array(2) { ["id"]=> int(442592) ["frame"]=> string(1) "1" } /art.php Тіббі | ХайВей

О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

Общество  3 февраля 2018 20:12:53

Автор: Виченд Тутс

Тіббі

      Марк визирнув у вікно карети і побачив, як від дороги, по якій він їхав додому, в Бізніс Парк, відділилася окрема доріжка і побігла кудись убік. Він посміхнувся своїм спогадам:

  • Як живуть Сміти? – Марк кивнув своєму молодшому брату, Роджеру, в сторону дороги, що зникла за деревами.
  • Ні! – посміхнувся і брат. – Ти, що, не знаєш? Сміти давно продали свою оселю. І виїхали звідти. Тепер там інші мешканці!

Роджер із задоволенням дивився на свого брата. Не бачив його років п’ять, не менше.

  • А хто там тепер живе? – поцікавився Марк.
  • Якась удова з дочкою. Я не дуже розбирався що до чого, - відмахнувся Роджер. – У матусі спитай. Вона краще знає.

Дійсно, мама завжди все знала. Вона могла розповісти такі подробиці про життя сусідів і не тільки, що Марк тільки дивувався, звідки вона все це знає, практично не виходячи з фільварку. А біля входу у будинок вже скупчилися всі, хто хотів зустріти молодого сквайра, молодші брати і сестри, навіть слуги, бо Марка любили всі, а на чолі гурту стояла мати, щасливо посміхаючись своєму старшому сину.

  • Нарешті, Марк! Ми тебе вже зачекалися! – вона обійняла сина і притислася до його грудей, бо він височив над нею.

Коли перші хвилини зустрічі вже прийшли і всі перейшли до зали, а слуги швидко носили на стіл сніданок, Марк сказав, що вже звільнився з армії і тепер буде жити у Бізніс Парку. Це рішення Марка всі сприйняли із задоволенням, а наймолодша, 14-літня Мері, спитала, почервонівши від почуттів,які її розпирали:

  • А хто буде твоєю нареченою?
  • Мері! – осудливо похитала головою Луїза, ще одна сестра Марка, двадцятирічна красива дівчина.
  • Їй самій подобається найменший Бредман! – захіхікав Джон, найменший 16-річний хлопець, тим ввігнавши дівчину у рум’янець.
  • Діти! – зупинила їх мати, - дайте краще послухати Марка!
  • Ні, - сказав Марк, - в мене немає нареченої. Бо я над цим ще не думав. Мабуть, ще не зустрів.
  • У Бредманів кожний місяць зібрання зі всіх найближчих фільварків. – висунулася знову Мері. Всі засміялися, а Джон хотів встряти у розмову, але глянувши на брата, змовчав.
  • Я спочатку з’їжджу по сусідах із візитом ввічливості, - відповів Марк, - а потім подивлюся.
  • Ти тепер багатий жених, - пояснила мати, - тітка Маргрет залишила тобі у спадок Кінгслі Парк! Можеш тепер вибирати собі дружину із самих багатих наречених з нашої округи.

Та Марк ще не звик до свого нового становища. І тому не поїхав на традиційне зібрання у Бредманів. Поїхали його сестри і брати і потім розповідали, що були у центрі уваги усіх присутніх у Бредманів. Всі розпитували про Марка, що і як із ним, і жалкували, що він не завітав до них. Марк тільки відмахувався:

  • Наступного разу поїду!

І спитав у матері:

  • А хто тепер живе у Смітвінстоні? Роджер казав, що там нові власники.
  • Так, синок, там живе удова Теккерей із дочкою Елізабет. Смітвінстон постійно у боргах. Місіс Теккерей ледве зводить кінці із кінцями. А дочка не ходить. У неї слабенькі ноги. – доповіла мати.
  • Ну, що ж, зроблю до них візит першим! – сказав Марк.

