О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Культура  17 мая 2014 08:37:46

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

На русском языке см. тут. ч.1.

На русском языке см. тут. ч.2

Присвячується 200 річниці з Дня Народження Тараса Шевченка та 60-ій річниці входження Криму до складу України

 

Катерина, вража баба,

Що ти наробила?

Степ широкий, 

Край веселий,

Та й занапастила…

Тарас Шевченко

Крим для мене завжди пахнув Україною, ніколи Росією

Татарська співачка Ельзара Баталова

 

 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Сімферополь або Акъмесджит. Сонячне місто у передгір’ях Кримських гір у долині найбільшої річки Криму – Салгиру під схилами Чатир-Дагу. Розвідку на тему українських акцентів на берегах Салгиру мені хотілося написати у спокійній обстановці, не поспішаючи проаналізувати всі свідчення існування та розвитку української культури, ретельно згрупувати у хронологічному порядку всі пам’ятки та цікаві місця, відвідати їх під час робочих поїздок до Криму. Втім, брутальна агресія Російської Федерації, підготована десятиріччями культивування відрази до інших, окрім офіційної російсько-радянської, культур Криму, робить необхідним опублікувати цей матеріал, може, дещо не допрацьованим і далеким від початкової ідеї, зараз. Адже саме зараз, коли нові фашисти Путіна намагаються зачистити всі свідчення української державності та культури у Криму, пересічному українцю має стати зрозуміло, що їх тут виявляється чимало. Що Сімферополь становить для нашої культури та історії вагоме значення, яким неможна нехтувати. Що тут залишається багато наших співвітчизників, до долі яких ми не можемо бути байдужими.

Див також "Українська екскурсія Кримом"

Подорожуючи «українськими місцями» Сімферополя, ми маємо постійно відчувати багатонаціональну специфіку Криму та його столиці Сімферополя. Жоден з народів, які його заселяли чи заселяють, не може з впевненістю сказати, що Крим належить йому. Так вже сталося, що один за одним до Криму приходили різні народи – носії різних мов та релігій. При цьому, як правило, кожен наступний господар нав’язував свою мову, релігію та порядки, практично не рахуючись з інтересами попередників. Виключення з цього правила становить хіба що єдиний народ – українці. Українці не тільки ніколи не претендували у Криму на роль панівної нації, ніколи не запроваджували тут своєї мови чи скількись відчутного панування, але і не спромоглися відчутно про себе заявити. Та це зовсім не значить, що у Криму у цей час не знайшлось іншого домінуючого народу. При підтримці «Старшого брата» свої умови у Криму диктувала російсько-радянська культура, яка протидіяла розвиткові кримськотатарської та української народної самосвідомості. Вона втокмачила до голів багатьох кримчан і не тільки кримчан, що українці є окупантами, які пригнічують розвиток кримських народів, а татари громадять зброю, щоб в один прекрасний день вирізати усіх кримчан. Відомо, що злодій завжди найголосніше кричить «Хапайте злодія!». Події весни 2014 р. показали, хто насправді громадив зброю та чиї вояки з’явились із нею на вулицях.

Загалом своїм специфічним південним колоритом Сімферополь завдячує аж ніяк не росіянам. Їх архітектурна спадщина тут загалом стандартна і вкладається у класичні зразки євпопейських стилів чи імперської архітектури того часу. Унікальність Сімферополя і Криму творять, перш за все, пам’ятки чи культурні віяння східних народів – кримських татар, греків, вірмен, караїмів та ін. На жаль, Сімферополь за радянського часу та за часів України розбудовувався без урахування цієї специфіки, що не дозволило витримати сучасне місто стилізованим у загальному дусі Ак-Мечеті чи Акъмесджиту (татарське місто – попередник Сімферополя). Хоча сімферопольські архітектори минулого часом добре відчували кримський дух і намагалися стилізувати свої будівлі під східні зразки. Нижче наведемо кілька зразків.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Садиба Симона Палласа

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кухонний корпус садиби Воронцова стилізований під східну архітектуру

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Будівля Сімферопольського залізничного вокзалу теж витримана у східному стилі, 1952 р.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Грифон – міфічна тварина – символ Криму на будівлі театру

 

Унікальною атмосферу Сімферополя робить також його природна складова: величні Петрівські скелі, долина повільної річки Салгиру. Ще і досі на вулицях Сімферополя можна побачити рештки колишніх дубових гайків – так званих «дубків». Наразі про їх присутність свідчать хіба що могутній дуб – богатир Тавриди та вікові дуби у районі дитячого парку на берегах Салгиру. Натомість в озелененні ми можемо побачити низку незвичних дерев та чагарників – кедрів, лавровишні, олеандрів та рододендронів, катальп та платанів та багатьох-багатьох інших екзотичних рослин. Все це підкреслює незвичний південний дух столиці Криму. Таке враження, що славнозвісний Нікітський ботанічний сад починається вже з величних кедрів Сімферопольського вокзалу.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Дуб Богатир Тавриди

 

Територія Сімферополя має дуже давню історію. Тут під навісом столоподібних скель, збереглася навіть стоянка палеолітичної людини – Чокурча. Біля неї так само, як кілька десятків тисяч років тому, дзюрчить річка Малий Салгир, куди мешканці Чокурчи неквапом спускалися по воду. Загальновизнані наукою єдині справжні аборигени Криму – племена таврів – носії досить примітивної кізіл-кобінської археологічної культури (IX-VI ст. до н.е.) давно зникли у темряві тисячоліть. Їх сліди можна знайти хіба що у Сімферопольському музеї Тавриди на вул. Гоголя, 14 чи на схилах Кримських гір, де вони залишили свої поховальні споруди.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Музей Тавриди розповідає про складне етнічне минуле Криму

 

На момент консолідації українського народу на історичній арені на Кримському півострові панувало Кримське ханство. Проте перше місто у межах Сімферополя заснували не татари. Першою була столиця пізньої Скіфії – Неаполь, що існував на плато Петрівських скель у ІІІ ст. до н.е.-IV ст. н.е. Після цього на його місці деякий час жевріло грецьке поселення, яке татари називали Кеременчик (Мала фортеця).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Руїни Неаполя розкопано на плато Петрівських скель

 

У кінці XV-XVI ст. на лівому боці Петровської балки виникає татарське поселення, у XVIІІ ст. відоме як Ак-Мечеть (Біла мечеть). Місто на той час являло собою значний адміністративний пункт – центр каймканства (уїзду), а також резиденцію калги-султана, який був другою після хана особою у ханстві. Стосунки українців та кримських татар того часу аж ніяк не можна назвати дружніми. Проте у кривавому протистоянні на кордонах тодішньої Речі Посполитої запорізькі козаки багато чого перейняли та навчилися від своїх татарських супротивників. Завдяки дружнім стосункам Богдана Хмельницького з перекопським мурзою Тугай-Беєм став можливим україно-татарський союз проти Речі Посполитої, що вилився у блискучі перемоги козацько-татарської армії у ході визвольної війни, що почалась 1648 р.

У сучасному Сімферополі ми з легкістю відшукаємо пам’ятник Б. Хмельницькому  та навіть ресторацію «Богдан» на однойменній вулиці на перетині з вул. Декабристів.

Пам’ятник встановлений ще у радянський час і мав наголошувати на єдності російського і українського народу, як трактувалася тоді і трактується зараз у Кремлі Переяславська рада 1654 р. Проте замість напису «Навіки з Росією», на сувої, який тримає Богдан, більш грамотно було б у сучасних римських реаліях написати «Разом з татарським народом».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник Богдану Хмельницькому у Сімферополі

 

Проте стосунки запорожців та українців з Гетьманщини з кримчанами не були виключно ворожими. Станом на середину XVIIІ ст. регулярні набіги татар на українські міста та села припиняються. Водночас розвивається торгівля поміж обома народами, окрім того, з дозволу місцевої кримської адміністрації активно функціонує чумакування: торгівля рибою та сіллю на базі соленосних районів степового Криму.

На жаль, давні вороги – кримські татари і запорізькі козаки не змогли порозумітись одні з одними у світлі зростаючої російської загрози. Ідеологом підкорення Криму був українець граф Олександр Безбородько. Тож, запорожці брали активну участь у завоюванні Криму, навіть не здогадуючись, що після цього вони вже будуть непотрібні імперії, вчорашні союзники ліквідують Січ, а здобуте за їх допомоги назвуть споконвічними руськими землями, здобутими кров`ю «русского солдата» (див. також "Вкрадена Весна").

Про це варто подумати, оглядаючи найстаріший монумент заснованого після 1784 р. поруч з татарською Ак-Мечеттю нового імперського міста – Сімферополя – так званого Долгоруківського обеліску.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Долгоруківський обеліск

 

Пам’ятка російсько-турецької війни (1768-1774 р.), а саме її передостанньому акорду – кампанії 1771 р. з підкорення Криму, він прославляє імперського воєначальника князя В. М. Долгорукова-Кримського. Обеліск стоїть на місці, де знаходився військовий табір князя. Оглядаючи цей помпезний монумент – наслідування з давньоримських традицій, задамо собі питання, ким були ті 38 тис. російських солдат, як отримали перемогу над 50 тис. татар та 7000 турок у війні 1771 р.?

Поруч ще один пам’ятник – О. Суворову, на місці так званого суворовського редуту. Ким були ті солдати, яких привів до Криму О. Суворов?

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник О. Суворову у Сімферополі стоїть, а суворовським солдатам?

