О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Проза  17 августа 2018 16:26:35

Уривок з роману "Чужі скарби"

Вважається, що все дароване чи здобуте ціною труда та завзятості, – то від неба, а привласнене – від пекла, і тих, кому дістануться чужі скарби, карають духи дійсних володарів. Так це чи ні, достеменно невідомо, але у пошуках чужих скарбів, ми іноді несподівано відшукуємо – свої власні, ніби потрапляємо до рідної оселі невідомою стежкою.

Заходимо, блуді діти, а там вже панує осінь… Летить сліпе павутиння кудись під мерехтливе склепіння гілок. Туди, куди всі ми, мабуть, повертаємося, нагулявшись у світі й набравшись доверху сенсу земного. В кожного своя кварта, свої обладунки й строки, своє неповторне каяття.

Кажуть, то бува каяття, та нема – вороття. Мені здається, це вірно лише почасти, бо вороття трапляється завжди. Ми неодмінно повертаємося туди, звідки прийшли. Пилом під ногою чи тонким листопадовим павутинням, що летить у вирій нових перетворень. Все залежить від того, яким було наше життя: болісним маренням про чужі скарби або невтомним відкриттям себе й світу.

Ця історія про вороття.  Повернення додому, до себе, до тої власної сердечної оселі, де зберігаються наші найдорожчі скарби .

І

Скарби

 

1

Здається, мрія побувати в Парижі та знайти бабусин скарб народилася разом з Антоськом.

 – Мо-о-не! – видав він своє перше слово.

– Моне? Ти чув, Гено? – крикнула чоловікові здивована мати й схилилася над сином в надії почути ще щось цікавеньке. Але малюк зачаївся.

– А чому не Дю-ма-а? – весело запитала вона.

– Дю-ма! – охоче відгукнулося маля.

– Гено, га Ген! Йди-но сюди! Моне, Дюма! Ось тобі й гени!

– Го-ген! – наступного дня покликало немовля татка.

Батьки завмерли. Незбагненна тяга їх сина до французьких слів була, без сумніву, якимось таємничим і важливим знаком.

Гена урочисто витягнувся, а мама Маша злегка напружилася, побоюючись бесіди про французьких імпресіоністів. Зовсім далекі від мистецтва, щасливі батьки Антонка навряд чи відрізнили б Мане від Моне, а Гогена від Ван Гога. Тому що мешкали вони аж ніяк не на Монмартрі, а в невеликому будиночку на околиці Кривого Рогу й працювали в складальному на Кріворожрудмаше. Гена – наладчиком. Маша – оператором. І про Париж  їм нагадувала тільки пожовкла фотографія Ейфелевої вежі, пришпилена до шпалер на кухні.

Однак, навпроти дитячого ліжечка, дійсно, висіла копія "Ставка в Монжероні" Клода Моне. Як і коли картина з'явилася на тій стіні, ніхто вже не пам'ятав, зате добре знали про місце, зображене на ній.

Про цей ставок в Монжероні часто і барвисто розповідала родичка Кузьменко, Ганна Петрівна Щербініна, просто бабуся Анні. Ось вона-то і мала до Франції безпосереднє відношення, як корінна парижанка з сім’ї емігрантів першої хвилі, що мешкали колись на рю Дарю в Парижі.

Старенька годинами може розказувати про Моне, про те, як він написав ось цей «Ставок в Монжероні» для відомого торговця й цінителя живопису Ернеста Гошеде, що запросив Клода попрацювати в його маєтку. Господар замовив художнику серією декоративних витворів для інтер’єру, і Моне завзято вхопився за роботу, адже його жінка Камілла тоді була хвора, і грошей родині катастрофічно не вистачало.

Гошеде весь час вештався десь у справах, залишаючи вдома симпатичну молоду дружину й чотирьох дітей. І у Клода невдовзі знайшлося безліч спільних тем з привабливою жінкою. Іноді Аліса позувала Моне з парасолькою й в капелюшку, десь у садочку, біля кущів рожевої гортензії.

