О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Природа  17 мая 2017 23:03:30

ДИВО САМАРСЬКОГО ЛІСУ

Все фото Показать все 6 фото
Річка закутана в кайдани Розстріляний ліс Озеро в лісі Професор Олександр Берьгард - засновник дніпровської школи лісознавства

ДИВО САМАРСЬКОГО ЛІСУ

 

Вперше зазнайомився і зачарувався красою Самарського лісу у 1975 році під час польової практики студентів біофаку. Згодом повертався сюди як професійний зоолог, вивчаючи його пернатих і чотириногих мешканців. Завжди надихався чарівними краєвидами Надсамаря, дивувався безмежному різноманіттю миттєвостей життя природи.

Емоційний шок пережив, відвідавши ліс восени 2010 року після катастрофічної пожежі. Ходив поміж чорними опеньками горілих сосен, торкався руками неприродно «чорнокорих» берізок… Ноги тонули у попелі… Після побаченого важко було усвідомлювати те, що у 2008 році як унікальний природний феномен Самарський ліс гідно представляв Дніпропетровщину у Всеукраїнському конкурсі «Сім чудес природи України».

Віршів не писав років тридцять, аж тут раптом набігло і застукало у серці і у скронях… Як реквієм…

                                                        

                                                                                           Згадаєш, як шумів Самарський ліс,

                                                        Як річка укривалася туманом,

                                                              Як журавлі кричали над лиманом,

                                                           Так, наче їх порозганяли з гнізд.

 

                                                     Згадаєш небо лісових озер –

                                                              Там в сутінках латаття їли лосі.

                                                            Згоріло все – ніщо не збереглося,

                                                             І ліс помер, неначе друг помер…

 

                                                            Пройдешся поміж сосен і беріз,

                                                        І очі затуманяться журбою.

                                                           Орлан не заклекоче над тобою.

                                                                    Згадаєш, як шумів Самарський ліс…

Пізніше стаття написалась, яку і пропоную увазі читачів.

 

ДИВО В СТУПЕНІ N

Є на Дніпропетровщині (з точки зору фізичної географії  абсолютно степовій території) дивовижний острів дикої природи, ім’я якому – Самарський ліс... Сьогодні це найбільший і найпівденніший природний лісовий масив у степовій зоні України, який не має собі рівних в Європі. Цей велетенський зелений острів зі сходу, півночі та заходу голубою стрічкою оперізує річка Самара.

Ліс – це завжди диво. Ліс у степу – диво у квадраті. Якщо поширити «математичну» метафору на об’єкт нашої розповіді, то матиме вона, напевне, такий вигляд: Самарський ліс – диво в ступені n, де n прагне до безкінечності.

Вік лісу вимірюється тисячоліттями. Найімовірніше, що специфічна лісова рослинність з’явилась у степових широтах з часів наступу льодовика і затрималась тут до наших днів після його відступу.

Ліс на Самарі вражає різноманіттям – соснові бори, ясенові, липові, берестові діброви, березові та осикові гайки, вільхові трясовини, осокірники і вербняки. Поряд заплавні луки, сотні синьооких озер, стариці, очеретові і сфагнові болота. На піщаних кучугурах – залишки ендемічного піщаного степу. В комплексі з байрачними дібровами і фрагментами ковилового степу на правому березі річки та лиманами і солончаками – на лівому – Надсамар'я – справжня перлина в намисті природи степового краю.

 

МИНУЛЕ І СЬОГОДЕННЯ САМАРСЬКОЇ ТОВЩІ

Краса і велич цього зеленого дива здавна вражала літописців і мандрівників. В Іпатіївському літопису під назвою «Голубий» згадується ліс, розташований між нижньою течією Самари і східним берегом Дніпровської луки. В його околицях стояли половецькі вежі і стада під час зимового походу київських князів на половців 1187 року. Російський історик Володимир Кудряшов (1948) пояснював літописну назву «Голубий», на відміну від чорнолісся і червонолісся, наявністю тут таких порід як шелюг, різноманітні лози, верба, осокір. На складеній ним карті цей ліс займає обидва береги річки і має площу по контуру близько 90 тис. га. Літописна назва лише частково відповідає дійсності, адже складають Самарський ліс і «чорні» – листяні і «червоні» – соснові деревостани.

В «Описі України» (1651) французький інженер Г. Левассер де Боплан відзначив: «Річка Самара напрочуд багата лісами, навряд чи будь-яке інше місце може порівнятися в цьому з околицями Самари». Йому вторить Дмитро Яворницький, опираючись на джерела козацької доби та старовинні карти: «По обох берегах річки росли самарські ліси; це – головна заповідна діброва запорізьких низових козаків. Самарські ліси тяглися протягом 182 верст при 20 верстах найбільшої ширини й, по справедливості, вважалися «знатними», «несходимими» й «невиданими» лісами, своєрідними «муромськими нетрями».