Спочатку він хотів дати команду, щоб йому приготували фаетон, але потім роздумав. До цього Смітвінстона, якщо йти навпростець, буде кілометрів зо три, не більше, і коли там ще жили Сміти, то вони хлопцями бігали один до одного.

Так і зробив. Пішов через поля. Гарно так було  навколо. Невеличка річечка, перейшов її у брід. Потім лісок, пташки співали, заслухався. Не помітив, як і вийшов прямо на Смітвінстон.

Коли закінчилося поле картоплі, він пам’ятав, що тут у Смітів пустувала земля, Марк майже впритул підійшов до будинку.

Ніхто із слуг йому не зустрівся. Постукав у двері. Тиша. Зайшов у вестибюль, безлюдно і тиша і тут. Нікого немає? Що робити? Може, поїхали кудись?

      І тут із якоїсь кімнати визирнула служниця. Вона з подивом утупилася в незнайому людину.

  • Вам кого… сер…? – «Мабуть, до них не дуже ходять!» - подумалося Марку.
  • Я ваш сусіда із Бізніс Парку! А господарів немає? Поїхали кудись? – голосно спитав Марк.

Служниця здивовано глипнула на молоду людину:

  • Місіс поїхала до Бредманів у справах, а міс Елізабет не приймає, - і вона очікуючи подивилася на сквайра.
  • Добре, - сказав Марк, - повідомте міс Елізабет, що прийшов їхній сусіда Марк Стоун із Бізніс Парку.

Служниця здивовано похитала головою , але зникла за дверима. Міс Елізабет в цей час лежала ще у своїй кімнаті. Мама поїхала випрошувати гроші у багатого сусіда Бредмана, хоча швидше за все, з цього нічого не вийде. Мама сказала, що віддасть увесь майбутній врожай їхній за погашення боргу. Бо якщо не погасять, то виростуть такі відсотки, що і думати про це не хочеться.

Тут у спальню зазирнула сполохана служниця:

  • Мем, у вестибюлі знаходиться сусіда із Бізніс Парку, прийшов із візитом ввічливості.
  • Ах! – скрикнула міс Елізабет, притискуючи свої руки до грудей. – Що робити?
  • Я йому сказала, що ви не приймаєте, але він не слухається! – виправдовувалася служниця.

Міс Елізабет почервоніла, потім зблідла, не знала що робити, і матусі немає. У неї таке трапилося уперше в житті. Вийти вона не може, а відправити його… до них і так ніхто не їздить!

  • Софі, проведи його у нашу вітальню… може, зараз мама під’їде… - наказала міс Елізабет.

Софі з’явилася трохи збентежена перед молодою людиною і запропонувала йому піднятися у вітальню. Марк охоче погодився. Зайшов у вітальню, там нікого не було.

  • А де… міс… Елізабет? – спитав Марк.
  • Вона не може вийти… вона не ходить… - пояснила ніяково Софі, - а мати якраз поїхала з візитом до містера Бредмана.
  • Добре, - сказав Марк, але йти додому не хотілося. Як не як це його перший візит ввічливості.

Софі прислухалася, що робиться у коридорі і сказала Марку:

  • Вибачте мене, сер, я зараз повернуся… - і ушилася з кімнати. Міс Елізабет чекала її з нетерпінням:
  • Ну, що, провела? – Софі кивнула. – Який він, скільки йому років?
  • Дуже красивий. Високий такий, ставний, років 30, не більше, - пожвавішала Софі.
  • І матір немає! – заломила руки міс Елізабет. – Що робити?
  • Може сказати йому, щоб прийшов завтра? – насмілилася сказати своїй господині Софі.
  • А він завтра не прийде! І я його більше не побачу! – Міс Елізабет була у розпачі.
  • Може, сказати робітникам, щоб вони щось відремонтували у його колясці? – придумала міс Елізабет.