 

З самого початку і до кінця війни 1768-1774 рр. активну участь у ній взяло козацтво України. Так, у листопаді 1769 р. козаки завдали поразки татарському загону біля р. Вовчої, взяли участь у битві при Кінбурзі, під Очаковом та Хаджибеєм. Ходили козаки під Тулогу, Ізмаїл, штурмували Перекоп, захопили Кафу. У липні-серпні 1773 р. запорожці стояли біля Гірсово під командою генерал-майора Милорадовича.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Корабельні гармати – такі встановлювалися на козацьких чайках – експозиція Центрального музею Тавриди

 

На початку кампанії 1774 р. Росія організувала дунайську розвідувальну експедицію. Експедиція складалася з запорізьких козаків і була поділена на дві команди. Першу команду очолював Іван Мандро, другу – полковник Кіндрат Гук. Ці загони забезпечували переправу російських військ на правий берег Дунаю. Всього у російсько-турецькій війні брали участь 5-10 тис. козаків. Порахувати ж рекрутів – українців, набраних з колишньої Гетьманщини до російського війська, зараз немає жодної можливості. І зрозуміло, що в «окупованому» Україною Криму жодного бодай крихітного пам’ятного знаку участі українців у цій війні так і не з’явилося. Оглядаючи ці монументи, як і багато інших поставлених на чисельних місцях битв імперії, українцю, пам’ятай, за всі ці успіхи панів з Петербургу платили кров’ю і сини України. Тож, неможна дозволити росіянам так легко викреслити нас з історії. Критично треба ставитись і до ідеалізованих образів російсько-радянської пропаганди. Адже знайомий нам з дитинства образ шляхетного О. Суворова не витримує жодного випробування реальністю, якщо, наприклад, згадати його криваві дії у Польщі, яку він також кидав до ніг ненажерливої Катерини. Варто пригадати також акцію з виселення з Криму греків та вірмен.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Портрет останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського у Центральному музеї Тавриди

 

У деяких українських містах за часів незалежності поновили пам’ятники керівникам колонізації Причорномор’я та Криму – Катерині ІІ, князю Г. Потьомкіну та ін. Були ідеї поновити і імперський монумент Катерині ІІ, який існував у Сімферополі. Звичайно, слід визнати раціональність аргументу, що саме ці історичні особи закладали ці міста. Проте відсутності їх новітнього пропагандистського звучання сприяло б одночасне зведення пам’ятників іншим фундаторам Криму, зокрема, деяким татарським ханам, що в умовах російської гегемонії у Криму навіть уявити собі важко. Що вже казати про українських діячів і героїв Криму, коли у помсту за улюбленого «кумира» В. Леніна росіяни знищили пам’ятник П. Сагайдачному у Севастополі.

Після захоплення Криму Російською імперією, на територію півострова потягнулися переселенці з Московії, Білорусі та Малоросії, як називали тоді Україну в імперії. В 1795 р. населення Криму складало 156400 осіб: 87,6 % кримських татар, 4,3 % росіян, 1,9 % греків, 1,7 % циган, 1,5 % караїмів, 1,3 % українців, 0,8 % євреїв, 0,6 % вірменів, 0,1 % німців, 0,1 % болгар. У подальшому із зростанням населення Криму відсоток українців у Криму коливався: 1816 р. – загальне населення 212600 осіб, 3,7 % українців;  1835 р. – 279400 осіб, 3,1 % українців; 1850 р. – 343500 осіб, 7 % українців; 1858 р. – 331300 осіб, 4 % українців.

У кінці XVIII-середині XIX ст. проводилося переселення українських селян – кріпаків з тодішніх Київської, Чернігівської, Полтавської, Катеринославської, Харківської та ін. губерній. Їх спрямовували, головним чином, до сухих малообжитих татарами регіонів Криму – Євпаторійський уїзд та Керч-Єнікальске градночальство (Керченський півострів).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Частка українців у різних частинах Таврійської губернії, 1897 р.

 

Про побут тогочасних українських переселенців розповідає експозиція Центрального музею Тавриди та Етнографічного музею Криму, що знаходиться на вул. Пушкіна, 18. Тут з квітня 1999 р. діє дуже цікава стаціонарна виставка «Мозаїка культур Криму».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Етнографічний музей розташований у приміщенні колишнього притулку для дітей-сиріт, заснованому графинею А.М. Адлеберг

 

Українські переселенці займалися хліборобством, скотарством, випарюванням солі, перевезенням вантажів, рубками лісу, гончарним ремеслом. Жінки прядінням, ткацтвом та вишивкою. В експозиції етнографічного музею відтворено фрагмент інтер’єру української хати: червоний куточок з образами та рушником-богівником (Чернігівщина, 1950 р.), пічка з посудом кін. XIX-поч. ХХ ст., так звана «бабина лавка», стіл, скриня з приданим нареченої, чоловічі і жіночі українські костюми, зокрема, вишиті сорочки, святковий  жіночий верхній одяг (юпка, катанка, корсетка), кобза. В інтер’єрі святково прибраної хати представлено свято «Щедрий вечір» - зустріч Нового року.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Фрагмент експозиції «Українці» в етнографічному музеї у Сімферополі

 

Представлено також взуття з Сумщини поч. ХХ ст., маслобійню з Чернігівщини 30-х р. ХХ ст.

Українські артефакти можна побачити у колекції ювелірних прикрас музею – зібранні «Кримський ларець». Тут, зокрема, ми можемо побачити славнозвісні українські «коралі» - намисто з червоних коралів ХІХ ст. (Полтавщина), про яке мріяла кожна українська дівчина, мідний «дукач» з зображенням св. Урсули ХІХ ст. (Чернігівщина), український жіночий костюм з Івано-Франківська 30-40-х р. ХХ ст. та багато ін.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Намисто з червоних коралів ХІХ ст. (Полтавщина)

 

Українці були переважно сільськими мешканцями, тож, до великих міст: Сімферополя, Феодосії та Севастополя потрапляли у незначних кількостях.

Проте і молодий Сімферополь станом на кінець XVIII ст. заселювався переважно звільненими з армії солдатами та вивезеними сюди кріпаками, значна частина яких була з України. Аналогічно заселювалися і околиці міста.

Кількість українців в Криму, зокрема в містах, зросла, коли почалася Кримська війна 1853-1856 рр. Для участі у війні знову збирали рекрутів зі всієї імперії та в Україні. Це була перша війна, в якій використовувалася молода українська оборонна промисловість – зокрема, збудований для потреб Чорноморського флоту завод у новозакладеному Луганську. В 1855 р. Луганський ливарний завод поставив захисникам Севастополя тільки 296 пудів ядер. Через Сімферополь на Севастополь тягнулися підводи з харчами та боєприпасами, а назад – вози з пораненими. Сімферополь того часу перетворився на великий шпиталь. Поранених була величезна кількість – госпіталями тоді були також Херсон та Дніпро (тодішній Катеринослав). Недарма у центрі сучасного Сімферополя на старих будівлях можна побачити пам’ятні дошки про перебування шпиталів часів Кримської війни. Тут робив операції захисникам Севастополя славетний М. Пірогов, який, як відомо, теж знайшов вічний спокій на українській землі у своєму маєтку під Вінницею.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

У всьому центрі Сімферополя можна зустріти таблички про локалізацію госпіталів часів Кримської війни

 

А 36 тисяч воїнів російської армії, померлих від ран і хвороб 1854-1855 рр. у період Кримської війни, спочивають на кладовищі у Петровській балці. Воно було архітектурно оформлено та упорядковано у ІІ половині XIX–поч. XX ст. Знищено у 30-х р. XX ст. В 1994 р. відновлення меморіалу виконано республіканським комітетом з охорони культурної спадщини за підтримки численних меценатів. Скільки покоїться тут українців, які загинули за «Віру, Царя та Батьківщину» чи, якщо висловлюватися прозаїчніше, самодурство Миколи І?

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кладовище солдат Кримської війни у Петровській балці Сімферополя

 

Після закінчення війни багато відставних солдат з українців залишилися жити у Криму. Після відміни кріпосного права 1861 р. тут також з’явилися переселенці з відпущених на волю українських селян. Станом на 1897 р. населення Криму становило 546592 чоловік, з них – 11,8 % українців (понад 63 тис.), 1917 р. – 749 800 осіб, 8,6 % українців. У самому Сімферополі зазначено 3999 осіб -українців. Проте українців тут було ще більше, адже відомо, що тут оселилося багато людей записаних вихідцями з українських етнічних територій. Напередодні першої світової війни  українці щільно заселяли на лише північну, степову частину півострова, а й укорінилися цілими селами в околицях Сімферополя і навіть у передгір’ї.

Відвідаємо будівлю Таврійської духовної семінарії по вул. Героїв Аджимушкаю, 7. Тут після відрахування з Холмської духовної семінарії (з-за нелегального перекиданння українських книжок з Галичини на Холмщину) навчався визначний український політичний та громадський діяч Холмщини, депутат польського парламенту Антін Васиньчук. Тут же в 1905 р. він здав іспит на атестат зрілості (Див також Холм та Холмщина – прогулянка для українця. Частина 6. В другій Речі Посполитій).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

У Таврійській духовній семінарії навчався визначний політичний та громадський діяч Холмщини, депутат польського парламенту Антін Васиньчук 

З Сімферополем пов'язана і історія вітчизняного літакобудування. Вона увічнена у назві одного з міських районів – Анатра. В 1914 р. одеський банкір і підприємець А. Анатpа купив у Сімфеpополі порожні землі на захід і північний захід від ставка для побудови авіаційного заводу. Тут виробляли літаки за французькими ліцензіями, а також свої моделі.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Військові літаки, які випускав Сімферопольський завод «Анатра»

 

Будівництво розгорнулося дуже швидко, тож, вже 1915 р. він почав давати літаки. Слід нагадати, що тоді йшла перша світова війна і винищувачі прямо з цехів відправлялися на фронт (детальніше http://www.simfion.net/hist04.htm).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Наразі від заводу залишилися старі корпуси та назва вул. Авіаційна

 

З наближенням ХХ ст. зростала самосвідомість окремих народів Російської імперії. Значною мірою стосувалося це і українців та кримських татар. До спричинення піднесення українського самосвідомості вирішальну роль зіграв геній Т. Шевченка. Пам’ятник Т. Шевченку, без сумніву, найбільш святе місце для українців у Сімферополі. Він розташований біля входу до парку ім. Тараса Шевченка на вул. Севастопольській. Тут покладають квіти на національні свята.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник Т. Шевченку у Сімферополі та однойменний парк

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Барельєф Т. Шевченка ми можемо побачити і на стіні холу центрального залізничного вокзалу Сімферополя

 

Тож, не дивно, що навіть зараз, в умовах окупації Криму, все одно було відзначено 200-ту річницю народження Великого Кобзаря спеціальною експозицією у Музеї історії міста Сімферополя. В експозиції були представлені копії виконаних Т.Г. Шевченком портретів його друзів і знайомих, які у різні часи відвідали Крим, та публікації присвячених їм творів поета, у тому числі, портрет поета В.А. Жуковського, який сприяв його звільненню від кріпосної залежності; його приятелів-акторів М.С. Щепкіна і А. Олдріджа; Є.П. Бларамберг, яка походила з відомого у Криму грецького роду Мавроміхайлі.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Портрет М. С. Щєпкіна роботи Т. Шевченка

 

Предмети, представлені в експозиції, доповнювали різні видання творів Т.Г. Шевченка, його сучасників і інших авторів, які висвітлювали його життя і діяльність. До річниці поета музей прикрасила пам'ятна ваза, виготовлена на керамічному заводі Сімферополя.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам'ятна ваза виготовлена на керамічному заводі Сімферополя

 

Загалом у ХІХ ст. на потреби імперії працювала велика кількість талановитих синів України. Як зазначає В. Сергійчук, скалічені українські душі, заражуючись російським державним патріотизмом, переходили згодом на нову стадію національно-політичного роздвоєння – малоросійство, яке наш відомий поет Є. Маланюк назвав «паралічем політичної волі» і «національним пораженством». Воно привело наших предків у ХІХ ст. до широкомасштабної асиміляції, що вкладалась у рамки штучно створеної схеми великодержавних шовіністів на кшталт «не было, нет и быть не может», яка,  на жаль, сприймалась у тогочасному світі. Досить виражена була ця тенденція і у Криму. Проте це не значить, що він був позбавлений виразних українських с особистостей.

