О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

История  14 июня 2013 01:02:00

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Частина 3

Czesc 3

Частину 2 див. тут 

Czesc 2 zobacz tutaj 

 

Під царським берлом

Pod carskim berlem

 

150-й річниці Січневого повстання 1863 р. Присвячується

Z okazji 150-lecia powstania 1863 r.

 

«Гэта не тое што купіць стрэльбу на дыван над ложкам, — сурова сказаў Алесь. — Нам усё ж трэба дзве тысячы стрэльбаў, столькі ж халоднай зброі, ды жалеза для паробак, ды паперы, бо ў Кастуся зрываецца справа».

В. Короткевич, «Зброя»

„Rzecz nie w tym by kupic strzelbe i powiesic ja na dywanie nad lozkiem – surowo powiedzial Ales – Potrzebujemy dwa tysiace strzelb, tylez samo broni siecznej, i broni dla parobkow, i pieniedzy, bo z Kostusiem w boj idziemy”

U. Karatkiewicz, „Bron”

 

«Україна для Миколи І була виключно поняттям географічним. Він боявся тут тільки «польської інтриги». І в голову йому тоді не приходило, що колись зіткнеться тут з інтригою українською».

Є.Єнджиєвський, «Українські ночі або родовід генія»

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польсько-українське протистояння XVII ст. закінчилося входженням обох народів XVIII ст. до Російської імперії. З часів Андрусівського договору тривала поступова русифікація Києва: з нього витіснялися не те, що польські, але й українські культурні впливи. Російська монархія активно утверджувалася на своїх «споконвічних» землях. Ці землі вже простирались аж до Варшави, а Київ ставав «тиловою» базою так званого Південно-Західного краю. Ще й сьогодні це служить основою для так званого західного русизму – тобто уявлення про те, що ні українців, ні білорусів не існує. Натомість існують лише західні частини великого руського народу. Пам’ять про Південно-Західний край, як це не дивно, досі жива. Наприклад, у назві однієї з українських залізниць. З точки зору України така назва повна нісенітниця і функціонує не за звичкою, а з нашої безпринципності та вигоди для сусіда. Київські пам’ятки, пов’язані з нашими польськими сусідами, нагадують нам як Росія поступово підминала під себе сусідні народи. Так, мало кому з киян відомо, що у підвалах перлини київської архітектури - Андріївської церкви, певний час утримували ватажка польського визвольного повстання 1794 р. Тадеуша Костюшка, перш ніж ув’язнити його у Петропавлівський фортеці у Петербурзі, а у Маріїнінському палаці перебував останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський...В цей час поляки в розумінні українців вперше перестали бути зненавидженими панами, адже вперше опинилися в становищі в якому тривалий час перебували самі українці. Тож обидва народи польський і український завдяки своїй тяжкій долі зблизилися на відстань протягнутої руки. Таку руку подали один одному найкращі представники обох народів. Втім до кінця порозумітися не вдалося. Поляки не ще не зреклися своїх імперських амбіцій. Українці ж ще не доросли до незалежницької ідеї Тараса Шевченка.