Ретроспективно відновлюючи розташування і площу Самарських лісів, констатуємо: ще в XVIII столітті займали вони щонайменше 400 кв. км по обох берегах річки: на крутому правому зростали розкішні діброви з домішкою кленів, липи, береста, лівий берег у відповідності з терасами рельєфу вкривали різноманітні деревостани від вологих вільшаників до бронзовокорих соснових борів. В кінці ХІХ століття за свідченням катеринославського ботаніка І.Я. Акінфієва в Новомосковському повіті (площа якого, до речі, складала 20% площі нинішньої Дніпропетровщини) налічувалось 140 лісових дач, які займали площу 45031 десятину. Починались ліси від околиць повітового міста Павлограда, біля злиття Самари з Вовчою, і тяглися майже до гирла Самари. Розміри і вік дерев у Самарському лісі вражали. Ще у ХІХ столітті тут росли сосни, які мали в обхваті 6 (4,3 м), дуби – 9 (6,4 м), а верби – 10 (7,1 м) аршинів. Якось в дуплі одного з дубів-велетнів знайшли людський кістяк у стоячому положенні.

Що являють собою «знатні самарські нетрі» сьогодні. В якому стані дійшли вони до наших днів, переживши зміни соціально-політичних устроїв, катаклізми революцій, воєн, індустріалізацій і перебудов?

Географічне розташування лісу не змінилося, а сама вкрита лісом територія скоротилася як шагренева шкіра: власне масив Самарського лісу займає сьогодні у вигині річки близько 18 тис. га, а зелені островки байраків, розкиданих по схилах степових балок, і прибережних лісів (по місцевому -   “пристінів”) – 4 тис. га. Головними землекористувачами зелених скарбів Присамар’я є два відомства – Державне агентство лісових ресурсів України (Новомосковський та Павлоградський держлісгоспи – 7 тис. га) та Міністерство оборони України (Новомосковський військовий лісгосп – 18 тис. га).

 

ПРОФЕСОР БЕЛЬГАРД – ПОРТРЕТ НА ФОНІ САМАРСЬКОГО ЛІСУ

Природний феномен Самарського лісу цікавив багатьох науковців. Ще в ХІХ столітті його вивчали ботаніки Д. Литвинов, А. Бекетов, І. Акінфієв, Й. Пачоський, Г. Танфільєв. Але найсуттєвіший вклад в пізнання його таємниць вніс дніпропетровський професор Олександр Люціанович Бельгард. У 1922 році двадцятирічний литовець (з передмістя Вільно в Катеринослав сім’я Бельгардів була евакуйована з початком першої світової війни), закінчивши  лісові курси, почав працювати в земельних органах з передачі в державний фонд приватних і монастирських лісів і, зачарований самарською природою, різко повернув кермо свого життєвого корабля – залишив навчання в Гірничому інституті для того, щоб здобути фах ботаніка в Інституті народної освіти. Попереду в нього буде довге, наповнене плідними звершеннями життя вченого, засновника наукової школи, корифея степового лісознавства (помер Олександр Люціанович у 1992 році). В науці професор Бельгард належав до того типу вчених, котрі не лише збагачують певні розділи знань, а й прокладають нові шляхи і напрямки. Поетом лісу, людиною великої душі і благородного серця називав його Іван Шаповал – відомий автор книги-дослідження про Дмитра Яворницького «В пошуках скарбів».

Рослинний світ Самарського лісу став предметом кандидатської дисертації Бельгарда. Його науковий керівник, академік-лісознавець Георгій Висоцький рекомендував учню «розіграти сонату на клавіатурі Самарського лісу, де зосереджено, як у фокусі, так багато різних, розсіяних у природі променів». Здібний учень, врахувавши настанови вчителя, здійснив глибокий науковий аналіз рослинного світу цієї зеленої перлини, основний висновок якого: завдяки геологічним та гідрологічним особливостям (велике коліно річки Самари) утворився широкий піщаний масив, де збереглися з давніх часів залишки тайгової рослинності з непритаманними степовій зоні природними умовами та комплексом флори і фауни. Самарський ліс є найпівденнішим форпостом природного поширення сосни та цілого ряду рослин північного типу і їх сполучень (фітоценозів).

