О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

История  11 октября 2014 21:45:30

Автор: Alina Lutsenko

Звичаї, культура та побут запорізьких козаків

Звичаї, культура та побут запорізьких козаків
Більш як  п’ятсот років тому, коли через польський та литовський гніт українці перестали почувати себе господарями на власній землі, а православна віра зазнавала значних гонінь та утисків, наш свободолюбивий народ  почав  шукати виходу,  йдучи у степи за дніпровські пороги.  Там, на Запоріжжі, і виникло  козацтво – явище  без перебільшення феноменальне, аналога якому не знайшлося й по сьогодні в  історії жодного іншого народу.
Саме козацтво  стало тією силою, яка об'єднала український народ навколо однієї ідеї — домогтися незалежності і збудувати власну державу. Протягом кількох століть козаки стерегли кордони України. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Прилучатись до козацтва вважали за честь не тільки українці, а й багато чужинців, захоплених доблестю і моральними чеснотами волелюбних воїнів.
Яким же було життя козака у вільний від походів час?  Які традиції та звичаї панували на Січі?
Козаком бути — це почесно, але стати ним — надзвичайно складно
Існує досить поширена думка, що в запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися та сказати, що вірує в Бога. Проте це не так. Щоб стати справжнім козаком, слід було пройти дуже нелегку школу навчання й скласти суворі іспити, які витримували не всі, тож не всі й ставали козаками.
Новачок, незалежно від віку, приймався спочатку в «молодики». Молодик сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп'яхом» на коні сидіти, виконувати гопак, який колись був не танцем, а різновидом бойового мистецтва, що полягав у вмінні вести бій найперше ногами з багатьма суперниками. Крім того, козак розвивав у собі силу й спритність. Керували навчанням досвідчені воїни й полководці, при яких юнаки служили джурами. 
Козак мав не тільки бути неперевершеним воїном, а й так само добре знати грамоту, основи астрономії, медицини. Більш талановиті навчалися ще й основам дипломатії, вивчали іноземні мови, оскільки у невтомній боротьбі доводилося бувати у різних країнах. 
Кепський той козак, який не вмів грати бодай би на одному народному інструменті, чи не вмів би співати й танцювати. 
Лише після успішного навчання майбутній козак допускався до іспиту на звання запорожця. Такий іспит мав напівжартівливий характер. Спочатку юнак мав з'їсти миску дуже наперченого борщу і випити кварту горілки, опісля чого пройти по колоді, перекинутій між скелями на березі Дніпра, і не впасти у воду.  Наступне випробування — подолати всі пороги, пливучи човном по Дніпру проти течії. На завершення молодик, осідлавши необ'їждженого коня задом наперед, без сідла й вуздечки мав проскакати по степу й благополучно повернутися. 
Перевіряли новачка й на такі якості, як кмітливість, товариськість, уміння не розгублюватись у складних ситуаціях. 
Родина та виховання козака
Мати і батько залишалися «іконами», без дозволу яких діти не сміли навіть приступити до роботи.  Неповага до батьків була ледве чи ні гріхом смертним, а про весілля без батьківської згоди молоді люди навіть подумати не могли. 
По поведінці жінки (була то чи мати, чи сестра або дружина) оцінювався сам козак. Чоловік не втручався у справи жінки, а жінка – у справи чоловіка. Обов'язки були строго розмежовані, і займатися чоловікові жіночою справою було ганьбою. 
Жінка незалежно від свого статусу в сім'ї була нейпершию людиною для захисту, тому, що вона – майбутнє козацького роду. Хоч у жінок того часу було не так багато прав порівняно з сучасницями, але вони користувалися великою пошаною. За відсутності чоловіка главою в домі залишалася мати, відповідальна за виховання дітей. 
Цікаво, що козачка до чоловіка зверталася по імені та по батькові, а до незнайомого козака – тільки «чоловік». До своїй дружини козаки зверталися по імені (в літньому віці – «мати» або навіть по імені та по батькові). До жінки-незнайомки козаки зверталися відповідно до віку: «матуся», «сестра», «дочка», «внучка». 
Козаки нерідко залишалися холостяками. Холостяцькому життю «сприяли» постійні війни – люди просто не встигали створити сім'ю. Ті ж, хто віддавав перевагу розпусті, а не сімейному життю, якщо були спіймані «на гарячому», каралися смертю. 
Були й ті козаки, які брали обітницю безшлюбності, цілком віддаючи себе військовій службі. Такі люди виховували чужих дітей – майбутніх козаків – «всім світом». Поява перших зубів у дитини, перші його слова, перші кроки викликали бурю захоплення у загартованих десятками, а то й сотнями боїв воїнів.
Народження хлопчика для козака – справжня радість... І справжнє горе для матері. Микола Гоголь без перебільшень описував побут козаків у своєму творі «Тарас Бульба»: матір, яка вмовляє батька залишити дитину хоча б на кілька днів, щоб надивитися на свою кровинку,  боячись, що більше ніколи його не побачить, не була вигадкою. 
Хлопчик – значить воїн за замовчуванням. І подарунки йому були відповідні: рушниці, ножі, порох, лук і стріли. Як тільки у дитини прорізався перший зуб, його несли до церкви на молебень Іванові-воїну. Часто у цих малюків першими словами були не «мама» чи «тато», а «пу» і «но» – команда стріляти і наказ коню рухатися вперед. 
Строгість козаків на людях легко пояснюється їх способом життя. Козаки не були надлюдьми, і в боях теж зазнавали втрат, нерідко значних. Їхні дружини могли голосити чоловікам, мовляв, «ніколи під руку мене не візьмеш, не притулишся до мене, дитини не приголубити – як дикун!». У душі козаки відчували сором за те, що вижили в битві, де померли їхні товариші. Їм не хотілося своїм щастям зайвий раз нагадувати про горе козачкам, які втратили своїх чоловіків. Щоб невтішна вдова не пояснювала маленькій дитині важку правду про те, що батько більше не повернеться, козаки ніколи не брали своїх дітей на руки.
