О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Интервью  12 августа 2013 19:05:41

Автор: Олег Будзей

Баян — він і в Африці баян!

У «Календарі знаменних і пам’ятних дат Хмельниччини на 2013 рік», який видала Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Миколи Островського, є такий рядок: «18 серпня — 65 років з дня народження Олександра Пилиповича Царука (1948) — керівника ансамблю народної музики Кам’янець-Подільського коледжу культури та мистецтв, члена Всеукраїнської національної музичної спілки, лауреата обласної премії імені Костянтина Широцького, активного популяризатора подільського фольклору».

На жаль, у наведений рядок умістилося далеко не все. Зокрема те, що Олександр Царук — баяніст-віртуоз, що його баян чарував слухачів не в одній країні Європи (і навіть в Африці). 28 травня 2010 року Олександра Пилиповича удостоєно відзнаки Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана».

Олександр Царук
Олександр Царук

ПРИСНИЛОСЯ, ЩО Я ГРАЮ НА ГАРМОШЦІ

— Олександре Пилиповичу, Ви — кам’янчанин?

— Кам’янчанином я став, коли мені було чотири роки. Мій батько — Пилип Михайлович Царук — із села Ходорівці Кам’янець-Подільського району. Але народився я занадто далеко від рідних країв — у селі Нікола Архангельської області.

— А якими вітрами занесло батька в таку далечінь?

— Вітри, типові для сталінських часів: у тридцятих роках мого діда розкуркулили та вислали на північ. Там мій батько виростав, одружився. Там народився я. Але батько вирішив повернутися в рідні краї.

— І де ви поселилися?

—  Батьки вирішили жити не в Ходорівцях, а облаштуватися в Кам’янці-Подільському. Спочатку ми жили на Видрівці біля сокоморсового заводу.

— І ким працювали Ваші батьки?

— Мати — Єлизавета Родіонівна — працювала на ткацькій фабриці, потім у торгівлі. Батько трудився електрозварником на птахокомбінаті.

— Хто Вам дав поштовх до музики?

— У батька була гармошка, на якій він непогано грав. У чотири роки і я навчився грати на ній. Спочатку мені приснилося, що я граю на гармошці. А коли прокинувся, то взяв до рук гармошку — і заграв. Приходить батько з роботи, чує гру і запитує маму: «Хто в нас у гостях так гарно грає на гармошці?» Виявилося, що то я.

— Тож, напевно, батьки віддали Вас у музичну школу?

— Так, коли мені було шість років, повели мене в музичну школу. Спочатку мене не хотіли приймати в клас баяна — занадто замалий для такого інструмента. Але прийняли.

— Хто був Вашим учителем в музичній школі?

— Спочатку я займався баяном під керівництвом Дмитра Павловича Галяги, а потім моїм наставником був Микола Филимонович Кот.

КУЛЯ ВЛУЧИЛА МЕНІ В ГОЛОВУ

— Ви так і жили на Видрівці?

— Ні, переїхали на Польські фільварки. А причиною переїзду став трагічний випадок, який ледь не обірвав моє життя. Було мені тоді сім років. Хлопчаки, як відомо, люблять гратися у війну. Ось під час такої гри в одного з хлопчиків у руках виявився справжній пістолет — батьків. Куля влучила мені в голову. Пам’ятаю, як він націлився в мене. А далі я навіть не зрозумів, що сталося. Отямився: бачу мій молодший брат і ще один хлопець намагаються мене підвести. Хірург Микола Несторович Комісаров вийняв кулю — тож усе щасливо обійшлося. На суд мама вирішила не подавати, для неї було головне, що син залишився живий. Але ми переїхали. Поселилися біля Георгіївської церкви.

— Навчалися в третій школі?

— Наша сім’я була російськомовна. Мама — росіянка. Батько хоч і українець, але зростав у Росії. Тож віддали мене у восьму школу. Там я закінчив п’ять класів. А тоді ми переїхали на вулицю Московську (нині Огієнка), тож далі я навчався в чотирнадцятій школі, там закінчив вісім класів.

