О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

"Шибче, курва! Шибче!"(С)

 

                     Знову у Польщу гроші на виживання заробляти. Знову у Польщу гроші на виживання заробляти.

Нудьгував дома півтора місяця. Сонце прогріло землю й я скопав присадибну ділянку, посадив городину. Далі сидіти дома без роботи було нудно. (Скисаю без пригод тому що.) Зателефонував знайомим працедавцям. Робота була отож заздалегідь замовив квиток на Польщу. А тому що з квитками напряг - люди шукають де вигідніше продати свої робочі руки та набуті знання.

В автобусі розговорився із сусідами. Наталія, котра сиділа поряд, пояснила ситуацію напрочуд щиро: "Розлучилася. З сином винаймаємо квартиру у Києві. Із зароблених 9500 гривень 3500 йде оплату житла а решта витрачається на виживання. Але ж хочеться й чогось досягнути - заробити на власне житло, автомобіль, розваги".

Сусід зліва підхопив тему: "Працював у банку. Обіцяли 5500 гривень плюс 4500 преміальних. Працював на совість та завжди знаходили якусь надуману причину для позбавлення премії. Подав заяву на звільнення – нехай шукають інших дурних працювати за такий мізер".

- А я їду заробити на авто, котрі у Польщі значно дешевші, - підтримав розмову. Он у нас найдешевший б/у Мерседес серії "А" на наших номерах коштує 4600$ а у Польщі такий же на їхніх - 600$. Правда, доведеться ще заплатити нашим спритникам за документи для безпроблемного пересування на протязі року. Збагатив би державну скарбницю тими грошима та… Та, як бачите, при владі сьогодні вороги народу…

Цього разу потрапив на іншу металобазу. Ті ж українці, та ж ментальність - підковирки, боротьба за лідерство і мат та глузування над собою та поляками і дома, і на роботі. І разом із тим бажання заробити якомога більше – вирішили працювати по 12-14 годин та виходити на роботу ще й у вихідні. Один оригінал навіть вийшов збагачувати поляків у свято Трійці! Гроші кожному дуже потрібні тому що. (Я ж не працюю у великі церковні свята та у неділі - шаную заповіти Бога.)

В перший день Віктор зауважив: - Дома я отримував 200 гривень за день праці а тут за день мені на гривні більше тисячі виходить...

Я підтримав тему: - А у мене пенсія, котра нижче прожиткового мінімуму - 1373 гривні. На роботу ніде не беруть – віковий ценз. А тут он взяли...

Один із наших відразу поставив себе вище інших – після розмови із керівником бази став примушувати нас виконувати роботи котрі той наказав виконати і навіть ті, про котрі мова не йшла. Це так молодий Вадим вислужувався, негласно ставив себе бригадиром. А втім нічого дивного – він у військах ВВ дослужився до старшини й там керував солдатами, котрі охороняли в’язнів. Манери вертухая так і перли із нього – глум, підковирки, покрикування. Слідкував, щоб ми на робочих місцях, як він казав "не волойобили, не чухали яйця". І все то так напівжартома, доброзичливо ніби…  

Вкотре пересвідчився, що за межами України інша ментальність. Батько керівника заводу часто до нас навідувався й серед іншого цікавився нашими проблемами. Дізнавшись, що ми добираємось до роботи більше години й при цьому неабияк витрачаємось на проїзд, запропонував авто й пальне з авторозборки безкоштовно. Четвертого дня Вадим сів за кермо італійської Лянчі 2000 року випуску й ми поїхали додому. Помітив, що це авто, котре якийсь поляк продав на авторозборку за 850 злотих, (230$) краще за авто, котре я п’ять років тому купив дома у співвітчизника за 3600 доларів! В авто не було лише ближнього світла лівої фари. Зачистили контакти і проблема зникла.

А втім дирекція заводу нічим не ризикувала. Чому? Навіть якби це авто разом із нами провалилося крізь землю то виявилося б, що ми за ці дні заробили значно більше його вартості.