Ставлення до старших
Не важливо, хто перед козаком – старий жебрак або старий отаман, повага до прожитого життя залишалась однаково високою. Розуміючи, що вік бере своє, і людина вже об'єктивно не здатна виконати ту чи іншу роботу,  молодші козаки завжди і в усьому допомагали старшим односельцям. При них вони ставали більш стриманими, дбайливішими. Якщо старий заходив у будинок або на збори, козаки вставали, а зустрічаючи старого на вулиці – кланялися. 
Крім того, при старших не дозволяли сидіти, курити люльку і говорити без дозволу. Лихословити і перечити старшому – нечуваний злочин тих років! Неввічливо було обганяти старшого за віком – обов'язково треба спитати дозволу, аби пройти повз нього. В хату вперед пропускали старших. 
Варто також відзначити, що літні люди мали великий авторитет: одного їх слова було достатньо, щоб вирішити будь-який конфлікт «молодих», будь то бійка чи суперечка. 
Козаки та гості
Козаки вірили: гість посланий Богом. Особливо бажаними і шанованими гостями були люди, що прийшли здалеку, просто незнайомі люди і ті подорожні, що потребують даху над головою. Вважалося ганьбою відмовити людині в притулку. Гостя завжди садили на чолі столу і пропонували краще місце для відпочинку. Цікаво, що мінімум три дні козаки не цікавилися у гостя ані ім'ям, ані місцем, звідки він прибув – це вважалося непристойним. Гості були настільки культовими особистостями, що їм місцем поступалися навіть старі. Подорожуючи козацькими землями, козак міг не брати їжі ані для себе, ані для коня – він скрізь був бажаним гостем, адже у нього скрізь є родичі, свати, куми, товариші по службі. На худий кінець завжди є просто незнайомі люди, що почитають гостя, як і самі козаки. 
 У місті Богуслав (Херсонська область) в державному архіві зберігається такий запис: «Я служив два роки в Богуславі, а звідти недалеко козачі рибні заводи. Бувало, прийдеш на завод, а тебе навіть не запитають, що ти за людина, а негайно: дайте-но поїсти козакові і чаркою горілки пригостить, може бути, він прийшов здалеку і втомився, а як поїси, ще й запропонують відпочити, а потім тільки запитають: «Хто такий? Чи не шукаєш роботу?
 – Ну, скажімо, шукаю.
 – Так у нас є робота, приставай до нас!»
Відносини між козаками
Підходячи до групи людей, козаки кланялися зі словами «Здоровенькі були, козаки!», «Здорово, козаки!», на що слідувала відповідь: «Слава Богу!». При зустрічі після довгої розлуки, при прощанні, а також на головні свята козаки обіймалися й прикладалися щоками. 
Заходячи в будинок, козаки обов'язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов'язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме. 
Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім'ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже». Без молитви козаки не починали і не закінчували ані трапези, ані польової роботи. Цікаво, що козаки відчували потребу в допомозі ближнім: вони обов'язково спочатку запропонують їжу та випивку тому, хто сидить поруч, а потім тільки самі скуштують харчі; обов'язково допоможуть підняти те, що впало, допоможуть щось донести до потрібного місця. Козаки ніколи не відмовляли в милостині, бо гріх. 
Разом з тим, козаки вважали, що борг – гірше неволі, тому всі борги намагалися повернути якомога швидше. Навіть безкорисність – борг, за який треба відплатити тим самим. 
Побут козаків
Одяг – друга шкіра козака. Він носив тільки свій одяг і тримав його в чистоті. Прийти на застілля брудним – за це можна було легко стати об'єктом загальних насмішок. 
Любителі випити, козаки на застіллях намагалися не напиватися до чортиків. Випивати не змушували – це справа добровільна, але хоча б пригубити чарку під час тосту козак зобов'язаний. Примітно, що «горілку» козаки розносили виключно на підносах, і якщо до випивки тягнувся той, хто вже добряче «набрався», його просто обносили. Одна з застільних пісень нагадувала: «Пий, та розум не пропивай». Ставлення козаків до п'яниць було вкрай негативним. Померлого випиваку гребували ховати з усіма – для них був окремий цвинтар, поруч з самогубцями. П'яницям рідко ставили хрести, але завжди забивали осиковий кіл у могилу. 
Цікаво, що в побуті були як окремі гуляння (чоловіків з чоловіками і жінок з жінками), так і загальні, і під час загальних застіль чоловіки сідали з одного боку столу, а жінки – з іншого. Козаки знали: хмільна голова може допустити зайве щодо чужої дружини. Швидкі на розправу козаки цілком могли закінчити таке застілля і бійкою, і пустити в хід зброю. 
Козаки любили прикрашати свої бойові заслуги під час застіль, але вони не брехали в побуті, і особливо – в справах. Страшна ганьба для козака бути спійманим на брехні. 
При всій строгості, козаки дуже любили подарунки та гостинці. Звідки б козак не їхав, він обов'язково щось везе з собою, навіть йдучи в гості. 
Майже неймовірний факт, якщо вірити католицькому священику та історику Єнджею Кітовічу: у будь-якій Січі можна було залишити мішечок грошей на вулиці – він залишиться на своєму місці. Козаки не крали ані у своїх, ані у гостей, а пригостити своїм вином перехожого було для них священним обов'язком.
 Однак грабунком «на стороні» козаки не гребували. Вони намагалися звести до мінімуму грабежі у одновірців, але віддати вогню польське, татарське або турецьке поселення для них було майже богоугодною справою. При всіх своїх перевагах, козаки були нетерпимі до чужої віри, чужих звичаїв, чужої крові, тому їх напади на сусідні держави подеколи були не менш жорстокими і жахливими, ніж татаро-монгольські набіги на Русь. 
