О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

История  20 ноября 2017 19:13:12

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Присвячується 150-тій річниці з дня народження М. Грушевського

 

Попередню частину див. тут.

 

«Надбужанський селянин чи німецький колоніст має рішуче відповісти на питання сильної державної влади і об’єднаного польського суспільства, що або він є поляком римсько-католицького визнання, або ворогом польської державності, знаряддям сусідніх держав. З ворогом належить вже битися, не чекати війни, а тих хто декларує свою приналежність до польського народу відірвати від усього що вороже до польськості»

Люблінський воєвода Єжи де Троамекурт, лютий 1939 р.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм, 1928 р.

Короткий період 20-ти років перебування Холма в Другій Речі Посполитій був нелегким для українців. Це був час реваншу поляків за кривди, вчинені їм російськими окупантами. При цьому поляки перш за все спрямували свою помсту проти нічому не винних «русинів», які надумали тут «якусь там Україну». До кінця 1918 р. Холмщину зайняли польські війська, і поворотці з біженства опинилися у межах нової польської держави. Становище їх було тим гіршим, що найчастіше поверталися вони без жодного майна, навіть те, що їм пощастило взяти з собою, коли їх вивозили в російські губернії, вони втратили під час своєї вимушеної кількарічної мандрівки. Повернувшись, часто заставали свої господарства знищеними або зайнятими польськими осадниками. Ще й через кілька років після війни люди жили по землянках. Важко було відновлювати господарство й здобувати засоби до життя, доводилось жити впроголодь, часто людей, які повернулися косили пошесні хвороби - тиф, іспанка, віспа...Не тільки в матеріальному плані ситуація українського населення, яке поверталося на рідні землі, була важка. Дуже обмеженими через вкрай неприхильне ставлення польської адміністрації і суспільності були і їхні можливості розвивати своє національне та релігійне життя. Вірні не отримували згоди на відчинення православних церков, не допускалось також відкриття українських шкіл. На відміну від Галичини, українське населення Холмщини не було таким активним та радикальним по відношенню до Другої Речі-посполитої. Проте недолуга політика польської влади викликала крайню радикалізацію і тут. Холмщаки не припиняли національно-культурної праці. В цій частині Холма та Холмщини для українця ми перенесемося в 1920-30-ті рр. та відвідаємо пам’ятні місця пов’язані з цим періодом на вулицях Холма та інших міст та сіл регіону.

***

Перш ніж вирушати в подорож охарактеризуємо кількість українців на Холмщині після першої світової війни. Відомо, що в 1905 р. по толеранційному указу до католицької церкви перейшло від 57 810 до 120 тис. колишніх уніатів. Найбільший перехід зафіксовано в 1905–1909 рр. в Замойському повіті, де від православ’я відійшло 50%. В інших повітах цей відсоток не перевищував 20%. Це означало, що при православ’ю залишилася більшість колишніх уніатів. Разом з росіянами евакуювалися 99% православних вірних-українців. В 1918 р. і наступних роках і поверненню з біженства на Холмщині перебувало 200-250 тис. православних.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Схема розміщення церков Холмщини та Південного Підляшшя, а також прилеглих територій Польщі

 

Після 1918 р. українці мешкали в 11 повітах тогочасного Люблінського воєводства, в значних групах в повітах, які розташовувалися вздовж Бугу: Більському, Володавському, Холмському, Грубешівському та Білгорайському. М. Зайоночковський пише, що ці території становили західні периферії українських поселень на польських землях. Це є відвертою дезінформацією – адже йдеться в акурат про край етнічних земель України. В більш західних повітах: Радзинському, Любартовському, Красноставському, Замойському і Янівському повітах українці мешкали лише в невеликих за кількістю населення анклавах. Найбільше українців, майже 50 тис., мешкало в Грубешівському повіті, хоча, звичайно, з-за перепитій попередніх років вони вже не становили тут більшості (37,8% мешканців повіту), далі йшли Володавський повіт – понад 33 тис. (29,6%), Томашівський – понад 33 тис. (27,3%), Холмський – 37,5 тис. (23,1%), Білгорайський – майже 21 тис. (17,9%), Більський – понад 18 тис. (15,6%). В інших 5 повітах кількість українців коливалася від понад 1,5 тис (Любартовський повіт) до понад 6,7 тис. (Замойський повіт). В 1611 селах в мішаній частині воєводства (Холмщині та Підляшші) 74 села населяли виключно українці, 721 виключно поляки, а 816 села - як поляки, так і українці. Переважну більшість українського населення Холмщини та Підляшшя становили селяни.

Міста на Холмщині були майже повністю окатоличені, за винятком Холма, Томашева і Грубешева, в яких православні становили від 5–6 %, решта міст мали від 0,9 до 3,0 %. Кількість українців, які жили в містах становила трохи більше 4%. Найбільшим їх скупченням був саме Холм, де жило понад 1,7 тис. українців. Кількість православних тут суттєво зменшилася. Адже якщо в 1911 р. тут мешкало 24,2% православних, то в 1921 р. – 5,9%, 1931 р. – 6,1%, 1939 – 5,9%.

Отже, заяви влади і представників римо-католицької церкви про незначну кількість православних на Холмщині не відповідали правді. Необхідно зауважити, що з переписів за віросповіданням важко витягнути справжню кількість українців. Адже проігноровано дані про українців-католиків (уніатів), не враховано й те, що десятки тисяч холмщаків розмовляли польською мовою, хоч і були українцями. Проте зрозуміло, що велика кількість українців повернулася на свої етнічні землі.

