О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

История  16 сентября 2017 21:19:40

Холм та Холмщина - подорож для українця. Частина 3: Місто уніатів XIV ст. – 1795 р.

 

Попередню частину див. тут.

 

Присвячується 150-тій річниці з дня народження М. Грушевського

 

«Холмщина дійсно одвічна українська земля і ніколи не вважалась польською

в розумінні етнографічнім: в очах поляків вона була завсіди “Руссю”

і належала нарівні з землями Львівською, Галицькою, Перемиською й Ся-

ноцькою, як п’ята земля, до “Руського воєводства”, теперішньої Східної

Галичини. Тільки як на Віденськім конгресі в 1815 p.* викраяно було наново

“Королівство Польське” з земель польських, суміжних українських, білоруських

і литовських, а в їх числі попала туди й Холмщина, поляки стали

дивитись на неї як на землю польську, чи таку, краще сказати, яку треба за

кожду ціну зробити польською».

М. Грушевський, «За Холмщину»,

 

img-1

Промайнули літа слави Галицько-Волинської Держави. Вже ніколи в своїй історії місто на річкою Угеркою не піднімалося так високо як за Данила. Загарбані землі Галицько-Волинської Русі дали початок новим етнографічним регіонам – Холмщині, Пділяшшю, Волині та Галичині. Холм поступово став другорозрядним містом в польській державі, поступово перетворюючись в локальний центр єврейської торгівлі. Автохтони Холмщини - русини - втратили свою державу та свою владу. Століття польського панування призвели до того що вищі верстви русинів переходили на католицизм та полонізувалися. Численні шляхетські роди, які правили на Холмщині, маючи руське коріння, вже становили частину польської історії. Натомість, в простих русинів на Холмщині залишилися лише їх мова та віра. Саме місто Холм лишалося потужним центром православ’я. Католицьке єпископство тут не прижилося. Необхідність ліквідації цієї відмінності в обличчі претензій Москви на збирання православних земель Русі спричинило впровадження унії з католицизмом. Вона мала також стати знаряддям поступової полонізації, що реалізувалася через державні інститути. Прагнучи рівних прав з католиками, частина православного духовенства погодилася на унію. Так розпочався масштабний експеримент, який вперше розколов русинів на уніатів - на заході та православних - на сході. Дана штучно створена загарбниками різниця в подальшому ставала причиною взаємних конфліктів та навіть братовбивства. Саме з Холмом пов’язано ранню історію уніатства та формування найпотужнішого її центру – Холмської уніатської діоцезії. З під Холму - с. Рожанка (Rozanka) походив, зокрема, Іпатій Потій – один з організаторів Унії. Холм став центром її розповсюдження, а православна єпархія трансформувалася тут в уніатську діоцезію. Тут уніатські єпископи владною рукою боролися з конкуренцією, як з боку православних, так і з боку католиків. В цій частині Холму та Холмщини для українця ми прогуляємося містом уніатів – потужним центром східного обряду, зазирнемо і в інші куточки Холмщини того часу і скрізь рядки офіційної історії спробуємо відшукати наших предків – русинів та пам’ятки їх життя та діяльності.

***

І ось ми знову на Даниловій горі. Український вимір по-Данилового Холму впродовж усього часу існування міста завжди декларувала церква Богородиці на Кафедральній гірці. Саме вона нагадувала про початки і період розквіту міста, при ній продовжувало діяти православне єпископство. Дійсно, храм на Даниловій горі, як показали останні розкопки, проведені міжнародною українсько-польською групою дослідників, являє собою скарбницю відомостей про пізньо-середновічний Холм. Отже в цій подорожі містом ми розпочнемо з Холмської гірки та будемо повертатися до неї впродовж усього нашого історичного екскурсу.

img-2

Холмська гірка

А спочатку перенесемося в час постійних воєн, в яких брала участь твердиня на Холмській гірці. Йшло XIV ст. - час запеклої боротьби Литви та Польщі за спадщину Галицько-Волинського князівства. Поляки були найближче. Скориставшись з поразки литовців у сутичці з тевтонцями, 1349 р. поляки здобули Холм. Але литовці, які ще в ХІІІ ст. опанували Чорну Русь та Підляшшя, зовсім не збиралися поступатися Забужжям – майбутньою Холмщиною. Тож литовські сили йдуть на місто і його відбиває Любарт. Згідно до договору 1352 р., Холм відійшов до Литви під правління князя Юрія Наримунтовича. В 1366 р. хижий Казимир Великий захопив Холм. Проте Юрій Наримунтович правив далі. Не легко було утвердитися на руських землях. Поляки намагалися підтвердити своє панування тут створенням нового холмського католицького єпископства. В цьому вони поступали так же як німці, просуваючись колись на землі західних слов’ян (див. Любек, Гамбург, Бремен для українця). В 1377 р. місто Данила знову було зруйноване польськими військами. У спільний похід проти Юрія Наримунтовича, який утримував Белз та Холм при Литві вирушили лицарі Кракова, Сандомира та Серадза на чолі з Седзивоєм з Шубіна.

img-3

Польське лицарство обложило Холм та здобуло його штурмом

Польські війська знову оточили Холм. Тоді було поруйновано згадувані раніше в Галицько-Волинському літописі церкви Козьми та Дем’яна, Яна Хрестителя та пошкоджено Данилову церкву Богородиці. Про ті часи пам’ятають хіба-що круті схили Високої гірки, де височів Холмський замок.

Восьмиденна облога міста закінчилася переходом Холмщини та Галичини під панування Людвіга Угорського, де від його імені правив Владислав Опольский. До XV ст. тривала також боротьба між поляками і литовцями за Підляшшя.

img-40

Обладунки лицаря часів польсько-литовських війн, Національний музей історії України

Війна закінчилася тим, що південна частина колишнього Забужжя (Холмської землі) залишилая за Польщею, а північна за Литвою. Саме таке розмежування поклало початок виникненню двох нових етнографічних регіонів – Холмщини та Підляшшя відповідно. Навіть після Люблінською унії кордон між володіннями Корони та Великого князівства Литовського проходив по річці Тисмениці.

img-41

Прикордонна між Польським королівством та Великим князівством Литовським річка Тисмениця

Хоча кордоном цих двох етнографічних регіонів вважається річка Влодавка, а місто Володава розташоване в межах Підляшшя.

Згодом Холмщину під своє панування взяв безпосередньо новий польський король Ягайло. З цим наступив нарешті край військовій руїні. Від цього часу місто становило центр Холмської землі (Холмщини): яка об’єднувала поміж іншим Красностав, Грубешів, Реювець та Замостя. Незважаючи на те що Холмщина входила до Руського воєводства (з центром у Львові), вона мала автономію, яка дорівнювала такій для воєводства, зокрема вислала окремого депутата до сейму.

img-4

Владислав Ягайло

На Холмщині та сусідньому Підляшші головною верствою руського (українського) населення були селяни. Окрім них були трохи вище статусом бояри путні – група посередня між селянами та поміщиками. Поряд з путніми боярами серед селян вирізнялися «отчині», які володіли успадкованими землями і навіть мали право з дозволу старости продажу їх шляхті. До заможних селян належали ті, хто знаходився на особливій службі в маєтках господаря: стрільці та осочники, які охороняли пущі та наглядали за лісовим господарством. За свою службу вони отримували землю та звільнялися від усіх оплат та повинностей на декілька років, або й назавжди. Вони перебували, які як і бобровники та ковалі, на військовій службі. Вирізнялися також селяни-ремісники, передусім ковалі, мельники, теслярі, стельмахи (колодії). Під час збройних конфліктів часів полько-литовських воєн сільське населення утрималося лише поблизу великих міст. Самі міста, Холм та інші, значно постраждали під час польсько-литовських воєн. Щоб забезпечити господарчу базу, для відродження, при Ягайлі почався процес локації надбужанських міст, в тому числі Холма. На прохання міщан 7 січня 1392 р. на замку в Любомлі Ягайло видав Холму привілей на Магдебурзьке право – «перенесення міста з права польського і руського». В привілеї мешканців Холма Ягайло згадує в такій послідовності: німці, поляки та русини. І найімовірніше це не означало домінування іноземців,але їх вищий соціальний статус. Локація Холму була настільки вдалою тож в 1400 р. король Ягайло довірив холм’янину Бартоломею локацію Грубешова.