Козаки не просто ненавиділи, але відверто не терпіли боягузів , до якого б роду вони не відносилися. Боягуз-ворог міг не розраховувати на легку смерть. 
Козаки були людьми справи, і часто говорили: «Від зайвих слів слабшають руки».  Історія практично не знає прикладів козаків-зрадників. Потрапивши у полон, вони, не виказавши таємниць, вмирали смертю мучеників.  Козаки вірили, що порушивши обіцянку, вони неодмінно поплатяться своєю душею в після смерті. 
Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від'їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров'я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала. 
Коли ховали козака, якщо його кінь залишався живий, він йшов першим перед похоронною процесією (навіть попереду рідні покійного) позаду труни. Коня покривали чорним або червоним чепраком (підстилка під сідло), а збоку до сідла підвішували зброю козака. 
Злочин та покарання на Січі
Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно різноманітна.
Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення такого злочину обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір'ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв'язували і клали під труну.
Нанесення тілесних пошкоджень у п'яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;
За дезертирство, програш бою, ухилення від зайняття посади або пияцтво під час походу на злочинця очікувала смертна кара. П'яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу — прив'язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав. 
Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще.
За крадіжку чи розбій обвинуваченого теж  очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.
За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.
Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування злодіїв до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Траплялося таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність. 
За вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.
Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисципліни в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, "у кого вже моталася біля шиї мотузка".
Козацькі розваги
Що є гра для того, хто постійно мусить перебувати у стані готовності до війни? Козацькі забави вигадувались задля гарту найрізноманітніших якостей козака, це й ігри на фізичну силу, на швидкість реакції, на нестандартне мислення.
Частою розвагою для козаків ставало змагання «лава-на-лаву»: збиралися  дві групи козаків, шикувалися один проти одного.  Козаки трималися зціпленими у лікті руками  по типу ланок ланцюга. По команді старого козака-судді дві команди атакували одна одну. Ціль – відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її. 
Подібною козацькою розвагою ще можна назвати перетягування канату двома групами козаків. Нерідко, задля веселощів канат перетягували над багнюкою, калюжею чи струмком, куди потрапляли переможені під загальний регіт товариства.
Ще один досить поширений вид козацьких розваг – стрибання у мішку. Дострибати першим до визначеної точки і не впасти – ось що мав зробити козак. Так тренувалась сила, витривалість, координація рухів та весь комплекс м’язів, що відповідав за їзду верхи. 
Кулачні бої були досить розповсюдженим дозвіллям в усьому світі, особливо – у  військовому середовищі. Козацтво не було винятком.  Вищі шанси на перемогу мав не сильніший, а більш досвідчений козак, що не раз тикав дулі смерті і знав можливості свого тіла. Такими поєдинками здобувалось краще володіння собою і часткова психологічна готовність до вже справжнього двобою. 
Козацькі забави не виключали співи й танці. Метою було не тільки себе показати, а й тренувати голос, правильне глибоке дихання, серцево-судинну систему і опорно-руховий апарат. Викрутаси верхи на коні тренували вправність і невимушеність їзди. 
Гуртова риболовля і полювання часто виступали не тільки матеріальним промислом, а й цікавою забавою. У випадку риболовлі змагались у часі непорушності й тиші з вудкою. Особливо цікавим для козаків було, сидячи у човні, влучно цілити у рибу навколо багром чи простим списом. Полювали рушницею і луком на звіра чи птаха. Так тренувалась влучність і нервова витривалість, вміння безшумно ходити по лісу, що особливо цінувалось у пластунів.
Козаки розважались розколюванням поліняк за допомогою шабель, ними ж брились і фігурно нарізали овочі на куліш. Особливо ж вони полюбляли знімати шапки з голів товаришів за допомогою кулі з пістоля чи самопала. Важко уявити, якої витримки і вправності вимагали такі витребеньки. Завдання ускладнювалось вживанням алкоголю. Це дуже важливий момент, адже алкогольним сп’янінням імітувались зміни у психічному стані під час бою, при пораненнях і контузіях.
Козаки дуже цінували люльку і тютюн, які подеколи вважались ціннішими за жінку. Була така козацька розвага: знайти якийсь дуже міцний тютюн і смалити його, поки один з козаків не закашляється. Братчики потім довго кепкували з такого сіроманця.
На останок варто згадати і своєрідні інтелектуальні козацькі забави. Сидячи по вечері біля вогнища, або перебуваючи у рейді чи на сторожі, козаки полюбляли вигадувати байки. Хто придумає найбільш смішливу і дотепну історію, той стає душею компанії та загальним улюбленцем. 
Ось такими майстрами були козаки у питанні вигадування різноманітних забав і розваг. Це ставало у пригоді під час сірих буднів чи виснажливих військових походів, гартувало тіло і дух та сповнювало оптимізму воїнів-захисників України.
 