На теренах Самарського лісу вчений виділив понад 30 типів лісу: ясенові, липові, берестові, чорнокленові діброви; соснові бори – біломошники, зеленомошники, орлякові, злакові; березові та осикові гайки; вільшняки, осокірники і вербняки тощо.

Пізніше дослідницькі маршрути Олександра Бельгарда поширились по усьому південному сходу України. Він разом з колегами з очолюваної ним кафедри геоботаніки досконало вивчив заплавні і байрачні ліси в долині Дніпра, Орелі, Вовчої, Інгульця, розробив принципово нові теоретичні положення щодо екоморфного аналізу флори, обґрунтував схему життєвих форм, запропонував практикам оригінальну типологію природних і штучних лісів степової зони України.

           В 1949 році з його ініціативи була створена Комплексна експедиція Дніпропетровського університету з вивчення лісів степової зони України. В ній професор Бельгард об’єднав колективні зусилля багатьох спеціалістів – геоботаніків, зоологів, ґрунтознавців, гідрологів, кліматологів, географів, мікробіологів тощо. В Самарському лісі під його керівництвом були закладені експериментальні пробні ділянки для комплексного стеження за динамікою природних процесів. З 1968 року тут почав діяти біосферний стаціонар, якому у 2002 році надано ім’я О.Л. Бельгарда.

До кінця життя Олександр Люціанович з великим сердечним болем сприймав звістки про біди Самарського лісу. Старий професор навіть гірко заплакав, коли йому повідомили про вирубку вікової діброви, здійснену під тиском військовиків.

 

СКАРБНИЦЯ РАРИТЕТІВ І НЕ ТІЛЬКИ

Значимість і біологічна цінність Самарського лісу достатньо висвітлена в наукових монографіях і статтях (біля 70 науковців здобули наукові ступені, заглибившись у вивчення розмаїття природних компонентів лісу і багатофакторних екологічних зв’язків між ними).

     Акцентуємо увагу на деяких особливостях цього зеленого дива, які роблять ліс справжнім чудом природи! В його межах зареєстровано понад 1070 видів вищих рослин, що складає 20% загальної флори всієї України і 75% флори Дніпропетровської області. Самарський ліс - найпівденніший на Україні осередок природного розповсюдження на рівнині сосни звичайної, берези і багатьох інших видів рослин лісової зони. У складі його природного комплексу об'єднуються незвичайно різнорідні географічні елементи – від тайгових до середземноморських.

Це справжня скарбниця раритетів – рідкісних цінних видів флори і фауни. Лише таємничих, окутаних легендами, папоротей тут зростає 14 видів. Деякі з них, страусове перо, орляк, щитник сягають метрової висоти. Опинившись серед такого «папоротевого лісу», можна завагатися: де ти знаходишся – в степовій Україні чи в тайзі?..  Тут вдосталь й інших різноманітних представників північної флори, закинутих у степи України льодовиком: орхідеї любка дволиста і зозулині сльози, мох сфагнум, посланець далеких геологічних епох - плаун булавовидний. Квітуче трав’яне різнобарв’я Самарського лісу навесні не може не зачарувати: діброви голубіють від пролісків (наче шматки неба опустилися на землю), заплавні луки червоніють від квітучих рябчиків, а поряд жовті дзвоники тюльпанів  майже у пояс висотою.

         До нашого часу тут збереглися сотні вікових дерев, деяким з них понад 300 років! А ще більше не збереглося… На березі заплавного озера біля села В’язівок чорніє остов спаленого у 60-і роки дуба-патріарха – матеріальне свідчення величі природи і потворності окремих людців! Дуб цей за віком і розмірами, напевне, перевершив би легендарний хортицький – мав вік понад 700 років і обхват 6,75 м.

Перший дослідник світу пернатих степової Наддніпрянщини, Борис Вальх, на початку минулого століття відзначив: "Самарські ліси багаті птаством. В них є колонії чапель, гніздиться білохвіст, сокіл-сапсан, припутень й інші рідкісні у нас птахи». Подальші дослідження орнітофауни констатували високий рівень різноманіття пташиного населення (тут в різні пори року зустрічається 160 видів птахів) та суттєву долю в його складі рідкісних видів. Гніздяться тут і «червонокнижні» володарі неба: могильник, змієїд, орлан-білохвіст, орел-карлик, чорний шуліка, а серед вільхових боліт – сірий журавель. Всі ці чинники слугували об'єктивним підґрунтям для  включення Самарського лісу до міжнародної мережі ІВА (Important Birds Areas) – територій важливих для збереження видового складу птахів.