– Після смерті Камілли, ця маленька чорнява жіночка буде піклуватися про Моне та його дітей. Вони нарешті одружаться. І проживуть разом тридцять щасливих років, – бабуся мрійливо дивиться на картину.

–  Моне був ловцем світла, – замислено каже старенька, і слухачі мимоволі придивляються до зблідлої від часу копії. Намагаються відшукати те світло серед безладних рудуватих відблисків. «Мазня якась! Все зливається в строкате і ледь вловиме: чи то дерева, чи то вода з місячною доріжкою», – думають вони, але виду не подають.

– Та-а-а- к… – багатозначно бурмотять псевдо цінителі  і вдають, що їм подобається.

Анні, розчаровано зітхає, спостерігаючи за виразом їхніх дурнувато зосереджених облич. "Кожен робить вигляд, що розуміє, коли потрібно просто любити"[1], – скрушно думає вона та відвертається.

- Підбріхувачі… Як би ж ви дійсно це побачили… – під ніс бурмотить Анні, безжально розвінчуючи удавальників. – Нема з ким навіть про Моне побесідувати, – в тихому розпачі додає бабця та швендяє на кухню, щоб заспокоїти болісне відчуття недосконалості світу шматочком спеченого свахою пирога. Потім пару днів витримує засуджуюче мовчання, яке повинно викликати докори сумління та спонукати родичів до осягнення істинного мистецтва.

Втім, родичі, не переймаються з приводу свого невігластва. В них вистачає власної гідності і своїх дивовижних досягнень.

Батько Гени, Іван Михайлович Кузьменко, працює таксистом, але у вільний час своїми руками збирає автомобілі! За кілька років змайстрував цілих три дива техніки. Чотириколісні страховиська, зроблені з різнокольорових шматків заліза, дмухають вогнем і деренчать всіма коліщатками, але чомусь не рухаються з місця. «От-от поїдуть», – запевняє Михалич і, незважаючи на нерухомість рухомого складу, натхненно пірнає під капот, щоб це довести.

Бабуся Антона по матері, Варвара Петрівна, теж могла б дати фору французькому імпресіоністові.  Вона вміє готувати такі смачні вареники, пахкі борщі та хрумкі деруни, що навіть критично налаштована корінна парижанка прикушує язичок і в нетерпінні ковтає слинки, мовчки спостерігаючи  за тим, як спритно керує Варвара напрямком своїх кулінарних вітрів.

Їх дочка Маша, мати Антона, теж вважається вельми видатною особою. Володарка стрункої фігури, розкішного світло-русявого волосся й виразних блакитних очей, вона свого часу була переможницею міського конкурсу краси (її портрет й досі висить за склом в місцевому кінотеатрі). Гена, звичайно, несамовито пишається переможницею, але ревнує. Щоб красу не поцупили, після заміжжя завбачливо замкнув її вдома. Знічев’я, яким турботливі родичі забезпечили її в останньому триместрі  вагітності, Марічка навчилася плести косички. Навіть курси косо плетіння відвідувала. Вміє тепер і колосок, і риб'ячий хвіст, і равлика, по колу і навскоси, кошиком і фонтаном, водоспадом і каскадом. Тобто за кілька місяців  стала гуру косо плетіння та навіть придбала клієнтуру.

Сам Гена – прекрасний наладчик, але попутно колекціонує... , що б ви думали? Каміння! Звичайно ж не просте каміння, а рідкісне. Всі вільні полички в домі, як в кунсткамері, заповнені кам’яними головами, дивовижними скульптурками і потойбічними відламками скель – зразками автентичних архейських гранітів і пісковиків Кам’яної могили. Родина навіть подумує, чи не влаштувати вдома музей, з квітками та відвідувачами. А Гена екскурсоводом.