Пройдемо на головну площу суч. Холма – плац Лучковського  – центр нового локованого на магдебурзькому праві Холма.

img-5

Сучасний плац Лучковського – центр локованого Ягайлом Холма

 

Ця площа є чи не єдиною пам’яткою того часу. Адже і після локації Холм використовував вуличну сітку, яка склалася в ХІІІ ст. Вже в XVII ст. існувала вулиця Люблінська. В межах міста ця вулиця розширювалася і створювала власне цей ринок. В XVII ст. з’явилися назви й інших звивистих міських вулиць – Собача, Брестська, Блонська, Пивоварська, Велика (цікаво що до кінця XVI- XVII ст. відноситься і поява назв вулиць Києвоподолу (Див. Києвоподіл). Забудова міста була дерев’яною. При ринку в межах укріплень було біля 120 ділянок. Дерев’яними були також церкви, костели та синагога.

В часи локації нових міст та сіл Ягайло стимулював переселення на Холмщину поляків з Малопольщі. Головним чином, це були ремісники та купці. Масово переселялися також польські селяни. Польські джерела інколи подають що вже в XVI ст. на Холмщині польський елемент домінував, хоча це, напевне, перебільшення. 

Інвестиції в окраїнні (українні) міста Холмщини були дуже скромними, зважаючи на довгий час пануючу тут нестабільність. Втім, Холмщина опинилася на торгівельних шляхах з генуезьких колоній в Криму до західної Європи та узбережжя Балтійського моря. Головна дорога з Володимира вела через Буг до Холма, а далі до Любліна та Казимира Дольного на Віслі. Поступово зростало значення Холма і на шляху з Дрогобича через Любачів та Грубешів до Підляшшя, яке в 1446 р. остаточно відійшло до Великого князівства Литовського. В д.п. XV ст. Холм населяло 1000 чоловік, були то русини, поляки та євреї, а також в невеликій кількості німці. І якщо русини переважно займалися сільським господарством чи ремеслом, поляки – складали адміністративно-управлінський апарат то євреї та німці освоювали торгівлю. В місці відбувався розвиток цехової справи: пекарі, різники та шевці. Працювали водні млини, п’ятничні торги та річні ярмарки. В XV-XVI ст. Холмщина потерпала, як і решта України від набігів татар. Зокрема напад 1499 р. призвів до втрати половини мешканців Холма.

Незважаючи на тиск католицизму (сюди висилали найкращі католицькі кадри, а в 1456 р. в місті вже перебували домініканці) Холм став столицею православного єпископства на землях Холмщини та Підляшшя і довгий час був висунутим на захід осередком духовенства цього обряду. А католицьке єпископство тут не прижилося і було перенесено до Щекарева-Красноставу. Як виглядала тоді Данилова церква? Перший історик Холма – керівник василіанського монастиря в Холмі, а потім єпископ Я. Суша описував що по-Данилову церкву було вкрито гонтом. На початку XV ст. будівля церкви розвалилася.

 

img-35

Якуб Суша – холмський греко-католицький єпископ – перший історик Холма

 

Церква була відновлена Філаретом Тарновським (Облазницьким) який був в 1507-1533 рр. Холмським єпископом. В цей час вона була зменшена в розмірах. Прийшлося розібрати частину з заходу та звести нові стіни. В 1573 р. до церкви добудували дерев’яний бабинець, дах перекрили новим гонтом і добудували дзвіницю. Кафедра далі виконувала свої функції. Мешканці міста – русини підтримували свою святиню фінансами та землями. Зокрема, 16 липня 1456 р. на користь холмського собору було організовано медову данину. Окрім головного храму, вже на початку XV ст. в Холмі згадується церква Св. Параскеви (1428), Св. Миколая (1428), Успенська (1428), та народження Христа під замком (1576). Де вони знаходилися? Вказується, що на північ від ринку знаходилося Брестське передмістя з єпископським ринком, поблизу якого стояли Успенська церква та церква Параскеви. Наразі це місце локалізують районом суч. церкви Іоанна Богослова. Щодо церкви св. Параскеви (П’ятницька) відомо, що вона виникла у XV ст. на тутешньому передмісті Оболонь (колишніх заплавних луках річки Угерки). Вперше священики П’ятницької церкви о. Терентій та о. Партенон згадуються у документах 1428 р. У документі – скарзі владики Леонтія 1581 р. про відмову сплати священиками церковних податків згадується парох о. Іван, а у документах 1602 р. – о. Григорій. Імовірно ця церква стояла на сучасному перехресті вул. Оболонської та Мицкевича, так як збереглося свідчення що саме на місці старої церкви під час російського панування на Холмщині було збудовано нову.

4 червня 1578 р. Холм разом з церквами та укріпленнями знищила пожежа. Тоді вцілів тільки замок та руський монастир на гірці з Даниловою церквою.

Знову повернемося до Кафедральної гірки. В XVI ст. при церкві вже функціонувала при-церковна школа. У 1596 р. холмський єпископ Діонісій Збіруйський прийняв тут Берестейську унію. Холм стає центром розповсюдження унії, що викликало соціальну напругу серед русинів. Адже по всій Холмщині православних переслідували, не допускали до ремісничих цехів, міського самоврядування, відбирали в них церкви.По містах виникають церковні братства, які ставлять собі за мету оборону православ'я й прав українського населення. Боротьба тривала до другої половини XVIII століття, коли останні православні парафії в Холмській єпархії перейшли на унію. До Уніатської Церкви належали тоді вже тільки нижчі верстви суспільства, переважно селяни, оскільки руська шляхта, а частково й міщани, переходили з православ'я безпосередньо на римо-католицький обряд. У цей час почав прискорюватись процес латинізації Уніатської Церкви, а відтак і полонізації української людності. Особливо посилився він після Замойського синоду 1720 р., коли структуру, літургію й обряди Уніатської Церкви було значно наближено до римо-католицького взірця.

У 1638 р. кафедральна церква та монастир згоріли. Її відбудова та розбудова Холмської столиці унії були пов’язані з постаттю єпископа Мефодія Терлецького. Відвідаємо костел єзуїтів в Красноставі (колишній Щекарів) поблизу Любліна. Тут поховано  Мефодія Терлецького – людини, яка перетворила Холм на бастіон уніатства.

img-42

img-43

Костел св. Франтишка (єзуїтів) в Красноставі, колись і зараз

 

В початковому періоді свого єпископства М. Терлецький займався поверненням втрачених раніше маєтків Холмської кафедри. При цьому він розпочав серію судових процесів, лише частину з яких закінчив перед своєю смертю. В цей час уніати позбулися своєї виключності. Адже король Владислав IV, прихильний до козацтва, зрівняв уніатів в правах з уніатами. 14 березня 1633 р. король видав диплом, на підставі якого православні могли мати та будувати храми, а на королівських землях мав наступити поділ церкви пропорційно до кількості вірних. З цим міг погодиться хтось інший, але не Терлецький, який гостро протестував. 11 травня 1633 р. 14 березня 1636 р. король видав наступний привілей, на підставі якого Холмська єпархія залишилася в руках уніатів, але православні на її території зберегли право до багатьох церков, монастирів, шпиталів, шкіл та братств. Реалізацію цих постанов мала контролювати спеціальна комісія. Дуже багато складностей наробили своєю пробою унії католики. В результаті розкололи східну церкву навпіл, породжуючи братовбивство. Діяльність комісії викликала протести, як з боку православних, так і уніатів. В результаті під час правління Терлецького Холмська єпархія стала зоною нескінченних конфліктів, заворушень, нападів та грабунків. Вони мали місце в Холмі, Грубешові, Сокалі, Белзі, Красноставі, Тишовцях (Tyszowcach), та Парчеві (Parczewie). Мали місце захоплення церков, руйнування їх вистрою та бійки серед духовних обох груп. Заворушення відбувалися також на селі. 25 лютого 1634 р. православні селяни з с. Машів (Maszow) біля Любомля не допустили до відвідин церкви та напали на єпископа та його почет та змусили тих втікати.