В процесі розбудови другої Речи Посполитої було прийнято ряд заходів щодо прискорення полонізації русинів-українців. Одним з таких заходів було створення штучних адміністративних бар’єрів, тобто утримання так званого Сокальского кордону. Він відділяв православний регіон Холмщини та Підляшшя, де рівень національної свідомості був низький, від свідомішої Галичини. Граючі на створеній попереднім окупантом релігійній різниці, поляки старалися не допустити порозуміння обох частин розділеного народу. Сільське населення Холмщини було майже позбавлене своєї інтелігенції, яка пішла в евакуацію з росіянами, а галицька інтелігенція для них здавалася чужою. Окрім того тут, на відміну охопленої українським національним рухом Галичини, на Холмщині надзвичайно міцно розвинувся комуністичний та радикальний селянський рух.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Церква Кирила та Мефодія на Холмській Гірці перед руйнуванням

 

Поляки з запеклістю розпочали компанію проти православ’я (так, як колись росіяни проти католицизму). На підставі розпорядження Й. Пілсудського від 16 грудня 1918 р. православна церква в Польщі втратила усю свою власність. Окрім того, польська влада висунула їй вимогу - добитися незалежності від Москви. Зважаючи на це польські православні звернулися до Константинопольського патріарха за автокефалією, яку було надано в 1924 р. Так постала українська автокефальна церква в Польщі. Ця нова автокефальна Церква на 70% складалася з української пастви (ще 29% становили білоруси, 1% - росіяни, чехи, поляки та литовці). Адміністративний центр ППЦ - Варшавська Митрополія - здійснював управління п'ятьма єпархіями, з яких складалася Польська Церква: Варшавсько-Холмська, Волинська, Поліська, Віленська та Гродненська. Три з цих п'яти єпархій, а саме: Варшавсько-Холмська, Волинська та Поліська, повністю або частково охоплювали корінні українські землі, які на той час перебували під владою Польщі. Тому цілком коректно буде вважати, що автокефалія, яку своїм Томосом від 13 листопада 1924 року надав Константинопольський Патріархат, очолюваний тоді Святійшим Григорієм VIІ, була фактично автокефалією українських і білоруських православних парафій, що тимчасово перебували в складі польської держави. Саме в Польській Православній Церкві, Предстоятелем якої був Блаженніший Митрополит Варшавський Діонісій (Валединський), росіянин за походженням, відбулося народження нового українського православного єпископату, тепер уже абсолютно канонічного та такого, що не викликав жодних сумнівів у його благодатності. Ці нові єпископи, переїжджаючи з українськими емігрантами з теренів окупованої совітами України та радянської Польщі потім стануть на чолі церковного життя православних українців діаспори по всьому світі.

Необхідно зауважити, що більша частина православних вірних на Холмщині після 1915 р. залишилася без духовної опіки. Адже православні священики евакуювалися, лишивши більшість церков не чинними. Цим скористалася польська влада проголосивши їх зайвими, а відповідно призначила їх до ліквідації чи передачі католикам. Насправді місцеві православні громади конче потребували цих храмів. Збудувати таку кількість церков такої якості (як це зробив російський уряд) самотужки ніколи б не змогли.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Польські солдати розбирають православний собор в Любліні на Литовському плаці

 

Втім польський уряд розпочав акцію ліквідації православних храмів на Холмщині та Підляшші.

Акції знищення церков відбувалися в три головні етапи.

1.                          Одразу після першої світової війни – під приводом боротьби з утисками царського режиму знищено православні церкви по всій території сучасного Люблінського воєводства. В цей час знищено біля 30 церков, серед них Кирила та Мефодія на Холмській Гірці.

2.                          в 1929 р. - коли знищено 23 церкви з передбачених в плані 97. Тоді подальше знищення вдалося припинити лише завдяки масовим протестам православних вірних.

3.                          в 1938 р. - коли знищено загалом 127 сакральних об’єктів, які вважалися зайвими.

З 1919 р. в Холмі усі церкви, які колись належали уніатам забрали католики. В 1919 р. католики захопили Собор Богородиці на Холмській гірці (надаємо, до російського втручання він був уніатським, але аж ніяк не католицьким), разом з чим осквернили поховання православних та уніатських єпископів.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Базиліка Народження Богородиці – місце хрещення Антона Васиньчука

 

У 1920-31 рр. базиліку передали ордену єзуїтів, а з 1931 р. вона стала парафіяльним храмом. У 1919-35 рр. проведене оновлення вистрою церкви (або кажучи просто знищення її православного вистрою та розписів з наданням їй первісного вигляду (залишений лише чотириколонний портик) за проектом архітектора Конрада Шреттера. При цьому розібрано іконостас і знищено весь стінопис. У 1938 р. перебудовано дзвіницю за проектом архітектора Антонія Форкевича, а в церкві за його ж проектом перебудовано хори.

З 1919 по 1939 р. – Церква св. Миколая (ремонтована у 1922-1937 рр.) використовувалася як римо-католицька каплиця при учительській семінарії.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Церква св. Миколая в Холмі за другої Речипосполитої була перетворена на римо-католицьку каплицю, Фото 1928 р.

 

Натомість три православні церкви московського часу: Московська, Кирила та Мефодія на Гірці та св. Параскеви (в 1931 р.) за підтримки частини католицького кліру були знищені. Церква Святого Духа при комплексі піарів після 1918 р. знову стала костелом. У 1935 р. через поганий технічний стан костел розібрано, а площа, що утворилася дістала назву св. Духа (суч. Гданська площа). Було знищено також православну церкву в Покровці (в 1938 р.).

