О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Интересно в интернете  9 июля 2017 21:09:02

Автор: Влочега

Бритва Московії

Днями на LB.ua вийшла стаття Віталія Портникова “Батьківщина-брехня”, у якій один із найавторитетніших росієзнавців української журналістики на прикладі Світлани Агеєвої (матері полоненого в Україні російського єфрейтора) розмірковує про природу “політичної культури “Батьківщини-Брехні”. Зі статтею, де міститься немало влучних оцінок патологій російської суспільної свідомості, можна було би залюбки погодитися, якби не одна нібито формальна деталь...

Говорячи про брехливість та безпринципність сучасного російського суспільства, яке насправді “не обманюється телевізійною пропагандою, а поділяє принципи й цінності цієї пропаганди”, та змальовуючи “прищеплену сторіччями хитрість виживання в державі-насильстві”, Портников чомусь робить із цих тез раптовий висновок: оця політична культура “Родіни-Лжи” — “головне цивілізаційне досягненнябільшовизму“В результате победы большевиков в Гражданской войне сформировалось целое многомиллионное общество людей, которые прекрасно знали, чем отличается, условно говоря, белое от черного, добро от зла. Просто они не видели ничего аморального в поддержке зла, а к помощи добра прибегали тогда, когда это было им выгодно”, — пише Портніков, без жодних аргументів списуючи сьогоденні російські реалії на події сторічної давнини. Для чого автор наголошує на більшовизмі, стає зрозумілим із подальших рядків: Украинская проблема в том, что этот ад – внутри нас самих. И это не ад «русского мира», это ад советской цивилизации с ее двоемыслием или троемыслием. Самое опасное – это уверить себя, что после нападения России на Украину наше общество враз «выздоровело», окончательно отказалось от восприятия советских ценностей”. Дуже вірні слова про те, що проблема цього “пекла всередині” актуальна й для України, і навіть після агресії Росії. Але у визначенні суті цього пекла Портніков припускається не менш небезпечної помилки, ніж “віра в раптове одужання суспільства від радянських цінностей”. Бо головна фіча “пекла радянської цивілізації” — якраз у тому, що не існує й ніколи не існувало жодної “радянської цивілізації”. А всі ці “радянські цінності” чи “цивілізаційні досягнення більшовизму” — лише порожні симулякри, вигадані російською інтелігенцією винятково для комфортного користування питомо російським “двоємислієм”.Демонстрація з нагоди Дня Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7 листопада, 1985.

Демонстрація з нагоди Дня Великої Жовтневої соціалістичної революції, 7 листопада, 1985.

Цінності та русофобія

Коли маєш справу з Росією, найнебезпечніша з усіх можливих помилок — вірити давній російській інтелігентській легенді про те, що взагалі-то Росія біла, пухнаста і добре пахне, але чомусь зненацька звідкись прийшло якесь чергове Хуйло і все спаскудило. Бо у відповідь на цю легенду достатньо пригадати, що було на Росії до Хуйла, що було до того, що було до Хуйла, й так далі, й так далі — і врешті з'ясується, що легенда на те й легенда, щоб її парити сповненим гуманізму та політкоректності іноземним спостерігачам. А сувора реальність якраз у тому, що базові російські цінності, на яких і зав'язана “політична культура “Родіни-Лжи”, — Брехню, Рабство, Насильство, Безпринципність та Шовінізм — жодним чином не можна пов'язувати з 70-річним періодом правління однієї червонопузої партії. Принести їх із собою звідкись “в результаті Громадянської війни” більшовики ніяк не могли — адже ці цінності ніколи й не полишали території Московського царства, Російської імперії, СРСР, Російської Федерації чи як там іще це тюрма народів себе іменувала.