Проте Терлецький мав і свої успіхи: 1641 р. унію прийняли міщани Красноставу, а два роки по них міщани Острова. Але найбільшою заслугою єпископа Методія Терлецького була відбудова кафедральної церкви на гірці у 1638-1640 рр. В цей час очам нащадків вперше відкрилися фундаменти старої Данилової церкви.

img-44

Фрагмент фундаментів старої Данилової церкви, розкопки 2014 р

 

Оглядаючи сучасну Холмську базиліку, ми можемо побачити їх під склом в лівій наві собору. А в той час єпископ пов’язав ці фундаменти з викладеним в праці Я. Суші переказом про заснування першої церкви на Гірці ще при Володимирі Великому.

Під час реконструкції церква розширена. На жаль, під час реконструкції було прибрано дві колони при вівтарі, що стояли ще з часів Данила і усунуто напис з датою, про який згадував Я. Суша. Церкву розбудовано в західному напрямку зведено дві вежі на головному фасаді. Католики протестували проти великого та малого дзвонів на дзвіниці, яку звів М. Терлецький.

img-6

img-64

Срібна прикраса вівтаря собору в Холмі з зображенням подяки поляків Холмській Богородиці по битві під Берестечком містить найдавніше зображення монастиря василіанів та Холмського собору Богородиці

Саме цю відбудовану кафедру, вірогідно, представлено на срібній оздобі вівтаря, виконаній в Гданську на замовлення холмських василіан. Цю срібну оздобу ми і досі можемо бачити в сучасній холмській базиліці. Сучасні історики стверджують на ній зображено не Берестечко, а Холм. Як виглядав тодішній Холм? Місто, як і в часи Галицько-Волинської Русі, замало гірку та західний схил природного підвищення. Цей терен був обнесений дерев’яно-земляним парканом та валом, подекуди кам’яним муром. За тим поясом укріплень розміщувався сухий рів. Укріплення мали овальні абриси, а Висока гірка була оточена окремим муром. Його рештки збереглися на Холмській гірці. Проте до XVII ст. то все розвалилося і місто фактично було безборонним.

img-70

Рештки мурів, які оточували Холмську гірку, XVII ст., можна обглянути за монастирським садом, над православним кладовищем

 

До міста вели Замойська, Красноставська, Львівська, Люблінська, Брестська та Василіанська брами. В 1783 р. стояли тільки три брами-руїни. На захід та північний-захід від міста виростали передмістя – в XVI ст. – Люблінське, а в XVII ст. Єпископське (Biskupie), Владчин (Wladczyn) та Блоні (Blonie). Останнє пізніше називалося Оболонню, так як в Києві. Про його існування досі нагадує вул. Оболонська.

 

img-7

img-8

Абриси Люблінської брами зазначені на бруку суч. вул. Люблінської поблизу входу до копальні крейди

На горі знаходився дерев’яний замок, обліплений глиною. В XVII ст. він згорів і був збудований новий з палацом старости. На срібній прикрасі вівтаря в мурах Холмської гірки показана брама схожа на сучасну Устілузьку браму, яку ми можемо оглянути одразу за кафедральним собором і нехай бароковий вигляд не вводить нас в оману, ця брама єдина з збережених походить з 1616 р. тож це найстаріша збережена архітектурна пам’ятка міста над річкою Угеркою. 

img-9

img-10

Устилузька брама 1616 р. – вела на Устілуг – найдавніша збережена пам’ятка міста

 

Окрім церкви М. Терлецький звів палац єпископів (попередник сучасного з поч. XVIII ст.) та двоповерхову будівлю василіанського монастиря. З 1617 р. при кафедрі М. Терлецьким організовано василіанський монастир, який розташовувався в спорудах на вершині Гірки, що отримав привілей від старости Холмського, підскарбія Миколи Даниловича, підтверджений королем Владиславом IV у 1633 р. Статут василіан був затверджений ще в IV-V ст., тобто до розламу церкви. Тож українські уніати примкнули до ордену василіан, який традиційно існував на сході в рамках тодішньої православної традиції. Втім, цей орден був реформований і наново заснований Йософатом Кунцевичем. В Холмі василіани з’явилися в 1638 р. На оздобі вівтаря будівля василіанського монастиря зведена в 1640-49 рр. показана за укріпленнями збоку від церкви. Вона збереглася до нашого часу, хоча і в перебудованому вигляді по лівий бік від собору. В свої користування василіани отримали село Спас (Подгуже), Парипси та Колемчиці. Керівником холмських василіан був Якуб Суша – майбутній холмський єпископ, який прибув з Мінська.

img-11

Оригінальна будівля монастиря Василіан (1640-1649)

 

Біля будівлі монастиря на згадуваній срібній прикрасі вівтаря показана велика мурована кафедра народження Богородиці. Кафедра показана з фасаду – має три нави, три барокові фронтони та бані. Головний вхід влаштовано по центру аркадовим порталом. З правої сторони ще один вхід – з аркадовим порталом, а з ліва вхід на дзвіницю. З півдня кафедра посилена підпорами. Це перше і єдине зображення кафедрального собору до зведення сучасного собору. В такому вигляді храм залишався до початку XVIII ст.

img-12

Промальовка загального вигляду Холмського собору Богородиці з вівтарної прикраси Йоде

 

В 1639 р. при уніатській кафедрі єпископ Мефодій Терлецький влаштував гімназію, яка підлягала Краківській академії. Її керівником став Якуб Суша. Про цю школу багато не відомо. Відомо, що в ній також навчалися католики, адже в 1644 р. католицький єпископ Павло Пясецький збороняв доступ туди католикам, рекомендуючи їм навчатися в академії в Замості чи єзуїтському колегіумі в Любліні. В 1667 р. в Холмі також закладено католицький колегіум піарів. Поміж учнями обох закладів доходило до колотнечі. Загалом діяльність василіан супроводжувалася значним внеском у розвиток освіти регіону.

Терлецький також пробував в закласти в Холмі друкарню, метою якої був друк кирилицею слов’янських літургічних книг та іншої релігійної літератури. Незважаючи на згоду Риму цей проект не вдалося реалізувати через повстання Богдана Хмельницького. Гетьман в своїй позиції під час мирних перемовинах в Переяславі в лютому 1649 р. представив своє бачення української держави, куди увійшов і Холм: «...досить нам на Україні і Подолю і Волині; тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львов, Холм та Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте, мовчите ляхи. Туди я загоню болш можних ляхів, дуків і князів. А будут ті за Віслою брикати, знайду я їх там певне. Не постоїт мі нога жадного князя і шляхотки тут, в Україні…». Таким чином, тут було місце звичайним полякам, але аж ніяк не можновладцям часто з спольщених руських родів.