Wojny polsko-ukrainskie prowadzone w XVII wieku zakonczyly sie tym, ze w wieku XVIII oba narody zostaly wchloniete przez Imperium Rosyjskie. Od czasu rozejmu andruszowskiego trwala stopniowa rusyfikacja Kijowa: wypierano z niego nie tylko polskie ale i ukraiskie kulturalne wplywy. Monarchia rosyjska aktywnie umacniala sie na swoich „odwiecznych” ziemiach, jake wowczas rozcigaly sie az do Warszawy, a Kijow stal sie „tylowa” baza tzw. Kraju Poludniowo-Zachodniego. Jeszcze dzis sluzy to za podstawe tzw. zachodniego rusizmu, tj. pogladu wg ktorego ani Ukraincy, ani Bialorusini nie istnieja. Istnieje tylko zachodnia czesc wielkiego rosyjskiego narodu. Pamiec o Kraju Poudniowo-Zachodnim, co nie dziwi, jest zywa do dzis, np. w nazwie jednego z ukrainskich przedsiebiorstw kolejowych. Z punktu widzenia Ukrainy jest to nazwa zupelnie nonsensowna i funkcjonuje ona nie z przyzwyczajenia a z powodu naszego braku zasad i dla wygody sasiadow. Kijowskie zabytki powiazane z naszymi polskimi sasiadami przypominaja nam jak Rosja stopniowo podporzadkowywala sobie sasiadujace z nia narody. Malo ktory z kijowian wie, ze w podziemiach perly architektury kijowskiej – cerkwi sw. Andrzeja przetrzymywany byl dowodca polskiego powstania 1794 r. Tadeusz Kosciuszko nim zostal uwieziony z Twierdzy Pietropawlowskiej w Petersburgu. Zas w Palacu Maryjskim przebywal ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski...W tym czasie, pod uciskem cara, oba narody - polski i ukrainski pojednane ciezkim losem zblizyly sie na odleglosc podania reki. Taka reke podali sobie wzajemnie najlepsi przedstawiciele obojga narodow, ale niestety porozumec tym razem sie nie udalo. Polacy sami jeszcze nie pozegnali sie z imperialistycznymi ambicjami, natomiast Ukraincy nie dorosli jeszcze do niepodleglosciowych idei Tarasa Szewczenki.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Перлина київської архітектури – Андріївська церква, відома і тим, що в її підвалах утримували героя польського визвольного повстання Тадеуша Костюшко

Perla kijowskiej architektury – cerkiew sw. Andrzeja, znana tez z tego, ze w jej podziemiach przetrzymywano bohatera polskiego powstania – Tadeusza Kosciuszke

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Маріїнінський плац – царська резиденція у Києві, в якій перебував останній король Польщі Станіслав-Август Понятовський. Вигляд у кінці XVIII ст. на гравюрі з малюнка І. Сергієва ХІХ ст (вул. Грушевського, 55). Palac Carski (Marynski), w ktorym gosci krol Stanisaw August Poniatowski, a w czasach dzisiejszych spotykal sie z Kijowianami papiez Jan Pawe II - ul. M. Hruszewskiego, 5

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Останній король Польщі – Станіслав Август Понятовський

Ostatni krol Polski – Stanislaw August Poniatowski 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Маріїнінський плац, вигляд станом на поч. ХХ ст. та сучасний вигляд

Palac Marynski, wyglad na poczatku XX wieku i wyglad wspolczesny

 

Тож, у цій частині нашого циклу познайомимося з життям польської громади у «малоросійському» Києві у ХVIII-поч. ХІХ ст. та київським відлунням повстання 1863 р., яке справило величезний вплив не тільки на поляків, але й українців.

***

Кількість поляків у Києві почала знову зростати після 1796 р. за панування царя Павла І. Він проводив більш ліберальну політику, випустив ув’язнених учасників повстання Т. Костюшка, а також дозволив відродження польської освіти.

Полякам також повернули право обіймати державні посади, в державних органах Києва зменшувалася кількість чиновників російського та українського походження, збільшувалася – польського. У Києві почали постійно проживати родини Ржевуських, Грохольських, Дульських, Олізарів (представнику останнього роду, як нащадку старовинного графського польського роду і власнику 2,5 тис. душ, дворяни Київської губернії довірили очолювати совісний суд).

Під час панування Павла І польській громаді Києва дозволено також побудувати перший, починаючи з XVII ст. (1660-1799), костел. Він знаходився на Печерську і був посвячений на честь св. Миколая.

За даними А. Реутова, він знаходився на сучасній Печерській пл., на місці ринку біля Печерського універсаму; фасад виходив на продовження червоної лінії непарного боку нинішньої вул. Копиленка.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Печерський костел (у колі) на плані Києва, 1803 р. (за А. Реутовим)

Kosciol peczerski (o kole) na planie Kijowa z 1803 roku (za A. Reutowem)

 

Споруджений на Печерську за особистим дозволом Павла I (1799) з огляду на те, що після запровадження нових меж Київської губернії та перенесення до Києва Контрактового ярмарку тут у різних справах перебувало чимало поляків-католиків.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сучасний вигляд місця, де знаходився костел на Печерській площі

Wspolczesny wyglad miejsca, na ktorym znajdowa sie kosciol na Placu Peczerskim

 

Це була невелика дерев'яна прямокутна у плані будівля простої архітектури. Для служіння при костьолі призначили 20 домініканських та уніатських ченців, але польська громада не дозволяла уніатам служити. На утримання храму виділили частину прибутків Чорнобильського домініканського монастиря.

