О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Общество  12 января 2018 11:16:55

Автор: Виченд Тутс

"Колючий дріт. Неволя. Колима"

      А сьогодні ми з вами доторкнемося обережно і шанобливо до життя і творчості видатної, незвичайної людини, Поета з великої літери – Івана Федоровича Гнатюка (27 липня 1929 – 5 травня 2005).

      Ось ніколи не думав, що «захалявні книжечки» нашого Генія, Тараса Шевченка, таким буйним цвітом розквітнуть саме у радянську епоху, підтримуючи естафету від автора «Кобзаря» і до тих, кому прийшлося переживати лихі часи на засланні у ХХ столітті.

      Зверніть увагу, - Іван Федорович народився у 1929 році, після закінчення сільської школи вступив до Кременецького педагогічного училища, але на початку другого курсу навчання був раптово заарештований. По дорозі до в’язниці він утік і невдовзі подав документи в Бродівське педучилище.

      Але 27 грудня 1948 року його знову було заарештовано і після цього він вже не вирвався із рук самої справедливої влади у світі. Порахуйте – з 1945 по 1948 рік хлопець (бо він народився 1929 року!) живе у радянській республіці. А в 1949 році він вже отримує присуд – 25 років покарання в спецтаборах на Колимі. За що? За який такий тяжкий злочин? Про це я напишу трошки згодом.

      Ось і вся його біографія до заслання. Що він встиг там почути від викладачів, що ще встиг прочитати у бібліотеці, прилучитися до знань? Самі розумієте, що небагато. Ніяких тобі обговорень на літстудіях з такими знаними поетами, як Петро Ребро, Микола Ліходід, або Анатолій Рекубрацький чи Світланою Скорик, яка дуже ретельно відноситься до кожного, хто починає плести рими у своїх зошитах. Підтримує і направляє.

      У Івана Гнатюка цього всього нічого не було. Навпаки, сурова каторжна дійсність. Тому і не було ілюзій відносно Радянського Союзу, як у більшості наших сучасників. Які виросли у тепличних умовах.

      Швидше за все,він ще не встиг зрозуміти, що він Поет. Взагалі, 18 років у житті молодої людини, це тільки початок і шляхи у нього відкриті у всі сторони світу!

      Та вихователі у зелених кашкетах направили його тільки в одну сторону – на край світу, на Колиму, на 25 років! За що? Але про це трохи згодом!

      А його батько загинув в останній день війни, 9 травня 1945 року, у Берліні, рятуючи єврейських дітей, закрив їх своїм тілом і залишив дружину з чотирма неповнолітніми дітьми. А держава залишила їх напризволяще.

      Я вибачаюсь перед читачем, бо мені у дитинстві саме у ці роки, у 1945 – 1949рр довелось бачити на вулицях Львова саме оцих хлопців і дівчат. Яких конвоювали із зброєю і собаками. Ніхто серед оточення, в якому я знаходився, не вважав їх бандитами а нещасними. А глас народний, це глас Божий!

      Іван Гнатюк витримав цю каторгу лише сім років, бо захворів на сухоти і 6 лютого 1956 року він був звільнений «на основании определения  Магаданского облсуда от 10 ноября 1955г. как страдающий тяжелым недугом».

 Тобто, відправили додому вмирати, у 27 років. Як безнадійного.  Але і тут виникла проблема. Політичних в’язнів, увільнених з-за грат за станом здоров’я, випускали на волю лише за умови, що хтось із рідних через союзне Міністерство внутрішніх справ давав письмову згоду взяти приреченого на своє утримання і доглядати як інваліда до самої смерті.

      Івану Гнатюку нікому було писати, бо на Західній Україні з родичів у нього нікого не залишилося. І тут він згадав, що перед цим у 1954 році звільнилася з табору і поїхала додому у Західну Україну його знайома. І він рішився їй написати. Вона відповіла згодою, і Гнатюк поїхав у м. Борислав Львівської області до своєї майбутньої дружини.

      Але що дивно, перед коханням, волею до справедливості смерть відступила, даруючи люблячим серцям ще 50 років життя. Від 1965 року він видрукував 16 збірок поезій та 4 прози. Навіть став у 2000 році лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

      А з чого почалися ці страждання? Викладач історії розповів на лекції про боротьбу наказного Гетьмана Полуботка із царем Петром, відомий взагалі то історичний факт, Іван переповів його на перерві, мовляв, боролися і тоді за Україну, а хтось доніс, що Гнатюк веде націоналістичні розмови. І все. Заробив 25 років каторги на Магадані…

 

                                             04.01.2018р.

                           

                       Етап

 

    Вечірній Львів, і знічена колона,

    І конвоїри з псами – не втекти, -

    Діждалися товарного вагона

    І зникли в ньому, вирвані з глоти.

 

В два яруси вмостилися квапливо –

До грона гроно стрижених голів –

І в забутті крізь дим локомотива

Стривожено дивилися на Львів.

 

Загув гудок – і рушили. Як тіні,

Хиталися у рамочці вікна:

Остання ніч на рідній Україні,

А далі – невідома чужина.

 

Зникали сили, тижні і вокзали,

Ніхто не знав, куди нас завезуть, -

Ми, як поліна в штабелі, лежали,

На дні і ночі міряючи путь.

 

Солона риба – їли чи не їли,

Але нікому й крапельки води, -

Немов кати, бездушні конвоїри

Знущалися із нас – не доведи.

 

По надцять раз на ніч, несамовиті,

Лічили наші ребра залюбки, -

Нема нічого тяжчого на світі

За дерев’яні їхні молотки.