Можна було би назвати це твердження простою емоційною русофобією, якби не на диво одноголосні письмові свідчення десятків іноземних мандрівників протягом усіх століть існування Росії. Коли вперше розгортаєш, скажімо, легендарну книжку Астольфа де Кюстіна “Росія в 1839 році”, попервах дивуєшся: “Ну не може ж такого бути, щоби в Росії завжди незмінно зберігався радянсько-путінський рівень підлого рабського маразму? Може, просто за неймовірним збігом обставин у 1839 році в Московії утворився схожий політичний режим?” Але всі сумніви розвіюються, щойно після Кюстіна відкриваєш джерела XVIII, XVII, XVI сторіч... Не вірите — поклікайте навмання ось цю російську ециклопедичну добірочку іноземних “записок про Росію”: усе те, що нам навіть під час війни забороняють говорити про росіян правила політкоректності, європейські мандрівники півтисячоліття констатували прямим текстом. Наведемо лише кілька цитат (у російському перекладі з російського сайту, щоби уникнути можливих звинувачень у пересмикуванні):

Все московиты или русские довольствуются более состоянием рабским, чем свободным, выдающимся блюстителем которого они считают собственного государя... Слуги большей частью обижаются на своих хозяев, если те их не наказывают как следует, ибо полагают, что не нравятся хозяевам, и считают признаком недовольства отсутствие побоев и брани”.

Фото: rosimperija.info

Алессандро Гваньїні, “Опис Московії”, 1578 рік

Видя грубые и жестокие поступки с ними всех главных должностных лиц и других начальников, они так же бесчеловечно поступают друг с другом, особенно со своими подчиненными и низшими, так что самый низкий и убогий крестьянин (как они называют простолюдина), унижающийся и ползающий перед дворянином, как собака, и облизывающий пыль у ног его, делается несносным тираном, как скоро получает над кем-нибудь верх. От этого бывает здесь множество грабежей и убийств.

Что касается до верности слову, то русские большей частью считают его почти ни по чем, как скоро могут что-нибудь выиграть обманом и нарушить данное обещание. Поистине можно сказать (как вполне известно тем, которые имели с ними более дела по торговле), что от большого до малого (за исключением весьма немногих, которых очень трудно отыскать) всякий русский не верит ничему, что говорит другой, но зато и сам не скажет ничего такого, ла что бы можно было положиться. Эти свойства делают их презренными в глазах всех их соседей, особенно татар, которые считают себя гораздо честнее и справедливее русских. Те, которые внимательно обсуждали состояние обоих народов, полагают, что ненависть к образу правления и поступкам русских была до сих пор главной причиной язычества татар и их отвращения от христианской веры”.

Джильс Флетчер, “Про Державу Російську”, 1588

Зауважмо: наведений вище уривок — найкраща відповідь усім, хто списує менталітет московитів на “азіатщину”.

...Они величайшие болтуны, лгуны, льстецы и лицемеры...”

Фото: aria-art.ru

Джон Мілтон, “Московія”, середина XVII (точна дата написання невідома)

Плутовство, обман, трусость, неблагодарность, гордыня и недоверчивость — вот свойства, на коих замешен характер большинства русских... Подлинно верно, что если редко их видишь, внешними переменами обмануться можно, однако очень скоро выдают они себя скверными поступками, а раз в сношения с ними вступивши и близко их наблюдая, цену им узнаёшь. Рожденные рабами, способны они на самые ужасные низости; ежели хотят добиться цели, подчиненных третируют безжалостнейшим образом... Ненависть их к иностранцам так велика, что и вообразить невозможно...”

Карл Вільгельм Фінк фон Фінкенштейн, “Загальний звіт про російський двір” (1748)

Повірте, ці цитати довго відшукувати не довелося — це перші-ліпші згадки про “національний характер” росіян, знайдені при підготовці статті в нотатках європейських подорожніх. Як бачимо, усі ті риси, які Віталій Портніков пояснює “перемогою більшовиків у громадянській війні”, підозріло нагадують типовий портрет росіянина, складений спостерігачами за кілька століть до появи на світ першого більшовика.