Та Софі розбила хитромудрі плани своєї господині:

  • Він прийшов пішки.
  • Пішки? – здивувалася міс Елізабет. -  О, Боже!
  • Йди, - послала вона Софі до гостя, зовсім розгубившись, - скажи йому щось.

Коли Софі з’явилася у вітальні, намагаючись щось сказати, то Марк її випередив:

  • Давайте зробимо так, - він співчутливо подивився на служницю, - ви підете до міс Елізабет, скажете, що я зараз увійду до неї в кімнату, стану на порозі і трохи порозмовляю з нею, познайомившись. Щоб мій візит був не зовсім невдалим. А потім я піду і прийду до вас завтра. Йдіть і скажіть це міс Елізабет. – І він посміхнувся отетерілій служниці.
  • Ну, що? – спитала міс Елізабет, коли Софі повернулася у кімнату.
  • Він сказав, що зараз увійде і стане на порозі… - випалила Софі.
  • Ой, Боже! – захвилювалася міс Елізабет, заметушившись на ліжку і намагаючись заховати свою спідню білизну під подушку.
  • Він ще сказав, що прийде завтра, - додала Софі.

І міс Елізабет вкрилася якоюсь ковдрою і звідти виглядала як нашорошена куріпка. Чи сховатись? Чи злетіти!

Марк постукав у двері і почув, як переляканий дівочий голос сказав:

  • Увійдіть!

І міс Елізабет побачила перед собою молодого чоловіка, а Марк, в свою чергу, побачив на ліжку молоду перелякану дівчину, вона то червоніла, то бліднула. І щоб допомогти дівчині, Марк сказав:

  • Я ваш сусіда Марк Стоун із Бізніс Парку, звільнився з армії і тепер буду постійно жити біля вас. Якщо ви не проти, то я прийду до вас завтра.

Бідна міс Елізабет тільки захитала головою, у неї з переляку пропав голос.

  • Мене звати міс Елізабет Теккерей, – прошепотіла вона нарешті.

Марк чемно вклонився і закрив за собою двері. Почув, як в кімнаті міс Елізабет не витримала своїх почуттів.

  • Ай-яй-яй! – водячи руками у всі боки, заспівала на ліжку дівчина.

Марк посміхнувся і пішов назад у Бізніс Парк. Тому і розминувся із місіс Теккерей, яка їхала по дорозі. Дома її чекав сюрприз. В своїй кімнаті на ліжку майже без одягу сиділа її дочка і радісно співала. Місіс Теккерей такою її ще ніколи не бачила. Посмішка на обличчі, очі горять, вуста співають.

  • Що таке? – спитала вона вражено.
  • В нас був сусід! Марк Стоун із Бізніс Парку, - сміялася дочка. – Він обіцяв і завтра прийти!

Місіс Теккерей, як і місіс Стоун, все знала в окрузі і їй було відомо, що Марк Стоун належить до одних з найбагатших женихів в окрузі. Але подивившись на дочку, не стала їй псувати настрій. Хай радіє. В неї і так небагато радощів.

За вечерею і Марк розповів про все, що відбулося з ним у Смітвінстоні. Всі слухали дуже уважно, бо до них ніхто із Теккереїв не їздив. Тільки наймолодша, Мері, спитала, не втримавшись:

  • А вона красива?

Марк хвильку помовчав, згадав, як міс Елізабет перелякано дивилася на нього з-під ковдри і сказав:

  • Красива. Дуже.

Мати, місіс Стоун, хотіла прокоментувати слова своїх дітей, та змовчала.

А в Смітвінстоні готувалися до завтрашнього дня. Місіс Теккерей давала останні розпорядження на кухні, а міс Елізабет ламала голову, у що завтра одягнутися, щоб виглядати достойно. Та нічого не могла придумати, бо гардероб у неї був не дуже великий і вона розплакалася. Та мати її заспокоїла:

  • Доця, одягни оцю синю сукню! Воно тобі дуже личить!
  • Правда? – зраділа міс Елізабет.