Боляче дивитися як старі але ще пристойні авто заїздять на авторозборку своїм ходом. З них наші заробітчани знімають акумулятори, колеса, виривають при допомозі автонавантажувача радіатори та проводку, зливають пальне та оливу й відвозять на перемелювання. Величезний подрібнювач (шредер) перемелює їх на дрібні шматки – метал відловлюють магніти а все інше сиплеться окремо.

Якось представник адміністрації зауважив, що ціна добутої нами із електрообладнання міді та латуні менша нашої денної зарплати. Ми виправдалися відсутністю необхідних інструментів. Через годину той же управлінець привіз нам два нових шуруповерти та три набори ключів. Газовий різак ми притягнули самі й робота пішла належним чином. Надалі у представників адміністрації до нас претензій не виникало. Розуміли: нас цінують, тому що у них бракує робітників. Тим більше, що нашу роботу поляки виконувати не погоджуються – і важко, і пилюка та шкідливий дим.

Двоє із нашої бригади призналися, що за місячне проживання у готелі кожен платить по 750 злотих. Наступного дня батько власника заводу дав адресу квартири де проживання їм обійдеться по 250.

Зайшла мова про обіди. Керівник підприємства повідомив, що гарячі обіди привозять по замовленню. В обід приніс п’ять порцій, котрі він купив нам для дегустації. Гарячий обід сподобався й ми записалися на харчування.

Йдемо обідати а електроінструменти лишаємо на місці – тут не крадуть.

Після такого відношення стало соромно навіть думати про крадіжки кольорових металів.

Саша, котрий виявився родом із Запоріжжя в тон додав: "На нашому вторчерметі пропрацювали усі пацани міста. Охоронців підпоювали, підкуповували, залякували й крали кольорові метали безбожно. Адміністрація була змушена побудувати склад й здавати його під воєнізовану охорону".

Земляки, котрі тут давно працюють розповідали, що раніше господар у вихідні замість води вгамовувати спеку привозив пиво – пий хоч залийся. Декотрі так напивалися халявного пива, що навіть блювали. Лафа закінчилася трагічно: один із наших, котрий працював на тому великому шредері, помітив у бункері якусь цінну річ й стрибнув, щоб дістати. Звісно, тверезий би не стрибнув, а якщо й стрибнув то не посковзнувся б…

От нога й потрапила в механізми подрібнення. Це ще щастя, що наші це помітили й встигли зупинити двигун а то бідолаху розмололо б на труху. Звісно, магніти відловили б хіба що пряжку ременя та металічні зуби... З того моменту й припинилася пивна лафа.

За два тижні до нас прибули ще 8 українців. Не знайшлося дома пристойної роботи тому що… Нам надали друге авто. Обіцяли третє.

Один із новачків – 55-літній Андрій місяць пропрацював на будові у Вроцлаві. Розповідав таке: "В нашей бригаде работали 30 украинцев, которые находились друг с другом в достаточно не дружеских отношениях, - матерные слова через слово, ссоры, драки. И, что интересно, все они были моими  земляками. Поляки это видели и относились к нам соответственно. Расслабился и мгновенно слышишь: "Шибче, курва! Шибче"! О, эти слова еще долго будут всплывать в памяти. Разогнул спину - в наказывание списывают полчаса. На стройку приехала комиссия и 22 нашим в биоматематические паспорта проставили депортации - запрет въезда на 5 лет. Строительство остановилось, бригада распалась вот я и другие семеро, которые имели воеводские визы остались без работы. На трех других стройках с нашими была аналогичная история. Мы к руководителю стройки за расчетом а тот: "Я вашу зарплату перечислил фирме, которая вас для меня завербовала". Тогда мы в нашу фирму а там нам: "Все счета арестованы. Ожидайте когда их разблокируют". В частном доме жило нас 12 работников. Рассчитаться за проживание не было чем. Хозяйка вызвала полицию. Те писали протокол а мы униженно оправдывались невыплатой зарплаты. За день до того мы скупились и заполнили холодильник. Пришлось всё оставить хазяйке…"

- Не може бути, щоб ця історія та не потрапила у ЗМІ, - зауважив я.

- Попала. Набери в Гугле "Вроцлав + нелегалы".

Я поцікавився: - Кажете, що здобули дві вищі освіти. А не пробували робити бізнес дома?