Авжеж, росіяни від цієї доказової бази завжди відмахуються, аргументуючи це всесвітньою русофобською змовою й тим, що це все, мовляв, давно було — тоді весь світ так жив, по Лондону он узагалі свині ходили, а французькі королі парфуми придумували, щоб не митися. Щоправда, версія про те, що “інші були не кращі”, трохи не дружить із логікою — якщо мандрівник пише подорожні записки, то він шукає в нових землях якраз відмінності від батьківщини: йому ж треба читача зацікавити, а не приспати буденною банальністю! Тому, якщо геть усі іноземці дивують своїх читачів фактом брехливості й рабської натурі росіян, то для тих читачів це має бути незвичною цікавинкою: прикиньте, хлопці, отам, одразу за Україною, цілий народ живе — і бреше! Кого б цим можна було здивувати, якби справді, як запевняють росіяни, “інші були не кращі”? Ну а про теорію всесвітньої русофобської змови, якою росіяни також люблять пояснювати свій неоковирний вигляд на сусідських портретах, і говорити не будемо: на превеликий жаль для України, ця змова поки що живе лише в делірійній ноосфері самих московитів.

Якщо ж свідчення іноземців усе одно не викликають у вас довіри — біс із ними: читайте шанованих самими росіянами російських письменників. Щоби переконатися в стовідсотковій правдивості спостережень усіх європейців разом узятих, вистачило б і одного Достоєвського. Але ж не Фьодорміхаличем єдиним — рядки про ненависть до брехливого, рабського й садистського єства російського суспільства знайдуться майже в усіх класиків російської літератури: хоч у Пушкіна, хоч у Лермонтова, хоч у Тургенєва, хоч в обох Толстих. Невже й свідчень російських авторитетів нам замало, щоби нарешті визнати очевидне?!

Бритва Росії

Не існує жодних “радянських цінностей”, привнесених в російське суспільство більшовиками. 70-річне панування більшовицької диктатури — це не причина, а прямий наслідок тієї самої “політичної культури Родіни-Лжи”, яка процвітає в Московії споконвіку. А сам більшовизм — не стихійне лихо, яке спіткало російське суспільство, не патологічне ураження здорового російського організму, а лише тимчасовий елемент декору незмінного набору російських цінностей, червоний тюнинг базової моделі Росії. Такий самий, як “жизнь за царя” до приходу більшовиків чи “русскій мір” після їх відходу.

Фото: EPA/UPG

Лікування лише одного окремого симптому за повного ігнорування всієї хвороби цілком може призвести до летальних наслідків. Тому, якщо ми маємо справу з Росією (а ми з нею, на жаль, змушені цю справу мати), перше правило безпеки (назвемо його “Бритвою Росії”) має звучати так:

Якщо ми бачимо те, що виглядає як Росія, звучить як Росія і навіть пахне як Росія — не треба множити сутності й вигадувати для цієї субстанції годящий політкоректний евфемізм. Навіть якщо вживання істинного терміну “Росія” образить саму Росію.

Благаю, забудьте про терміни на кшталт “радянські цінності” чи “совок”  ці меми годяться лише для російської ліберальної опозиції, якій заради збереження хоч якогось сенсу власного існування конче необхідно зберігати віру в можливість “іншої”, “нерадянської” Московії. Російський ліберал може собі дозволити вірити в “хруст французской булкі, которий ми потєрялі” завдяки перемозі більшовиків. Українець на це права не має, бо російські царі до нього приходили не з булкою, а так само, як і більшовики, — з багнетами, узаконеним рабством та Валуєвським циркуляром. Відтак і сидіти біля путінського сортиру, перегукуючись через двері “- Що, Росіє, не виходить із тебе совок? - Нє вихо-о-одіт...”, для українців — цілковито безґлузде заняття. “Совок” не може вийти з Росії, бо він і є Росія.

Звісно, для Віталія Портникова, який і сам немало років прожив у Москві, і в своїх нинішніх статтях про Росію здебільшого дискутує саме з московитами, визнати тотожність “совка” Росії в цілому може бути заскладно. Адже, фактично поставивши такий жирний хрест на перспективах Росії, він автоматично поставить хрест і на будь-якій базі для дискусій із залишками притомних росіян. Бо яким би не був росіянин притомним лібералом та путінофобом, визнати, що російське суспільство за жодних умов нічого, крім брехні та рабства, продукувати не здатне, в Росії досі наважувалися лише одиниці на кшталт покійної ідеалістки Новодворської та живого циніка Невзорова.