Про події Хмельниччини на Холмщині нам нагадують похмурі стіни та фортечні мури монастиря єзуїтів у Красноставі по вул. Пілсудського, 5A. В стінах монастиря розташований зараз регіональний музей.

img-46

img-47

Штурм козаків Хмеля пам’ятають давні мури єзуїтського монастиря в Красноставі

 

Необхідно зазначити, що війні передували спроби козацької старшини добитися від поляків повернення загарбаних уніатами православних церков. Зокрема, була вимога з вимогою повернути церкви в Любліні, Сокалі, Красноставі, Сяноку, Володимирі та цілій Литві. Під час війни козаки та православні селяни «відігралися» на уніатах за попередні кривди. Відступивши з-під Львова, козацька армія рушила на Холмщину. Облога Замостя викликала голод та велику смертність у місті. По всій Холмщині в цей час вбито багато духовних та забрано уніатські храми, пошкоджено церкву на Холмській кафедральній гірці. Як вказує В. Слободян, козаки грабували уніатські українські храми. Про це, зокрема свідчать покрайні написи на книгах пограбованих в уніатських церквах та подарованих православним храмам на Великій Україні. Так, зокрема, книга подарована городельськими міщанами Ілляшем і його жінкою Агафією церкві св. Миколая в Городлі у 1568 р. опиняється 1649 р. в Гадячі.

В Красноставі було знищено цінні архіви. Було також спалено Грубешів. Найбільші втрати понесла єпархія на півдні, w в районі Політича (Potylicza), Магерова (Magierowa), Нароля (Narola) та Липська (Lipska).

img-73

«Б. Хмельницький під Любліном». Картина в люблінському монастирі домініканців

Img-74

Зображення запорожців на даній картині

Проте, незважаючи на чисельні заяви польських істориків про однакове трактування козаками русинів і поляків на Холмщині, аналіз писемних податкових джерел свідчить про протилежне. Козаки не допускали спалення районів заселених русинами та захищали їх перед союзниками походу – татарами. Проте, козаки збирали з русинів продукти. До того ж основу економіки Холмщини підірвали не військові вторгнення козаків, а призначення цієї території на військову базу коронних військ, які боролися з Хмельницьким. Польське військо накладало контрибуції та грабувало регіон. В районі Красноставу збиралося військо Яна Казимира, щоб йти під Берестечко. 

Під впливом таких драматичних подій, Терлецький після повернення з монастиря в Супраслі помер в Холмі 7 червня 1649 р. Холмські міщани відмовилися поховати його в Холмі, зважаючи на що поховання відбулося в костелі єзуїтів у Красноставі.

У 1650-1651 рр. згідно до Зборовської угоди короткий час на вимогу Б. Хмельницького Холмський собор перебував в руках православних єпископів. У 1651 р. греко-католицький єпископ Яків Суша возив чудотворну ікону Холмської Божої Матері разом з королівським військом на поле битви з козаками під Берестечко. Ця ікона перебувала в цій церкві ще з князівських часів, привезена в Холм князем Данилом. Згідно з легендою, в Русь її привезла княгиня Анна, дружина князя Володимира Великого, після його хрещення. Після здобутої підступом перемоги поляків, увічненої на вищевказаній срібній оздобі вівтарю до Холмської святині повернулися уніати.

img-49

Холмська ікона Божої Матері

 

З описуваного періоду маємо деякі згадки про русинів Холма. Так відомо, що до середини XVII ст. кандидатів на членів ради міста подавали окремо поляки та русини. Потім цей поділ зник. На зламі XVI i XVII ст. в Холмі існував руський шпиталь Найсвітлішої Богородиці Холмської Гори. В XVII ст., коли цехи стали багатоспеціалізованими, в 1647 р. згадується Микола Гущук – шеф кравців, мірошників та пекарів. Збереглися і деякі вироби, як наприклад срібний хрест 1633 р. анонімного «рогатинського золотника» - майстра Холмського братства. (Державний історичний музей у Москві, № 7239).

XVIII ст. принесло в уніатську столицю над Угеркою зміни. Було замкнено копальні крейди, розробка яких під містом  тривала з XVI ст. З цього часу вони стали лише цікавинкою. Торгівлю в місті на той час повністю прийняли євреї. В 1769 р. в місті було 18 мурованих жидівських будинків. Муровані будинки ставила також шляхта. На той час Холм був зовсім невеликим містечком, яке нараховувало трохи понад 2000 мешканців.

У 1711 р. церкву Богородиці на гірці знову перебудовано стараннями єпископа Йосифа Левицького, надаючи їй вигляду більше латинського костелу, ніж церкви східного обряду.

В 1711-1730 р. цей же єпископ будує на кафедральній гірці новий мурований єпископський палац, будівля якого дійшла до нашого часу.

img-66

Єпископський палац на малюнку 1868 р.

img-65

Сучасне фото палацу

 

У 1753 р. єпископ Феліціан Володкович спробував розширити та перебудувати стару церкву. Проте старі стіни грозили завалитися. Тож її розібрали та в 1756 р. звели нову холмську базиліку. Будівництво її вів архітектор Томаш Резлер за проектом архітектора Павла Фонтани.

Новий кафедральний собор являв собою пізньо-барокову споруду, зведену в плані латинського хреста, тринавову, з трансептом (детальніше про архітектуру собору див тут).

img-13

Холм, 1763 р.: показано новозбудовану базиліку Богородиці на місці Данилової церкви, позбавлену будівель Високу гірку, ратушу, міські стіни з брамами, церкву св. Миколая під гіркою (5), ратушу (6), костел Розіслання Апостолів та комплекс піарів (7)

img-62

Креслення фасаду нової базиліки Богородиці на місці Данилової церкви

img-14

Новий кафедральний собор в Холмі – пізньобарокова базиліка

 

img-15

Ренесансний фронтон Холмської базиліки

 

Внутрішнє урядження церкви завершене за єпископа Максиміліана Рилла (1756-1786 рр.). Його виконав Михайло Філевич (не збереглося). У 1765 р. в церкві і місті відбулися урочистості, пов’язані з коронацією чудотворної ікони Холмської Богородиці. У 1802 р. споруда пошкоджена пожежею. Щойно у 1815-1827 та 1837 рр. проведено її ремонт будівничим Леопольдом Сальковським. Тоді ж в церкві встановлено органи. У 1840-х рр. в церкві встановлено іконостас, виготовлений сницером Яном Ліндером і позолотником Фридериком Блікле, з іконами пензля Бонавентури Домбровського.

img-18

Урочистості коронації чудотворного образу Холмської Богородиці, 1790 р,. Процесія, Гравюра з малюнку XVIII ст.

Варто додати, що в даний час побудову нових барокових храмів здійснили львівські уніатські єпископи Анастазій та Лев Шептицькі – собор Святого Юра, який дійшов до нашого часу, а також перемишльський єпископ Анастазій Шептицький, який що правда не завершив розпочатого будівництва.

img-59

Портрет холмського уніатського єпископа Максиміліана Рилло

Впродовж усієї своєї історії кафедра служила місцем поховання шляхти, єпископів та духовенства. В похованнях світських та духовних осіб знаходимо багато інформації про побут русинів того часу. Зокрема, елементи одягу та релігійного інвентарю з поховань дають уявлення про життя уніатських священників та ієрархів. Тут зокрема знайдено зразок одягу з довгими рукавами східного походження – чехман (від турецького czekman – довга шата).

img-16

Вид одягу - чехман з поховання в соборі Богородиці

img-33

Декоративні підвіски XVII-XVIII ст. з поховань уінатського духовенства, розкопки в базиліці Богородиці в Холмі, 2014 р.