Костьол згорів 1817 р., після цього був заснований Олександрівський костьол. В 1837 р. на місці цього костелу було зведено невелику православну церкву св. Ольги.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Церква св. Ольги на місці Печерського костелу на світлині 1920 р.

Cerkiew sw. Olgi na miejscy kosciola na Peczersku na zdjeciu z 1920r.

Разом з костелом слід згадати і про виникнення на Печерську нового міського некрополя. Його можна побачити вже на мапі 1781-1787 рр. поблизу від укріплень Нової Печерської фортеці. Згодом, як свідчать мапи, там з’явилася навіть каплиця.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Цвинтар на Печерську на мапі 1781-1787 рр.

Cmentarz na Peczersku na mapie z lat 1781-1787

 

Другим цвинтарем, де ховали представників різних конфесій, стало Байкове кладовище. Воно – одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще 1834 р. Площа 72,47 га. Кладовище було закладене для поховання людей православного, лютеранського і католицького віросповідань на відокремлених частинах. Кожна з частин мала свою каплицю.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Байкове кладовище на мапі 1865 р.

Cmentarz Bajkowa na mapie z 1865 r.

З кінця ХVIII ст. у зв’язку з ростом популярності київського Контрактового ярмарку до Києва приїжджали і все частіше оселялися поміж іншими і поляки: поміщики, купці, ремісники та урядники.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ринок на Подолі, М. Сажин, 1840-і р.

Rynek na Padole, M. Sarzyn, lata 1840-te

 

З Контрактовим ярмарком пов’язано і перебування у Києві класика польської поезії білоруського походження А. Міцкевича. Він відвідав Київ у лютому 1825 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Адам Міцкевич під час перебування у Києві дорогою до Одеси відвідав Контрактовий будинок, Києво-Печерську лавру та інші пам’ятки, зустрічався з діячами таємних київських польських патріотичних організацій

Adam Mickiewicz w czasie pobytu w Kijowie, podczas podrozy do Odessy, odwiedzil Dom Kontraktowy, Lawre Kijowsko-Peczerska oraz inne zabytki, spotykal sie z dzialaczami kijowskich tajnych polskich organizacji patriotycznych

 

На жаль, у нашому місті досі немає ні пам’ятника, ні пам’ятної дошки А. Міцкевича, яку варто було б розмістити на стіні Контрактового будинку, разом з такими ж для багатьох інших українських та іноземних визначних постатей, які пов’язані з київськими контрактами. З поляків крім А. Міцкевича тут гостили Й.І. Крашевський і давали концерти польські музиканти Г. Венявський, К. Ліпінський та ін.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Контактовий будинок у Києві. Побудований в 1815-1817 рр. (архітектори В. Гесте та А. Меленський) в рамках не реалізованого проекту адміністративно-торгівельного комплексу. 

Dom Kontraktowy wzniesiony w lata 1815-1817, (arch. W.Geste i A. Mielenski) , w ramach niezrealizowanego projektu kompleksu handlowo-administracyjnego. Peni role centrum Targw Kontraktowych, na ktore zjezdzaa sie szlachta z calego regionu. Tu goscili A. Mickiewicz (1825 r.), J. I. Kraszewski i koncertowali polscy muzycy: H. Wieniawski, K.J. Lipinski. Obecny budynek gieldy - ul. Mezyhirska, 1.

Як свідчать мемуари T. Бобровського, Київські Контракти, які відкрилися у лютому 1863 р., використали організатори польського січневого повстання для перемовин між собою та делегатами з-за кордону. 

