікому,  про те, як все тоді було насправді.    Та істину не сховаєш. Вона так чи інакше а проб’ється на світ.     І перше, що виявилося, що війна друга світова, закінчилася не 9 Травня, як наполіг у свій час Сталін, а 8 Травня, як відзначають у всьому світі.

      Путін у свій час виголосив сентенцію, що, мовляв, Росія і без України та інших радянських республік, перемогла б у війні.  І вся Московська  Академія Наук підтвердила це. «Так, мовляв, перемогла б!»  І всякими силами мовчать про Ленд-Ліз. Скільки їм за ним переправили союзники важливого військового майна (від літаків і  до ґудзиків!)у 1941 – 1945роках, без якого Червоної Армії просто не було б!

      А хто винен у загибелі жителів Ленінграду і Сталінграду? Досвідчений менеджер Сталін із своїми посіпаками, які, коли була можливість, не евакуювали усіх мешканців у глибокий тил.  А тепер усі ллють крокодилячі сльози на Піскарьовському кладовищі.

      Сьогодні, коли в нашому місті наближається 14 жовтня, дата, коли 75 років тому назад був звільнений Лівий берег Запоріжжя, нами годилося б сказати і відчути ту правду, яка присутня в нашій історії і нікуди не щезала всі ці часи.

      Приємно, що вдалося видати книгу «Ночной штурм», де приведені документи і спогади тих, хто пережив ці події у нашому місті. В свій час працівники Музею  історії Запорозького козацтва на острові Хортиця Раїса Мосякова та Вікторія Єрмак їздили у Подольськ в Центральний архів МО РСФСР для опрацювання документів, пов’язаних з подіями у Запоріжжі. І казали, що більша частина документів там лежить з часів війни не розібрана. Як їх тоді поклали у величезних ящиках, так вони там і лежать.

      А в цей час у Японії видали історію війни, в якій приймала участь Японія, і де вона доведена до історії кожного взводу.  Ось відношення до своїх героїв!

      Я завжди дивувався, що перед боєм усі відомі, а після бою багато пропалих без вісті. Як так? А тому що ніхто про людей не думав. Какая разница?  Постійно раділи у своїх  книжках, що, мовляв, захопили у полон самого фельдмаршала Паулюса! А не звертали уваги на те, що Паулюс не залишив своїх солдат, хоча Гітлер кілька разів надсилав за Паулюсом літаки, та він відмовлявся. А наші командувачі в подібних ситуаціях, особливо в 1941 році, тікали перед своїми солдатами далеко у тил, і тільки Сталін повертав їх назад на фронт.

      А про нашого земляка  (він народився  у Могильові – Подільському Вінницької області) Іона Дегена  (1925 – 2017) ви, я впевнений, навіть не чули. Він написав вірш, кращий вірш про Велику Вітчизняну війну:

        Мой товарищ в смертельной агонии

        Не зови понапрасну друзей.

         Дай-ка лучше согрею ладони я

        Над дымящейся кровью твоей.

      Ты не плачь, не стони, ты не маленький,

        Ты не ранен, ты просто убит.

        Дай на память сниму с тебя валенки.

        Нам еще наступать предстоит.

 

                1944р.

      Після війни, спочатку в Києві, а потім і в Москві, Деген намагався читати свої вірші, але швидко зрозумів,що з цими віршами він опиниться на Колимі. Вони не були такими, як у тодішніх метрів поезії – Еренбурга, Симонова, Суркова та інших апологетів соціалістичного реалізму.

      І тому поступив у Чернівецький медичний інститут і став лікарем-ортопедом. Лікував людей, став професором, вченим. І тільки опинившись на своїй історичній Батьківщині почав друкувати свої вірші. Виявилося, що він чудовий поет. Писав у своїх віршах про війну, таку, яку він пережив. А вірш, який ви вже прочитали раніше у моєму нарисі, сьогодні відомий на увесь світ.

      З червня 1944 року і до кінця війни воював танкістом, спочатку командиром танку а потім командиром танкового взводу і командиром танкової роти. Став танковим асом Червоної Армії. Екіпажем іона Дегена за час боїв знищено 12 німецьких танків (у тому числі 1 «Тигр» та  8 «Пантер») та 4 самохідних гармат (у тому числі 1 «Фердинанд»), багато гармат, кулеметів, мінометів та живої сили ворога.

      Переніс опіки та чотири поранення, в яких йому дісталося більше двадцяти осколків та куль. Внаслідок останнього тяжкого поранення у січні 1945 року він став інвалідом. Двічі його представляли до звання Героя Радянського Союзу, але обидва рази йому замість Героя давали ордени. Хоча останній раз його представляв до звання Героя сам Командуючий 3-м Білоруським фронтом генерал Черняховський.

      Але і це не спрацювало. Чому? Мабуть тому, що у зуби начальству ніколи не дивився. Деген у своїх спогадах сам згадує, що вбив на танку радянського генерала, коли той на «вілісі» під’їхав до його взводу, в цей час сам Деген ремонтував свій танк у лісі і нічого не бачив.