 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Лев Платонович Симиренко

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

та меморіальна дошка йому на стіні кухонного корпусу садиби Салгирка

 

В 1888-1917 р. у вже відомій нам садибі Салгирка (кухонний корпус стилізований під татарську архітектуру) працював, вивчаючи кримське промислове садівництво, всесвітньовідомий садівник та помолог Л.  Симиренко (1855-1920). Тут він підготував свою наукову працю «Кримське промислове плодівництво».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Праця «Кримське промислове плодівництво»

 

У Криму також народився та вчився у Сімферопольській гімназії (вулиця Карла Маркса, № 32) О. Яценко (1843-1897 рр.) – відомий київський лікар-хірург, доктор медичних наук (1871), доцент Київського університету, колезький радник. Тут також 1870 р. на з'їзді вчителів Таврійської губернії виступив Костянтин Ушинський. На честь цієї події гімназія названа на його честь. Вчителем у гімназії також був І. Деркачів – український діяч, автор "Української граматики для початкового навчання".

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Чоловіча гімназія Сімферополя (занована в 1812 р.) з церквою та пансіоном (гравюра кінця ХІХ ст.)

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Сучасний вигляд чоловічої гімназії

 

Культурним центром тогочасного Сімферополя був театр. Спочатку він був тимчасовий, а потім на початку ХХ ст. архітектор А. Бекетов звів нову чудову будівлю на вул. Пушкіна, 15. У Сімферопольському театрі 1846 р. гастролював М. Щепкін. В 1876 р. до трупи вступив актор М. Кропивницький, якого у майбутньому назвуть "батьком українського театру". На сімферопольських підмостках він успішно дебютував у ролі Городничого у гоголівському "Ревізорі" і незабаром зайняв положення провідного артиста трупи. Актор грав значні ролі у п'єсах О. Островського, М. Гоголя. Публіка і преса високо оцінювали його виконання. У сімферопольському театрі М. Кропивницький працював недовго, проте згодом не раз повертався сюди з гастрольними спектаклями. Актор проклав дорогу до Криму та іншим корифеям українського театру: неодноразово виступала на сімферопольській сцені трупа М. Старицького. В Сімферопольскому театрі виступала також славетна М. Заньковецька.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Театр у Сімферополі на вул. Пушкіна, 15

 

Пожвавлення національного життя українського народу у Криму було викликано падінням царату та подіями української національної революції. До дня Соборності 2014 р. у Музеї історії міста Сімферополя було відкрито дуже цікаву експозицію, яка ілюструвала маловідомі кримські акценти становлення української державності.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Експозиція у музеї історії міста Сімферополя, присвячена дню Соборності

 

У цей час виникла ситуація, коли інтереси українців та кримських татар почали співпадати, але до порозуміння ще було далеко. Середовищем української національної активності у Криму стала велика маса українців, які служили на кораблях Чорноморського флоту імперії. Після лютневої революції у Росії вони піднімають українські національні прапори та змінюють назви кораблів на українські. Це стало підставою до виникнення ідеї у провідних діячів української революції про сумісне існування давно пов’язаних економічними зв’язками України та Криму. З початку революції в Криму велася українська пропаганда. А через масовість населення українського походження ця пропаганда знаходила вдячний ґрунт. Поступово українізувалися багато військових частин, наприклад флотська важка батарея, яка охороняла вхід в Керченську протоку. Пізніше ця батарея врятувала місто Керч від більшовиків. 

У другій половині липня 1917 р. до Києва прибули керівники Мусульманського виконавчого комітету (далі у тексті буде Мусвиконком) Д. Сейдамет і А. Озенбашли, які провели зустрічі з головою УЦР М. Грушевським, секретарем міжнаціональних справ О. Шульгиним, головою Генерального секретаріату В. Винниченком, побували на засіданні революційного представницького органу України. Д. Сейдамет у своїх спогадах, написаних  кілька десятиліть після подій, досить детально розповідає про своє бачення причин приїзду та про зустрічі з українськими лідерами: «Ми уважно відстежували структуризацію національного руху України, заснування Центральної Ради, дії українців з реалізації територіальної автономії і, нарешті, створення національного уряду. Анархія, що підступала звідусіль, наочно доводила безпідставність наших намірів зберегти свою країну на договірній основі з росіянами, з російськими органами влади, - це поставило нас перед необхідністю більш ретельного вивчення національного руху українців».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Портрет сімферопольця Івана Мозолевського, що приймав участь у розробці грошей Української держави 1918 р., виставка до дня Соборності у Сімферополі

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Коротка інформація про І. Мозолевського та фото будинку, в якому він жив у Сімферополі

 

Д. Сейдамет згадує, як таємно і без дозволу зняв у приймальні голови Генерального секретаріату карту України, видану у Львові, на якій «горизонтальною прямою, накресленою від Кефе до Кезлева, Кримський півострів був розрізаний навпіл, північна частина якого повністю викрашена у колір України». З цією картою учасники поїздки до Києва ознайомили муфтія Ч. Челебієва, а потім і весь Тимчасовий Кримсько-мусульманський комітет. Лідер мусульман Криму ніби сказав: «Значить, нам загрожує ще один імперіалізм…».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Мара з позначенням північного Криму як частини УНР

 

Так само, як Центральна Рада домагалась українізації військ, в яких переважали українці, Мусвиконком став створювати свої військові частини з татар.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Революційним подіям у Сімферополі присвячено оцю меморіальну дошку на площі, яка весь час українського Криму залишалася Радянською площею

 

У Сімферополі 20-23 листопада (3-6 грудня) 1917 р. відбувся з'їзд земств і міських дум, що створив «тимчасовий вищий орган губернської влади» - Раду народних представників. На розчарування тодішніх і нинішніх кримськотатарських націоналістів: «Таврійський общегубернскій з'їзд міст і земств, на якому представники корінних народів Криму (22 делегати) та українського населення (30 делегатів) опинилися в меншості, під тиском переважної російської делегації висловився за збереження Криму у складі Росії, проігнорувавши факт оголошення своєї незалежності від Росії та пропозиції про створення незалежної Кримської республіки».

В таких умовах 13 лютого 1917 р. у Бахчисараї  була проголошена Кримська Народна Республіка (далі КНР), яка стала першою у світі мусульманською республікою. Для прикладу, Турецька Республіка була проголошена шістьма роками пізніше. Ця республіка була визнана Українською Центральною Радою, причому, основним суб‘єктом самовизначення у Криму визнавався саме кримськотатарський народ. З огляду на це пізніше на перемовинах з німцями делегація УНР на цій підставі відмовилася від претензій на Крим. Цікаво, що з цього часу співпадають кольори українського національного прапора та прапора кримських татар, який у той час виглядав як блакитне полотно з центральною жовтою смугою.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Прапор Кримської народної республіки

 

Втім, більшовики не визнавали ані УНР, ані КНР. Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників, що об'єднала всі національні громади Криму, надали два кінні та один піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною кількістю близько тисячі осіб. Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, проте більшовицьким інтервентам вдалося повалити республіканську владу, захопити весь півострів та влаштувати на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами кримськотатарських селищ. Так звана Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, що увійшла до складу РРФСР, проголошена 19 березня 1918 р.

На початку 1918 р. у зв'язку з такою зімною влади в Криму починає змінюватися політика УНР стосовно Криму, що, ймовірно, було пов‘язано як з оголошенням самостійності УНР і, відповідно, новими підходами до державотворення, так і з нездатністю кримськотатарського національного руху встановити контроль за регіоном (зник гідний партнер в вигляді КНР), перетворенням ЧФ на інструмент боротьби з УЦР і встановлення ліворадикальної диктатури. У січні 1918 р. УЦР ухвалила закон, яким військовий ЧФ було оголошено українським. У лютому-квітні 1918 р. УНР бере курс на встановлення контролю над ЧФ, Севастополем та Кримом у цілому з гарантуванням прав кримськотатарського народу.

Україна планувала використати Крим так, як Польща після першої світової війни Гданськ, тобто відкрити собі ворота до морської торгівлі.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Севастополь у Криму мав стати українським Гданськом

 

Влада УНР не дає дозволу на перехід із Румунського фронту та деяких інших українських регіонів через південь України до Криму мусульманським частинам, а у квітні 1918 р. спрямовує туди частини Окремої Запорізької дивізії Армії УНР із завданням зайняти Севастополь. Проти цього протестує Всеросійське мусульманське військове шуро. Так шляхи українських державних структур і кримськотатарського національного руху знову починають розходитися, набирають суперечливого або часом і конфліктного характеру.

У квітні 1918 р. кримський півострів був відвойований силами армії УНР та німецької армії (див. Кримський похід УНР). В Криму в цей час тривав жорстокий більшовицький терор. Революційні матроси масово розстрілювали людей, головним чином, офіцерів. В Сімферополі розстріляно 100 офіцерів та 60 цивільних осіб. Налякане та стероризоване населення шукало будь-якого порятунку від червоної вакханалії. В цих умовах Кримська група УНР під командуванням полковника Петра Болобочана наступала на Сімферополь. 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Петро Болобочан

 Після бою панцерних потягів ворога та нашого авангарду та бронепотягів за станцію Сарабуз (суч. Гаврдійське) більшовики зрозуміли що українці вже біля Сімферополя. Але вжити якихось заходів «Штаб оборони» вже не встиг. О 10 годині ранку 24 квітня відділ Запорожців, який наступав дорогою Джанкой-Сімферополь увірвався до Сімферополя.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Станція Сарабуз

А кінний полк ім. Костя Гордієнка пройшов в обхід Сімферополя гірськими стежками з Кара-Кіята (суч. с. Грушеве) на Бахчисарай. Трудно уявити собі паніку, яка здійнялася після того як авангард першого відділу вдерся на автомобілях до центру Сімферополя, де знаходився «Штаб оборони Кримської Республіки». Гарнізон Сімферополя розсипався по всьому місту, не виявляючи жодного опору. Населення міста, не орієнтуючись, зі страху поховалося. Весь «Штаб оборони» в комплекті захопили в полон наші війська. В більшовицькому штабі захоплено скарбницю, листування, проекти та мапи, зокрема укріплень Сиваша. Тим часом головні сили української Кримської групи наближалися до міста. За дві години вони були вже тут і розпочали очищення міста від більшовиків. Місто оточено тісним кордоном та розпочалося виловлювання більшовиків. Раптове захоплення штабу призвело до того що більшовицький штаб в Севастополі ще 4 години підтримував телеграфний та телефонний зв’язок з Сімферополем. З балачок організованих українцями в цей час вдалося довідатися про панічні настрої більшовиків в Севастополі. Завдяки цьому вдалося зловити і більшовицького комісара, який був відправлений з Севастополя для організації оборони Сімферополя.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Ларіон Сесь – сотник 2-го Запорізького пішого полку, учасник Кримського походу (першим увірвався до Сімферополя)

На залізничному вокзалі Сімферополя полковника Болобочана привітала депутація місцевого самоврядування, яка від імені мешканців міста щиро вітала його як свого визволителя. Мешканці раділи, що Сімферополь зайняли українські війська, а не німецькі. Делегати просили Болобочана відвідати міське самоврядування, яке зібралося в повному складі. Щоб привітати українське військо. П. Болобочан спочатку відмовився, керуючись одразу в подальший похід. Проте затримка з переформуванням ешелонів дала йому можливість відвідати Сімферопольське самоврядування. Він вирушив на машині в центр міста. Очевидець писав про реакцію місцевих мешканців на появу українського війська і його командувача: «Ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями і з таким захопленням, як робило це населення Сімферополя та інших зайнятих кримських місцевостей». Чи можете ви уявити собі це у сучасному українському Сімферополі?