Кожній людині хочеться вірити, що вона живе недаремно, що її боротьба має якийсь сенс, що її негаразди мають тимчасовий характер і зумовлені об'єктивними зовнішніми причинами — і росіяни тут не виняток. Якщо російським лібералам приємніше вірити, що їх країну “тягнуть назад” відроджені Путіним із політичних міркувань “радянські цінності”, — хай вірять. Але боже нас збав переймати їхню риторику й собі, оголошуючи хрестовий похід проти декоративних вітряків і уводячи суть дискусії про лікування українського суспільства в безґлузді нетрі.

Фото: fakeoff.org

Маніяк та жертва

Усе написане вище аж ніяк не означає, що проблеми російської свідомості нас не стосуються. Ще й як стосуються — але аж ніяк не тому, що в нас із “спільне з Росією більшовицьке минуле”, а тому, що в нас безпосередньо “російське минуле”. Так, викорінювати елементи “політичної культури Родіни-Лжи” нам іще доведеться не одне покоління, але прив'язка цих елементів до “більшовизму” здатна спотворити наявну картину аж до повної зневіри в нашій здатності до одужання.

Если сменится власть и к руководству страной придут какие-нибудь очередные популисты и соглашатели, мы даже не узнаем наших соотечественников. Все, что сейчас пока что не очень смело прорывается наружу, как дерьмо из неисправной канализации (вроде возмущения из-за «насильственной украинизации», «глупой декоммунизации», нежелания впускать любимых артистов и устраивать любимые фестивали за любимые деньги) – все это враз станет мейнстримом, а олигархические телеканалы станут уверять нас, что это дерьмо и есть настоящий запах Родины. И не только телеканалы. Обычные люди тоже. Так было в России на моих глазах – и так может легко случиться здесь”, — пророкує Портников, і читачеві починає муляти думка: а в чому тоді взагалі різниця між нами та росіянами, якщо навіть після 26 років незалежності, двох Майданів та однієї війни проста зміна влади може миттєво перетворити Україну на другий Путіностан?!

Насмілюся спростувати прогноз авторитетного експерта: не може. Принаймні проста зміна влади в Україні до таких перетворень уже не здатна.

Проводити паралелі між українським та російським суспільством можна було б, якби ота сама “політична культура Родіни-Лжи” справді була наслідком стихійного більшовицького лиха, яке спіткало Україну та Росію та насильно прищепило двом сестрам по нещастю “радянські цінності”. Якби Україна та Росія справді мали однакові травми від “спільного минулого” і однаково намагалися з ними боротися. Але оскільки ми бачимо не двох жертв більшовицьких цінностей, а жертву й маніяка, який прищеплював жертві свої питомі цінності, то оцінювати перспективи жертви на маніяковому прикладі — щонайменше некоректно.

Перед колишньою колонією, що прагне позбутися насаджених окупантом цінностей, та метрополією, яка має від власних одвічних цінностей відмовитися, стоять геть протилежні задачі. Авжеж, за сотні років московської окупації значна частина населення України значну частину чужих цінностей навчилася сприймати як свої. Це неодмінний атрибут будь-якої окупації — цінності вкарбовуються в мізки жертв через пресу, книжки, пісні, мову та інші інструменти культурної політики окупанта. Уже за кілька поколінь вони міцно вростають у свідомість мешканців окупованих територій, знаходячи дивні компроміси з початковими цінностями колонізованого суспільства. І чим довше країна перебуває під окупацією, тим довше їй потім відокремлювати чужих мух від своїх котлет. Особливо якщо навіть після завершення окупації колишню колонію потужно бомбардує інформаційна авіація з центру — телешоу, серіали, кіно, література та найширший спектр попси й блатняку.

Але навіть наявності всіх цих потужних каналів подальшої русифікації, спротиву проросійської 5-ї колони політичних сил та інерції від трьохсот років окупації не вистачило для того, щоби зупинити дрейф України кудись подалі від російських цінностей. Бо, як би гидко це не було визнавати московитам, їхні цінності в інших народів без невпинної роботи репресивного апарату надовго не затримуються. Тому й насаджувати їх Росії досі вдавалося лише танками.

Фото: EPA/UPG

Головна ж відмінність самої Росії від її колишніх колоній — що їй від російських цінностей втекти нікуди, навіть якби й хотілося. Навіть якщо вона намагається під тиском зовнішніх партнерів відмовитися від власних уподобань, то в пошуку альтернатив усе одно приходить до них же — тільки базова цінність Брехня одразу допомагає Росії придумати для старого курсу нову назву.