      А якійсь генерал  вистроїв танкістів, почав їх лаяти, що одягнені невідомо як, не по формі і став їх матюкати. А командир танку, з Одеси, яка була щойно звільнена, огризнувся, і генерал, не довго думаючи, вихопив наган і застрелив хлопця на очах усіх його підлеглих. Ординарці генерала, обидва старших лейтенанта, вихопили і собі пістолети і стріляли у спину офіцера, який вже лежав на дорозі, а водій «віліса» підійшов і скинув його ногами з дороги, щоб можна було проїхати.

      Сіли вони всі вчетверо і поїхали.  В цей час на відремонтованому танку під ’їхав Деген.  Бачить, а його бойовий товариш і підлеглий лежить вбитий. Як так? Що таке? Танкісти розповіли. «Чого ви його не захистили?» -  кричить Деген. «Та він же генерал!»  - відповіли йому. Деген несеться до свого танку, за ним його екіпаж. І вони починають переслідувати  «віліс».

      Ті зрозуміли, що їх чекає, і тому неслися по дорозі із усіх своїх сил. Та не допомогло. Хлопці вже навчилися добре воювати. Деген прицілився і розніс цей «віліс» на шматки.

      До речі, так само загинув і генерал Черняховський. Він мав необережність застрелити командира танку під час своєї інспекторської поїздки по фронту.  Застрелив, сів у свій «віліс» і поїхав далі по своїм командирським справам. Та екіпаж, на очах якого загинув їхній товариш і командир, з яким вони дивилися ув очі смерті десятки разів на день, не змирилися з цим. Вони навели свою гармату на машину з командуючим і гахнули по ньому. І все. А потім офіційно повідомили, що машина Черняховського випадково потрапила під обстріл німецької артилерії.

      Думаю, тому і не отримав Героя Деген, бо ті, хто готував документи, після загибелі Черняховського, на всяк випадок перестрахувалися. Хоча, може, я і помиляюся.

      Мені пощастило з ним  познайомитися і розмовляти по телефону. Його телефон дав мені мій давній знайомий Анатолій Тарасенко, мешкає у Казахстані, в Костанаї, тонкий знавець «Слова о Полку Ігоревім», видав на цю тему кілька монографій і порадив мені  подзвонити Дегену. Мовляв, йому буде приємно почути людину з України, це було ще до російсько-української війни.

      Я і подзвонив. Відгукнулася мені людина із гарним, приємним, добрим голосом. Я представився і сказав, що являюся шанувальником його творчості. Він відповів, що головне для нього лікувати людей а писати вірші то таке.  І додав, що зараз із дружиною збирається йти на прогулянку. Але йому було приємно, що подзвонив земляк, бо Могильов – Подільський знаходиться неподалік Крижополя.

      А мені теж було приємно, що я познайомився із Генієм. Людиною, яка була на війні і зуміла її відтворити у своїх віршах. Таку, яку він бачив навколо себе.

      Про іншого героя другої світової війни, я думаю, ви теж не чули. Це Сімо Хяюхя (1905 – 2002), кращий снайпер всіх армій, які приймали в ній участь. За час фінсько-радянської війни він знищив 542 (офіційно)  радянських солдат та офіцерів. По неофіційним даним – більше  як вісім сотень.

      Переповідати її не буду, біографію Сімо Хяюхя можна знайти в Інтернеті та українських виданнях. Надзвичайно скромна людина, ніколи не любив виступати після війни на різних зустрічах, як це люблять робити наші деякі ветерани.

      Коли його спитали в кінці життя, чи немає в нього докорів сумління, що вбив стільки людей, Сімо Хяюхя відповів так: «Я робив те, що мені було наказано робити, настільки добре, наскільки це було можливим».  І що до цього можна додати? Він захищав свою Батьківщину.

      А тепер представлю вам кращого аса другої світової війни. Думаю, що він теж вам невідомий.  Це Ганс Ульріх Рудель (1916-1982). Як ви здогадалися, німець. У 28 з половиною років був вже полковником Люфтваффе. Особистий друг Гітлера, Герінга  та Гіммлера.

      Літав на «Юнкерсі – 87». Це пікіруючий бомбардувальник. У нього було 2530 бойових вилетів, більше ніж у якогось іншого аса другої світової війни. Якщо порівняти з найкращими асами Червоної Армії, то вони програють Руделю. У Кожедуба було 330 бойових вильотів, а у Покришкіна – 650.

      В кінці війни, це був, мабуть, єдиний випадок у другій світовій, йому присвоїли найвищу і спеціально для нього створену нагороду за хоробрість: «Золоті дубові листя з Мечами та Діамантами до Лицарського хреста Залізного Хреста».