Єдиною церквою Холма, яка залишилася в православних була вже відома нам церква Іоанна Богослова. В 1936 р. холмська православна парафія нараховувала 5 тис. вірних. Окрім того, в міському гарнізоні служила значна частина солдат цього ж віросповідання, а в школах вчилося 900 православних учнів. Зрозуміло, що однієї церкви було замало для всіх прихожан. Зважаючи на що прийнято рішення про її розбудову. В 1937 р. розроблено проект, який був затверджений Варшавським митрополитом та Люблінським воєводою. 5 червня 1938 р. покладено наріжний камінь, залито фундаменти під плановані нові елементи будинку. Проте працю перервала війна, а пізніше у зв’язку з статусом пам’ятки до розширення вже не повернулися.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Церква Іоанна Богослова в Холмі

 

В 1923 р. було здійснено спробу католиків захопити монастир св. Онуфрія в Яблечні – символ православ’я на Підляшші.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Схема нових католицьких парафій відкритих на базі колишніх православних та по уніатських храмів, за Kumor-Melnik, 2011

 

Подальший розвиток акції ліквідації «зайвих» православних храмів призвів до того, що частина церков була розібрана, а решта була відібрана під костели, польські культурні заклади або ж стояла зачиненою, і православним вірним не дозволялося їх використовувати. У 1929 р. знищено церкву Успіня Богородиці в давніх Уханях (Uchanie).

Репресивна політика польської адміністрації щодо Православної Церкви на Холмщині та Південному Підляшші значно посилилась у 1930-ті роки. В цей час було ліквідовано структури православної церкви, відбулося масове закриття церков та усунення під різними претекстами священників від служби, а потім знищення «непотрібних» храмів. Свого апогею акція знищення храмів сягнула в 1938 році, коли так звана зворотньо-полонізаційна (ревіндикаційна) акція охопила і всю Холмщину. Згідно до додатку (збереглася лише його частина) до листа люблінського воєводи Міністерству віросповідань і публічної освіти в справі ліквідації православних храмів і окатоличення українського населення (4 грудня 1937 р.) на території Грубешівського повіту було вирішено знищити церкви в с. Голуб'є, Бородиця, Гребенне, Копилів, Кобло, Лужків, Міняни, Городок, Шумів, церкви в с. Убродовичі, Заборти (старий), Ярославець, Ощів (старий) передати католикам. На території Томашівського повіту знищити церкви в с. Кмичин, Морятин, Ратичів, Зимно, Недежів, Василів, Радків, Микулин, а церкви в с Поледів, Типин, Жабче, Михайлів (каплиця), Паньків, Дутрів, передати католикам. На території Холмського повіту знищити церкви в с. Хутче, Колемчиці, Розтока, Луківок, а церкви в с. Черніїв (старий), Поболовичі, передати католикам.

В рамках реалізації цих планів в 1938 р. польське військо знищило 91 церкву, 10 каплиць та 26 тимчасових будинків молитви, загалом 127 (за іншими даними 183) православних храмів. Насправді і досі відсутній докладний перелік цих храмів.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

1938 р. знищено церкву в с. Колеховичі (Kolechowice)

 

Ось як описував це нищення очевидець: «І Убродовичі, і Кулаковичі виставили свої сторожі, але поляки вибрали час жнив, коли майже всі дорослі селяни були зайняті, отже, знали, що вони не швидко зберуться для оборони церкви. Так сталося в Убродовичах, де тоді вже не було церковних дзвонів, а вартівники дзвонили в якісь залізяки. Церква стояла на краю села, отже, небагато людей почуло цей дзенькіт, тож мало людей прибігло, та й запізно - вандали розвалили церкву без перешкоди.

Десь за тиждень варвари поїхали і на Кулаковецьку церкву. Там сторожа вгледіла їх здалека, і навіть встигла вдарити в дзвони. Почувши дзвони, я побіг до церкви навпростець через сіножаті і поля. Навколо церкви зібрався чималий гурт людей і весь час підбігали нові. Поліцаї оточили церкву і майдан, на якому стояли пожежники в шоломах з помпою і розгорнутими шлангами. На кожного, хто хотів вийти з натовпу в напрямі церкви, поліцаї наставляли кріси з настромленими багнетами і кричали: "Stj, bo bd strzela!" "Робітники" стоячи на високих драбинах, завзято рубали сокирами і стягали баграми ґонти з бані і даху. Знявши ґонти, пилками підрізували дерев’яну конструкцію, прив’язували мотузки і разом з хрестом звалили з гуркотом на землю. З усіх боків лунали гнівні вигуки: "Безбожники! Святотатці! Дияволові діти!" Жінки плакали, а деякі навіть ридали! Але варвари не звертали на це уваги і далі з люттю рубали, різали і ламали здорову біло-жовту дерев'яну конструкцію даху й звалювали до середини церкви. Скинувши дах, взялися за стіни. Розпилювали їх від платвів до підвалин на відрізки завширшки два-три метри і баграми валили на землю. Гуркіт падаючих стін, тріск ламаних дошок, брязкіт товченого скла та гнівні вигуки мирян і ридання жінок нагадували Апокаліпсис!».

Частина з знищених храмів мала загальнодержавне значення, яка пам’ятки архітектури, з чим абсолютно не рахувалися. Так, наприклад, давню церкву в Щебрешині погодилися зберегти лише в вигляді пам’яткових руїн.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Церква в Щебрешині як цінна пам’ятка була врятована польською інтелігенціє від знищення

 

Знищення церков відбувалося під охороною війська чи поліції за участі місцевих вчителів чи ксьондзів. Доходило до зіткнень вірних з поліцією в Малкові (Malkow) в Грубешівському повіті Хмелеку (Chmielek) в Білгорайському повіті. Проходили також урочисті акції примусового навернення православних на католицизм під охороною поліції та в присутності посадових осіб. Так, в квітні 1938 р. таку церемонію організували в Турковичах (Turkowicze). Тим, хто чинив опір загрожували виселенням. Як писав Річард Тожецький: «Ревіндикація скральних об’єктів відбувалася шляхом абсолютного безправ’я, коли вистачало що бажання духовенства втілювалися при підтримці військового командування. В 1922-36 рр. повернення цих об’єктів мало бути здійснене шляхом суду, в 1937-39 рр. ревіндикація об’єктів, а що гірше «схизматицьких душ на віру предків», відбувалися при вживанні «капральських методів».