30 січня 1812 р. з ініціативи поляка Тадеуша Чацького у Києві було відкрито першу чоловічу гімназію з польською мовою навчання. Саме його портрет довго висів потім в приміщенні Першої київської гімназії. В колі київських студентів поляків звучало також його слово: «Від кількох років публічні і приватні пригоди весь час йдуть разом. Вища сила може покладе край нашим нещастям, а може їх збільшить. Шануємо вирок неба, і працюємо, аби сумління наше засвідчило, що ми гідні мати успіх в діяльності. Сама честь є усім. Вона має супроводжувати нас від перших днів до гробу. Вона одна спричинює, що людина не може бути не повністю нещаслива. Пам’ятай! Маєш служити своєму народові».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Тадеуш Чацький

Tadeusz Czacki

 

Співорганізатором закладання гімназії виступив Адам Ржевуський – непересічна особистість свого часу.

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Адам Ржевуський

Adam Rzewuski

 

У 27 років Адам відправлений послом до Данії і з успіхом виконав свою місію; через два роки за видатну політичну діяльність став сенатором Речі Посполитої, будучи обраним вітебським каштеляном. Виступаючи на Сеймі у віці 32 років звернув на себе увагу своїм красномовством і глибоким розумінням справ.

Після поділу Речі Посполитої, коли значна частина її перейшла до Росії, Ржевуський був прийнятий на російську службу з чином дійсного статського радника і призначений головою цивільної палати у новоствореній Брацлавської губернії. В 1808 р. київське дворянство обрало його своїм губернським маршалом.  Адам Ржевуський відомий тим, що він був братом Евеліни Ганської – дружини О. Бальзака, та Кароліни Собанської – авантюристки і таємного агента царського уряду, в яку були закохані і якій присвячували вірші Олександр Пушкін, Адам Міцкевич і низка декабристів.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Евеліна Ганська

Ewelina Hanska

 

 

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кароліна Собанська

Karolina Sobanska

 

Господиня одеського салону - Кароліна Собанська уславилася на початку 1820-х своєю пекучою демонічною красою.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ще одним киянином свого часу був відомий авантюрист свого часу Михайло Чайковський (псевдо Спадик-Паша). Після еміграції до Парижу та участі у Кримській війні на боці Туреччини він 1873 р. отримав амністію та поселився на короткий час у Києві на вул. Новоєлізаветинській (суч. Пушкінська), а потім на Хрещатику (будинок не зберігся). У Києві він публікував свої твори. Кінець свого життя він провів в с. Бірки Козелецького району. Тут ще нещодавно був його дерев’яний будинок – стара школа (зправа на краю знімку) на мурованому льоху. Втім наразі він згорів. Похований у с. Пархимів  Козелецького району Чернігівської області.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Михайло Чайковський у турецькому мундирі

Michal Czajkowski w mundurze tureckim

З Києвом пов’язані і сторінки польського листопадового повстання 1830-1831 рр. Повстання охопило поміж іншими регіонами Правобережну Україну. У зв’язку з тим,що у повстанні брали участь підрозділи регулярної польської армії, це викликало занепокоєння росіян. В цей час російські частини в Україні були у важкому стані після спустошуючою військової компанії проти Туреччини 1828-1829 рр. Поспіхом приводиться до ладу Київська фортеця. Генерал І.К. Арнольді – її комендант, мав що три дня повідомляти, що зроблено для укріплення Києва. У Києві розмістилися штаб 1-ї армії та губернська комісія до розбору справ повстанців. Згодом, по трактам з Житомира та Радомишля почали приганяти перших полонених повстанців. Їх необхідно було десь розміщувати. Для цього пристосували старе зерносховище побудоване І. Григоровичем-Барським на вул. Братській. Тут вже раніше утримували полонених турків. На облаштування цього «магазея» тоді було виділено 904 рубля. В ньому утримували 421 полоненого. Також для утримання повстанців були пристосовані Васильківські ворота Московська брама, лаврський готель розрахований на 100 людей (насправді туди запхали 300 людей), палацова гауптвахта, Дальні та Ближні печери, свічкарня (суч. корпус Лаври №64). Полонені знаходилися на дуже малому утриманні, тож мали на себе доробляти. Зокрема полонені працювали в Палацовому саду (суч. Маріїнський парк) по 50-100 чоловік в дві зміни. 