Привітання тривало всю дорогу Болобочана до зали засідань самоврядування. Тут міські представники попросили його призначити українську адміністрацію міста і військову владу, обіцяючи з свого боку допомогти війську чим буде можливо. П. Болобочан признався, що доручень на формування в Криму української влади не має. Тоді міські представники попросили передати українському уряду, що радо вітатимуть у себе українську адміністрацію. Тут до нього звернулося також командування кримського кінного полку, який роззброєний більшовиками стояв в місті з проханням бути включеним у війська українців. Після того як наказ на це було віддано, подякувавши за привітання Болобочан від’їхав на вокзал, де його зустріли представники німецького командування. Вони щойно приїхали спеціальним панцерним потягом та вимагали від українського командувача припинити наступ. Інакше вони погрожували силою домогтися свого. Болобочан пообіцяв німцям припинити наступ, а сам посадив 1,5 тисячну груп на машини (частково захоплені в Сімферополі) та кинув їх в подальший наступ. 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Всеволод Петрів – командир кінного полку імені Костя Гордієнка

 

Приблизно у той самий час гордієнківський полк захопив Бахчисарай. Настрої гордієнківців добре ілюструє цей фрагмент зі спогадів командира кінного полку імені Костя Гордієнка В. Петріва. Полк перед вирушенням на Крим мітингував перед ешелонами. Побачивши свого командира, запитують строго: «Батьку! А чого ж то ми у татарську землю ліземо? Чи то нас звали? А чи то наша, своя під доброю охороною. Чи мабуть у нас війська забагато, а землі замало?». Петрів відповів повагом:

- Хіба ж ви хлопці, не знаєте, що в Криму – Севастополь, а в Севастополі – Чорноморський флот – кому він належить?

- Український! – загули навкруги гайдамацькі голоси.

- Авжеж! Ну зрозуміли?!

- Добре, батьку. Підемо! Здобудемо!

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Солдати УНР

 

Тоді Полк В. Петріва насправді отримав історичну місію. Бо назустріч українському війську приїхали делегації від багатьох міст Криму, які заявили, що нетерпляче чекають на українців, бо їм обридла більшовицька вакханалія. Делегація Севастополя у складі 64 чоловік підтвердила: «Севастополь здається без бою, коли його братимуть українські війська». А представники Керчі розповіли, що у них «приховані від більшовиків великі запаси хліба, тютюну і риби та інших товарів. І все це з охотою відправляють в Україну, якщо українці займуть це місто».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Крим та Сімферополь поспішили окупувати німці

 

Проте подальший наступ українських частин у Криму було зупинено під тиском німецького командування, що відрядило до Криму свої власні частини з метою встановлення контролю над територією півострова.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Ринок в Сімферополі, 1918 р.

В Сімферополі до Болобочана ще раз з’явилася делегація сімферопольців, яка просила прийняти їх в українську державу. Про це було повідомлено отамана Натієва. Який їхав в Київ і мав передати туди бажання місцевих мешканців. Українці вирішили відступити на Мелітополь щоб бути там напоготові. Місто було залишено 27 квітня. Відійшли з Криму і гордієнківці.

Цікаві подробиці щодо походу на Крим та Сімферополь оповідає також Павло Шандрук в майбутньому герой боїв з німцями під Томашовом в 1939 р. та командир української дивізії СС «Галичина», який під час походу організував імпровізований бронепотяг, яким він проривався до Криму через Перекоп: «Коли потяг наблизився до Сімферополя, мешканці розташованих біля станції будинків кричали, що міст через Салгир (наразі в міській смузі Сімферополя – авт.) заміновано. Проте уважне обстеження мосту показало, що не було жодних ознак його мінування. Оглядаючи станцію з-поміж будинків ми побачили справжній панцерний потяг з людьми навколо нього. Моя артилерія та кулемети були готові відкрити вогонь без наказу, адже якби більшовики були готові відкрити вогонь доля нашого потягу вирішувалася б за долі секунди. Коли наш потяг подолав поворот, так що наша гармата попала в зону прицільного вогню, ми кілька разів стрелили з неї. Проте більшовицький потяг не відповів. Ми надалі продовжували рухатися вперед, тоді червоний потяг залишив станцію і моряки почали заскакувати в нього на ходу. Ми стали на станції на кілька хвилин і я висадив на ній взвод козаків з двома кулеметами. Наш потяг вирушив далі і незважаючи на те, що нас обстрілювала з далека червона артилерія, в стінках доїхали ми до станції Булганак (біля Керчі - авт.). Я виставив варту на найближчих пагорбах і ми відпочивали цілу ніч. Повернувшись до Сімферополя на дрезині побачив, що місто окуповано кавалерією полковника Петріва. Місцеве населення гостинно вітало нашого командира отамана Болобочана, а екіпажу нашого потяга татари подарували бочку вина «Ізабелла». Я був здивований, коли отаман Болобочан наказав мені щоб я не посувався вперед, дозволив німецькому бронепотягу проїхати, а потім повернувся до Сімферополя. Німецький бронепотяг минув нас на світанку...після чого я повернувся до Сімферополя. Там моїм очам відкрилася незвичайна картина: колії знаходилися в руках українських козаків, озброєних кулеметами, в той час як навколо них розляглися також з кулеметами німецькі відділи. Командир німецької дивізії генерал Кош вимагав, щоб отаман Болобочан вивів наші війська за Перекоп, проте Болобочан відмовився виконувати так пересування не маючи на то наказу від нашого уряду. Накази відійти на північ в кінці кінців прийшли біля опівдня і німці почали займати станцію. Однак місто і далі продовжувало перебувати в наших руках, так як полковникам Петріву та Алмазову треба було щонайменше 24 годин, щоб евакуювати свої відділи. В тим заметі – і то не жарт – наші козаки знайшли спосіб щоб викрасти замки з двох німецьких кулеметів, проте отаман Болобочан наказав повернути забрані частини, коли стало зрозуміло, що німецькі кулеметники будуть віддані під трибунал за брак уваги і стануть перед розстрільною командою».

Цікаво, що серед вояків УНР були і вихідці з Сімферополя, зокрема, В. Кущ (10 листопада 1887 р., Сімферополь-21 листопада 1942 р.) – український військовий, начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР, генерал-хорунжий, який спочиває на варшавському цвинтарі на Волі.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Генерал-хорунжий Дієвої армії УНР В. Кущ

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Могила генерала В. Куща на православному цвинтарі на Волі, Варшава

 

30 квітня 1918 р. РСР Таврида була остаточно ліквідована. На думку тодішнього очільника України – гетьмана П. Скоропадського, Крим мав приєднатися до України на правах автономного краю: «…Таким чином, Україна без Криму стати сильною державою не могла б і особливо з економічного боку була б несильною. Так ненатурально відрізана від моря, мусила б Україна обов'язково збільшувати намагання до захоплення цього морського побережжя, а разом з тим повстали б загострені відносини з тією державою, котрій було б передано посідання Криму.» Своєю чергою уряд Туреччини також висував претензії на Крим, використовуючи лозунг татарської самостійності, котрим намагався привабити на свій бік кримськотатарське населення. Проте німецьке командування бажало залишити Крим за собою. Незабаром у Сімферополі постав лояльний їм уряд С. Сулькевича. Він почав проводити політику, спрямовану на відрив півострова від України. Всі заходи Української Держави ігнорувалися. Відкидаючи вимоги уряду Української Держави, Кримський крайовий уряд вирішив 21 липня 1918 р. відіслати делегацію до Берліна. Її метою було добитися від німецького уряду визнання незалежності Криму від України. Тоді Українська Держава з середини серпня оголосила економічну блокаду Криму (виявляється, це вже було у нашій історії). Було припинено залізничний та морський рух і торгівлю.

Одним з українських слідів того часу у Сімферополі є садиба Сімферопольської української громади по вул. Лазеревській (суч. Леніна), 8 (будинок, імовірно, зберігся)  Тут 28-29 серпня 1918 р. під час блокади Криму Українською державою П. Скоропадського, пройшов перший з’їзд українських організацій півострова. З’їзд був скликаний на підставі постанови ініціативного гуртка при Сімферопольській громаді, а також за згодою Кримського уряду генерала Сулькевича та німецького коменданта Сімферополя.

Блокада та тиск простих мешканців Криму на крайовий уряд змусили Сулькевича у середині вересня спрямувати до Києва делегацію. Наслідком наступних перемовин було вироблення прелімінарних умов входження півострову до складу України. У пункті I цього документу зазначалося: «Крим з'єднується з Українською Державою на правах автономного краю під єдиною верховною владою його світлості пана гетьмана».

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

В «окупованому» Україною Сімферополі було увічнено виключно більшовицьких героїв

 

До компетенції українського уряду передавалися зовнішня та митна політика, керівництво армією та флотом. Спільною була фінансова система, експлуатація залізниць, пошти і телеграфу. Кримський півострів одержував свій крайовий уряд, народні збори, які розробляли місцеве законодавство, а також територіальне військо, адміністрацію і статс-секретаря у справах Криму при Раді міністрів Української Держави. Передбачалося, що півострів буде мати свій власний бюджет. Згідно домовленості, ці умови мали бути розглянуті і затверджені Курултаєм та з'їздами національних і громадських організацій Криму. Однак у листопаді 1918 р. почалося повстання проти гетьмана П. Скоропадського.