...А НОТИ — З ПЕРШОГО РАЗУ

— Чим ще, крім, музики, захоплювалися в дитинстві?

— Дуже любив гімнастику. Займався у гімнастичній секції, що діяла при школі.

— І все ж у Вашому житті музика перемогла спорт?

— Так. Закінчивши вісім класів, надумав вступати в знамените Київське музичне училище імені Рейнгольда Глієра.

— У клас баяна?

— Звичайно, у клас баяна. Поїхав у Київ сам, без батьків. Знайшов училище, подаю документи. А мені відразу: «У вас є в Хмельницькому музичне училище. Навіщо було їхати аж у Київ?» Відповідаю: «Так ж Київ — столиця України». В училищі Глієра вчилися переважно кияни. З інших міст вступити було надзвичайно важко.

— А Ви все ж вступили...

— Це неймовірно, але вступив. Екзамен із  гри на баяні приймав Іван Журомський. Був такий, ще до війни створений, знаменитий квартет баяністів Різоля, в якому грали Микола Різоль, Іван Журомський та сестри Раїса та Марія Білецькі (згодом після створення квартету Микола одружився з Раїсою, а Іван — з Марією). Ось такому метру з такого славного ансамблю я складав іспит з гри на баяні.

— І чим же Ви вразили маестро Журомського?

— Він дав мені ноти та час на підготовку, щоб потім я по них зіграв на баяні. А в мене унікальна пам’ять на ноти. Прізвища, дати, номера телефонів запам’ятовую важко, а ноти — з першого разу. Пішов я в іншу кімнату, швиденько переглянув ноти, все запам’ятав і підійшов до вікна. А там надворі цікава картина: кіт біля калюжі полює на голуба, прикидається, ніби голуб його не цікавить, а сам потихеньку краєм калюжі підкрадається. А голуб усе те бачить і маневрує. Мене це так розвеселило, що я розсміявся. А тут заходить Журомський, здивований моїм сміхом. Показав я йому на кота з голубом. А він: «А що з нотами?» — «Вивчив», — відповідаю. — «То бери ноти і грай». — «А я, — кажу, — можу і по пам’яті зіграти».

— Важко було вчитися?

— Якщо справу любиш, займаєшся тим, що тобі подобається, то не важко. Я постійно займався баяном.

«А КТО ТАКОЙ, ЭТОТ ЖЕНЯ?»

— А в концертах доводилося виступати?

— Так, і навіть у досить солідних. Скажімо, в концерті для працівників прокуратури на чолі з генеральним прокурором України. Тут зі мною трапився досить кумедний випадок. Артисти за сценою готуються до виступів, я, зелений хлопчисько, теж серед них на баяні розминаюся. Підходжу до організатора, запитую: «А после кого я буду выступать?» Він  відповідає: «После Женечки Мирошниченко». — «А кто такой, этот Женя?» — пробую уточнити. І тут відома на весь світ оперна співачка, народна артистка СРСР Євгенія Мірошниченко відгукується: «Это я, юноша». На цьому мої пригоди на цьому концерті не закінчилися. Після його закінчення мене запрошують на застілля. Відмовляюся, бо, мовляв, треба багато займатися, готуватися до вступу в консерваторію. Мені пояснюють: «Юначе, які проблеми. Сьогодні ти граєш за столом для генерального прокурора, а вже завтра будеш студентом консерваторії». І все ж я відмовився від такої заманливої пропозиції. Хотілося всього досягати своєю працею.

— А до консерваторії вступили?

— Вступав, але не пройшов по конкурсу. А тоді якраз відкрився Київський інститут культури (нинішній університет, очолюваний Михайлом Поплавським). З оцінками зі вступних екзаменів до консерваторії я став студентом інституту культури. Десь із тиждень устиг попрацювати в музичній школі, як прийшов виклик на навчання в Київ.

— А за якою спеціальністю Ви навчалися в інституті?

— Хорове диригування. Під час літніх канікул з Укрконцертом об’їздив усю Україну, Поволжя.