- Руководил фирмой - 40 людей обеспечивал работой. Правительство подняло минимальную оплату вот мне и пришлось бы платить за каждого уже втрое больше налогов. Нагрянула проверка и меня за трудоустройство не по трудовой оштрафовали на 700000 гривен. В результате я здесь счастье ищу.

- Це може бути правдою? – запитав я вранці у Жені, котрий прибув до нас раніше.

- Відносно матюків через слово, сварок та бійок – правда. Відносно відношення поляків до нас – теж. Кричать коли побачать що ти присів або тиняєшся без діла. Зробив свою роботу так роби щось інше але не стій на місці. Відносно же оплати у Вроцлаві нічого сказати не можу – зі мною у Варшаві розрахувалися чесно.

- А чому покинув роботу на будові й перейшов до нас? – поцікавився я.

- Важко добиратися на будову півтори години, працювати 14 годин а там знову витрачати півтори години на повернення. Далі приготування вечері, сама вечеря, вирішення побутових проблем. Постійний недосип неабияк виснажує… 

- Кажуть, що ти дома копав бурштин. Це правда?

- Правда. Намив бурштину на 80000$. Купив будинок, авто, модний одяг. Мив би бурштин й далі та наїхали київські спецпризначенці…

- Так гроші ж напевно ще залишилися. Чому ж не захотів перечекати скрутні часи?

- А я від армії втік. Он з дому телефонують, що сьогодні ювілейну десяту повістку принесли.

- Так колись же ж доведеться повернутися й піти служити, – зауважив я.

- А я півроку тут відпрацюю й отримаю право подати на "Карту побиту". Карта побиту – це вид на проживання, іспитовий термін для отримання польського громадянства. От і випишусь з дому та пропишусь тут. Полякам же наші повістки не приходять...

- Дівчину мабуть маєш. Приїде до тебе у Польщу?

- Приїде. Любить тому що..

Ввечері біля будинку запинилося поліцейське авто. Поліціянти рушили до нашого під’їзду. Хлопці у кімнаті очканули конкретно. Працювати ж то по біометричних паспортах "нє вольно". А втім, кожен хто їде працювати із біометричним паспортом починає своє перебування за кордоном із брехні – заявляє на митниці, що їде в гості. Я ж був спокійним, як удав - наша фірма зареєстрована тут й за кожного із нас платить податки в бюджет Польщі.

Відкрив ноутбук й набрав у Гуглі "Вроцлав + нелегали". Виявилося, що таки не брехав мій новоявлений колега – там постраждали 77 наших заробітчан плюс три агентства по працевлаштуванню, котрі працювали з порушенням польських законів.

Поцікавився також перевагами польського громадянства. Дізнався, що поляки мають право купувати землю, іноземні авто без наших драконівських ставок розмитнення, відвідувати Англію, США, Канаду. (Відсоток відмов у отриманні візи для поляків мізерний.)

Вранці виявилося, що поліція приїздила до заробітчанина, котрий прокрався у супермаркеті. Запросили в авто, написали протокол, виписали штраф.

Перший день дома та на роботі новачок Андрій поводив себе нормально а от другого розпочалися придирки – то се, то те йому не так. Іншими словами чоловік робить заявку на "Пахана хати".

Василь не витримав такого знущання й зробив зауваження. Слово за слово й швидко став назрівати мордобій. (І не діти же - 55-річний Андрій має дві вищі освіти а 59-річний Василь досвід праці та побуту на алмазних родовищах Якутії.)

Я став заспокоювати гонорових колег й дипломатично вивів Василя на кухню. Приніс вина й за чаркою сказав таке: "Не лізь з кулаками бо інакше тут зараз буде і поліція, і наше начальство. Ти ж вже випивший отож будеш не правий хоча по суті то ти таки правий. Тихенько лягай спати а завтра тема якось розсмокчеться". Василь послухався.

Наступного дня підійшов до мене Василь й здивовано повідомив: "Андрій підійшов до мене, вибачився за вчорашнє й подав руку для примирення".