Не менш багатий і світ чотириногих мешканців. Лише володарів ночі, кажанів, тут зареєстровано 9 видів. Відомо, що ця група ссавців дуже вразлива і є індикатором чистоти і повноцінності природного комплексу. Мешкають у Самарському лісі і такі рідкісні хижаки як горностай, лісова куниця, видра. Дослідженнями зоологів обґрунтовано доведено, що місцева косуля, яка відрізняється великими розмірами, належить до древньої сибірської раси.

Окрім збереження біорізноманіття Самарський ліс виконує роль своєрідного регулятора погоди в степу. Літні південні суховії, перетинаючи його, знижують свою температури. В районі лісу значно скорочується період бездощової погоди, що має визначальне значення у формуванні аграрної структури регіону.

Важко переоцінити естетичне і пізнавальне значення Самарського лісу. Ось як на моє прохання описав свої враження після дводенної мандрівки лісовими нетрями сучасний юнак – житель Дніпропетровська: «Очікування більш ніж виправдались. Кожна окрема місцина варта того, щоб зупинитись, осягнути її відсторонену красу і почути музику всередині себе. Тут і піщані дюни, що переходять у змішаний сосново-березовий гайок, залитий сонцем і встелений численними галявинами соковитого різнотрав’я. Тут і байраки, таємниче-моторошні низини яких криють у своїй глибині густе, вологе і прохолодне повітря, а схили вкриті справжніми «лісами» високої папороті. Кожна перерва на відпочинок для стомлених ніг переходила в зачароване милування. І, нарешті, ночівля на березі лісового озера... Прохолодна прозора вода з лататтям на поверхні, мелодійний переспів птахів, нічне зоряне небо, якого ніколи не буває в неонових містах. Засинаючи, перебираєш у голові, немов фотознімки, побачені краєвиди і дивуєшся: якою невідомою, різнобарвною і, несподівано мальовничою, виявилась природа тут, за якихось 50 кілометрів від мегаполіса. Подумки ставиш іще один прапорець на своїй уявній «мапі скарбів». Відтепер, дивлячись на нього, згадуватимеш про відвертість, з якою ліс відкрив найпотаємніші свої куточки, про те, як відкрито і невимушено пристав він на запропоноване спілкування. І сентиментально погоджуєшся з собою – ні, людина так не зможе, так може тільки природа…»

ЛІС КОЛЬОРУ ХАКІ

В 30-і роки минулого століття Самарський ліс перейшов у відання Наркомату оборони. На його теренах почав діяти полігон, започаткували армійські навчання та стрільби. До речі, сьогодні у підпорядкуванні Міноборони знаходиться 2% лісів України, це близько 200 тис. га.

Після Другої світової війни «мілітаристський етап» в історії лісу поглибився: тут розмістили танковий полк, потім дивізію, звели два військових селища – Гвардійське і Черкаське, в яких проживають сьогодні понад 10 тисяч мешканців. Після здобуття Україною незалежності і відповідних передислокацій в лісових угіддях Надсамар’я розміщені повітрянодесантна бригада і мотострілкова дивізія.

Певний позитив від розташування військових частин полягав у суворій підтримці режиму, який нагадував заповідний – доступ до лісу обмежувався навіть для місцевих жителів, в’їздні дороги перекривались постами тощо. В той же час, з боку військових підрозділів відбувалось (і відбувається) систематичне і грубе порушення природоохоронного законодавства. Під час військових навчань нехтуються будь-які права природи і живих істот: стрільби і навчання можуть проводити у період гніздування чи міграцій птахів, під час шлюбного періоду у ссавців. Результатом артилерійських стрільб є постійне ураження дерев, руйнація ґрунтового покриву, пряма загибель тварин. Займання трав’яного покриву, підстилки, сухостою і дерев неодноразово ставало причиною локальних пожеж.

Ведення лісового господарства на більшості території Самарського лісу покладено на Державне підприємство «Новомосковський військовий лісгосп». Як окрема структурна одиниця діє він з 1949 року. Лісгосп – значить господарювання. Тож і господарюємо… До 2000 року, попри те, що ліси Надсамар’я віднесені до І групи і знаходяться у степовій зоні, рубки головного користування проводились там, де промислові рубки взагалі повинні бути суворо заборонені. Проект лісовпорядкування 2000 року передбачав, крім санітарних, суцільні рубки головного користування на площі 300 га, що означало практичне знищення вільхових лісів. Лише принципова позиція природоохоронців зупинила наступ на діамант української природи, але натомість лісовпорядники заклали до проекту так звані лісовідновні рубки у соснових лісах. Насправді, єдиною правдивою мотивацією їхніх дій є отримання прибутку. «Працівники сокири» об’єктом рубки вибрали найбільш стійкі з екологічної точки зору лісові біогеоценози з повноцінним функціональним режимом і досконалою структурою. Знищення їх не може бути допустимим ані з точки зору лісознавчої та екологічної науки, ані з точки зору раціонального використання природних ресурсів та руху у напрямку сталого розвитку. Фактично, протягом багатьох років цілком офіційно відбувалося спрямоване і послідовне винищення природних соснових борів Надсамар’я!