Дивно, що попри таку разючу відмінність ситуацій Портников пророкує Україні маразматичну долю Росії в разі, “якщо зміниться влада”. І дивно навіть не тому, що, за його логікою, єдина причина, з якої ми досі не побігли цілувати кирзовий чобіт “Родіни”, — це те, що в Україні не прийшли до влади відповідні політики. А тому, що такі політики в Україні до влади якраз приходили! І олігархічні канали як при Януковичі, так і до нього роками привчали Україну до думки про те, що крім чобота цієї “общєй Родіни”, колорадської стрічечки на 9 травня та благословіння від Кірілла в України жодних цінностей нема й не може бути. Та завершилося це все — так само, до речі, на очах у Віталія Портникова! — не чергами з простих людей до чобота “Родіни”, а Євромайданом, який змив цих політиків у їхній путінський сортир разом з усіма їх російськими цінностями.

Тому говорити сьогодні про архискладність задачі очищення України від російських цінностей (та ще й так скептично оцінювати результати цієї роботи) — це не просто недооцінка вже пройденого нашим суспільством за 26 років шляху, а й суттєве перебільшення привабливості російських цінностей. Без повномасштабної збройної окупації нашої території не те що збільшити, а й зупинити падіння впливу своїх цінностей Московія вже не зможе, але ж не це мав на увазі Портников під “приходом до влади чергових популістів”?

“Жить не по Солженіцину”

Попри те, що загроза наступного дня прокинутися під ментальним чоботом “Родіни-Лжи” над нами вже не нависає, в наших інтересах вичистити з мізків залишки російської свідомості якомога швидше — оскільки вони й лише вони є головною причиною того, що ми досі живемо в одній із найкорумпованіших країн Європи та за своє прагнення до свободи щодня платимо Росії життями своїх громадян.

Ось як формулює поставлену перед Україною задачу Портников: “изменить правила настолько, что зло уже не сможет победить, потому что не будет восприниматься как «свое» последующими поколениями украинцев. Но для этого нужно проделать очень много тяжелой и неблагодарной работы. Работы, которая не многим здесь понравится. Работы, которая может не всегда заслуживать одобрение и поощрение наших западных партнеров, которые просто не понимают, как далеко зашла болезнь. Но работы необходимой и простой”.

Після зауважень про “несхвалення від західних партнерів” складається враження, що Віталій ось-ось висуне якусь надрадикальну ідею щодо скорочення російського пропагандистського впливу, аж до заборони російських серіалів та зеківського “шансону”, але завершується абзац геть несподіваним рецептом:

Нужно научиться жить не по лжи. Это не мои слова, это слова Солженицына, сказанные еще 44 года назад и обращенные в первую очередь к россиянам, к русским.

У них не получилось, у самого Солженицына не получилось. Но у нас должно получиться. Ложь не может быть Родиной”.

Фото: matveychev-oleg.livejournal.com

Гм... Узагалі-то увесь досвід Росії доводить (та й сама стаття Портникова підкреслює), що якраз може. Ще й як може! Більше того, якщо Родіна — Росія, то брехня нею не може не бути! Але суть не в можливостях російської брехні, а в тому, що зі слів Портникова (як і всієї його теорії про “радянські цінності”) жодним чином не випливає його висновок, що “у нас должно получиться”. Адже особистий досвід згаданих Віталієм “колег по нещастю” якраз свідчить про протилежне! І якщо слова, сказані Солженіциним росіянам 44 роки тому, давно зрадили, спростували й відкинули як учні, так і їхній учитель, може, до дідька цю секту з її дурнуватим вченням?!