Ввечері ліг й став так собі думати: - Про яку війну на Сході України та втрату Криму ми говоримо? Наші люди від такого виживання вкрай озлоблені отож і маємо, що маємо. Я он обох ледве на короткий час дипломатично примирив а от чи можу примирити десятки мільйонів українців?

Придивлявся до Андрія. Хотів збагнути: він сам переосмислив свою поведінку чи бригадир натиснув? Дійшов висновку: він сам дійшов висновку, що в мирі та злагоді жити набагато комфортніше.

Та попри цей позитив атмосфера взаємовідносин між українцями напружена – якщо дома кожен із нас являє собою згусток ненависті на усіх та все, то тут вона збільшується в рази. А тому, що життя наше собаче змушує кожного тинятися світами у пошуках хоч якогось заробітку . Зазвичай розмови пересипані матюками. Телефонні з дружинами в тому ж числі. І чим більше у словарному запасі лайливих слів, тим крутіший він перець.

Це лише на перший погляд взаємовідносини між нами дома та на чужині ідеальні. Насправді лицемірно та фальшиво абсолютно все.

Крадіжки із холодильника нікого вже не дивують. Пропало щось – значить сьогодні жереб крадіжки вибрав тебе.

Типовий епізод. Розбирає чоловік обладнання. Мідь кидає в один контейнер, залізяччя у інший. Невлучно кинутий кусок заліза зрикошетив від стінки і влучив у колегу, котрий проходив поряд. За звичних обставин винуватець попросив би вибачення. В даному випадку було інакше – добірна лайка мало не переросла у кривавий мордобій.

Опишу одну добу нашого заробітчанства. Вранці троє наших, котрі жили в кімнаті на першому поверсі, заявили, що на роботу не підуть – у одного із них день народження отож вони будуть святкувати. Повернулися ми з роботи й двоє у нашій кімнаті прилягли подрімати. Я швиденько приготував вечерю й став будити напарника.

Тим часом із сусіднього ліжка сердитий голос: - Дед, иди нах.й! Разбудил! (Мені 65 отож маю таку кличку.)

Від образи мені стало зле.

Вранці чуємо неприємну новину: вночі ювіляр сів п’яним за кермо й розбив авто. Признався, що переплутав педалі.

Звісно, будуть розборки, розголос, пляма на нашу репутацію. А це означає, що ще одне авто нам вже не дадуть. Доведеться і надалі витрачати гроші на громадський транспорт.

На зупинці підійшов до Андрія й зауважив: - Якось так негарно вчора вийшло…

- Ты меня разбудил и я два часа заснуть не мог!

- А у мене серце розболілося!

- Пох.й мне твоё сердце!

Що робити? Влаштувати на зупинці мордобій й цим неабияк розважити поляків? Промовчав.

Працюємо з напарником. Аж тут до нас йде мій кривдник. Буде вибачатись, - подумалося. Він же поцікавився в який час ми підемо питии каву.

До речі, лежнем він виявився. Не дарма, значиться, поляки покрикували на нього на будові: "Шибче, курва! Шибче!"

Я зрозумів: він не вважає учарашній інциндент чимось особливим. А тому, що добірною лайкою у нас висловлюються усі почуття – від радості до гніву. До речі, у наших виправно-трудових таборах до відбою (22:00) дозволено розмовляти як заманеться а за слова "Пішов нах.й!" наїдеш на розборки. І досить серйозні. 

Дійшов висновку, що допрацюю дозволені безвізом 90 днів й в цей колектив не повернусь. Досвід показує, що краще працювати в колективі, де наших один чи двоє – щоб хоч іноді мову рідну чути. Як я пересвідчився, із трудягами росіянами, білорусами, таджиками, узбеками працювати легше.  

Після того інциденту із авто авторитет ми втратили – до нас стали принюхуватись і при підозрі пропонувати подмухати у алкотестер. Щоправда, ще не кричать "Шибче, курва! Шибче!", але повільно до того йде…

"Ювіляра" оштрафували на 500 злотих й звільнили. Того дня у їдальні виникла бійка – щось не поділили колишній зек Олексій та колишній вояк АТО Ігор. Стало зрозуміло, що вони не зживуться – будуть воювати щодня отож один із них має покинути наше товариство.