ЗАГРОЗИ І ВТРАТИ: РЕТРОСПЕКТИВА І СЬОГОДЕННЯ

Дефіцит лісів у безмежжі Дикого Поля складав характерне явище запорізького краю. Незважаючи на це, деревина широко використовувалася тут для будівництва культових споруд і в обмеженій кількості для житлового і господарчого будівництва. Є свідчення Г. Боплана про використання деревини саме з Самарського лісу (головним чином дубів) на будівництві фортеці Кодак у 1635 році, нижче сучасного Дніпропетровська.

Кандидат архітектури Олександр Харлан, досліджуючи історію сакральних споруд півдня України, довів, що зводились вони переважно з сосни, дубові бруси використовувалися для влаштування підвалин і підстав. До речі, оспіваний Олесем Гончарем Троїцький собор в м. Новомосковську – перлина дерев’яної архітектури України козацької доби, будувався з деревини, яку Кіш закупив у Київського полку Лівобережжя. Доставлялась вона Дніпром методом сплаву.

Деревина з Самарського лісу використовувалась для відбудови Січі після пожежі 1756 року. Йшла вона і на зведення фортифікаційних споруд. За образним виразом запорізького історика Христини Лащенко будівництво фортець Української і Дніпровської укріплених ліній відбувалось під акомпанемент сокири. Про плачевні результати надмірної експлуатації лісових угідь свідчать архівні документи. Наказ Коша від 17 березня 1759 р. констатував:  «Прежде непроходимая Самарская Товщ в пустош приведена, что только по самим пням можно дознать, где было дерево». Додавали свого і татари, які в середині ХVIII століття певний час перебували на лівобережній Україні. «От татарського зимованья и без разбору порубления … все знатные леса гораздо редки стали», – писав кошовий писар Іван Чугуївець у 1766 році.

Історик з Дніпропетровського національного університету Олег Репан, який опрацювавав  архівні документи Коша, наводить наступні цікаві факти ставлення до лісу в добу Козаччини: деревиною із Самарської товщі вільно користувались гарнізони фортець для будівельних робіт, ремонту казарм та офіцерських будинків, опалення, випалювання вугілля тощо. Пізніше Самарська паланка припинила цю практику і запропонувала коменданту за дозволом на користування деревиною звертатися до Коша. Практикувались також інспекційні об’їзди для виявлення стану справ зі збереження байрачних лісів та Самарської товщі. З цього приводу часто-густо виникали конфлікти. Січ від 1763 року дозволяла ландміліціонерам нарубати трохи лісу, проте, з ними відряджали козака, який пильнував їхні дії. Таке відряджання наглядача у подальшому стає нормою. До того ж, вирубки мали вкладатися у загальну квоту, наприклад, восени 1767 року Старосамарському ретраншементу дозволили вирубати 60 возів (рубка здійснювалася рівними  порціями восени та навесні).

“Лісове питання” досить гостро постало в роки російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Сили російської регулярної армії постійно потребували лісу. Паланкова влада констатувала, що солдати полків, які перебувають у Старій Самарі, нищать ліси, рубаючи і живе дерево – «без пощади пустошат». В цей період саме Військо, зважаючи на спустошення Самарської Товщі, припинило вирубки і почало завозити ліс, оскільки в Товщі взагалі не лишилося нормальних дерев.

  Ліквідація Запорізької Січі в 1775 році відкрила шляхи для інтенсивної поміщицької колонізації українських земель. Колишні запорозькі землі передавалися у власність тим, хто вірно служив інтересам російського престолу. З цього приводу знаходимо у славетного Д.І. Яворницького: "Самі поміщики, які отримали після запорожців землі в Новоросії, частково даром, частково за мізерну плату казні, також багато звели лісів або внаслідок неправильного ведення господарства, або внаслідок дроблення великих лісових ділянок на малі». В «Лесном журнале» за 1885 рік повідомлялось про знищення 18 тисяч десятин лісу в Новомосковському повіті: «Арендаторы не пощадили ни вековых берез, ни дубов, ни кустарников, – все пало под топором».