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Предмети православного культу із знищених церков Холмщини, регіональний музей у Красноставі

 

Влада примушувала священиків, хоч без особливого успіху, запроваджувати польську мову у відправи, проповіді й загалом у церковне життя. Зазначимо, що в міжвоєнний період на Холмщині не було збудовано жодної нової церкви. У православних лишалося лише 49 парафіяльних церков, 5 філій, та монастир в Яблечні.

Результат цих варварських акцій був протилежний тому що очікувався – замість ослабити православ’я – консолідував його. Лише 10% православних Холмщини (20 тис) перейшло на католицизм, а на сусідній Волині цей відсоток був ще нижчий - 2% (10 тис.) вірних.

Політика полонізації передбачала й інші заходи. 31 січня 1935 р. на нараді в командира округу корпусу ІІ (Люблін) ген. М. Сморавінського було затверджено політику з ліквідації питання української меншості на Холмщині. Окрім іншого (переселень, заходів спрямованих на полонізацію тощо) було вирішено до 1935 р. усунути усіх українців з лісової служби, персоналу доріг, освіти і місцевих адміністрацій, а на їх місце взяти на роботу заслужених польських солдат та офіцерів.

Всім цим намаганням польської влади намагався протидіяти український народний рух. Наступною нашою метою буде кам’яниця по вул. Люблінській, 80, яку збудував для своєї родини визначний діяч Холмщини періоду до другої світової війни Антін Васиньчук (в інших джерелах Васильчук).

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Антін Васиньчук – визначний український діяч Холмщини перед другою світовою війною

 

Через призму його життя познайомимося з відновленням українського життя в Холмі.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Кам'яниця на вулиці вул. Люблінській, 80 у Холмі, збудована Антіном Васиньчуком у 1924 р. Тут він проживав разом із родиною

 

А. Васиньчук був охрещений в православному тоді кафедральному соборі на Холмській гірці. Перші роки він провів у сімейному будинку, розташованому на вулиці Броварній, 2. У 1894 р. Антін розпочав навчання в однокласній школі, що діяла при Холмській православній духовній семінарії (суч. Ліцей імені Чернецького). Від 1895 р. ходив до духовної школи, яка готувала учнів до духовної семінарії. Навчався добре, але до предметів, пов'язаних із релігійними питаннями, ентузіазму не виявляв. Однак у 1900 р. і розпочав навчання в Холмській православній духовній семінарії.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Колишня Холмська духовна семінарія

 

Через свої політичні погляди мусив доучуватися в Сімферополі (див. Український Сімферополь – наше місце в місті над Салгиром), а потім прийняв участь в українській революції. Найімовірніше у квітні 1918 р. Антін Васиньчук став уповноваженим уряду УНР у справах репатріації. Його завданням було уможливити повернення Холмщини та Підляшшя на вищезгаданих територіях православного населення, яке було примусово евакуйоване влітку 1915 р. разом із відступаючою російською армією.

На межі 1918-19 рр. Антін Васиньчук із родиною повернувся до Холма. Тут він придбав земельну ділянку по вулиці Люблінській, 80. На цій ділянці, яка розташовувалася біля театру «Полонія» (вул. Люблінська, 78? ) він за кошти від діяльності депутатом у 1924 р. збудував свою кам’яницю, яка разом з мансардою нараховувала три поверхи. На першому поверсі знаходилися 5 кімнат, кухня та санвузол. Перед будинком було влаштовано добре утримуваний сад. Домом займалися наймані працівники: господарка, прибиральниця та прачка. На першому поверсі жили люди, які знімали житло. 

Тут він почав мешкати разом з жінкою Стефанією та зростаючою групою дітей. Усій його діти були охрещені в церкві св. Апостола Іоанна Богослова. Керував власною торговельною конторою, що займалася посередництвом у торгівлі продукцією сільського господарства. 

 

Там зосередився на здійсненні суспільної діяльності серед православних українців, пропагуючи активність у цій сфері в рамках польської держави. В умовах антиукраїнських заходів польської влади, українські діячі розуміли своє завдання передусім у згуртуванні українського населення, наданні йому допомоги. Першою такою спробою на початку 1919 р. стало організування з ініціативи Антіна Васиньчука Українського доброчинного комітету. Вказується, що товариство розташовувалося у будинку Васиньчука по Люблінській, 80 (попереднику вищевказаної кам’яниці). Організація зосередилася на матеріальній допомозі та культурно-освітній діяльності серед українського населення Холмщини. Васиньчук був активним і в Українському педагогічному товаристві, заснованому в лютому 1919 р., яке очолював його кузин, Юрій Васиньчук. Метою діяльності цієї організації був розвиток українського шкільництва.

Восени 1919 р. А. Васиньчук опублікував Меморіал щодо ситуації українського населення на Холмщині (пол. Memorial w sprawie sytuacji ukrainskiej ludnosci na Chelmszczyznie), в якому чітко виступив за лояльність стосовно польської влади. В документі він описав становище українців на цих землях, зазначав, що вони виконують усі обов'язки як громадяни ІІ Речі Посполитої та домагався впровадження повної рівності їхніх прав. Крім того, він переконував, що українці, як і поляки, вороже налаштовані щодо більшовиків. В Меморіалі також знаходилась пропозиція відкриття українських народних шкіл, приватної гімназії в Холмі, дозвіл на використання української мови в судах та органах влади, впорядкування церковних питань і організація в Холмі Українського комітету з дорадчою (для польської влади) функцією. 7 жовтня 1919 р. А. Васиньчук на чолі делегації подав документ у Міністерство внутрішніх справ Польщі, а 8 жовтня — в Канцелярію Голови Ради Міністрів. Польська влада несхвально відреагувала на текст; сам лист залишився без офіційної відповіді. Також не вдалося офіційно зареєструвати український доброчинний комітет, яка, проте, продовжувала діяти.