Наступного дня "ювіляр" та Ігор поїхали на вокзал а розбита Тойота на лаветі на авторозборку та подальше перемелювання на шредері.

За працю у вихідні розраховуються готівкою. Саша, котрому пощастило працевлаштуватися не через фірму а напряму розрахувався – безвіз закінчувався. Перед тим попросив батька власника металобази заплатити за роботу у вихідні наперед – гроші йому дуже потрібні тому що. Анжей дав а наш Саша… сів в автобус і тю-тю. До речі, дома він вчителем працював – викладав в школі біологію.

Анджей же про цю втрату так в перекладі на українську висловився: - Це для мене не великі гроші але до вас у мене довіри більше немає.

Заробітчанин зі стажем Віктор так прокоментував цю ганебну пригоду: - Надалі, можливо комусь із нас і справді терміново знадобляться гроші то вже нізащо не позичить. А от в Чехії у подібному випадку господар вирахував позичені гроші із усієї нашої бригади. Там сума біла значно більшою…

Батько власника металобази (Анджей) водив територією нашого бригадира. Тицяв носом на розкидані скрізь недопиті півлітрові пляшки мінералки.

У нас же так: виніс зі складу спайку мінералки й поставив у тінь. Взяв пляшку, надпив і поставив поряд. Через певний час вода у тій пляшці вже тепла. Взяв із затінку іншу а про ту забув. От і валяються всюди надпиті пляшки... Це як у тій нашій приказці: "Як не з’їм то хоч понадкушую".

Миємося за ширмою а тим часом польські прибиральниці наводять лад у роздягалці й щебечуть по-своєму. Наші в той час ради приколу матюкають їх українською й регочуть. Не здогадуються наївні, що й серед поляків є знавці нашої мови. Як і серед нас знавці польської.

Та ж історія і в супермаркетах: наші голосно радяться що купити і при цьому пересипають мову добірним матом. Абсолютно не зважаючи на оточуючих та не відаючи того, що багато поляків розуміють нашу мову. А добірну лайку тим більше…

В результаті один із наших признався, що випадково підслухав розмову поляків - ті порівнювали нас із тваринами, котрі хрюкають. Тут справа не тільки у нашій невихованості. Українці линули у Польщу й збили їхнім трудягам розцінки на ринку праці. Ось тому то поляки й вимушені шукати пристойного заробітку у багатших країнах Європи. З огляду на цю істину в Польщі невдоволені умовами праці та зарплатою робітники не зможуть оголосити страйк. А тому, що роботодавець вмить замінить страйкарів штрейкбрехерами українцями, котрим ті умови праці та зарплата за щастя. Ось за це поляки й сердиті на нас.

За два місяці ми неабияк розібрали завали металобрухту – залізо перемололи у шредері, кольорові метали відвезли на переплавку. А що би  поляки робили без нас? Місцеві же не хочуть виконувати брудну та шкідливу роботу. У повітрі висить пил перепаленої фольги, котрий проникає скрізь та запах горілої електроізоляції, котрий є канцерогеном – викликає захворювання на рак. Таку роботу зголошуються виконувати лише українці. От ми і виручаємо польську економіку працею та покупками у магазинах. Така вже доля відстаючих – ковтати пил від тих, котрі вирвалися вперед. В прямому та переносному значенні.

Під час роботи я в тих завалах не помітив жодної пляшки із під спиртного! Значить, поляки ходять по кусках міді але... не крадуть! Ментальність у них інша тому що. Навіть їхні охоронці на прохідній ради камер відеонагляду заглядають нам лише в пакети. Не охороняли вони наші металобази тому що - зробив висновок я. У нас один і той же шмат міді десятки разів би викрадався, через підставних осіб продавався й знову викрадався… Було б як в тому анекдоті: "Виявилося, що там не перевіряють! І тут мені як поперло, як поперло…"

А чи міг би хтось із українців створити подібне підприємство дома? – задумався. Ні, - дійшов висновку. А тому, що формула економічного процвітання видатного економіста Адама Сміта така: "Мир, свобода приватної ініціативи, легкі податки".