Історія зберегла імена власників надсамарських лісових угідь: Родзянко, Євецький, Шубін-Поздєєв, Михайловська, Пчолкін володіли сумарно 13000 десятин лише соснового лісу. Останній, до речі, будучи випускником Петровської сільськогосподарської академії, започаткував прогресивні методи господарювання, «с бережливостью и любовью относился к тому, чем природа его наградила, …дрожал над каждым деревом, прежде чем срубить тщательно рассчитывал последствия изъятия» і… отримував щорічно 10 тисяч рублів прибутку від своїх 1200 десятин лісу. Ліс на його ділянці мав вигляд справжнього корабельного, вражав могутністю. Згадуваний вже ботанік Іван Акінфієв порівнював його з пралісами Кавказу, «куда не явилась еще хищническая рука человека».

«Хижацько-споживацьке» ставлення до Самарського лісу мало місце і в Радянську добу. За спогадами С.М. Будьонного, в 1920 році, рятуючи Катеринослав від холоду, бійці Першої кінної армії заготовили в Новомосковському повіті 5369 кубічних сажнів дров. До залізниці їх підвозили 42 тисячі возів. Місцеві краєзнавці розказують легенду про «Дуб Леніна» біля надсамарського села Василівки, знищення якого спинила звістка про смерть вождя.

Не обійшли ліс й інші біди. У 1934-37 роках під час «науково обґрунтованої» кампанії з боротьби із малярією руками червоноармійців було здійснене дренування території лісу, а практично - спуск більшості заплавних озер, що призвело до зниження рівня ґрунтових вод на 1,5-2 м. Від такого втручання вразлива надсамарська природа не може оговтатись і до сьогодні. Чи не зі зміною гідрорежиму пов’язане усихання без видимих причин вікових дубів у заплаві річки?

В 60-х роках минулого століття почалося промислове добування вугілля в Західному Донбасі. Близько половини його промислових запасів розташовано в заплаві річки Самари на порівняно невеликій глибині –  150- 700м. Після відпрацювання експлуатованих горизонтів відбувається опускання земної поверхні, що викликає значну деформацію верхніх шарів ґрунту з утворенням западин до 8 м і тріщин. Від просідання ґрунту поблизу Павлограду вже загинули ліси на площі 5000 га. Разом з цим, з шахт були відпомповані води по річках Вовча і Самара, що не могло не вплинути на стан лісів.

Ліс – це не лише деревина. Тваринний світ Самарського лісу – ласий шматок для браконьєрів. В радянські часи завдяки старанням єгерської служби і мисливського активу він став справжнім Ельдорадо – чисельність основних мисливських видів тварин тут навіть перевищувала оптимальні нормативи. Проблема незаконного полювання особливо загострилася у буремні 90-і, коли в Самарський ліс перевели мотострілкову бригаду з Угорщини. Зголоднілі офіцери і прапорщики “відривались на повну”. Якби дерева могли говорити, то багато чого розповіли…

Сьогодні “маємо те, що маємо” – не стало лосів, різко впала чисельність  вепрів і косуль, зникла колонія сірих чапель, двічі у ветеринарні клініки Дніпропетровська із Самарського лісу жалісливі туристи доставляли поранених орланів, врятувати яких не змогли. Можна тільки припускати скільки рідкісних птахів було вбито заради розваги або для виготовлення опудал.

Темою окремої розповіді є незаконна експлуатація рибних ресурсів. На Самарі, як і скрізь в Україні, процвітає добування риби з допомогою електроловів (причому добираються зловмисники до найглухіших заплавних озер). До того ж річка впродовж десятків кілометрів буквально закута в кайдани – перегороджена гатками, біля яких чатують з відповідними снастями місцеві рибалки. Гатки завдають шкоди руслу Самари: підмиваються береги, що стають обривистими, утворюються зсуви, внаслідок чого замулюється дно, підмивається коріння, частково і зовсім гинуть  дерева і кущі узбережжя.

Катастрофічна лісова пожежа у серпні 2010 року безповоротно знищила понад 1500 га соснового бору. Такого нищівного удару ліс не зазнавав за все своє довге життя. Згоріли не тільки тисячі дерев (серед них найтовстіша – 5,1 м в обхваті) сосна краю, згоріли гнізда орлів-могильників, змієїдів, мільйони живих мешканців лісу – від ящірок до павуків. У ліквідації пожежі протягом тижня брали участь понад 800 людей та 88 одиниць, включно з авіацією, техніки. Дехто з фахівців вважає її закономірним фіналом відсутності у 2010 році державного фінансування заходів з протипожежної безпеки, інші – дією зловмисників. Кваліфікована, із залученням фахівців, оцінка наслідків пожежі не проводилася. Ліквідація  залишків після пожежі ведеться без належного нагляду і обґрунтування. Пожежа розв’язала руки лісорубам… Як стверджують представники громадських екологічних організацій та місцеві мешканці, вирізка горілої деревини здійснюється вкупі з уцілілими екземплярами. Під цією ширмою відбуваються масштабні вирубки найцінніших ділянок лісу. Технологія  злочину проста: підпалюють зелені "товарні" дерева, приводячи їх начебто до «післяпожежного» стану, потім стовбури розпилюються, трішки обпалюються та вимазуються сажею для продажу. Все інше: пеньки, зелені гілки з зеленою живою хвоєю спалюється. В Інтернеті розміщено досить красномовний відеозапис цього злочинного дійства.