Восени 1919 р. А. Васиньчук очолив Українську делегатуру, міжпартійну політичну раду, яка об'єднувала представників усіх українських партій, що діяли на тих територіях у складі Другої Речі Посполитої, які під час поділів Польщі перебували під владою Російської Імперії.

Влітку 1920 р. в Холмі з’явилися перші числа тижневика „Нове життя", а в червні 1921 р. відбувся І Український народний з’їзд Холмщини і Підляшшя. Нажаль польська адміністрація зайняла щодо українського руху відверто ворожу позицію, Холмщиною прокотилося кілька хвиль репресій супроти української інтелігенції.

В 1921 р. Український доброчинний комітет був перетворений на Доброчинне товариство „Рідна хата" - культурно-освітнє товариство. Не дивлячись, засновниками якого були брати Антон та Павло Васиньчуки – обидва були політично активними та депутатами сейму в 1920-х рр., організація діла нелегально. Переломним став 1922 р. У червні товариство „Рідна хата" було врешті зареєстровано.

Товариство „Рідна хата" мало характер, подібний до поширеної на інших українських землях „Просвіти". Філії Товариства об'єднували українців по різних закутках Холмщини в організуванні українських хорів, аматорських театрів, розповсюдженні української преси, літератури. Ця культурно просвітницька діяльність протистояла польській політиці полонізації. В цій організації могли перебувати лише українці. Влада боялася українського руху і всяк спосіб його блокувала боячись його перекидання на Волинь.

У червні 1920 р. Антін Васиньчук отримав концесію на публікацію газети «Наше Життя» — першого українського часопису на тих територіях у складі Другої Речі Посполитої, що були під забором Росії. Вона видавалася в домі Васиньчука, а відповідальним редактором був його брат Павло. 27 червня (за фінансової підтримки львівської Української соціал-демократичної партії) вийшов перший номер часопису.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Фрагмент української газети Холмщини «Наше Життя»

 

В газеті піднімалися питання суспільної, політичної, культурної та економічної тематик, головно акцентуючи увагу на потребах і прагненнях українського населення. Автори, що друкувалися в «Нашому Житті», одночасно декларували і лояльне ставлення до польської держави, і прагнення до рівноправної співпраці з поляками.

Паралельно з роботою в «Рідній хаті» А. Васиньчук проводив свою виборчу кампанію. Справа в тому, що навесні 1922 р. А. Васиньчук виступив за участь українських політиків, які діяли в Польщі, у виборах до Сейму. Він зробив це навіть попри бойкот, оголошений прем'єром ЗУНР в еміграції Євгеном Петрушевичем. Своє рішення А. Васиньчук мотивував тим, що краще мати в Сеймі не тільки друзів, але і своїх власних представників, (…) аби потреби нашої мови, віри і культури бралися до уваги.

18 квітня 1922 р. в залі театру «Полонія» (господарем був жид Najhojz) в Холмі відбувся з’їзд представників українства Люблінського воєводства. Тут брало участь 165 делегатів та 41 гість, серед яких українці з Волині з Марком Луцкевичем на чолі та польський депутат ППС Маріан Малиновський. В результаті обрано 12 особовий Український виборчий комітет Холмщини та Підляшшя начолі з А. Васиньчуком. В результаті цього з’їзду в виборах вирішили приймати участь також українці з Волині та Полісся. В результаті було утворено Український центральний виборчий комітет Холмщини, Підляшшя, Волині та Полісся. Його головою став соціал-революціонер з Підляшшя Степан Маківка. Заступниками були А. Васиньчук та Йосип Скшипа. В комітету було 12 представників Холмщини та Підляшшя та усього 4 представника з Волині та Полісся, що свідчить, що Холмщина була центром відродження для всіх українців колишньої підросійської Польщі. «Холм є оракулом, а Васиньчуки є майже богами», вказано у поліцейському рапорті з грудня 1922 р.

 

Див. фільм «Страчене посольство»

 

На парламентських виборах, проведених в листопаді 1922 р. кандидатура А. Васиньчука опинилася високо у загальнодержавному списку, а також на першому місці БНМ (Блок національних меншин) у виборчому окрузі № 28, що охоплював Янів-Любельський, Красностав і Грубешів. Після виборів українці Холмщини розпочали створення Центрального українського виборчого комітету Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся. Його очолив Антін Васильчук. Комітет об’єднався з організаціями інших національних меншин у Блок національних меншин. Передвиборча кампанія принесла велике пожвавлення серед українського населення, виникли місцеві виборчі комітети, у багатьох селах і містах відбулися мітинги. Вибори закінчилися великою перемогою українців: від Холмщини ввійшли до польського парламенту - три депутатів. Крім того, українців з Холмщини було обрано в інших округах, загалом з-поміж двадцяти обраних тоді українських депутатів шестеро були холмщаки. А першим головою Української парламентарної репрезентації став депутат Антін Васиньчук з Холма. Депутат А. Васиньчук намагався показати що поляки гноблять українців так само як перед тим їх самих гнобили росіяни.

12 червня 1922 р. вдалося зареєструвати добродійне товариство «Рідна Хата». Її легальність підтвердив і люблінський воєвода. 5 вересня було поновлено публікацію тижневика «Наше Життя». У жовтні 1922 року А. Васиньчук очолив «Рідну Хату» (Марек Шумило наводить дату 1 жовтня, а Єжи Дорошевський — 15 жовтня).

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Лідери «Рідної Хати» близько 1924 р.: Антін Васиньчук (голова, № 1), Семен Любарський (заступник голови, № 2), Марія Федонь (член товариства, № 5), Кость Сошинський (секретар, ліворуч внизу) та Іван Новосад (скарбник, праворуч внизу)

 

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Товариство «Рідна хата» в с. Монятичі Грубешівського повіту, 1928 р.