А ЩО, ДІВЧАТА, ЯКЩО І Я МОСКАЛЬ?

— Олександре Пилиповичу, музика — музикою, але ж хлопців ще і дівчата цікавлять.

— Свою долю я знайшов під час перебування на практиці в Львівській області. Друзі відраджували мене туди їхати: «Це ж бандерівський край. А ти ж російською мовою розмовляєш». Відповідаю: «Я добре знаю і російську, і українську мову, тож проблем не буде». І, справді, приймали мене дуже тепло, люди виявилися просто чудовими. Був такий цікавий випадок під час цієї практики. З хором розучували пісню «Степом, степом», треба було підібрати солістку. Послухав голоси — і вибрав. А тут почалася конкуренція. Тож одна з претенденток раптом заявляє мені: «Олександре Пилиповичу, а чому це українську пісню заспівуватиме москалька?» Довелося провести невеликий урок інтернаціоналізму. Зупиняю автобус, в якому ми їхали, запитую: «А що, дівчата, якщо і я москаль?» — «Та ні, Ви наш». — «Ні, — кажу, — я — справжній москаль. Народився в Росії, мама — росіянка». Так усе владналося.

— Тож хто став Вашою обраницею?

— Моєю дружиною стала Омеляна, чи, якщо казати повніше, — Омеляна Богданівна. З нею ми виростили двох дітей — Людмилу та Олександра. Сьогодні нас радують двоє онуків — Олександр і Богдан. Як бачите, в нашій родині пішла тенденція на Олександрів: син Олександр Олександрович, внук Олександр Олександрович.

ТАКІ КАДРИ І В ДОНЕЦЬКУ ПОТРІБНІ

— Закінчивши інститут, Ви повернулися в Кам’янець-Подільський?

— Ні, мене направили в Краматорськ Донецької області. Там гарний Палац культури. Та й ставка надзвичайно гарна — 180 рублів.

— А який це був рік?

— 1972-й. Але до Краматорська я не доїхав. Перехопили в Донецьку. Адже спочатку я, як годиться, заїхав в обласне управління культури. А там сказали, що такі кадри і в Донецьку потрібні. Так я став художнім керівником Палацу культури імені Жовтневої революції. Правда, пропрацював я там недовго. Восени пішов служити в армію.

...ТВОЮ ГОЛОВУ ПОЧИЩУ

— Напевно, і в армії були музикантом?

— Не зовсім. Служив у Тбілісі в роті охорони. Хоча, звичайно, і музикою займався. Одного разу довелося з нуля за 40 хвилин концерт підготувати.

— І як Вам армійські порядки?

— Я не шкодую, що пройшов у житті і цю школу. Армія загартувала мене.

— А як із дідівщиною?

— Усе ж таки мені тоді було 24 роки, служив я всього рік. Тож вдавалося відстоювати свої принципи. Навіть одного надзвичайно нахабного прапорщика на місце поставив. Мав я на кухні картоплю чистити. Не вручну, там стояла спеціальна машина для чистки картоплі. Але спочатку прапорщик звелів розсортувати картоплю на велику, середню та малу, а тоді почистити їх окремо. І пішов. Коли я вже майже завершив сортування, прапорщик несподівано повернувся, ногами нахабно перемішав кучі і зробив втик, що я не так розсортував. Що ж, почав спочатку, ще уважніше визначаючи, де велика, середня, мала. Знову, коли робота підходила до кінця, з’явився прапорщик — і все повторилися. Коли він пішов, я не став наново сортувати картоплю, а включив машину і став картоплю чистити. Вривається розлючений прапорщик і накидається на мене. Я не витримав, схопив його, підніс до машини: «Ще будеш домахуватися, твою голову почищу». Все обійшлося. Командир роти мене пожурив, а прапорщик надалі обходив мене десятою дорогою.

НЕ БАЯНОМ ЄДИНИМ…

— Після служби в армії повернулися в Донецьк?