Ще більше поляків з’явилось у Києві після придушення Листопадового повстання і створення тут в 1834 р. університету. Йшли роки панування Миколи І. Незважаючи на нечувану жорстокість, не дивлячись на авторитарні форми правління, багато росіян навіть досить світлих та ліберальних, цінувало в Миколі І людину обдаровану сильною волею і володарським прямолінійним характером. Вбачали проблему тільки в тому, що майже весь верх адміністрації був обсаджений німцями, але з великою радістю приймалися усі його успіхи на міжнародній арені. Ніколи зловісна міць царату не діяла на людей так засліплюючи як в часах Миколая. Схиляли перед ним чоло, корилися йому найвідоміші письменники і вчені, політичні діячі та митці (як це нагадує сучасну ситуацію в Росії). І то не тільки росіяни, не брак було таких почитателів митці також серед інших ув’язнених народів, навіть серед поляків, які в більшості змогли зберегти позицію непримиренну і не зігнуту. Згідно до волі царя Київський університет мав стати розсадником російського духу і культури на Україні, натомість став місцем становлення польської, а дякуючи їй і української культури. 

Важливу роль у становленні Київського університету відіграло перевезення сюди усієї матеріально-технічної бази Кременецького ліцею та, імовірно, Віленської духовної академії, які були зачинені після листопадового повстання 1831 р. Перші свої приміщення університет орендував на суч. вул. Круглоуніверситетській. Основу книгозбору нового університету становили книжки з Віленської духовної академії. Потрапила сюди і бібліотека останнього короля Польщі Станіслава Понятовського, до Кременецького ліцею вона була перевезена 1805 р. В 1992 р. підписано договір про співпрацю між Національною бібліотекою України у Києві та національною бібліотекою у Варшаві щодо обробки усіх документів з польських бібліотек, які знаходяться в Україні. Польська група дослідників розпочала інвентаризацію київської книжкової колекції, яка носить назву "Regia", у Києві. У результаті цієї праці має повстати каталог електронний і друкований бібліотеки Понятовського. Крім "Regia" у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Національної бібліотеки імені Вернадського знаходяться інші зібрання, які хоч і були у складі університетської бібліотеки, проте завжди зберігались окремим комплексом: родове зібрання Яблоновських, бібліотеки Мікошевських та Мнішків, бібліотеки Кременецького єзуїтського колегіуму, Бердичівського монастиря босих кармелітів, Почаївського повітового училища та Віленської медико-хірургічної академії.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Філія Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, в якій збереглися рідкісні польські видання та меблі зокрема з давньої бібліотеки короля Польщі Станіслава Понятовського – вул. Володимирська, 62

Filia Biblioteki Narodowej Ukrainy im. W. Wernadskiego, w ktorej zachoway sie rzadkie polskie wydania oraz meble z dawnej biblioteki krola Stanisawa Augusta, przekazane niegdys do Kijowa z Liceum Krzemienieckiego - ul. Wolodymirska, 62

 

Біля 20 % викладачів двох початково існуючих факультетів новоствореного університету: правничого та філософського становили поляки (часто представники спольщених руських родів). Серед них були математики Стефан Вижевський (Stefan Wyzewski), Гжегож Хречин (Grzegorz Hreczyn), фізик Ігнатій Абламович (Ignacy Ablamowicz), хімік Стефан Зенович (Stefan Zienowicz), філолог Максиміліан Якубович (Maksymilian Jakubowicz), викладач римського права Олександр Міцкевич (Aleksandr Mickewicz) – брат Адама Міцкевича, а також архітектор Франтишек Мехович (Franciszek Miechowicz).

Тут також викладали такі професори, як Юзеф Коженьовський (Jozef Korzeniowski), Юзеф Мікульський (Josef Mikulski), Вільбальд Бессер (Wilibald Besser), Антоній Анджийовський (Antoni Andrzejowski), Йосиф Осешковський (Jozef Osieczkowski).