 

Українці мали свої видавничі успіхи. У 1920-1928 рр. виходив часопис «Наше життя», пізніше «Нове життя» (1928-1930 рр.) та «Селянський шлях» видаване Сільським союзом.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Будинок, в якому в закладі Бронфельда друкувалася газета «Наше Життя» та «Селянський шлях» вул. Облонська, 14 

 

На вулиці Облонській, 21, в закладі Вайнштайнів тиражем 1000 екз. виходила газета «Нове життя».

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Місце, де знаходився будинок по вул. Облонській, 21 – друкарня Вайнштайнів – місце друку українських газет

 

Періодично ці видання переривали, а тираж арештовували, редакторів садили під арешт. Редакторами був Коссак, а видавцем Степан Маківка. З 1927 р. під редакцією Василя Гуля у Бронфельда виходила інша газета «Селянський шлях», яку видавав Сільський союз А. Васиньчука. Але її одразу заборонив Холмський староста.

Після припинення видання «Нового Життя» українці почали видавати газету «Голос Праці» у Вайнштайнів на Оболонський, 21. Проте цей тижневик не знайшов популярності у читача (імовірно зважаючи на цензурні обмеження) і вийшло тільки два номери.

Під редакцією М. Ваврисевича для українців Холмщини виходили також «Холмський народний календар», а також «Волинський народний календар» - справжні скарбниці знань про тогочасну українську спільноту.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Вид на вул.  Люблінську у Холмі, 1923 р.

 

Зміцненню українських національних позицій на Холмщині сприяло й розгортання кооперативного руху. Тутешні кооперативи підпорядковувалися Ревізійному союзові українських кооператив у Львові. Відвідаємо вул. Броварну, 2  в Холмі. Тут в 1927 р. було зареєстровано Український народний банк – кооператив з обмеженою порукою. Він належав до Спілки аграрних та заробково-господарчих кооперативів в Варшаві. З 1934 р. Банк мав вклади в розмірі 6824 злотих та надавав позики на загальну суму 25808 злотих. В його дирекції засідали Олександр Рочняк, Василь Гуль, Павло Васиньчук, Григорій Новосад, Володимир Кирилюк, Олександр Бабійчук, Михайло Пліс та інші. Банк був викреслений з реєстру кооперативів в жовтні 1934 р.

Окрім цього банку відомо про діяльність в с. Депультичі Руські кредитної спілки «Сільська каса», яка була вписана до судового реєстру в 1943 р. Вона була прийнята до Ревізійного союзу українських кооператив у Львові 30.10.1929 р. Ця каса мала характер кооперативу з обмеженою відповідальністю, членський внесок в якому складав 10 злотих. Кооператив з’єднав 65 членів, які внесли суму в 194 злотих. Каса надавала кредити на загальну сумі 3280 злотих.

Будучи депутатом А. Васинчук займався справами своїх виборців в Красноставському повіті намагаючись домогтися відкриття церкви в Стужиці (Stezyca - найбільш висунута на захід українська парафія) та Крупе (Krupe, за іншими даними ця церква діяла до 1945 р.). В результаті в 7 місцевостях церкви відкрили лише на період Різдва (5-19 січня 1923 р). В 1924 р. така милість вже не повторилася, а всередині травня 1924 р. церкву пересвятили на костел.

А. Васинчук боровся з дискримінацією місцевого населення і вимагав урядово підтримки не тільки поселенців, але перш за все місцевих селян. 23 січня 1923 р. в Сеймі обговорювалося питання довіри до уряду В. Сікорського і українці підтримали цей уряд. Проте перемовини з В. Сікорським  закіничлися нічим. Він не виконав обіцянок даних українцям. А рішення 15 березня 1923 р. Ради Послів Антанти про визнання Галичини за Польщею остаточно радикалізувало українську громаду Холмщини.

11 березня 1923 р. в Холмі «Рідна Хата» вперше відсвяткувала Шевченківські дні.

В перших днях травня 1924 р. А. Васинчук вислав до влади Польщі протести з приводу вилучення в православних старовинної церкви у Спасі (наразі Подгуже). 7 травня він навіть відвідав Варшаву та зустрічався з прем’єром В. Грабським. Проте без жодних результатів. 7 травня цього року церкву було відібрано, при цьому відбулися поважні заворушення. Результатом кривавих зіткнень між католиками та православними на Холмщині стало рішення уряду від 22 травня утриматися від подальших вилучень до часу врегулювання питання належності православних храмів у Польщі.

З середини 1920-х років серйозною проблемою стало розбиття українського політичного життя на Холмщині. Адже в цей час розгорнули діяльність численні українські партії. Діяло кілька теренових відділів Української парламентарної репрезентації - Українські посольські секретаріати в Холмі, Томашеві, Замості, Тарногороді та Потуржині. Понадпартійним представництвом Холмщини й Підляшшя був Український народний комітет Холмщини і Підляшшя. Брак національної політики польської держави, яка б зважала на інтереси й прагнення українського населення, і водночас тодішні важкі економічні умови життя спричинилися до радикалізації політичної постави українського населення. Не маючи змоги реалізувати свою програму, помірковані українські партії, що стояли на національній платформі, поступово втрачали свої позиції на користь радикальніших партій.

Зокрема з А. Васиньчуком на Холмщині конкурували ліві українські течії. Значний вплив на населення Холмщини й сусідньої з нею Волині здобуло в ці роки Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання („Сельроб"), створене з ініціативи Компартії Західної України. Завдяки діяльності цих організацій в середовищі частини Холмщаків були присутні про-радянські симпатії. Значний вплив на населення Холмщини й сусідньої з нею Волині здобуло в ці роки Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання („Сельроб"), створене з ініціативи Компартії Західної України. В 1923 р. на Холмщині її структури розвинулися на Холмщині із центром в Холмі. Впливи комуністів на Холмщині загалом були значно сильніші ніж впливи націоналістів. Зокрема в Холмі розміщувався окружний комітет Комуністичної партії Західної України, якому підлягали повітові комітети в Томашові та Грубешові. В 1927 р. з нього виділено Союз молоді західної України – 47 членів. У 1938 р. тут в Холмі ця партія нараховувала 273 члени. З найвизначніших діячів цієї партії діяли Микола Олекса, В. Олещук, А. Скубій, В. Засадчук.