Після виводу німецьких військ з Криму у листопаді 1918 р. С. Сулькевич змушений був подати у відставку, а 15 листопада на з'їзді представників міст, повітів та волосних земств був сформований новий (другий) склад Кримського крайового уряду на чолі з Соломоном Кримом. Уряд С. Крима спирався на підтримку Добровольчої армії та Антанти, проте не був визнаний більшовиками, які розпочали підготовку збройного повстання.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Будинок кримського уряду С. Крима

 

Цікаво, що за уряду С. Крима на півострові одночасно в обігу перебували різноманітні грошові одиниці, у тому числі, «українські карбованці». Варто звернути увагу також на те, що саме за цього уряду був створений один з двох перших українських природних заповідників – Кримський.

Намагаючись поновити свою республіку, татари зверталися за допомогою до Й. Пілсудського, втім, він переадресував їх до С. Петлюри, який погоджувався лише на автономію Криму у складі УНР.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

В. Вернадський працював у Сімферополі в 1920-1921 рр.

 

На хвилі революційних подій у Криму з’являються нові визначні постаті української історії. Наприкінці 1919 р. Київ захопили війська Денікіна і українську академію наук було закрито. Зважаючи на це, її колишній президент – академік В. Вернадський, з приходом Червоної армії до Києва, переїжджає до Криму, де стає ректором Таврійського університету, який у наш час став університетом імені В. Вернадського. Вчений працював тут у 1920-1921 рр.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Меморіальна дошка на будівлі Кримського етнографічного музею та кухонного корпусу парку Салгирка

 

У Сімферополі меморіальні дошки встановлені у місцях, де працював вчений: на будівлі вже знайомого нам Кримського етнографічного музею на Пушкінській, 18; а також на стіні колишньої Салгірської помологічної станції (кухонний корпус парку Салгирка).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Мапа розселення українців у Криму, 1926 р.

 

До війни чисельність українців у Криму потроху зростала: 1920 р. – загалом 718900 осіб, 7,4 % українців; 1926 р. – загалом 713800 осіб, 10,9% українців; 1934 р. – 832000 чоловік, 10,9 % українців; 1937 р. – 996800 осіб, 12,9 % українців, 1939 р. – 1123800 чоловік, 13,7 % українців. У 1939 р. населення Сімферополя складало 142,6 тис. чоловік. З великими труднощами українцям Сімферополя вдалося в березні 1928 р. отримати дозвіл на відкриття Українського клубу, члени якого протягом трьох років не могли добитися відповідного приміщення, тулячись у приймах у різних школах вечорами у маленьких кімнатках. Та дотація в сумі 50 карбованців на місяць, яку Український клуб одержував з жовтня 1927 р. природно, не могла задовольнити потреб ні бібліотеки, ні клубу з його гуртковою роботою. У скрутних умовах перебувала й початкова українська школа, відкрита на вимогу батьків-українців у 1927 р. Тулилася вона у приміщенні 2-ї об’єднаної школи. У них на площі 53 квадратних метри розміщувалися: сама українська бібліотека, клуб, хоровий, драматичний і музичний гуртки, читальня. Крім того, в цьому приміщенні працювало товариство «Взаємодопомога». Плани розвитку освіти українською мовою в Криму мали підтримку лише до 1932 р., коли було зупинено українізацію.

У міжвоєнні роки Крим входив до РСФСР, що, принаймні, зберегло тутешніх українців від сталінського Голодомору 1932-1933 рр., але не від репресій 30-х рр. ХХ ст.

Місцева українська громада вшанувала пам’ять загиблих меморіальним хрестом у ніші собору святих Рівноапостольних князів Володимира і Ольги, вул. Севастопольська, 17. Проте вже восени 2013 р. табличка з роками Голодомору була зірвана.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Меморіальний хрест Голодомору у Сімферополі

 

З міжвоєнним Кримом пов’язана і значна частина творчого життя відомого українського художника-баталіста Миколи Самокиша. Майстер народився 25 жовтня 1860 р. у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій Академії Мистецтв (1879-1885 р.) він входив до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон), що ставив своєю метою відтворити історичні події і національні особливості з життя і побуту українського народу. В 1886 - 1889 р. вчився у Парижі.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

М. Самокиш – неперевершений український баталіст

 

Від 1919 р. жив у Криму. З 1938 р. керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Самокиш М. ніколи не розривав контактів з Україною. У кінці 1890-х р. - на початку ХХ ст. часто приїздив до України, зокрема, до Харкова, брав участь у виставках в Україні. З 1898 р. разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины», -  «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви укр. орнаменту» (1902) майстер опрацював сам. На початку 1900-х р. М. Самокиш брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 р. кожного літа працював в Україні, а з 1928 р. – у Харкові. Художник виконав давно задуманий цикл творів з української історії і козацьких воєн: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Бій під Жовтими Водами», славетний «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» та багато інших (див тут).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

«Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» М. Самокиша

 

Помер художник 18 січня 1944 р. у Сімферополі, похований на І Цивільному кладовищі Сімферополя (Староруське). Могила розташована біля храму Всіх Святих. Ім’ям М. Самокиша названо одну з вулиць міста. Проте мало хто знає, що сталося це ще за життя художника перед війною. У Державному архіві АРК вдалося відшукати документ: «Выписка из протокола № 10  Заседания исполкома симферопольского Горсовета депутатов трудящихся от 16. VIII. 1940 года 1.О присвоении Кооперативной улице имя Академика тов. Самокиша. В связи с исключительными заслугами Академика тов. Самокиша перед русским искусством, а также учитывая крупнейшую роль его в деле развития изобразительного искусства в Крыму, в день юбилея  80 – летия  присвоить имя Академика Самокиша улице Кооперативной. П/П Председатель Исполкома  Горсовета депутатов трудящихся – Н. Русинов». 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Могила М. Самокиша на Староруському кладовищі Сімферополя

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

 

Вул. М. Самокиша у Сімферополі

 На честь художника названо також Кримське художнє училище (на перетині вул. Тамбовської та Лихого), де відкрито меморіальну кімнату художника. Тут також встановлено і чудовий пам’ятник цьому українському художнику. 

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Місце розміщення художнього училища та пам’ятника Миколі Самокишу

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник Миколі Самокишу

Для того, щоб ознайомитися з творчістю майстра, завітаємо до експозиції Сімферопольського художнього музею, вул. Карла Лібкнехта, 35 (так-так, з цим без змін), та оглянемо чисельні козацькі сюжети, надзвичайно реалістичний «Бій на озері Хасан», монументальні полотна з кримської історії «Подвиг 5 моряків під Севастополем», «Перехід через Сиваш» та ін.

Окрім того, у колекціях Сімферопольського художнього музею знаходиться дуже цікава колекція україністики – твори українських та російських художників кінця ХІХ-поч. ХХ ст. на українську тему: твори С. Зорянко, портрет відомого українського мецената П. Терещенка роботи Н. Кузнєцова, «Ай-Петрі» та «Вечір» С. Васильківського, «Жниця» В. Васнєцова, «М. Крамской» - офорт Т. Шевченка, українські види Є. Міхальцова, «Осінні мотиви» М. Волошина, «Присяга Хмельницького» К. Ломикіна, «Солоха і дяк» І. Репіна, «Місячна ніч на Дніпрі» А. Куїнджи, «Хатка» Г. Світлицького, твори К. Трутовського, О. Мурашко та ін.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

У Сімферопольському музеї зберігається авторська копія відомої роботи А.І. Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі»

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

До речі, будівля музею історична – це офіцерський клуб Литовського полку

 

Колекція української тематики в образотворчому мистецтві присутня також у Музеї історії м. Сімферополя, вул. Пушкіна, 17.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Музей історії міста Сімферополя

 

Друга світова війна, як відомо, прийшла до Криму вже 22 червня 1941 р., коли німці бомбардували Севастополь. У частинах 51-ї та окремої Приморської армій, а також Чорноморського флоту Крим, а потім Севастополь обороняли тисячі українців. Сімферополь був окупований гітлерівцями 2 листопада 1941 р. (Окупація Сімферополя).

З початком радянсько-німецької війни на Україну потягнулися похідні групи ОУН (м). В їх складі Гриць Вольчак, Іван Мор'як, Іван Осадчук і Степан Тесля — подалися до Сімферополя. До столиці Криму люди Осадчука діставалися манівцями, позаяк не мали жодних документів. За кількадесят кілометрів від столиці, в селі Михайлівка Сакського району, підпільники натрапили на невеличку громаду "вільних козаків-українців", які радо зустріли прибулих. Але залишитися там надовго оунівці не могли. Обидва Івани — Мор'як та Осадчук — зупинилися на околиці Сімферополя, Тесля з Вольчаком попрямували до центру. Там їм пощастило — прямо на вулиці вони знайшли українця, який допоміг похідній групі облаштувати перші конспіративні квартири в місті. Проте багато мільниківців загинуло по дорозі в Крим. До Сімферополя вдалося добратися також провіднику ОУН(м) Борису Суховерському, який у лютому 1942 р. на конспіративній квартирі Базилевича зорганізував зустріч оунівців Ярослава Савки, "Віктора" та "Павлика" з п'ятьма сімферопольцями. Суховерський і Савка розповіли про західноукраїнську інтелігенцію та молодь ОУН(м), відправлену на середньо-східні землі України, роздали газети "Наступ", "Краківські вісті", журнал "Пробоєм". Друга зустріч відбулася на вулиці Профспілковій у квартирі Володимира Шарафана. У мельниківців були ще дві явки — одна на провулку Тихому в Сімферополі, а друга — в млині у Старому Криму. Надалі їхня активність цілком загубилася серед бурхливої діяльності, розгорнутої бандерівцями.

Конспірацію у Сімферополі з 1941 р. розгортає і ОУН(б). Щоб, по-перше, мати прикриття своєї діяльності, а по-друге, допомогти місцевому українському населенню, група Теслі започаткувала навесні 1942 р. дві легальні організації: капелу бандуристів та споживчий кооператив "Український консум". Капела невдовзі перетворилася на Український музично-драматичний театр ім. Шевченка, що налічував близько 60 осіб і давав вистави у Сімферополі, Севастополі, Джанкої та Ялті. Зокрема, 2 червня того року у вже відомому нам Симферопольському міському театрі  відбулася кримська прем'єра "Запорожця за Дунаєм". Директором і художнім керівником працював Іван Петренко, адміністратором — Іван Мор'як, який кожну поїздку використовував для розвитку українського підпілля. Упродовж 1942–1943 рр. вистави й концерти театру так посприяли зростанню національної свідомості місцевих українців, що німецька влада стала трактувати як перешкоду своїй діяльності і навіть заарештувала на певний час директора.