Посаду лектора польської мови пробував здобути Юзеф Ігнатій Крашевський (Jozef Ignacy Kraszewski) Він навіть успішно пройшов конкурс, але стало відомо про його «надмірно» активну участь в політичному житті Вільна, тож посаду він не отримав.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Головний корпус Київського університету св. Володимира, закладеного 1834 р., збудований 1842 р. (арх. В. Беретті), проект передбачав римсько-католицьку каплицю. Викладали тут професора польського походження: В. Високович, Л. Гурецький, Й. Корженевський, О. Мицкевич, І. Фонберг, Н. Хщонщевський, Й. Шимановський і інші. Навчалися тут також А. Яблоновський, Б. Лесьмян, М. Рильський, діяли патріотичні кола – вул. Володимирська, 60

Glowny gmach Uniwersytetu Kijowskiego, zalozonego w 1834 r., wzniesiony w 1842 r. (arch. W. Beretti), projekt przewidywal kaplice rzymskokatolicka. Wykladali tu profesorowie polskiego pochodzenia: W. Wysokowicz, L. Gorecki, J. Korzeniowski, Al. Mickiewicz, I. Fonberg, N. Chrzaszczewski, J. Szymanowski i inni; studiowali tu m.in. historyk A. Jablonowski, B. Lesmian, M. Rylski; dzialay polskie kolka patriotyczne – ul. Wolodymirska, 60

 

Хоча встановлення національності студентів складає певні проблеми, адже їх тоді записували згідно до релігійного визнання, проте серед католиків домінуючою групою, напевне, були студенти польського походження. У першому академічному році 30 з 62 студентів були католиками. У наступні роки, аж до 1858-1859 рр. поляки складали близько половини слухачів цього закладу.

На зразок берлінської організації «Полонія» та варшавської “Planta Koina”, польські студенти київського університету утворили коло приятельської допомоги. Згодом вони ж створювали також різні підпільні патріотичні організації. Перша з них – Союз Польського народу (Zwiazek Ludu Polskiego), в яку входили також українці, була утворена 1836 р. Цю організацію очолював Шимон Конарський (Szymon Konarski). Студенти-конспіратори (Wladislaw Gordon, Frantiszek Duchnicki) спочатку організували при університеті підпільну бібліотеку, а потім організували своє коло змовників, яке приєдналося до змови Ш. Конарського. У травні 1836 р. ця організація була викрита, 115 осіб було заарештовано. Керівникам студентського підпілля вдалося втекти, втім низку учасників вислали в солдати на Кавказ. Розправою над змовниками займався свіже призначений київський губернатор Д. Г. Бібіков. Університет в Києві було зачинено на рік. Марія Вежбицька згадувала, що в Києві їй показували „вікно фортеці від камери де помер Леонард Лепковський (Leonard Lepkowski) по справі Конарського».

Зважаючи на наявність серед студентів значного відсотку католиків-поляків, Микола І дав дозвіл на влаштування для київських навчальних закладів окремого католицького храму. Загалом на релігійне життя католицької громади Києва суттєво вплинуло підписання конкордату 1847 р. між Російською імперією та Ватиканом. Тож, станом на 1850 р. у Києві діяло дві римо-католицькі парафії: Св. Олександра при однойменному костелі та Св. Володимира у каплиці при університеті.

Настоятелем мав бути керівник кафедри теології. Спочатку цей храм містився у приватному будинку, імовірно, на Липках. Потреби окремих релігійних груп студентів київського університету було враховано при плануванні його головної будівлі. Зокрема, з тильного боку чотирикутного головного корпусі в апсидах було спроектовано та збудовано каплиці: з правого боку православну, а з лівого – католицьку. Цю каплицю було освячено на честь св. Миколая 1843 р. За описом сучасників, храм мав дуже великі розміри – близько 30 м. довжиною та близько 15 м. шириною. У храмі було три олтарі: головний з образом Христа та дарохранительницею з Кременецького ліцею, та бічні з образами євангеліста Іоанна та Божої матері. Всі три олтарі належали пензлю Карла Брюлова (їх подальша доля не відома). Каплиця знаходилася в апсиді з південно-західного боку університетської будівлі (з боку суч. вул. Л. Толстого) на другому поверсі. У ній навіть було встановлено орган.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Каплиця св. Миколая у лівій апсиді головного корпусу Київського університету з малюнка М. Сажина: «Вигляд Київського університету з боку ботанічного саду», 1846 р.