Найдурніше, що може зробити українець для очищення свідомості від російських цінностей — піти по рецепт до росіянина. Вчитися вміння “жить не по лжи” в російського політв'язня, який у ГУЛАГу саме в українців-бандерівців учився азів людської свободи та гідності — але так і не довчився, врешті скотившися до облизування Путіна?! Ви це серйозно? А саме формулювання “жить не по лжи” вас теж не бентежить? У цій маленькій фразі — Росія у просто пекельній концентрації. Будь-яка людина, не знайома з російськими цінностями, у відповідь на ці слова лише зниже плечима: “А що, можна “жить по лжи”? Як це і навіщо? Це якийсь жарт чи що?” А для Росії — це пафосне антисистемне кредо для найсміливіших, наслідок непростої дискусії, справжній життєвий подвиг, для здійснення якого людина повинна мати неабиякий внутрішній стрижень, сталеві принципи, готовність до повсякчасної самопожертви та заздалегідь написаний заповіт чи хоча б мішок із сухарями.

Вся гуманістична традиція “великої” російської літератури привчає росіянина (і всіх, кого росіянин примушує до вивчення цієї літератури), що “жить не по лжи” — це завжди боляче, що це ніколи не може бути стратегією “win-win”, як заведено на Заході: “жить не по лжи” в Росії — це завжди “lose-lose”, недовга пригода, в якій любитель правди відправляється на цвинтар чи за ґрати, встигши хіба що накласти системі під порогом. Ми ці важливі месиджі всерйоз розраховуємо використовувати для розуміння західних цінностей?!

Якщо ми справді говоримо про очищення від наслідків російської окупації, час раз і назавжди для себе зрозуміти: неможливо викорінити зі свідомості “совок”, не зачепивши весь той широченний шар російської культури, який вистилає мізки багатьох із нас. І дерусифікація України не повинна обмежуватися лише вичищуванням комуністичної туфти, яка є лише формальною надбудовою над російським базисом. Російська цивілізація занадто протиставляє свої цінності західним, щоби можна було шукати між ними якісь компроміси, — тож зрозуміти європейську цивілізацію і влитися в неї ми зможемо лише після тотальної ревізії вбитих російською культурою в голови причинно-наслідкових зв'язків, поведінкових моделей і т.ін.

І коли українські гопники перестануть шукати відповіді на питання світобудови в піснях радіо “Шансон”, домогосподарки — в нескінченних російських серіалах у прайм-таймі українських телеканалів, а українські інтелігенти — в томах усіх цих Достоєвських-Солженіциних, то порушена Портниковим проблема “радянських цінностей” відпаде сама собою.

Юрко Космина Юрко Космина , політичний оглядач LB.ua

 

Бритва Московії

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 392
Отредактировано: 12-07-2017 [10:13]
delete
Влочега
Влочега, Львов, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 8, Всего рецензий: 0
Читайте также

Порошенко привітав Зимникова з першою перемогою України на "Іграх нескорених"Порошенко привітав Зимникова з першою перемогою України на "Іграх нескорених"

Президент України Петро Порошенко привітав Олега Зимникова, який приніс першу золоту медаль для України на "Іграх нескорених". Про це Петро Порошенко ...

Лідера каталонських прихильників незалежності можуть арештуватиЛідера каталонських прихильників незалежності можуть арештувати

Причиною для можливого затримання і арешту може стати неналежна витрата державних коштів. ...

Геращенко: Санкции против РФ эффективнее, чем миротворцы на ДонбассеГеращенко: Санкции против РФ эффективнее, чем миротворцы на Донбассе

Нардеп опасается развития абхазского сценария в Украине, когда российские войска оккупировали территорию, будучи миротворцами ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Комментарии

Petro Boriwiter Запорожье
Рекомендует этот материал.
19:04 10/07/17
Рекомендует этот материал.
12:27 13/07/17
І коли українські гопники перестануть шукати відповіді на питання світобудови в піснях радіо “Шансон”, домогосподарки — в нескінченних російських серіалах у прайм-таймі українських телеканалів, а українські інтелігенти — в томах усіх цих Достоєвських-Солженіциних, то порушена Портниковим проблема “радянських цінностей” відпаде сама собою.