Немає у нас ні першого, ні другого, ні третього. А що ж є? Є озлоблений, лайливий, злодійкуватий народ та безтолковий уряд. А втім, нічого дивного – "Какой народ, такие и бояре".

Легендарний прем'єр Сінгапуру Лі Куан Ю говорив: "Якщо неправильно керувати країною, усі розумні люди виїдуть". І не посперечаєшся же ж…

50-літній Ігор, котрий прибув минулого тижня, сумно розповідав: - Маю диплом інженера електрика і всі допуски та от роботи за фахом дома немає. Останнім часом працював інженером по техніці безпеки. Нараховували мінімалку 3700 та на руки за усіма відрахуваннями отримував 2970 гривень. Маю троє дітей. Як їх піднімати з такою зарплатою? Продав корову й заплатив 3500 за піврічну візу а тут он фірма місяць ганяє із одного кінця Польщі в інший. Це щоб одна фірма по працевлаштуванню мене відпустила а інша прийняла потрібен час. Всі заощадження на переїзди та харчі витратив. Зателефонував односельчанину й той сюди тимчасово влаштував. Залишилось п’ять місяців. Як буде далі – не знаю...

Відносно фірм по працевлаштуванню, котрих у нас розвелось, як грибів після дощу. Обіцяють одне а насправді пропонують інше. Мусиш погоджуватися, раз вже приїхав. Зарплата поступає на банківську карточку. В день зарплати у багатьох не сходиться сума заробленого. (Зазвичай кожен знає кількість відпрацьованих днів та погодинну оплату) По ідеї наявність чи відсутність на роботі кожного доведуть записи камер відео стеження. Та де там… Телефонують хлопці а у фірмі кидають слухавку. Поїхати – це втратити робочий день, витратитися на дорогу, зіпсувати нерви і… нічого не добитися. Лаються хлопці, спльовують й запивають втрату водою. А нікому нічого не доведеш. Ти тут чужий, себто ніхто…

У нашого бригадира закінчувався безвіз отож став збиратися додому, щоб відкрити довготермінову візу й повернутися. Він знайшов окрему квартиру – планує свою дівчину привезти й тут з нею жити.

- Надовго покидаєш нас? – запитав я.

- На тиждень-два. Як відкрию воєводську візу так відразу і повернусь. Та кажуть у візових центрах такі черги…

- Лянчу даси нам на роботу їздити? – запитав я.

- Якщо Анджей дозволить, - відповів й відвів очі.

Наступного дня Вадим потиснув нам руки й попрямував на автовокзал.

Вітя прояснив ситуацію: - Вадим планує викупити у адміністрації ту Лянчу отож зараз вважає її вже своєю. Мо і дав би вам та от на днях дав Вадиму покататись а той їздив із затягнутим ручником. Навіщо йому давати комусь гробити своє авто?

- Логічно, - погодився я й задумався. Привезе дівчину й стане з нею жити як із законною дружиною. А там, дивись, і громадянство отримають. Частину оренди квартири оплатить фірма, машина є, пальне безкоштовно, зарплата пристойна, робота не пильна – підганяти нас напівжартома: "Шибче, курва! Шибче!" і при тому, як він каже "чухати яйця" й сміятися…

От Україні мінус два жителі. Пізніше і Женя поступить аналогічно. Ще мінус два.

А мо і собі так вчинити й хоч на старості пожити по-людськи?

Судячи з черг  у візових центрах Україна перетворюється на депресивне вимираюче село – розумні люди виїздять. Не видно у нас світла в кінці тунелю тому що. Ми опинилися у глухому куті отож ради виживання емігруємо, тиняємося світами у пошуках хоч якогось заробітку. І я в тому ж числі. Чомусь останнім часом спливають у пам’яті слова із пісень В.Висоцького: "Укажите мне край, где светло от лампад", "И погнал я коней прочь от мест этих гиблых и зяблых…", "И из дома где косо висят образа я коней очертя гнал, забросивши кнут куда кони несли и глядели глаза и где люди живут, и как люди живут…" А тому що: "Где просвет, где прогал, не видать ни рожна…"

Тиждень ми витрачалися на громадський транспорт а далі з вокзалу йшли на роботу пішки. Нарешті Іван наважився підійти до Анджея:

- Мо передумаєте й дозволите взяти Лянчу, щоб на роботу їздити?