А старовинні епітафії на кам'яних плитах православного цвинтаря на Холмській горі зберегли для нас імена та посади деяких впливових мешканців Холму того часу. Зокрема, збереглося зображення надгробної плити (міщанки?) Уляни Єрмошевої 1606 р., а також плити з поховання 1576 р. холмського бурмістра, - свідчення, що у владі тогочасного міста були русини. 

img-50

Надгробні плити з епітафіями XVI-XVII  ст.  на церковнослов'янській мові (на думку А. Андрусяка з слідами українізмів та полонізмів) з православного кладовища біля Холмського собору. Зображення на російській поштівці часів московського панування

2018 р. ми виявили плиту Уляни Єрмошевої на православному кладовищі в Холмі, втім вже значно пошкоджену. Тут також знаходилася інша плита, імовірно, приблизно того ж часу, напис на якій важко прочитати. Ким була пані Уляна, доводиться тільки здогадуватися.

img-71

Нагробна плита Уляни Єрмошевої 1606 р. Фото 2018 р.

img-72

Інша давня плита православного цвинтаря на Холмській гірці 

 

Далі помандруємо на вул. св. Миколая. Тут знаходиться друга найважливіша складова комплексу уніатського Холма – церква св. Миколая та пов’язані з нею будівлі колишньої уніатської семінарії.

img-17

Церква святого Миколая в Холмі, архівне фото

 

У 1568 р. на суч. вул. св. Миколая у Холмі  стараннями о. Теодора з Чульчиць було відремонтовано стару дерев’яну церкву св. Миколая  – вставлено нові вікна, покрито будівлю новими ґонтами. Ктитором виступив Станіслав Остророг, староста Холмський. У 1573-1581 рр. парохом був священик Сидір Литвинович. У документі – скарзі владики Леонтія 1581 р. про відмову сплати священиками церковних податків згадується парох о. Максим Шафран. У 1602 р. місцевим парохом був о. Теодор. Парохом у 1628-1635 рр. був о. Григорій Сидорович. У 1639 р. єпископом Мефодієм Терлецьким саме при церкві заснована гімназія, а у 1642 р. зведено нову дерев’яну церкву.

У XVIII ст., в час зведення мурованих костелів у місті, на місці попередньої дерев’яної церкви у 1711-1730 рр. коштом єпископа Йосифа Левицького було зведено сучасну муровану уніатську церкву св. Миколая (чи не найстарішу на Холмщині). У 1759 р. єпископом Максиміліаном Риллом при ній засновано духовну семінарію. Згідно найновішого дослідження Ч. Клєбоня, муровану церкву зведено у 1762 р. 

img-19

Церква святого Миколая в Холмі, сучасний вигляд, 2016 р. Фасад церкви св. Миколая в Холмі розсічений пілястрами тосканського ордеру, з права помітна декоративна вежа з сходами

 

Нова церква святого Миколая являє собою барокову тридільну муровану споруду. Висока квадратова в плані нава з вужчим і нижчим, лучково- в плані завершеним вівтарем зі сходу та рівно-широким йому квадратовим бабинцем з заходу. При південно-західному куті нави розташована висока восьмибічна сходова вежечка, рівно-висока з бабинцем. Детальніше див. тут.

img-69

Схема Холмщини в складі руського Воєводства, за Столецьким, 2008

Ознайомившись з Холмом в описуваний період, оглянемо й інші місцевості Холмщини.  У 1434 р. Володислав Варненчик ліквідував окремішність руських земель, що були загарбані Польщею, створюючи Руське воєводство з столицею у Львові. Це воєводство включало також землі Перемиську, Сяницьку, Львівську й Галицьку. Белзька земля творила тоді окреме, невеличке воєводство. Проте, Холмщина в складi Руського воєводства мала певну автономію, і її шляхта збиралася на окремих земських сеймиках.

img-27

Зображення Холмщини на мапі Польщі, 1696 р.

 

Пізніше Холмська земля поділялася на три повіти: Холмський, Красноставський і Грубешівський. Перший з них був найбільший. Відповідно регіональними центрами поруч з Холмом стали відомі з часів Русі старі поселення - Грубешів та Красностав (Щекарів). Після другого розбору Польщі, на підставі закону від 17 червня 1793 р. вперше було створено Холмське воєводство, яке проіснувало в 1793-95 рр. Після 1794 р. Холм став його столицею.

На Холмщині збереглися численні нерухомі пам’ятки описуваного періоду, пов’язані з руською (українською) спільнотою на Холмщині. Їх ми знайдемо, перш за все, у місцевостях, які продовжили свій розвиток з давньоруських часів, де подекуди збереглися найстарші зразки мурованої архітектури.

В попередній частині ми познайомилися з Спаським монастирем в Подгуже (давня назва Спас) і найстарішою частиною тутешньої церкви. Тутешній монастир перший раз згадуваний у документі половини XV ст. та діючий до половини XVIII ст. Первісний прямокутний однонавовий храм ХІІІ ст. з невеликим меншим прямокутним вівтарем зі сходу разом з монастирем та фільварком згадується ще в документах 1440 р. Монастирські приміщення були добудовані до церкви з заходу. Коло 1622 р. монастир переходить у безпосередню власність Холмських уніатських єпископів і розбудовується. Власне церква (нава) перетворюється на вівтар і поєднується з рештою будівлі (монастирськими приміщеннями) в єдине ціле. У 1640 р. монастир переходить у руки василіан, які розбудовують церкву – прибудовуються контрофорси та формується сучасний бароковий вистрой фасадів. В такому вигляді церква перебувала до середини ХІХ ст. 1912 р. поруч церкви побудована була дзвіниця. Парафія у Спасі діяла до літа 1915 р., коли українське населення було частково евакуйоване на схід. 1924 р. церкву перейняли римо-католики і до сьогоднішнього дня, за винятком 1940-их р., коли була відновлена православна парафія, ця споруда використовується як римо-католицький парафіяльний храм.

img-51

Церква в Спасі (Подгужу)

img-26

img-25

Церква святого Миколая в Грубешові та кам’яний хрест біля неї

До історичного шляху Грубешова (з XVII до XIX ст. носив назву Рубешів) ми вже зверталися в окремій статті: див. Грубешівська атака 1946 р. чи руйнування двобічного стереотипу. В цьому місті відвідаємо гору на Гучвою, де збереглася по-уніатська церква св. Миколая 1795–1828 рр. перероблена на костел св. Станіслава Костки. Церкву збудовано за проектом австрійського замойського циркулярного інженера В. Лис де Лосенау у 1795-1810 р. це бароково-класистична споруда, повернена вівтарем на північ. Детальний опис див. тут.

Біля церкви зберігся кам'яний надгробний хрест. В церкві зберігається образ Сокальської Богородиці. В місті збереглася також православна Успенська церква часів Російського панування на Холмщині. Вона була збудована в 1867–1875 рр. замість існуючої тут з XVI  ст. спочатку православної, а потім уніатської церкви з тою ж посвятою.

img-24

Красностав, гребля в XVII ст. Вид міста в середині XVIII ст. авторства ксьондза Вацлава Купсьця, олійний малюнок виконаний біля 1900 р.

За Казимира Великого на південь від місця літописного Щекарева зведено новий мурований замок, який розташовувався на місці сучасного стадіону на березі Вепря. Відвідаємо місце, де він знаходився.

img-23

 

Замок в Красноставі, малюнок З. Вогля 1812 р.

 

Локація розташованого поблизу замку міста відбулася 3 березня 1394 р. за правління Володислава Ягайла. В ній місто фігурувало ще як Щекарів. Проте більше значення мав тутешній став, де ловили і продавали рибу, звідси і пішла нова назва поселення – Красностав.

Згідно з легендою, польський король Владислав Ягайло, проводжаючи з Кракова до Львова руську князівну Софію Гольшанську, у яку був закоханий, зупинився на обід у селі Щекареві. До страви місцевим старостою був поданий короп із шафраном, який дуже сподобався князівні. Виїжджаючи з замку, вона побачила ставок, де розводилася та риба, і в захопленні сказала: «Ото красний став!» На згадку про те, король Владислав зробив село Щекареве містом Красноставом, а зображення двох коропів розмістив на місцевому гербі.

img-52

За переказом з легкої руки русинки – королеви Софії Гольшанської Щекарів перетворився на Красностав

За Казимира Ягелончика Красностав, як і Холм, разом з іншими містечками Холмщини, був місцем зимівлі війська відповідального за охорону кордону від татар. У XVI ст. тут діяли 2 православні церкви, русини-українці складали близько 1/3 мешканців (за даними деяких істориків, були навіть більшістю). Королі Сигізмунд І та Сигізмунд Август надавали Красноставу численні привілеї, щоб відродити його значення. В результаті місто почало знову розквітати. Важливе значення становили його сучасні оборонні споруди. Додаткове значення Красноставу надавала судноплавність Вепря, який включався в т. звану руську торгівельну дорогу – Вепрем та Бугом до Вісли.