Згодний.
12:28 13/07/17
Влочега Львов
Власно це і є центральна думка цієї статті.
Портніков, як прокацаплений єврєй, як і сами кацапи обломується на українському питанні. Тоб-то фізіологічно не сприймає самої думки, що класичний кацаписько генетично з роду в род з віку у вік, від самого народження тягнеться до життя стадної худоби. І нема різниці це раб, кріпак чи совок. Для цієї худоби не просто приємливо, а бажано і омріяно бути рабами і підкорятись царю/попу/баріну/вождю/генсєку/альфа-самцю. І телевізор чи преса тут абсолютно ні при чім, генетика бере своє. І лінива, брехлива, пустоголова істота сама лягає під барина, залишаючи собі мрію, що барин буде добрим до неї - "вот прієдит барін, барін нас рассудіт", і накормить, і за вушком почешить, і дітей навчить і житло надасть, і доктора викличе та оплатить. А пропаганда? Ну так кожен ватний літвінєнок сприймає те, і лише те, що хоче його паскудна, лицемірна, брехлива душонка хоче сприймати. Причім на халяву, бо сцука білше всього у світі обожнює саме халяву. Уратись і не надутись. dknown
22:43 13/07/17
Українське питання тому пдрсу чуже і далеке. Та й не лише йому одному. Якщо чесно, то тут на сайті 90% пристосуванців,що користуються нашою мовою, як засобом і не більше.
Скажи їм що за ст. язициєю будуть платити гроші і вони всі, як один, перейдуть на ту крадену у всієї Європи балаканину.

Ти лише поглянь, он Івченко раптом визнала, що у неї дві рідні мови!!!
А , ніби, щось римує про патріотизм...
Ось чому я тут почуваю себе не в своїх санях уже роками і вибираю чисто розважальний стиль спілкування.
22:55 13/07/17
Рекомендует этот материал.
00:09 14/07/17
Я Портникова не воспринимаю. Сейчас зайдет Сергей Кувалда и будет доставать, что он мой соплеменник LOL
Для меня он просто уродец и не больше. Уродец пишущий статейки под заказ.
00:11 14/07/17
Марк Львович, когда Вы высказываете здравые мысли (как здесь), я готов стать рядом с Вами у Стены плача. Но когда будете тянуться к расщелине дабы вложить туда свою записку, будьте осторожны: Виталий Портников неожиданно может оказаться сзади.
07:17 14/07/17

Live

10 мин. назад

antov комментирует материал БОГ КРЕМЛЯ НЕ БОГ – ДИЯВОЛ, БАГАТЬОМ НАБРИД ВІН – ПРАВО!

3 час. назад

Володимир Олівець комментирует материал Гординне

6 час. назад

Виченд Тутс рекомендует материал БОГ КРЕМЛЯ НЕ БОГ – ДИЯВОЛ, БАГАТЬОМ НАБРИД ВІН – ПРАВО!

6 час. назад

Янаш Законец комментирует материал В аду

6 час. назад

antov комментирует материал Юрію Віталійовичу, звільніть безвинну людину!

7 час. назад

antov комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

7 час. назад

antov комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

7 час. назад

antov комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

7 час. назад

antov комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

7 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Чи знаєте ви, що таке середньостатист
ичне щастя?

7 час. назад

Khomiaklit комментирует материал Чи знаєте ви, що таке середньостатист
ичне щастя?

7 час. назад

Khomiaklit комментирует материал Чи знаєте ви, що таке середньостатист
ичне щастя?

7 час. назад

Виченд Тутс комментирует материал Юрію Віталійовичу, звільніть безвинну людину!

7 час. назад

antov комментирует материал БОГ КРЕМЛЯ НЕ БОГ – ДИЯВОЛ, БАГАТЬОМ НАБРИД ВІН – ПРАВО!

8 час. назад

Писатель77 комментирует материал Наш дворик ( рассказ №2)

8 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

8 час. назад

Геннадий Москаль комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

9 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

9 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал ГАЛЬМА РЕФОРМАМ, ДРЮЧОК В КОЛЕСА ВР, ЧИ ЗАНОЗИ В ОЧІ ПРЕЗИДЕНТОВІ

9 час. назад

Жиго публикует статью Коваль

9 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал Україні не вигідно реєструвати альтернативний до російського проект резолюції ООН щодо миротворців

9 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал БОГ КРЕМЛЯ НЕ БОГ – ДИЯВОЛ, БАГАТЬОМ НАБРИД ВІН – ПРАВО!

9 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал В аду