Завдяки "Українському консуму" вдалося налагодити харчування інтелігенції, що найбільше потерпала від голодної зими, зокрема великого художника-баталіста Миколи Самокиша. Пізніше, 7 липня, для цих потреб було створено "Бюро допомоги українцям" ("Стіл допомоги найбіднішому українському населенню") при міській управі (де вона знаходилася?), чиїми стараннями вдалося відкрити в Криму кілька початкових (зокрема, одну у Сімферополі) та середніх українських шкіл. Бюро спробувало навіть побудувати автокефальну церкву в Сімферополі, але для неї не вдалося знайти священика. На роботі в "консумі" легалізувався Вольчак, а Тесля, як новий голова всього підпілля, залишався в тіні.

Трохи раніше, 28 червня, при Головному поліцейському управлінні столиці було відкрито спеціальну комісію для виправлення паспортів українцям, помилково записаним як росіяни (за стислий час виправлено близько 4 тис. документів). Але з діяльністю установи стався казус: оскільки поширилися чутки, що українські магазини відтепер обслуговуватимуть лише власників "правильних" аусвайсів, то "через це в українці позаписувалися люди, які самі й батьки яких ніколи не бачили земель України і яким за інших обставин і на думку б не спало перекинутися на українців". Найбільше охочих стати "новими українцями" виявилося серед росіян — особливо народжених на українських землях. Життєвий комфорт був важливіший за радянську ідентичність.

Після налагодження сталого зв'язку з материковою Україною до Криму почала надходити й література: книжки з української історії та літератури, видані як легально, так і самвидавом. Книжки вагомо спричинилися до популяризації самостійницьких ідей, головно серед молоді. ОУН друкувало періодику, зусиллями самого Ларжевського було надруковано понад 500 листівок політичного характеру, розповсюджувалися матеріали через легальні органи: національний комітет, споживчий кооператив, початкову школу в Сімферополі, директором якої був оунівець Іван Тихонович, тощо.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Один з керівників ОУН в Криму –Леонід Ларжевський

 

Але після збройного нападу на гестапо в Джанкої, скоєного в травні, про що вже йшлося, німці вдалися до репресій проти учасників підпілля і повністю втратили довіру до легального українського руху. Розпочався його поступовий занепад: восени 1943 р. було закрито український театр, у жовтні, за невиконання безглуздого наказу надати для охорони залізниці 400 бійців, розпущено Український комітет. Врешті-решт, за прикриття підпільникам залишилися правити кілька господарських установ, але з початком блокади Криму радянськими військами вони ледь животіли. Звільнення Криму радянськими військами припинило діяльність ОУН в Криму і Сімферополі.

У парку поблизу відновленого Олександро-Невського собору стоїть танк Т-34. Це не звичайний танк Т-34-85, а більш рання модель з 76 мм. гарматою. Цей пам’ятник не тільки нагадує нам про українців, які у складі 4-го Українського фронту визволяли Крим та Сімферополь, але і про те, що саме в українському Харкові був розроблений і налагоджений випуск цієї бойової машини.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Символ звільнення міста – танк Т-34

 

Деякі вулиці Сімферополя названі іменами героїв тієї війни – українців. Зокрема, вул. Мальченка в аеропорту Сімферополя. Мальченко Михайло Павлович гвардії лейтенант – Герой Радянського Союзу. Уродженець с. Чаплинка на Херсонщині, навчався у залізничному училищі у Сімферополі. З 1943 р. перебував на фронті у складі штурмової авіації. До речі, його сестри загинули в окупованому Сімферополі. Одна з них – Шура, пішла під кулі, захищаючи дітей-євреїв…М. Мальченко похований на військовому кладовищі в Сімферополі (Могила М. Мальченка).

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

М. Мальченко – льотчик -штуромовик

 

Сімферополь був звільнений 13 квітня 1944 року. Проаналізуємо лише один уривок з офіційної інформації про звільнення міста: «13 квітня 1944 року місто було без опору зайняте Червоною Армією. Вранці першими увірвалися в місто танки 79-ї бригади полковника Петра Архіпова та 101-ї бригади підполковника Михайла Хромченко, в Сімферополь увійшла 26-я мотострілецька бригада полковника Антона Храповицького і 6-а гвардійська танкова бригада полковника Василя Жидкова. З півночі наступала 279-та стрілецька дивізія генерал-майора Володимира Потапенка. До одинадцятої ранку червоноармійці зустрілися до набрали Сімферополь трохи раніше загонами партизанів 1-ї бригади (командир Федір Федоренко) Північного з'єднання і підпільниками, що діяли в місті». Виділені масним прізвища красномовно свідчать про внесок до цієї справи українців. Так, і М.П. Мальченко, і вищевказані командири радянських частин, і тисячі рядових червоноармійців – це такі самі українці, як і вояки Української повстанської армії. Кардинальна різниця наших поглядів на них – це виключно ознака низької національної свідомості наших співвітчизників і нерозуміння драми народу, частина якого продовжувала захищати первинні національні цінності, інша ж частина служила, як могла, своїй вже радянській Україні.

Панування російсько-радянської ідеології в «окупованому» Україною Криму найкраще ілюструє так званий «пам’ятник жертвам УПА», зведений на Радянській площі. У той самий час українські патріоти-кримчани – опоненти більшовицького режиму на Кримській землі, так і не були увічнені. У цьому українцям Криму не вдалося виробити такої рішучості, як в їх татарських колег, які, не зважаючи на виття проросійських сил, вшановують своїх героїв часів важких випробувань другої світової війни.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Так званий «Пам’ятник жертвам УПА»

 

Приплив українців до Криму відбувся восени 1944 р., коли після варварської депортації кримських татар та інших малих народів Криму сюди переселяли наших співвітчизників (разом з росіянами та білорусами) для «відновлення зруйнованого війною господарства». Серед них були і вимушені переселенці з наібльші західних українських етнічних земель - Холмщини та Підляшшя, яких переселяли сюди в рамках так званого обміну населенням між ПНР та СРСР. Розселення новоприбулих йшло переважно в Алуштинському, Балаклавському, Бахчисарайському, Білогірському та Судакському районах. В 1944 р. з 379000 мешканців Криму 21 % становили українці.

Перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі України, що підтверджувало доцільність включення її до складу України ще за часів УНР). Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна до 1954 р. надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання і будівництва.

З 1952 р. у Сімферополі мешкала українська народна майстриня В. Роїк. Віра Роїк народилася 25 квітня 1911 р. у місті Лубни (нині Полтавської області). Її батьками були Лідія Еразмівна Сосюрко (Яворська) – художник-графік, та Сергій Онуфрійович Сосюрко – залізничний службовець. Закінчила Московський художній інститут 1963 р.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Віра Роїк

Вперше свої вишивки В. Роїк виставила 1936 р. на Всесоюзній виставці у Москві. Загалом майстриня організувала 140 персональних виставок своїх творів «Український рушничок», у тому числі, у всіх обласних центрах України, а також у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині. Брала участь у 287 загальних художніх виставках у СРСР, Україні і за кордоном, у тому числі, у Бельгії, Франції, Угорщини, Італії, Монголії, США, Хорватії. Роботи В. Роїк зберігаються у 43 музеях різних країн світу. Вишивальниця є засновницею музею декоративного мистецтва народних умільців, салону живопису самодіяльних художників Криму і школи української вишивки у Криму. Роїк В. була членом Національної спілки майстрів народної творчості України. Володіла 300 видами технік вишивання народів світу. Твори майстрині зібрані у меморіальному музеї української вишивки, що діє у рамках Сімферопольського етнографічного музею.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Президія Верховної Ради СРСР, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські і культурні зв'язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, ухвалила 9 лютого 1954 р. Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подію приурочили до 300-річчя Переяславської ради. Верховна Рада СРСР 26 квітня 1954 р. прийняла Закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР» відповідно до радянського законодавства. З приводу цієї події часто поширюється дезінформація про те, що натомість Україна передала до складу РРФСР частину своїх історичних територій, які межували зі Смоленською, Курською, Білгородською, Воронезькою областями. Окрім того, начебто Ростовській області було передано велике місто Таганрог з Таганрозькою округою, де переважна більшість населення на той час визнавала себе українцями, а також до Росії перейшла Шахтинська округа на Донбасі та Стародубщина на Сіверщині. Ці землі дійсно колись входили до України, але були передані до складу РСФСР раніше.

Однак тоді, в вигляді Криму, Київ отримав великі площі посушливих степів без води і будь-якого натяку на зрошення, без електрики і енергоресурсів. Та сьогодні мало хто згадує про це.

Загалом економіка Кримської області після передачі її до складу УРСР суттєво зросла. Тут розвивались як традиційні галузі – курортна, виноробна, консервна, садівництво, вівчарство, так і нові: з'явилися хімічна, металургійна і суднобудівна. Зросли капітальні вкладення у народне господарство області. Так, 1956 р. порівняно з 1953 р. видобуток залізної руди зріс на 36%, виробництво електроенергії – на 57%, консервів – на 54%, вина – на 104%, будівельного каменю – на 72%, гіпсу – на 39%. З 1956 на півострів перестали завозити городину, оскільки місцеві господарства почали вирощувати її у достатній кількості. В 1953-1963 р. випуск валової продукції промисловості Криму збільшився у 3,4 рази. Капітальні вкладення до народного господарства зросли майже втричі і склали понад 1,5 млрд. крб. Було побудовано 76 великих промислових об'єктів. За десятиріччя (1953-1963 р.) у містах і робітничих селищах було споруджено будинків загальною площею понад 2,8 млн. кв. м. Виросло 78 нових шкіл на 37550 місць, на 11,5 тис. збільшилася кількість місць у дитячих садках і яслах. Майже на 1,5 млн. зросла кількість відпочивальників на курортах Криму. Помітних успіхів досягло сільське господарство. Валове виробництво м'яса становило 160% порівняно з 1953 р., виробництво молока зросло більш як вдвічі, винограду – у 14 разів. Площі під садами розширилися втричі, а під виноградниками – у 9 разів. Кількість фахівців з вищою освітою збільшилась більш ніж вдвічі. Станом на 1959 р. у Криму проживало 1201500 чоловік, з яких 22,3 % становили українці, а 1979 р. - 2135900 чоловік, 25,6 % українців.

З 25 листопада 1954 р. українську мову почали викладати у п’яти початкових класах шкіл №21 та 24 та початковій школі №12 Сімферополя. Російські шовіністи започаткували опір, який вилився у скаргу на примусове введення української мови в 15-й середній школі м. Сімферополя. 