 

 

img-53

 

План Красноставу у XVIII ст.: 1- замок, 2- кафедральний костел, 3 – дзвіниця (скарбниця), 4 – костел та монастир отців августіанів, 5 - Краківська брама, 6 – Люблінська брама, 7 – Холмська брама, 8 – церква св. Параскеви, 9 – костел та шпиталь св. Духа о. боніфратрів, 10 – костел і шпиталь Спаса, 11 – костел та монастир єзуїтів, 12 – семінарія, 13 - вікаріат, 14 – ратуша, 15 - дім каноніків, 16 – постоялий двір, 17 – шпиталь св. Лазаря, Х - бастіони, за К. Павловським

Розташований на західному березі Вепря, Красностав розташовувався фактично на межі зони компактного проживання русинів-українців. На захід від Красноставу найбільш висунутою на захід церквою був православний храм згадуваний в 1492 р. в Ченстоборовичах (Czestoborowice).

Міщани-русини боролися з засиллям поляків та німців, які намагалися обсісти усі органи міської влади. Так, в 1523 р. русини Красноставу скаржилися до короля Сигізмунда І, що поляки не допускають їх до влади в місті. На це король видав їм документ, що вони на рівні з католиками мають право до участі в самоврядуванні. Конфлікти однак тривали, бо Стефану Баторію прийшлося повторювати, що представники усіх віросповідань мають рівні права в самоврядуванні. 

З русинами з Красноставу пов’язана анекдотична історія з продажем тисячі молдавських волів. В 1545 р. русини-купці Барзобогаті з Красноставу взяли в молдовського господаря Петра на продаж 1000 волів. Але грошей так йому і не віддали. В справу мав втрутитися король Сигізмунд Август. Незважаючи на це, Барзобогаті невдовзі отримали шляхетство. Таким чином, красуня Ануся Борзобогата-Красенська з трилогії Г. Сенкевича походила з родини русинів-купців, які збагатилися та отримали шляхетство. Загалом, для тогочасних багатих руських міщан та шляхти було звичайним явищем переходити на католицизм та полонізуватися.

img-68

Ануся Борзобогата-Красенська, з оповідань Г. Сенкевича представляє полонізовану руську шляхту Холмщини

 

Церкви Красноставу мали посвяту на честь св. Параскеви та Пресвятої Трійці. Вважається що перша дерев’яна церква могла існувати в Красноставі ще у ХІІІ ст. Церква св. Параскеви знаходилася в межах міських мурів біля Люблінської брами і існувала вже в XVI ст.

В 1542 р. міщани Красноставу добилися королівської згоди Сигізмунда Августа на будівництво другої церкви св. Трійці, яку закінчено в 1544 р. Споруда цієї церкви мала три зовнішніх брами, одна з яких була залізною, чотири вікна, баню вкриту міддю та позолотою та великий позолочений хрест. Як на ті часи церква мала багате оздоблення та образ Богородиці. Інтер`єр був пофарбований в зелений колір, а гзімзи були позолочені, на внутрішній поверхні бані було зображено зірки на лазурному тлі. При церкві було побудовано шпиталь для бідних та школу для молоді.

В 1638 р. М. Терлецький змінив православні церкви Красноставу на уніатські. На виконання наказу короля Володислава IV про можливість існування в містечках однієї православної церкви, Троїцька церква мала перейти до православних. Однак конфлікт тривав. В 1633 р. церкву Трійці знову захопили уніати. Після того війська Хмельницького два рази захоплювали Красностав, повертаючи церкви православним. Згідно до Зборовської угоди, церкви Красноставу мали стати православними. Після битви під Берестечком обидві церкви Красноставу знову стали уніатськими. В 1793 р. дві церкви нараховували лише 67 парафіян.

В 1800 році, коли в Красноставі стояли австрійські  війська, військовий комендант наказав зірвати мідну бляху з бані церкви св. Параскеви, а дерев’яні частини церкви були вжиті на опалення. Мури церкви стали без опіки і в кінці кінців продано їх в 1819 р. на аукціоні повітовому лікарю.

У 1717 р. при церкві св. Трійці існував монастир, заснований Андрієм Ціхановським. Церква св. Трійці в 1811 р. згоріла. Це стало дуже важкою подією, адже в цьому районі українські церкви майже не переходили за Буг. Поза цією церквою в Красноставі на західному березі Бугу існувала ще церква в Стужиці (польська назва Stezyca Nadwieprzanska), яка прийняла на себе обслугу вірних з містечка.

Врятований вистрой церкви св. Трійці передано до костелу августіанів. Тут же після переведення уніатів під юрисдикцію церкви в Стужиці щонеділі відбувалася служба. Так продовжувалося, поки росіяни в 1823 р. не зайняли будівлі кляштору під кошари.

img-54

Колишній костел августіанів в Красноставі, сучасний вигляд

img-55

Кляштор августіанів на малюнку З. Вогля

 

Окрім вищезгаданих осередків, в описуваний період на Холмщині продовжували розвиток й інші міста відомі з давньоруського часу: Щебрешин, Ухане, Городло, Грабовець та Володава.

img-36

Успенська церква в Щебрешині

 

Нашу подорож варто продовжити у Щебрешині біля цінної пам’ятки описуваного періоду - православної церкви Успіня Богородиці, збудованої у XVI ст. на фундаментах більш ранньої романської споруди. За переказом перша кам’яна церква була збудована в Щебрешині 1194 (1184 р.) власником міста Андрієм з Гірки. Археологічні розкопки в сучасній церкві дозволили підтвердили ці перекази та відкрили рештки первинної апсиди ХІІ ст. У XIV-XVI ст. це була дводільна споруда, яка складалася з ширшої прямокутної нави та вужчого півциркульно-завершеного вівтаря. Вона була розбудована в XVI ст.

img-37

Фрагменти розкопаної першої церкви в Щебрешині, ХІІІ ст. 

Принаймні дата 1560 р. була на кованих дверях у вівтаря з півдня, внаслідок чого змінила планову структуру. Після цього вона почала мати триконхову структуру подібну до кафедри св. Юрія у Львові з XIV ст. (див. Княжий Львів).

img-63

Церква святого Юра у Львові станом на XIV ст.

До нави прилягало менше приміщення присінка-бабинця. Судячи з товщини стін, над ним, імовірно, здіймалася вежа-дзвіниця. До прийняття унії була православною. Після цього була перебудована в стилі латинської архітектури. У 1778 р. добудовано нову вівтарну частину – знесено стару гранчасту та зведено нову прямокутну. Надалі церква перебудовувалася – розібрано присінок. Муровані склепіння замінено на дерев’яну покрівлю. В 1938 р. була внесена до списку церков, які в ІІ Речі Посполитій підлягали знищенню, проте завдяки протестам місцевої польської інтелігенції вціліла до наших днів. При археологічних розкопках відкрито велику кількість крипт з похованнями різного віку, а на стінах знайдено та реставровано залишки стінопису XVIІ ст.

img-38

img-39

Розписи Успенської церкви в Щебрешині

 

З давньоруського часу продовжує свій родовід і Грабовець. Вірогідно, тут в XIV - XV ст. існувала православна церква, яка по Брестській унії прийняла унію разом з усією Холмщиною. У вказаний період продовжувала свій розвиток на кордоні Холмщини та Підляшшя також Володава, яка завдяки своєму положенню на р. Буг, розвивалася як осередок транзитної торгівлі. У Володаві було 1596 р. створено православне братство. Наразі в місті існує збудована за російського панування церква. Старіша ж уніатська церква не збереглася.