З тих пір, яке його осінило, що прийшов час збирати каміння, він перебуває у постійному пошуку чергового кругляку. І, куди б не їхав, привозить звідти рідкісний екземпляр породи та пов'язану з ним історію. Невідомо, сам складав він ці історії або вони насправді відбувалися. Але варто дістати з антресолей одну з підписаних ним чарівних коробочок, і будь-яка пауза чайної церемонії, що влаштовує Варвара Петрівна для своїх численних подруг, заповнюється фантастичними байками Геннадія про зібрані ним скарби. Іноді французька бабуся з онуком ревно змагаються у побрехеньках, тобто у розповіданні історій. Вона – про дивовижні пам’ятки Франції, він –, де тим пам’яткам, про українські архейські гранити, яким вже близько чотирьох мільярдів років.

- Каміння зберігає всю інформацію  про події та людей, які проживали поряд з ним, – зауважує Гена. – Якби воно вміло говорити, історики нервово палили б у куточку.

- Ну і що, наприклад, сказав би оцей камінчик? – бабця виймає з коробки  світло-сірий  уламок граніту у вигляді чоловічої голови.

- Цей? – Геннадій уважно вдивляється в обличчя кам’яної істоти, і в нього в голові наче вмикається банк даних.  – Так, це дуже цікава голова. То зі скелі Чацького під Житомиром. Понад Тетеревом висіть з орлиним профілем.

- Ну, розповідай вже, хто цей Чацький і що він там накоїв?

- Кажуть так звали козака, який зі скелі стрибнув, щоб уникнути неволі. Це одна версія. А друга, подейкують, начебто, був собі такий бідний селянин Чацький, який мав дочку-красуню. Та поклав на дівчину око багатий пан. Хотів її до себе в наймички взяти з усіма відповідними наслідками. Щоб не занапастити рідне дитя, зійшовся Чацький з кривдником у двобої, саме на краю скелі. Але здолав його негідник і скинув у річку. А вранці люди побачили, що скеля стала схожа на голову загиблого. Жахнулися всі такому диву. Та і той багатій   теж злякався та від красуні відмовився. А скелю назвали на честь Чацького.

Анні уважно слухає онука, звісно ж, вона здогадується, що більшість своїх легенд Гена висмоктує з пальця. Та байдуже. По великому рахунку, все наше життя складається з вигаданих історій. Вона і сама любить фантазувати.

То ж родину Кузьменків добре знав весь двір, та що там двір, вся округа, а може, і весь Кривий Ріг. Івана Михайловича – як викопне вітчизняної автопромисловості, яке часто показувало місцеве телебачення на тлі зібраних ним залізних монстрів. Варвару Петрівну – як кулінара: її друкували в місцевій газеті в розділі "Улюблені рецепти." До Маші на прийом записувалися за два місяці. Про Гену ходили легенди. Загалом, диваки ще ті!

Але найдивовижнішим експонатом в цій кунсткамері екзотичних осіб, звичайно, була бабуся Анні. Ніхто навіть і не думав з нею змагатися: вона знала, що таке імпресіонізм, своїми очима бачила Ейфелеву вежу і закінчила два курси Сорбонни. Це вам не фунт ізюму! До того ж в неї була одна таємниця…

 Майже містична історія про знайдені у Монжероні чужі скарби. У сутінках і пошепки, виключно як власній онучці, Анні під великим секретом довірила тайну Маші. Навмисно відшукала надійнішу хранительку. Звісно ж, та не втрималася і, теж під суворою присягою, розпатякала все решті невтаємничених. Проте, мало хто повірив, бо ж якби баба мала ті незліченні багатства, чи сиділа б вона у Цибульківці на свою мізерну пенсію. Давно б вже п’ятами накивала. Страшний секрет потайки переказували і своїм, і чужим та тишком посміювалися над бабусиними фантазіями.

Переказували, а самі, як оті дурні, що думкою багатіють, у глибині душі сподівалися, що той скарб існує і вони до нього причетні. Таємниця вабила їх, мимоволі огортаючи образ бабусі та їх, як родичів, серпанком чарівної загадковості. Як спадщину, байку про скарби отримав і правнук. Особисто від бабусі, з рук в руки, із вуст в уста. Однак, хлопець, на відміну від інших, свято повірив в існування чужих скарбів і всією душею забажав дістатися Парижу і заволодіти заповітною бляшанкою з діамантами.