У зв’язку з лисенківщиною до Криму потрапили і деякі провідні українські вчені генетики. Зокрема, тут в кримському відділенні АН СРСР з 1949 по 1955 року працював у відділі ботаніки Кримської філії АН СРСР відомий генетик та селекціонер Петро Климентійович Шкварніков. Протеможливостей для роботи по генетичній тематиці тут не було. Вчений проводив досліди з проблеми двухурожайної культури картоплі на півдні СРСР, протягом яких був розроблений метод двухурожайної культури картоплі для вирощування здорового насіннєвого матеріалу.

У зв’язку з приєднанням до України Сімферополь переживав розквіт. Населення міста в 1959 р. нараховувало 187,6 тис. а в 1970 - вже 249,053 тис. чоловік. У місті відбулися деякі зміни. Так, вирішено було відкрити український театр. Для цього 1955 р. сюди був відряджений Київський пересувний музично-драматичний театр з тим, щоб він влаштувався у місті і став стаціонарним. Спочатку він не мав своєї будівлі, потім йому виділили будівлю клубу МВС на вулиці Менделєєва (тут зараз знаходиться Кримськотатарський театр). У процесі реконструкції центру міста було вирішено спорудити модерну будівлю і розмістити там саме Український театр. Нова будівля театру була побудована 1977 р. за проектом архітекторів С. Амзаметдіновой, В. Юдіна та інженера Е. Бикова у сімферопольському середмісті за адресою пр. Кірова, 17. На час відкриття (1977) це була найкраща і найсучасніша театральна сцена в УРСР. Наразі (від 1994 р.) театр має і малу сцену. Керівник театру – заслужений працівник культури України, лауреат премії АРК В. Загурський, головний режисер – заслужений артист України Ю. Федоров, головний диригент – заслужений діяч мистецтв АРК, лауреат премії АРК О. Коваленко.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кримський академічний український музичний театр

 

Також після приєднання до України виникла ідея перейменування одного з найстаріших кінотеатрів міста на честь Т. Шевченка. Перша частина будівлі кінотеатру була побудована ще 1904 р. підприємцем Л. Сухомлиновим. Тут ним був влаштований перший у Криму ілюзіон "Баян" з переглядом сінематографа.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кінотеатр імені Т. Шевченка 1959 р.

 

В 1915 р. до кінотеатру була прибудована знаменита арка, прикрашена ліпниною. Будівництво вів архітектор М. Краснов.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кінотеатр імені Т. Шевченка ще з написом

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Сучасний вигляд

 

Будівля кінотеатру є пам'яткою архітектури, яка входить до переліку пам'яток культурної спадщини України. Втім, наразі напис з назвою «Кінотеатр імені Тараса Шевченка» ліквідовано.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

В 1954 р. із переходом Кримської республіки до складу УРСР кінотеатр було присвячено Т.Г. Шевченкові (у кінотеатрі знаходиться погруддя українського поета)

 

З’явились у Сімферополі об’єкти, названі ім’ям іншого визнаного радянською владою класика української літератури, – І. Франка. Це бульвар у центрі міста, а згодом і Кримська республіканська універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка на вул. Набережна, 29 А.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кримська республіканська універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка

 

В 1998 р. до 215-річчя міста на бульварі Івана Франка письменнику було встановлено скромний бюст.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник І. Франку у Сімферополі

В 1950-х рр. у Сімферополі також з’явився готель «Україна» (збудований в 1950 х рр.) по вул. О. Невського 7. Нещодавно реконструйований, він є одним з найкомфортніших готельних комплексів столиці Криму.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Готель "Україна" в Сімферополі

Навіть побіжний аналіз міської топоніміки Сімферополя свідчить, що у назвах вулиць і площ тут досі домінують безликі радянські назви, пов’язані з армією, професіями чи радянськими діячами. Назв, пов’язаних з материковою Україною, декілька: Дніпропетровський провулок, Полтавська вулиця і провулок, вулиці Київська та Запорізька. До речі, дуже цікавою і оригінальною є одна сімферопольська назва – вулиця Ковилова.

З тим, як радянська імперія наближалася до свого закономірного кінця (рано чи пізно розвалюються усі імперії), оживали включені до її складу народи. Добрим прикладом порозуміння українців та кримських татар є встановлений у Сімферополі пам’ятник дисиденту – генералу П. Григоренку, який у радянські часи активно виступав на захист прав кримськотатарського народу.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Пам’ятник П. Григоренку на Радянській площі (площі Григоренка)

 

Ініціювали встановлення пам'ятника Меджліс кримськотатарського народу, Кримська єпархія Української православної церкви Київського патріархату, Кримське місіонерське товариство "Милосердя". На відкритті пам'ятника голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат України М. Джемілєв, зокрема, сказав, що впродовж багатьох років мужні виступи Петра Григоренка, його звернення до міжнародних організацій, прес-конференції дали змогу підняти кримськотатарське питання на міжнародний рівень. М. Джемілєв також відзначив, що пам'ятник встановлено всупереч рішенням міських властей. Петро Григоренко, якого у часи СРСР обвинувачували в антирадянській діяльності, двічі перебував у тюремному ув'язненні, п'ять років утримувався у психлікарні. В 1977 р. його позбавили громадянства СРСР. Помер він 1987 р. у США. Президент України 17 жовтня 1997 р. підписав Указ про нагородження П. Григоренка орденом "За мужність" посмертно. Проросійські активісти не один раз погрожували знищити пам’ятник, втім, татари активно захищають його.

Напередодні розвалу СРСР у1989 р. у Криму мешкало 2430500 чоловік, 25,8 % з них – українці. Незалежність України відновлена 24 серпня 1991 р., невдовзі над Сімферополем здійнявся український державний прапор. Здійснилося те, що планували ще на початку ХХ ст. діячі українського державницького руху – сателіт України де факто – Крим, став її частиною де юре, як автономна республіка. При цьому російська спільнота зовсім не оцінила факту того, що Україна, порушуючи власну Конституцію, пішла на надання автономії Криму. У свідомості багатьох кримчан запанував міф про т. зв. «українську окупацію». Зауважимо, що за всю історію входження України до Росії, остання не допускала навіть думки про надання українцям автономії хоча б на найменшому ступені.

У Сімферополі за переписом 2001 р. мешкало 343,644 чоловік. З них 76147 українців, що становило 21,3 % населення міста. Чим же жило місцеве українство у Сімферополі?

Духовним центром свідомого українства Сімферополя є Кримська єпархія, яку було засновано 1996 р. Її становлення відбувалось у важких умовах, насамперед через упереджене ставлення до УПЦ КП представників влади та проросійських організацій. Та незважаючи на тиск, вона розвивалася, відкривалися нові парафії. Цього ж року Патріарх освятив кафедральний собор святих Володимира й Ольги (будівлю передано до оренди єпархії на 50 років, колишній Будинок офіцерів). Першим керівником єпархії став єпископ Антоній (Махота). Він отримав титул "Сімферопольський та Кримський". Єпископ і подиякон кафедрального собору святих Володимира і Ольги Климент (Кущ) прийняв керівництво 2000 р.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Кафедральний собор святих Володимира й Ольги

 

Патріарх Філарет благословив початок будівництва військової церкви на честь святого великомученика Климента Римського у місті Севастополі на запрошення командувача Військово–Морських Сил України адмірала І. Тенюха 2006 р., а також взяв участь у святкових заходах, присвячених річниці заснування Військово-Морських Сил України. Наразі даний храм разом з базою вже відібрано окупантами, а пам’ятний знак на честь річниці ВМС України знищено.

Сьогодення єпархії в «окупованому» Україною було таким. Кількість парафій в єпархії – 40, та через брак священиків повноцінно функціонують не більше 15. Місцева влада практично не виділяє землю для будівництва храмів. Загалом єпархія має у розпорядженні 9 приміщень пристосованих для молитов (2 з них – на території Севастополя), 2 приміщення орендуються на території АРК. З 1992 р. було збудовано 3 типові храми (всі в АРК), наразі будуються ще 3 (2 з них на території Севастопольської міськради). В єпархії функціонує 1 монастир, проте йому офіційно землю так і не виділили. Працюють 4 недільні школи (АРК), виходять 2 періодичних видання (1 в АРК і 1 – у Севастополі). Ведуть свою діяльність 3 православні місії та 1 братство.

Проведене 2008 р. Центром Разумкова соціологічне дослідження свідчить, що 11 % мешканців півострова є вірянами Української православної церкви Київського патріархату. У липні 2012 р. Сімферопольська міська рада виділила Кримському єпархіальному управлінню землю (0.49 га) під будівництво кафедрального собору Христа Спасителя.

Єпархіальне управління знаходиться при Кафедральному соборі святих Рівноапостольних князів Володимира й Ольги у м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17-А, тел.: (0652) 48-01-18. Тут же знаходиться православна місія розвитку, тел. (0652) 52-12-27. Але й його окупанти активино намагаються ліквідувати.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Ця мужня людина-Архієпіскоп Сімферопільський і Кримський УПЦ КП Климент захищав українські гарнізони під час окупації Криму Росією. В умовах російської окупації він відстоює права Української церкви в Криму  

Зокрема 31 серпня 2017 р. російські судові пристави за підтримки силовиків вивезли цінне церковне начиння з храму Української православної церкви Київського патріархату. За словами архієпископа Сімферопольського і Кримського УПЦ КП Климента, пристави забрали хрест, церковний посуд, раритетні ікони, столовий посуд з порцеляни і богемського кришталю, що були подаровані церкві, а також килими. При цьому опис речей не складався, архієпископу не пропонували підписати акт про вилучення церковного майна. Серед вилученого було майно з каплиці в ім’я Христа Спасителя і майно із закритого раніше севастопольського храму, зазначив архієпископ Климент (детальніше див.).

Переслідування української церкви в окупованому Криму

 

Найближчий до Сімферополя український Храм Преображення Господнього діяв у с. Перевальне Сімферопольського району, вул. Оріхова, 31, (066) 002-41-39, (067) 388-84-51, настоятель о. Іван Катькало. Станом на 2017 р. цей даний храм відібрали представники Московського патріархату - патріархату, який вільно діє в Україні!

Станом на 2014 р. Криму діяли наступні українські громадські організації: Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім»», Наукове товариство імені Тараса Шевченка, Всекримське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, громадська організація «Українська громада Криму». Діє також Дитячий фольклорний ансамбль «Світлиця» під керівництвом І. Михалевської та ін.

Практично єдиною україномовною газетою нашої громади у Криму є і залишається «Кримська світлиця» у Сімферополі.

Донедавна головним стовпом українського Сімферополя була Сімферопольська українська гімназія № 9 (НВК «Українська школа-гімназія»), розташована за адресою вул. Київська, 177. Це україномовний навчальний заклад, заснований у вересні 1997 р. у Сімферополі, в якому вся робота побудована на засадах українознавства та спрямована на розвиток і саморозвиток дитини, її подальшу реалізацію у соціумі. Гімназія приймає на конкурсній основі здібних та обдарованих дітей з Сімферополя та навколишніх сіл, зараз у ній навчається понад 800 учнів.