 

Так цілий місяць, в голоді й печалі,

Ми пропадали, биті задарма:

Урал – Байкал – порт Ваніно, а далі

Охотське море, далі – Колима.

 

 

      *  *  *

 

Здається, що гори горять, - вечоріє.

Вже сонце сховалось за їхню гряду.

І, взявшись під руки, як в сонній замрії,

Я в довгій колоні з роботи іду.

 

Іду і дивлюсь, як належить під ноги,

Йду мовчки – під зором конвою й собак, -

Дарма, що хилюся, од вітру й знемоги,

Квапливо іду в непривітний барак.

 

Іду, щоб одразу упасти на нари,

Хоч трішки спочити, не уївши весь день…

Вже гори стемніли, і світ мов за хмари

Зникає – він теж на спочинок іде.

 

І лиш конвоїри з недремними псами

Ніколи, здається, очей не зімкнуть, -

Обступлять уранці – і знову так само

На шахту в колоні мене поведуть.

 

   *  *  *

       Як вутлий човен, кинутий у бурі,

       Я у неволі б’юся за життя,

      Шукаю в ньому точки опертя,

      Беззахисний, як пагонець на мурі.

 

      Четвертий рік, у немочі й зажурі,

     Не чуючи людського співчуття,

    Перепливаю річку небуття,

    Де видно тільки бескиди похмурі.

 

   І часто хвилі відчаю мене

   В безтямі б’ють об лоно кам’яне

   Тих бескидів - я  корчуся від болю.

 

    Мабуть, уже й загинув би давно,

    Пішов би вутлим човником на дно,

    Якби на мить зневірився у волю.

 

                            Номер

 

Я особовим номером навік,

Немов тавром, позначений цинічно –

І не на те, щоб з каторги не втік,

А щоб, як страм, носив його публічно.

 

Мені той номер даний як ім’я

І як лихе напуття на дорогу,

Адже якщо зітреться він, то я

У карцері каратимусь за нього.

 

Такий вже тут неписаний указ,

Без номера на каторзі – ні кроку , -

Я через нього й мучуся не раз,

І маю з ним прискіпливу мороку.

 

Він пишеться на правому стегні,

І спереду на шапці, і на спині,

Як з паспортом,я з ним на чужині

І житиму, і струхну в домовині.

 

 

                Карцер

Як домовина – темна і страшна

Ця камера в два метри довжиною, -

Зроблю лиш крок – і вже переді мною

Стоїть стрімкою кручею стіна.

 

Ані стільця, ні нар – лише з вікна

Квадратик світла падає і грою

Тонесенького спектра, мов стрілою,

Могильну тьму і тишу протина.

 

Ця камера – страшніша домовини,

Як тяжко в ній, не чуючи провини,

Каратися, заціпивши уста!

 

Мовчу – як мертвий, скаржитися всує, -

Ніхто моєї скарги не почує:

У кого сила – в того й правота.

 

                  Розпука

Серед гір і заметів Колимського краю,

Де морози у зашпори й душу беруть,

Вже сім літ я задарма в неволі караюсь,

Вісімнадцять попереду ждуть.

 

Та неволя, мов п’явка, припала до серця,

День і ніч по краплині висмоктує кров, -

Не діждуся, коли вона врешті нап’ється

І хоч мертвого звільнить з оков.

 

Не діждуся, коли вже для певності в тому,

Що помер я, навиліт прохромлять мій труп

І бездушно у горах зариють потому,

Не прикривши й розтулених губ.

 

Це, звичайно, розпука, та все ж я свідомий,

Що від смерті мене тут ніхто не спасе, -

Як помру – на могилі поставлять мій номер:

«О - один - дев’ятсот тридцять вісім» - і все.

 

 

 

 

 

 

 

    

      

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 362
delete
Виченд Тутс, Запорожье, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +2
Всего комментариев: 5, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Рекомендует этот материал. Почему? best
16:44 12/01/18
Виченд Тутс Запорожье
Дуже дякую, дорога колего!
16:55 12/01/18
Petro Boriwiter Запорожье
Рекомендує цей матеріал.
18:42 12/01/18
Виченд Тутс Запорожье
Дякую, дорогий друже Петро!
19:26 12/01/18
Petro Boriwiter Запорожье
smile best
19:44 12/01/18

Live

5 час. назад

Писной Андрей комментирует материал Я БУДУ ПЕРВОЙ

13 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

14 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

14 час. назад

Влочега комментирует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

15 час. назад

Khomiaklit комментирует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

15 час. назад

Khomiaklit комментирует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

17 час. назад

Жиго публикует статью Навіщо, пані, Вам планета?

17 час. назад

Писной Андрей публикует статью ГОЛОС

18 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

18 час. назад

Влочега рекомендует материал Загадки Мавринского майдана ч.1

18 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

18 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

18 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

18 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

18 час. назад

Влочега рекомендует материал Підсумки року з подачі штатної соціології

18 час. назад

Влочега рекомендует материал Не будь юрбою!

19 час. назад

Назар Слюсар комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

19 час. назад

Назар Слюсар комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

19 час. назад

Назар Слюсар комментирует материал Как дело " о сепаратизме" превратилось в дело" предателей-мент
ов" сдавших Мариуполь"

19 час. назад

Khomiaklit публикует статью Підсумки року з подачі штатної соціології

19 час. назад

antov рекомендует материал Загадки Мавринского майдана ч.1

19 час. назад

antov пишет рецензию на публикацию Загадки Мавринского майдана ч.1