Це сталося далеко згодом, коли Антонко навчився розмовляти і більш-менш на рівних спілкуватися зі своєю дивакуватою французькою бабусею. А поки…

Молодим батькам, які раптом виявили спадкову зацікавленість свого немовляти французьким мистецтвом, кортіло похвалитися перед славнозвісною бабусею. Проте вона після заміжжя внучки переважно жила в селі.

Що поробиш, Кузьменки вирішили не поспішати, збирати фактичний матеріал, щоб пред'явити французькій шанувальниці мистецтва повну й вичерпну картину приналежності свого чада до культурної європейської нації.

Для Гени й Маші все, пов'язане з цією незнайомою далекою країною, було оповите серпанком загадковості та загальних кліше. Від неясних шкільних спогадів, на кшталт, "Скажи-ка, дядя, ведь недаром, Москва, спаленная пожаром, французу отдана?" – до торта з одіозною назвою "Наполеон".

Вони ніколи не бували в Парижі, хіба що бачили його по телевізору. Все життя їх було підпорядковано незмінному ритму виживання. Не маючи ні передумов до хапання зірок з неба, ні заможних родичів, які могли б влаштувати зорепад, Кузьменки в цілому виживали. Як і більшість їхніх співвітчизників, вимушених вгвинчуватися в іржаву матрицю постсоціалістичного капіталізму. Вкручувалися, як могли, та користувалися різьбленням,  яке мали. У Париж не дуже-то й хотілося. Що їм там робити? Вони і  французької не розуміли.

Бабуся Анні – то інша справа. Вона страждала хронічною ностальгією й безперервно хотіла повернутися туди, звідки життя, як морквину з теплої гряди, віроломно її висмикнуло. Невтомно бурмотіла старенька  щось собі під ніс: чи то французькі вірші, чи то французькі молитви. Онуки не перебивали. Але, відверто кажучи, вважали, що у бабусі не всі дома. Тому що, якби вона дійсно хотіла, то давно б виїхала у ту свою Францію та не морочила всім голову. Вони навіть грошей на дорогу зібрали б.

Звичайно, тут на злитті річок Саксагані та Інгульця, панувала експресія іншого роду та видобувалися не естетичні враження, а граніт і залізні руди. Тут не було Ейфелевої вежі й Лувру, та й взагалі не так вже і багато значущих архітектурних споруд, хіба що індустріальних, які надавали місту самобутній і строгий вигляд. Було, звичайно, пару широких вулиць, з супермаркетами та яскравими вітринами. Але хіба порівняєш Кривий Ріг з Парижем.

Та він і не претендує. У нього своя стримана і незворушна краса, яку ще потрібно зрозуміти та відчути.

Мабуть, бабусі Анні це давалося важко. Вона весь час була налаштована на скептичну хвилю. Її не надихає навіть легенда про одноокого козака Кривого Рога, що заснував містечко у північній частині Запорізької Січі. Ту історію безліч разів переказував їй онук, супроводжуючи розповідь показом пам’ятника на Молодіжній площі та свого дивовижного каміння у вигляді козацької голови.

- Спочатку існувало просте зимовище для відставних козаків, що, як і Ріг, були поранені в боях, – Гена намагається підняти рідне місто в очах французької бабусі і презентує свого українського «Моне». – Це було поселення для чумаків і селян, які рятувалися від кріпацтва. Пара землянок. А потім вже виникло справжнє місто, неспокійне, бунтівне, як і  характер ватажка цих вільних людей – Кривого Рогу, – онук дивиться на бабусю, наче перевіряє, як там воно, справила на неї враження ця історія.

Ні, не вражає парижанку.

– Вигадали ви того козака. Кривий Ріг – це звичайна географія, мис і гора на злитті річок – ось вам і кривий ріг.

З логікою досвідченої бабусі та її скепсисом з приводу культурної значущості цих місць не посперечаєшся.