Не обминуло стражденний ліс й інше лихо… Ось уже п’ятий рік весною і восени заполоняють його авто-позашляховики – учасники ралі «Самарские дебри». Це хобі любителів екстремальних розваг вкрай негативно позначається на природі: руйнується ґрунтовий покрив, забруднюється  вихлопними газами повітря, відбувається пряме і опосередковане нищення рослин і тварин, щезає неповторність  і незайманість природних краєвидів. В комплексі все це спричиняє наслідки, порівняні з екологічними катастрофами локального рівня.

Масована атака на природу Самарського лісу ведеться й по інших напрямках. Зростає надмірна і нерегульована рекреаційна експансія. Бажання мати житло серед лісу притаманне не лише столичним скоробагатькам і можновладцям. Дніпропетровській «еліті» свої послуги пропонує «унікальне місце для життя – заміський центр відпочинку» Шишкіно в околицях надсамарського  селища Орлівщина, для будівництва якого вже вилучено 150 га лісу.

ЧИ ЗДІЙСНИТЬСЯ ЗАПОВІТ ПРОФЕСОРА БЕЛЬГАРДА?

Для професора Бельгарда альтернатив щодо шляхів збереження діаманту української природи не було: «Самарський ліс, де збереглася дивовижна для наших степів північна природа, повинен бути оголошений заповідним», - писав він ще в 1950 році. Для здійснення цього вчений залучав і «важку артилерію» - союзну науку. Є в його архіві лист від академіка Олександра Гросгейма (до речі уродженця наддніпрянського краю), в якому той просить «незамедлительно прислать материалы для докладной записки, с которой Президиум Академии наук мог бы выйти с ходатайством о заповедании Новомосковского бора непосредственно перед Советом Министров СССР». Матеріали такі невідкладно були надіслані. А Бельгард інформував свого колегу, що лісничі з Новомосковського бору «чекають-не дочекаються його заповідання».

Заповітну мрію дніпропетровського професора вже не перший рік  намагаються втілити в життя наукова спільнота та природоохоронна громадськість Наддніпрянщини. Цю позицію послідовно обстоює і Дніпропетровське обласне управління екології. Його нинішній очільник Олександр Оксамитний справою честі вважає створення на всій площі Самарського лісу першого на Дніпропетровщині області національного природного парку.

Для вирішення цього питання вже закладена правова база: Указ Президента України від 10.03.1994р. № 79/94 „Про резервування для наступного заповідання цінних природних територій”, Закон України „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2005 роки ” від 21.09.2000 р. Рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.03.2002 р. № 525-22/ХХХІІІ „Про природно-заповідний фонд області” та від 22.03.2006 р. № 768-33/IV „Про затвердження програми формування та розвитку національної екологічної мережі Дніпропетровської області на 2006 – 2015 роки”. Наприкінці свого президентського терміну, у грудні 2009 року відповідний указ підписав і В. Ющенко.

Попри це, проблема заповідання Самарського лісу дотепер не вирішується. Головна причина зволікання - позиція Міністерства оборони України, згода якого необхідна для створення парку, адже ці землі «визнані  землями», – читаємо у відповіді МОУ, що «…використовуються військовим полігоном для навчальної та бойової стрільби, виконують функції буферних зон для безпеки місцевого населення, а також використовуються для маскування таємного базування та переміщення військ як у мирний час, так і на особливий період».

У 2011 році з’явилась інформація про передачу лісів, підвідомчих МОУ, одному господарю – Агентству лісових ресурсів України. Таку ініціативу варто зауважити і привітати. В разі зміни відомчої приналежності найбільш раціональним і ефективним рішенням була би реорганізація  Новомосковського військового лісгоспу у Національний природний парк.