Ініціаторкою відкриття гімназії стала директорка сімферопольської школи № 21 Лариса Михайлівна Барзут – член Конгресу українських націоналістів. Вона провела всю важку роботу з організації гімназії. Спочатку гімназія існувала у колишньому приміщенні німецької кірхи.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Приміщення колишньої німецької кірхи

 

Коли кірху повернули собі німці, довелося тулитись у декількох приміщеннях. Це тривало, доки Президент України Л. Кучма не продав один з південно-бережних палаців і збудував на ті гроші гімназію. Від початку створення гімназії її директоркою була Наталія Іванівна Руденко. Сімферопольська українська гімназія тісно співпрацювала з Науково-дослідницьким інститутом українознавства, Українським гуманітарним ліцеєм Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, Науково-природничим ліцеєм міста Києва, Економічним ліцеєм міста Києва, Львівською гуманітарною гімназією з поглибленим вивченням українознавства та англійської мови. У гімназії перебували у великій пошані герої історії українського народу, українське слово, українська книга, українська пісня.  В січні 2012 р. в Сімферополі за ініціативи Н.І. Руденко пройшов перший рідзвяний парад звіздарів, а в гімназії було створено музей Різдвяної зірки. У 2006 р. школа увійшла у сотню найкращих шкіл України. Так було донедавна, адже захопивши Крим окупанти вже поставили питання про русифікацію гімназії та домоглися звільнення Н.І. Руденко.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Сімферопольська українська гімназія № 9 (НВК «Українська школа-гімназія»), розташована за адресою вул. Київська, 177

Замість післямови

 

Наш короткий екскурс в історію свідчить, що як за часів Російської імперії та СРСР, так і в умовах «окупованого» Україною Криму, українська громада – джерело міфічного пригнічення російського народу, являє собою окрему колонію на зразок діаспори. Трохи у кращому, але принципово такому самому стані перебуває і татарська громада. Весь навколишній простір цих громад був, є і залишається домінантною російсько-радянською культурною традицією. Весь час українського протекторату над Кримом, він фактично знаходився під контролем Росії. Розміщені тут українські військові частини мали «курортний» характер. Ряди ж міліції та СБУ були просякнуті проросійськими симпатиками. Продовження договору про перебування Чорноморського флоту та військових частин у Криму фактично узаконили приховану окупацію Криму. Ніхто не заважав проросійським силам котролювати Крим, тоді як постачала його Україна. Проте і цього було мало путінському режиму і він перейшов від прихованої окупації до повалення навіть формальної української суверенності у Криму та відвертої анексії півострова. Атмосфера українського Криму та Севастополя останні роки нагадувала атмосферу передвоєнного вольного міста Гданська, де маргінальні елементи домінантної німецької спільноти демонструвала відверту нетерпимість до символів польської державності, її мови та культури. Недарма друга світова війна вибухла у Гданську. Підступне загарбання півострову росіянами, повністю аналогічне фашистській атаці 1939 р. з повалення польської суверенності у місті над Балтикою. Наразі війна вибухнула на сході України. Чи не стане вона, не дай Боже, теж світовою?

Одним з епізодів російського вторгнення стало захоплення гарнізонного будинку офіцерів військово-морських сил України на Пушкінській, 8 у Сімферополі. На жаль, тут український Сімферополь не повторив подвигу польського Гданська і не відкрив вогню проти новітніх путінських фашистів, які штурмували його. Нагадаємо, у Гданську діяли переважно нацистські добровольці, тут у Сімферополі їх брати за кров’ю – шовіністична самооборона та диверсанти.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Польську пошту у Гданську 1939 р. кілька годин обороняли звичайні листоноші

 

Українська армія у Криму, розкладена проросійськими силами, не дала гідного опору, окрім того, частина військовослужбовців, втративши свою честь, перейшла на бік ворога. Лише мобільна прикордонна застава «Масандра» - вогонь на попередження щоб запобігти захопленню частини.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Український гарнізонний будинок офіцерів на вул. Пушкінська, 8 не обороняли професійні українські військові

 

Наразі остання справа – ображатися чи звинувачувати когось. Найголовніше зараз пам’ятати, що у Сімферополі, як і у цілому Криму залишилося вся наша громада. Частина наших співвітчизників була сміливіша за військових, і у непевні перші дні окупації виходила на проукраїнські мітинги.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

Мітинг за Україну біля пам’ятника Т. Шевченкові у Сімферополі

 

Так, анексію Криму не визнав світ, Крим визнано окупованою територією, це значить, що ми навіть у думках не допускаємо його переходу до Росії навічно. Проте поки ми собі щось не допускаємо, ці люди вже фактично опинилися під владою чужої держави. І вони потребують нашого захисту та підтримки. Україна має навчитися займатися своїми громадянами у Криму так само, як і українцями в інших країнах. Адже віддавати їх під повний ідеологічний контроль інших країн – це у перспективі означає – втратити їх.

Отже, мало прийняти закон про окуповані території, необхідно вкладати гроші в українське життя Криму, регулярно і цілеспрямовано їм займатися. Займатися так, як займаються угорці своєю меншиною на Закарпатті, яка все частіше говорить про необхідність надання їй автономії. Необхідно відстояти українську гімназію у Сімферополі, адже, незалежно від пануючого ладу, кожна національна громада має право на свою школу. Необхідно відстояти українські пам’ятні місця та пам’ятники. Відстояти свою гідність.

Український Сімферополь: Наше місце в історії міста над Салгиром

При цьому українці обов’язково мають використати підтримку своїх вірних союзників – кримських татар. Адже саме вони найчастіше, окрім самих українців, стають під синьо-жовті прапори, а їх власний прапор має такі самі барви, як і національний прапор українців. Підтримку кримських татар українці відчували під час всіх головних знакових подій новітньої української історії, зокрема, революцій 2004 і 2014 р., відчуваємо ми її і тепер. Історія показала, що Крим, хто б його не заселяв, є економічним та територіальним сателітом України. Тож, історичні процеси так чи інакше призведуть до повернення рівноваги у регіоні і півострів, а з ним і дорогий нам Сімферополь, повернуться у тій чи іншій формі до української держави.

 

Автор дякую за допомогу в підготовці даного матеріалу Г. Заворотній.

 

Дивіться також:

Цикл Гданськ для українця

Цикл Краків для українця

Дорогичин - Данилова твердиня на Підляшші

Цикл Холм та Холмщина – подорож для українця

Цикл Познань для українця 

Замойські прикордонні зустрічі - українські акценти Замостя

Використані джерела:

В матеріалі використано фото автора, фото з мережі, а аткож часопису "Кримська Світлиця".

От киммерийцев до крымчаков. ІІІ изд., стереотипное/Под ред. И.Н.Храпунова, А.Г. Герцена. – Симферополь: ДОЛЯ, 2006. – 288 с.

Водарскій Я.Є., Єлісєєва О.І., Кабузан В.М. Населення Криму в кінці XVIIІ-кінці XX століть (Чисельність, розміщення, етнічний склад). – М., 2003.

Історичний Сімферополь 

Історія українського флоту

Сергійчук В. Українські державники. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2008. – 296 с.

Сімферопольська гімназія ім. К. Ушинського

http://acrimea.narod.ru/p12.htm

http://cidct.info/uk/publications/monuments/10.html

http://crimeanblog.blogspot.com/2007/07/blog-post_2718.html

http://obozrevatel.com/politics/24750-v-simferopole-proshel-miting-protiv-rossijskoj-okkupatsii-i-separatizma.htm

http://sattarov.net/muz/1103-jelzara-batalova.html

http://simferopol.museum.crimea.ua/conference/132-2012-01-06-19-50-27.html

http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=vip&vipID=472

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B1%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96_%D0%86._%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80

http://www.cossackdom.com/articles/s/shpitaliov_flot.htm

http://www.pravda.crimea.ua/newspapers/2013/04/13/nepobezhdjonnyjj-simferopol

http://www.ukrcensus.gov.ua/rus/results/general/estimated/crimea

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Вкрадена весна - департація Кримських татар 

Українці та кримці: "Спалах захоплення" 

Тризуб над півостровом: ОУН у Криму

Художник-баталіст Микола Семенович Самокиш

Українці в Криму

Участь України в післявоєнній відбудові Криму

Szandruk P. Sila mestwa / Przeklad Przemyslaw Tomanek. – Warzawa-Krakow. – Mireki. – 2014. – 355 s.

Генерал Петро Григоренко

Фільм про П. Болобочана (кримський похід) 

Кримський похід Болобочана

П. Болобочан

Сергійчук В. Український Крим. Видання третє, доповнене. - Вишгород, 2016 р. ПП Сергійчук М.І.  - 362 с.

Сімферополь,1941 р.

У СІЗО Сімферополя утримують фермера Володимира Балуха

Як Росія захоплювала Крим

 

 

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 3229
Отредактировано: 17-09-2018 [23:27]
delete
Іван Парнікоза
Іван Парнікоза, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 3, Всего рецензий: 2
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

17:29 17/05/14
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
yarina Киев
Грамотно і цікава є добротна велика праця над публікацією. Читається з дуже великим інтересом, Враження від прочитаного залишає добре. Грамотно є викладені думки та факти, які є обґрунтовані.

"Історія показала, що Крим, хто б його не заселяв, є економічним та територіальним сателітом України. Тож, історичні процеси так чи інакше призведуть до повернення рівноваги у регіоні і півострів, а з ним і дорогий нам Сімферополь, повернуться у тій чи іншій формі до української держави."




Читать полностью: http://h.ua/story/403676/#ixzz31z1orEC5
20:17 17/05/14
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Дуже цікава, багато ілюстрована стаття. Вражає. Написана грамотно.

Комментарии

Рекомендует этот материал.
10:34 17/05/14
yarina Киев
Рекомендує цей матеріал. Чому? Публікація варта уваги. Дуже цікаво. Рекомендую прочитати!
17:30 17/05/14
Рекомендует этот материал.
20:17 17/05/14

Live

1 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

2 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit пишет рецензию на публикацию ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ЖИТТЯ НЕ ДЛЯ ВКРАЇНИ

3 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Перундень

4 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Достижения «Запорожстали» вошли в Книгу рекордов Украины

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Комбинат «Запорожсталь» подтвердил соответствие международным стандартам

4 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

4 час. назад

Ганка Гличка публикует статью Йде листопадова пора

5 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Запорожские дети поздравили металлургов с юбилеем «Запорожстали»

5 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Ростислав Шурма поздравил ветеранов с 85-летием «Запорожстали»