      Сталін призначив за нього 100 000 карбованців тому, хто доставить Руделя живим або мертвим до радянського командування. Але, незважаючи на те, що він був збитий зенітним вогнем більше, як 30 разів, кожного разу йому вдавалося щасливо минати радянський полон. У своїй книзі спогадів він написав, що жінки артилеристи в Червоній Армії були кращими бійцями, ніж чоловіки. Це визнання такого аса, як Рудель, багато значить.

      Його військові досягнення вражають. Він знищив 519 радянських танків (це біля двох танкових дивізій), більше, як 1000 паротягів, автомобілів та інших транспортних засобів, 4 панцеропотягів, потопив лінкор «Марат», лідер есмінців «Мінськ» та есмінець «Стерегущий», 70 десантних кораблів та човнів, розбомбив 150 артилерійських позицій, гаубичних, протитанкових та зенітних. Знищив численну кількість мостів та дотів. Збив 7 радянських винищувачів та 2 штурмовика ІЛ – 2.

      І все це зробила одна людина! П’ять разів був поранений, причому два були тяжкі, після одного з них йому ампутували праву ногу і він літав далі з протезом. Ще треба зазначити, що він ще врятував шість екіпажів, які приземлилися у радянському тилу. Він слідом за ними сів на ворожу територію, і врятував своїх бойових товаришів.

      Я ні в якій мірі не розхвалюю Руделя, щоб  хтось випадково про це не подумав, просто треба знати, чим він прославився, чому його вважають кращим асом другої світової війни. Недаремно  Сталін не жалкував такої великої кількості грошей за нього.

      Йому пощастило, в кінці війни він потрапив у англійську зону окупації, і це врятувало його життя. Бо якби він опинився у радянській зоні окупації, то його зразу же вбили б без суду.

      І на закінчення приведу вірш того ж Іони Дегена:

                                       9 мая 2005 года

        Солнце пьет с орденов боевых

       Безрассудной отваги выжимки.

      Чудо!

      Мы еще среди живых,

      Старики, что нечаянно выжили!

      Как тогда, в День Победы, поллитре рад,

      Но на сердце моем окалина.

      Делал все для кончины Гитлера,

      А помог возвеличить Сталина.

 

      Ось цього розуміння у наших багатьох ветеранів і немає! А шкода.

 

                         08.10.2018р.

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 325
delete
Виченд Тутс, Запорожье, свободный журналист "ХайВей"
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 3, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Petro Boriwiter Запорожье
Рекомендует этот материал. Почему? Все одно вбивство - гріх. Незалежно від того заради чого воно було здійснене.
18:47 12/10/18
Виченд Тутс Запорожье
Згідний з Вами повністю, друже!
22:07 12/10/18
Petro Boriwiter Запорожье
18:26 13/10/18

Live

......

14 мин. назад

Анжелика Исидина рекомендует материал Блокпосты наизнанку.

14 мин. назад

Анжелика Исидина пишет рецензию на публикацию Блокпосты наизнанку.

29 мин. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал ПРО ТОМОС І ЗРАДУ

43 мин. назад

Pavel Gandyara рекомендует материал Блокпосты наизнанку.

43 мин. назад

Pavel Gandyara пишет рецензию на публикацию Блокпосты наизнанку.

1 час. назад

antov рекомендует материал Іван Владика – проповідник. Він знає, як важливо говорити із Нацією. Як нелегко вибачати та бути вибаченим...

1 час. назад

antov рекомендует материал ПРО ТОМОС І ЗРАДУ

1 час. назад

antov пишет рецензию на публикацию ПРО ТОМОС І ЗРАДУ

3 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью Річка-\"смердюч
ка\" отруює наше життя і досі!

5 час. назад

viktor trigub публикует новость Навіщо перед виборами підіймати ціни на газ? - А.Денисенко

...

8 час. назад

Чачанидзе Владимир публикует статью Две разности жизни.

19 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью ПРО ТОМОС І ЗРАДУ

19 час. назад

ivp_paster рекомендует материал Іван Владика – проповідник. Він знає, як важливо говорити із Нацією. Як нелегко вибачати та бути вибаченим...

19 час. назад

ivp_paster пишет рецензию на публикацию Іван Владика – проповідник. Він знає, як важливо говорити із Нацією. Як нелегко вибачати та бути вибаченим...

20 час. назад

Валерий Иванович Александрович публикует статью Блокпосты наизнанку.

23 час. назад

Алекс Скиталец удаляет комментарий к материалу Поразмышлял о "томосе" в письме другу Сергею Лебедеву от Алекс Скиталец

...

1 дн. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал Іван Владика – проповідник. Він знає, як важливо говорити із Нацією. Як нелегко вибачати та бути вибаченим...

1 дн. назад

Наша Версия публикует статью Іван Владика – проповідник. Він знає, як важливо говорити із Нацією. Як нелегко вибачати та бути вибаченим...

1 дн. назад

ABC публикует статью Дьявол остался незамеченным