 
Звичаї, культура та побут запорізьких козаків

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 85233
delete
Alina Lutsenko, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +2
Всего комментариев: 3, Всего рецензий: 0
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

Комментарии

Рекомендує цей матеріал.
17:35 12/10/14
Є недолік публікації - дрібний шрифт.
17:35 12/10/14
Рекомендує цей матеріал. Чому? Чудово написано, хоча є і деякі не підтверджені письмовими свідченнями факти. А взагалі так і було. Нині нам би не завадило в наше життя взяти щось від козаків.
20:16 12/10/14

Live

22 мин. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

24 мин. назад

Пидарасы с трымавы комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

1 час. назад

Пидарасы с трымавы комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

1 час. назад

Пидарасы с трымавы комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

1 час. назад

Пидарасы с трымавы комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

1 час. назад

Пидарасы с трымавы комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

2 час. назад

Саньков Сергей публикует статью Я ЗНАЮ СВОЮ СУДЬБУ... C-r T4N1M1b, ст. 4, G3, кл.гр.2. День первый ОСОЗНАНИЕ (Окончание)

2 час. назад

Вова Правдолюб комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

2 час. назад

Вова Правдолюб комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

3 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

4 час. назад

Вова Правдолюб комментирует материал ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

8 час. назад

Юрий Ермоленко комментирует материал Прикольным рисовальщикам!

8 час. назад

Юрий Ермоленко комментирует материал Прерогатива

8 час. назад

Юрий Ермоленко комментирует материал Малиновый тост

14 час. назад

Александр Ткач публикует статью ДОБРОВОЛЬЦЫ 2014 ГОДА... - КТО ОНИ?

15 час. назад

Сергей Геращенко публикует статью Дали