А вранці, після сніданку, вона наказала слугам віднести її до північної кімнати, звідки добре було видно шлях навпростець до Бізніс Парку. Вона перша побачить, як буде йти до них сер Марк.

Та помилилася, бо Марк одягнув свій офіцерський мундир і сів у візок, щоб їхати до сусідів. Як не як, а це ж офіційний візит! Тому міс Елізабет не дочекалася з’яви сера Марка перед її світлі очі! А тут забігла у кімнату служниця Софі і голосно сказала:

  • Сер Марк уже на подвір’ї! Він приїхав у візку. У мундирі. Такий красивий! – Софі посміхалася своїй хазяйці.
  • Ой! – мало не впала міс Елізабет із крісла, - несіть мене мерщій в їдальню! – наказала вона слугам. Ті підхопили дівчину і швидкоруч понесли її до їдальні, щоб встигнути туди раніше сера Марка.

Так і вийшло. Коли сер Марк зайшов у супроводі місіс Теккерей в їдальню, там вже сиділа міс Елізабет і радісно дивилася на гостя.

Вона була у синій сукні, що відтіняло її гарне личко і щасливі очі. Вона із захопленням дивилася на високого, стрункого хлопця у військовій формі і щасливо посміхалася йому.

  • Це моя дочка, - сказала місіс Теккерей, посміхаючись і собі гостю. - Ви вчора вже з нею познайомилися!
  • Так, - сказав Марк, нахиляючись до дівчини і цілуючи її руку. – Я вчора мав честь розмовляти з вашою дочкою.

Він клацнув підборами і сів біля міс Елізабет у крісло. Вона не витримала і спитала:

  • А що ви будете робити? – її губки навіть відкрилися від щирої цікавості.
  • Я трохи відпочину, - посміхнувся Марк до міс Елізабет, - а потім займуся справами. Я найстарший у сім’ї і мені потрібно думати про своїх молодших сестер і братів.
  • Так у вас велика сім’я? – продовжувала розпитувати міс Елізабет.
  • Так, - підтвердив Марк, - дві сестри і троє братів зі мною разом.
  • Ой, як цікаво, - сплеснула руками міс Елізабет, - вас так багато! А я тут одна із мамою. – Місіс Теккерей осудливо хитнула головою.
  • Нічого,  - посміхнувся Марк, - я запрошую вас із вашою мамою до нас в Бізніс Парк, коли вам буде зручно.
  • Дякую, - сказала місіс Теккерей, - але…
  • Ми згодні! Ми згодні! – заплескала у долоні міс Елізабет, тим закінчивши це питання. Мати не хотіла розстроювати свою дочку, коли все це буде, невідомо. А зараз у неї була головна біль від того, що немає де взяти грошей, щоб заплатити за борги, які залишилися після купівлі Смітвінстона.  І Бредман не допоміг, не хотів давати у борг, а під заставу немає чого давати.

Коли візит закінчився і Марк поїхав, місіс Теккерей взялася за свою дочку.

  • Тіббі, ти повинна бути більш виваженою, чи що. Не можна хлопцеві ось так все відкривати. Ти повинна його заманювати, а не ось так відверто йому все показувати. Він тобі подобається і мені він теж сподобався. Красивий і розумний хлопець. Але не забувай, що він найбагатший жених у всій нашій окрузі. До нього тепер будуть залицятися усі наречені з грішми, і він когось із них вибере. – У міс Елізабет покотилися сльози з очей і мати припинила свою нотацію. Хай заспокоїться, потім все скаже.

І Марк мав розмову із своєю матір’ю, місіс Стоун, коли наступного дня він зібрався знову піти до Смітвінстона.

  • Слухай, Марк, це вже занадто. – Мати уважно дивилася на свого сина, - Що подумає дівчина? Запаморочиш їй голову, а потім що? Вона і так бідна, не ходить. Хто візьме її таку заміж? І Смітвінстон весь у боргах. А тут ти на білому коні! Пожалів би їх!