Нині, на жаль, все це продовжує залишатися благим наміром. Натомість, аналіз подій і тенденцій  в заповідній справі України останніх двох років свідчить про настання «льодовикового періоду» в цьому архіважливому секторі взаємовідносин людини з природним середовищем: скасована служба заповідної справи, залишаються  не підписаними укази про створення нових об’єктів природно-заповідного фонду, більше того, з'явився прецедент скасування уже діючого національного парку. На Дніпропетровщині лісове відомство, озброєне аргументами «прирученої» відомчої науки, відмовило в узгодженні пропозицій щодо створення Орільського національного природного парку, третій рік лише на папері існують регіональні ландшафтні парки «Придніпровський» та «Дніпровські ліси», створенню яких так раділа природоохоронна спільнота краю. Триває нерівне протистояння захисників Інгулецького степу і кар’єророзробників під Кривим Рогом.

Куди йдемо, люди добрі? Невже до переліку втрачених природних святинь українського народу додасться і Самарський ліс?! Невже лише в нашій пам’яті буде шуміти він верхів’ями вікових дубів і сосен? Нам цього не простять нащадки! 

Количество просмотров: 224
delete
Петро Чегорка, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +0
Всего комментариев: 0, Всего рецензий: 0
Читайте также

За що Саакашвілі позбавили українського громадянстваЗа що Саакашвілі позбавили українського громадянства

Колишнього президента Грузії і екс-главу Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі позбавили українського громадянства. ...

Психология «МЮ» при Моуринью. Чего добивается Жозе?Психология «МЮ» при Моуринью. Чего добивается Жозе?

Никита Киселев – о старых и новых приемах Моуринью. ...

В офисе "Укрнафты" проводят обыскиВ офисе "Укрнафты" проводят обыски

Детективы Национального антикоррупционного бюро Украины (НАБУ) в среду проводят обыски в киевском офисе ПАО "Укрнафта", говорится в сообщении нефтедоб ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Live

4 мин. назад

Родослав Корченюк комментирует материал ЛЕТНИЕ ПОХОЖДЕНИЯ ГОРЛОВСКИХ «ЗАЩИТНИКОВ РУССКОГО МИРА» (Часть 2)

13 мин. назад

Родослав Корченюк рекомендует материал ЛЕТНИЕ ПОХОЖДЕНИЯ ГОРЛОВСКИХ «ЗАЩИТНИКОВ РУССКОГО МИРА» (Часть 2)

15 мин. назад

Володимир Бровко публикует статью Они боролись с Комммунизмом кн.3 гл.3 ч.2-2

1 час. назад

Харламов Виктор Георгиевич публикует статью Шекспір ніколи не був автором "своїх" творів

1 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Ландыши

1 час. назад

Дмитрий Соловьев комментирует материал ЛЕТНИЕ ПОХОЖДЕНИЯ ГОРЛОВСКИХ «ЗАЩИТНИКОВ РУССКОГО МИРА» (Часть 2)

1 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Как на «Запорожстали» экономят миллионы кубометров природного газа

1 час. назад

ASPI публикует статью Польский музыкант Артур Прузовський: август в Украине обещает быть не скучным

1 час. назад

Сергій Багряний публикует статью Знайти підполковника Олександра Бойка

1 час. назад

ВикторСкляренко публикует статью Детективы НАБУ таки ответят за фабрикацию дел

1 час. назад

Міла Любимова публикует статью UWCF, АШАН та ЛЮКСОПТИКА провели благодійну акцію «Бачити більше – жити краще»

1 час. назад

Міла Любимова публикует статью Дорогу осилить той, хто йде

1 час. назад

Міла Любимова публикует статью Алергія - «чума» сучасного світу

1 час. назад

Богдан Качан публикует статью В "серой зоне" АТО выдают паспорта РФ

1 час. назад

Влочега публикует статью Арестович: "Це буде не просто поразка віковічного нашого ворога, а поразка страшна та ганебна!"

1 час. назад

Чачанидзе Владимир публикует статью Я строчку к песне написал.

2 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью На "Запорожстали" третья доменная готовится стать в строй

4 час. назад

Литвиненко Анатолий пишет рецензию на публикацию ЛЕТНИЕ ПОХОЖДЕНИЯ ГОРЛОВСКИХ «ЗАЩИТНИКОВ РУССКОГО МИРА» (Часть 1)

4 час. назад

Наша Версия публикует статью Національний корпус закликав українців бойкотувати російський бізнес

5 час. назад

Олександра Адамчук публикует статью Тебя убьют завтра. О событиях в Днепре и не только

5 час. назад

Олександра Адамчук публикует статью Тебя убьют завтра. О событиях в Днепре и не только

6 час. назад

Катерина Когут комментирует материал НАРОД, МИ З ВАМИ - СУСПІЛЬСТВО ТЕЛЕПУЗИКІВ?