— Ні, потягнуло на батьківщину. Від 1974 року працюю в культосвітньому училищі, яке нині відоме як коледж культури та мистецтв. Також за сумісництвом став працювати в сільськогосподарському інституті, нинішньому аграрно-технічному університеті.

— Що Ви викладаєте?

— В основному баян. Але також доводиться викладати і цимбали, і сопілку, і диригування.

— А Ви, крім баяна, ще на яких інструментах граєте?

— На багатьох. І на трубі, на альті, корнеті, і на фортепіано. Маю ще мрію навчитися грати на скрипці.

— А з якими ансамблями ви працювали, працюєте?

— Таких колективів чимало. В училищі культури (нинішньому коледжі) це народний ансамбль танцю «Подільські візерунки», який очолює Володимир Чорнобиль. Керую в коледжі студентським ансамблем народної музики. Якщо брати аграрно-технічний університет (чи сільгоспінститут по-старому), то тут треба назвати танцювальний ансамбль «Подільський колос», очолюваний Вірою Чернишовою. На електромеханічному заводі назву вокальний ансамбль та ансамбль «Мрія». Далі додайте знамениту танцювальну «Горлицю» Володимира С’єдіна. Сьогодні я художній керівник ансамблю «Краяни» (раніше він називався «Троїсті музики»).

НА ОСТАННЬОМУ З’ЇЗДІ КОМПАРТІЇ

— Скільки чоловік грає в сьогодні «Краянах»?

— Шість чоловік. Крім баяну, в ансамблі представлені скрипка, цимбали, контрабас, ударні. А шостим є соліст — Мирослав Тиш.

— Де Вам доводилося виступати?

— Дуже багато де. Скажімо, 1991 року з «Троїстими музиками» доводилося грати на концерті на останньому з’їзді Компартії України. Побував у багатьох країнах Європи. Це Польща, Болгарія, Німеччина, Голландія, Франція, Італія, Іспанія, Португалія.

— Чув, що Ви і Африці на баяні грали.

— Ми гастролювали в Іспанії. А в Африці на території Марокко є міста, що перебувають під іспанським контролем. На прохання іспанців ми переправилися через протоку Гібралтар і дали концерт в одному з цих іспанських міст в Африці.

БАЯН ЗА ГРИВНЮ

— Дорого сьогодні коштує баян?

— Так, мати гарний баян — це недешеве задоволення. Проте я купив баян за одну гривню. А було так: Мирослав Тиш захищав у Львові кандидатську дисертацію і запропонував мені поїхати з ним. Під час застілля після успішного захисту я грав на баяні. Раптом один із професорів заявив, що хоче подарувати мені баян.  Кажу, що в мене є баян. Проте він наполягає. Повів мене подивитися баян. Я думав, що то буде щось примітивне, а побачив тульський баян, виготовлений на замовлення. Запитую: «А Ви знаєте, що це за баян». Відповідає: «Знаю, тому і хочу його Вам подарувати». Кажу: «Я не можу взяти в подарунок таку цінну річ». Врешті, домовилися: я купив баян за чисто символічну суму — одну гривню.

— Ви дружите із сучасною технікою? Маю на увазі комп’ютер.

— Удома в мене стоїть комп’ютер. Готую на ньому фонограми для виступів танцювальних ансамблів.

— Олександре Пилиповичу, а яку музику Ви полюбляєте слухати?

— Різну. Але з роками все більше тяжію до класичної.

— А поза музикою чим захоплюєтеся?

— Люблю ловити рибу, збирати гриби. Граю в шахи, настільний теніс. Був молодшим — грав у футбол.

— Якби була можливість щось змінити в своєму житті, що би змінили?

— А, знаєте, нічого би не змінював. 

Ансамбль «Краяни»
Ансамбль «Краяни»

P. S. Фото із сайту ансамблю «Краяни» (http://krajany.ru/uk/)

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 8388
Отредактировано: 31-08-2013 [14:11]
delete
Олег Будзей
Олег Будзей, Каменец-Подольский, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +5
Всего комментариев: 6, Всего рецензий: 4
Читайте также

Как очистить организм от шлаков и оздоровить печеньКак очистить организм от шлаков и оздоровить печень

Вам понадобятся свекла, имбирь и мед   ...