І Марк наступного дня не пішов до Смітвінстона. Але через пару днів він зрозумів, що хоче знову побачити міс Елізабет, її щасливу посмішку, почути її веселий сміх.

  • Я піду, мамо, подивлюся там, що і як. І запрошу їх до нас. Хай познайомляться з усіма нами! – сказав він місіс Стоун і пішов навпростець.

А міс Елізабет з того дня, коли в них був сер Марк, тепер сиділа у північній кімнаті, з якої був добре видний шлях до Бізніс Парку. Сиділа просто так, бо нічого було робити. Згадувала що казав сер Марк, як він дивився на неї, що казав її матері. І хоч не хотілося про це думати, але розуміла, що мати права. Хто вона така проти нього. Тільки одна Софі підтримувала міс Елізабет:

  • Він прийде, обов’язково прийде. Їхні слуги казали, що він дуже добрий! Ось побачите!

І таки напророчила. Через кілька днів міс Елізабет побачила, як хтось йде по дорозі навпростець від Бізніс Парку до них.

  • Ой! – скрикнула міс Елізабет, - сер Марк! – І щаслива посмішка з’явилася на її сумному личку. Вона дивилася, як сер Марк порівнявся із картопляним полем, зупинився, і почав на нього дивитися , а потім пішов далі.

Коли Софі провела сера Марка у вітальню, то там вже сиділи місіс Теккерей із своєю дочкою. Чекали. Міс Елізабет дивилася на нього з радісним подивом.

  • А я вас побачила, як ви йшли до нас і зупинилися біля картопляного поля! – простодушно видала вона себе.
  • Тіббі! – докірливо сказала місіс Теккерей.
  • Нічого! – відповів сер Марк. - Я дивився який у вас гарний врожай картоплі. Можу купити його у вас, бо ми ще нічого не заготовлювали на зиму. – І він очікуючи подивився на місіс Теккерей. А та розгубилася. Допомога йшла зовсім з несподіваного боку.
  • Так… тобто… Ви насправді його купите? – і в неї, як у її дочки, з’явився вираз облегшення на обличчі.
  • А чому б і ні? Майте це на увазі! А ще б я хотів запросити вас до Бізніс Парку, ну, хоча б на неділю. Ви не проти? – сер Марк уважно дивився на своїх співбесідниць. Вони були не проти. На тому і порішили. Коли сер Марк пішов, то міс Елізабет захвилювалася, що вона одягне, в неї нічого немає.
  • Заспокойся, - сказала мати, - в мене є стара сукня. Я її не носила. Зараз подивимося і підгонимо під твою фігуру.

Та все вийшло трошки не так, як планувалося. Коли Марк повернувся додому, то його там чекала новина. Королева Вікторія влаштовувала званий обід для всіх офіцерів, які повернулися додому, і тому Марку треба бути у Лондоні якнайшвидше. Тобто, треба виїжджати зараз, щоб ранком бути у місті.

Він тільки встиг сказати Роджеру:

  • Піди у Смітвінстон, і скажи їм, що я терміново виїхав на запрошення королеви і наша зустріч у нас відкладається. Коли я повернуся, ми її проведемо обов’язково.

А в Лондоні Марк поринув у світське життя. Зустрічі, бали, раути, нові знайомства, все неслося перед ним у мерехтливому світі. Йому це подобалося, бо давно всього цього не відчував.

І так на одному рауті він зустрівся із Робертом Смітом.

  • О, Марк! – хтось звернувся до нього із натовпу гостей.

Він повернувся і впізнав свого товариша по юнацьким рокам.