 Геннадію невтямки, що батьківщиною Анні давно вже стала Україна, тільки старенька сама собі не хотіла в цьому зізнаватися. Село Цибульківка Дніпропетровської області, де жили її родичі по батькові, та Кривий Ріг – містечко з кривою назвою, розташоване уздовж однієї нескінченної і сумної вулиці – непомітно стали її ненькою. Вона й не тямила, коли й як це сталося, коли ж вона міцно осіла саме тут, поруч з ними, в місті відвалів, поганих доріг, шахт і кар'єрів. Звикла, притерпілася та катастрофічно боїться повернення в невідомий їй тепер Париж.

 Але подумки вперта бабуся знов і знов чіпляється за нього. Наче відлітає туди на золотому павутинні своїх спогадів і випростується  з силець похмурого криворізького  існування. Мрія повернутися в Париж – це її молитва і рятівний круг, який допомагає не втратити сенс життя.
 



[1] "Кожен робить вигляд, що розуміє, коли потрібно просто любити", – слова Клода Моне відносно критиків та поціновувачів його творчості.

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 434
delete
Ирина Власенко
Ирина Власенко, Киев, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 6, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Скажіть, і що Ви хочете сказати цим відривком?
Читається важко, текст зрозумілий лише авторові і то не зовсім, образи туманні і безликі, за думку зачепитися просто не можливо.

але ,зате роман LOL
17:24 17/08/18
Це перший розділ або глава.
17:47 17/08/18
Рекомендует этот материал. Почему?
Сподобалось! Гарна мова, цікаві образи, є інтрига в історії походження бабусі і народження Антоська. Перший раз прочитала, швидко проглядаючи текст по косій - повернулась вдруге, щоб посмакувати. Цікаво, якою на смак буде друга частина?)
17:37 17/08/18
А далі потрібно читати книгу. Дякую за добрі слова.
17:48 17/08/18
Рекомендует этот материал.
18:43 17/08/18
Влочега Львов
Рекомендует этот материал.
01:38 29/08/18

Live

9 мин. назад

Светлана Андреева публикует статью Тимошенко и Коломойский: новый курс со старыми друзьями. Выдержет ли Украина…

9 мин. назад

Светлана Андреева публикует статью Тимошенко и Коломойский: новый курс со старыми друзьями. Выдержет ли Украина…

10 мин. назад

Светлана Андреева публикует статью Тимошенко и Коломойский: новый курс со старыми друзьями. Выдержет ли Украина…

12 мин. назад

Stas Cherkas публикует статью Представляете, как может себя чувствовать в тюрьме гражданин Украины в чужой стране – бесправный и беззащитный?! – Олег Володарский

3 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал Как Нашей ракетой сбить Наш самолет вместо Нашего

8 час. назад

Alik Bahshi публикует статью О том, как Эрдоган спас Путина от позора

9 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Ни в зуб мудрости

11 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Евробляхеры, вы согласны терпеть?

11 час. назад

viktor trigub публикует новость Ірина Суслова: Вибори ректора Національної музичної академії під загрозою зриву!

14 час. назад

Егор Сыроид публикует статью Большая приватизация: еще ничего не продали, а "схемы" уже наладили

14 час. назад

Sveta Rybalko комментирует материал Ни в зуб мудрости

14 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал Ни в зуб мудрости

14 час. назад

Наталія Безсонова комментирует материал From my Library of Jazz Romances / Star Dust

14 час. назад

Наталія Безсонова рекомендует материал From my Library of Jazz Romances / Star Dust

14 час. назад

Наталія Безсонова комментирует материал From my Library of Jazz Romances / Star Dust

15 час. назад

viktor trigub публикует новость 40 років Музею історії сільського господарства Волині

15 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал Как Нашей ракетой сбить Наш самолет вместо Нашего

16 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал Как Нашей ракетой сбить Наш самолет вместо Нашего

17 час. назад

Геннадий Балашов публикует статью Евробляхеры, вы согласны терпеть?

18 час. назад

Юрий Ермоленко комментирует материал Я пришёл из листопада

18 час. назад

Khomiaklit публикует статью From my Library of Jazz Romances / Star Dust

18 час. назад

Sveta Rybalko комментирует материал Ни в зуб мудрости