В Украине появилась необычная пожарная машина за один миллион евроВ Украине появилась необычная пожарная машина за один миллион евро

Автомобиль оснащен колесной формулой 6х6, а мощный пожарный насос обеспечивает подачу огнетушащих веществ до 152 литров в секунду ...

Смертельне селфі: на Київщині зачепера вбило струмомСмертельне селфі: на Київщині зачепера вбило струмом

Хлопець запевняв матір, що покинув небезпечне заняття. ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

22:46 12/08/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Ну, дуже цікаво!
Яка мудра, розумна людина, майстер своєї справи і син України.
23:44 13/08/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
ivp_paster Тернополь
Цікава, аргументована і професійно збалансована низка запитань і відповіді на них.
Докладно-багате, інформативне-правдиве і детально-широке вийшло інтерв'ю.
01:47 14/08/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Sveta Rybalko Харьков
Професійна робота! І герой матеріалу цікавий, і питання гарні, і викладене чудово!
02:10 14/08/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
yarina Киев
Форма подачі конструктивна і майстерно висвітлена тема.

Комментарии

Рекомендує цей матеріал. Чому?
... народився я занадто далеко від рідних країв — у селі Нікола Архангельської області.
— А якими вітрами занесло батька в таку далечінь?
— Вітри, типові для сталінських часів: у тридцятих роках мого діда розкуркулили та вислали на північ. Там мій батько виростав, одружився. Там народився я. Але батько вирішив повернутися в рідні краї.

**
З хором розучували пісню «Степом, степом», треба було підібрати солістку. Послухав голоси — і вибрав. А тут почалася конкуренція. Тож одна з претенденток раптом заявляє мені: «Олександре Пилиповичу, а чому це українську пісню заспівуватиме москалька?» Довелося провести невеликий урок інтернаціоналізму. Зупиняю автобус, в якому ми їхали, запитую: «А що, дівчата, якщо і я москаль?» — «Та ні, Ви наш». — «Ні, — кажу, — я — справжній москаль. Народився в Росії, мама — росіянка». Так усе владналося.
)))
22:48 12/08/13
Бред Сивоко Чернигов
Черемшина. «КРАЯНЫ» Мирослав Тиш - https://www.youtube.com/watch?v=RrjZpQgI8vI
08:13 13/08/13
Бред Сивоко Чернигов
Рекомендует этот материал.
08:13 13/08/13
Рекомендует этот материал.
21:08 13/08/13
ivp_paster Тернополь
Рекомендує цей матеріал. Чому?
Рекомендую!
23:45 13/08/13
yarina Киев
Рекомендує цей матеріал.
02:10 14/08/13

Live

3 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вірш про х**ла

4 час. назад

Геннадий Москаль комментирует материал Вірш про х**ла

5 час. назад

Вікторія Івченко публикует статью "Ах как сладко в гламурной славе..."

5 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал Вірш про х**ла

6 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вірш про х**ла

6 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал Вірш про х**ла

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вірш про х**ла

7 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал Вірш про х**ла

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вірш про х**ла

7 час. назад

Володимир Бровко публикует статью ОНИ БОРОЛИСЬ С КОММУНИЗМОМ Гл.7 ч.2

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

7 час. назад

Максим Донбасенко комментирует материал Вихід із тупика

8 час. назад

Petro Boriwiter рекомендует материал Вірш про х**ла

8 час. назад

Георгий из Харькова рекомендует материал Небо падало на крыши

8 час. назад

Георгий из Харькова рекомендует материал Мишина Сказка о золотом лучике

8 час. назад

Максим Донбасенко публикует статью Вірш про х**ла

8 час. назад

Георгий из Харькова комментирует материал Мишина Сказка о золотом лучике

8 час. назад

Георгий из Харькова комментирует материал Небо падало на крыши

8 час. назад

Petro Boriwiter комментирует материал На один сон чудовиськ стане менше!