  • Роберт! Ти? Що тут робиш? – зрадів Марк.
  • Мене теж запросила королева! – відповів Роберт. – Я хоч і не служу у війську, але поставляю армії різний реманент.
  • А я оце повернувся з Індії, там був років п’ять. Тепер звільнився і мешкаю у Бізніс Парку. – посміхався до свого друга Марк.
  • А чим ти займаєшся? – розпитував Роберт, трохи нижчий за Марка міцний хлопець. Видно, що бував у різних бувальцях.
  • Поки що нічим, - відповів Марк, - відпочиваю. Оце придивляюся, що тут у вас можна робити!
  • Якщо хочеш, - запропонував Роберт, - вступай до мене у долю. Займемося удвох постачанням у армію різного реманенту. Зараз, наприклад, ведемо перемовини із військом Її Величності на постачання у Африку для наших дивізій все, що потрібно для артилерії. Коліс для гармат, лафети і таке інше. Тільки ти нікому не кажи, бо це військова таємниця!
  • Треба подумати! – посміхався до свого товариша Марк.
  • Давай, завтра заходь до моєї контори, там ти все сам побачиш! – запропонував Роберт.
  • Добре! – погодився Марк.

На другий день він таки завітав до Роберта і був уражений його справами. Дійсно, розмах великий.

  • В мене кілька таких майстерень, - підкреслив Роберт. – Якщо було б більше грошей, то можна розмахнутися ого-го як! – дивлячись запитливо на свого друга, казав Роберт. Але Марк вирішив не поспішати, треба все ретельно обміркувати, скільки грошей в нього буде вільних, отоді і можна їх кудись вкласти. Він так і сказав, мовляв, поки що неясно що і як буде.
  • Добре! – погодився Роберт. – Ти там довго не зволікай, бо кожний пенс береже фунт! Ти там, до речі, не буваєш по старій пам’яті у нашому обійсті? – запитав Роберт. – Там живе місіс Теккерей з дочкою. Справи у них кепські. Купить купили, але з боргів не вилізуть, може так статися, що прийдеться їм продавати знову, щоб розквітатися з боргами! – проявив гарну обізнаність Роберт, - я б сам купив у них знову назад, та нема вільних грошей!

Марк стояв уражений, ось чого така сумна місіс Теккерей!

  • Мені треба повертатися у Бізніс Парк, - сказав Марк. – А про все інше я з тобою домовлюся іншим разом!

І тут його увагу привернув до себе робітник, який вийшов з майстерні і котив перед собою невеличке колесо, котив його до зеленої карети, яка стояла похилена набік, без колеса. Марк дивився, як той виправляє поломку і в нього майнула думка.

  • Слухай, Роберт, продай мені два таких колеса! – звернувся Марк до свого товариша.
  • А на що вони тобі? Щось зламалося у Бізніс Парку? – Роберт махнув рукою. – Я тобі їх і так віддам, по старій дружбі.

І Марк, озброєний двома колесами і знаннями про сусідське обійстя, терміново поїхав додому. А вдома його вже всі зачекалися і в Смітвінстоні, до речі, теж.

Коли у Бізніс Парку всі уже уважно вислухали з подробицями оповідання Марка про перебування у Лондоні, знову вилізла наперед Мері і сказала:

  • А місіс Теккерей прислала до нас слугу, питала, чи ти не повернувся із Лондону! – і її веселі очі дивилися на брата здивовано. Чого б це такий до нього інтерес.
  • Ой! – схопився Марк, - мені треба до них їхати! – і він залишивши веселе товариство за столом, і прихопивши із собою каретного майстра, поїхав у Смітвінстон.

Там його із нетерпінням чекали, як не дивно, і місіс Теккерей теж. Коли вони усілися у залі, то місіс Теккерей не витримала і спитала:

  • Ми можемо повернутися до нашої попередньої розмови? – і вона з острахом дивилася на Марка.
  • Не тільки можна, а я вам скажу більше, я зустрічався в Лондоні  із Робертом Смітом, а це мій товариш, і він мені розповів про ваші проблеми. – Місіс Теккерей ковтнула повітря. – І я вам скажу, що я викупив усі ваші борги. Їх у вас тепер немає.