22 травня 1927 року в кінотеатрі «Оаза» в Холмі ("Oaza", який належав Броніславу Богушевському на вул. Люблінській, 33 – точне місце розташування поки що не відоме, проте імовірно це місце, де знаходиться наразі ресторан «Оаза») відбувся організований А. Васиньчуком і групою його прихильників «надзвичайний національний з'їзд представників українського населення Люблінського воєводства». Його метою було обрання нового Українського національного комітету Холмщини і Підляшшя. Під час з'їзду А. Васиньчук висловився за лояльність щодо польської влади, співпрацю українського народу з Польщею і проти про-радянських ухилів. 

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Імовірно тут знаходився кінотеатр «Оаза»

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Схема побудови дирекції залізниці в Холмі

 

Втім, попри ці зусилля польська влада продовжувало самовбивчу антиукраїнську політику. У жовтні 1927 р. делегація Українського національного комітету Холмщини та Підляшшя вела перемовини про відкриття церков в Ліщанах (Leszczany), Сельцю (Sielec) та Савині (Sawin). Результатів не було. Натомість усі ці три церкви знищили в 1938 р. з наказу польської влади.

Також було звернення до Командування округу корпусу ІІ в справі повернення будинку парафії в Холмі. Будинок цей використовувався повітовими службами. Там пробували оселити єпископа Антонія. Православні збирали петиції з проханням залишити єпископа в місті. Натомість католики зібрали свої звернення та написали до Пілсудського. В результаті Антоній мав залишити місто, а плебаню так  не віддали. Для посилення польськості Холмщини саме до Холма (а не скажімо воєводського Любліна) мали перевести регіональну дирекцію залізниці з Радома. Український депутат сейму А. Васиньчук протестував проти цього та звертався до Люблінського воєводи. До другої світової війни Дирекцію не добудували, тож вона була таки перенесена в Люблін.

6 листопада 1927 р. відбулася невдала спроба українців обрати свого кандидата в міську раду Холма. Український виборчий комітет отримав лише 270 голосів (на 8650) та не виграв жодного мандату.

 

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Будинок зведений для дирекції залізниці в Холмі, сучасний вигляд

 

В 1934 р. на Холмщині були утворені перші ланки ОУН. Вони існували в 16 селах на території Томашівського та Грубешівського повітів, таких як Телятин (Telatyn), Павлочичі (Pawlowicze), Гонятин (Honyatyn), Ощов (Oszczow) та ін. В розповсюдженні свого впливу на Холмщину ОУН оперлася на свої розвинені структури на Волині, зокрема на групу під керівництвом Мирослава Онишкевича  в Ковелі. Згодом ланки ОУН з’явилися також в Холмському, Володавському, Білгорайському та Замойському повітах, а також Любліні. Зокрема, Василь Кук організував роботу ОУН серед українських студентів Люблінського католицького університету. В цей же час ланки організації утворювалися в Бересті та Кобрині. Ці етнічні українські землі в складі сучасної Білорусі, як ми пам’ятаємо, за часів Гетьманату 1918 р. входили до Холмської губернії, столицею якого було Берестя.

На останок відвідаємо Холмський православний цвинтар на вул. Львівській. Тут похований Антон Васиньчук та його родичі.

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Могила родини Васиньчуків на цвинтарі на вулиці Львівській у Холмі. Тут поховано Антіна Васиньчука (на надгробку вказана хибна дата народження — 1881), його матір Марію, брата Павла, батька Климентія та сестру Марію

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Могила дядька Антіна Васиньчука - Яна, його тітки Мар'яни (в дівоцтві — Буда) та кузина Олександра. Цвинтар на вулиці Львівській у Холмі

 

Антін Васиньчук пішов з життя 13 травня 1935 р. у надзвичайно важкий для українців час. Політичні конфлікти в українському середовищі переносились на всі ділянки національного життя. Нестерпною стала і польська влада. Незважаючи на всі проби діалогу та пояснень, що з українцями силою нічого розв’язати не можна, політика польської держави лише загострювалась. Ніде на українських землях під Польщею тиск державних чинників не був такий сильний і безоглядний, як на Холмщині. Організаційні основи українського громадсько-культурного життя в краю підірвала наприкінці 1930 р. заборона діяльності, а потім і розпуск Товариства „Рідна хата". 1932 р. польська влада ліквідувала „Сельроб". Відтак єдиними українськими структурами на Холмщині залишились українські кооперативи.

 

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

Передвоєнні українські поховання  на православному цвинтарі на вул. Львівській у Холмі

Після смерті Антона Кам’янцю Васинчуків продали з аукціону за борги. Родина переїхала до тісного найманого житла по вул. Лучній (Lacznej). Наразі цей будинок знесено і на його місці збудовано готель «Камена». Дякуючи підтримці друзів молодші діти продовжували навчання в Холмській гімназії ім. С. Чернецького. 

В лютому 1939 року люблінський воєвода висловився, що всі українці чи інші меншості мають бути або католиками або ворогами польськості. Вже перед війною народився перший начерк майбутньої акції «Вісла» - тоді заплановано усунути з державної служби або вислати в центральну та західну Польщу 560 старанно вибраних українців. Акцію розраховували закінчити в 1941 р. «Політика нормалізації» - писав Ричард Торжецький – зокрема з 1935-1937 рр. не могла принести і не принесла очікуваних результатів. Навпаки, вона призвела до консолідації національного руху українців і до зростання націоналістичних настроїв, які крили в союзі грізну обіцянку відповіді».

Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій

***

Дивлячись наразі на спокійне місто Холм, важко повірити, що тутешні українці тут ставали жертвою динамічних змін – спочатку примусове уніатство, потім так само примусове повернення на православ’я-потім примусова католіцизація – полонізація. Всі ці акції були аморальними експериментами над автохтонами Холмщини, які завдавали їм важких втрат. Усі вони супроводжувалися опором та радикалізацією українського суспільства. Комбінація акції російської влади по примусовому переходу на православ’я та переслідування православних поляками без відновлення уніатської церкви і повернення їй її власності – тобто відверте загарбання майна української громади католиками, зумовили, те що уся українська спільнота, як Волині, так і Холмщини твердо стала при православ’ї. Внаслідок цього поглибилася різниця між українцями Галичини, включаючи Надсяння з його історичним центром в Перемишлі, які залишилися уніатами, та Волинню і Холмщиною, українське населення яких стало православним. Такі були результати експериментів чужих держав над різними частинами українського народу. Так польський режим не був таким суровим як радянський, тут не було страшного голоду 1932-33 рр. Проте, тоді в 1930-х рр. внаслідок відверто антиукраїнської колонізаційної політики польського керівництва в середовищі українців на всіх підполських землях все більше зростала підтримка радикальних українських організацій – КПЗУ та ОУН. А діячи цих організацій з надією поглядали чи то на схід чи то на захід, звідки мала прийти погибель на Польську державу та омріяна українська незалежність. Але чи так сталося? Відповідь на це питання ми пошукаємо на вулицях Холма та Холмщини для українця під час німецької окупації (Наступну частину див. тут.).

Дивіться також:

Цикл Польські сліди в Києві.

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин - Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця 

Цикл Познань для українця 

Літопис українського Підляшшя в пам'ятках одного села 

Замойські прикордонні зустрічі - українські акценти Замостя

Український Сімферополь – наше місце в місті над Салгиром 

 

Використані джерела:

Перга Ю. Становлення Антона Васиньчука як політичного лідера українців Холмщини

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 429 – 434.

Руйнування храмів на Холмщині та Південному Підляшші

Формування української автокефальної православної церкви

Холм, фотоархів

Холмщина - минувщина

Холмщина в документах

Євреї в Холмі

Kumor-Mielnik J. Parafie rzymskokatolicke erygowane w latach 1918-1925 przy rekoncyliowancyh cerkwiach pounickich i prawoslawnych w dekanatch: Chelmskim, Hrubieszowskim, Tyszowieckim, Tomaszowskim, Tarnogrodskim, Bilgorajskim, Szczebreszynskim i Zamojskim // Rocznik Chelmski-T. 15. – 2011. – S. 223-240.

Proogo К. Chem. Przewodnik. – Warszawa, 1993. – S. 74.

Rudnik S. Rozwj przestrzenny Chema – tendencje historyczne i perspektywy. // Chem i Chemskie w dziejach. – Chem, 1996. – S. 234.

Sulimierski W.Z. Rys histroyczny spoldielczosci bankowej na terrene powiatu chelmskiego w latach 1902-1944 // Rocznik Chelmski-T. 15. – 2011. – S. 193-221.

Zajaczkowski M. Ukrainske podziemie na Lubelszyznie w okrese okupacji niemeckiej 1939-1944. – Lublin Warzawa-ISP PAN, IPN- 2015. – 504 s.

Спогади з Грубешівщини

Miroslaw Szumilo. Antoni Wasynczuk 1885—1935. Ukrainski dzialacz narodowy i polityk. – Lublin UMCS, 2006 – 147 s.


с. н.с. Національного історико-архітектурного музею "Київська Фортеця"

Іван Парнікоза

Київ,

20.11.2017 р.

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 524
Отредактировано: 22-05-2018 [20:54]
delete
Іван Парнікоза
Іван Парнікоза, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +2
Всего комментариев: 2, Всего рецензий: 3
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

10:50 21/11/17
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
1. Добре доументований матеріал, що показує витоки польсько-українських проблем.
Дуе актуально в світлі останніх подій, коли поляки стали грати на кремлівській дуді.
23:03 21/11/17
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
ivp_paster Тернополь
Матеріал дуже корисний, також цікавий.
Насищений багатьма історичними світлинами, що надає публікації позитивного враження.
06:54 19/02/18
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
1. Майстерно.
2. Потужно насичено фактами.
3. Переконливо.
4. Цікаво дізнатися.

Комментарии

Рекомендует этот материал.
10:51 21/11/17
Рекомендує цей матеріал. Чому? Рекомендую прочести всім!
06:55 19/02/18

Live

57 сек. назад

Крысюк Жаболюбов комментирует материал Жартівлива пісенька

4 мин. назад

Крысюк Жаболюбов комментирует материал СКАЗКА О ЦАРЕ ИУДЕЕ

33 мин. назад

Геннадий Москаль комментирует материал СКАЗКА О ЦАРЕ ИУДЕЕ

50 мин. назад

Родослав Корченюк публикует статью Жартівлива пісенька

1 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью Два концерти Заслуженого артиста України Ігоря Завадського в київському Будинку актора 22-23 травня 2018р.: ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ АКОРДЕОНА

2 час. назад

Крысюк Жаболюбов комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

3 час. назад

Сергей Кувалда комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

3 час. назад

Сергей Кувалда комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

3 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

3 час. назад

Геннадий Москаль комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"

4 час. назад

Khomiaklit комментирует материал Урок моралі від єврокомісара

5 час. назад

Наша Версия публикует новость Юристы Дмитрия Тюрина подали иск к ГПУ о защите чести, достоинства и деловой репутации

5 час. назад

Жиго публикует статью Мандри

6 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко

6 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко

6 час. назад

Белка Белкина рекомендует материал Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко

7 час. назад

Сергей Кувалда комментирует материал Що з нами не так? По слідам "Крадійки книжок"