Оглянемо також класистичну Успенську церкву в Угруську (Uhrusk) зведену 1849 р. як уніатська на місці попередньої дерев’яної православної церкви збудованої перед 1429 р. поблизу церкви збереглися рештки цвинтаря. Ще одне уніатсько-православне кладовище знаходиться в іншій частині села, яка називається Кобилиці (Kobylice).

Продовжував всій розвиток і літописний Верещин, з якого вийшов київський єпископ Йосиф Верещинський - приятель запорожців та речник польсько-українського порозуміння.

img-31

Церква у Верещині, за В. Слободяном

Варто також оглянути курган Городельскої унії у колишньому давньоруському місті Городло, яке стало місцем польсько-литовської унії 1413 р., що визначила долю і українських земель.

img-32

Курган Городельської унії

Окрім того, в ранній новий час поруч з Холмом та іншими давніми поселеннями на історичних теренах Холмщини (між Бугом та Вепром) виникли нові міста. Так цілком нове місто - Замостя закладене в 1579 р. в Красноставському повіті Холмської землі Руського воєводства великим коронним гетьманом, коронним канцлером німецько-польського походження Яном Саріушем Замойським згідно з ренесансними засадами ідеального міста за проектом італійського архітектора Бернардо Морандо. Міське право Замостю було надано 1580 р., а 1589 р. канцлер зробив його центром «Замойської ординації». Четверта у Речі Посполитій Академія Замойська відкрила свої двері 1595 р. Замостя має в своїй історії також низку українських акцентів, на яких ми вже зупинялися в матеріалі Замойські прикордонні зустрічі. В академічний друкарні в Замостю вийшла в 1646 р. вийшла праця Якуба Суші присвячена історії культу Холмського образу Богородиці. В цьому місті оглянемо ренесансну церкву св.  Миколая початку XVІІ ст. (наразі костел). Церква ця була збудована в межах укріпленого міста з дозволу Яна Замойського у 1601-1604 рр. за проектом архітекторів Яна Яросєвича та Яна Вольфа. У 1690-1699 рр. добудовано вежу-дзвіницю над бабинцем, на другому ярусі влаштовано хори. Автором проекту добудови вежі був, правдоподібно, Ян Міхал Лінк. Це тридільна споруда з трьома банями, з яких передня баня над бабинцем здіймається на високій вежі дзвіниці. Пізніші риси перебудови (зокрема барокові бані) надали їй барокового характеру. Церква складається з прямокутної нави з двома півциркульними конхами, вужчого гранчастого вівтаря з двома прямокутними захристіями по боках та прямокутного бабинця з вужчим присінком. Найвиразнішим елементом стилю цієї церкви є скромний пізньоренесансовий портал з розетами. Нава церкви перекрита зімкненим склепінням, декорованим стюковим пізньоренесансним різьбленням, відновленим під час реставрації 196-1971 рр. Внутрішнє оздоблення, нажаль, втрачено. Детальніше опис церкви див. тут. 

 

img-22

Колишня церква св. Миколая в Замості, зображення поч. ХХ ст.

 

Другим новим містом – новим центром півдня Холмщини на її межі з Галичиною став ТомашівВ XVII-XVIII ст. прикордоння не було спокійним місцем, що негативно позначилося на Холмі. В цей час колишній центр виразно програвав у своєму розвитку Красноставу, Грубешову та Замостю.

З матеріальних пам’яток русинів-українців на Холмщині, збудованих перед російською окупацією церков Холмщини заслуговує на увагу низка церков, зведених в традиціях європейської архітектури, що характеризує тогочасну уніатську традицію.

 

img-61

Барокова успінська церква двох-вежового типу в Бусьні неподалік літописного Комова

Барокова успінська церква двох-вежового типу (сильно перебудована) збереглася також в Бусьні неподалік літописного Комова (її опис див. тут ). В XV-XVI ст. є згадки про церкви та священиків в Бусьні. В 1783 р., за згодою австрійської влади в Бусьні збудовано будинок, в якому знаходилася додаткова уніатська семінарія уніатської холмської дицезії (залишилася за граничним кордоном).

До барокових пам’яток більш провінційного характеру на Холмщині належать теж збережені до сьогодні (перетворені на костели) церкви в с. Клештові (1773 р.), Модрині (по 1748 р.), Cтарому Селі (1798 р.) в містечках Войславичі (1784 р.) та Білгорай (1798 р.).

img-30

img-29

Іллінська церква у Войславичах та дзвінниця біля неї

Зокрема цікавою є по-уніатська Іллінська церква 1771 р. в Войславичах заснована Маріанною з Даниловичів. Це храм в стилі бароко зведений з цегли, стіни тиньковані. Церква має одну наву та багатобочний замкнутий презбітерум. Наявні крипта та захристія. Дерев’яні хори спираються на два мурованих стовпи. Зовнішні стіни церкви розчленовані тосканськими пілястрами які підпирають профільований гзімс. Дах церкви перекритий бляхою з вежею, вкритою цибулястою банею. Дзвіниця є значно пізнішою і зведена перед першою світовою війною. Наразі дана церква належить до православної парафії в Холмі (детальніший опис див. тут). Маловідомо, що раніше в Войславичах згадується ще одна дерев’яна церква св. Параскеви.

img-21

Зображення Холмщини на мапі Польщі 1739 р.

 

Зразок мурованої уніатської церкви, проте вже класистичної, зберігся також в Рейювці (Rejowec). Юзеф Оосолінський – власник містечка збудував тут в 1796 р. уніатську церкву Архангела Михаїла. Вона має в плані вигляд витягнутого прямокутника, з виділеним всередині коротким прямокутним вівтарем, по бокам якого розташовані захристії з емпорами на поверсі, втоплені в брилу церкви. Зовні тиньковані стіни членовані тосканськими пілястрами, поставленими на рустовані бази

 

img-20

Колишня уніатська церква св. Архангела Михаїла в Рейювцю

 

Окрім зразків мурованої архітектури, на Холмщині збереглися дерев’яні церкви. Відвідаємо деякі з них.

img-56

Дерев’яна церква св. Архістратига Михаїла в с. Зубовичі

 

Справжньою перлиною є дерев’яна церква св. Архістратига Михаїла в с. Зубовичі, 1777 р. Дерев’яна тризрубна триверха будівля на дубових підвалинах. До ширшої квадратної нави прилягає зі сходу вужчий гранчастий в плані завершений зруб вівтаря. А з заходу – прямокутний зруб бабинця. Давніше в східній гранчастій частина вівтаря була сакристія. Зберігалася і сучасна церкві двоярусна дзвіниця стовпової конструкції.

Також заслуговує на увагу церква Воздвиження у с. Жмудь. Найдавніші згадки про існування в селі церкви походять з 1440 р. 1 У 1749 р. священик був учасником Білопольського собору духовенства Холмської єпархії. 2 З 1753 р. коштом селянина Литвака та Яна Замойського, старости Люблинського зведено нову дерев’яну безверху церкву замість попередньої, теж дерев’яної. Розташована на рівній ділянці в центрі села. Дерев’яна зрубна будівля, повернена вівтарем на захід. Складається з прямокутної нави, до якої зі сходу прилягає квадратовий вужчий бабинець, а з заходу – вужчий гранчастий в плані вівтар з прямокутною захристією з півночі. Нава вкрита двосхилим етернітовим дахом, гребінь якої вінчає новіша вежечка-сиґнатурка. Нижчі двосхилий дах бабинця та п’ятисхилий вівтаря криті ґонтами. Стіни церкви шальовані вертикально дошками, стягнені лисицями. В інтер’єрі приміщення перекриті стелями. При східній стіні нави розташовані хори, оперті на два стовпи. Збереглася частина вистрою і фрагменти іконостасу XVIII-XIX ст. Поряд розташована двоярусна стовпова дзвіниця з дзвоном 1643 р., зведена у середині XIX ст (детальніше див тут). 