Міс Елізабет нічого не розуміла, а її мати схопилася за серце, хто б міг подумати!

  • Сер, - сказала вона, -  в мене немає слів. А… Смітвінстон? – обережно почала вона.
  • А Смітвінстон як був, так і залишається вашим! – відповів Марк.

Тільки зараз міс Елізабет зрозуміла, про що їй весь час раніше казала мати. Хто він, а хто вона. І в неї навернулися сльози на очі. Всі раділи навколо неї, а вона сумувала. Крім того, що вони бідні, а вона ще й не може ходити. Кому вона така потрібна? Вона закрила обличчя руками і схилила голову.

Та Марк не дав їй сумувати. Він покликав майстра і сказав, що зараз для міс Елізабет зроблять коляску, на якій вона буде їздити.

  • Ось так! – сказав Марк. – А потім ми поїдемо до нас у гості.

Дійсно, так і сталося. Вийшла чудова коляска, міс Елізабет сама могла котити коляску. І вперше в її житті вона могла їздити по першому і, коли перенесуть її на другий поверх, то і по другому. А саме головне, вона могла їздити по дворі у всі сторони. А майстер ще зробив пандуси у вході і міс Елізабет сама могла виїжджати  з двору у будинок і навпаки.

А потім наступного дня всі з Смітвінстона  разом із Марком поїхали у Бізніс Парк знайомитися. А там і Марк попросив дозволу у місіс Теккерей одружитися на її дочці міс Елізабет. І місіс Теккерей дала згоду, бо як можна коханим серцям заважати бути разом!

А Роберт Сміт використав знахід свого друга і поставив його на промисловий потік, тим заробляючи гарні гроші і допомагаючи багатьом прикутим до ліжка стати рухливими.

І коли я сьогодні бачу свого знайомого Олександра Олександровича, який котить повз мого будинку на базар свою коляску, де він просить милостиню, то я завжди згадую сера Марка із Бізніс Парку, який в позаминулому столітті покохав дівчину і зробив її щасливою. А цей його візок зробив багато людей у різних країнах теж щасливими. Бо добро незнищенне.

                                     18.12.2017р.

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 12853
Отредактировано: 15-02-2018 [13:35]
delete
Виченд Тутс, Запорожье, свободный журналист "ХайВей"
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +8
Всего комментариев: 21, Всего рецензий: 3
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

21:23 04/02/18
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
1. Майстерно.
2. Чудове оповідання.
3. Образно і романтично.
4. Цікаво.
22:01 04/02/18
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
viktor trigub 'Киев'
 