- А хто вам сказав, що я заборонив? Беріть – вона же ж ваша.

Того дня ми не пішли на автовокзал а поїхали додому на авто. А вранці в нашій кімнаті розборки. Зчепилися наш Андрій та Ігор, котрий живе із колегами внизу. Справа в тому, що в цьому будинку проживає восьмеро членів нашої бригади а посадочних місць у машині ж то п’ять. За здорового глузду кому коли їхати вказував би графік чи вибирав жереб. А от і ні – Андрій із піною з рота доводив, що він мусить їхати обов’язково а усі інші хай розігрують місця жеребкуванням чи складають графік. Цього разу я не втручався - бійки не допустив Олег, котрий живе внизу.

Василь на те зауважив: - На попередньому місці моєї роботи двоє наших побилися. Майстер заявив, що синець під оком буде вважатися порушенням техніки безпеки отож він не хоче брати відповідальність на себе. Викликали поліцію й в результаті обоє бійців були звільнені. Хто там був правим а хто винним нікого не цікавило.

Далі сварки відносно місць у машині стали регулярними. І я подумав: - От дай вісьмом українцям авто де посадочних місць п’ять… Краще б те авто нам взагалі не давали…

Зателефонував син й порадив не купувати авто за кордоном – дізнався, що влада збирається суворо карати "бляхарів". Повідомив, що відремонтував мого 18-річного "корча" – вклав у запчастини та оплату майстра 300$.

І я сумно подумав: - Тут би я здав того свого "корча" на розборку й за виручені гроші купив би інше авто на ходу. Тут он люди авто, на котрих ще можна їздити виставляють на продаж по ціні металобрухту. А як не продасться – заїздять своїм ходом на авторозборку. Наша Лянча яскравий тому приклад.  

 

Количество просмотров: 706
Отредактировано: 01-07-2018 [14:12]
delete
Горбатюк Микола, Ровно, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +0
Всего комментариев: 1, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Комментарии

Навіщо я опублікував це? - питаєте.
А хочу попередити тих, хто планує поїхати на заробітки у Польщу про негативні та позитивні моменти заробітчанства.
Цікаво пишу? Ні? :)
12:01 17/06/18

Live

24 мин. назад

Сергей Кувалда комментирует материал Роксолани

43 мин. назад

antov комментирует материал Роксолани

45 мин. назад

antov рекомендует материал Роксолани

5 час. назад

Юрий Мельник публикует статью КАК ЖЕ РАДОСТНО С МАРИЕЙ НАМ С СЕРЕГОЙ ГОВОРИТЬ

5 час. назад

Александр Шмыго публикует статью Эта дама с Экура

5 час. назад

Родослав Корченюк публикует статью Роксолани

7 час. назад

Тэльфар Спранга комментирует материал В споре должна рождаться истина!

7 час. назад

ivp_paster пишет рецензию на публикацию 60 лет назад запорожский сталевар стал самым молодым в стране Героем Соцтруда

7 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал В споре должна рождаться истина!

7 час. назад

Чачанидзе Владимир публикует статью Не уходи,мой друг,...!

8 час. назад

Тэльфар Спранга комментирует материал В споре должна рождаться истина!

8 час. назад

Тэльфар Спранга комментирует материал В споре должна рождаться истина!

8 час. назад

Тэльфар Спранга комментирует материал В споре должна рождаться истина!

8 час. назад

Чачанидзе Владимир публикует статью Солнца лучик,солнца сказка!!!

9 час. назад

Геннадий Гентус комментирует материал Путешествие Нанны в Ниппур

9 час. назад

Геннадий Гентус рекомендует материал Путешествие Нанны в Ниппур

9 час. назад

Геннадий Гентус комментирует материал философия души

9 час. назад

Геннадий Гентус рекомендует материал философия души

9 час. назад

Геннадий Гентус комментирует материал философия души

10 час. назад

Boriwiter Petro комментирует материал В споре должна рождаться истина!

10 час. назад

Boriwiter Petro комментирует материал В споре должна рождаться истина!