img-60

Воздвиженська Церква у с. Жмудь

Церква Воздвиження Чесного Хреста в с. Нові Депультичі була зведена за різними оцінками коло 1762 р. на кошти Франциска Олендського, суфрагана київського. З 1875 р. – православна. Церква зрубна, ошальована і зміцнена лисицями будівля. Нава в плані наближена  до квадрату. Вівтар – прямокутний гранчасто-завершений. При ньому з півночі розташована прямокутна захристія, а з півдні – новіша. Дзвіниця з кінця XVII ст. Дерев’яна, стовпова. В плані – квадратова. Нижня частина шальована, відділена широким гонтовим піддашям, над якою відкрита аркада на різьблених стовпчиках. Дах наметовий зі шпилем критий гонтом.

img-57

Церква Воздвиження в с. Нові Депультичі

 

Південь сучасної Люблінщини, в описуваний період все ще був заселений слабко. В часи Русі тут тягнулася нейтральна зона вкрита непролазною пущею. Границю між українцями та поляками творили за княжих часів лісові пущі над Вислоком, Нижнім Сяном і Вепром. Комунікація між цими лісами відбувалася лише штучно-вирубаними просіками. У XIII ст. границя між Польщею та Галицько-Волинським князівством проходила на захід від лінії Коросно-Ряшів-Крешів-Білгорай-Пугачів-Парчів-Дорогичин. У XIV-XV ст. пущі повирубували, країна втратила свій природний характер. Цікаво, що острівці компактного проживання українців сформувались у XV – XVI ст. і на північ від Коросно (Замешанці) та на території етнічно-польської частини Люблінщини.

Одним із нових центрів освоєння південної частини Холмщини став Білгорай. Першою великою акцією оселення тут була діяльність Горайських, поява яких тут відноситься до часу появу одного з засновників Дмитра з Горая. В часи Казимира Великого і Людвіга Угорського цей потужний шляхтич прийняв Центральне Розточчя разом з існуючими тут осередками: Гораєм, Красником та Щебришином. В наступні роки Горайські закладали наступні осередки в своїх володіннях. Відомо однак, що така ситуація тривала також в XVI ст., один з представників роду – Адаму Горайському – вирішив створити нове містечко - Білгорай, який офіційно був локований 1578 р. Тутешня громада русинів свідчить про їх участь в освоєнні навколишніх пущ.

img-58

Дмитро з Горая на полотні Яна Матейки

У самому місті на нашу увагу заслуговує греко-католицька церква св. Юрія, яка була збудована на місці попередньої о. Яном Зеневичем в 1790-1793 рр. Найдавніша церква тут була збудована в 1617 р., про що свідчив напис на балці цієї церкви, яка збереглася в пізнішій. У 1620 р. священик цієї церкви о. Стефан приймав участь в Щебрешинському соборі духовенства. Як подають акти візитації поч. XVIII ст. це булла будівля в «строго візантійському стилі». У 1648 р. парафія дістала привілей на землі від холмського каштеляна Горая. Стара церква зруйнована у середині XVIII ст. Хронологічна остання церква, яка збереглася до нашого часу була освячена у 1798 р. холмським єпископом Порфірієм Важинським. Це мурована тинькована класистична споруда (детальніше див. тут).

img-34

Колишня греко-католицька церква св. Юрія у Білгораю наразі перероблена на костел 

***

Закінчивши чергову подорож Холмом та історичною Холмщиною, повернемося до місця де все починалося. Присядемо на краю Холмської гірки. Тут відкривається чудовий вигляд на все місто. Замислимося про минуле. В міру експансії Росії під її контроль переходили руїни колись могутньої Речі Посполитої, яку згубила зверхність поляків до інших народів, які входили в склад держави. Російська експансія не була нічим новим і нагадувала те що сама Польща робила з землями Галицько-Волинської Русі. Це було звичайне поглинання слабкого сильнішим.

 

Після вибуху повстання Костюшка в Холмі нагромадилися війська повстанців, в них було багато українців-уніатів, які гаряче підтримували свою (польську) державність. Проте 8 червня 1794 р. російські війська в битві під Холмом розбили повстанців. Місто зайняли та пограбували росіяни, потім австрійці, потім знову росіяни. 1795 р. Холм не надовго увійшов до імперії Габсбургів. А попереду русинів Холма та саме місто уніатів чекали випробування майже століття русифікації (Наступну частину див. тут).

img-28

Автор висловлює глибоку подяку К. та С. Войцеховським, Р. Ясинському, Л. Костецькій без яких ця робота і такі теплі почуття від Холму не були б можливими. 

Використано фото – реконструкції театру Алентрада 

Дивіться також:

Цикл Польські сліди в Києві

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин - Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця

Цикл Познань для українця 

Літопис українського Підляшшя в пам'ятках одного села 

Замойські прикордонні зустрічі - українські акценти Замостя

 

Використані джерела:

 

Chelm i Chelmske w dziejach. Pod redakcja R. Szczygla- Chelm, 1996.

Історія Холмщини

Настоятель греко-католицької церкви в Кракові Степан Лаврисевич 

Staszczyk D. Doswiadczanie historii na pograniczu kulturowym Historiografia Chelma (do 1939 r.)

Вишневська, Галина Петрівна. Холмщина і Підляшшя [Текст] : історія, культура, назви поселень / Г. П. Вишневська, П. П. Левчук. - Київ : Пульсари, 2008. - 192 с. ; 21 см. - ISBN 978-966-8767-94-4 (в м. обкл.).

Холм Прадідівська слава

Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 166.

Холмський Православний Катедральний Собор Пречистої. // Холмський православний народний календар на 1944 рік. – Холм, 1934. – С. 2.

Площанский В. Прошлое Холмской Руси по архивным документам XV-XVIII ст. и др. источникам. – Вильна. Т. 2, 1901. – С. 57.

Холмський народній календар на 1931 р. – Варшава, 1931. – С. 50-54.

Zabytki architektury i budownictwa w Polsce. Wojewodztwo Chelmskie 6. Orodek dokumentacji zabytkow. – Warszawa, 1999. – S. 9.

Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939-1941 рр. – Чикаго, 1975. – С. 294.

Prozogo  K. Chem. Przewodnik. – Warszawa, 1993. – S. 36.

Слободян В. Церкви Холмської єпархії. – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2005 р., с. 429 – 434.

Борисенко В. та ін. Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження. – К.: Родовід. – 1997.- 383 с.

Холм старі почтівки 

Холмський регіональний музей, археологічний відділ– офіційна сторінка 

Dlugosz Jan Roczniki czyli kroniki sawnego krlestwa polskiego, ks. I, II, oprac. i red. J. Dbrowski, Warszawa 1962

Od cerkwi katedralnej Krola Daniela Romanowicza do bazyliki pw. Narodzenia NMP w Chelme. Wyniki badan interdyscyplinarnych sezonu 2013-2014. Chelm: Museum Ziemi Chelmskej im. Wiktora Ambroziewicza w Chelme- 2016. – 324 s. 

Stolecki K. Krasnystaw Rys histroryczny. Pulawy. – 2008.

Щекарів локалізація городища 

Тельвак В., Педич В. Холм в житті та творчості М. Грушевського // Chem nieznany. Ludzie. Miejsca. Wydarzenia. Pod red. M.Karwatowskiej. – Chem: Chemskie Towarzystwo Naukowe, 2009. – S. 53-60.

Греко-католицька Церква св. Миколи 

Православні церкви на Люблінщині

Zieba J. Dzieje Jednego obrazu. Opowiesc o Cudownej Ikone matki Boskej Chelmskej. – Polychimia/ - Lublin. – 2008. – 142.

 

 

с. н.с. Національного історико-архітектурного музею "Київська Фортеця"

Іван Парнікоза

Київ,

16.09.2017 р.

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 1920
Отредактировано: 05-10-2018 [10:48]
delete
Іван Парнікоза
Іван Парнікоза, Киев, свободный журналист "ХайВей"
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +2
Всего комментариев: 4, Всего рецензий: 3