22:02 04/02/18
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
 

Комментарии

Petro Boriwiter Запорожье
Рекомендує цей матеріал. Чому? Гарна розповідь. Хоча про Англію хай пишуть англійці, бо і так знайдуться такі, що не повірять, що це ви написали, а звинуватять вас у плагіаті. Хоча я вам вірю. Просто ви мабуть дізналися, хто першим винайшов візок для інвалідів і вирішили про нього написати оповідку.
21:03 03/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дякую, дорогий друже! Взагалі то першу подібну коляску придумав якийсь китаєць ще до нової ери.Тобто, винахідників було кілька. Мені захотілося відтворити події,пов’язані саме із Англією. Інколи я пишу історичні оповідання. Подобається це робити!
09:09 04/02/18
Petro Boriwiter Запорожье
А ви знаєте, що першу кінну косарку придумав і сконструював священик з гірського селе в Підкарпатській Русі(нині Закарпаття), та випускати її масово стали американці, бо австро-угорському уряду цей винахід був не потрібним? Є таке видання РІО в Закарпатті, ось воно публікує такі цікаві новини. Вони мають свій сайт.
16:22 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дійсно, багато цікавого є! Наприклад, нещодавно прочитав, що мобілку придумав морський офіцер США Мартін Купер у 1973 році. А його батьки були з Києва! Хто б міг подумати!
16:50 04/02/18
Petro Boriwiter Запорожье
Тому Америка і має найсильнішу економіку, бо вона створює такі умови праці, щоб до неї приїздили найрозумніші і найпрацьовитіші з усього світу.
18:20 04/02/18
Америка. Петро, создает не только условия труда, она создает условия для реализации научного и творческого потенциала. Таких людей там ценят.В отличии от нашей страны, где власть дает реализоваться своим отпрыскам - продолжать традиции воровства и коррупции. А умные не нужны.
20:50 04/02/18
Petro Boriwiter Запорожье
Америка за часи її колонізації і перетворення в незалежну державу також була різною. В них був нелегкий шлях - рабство, а потім жорстока громадянська війна і тільки після цього вона стала розвиватися демократичним шляхом. По аналогії з Америкою ми живемо десь в кінці рабовласницьких часів, на початку громадянської війни, а чи буде ця війна жорстокою лише від нас залежить. А розумні завжди потрібні. Навіть в країні де влада по вуха в корупції і в злодійстві. Бо розумні люди потрібні не владі, а країні, її народу.
21:24 04/02/18
К сожалению страной правит власть,которую мв ,как и всегда, выбрали не ту. Этой власти наплевать и на страну и на народ. У меня впечатление , что у нас две страны.
В одной стране живут чинуши, апрокуроры и президент с правительством , в другой народ и как говорят в Одессе, это две большие разницы. Но... будем смотреть и будем видеть что будет дальше.
21:48 04/02/18
Petro Boriwiter Запорожье
Ось для цього і потрібні розумні люди, щоб розвести народ і чинуш. Народ має жити в країні, де він буде законодавцем, а обирати буде собі виконавців. А вибори будуть щорічними, щоб виконавці не могли змовитися.
16:16 05/02/18
Геннадий Москаль Днепропетровск
Рекомендует этот материал. Почему? Прочитав з задоволенням.
12:22 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дуже дякую, дорогий друже!
12:47 04/02/18
Рекомендует этот материал. Почему? Прелесть! С большим удовольствием прочитала. Как и всегда большое спасибо.
18:10 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дорога пані! Дуже дякую Вам!
19:00 04/02/18
Влочега Львов
Рекомендує цей матеріал.
18:44 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дорогий друже! Дякую Вам за рекомендацію!
19:01 04/02/18
Рекомендує цей матеріал. Чому? Рекомендую знайомитись.
21:24 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дуже дякую Вам, дорогий колего!
21:29 04/02/18
Rostin Threelips Киев
Рекомендует этот материал.
21:59 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дорогий друже, дякую Вам!
09:44 05/02/18
viktor trigub Киев
Рекомендует этот материал.
22:01 04/02/18
Виченд Тутс Запорожье
Дорогі Наталя і Вікторе! Дякую Вам від душі!
09:45 05/02/18

Live

...

9 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью \"Принцесо зачаровна, не бійся...\"

11 час. назад

Myhail Antonyshyn публикует статью Тимошенко - президент, що далі?

.........

13 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал Рiзноманiття осенi

...

16 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал Відчинивши двері....

...

17 час. назад

Родослав Корченюк рекомендует материал Досліджуючи власне коріння

18 час. назад

Alex Vahnij публикует статью Досліджуючи власне коріння

......

19 час. назад

Родослав Корченюк рекомендует материал Карбуючи підле свавілля

...

19 час. назад

Родослав Корченюк рекомендует материал Продовження заробітчанської
теми \"Шибче, курва, шибче!\"

21 час. назад

Горбатюк Микола публикует статью Продовження заробітчанської
теми \"Шибче, курва, шибче!\"

21 час. назад

Іван Парнікоза публикует статью Українська Антарктида. Частина 2. Довгий континент – Південна Америка

.........

21 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал Зимня ріка