Kaplica sw. Mikolaja w lewej absydzie korpusu glownego Uniwersytetu Kijowskiego z malowidla M. Sarzyna: „Widok Uniwersytetu Kijowskiego od strony ogrodu botanicznego” 1846 r.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Апсида головного корпусу Київського університету, в якій знаходилася католицька каплиця

Ця каплиця проіснувала до 1864 р., коли після січневого повстання її було зачинено. Інші джерела вказують на 1862 р., коли було розформовано кафедру теології. Університетська каплиця була добре пристосованою для потреб богослужіння, вона мала досить велику залу та ризницю.

Цікаво, що католицькі каплиці пізніше виникли і при інших навчальних закладах Києва. Хоча бракує їх якогось опису, проте відомо, що існували вони у Першій імператорській Олександрівській гімназії на Бібіковському бульварі (суч. Інститут філології Київського університету на бульварі Т. Шевченка), Київському кадетському корпусі на Кадетському шосе (наразі Міністерство оборони України на Повітрофлотському проспекті, 6), Інституті шляхетних дівчат (суч. Жовтневий палац). 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Київський кадетський корпус

Kijowski Korpus Kadetow

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Жовтневий палац, де також згадується католицька каплиця

Palac Pazdziernikowy, w ktorym wzmiankowana jest take kaplica katolicka

 

Також згадуються приватні каплиці: на Подолі на розі вул. Юрківської та Кирилівської, на Лук’янівці при лікарні Подгорських та Сірочинських (вул. Майбороди, 32), у Пуща-Водиці, на Шулявці та католицькій ділянці Байкового кладовища.

***

Окрім студентів та бунтівної інтелегенції значний відсоток київських поляків становили дворяни. Їх відношення до Російської імперії часто було вірнопідданим. Саме з їх ініціативи було побудовано новий київський костел св. Олександра, який зберігся до сьогодні. Храм був збудований на честь візиту царя Олександра І до Києва. Храм міг вмістити 2 тис. віруючих. Ця пам’ятка архітектури XIX ст. у стилі ампір збереглася до нашого часу та розташована у Верхньому місті (Костьольна, 17).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

План Олександрівського костелу

Plan kosciola sw. Aleksandra

В 1814 р. римо-католицька громада Києва вирішила спорудити мурований костьол в ім'я св. Олександра Папи Римського — на честь імператора Олександра I, якого вважали переможцем Наполеона. Кошти збиралися серед польських дворян залежно від кількості кріпаків – 25 копійок на "ревізьку душу". Після того, як 1817 р. згорів дерев'яний костьол на Печерську, теперішнє місце для його розміщення безкоштовно надав магістрат. Того ж року за проектом петербурзького архітектора Давида Івановича Вісконті (1772-1838) закладено підмурки нині існуючої будівлі, але закінчено її було тільки 1838 р. професором Київського університету Францем Мєховичем, який значно здешевів первісний задум. Освячено храм 1842 р. могилевським єпископом Головинським.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Олександрівський костел на малюнку Тараса Шевченка, 1846 р. Зліва від костела помітний корпус монастиря домініканців. Шевченко надав не досить вдалій будівлі костелу напрочуд легких рис.

Kosciol w. Aleksandra na obrazie Tarasa Szewczenki, 1846 r. Na lewo od koscioa widoczny budynek klasztoru dominikanow

 

Новий костел не вдовольнив київську польську громаду, яка, вочевидь, розраховувала на більше. Тому одразу ж після закінчення будівлі "шляхетне товариство" почало здіймати її на кпини. Казали, що київський костел є "карикатурою на храм св. Петра у Римі", а влаштовані на фасаді дві невеликі вежі-дзвінички називали "ослячими вухами Берніні" (італійський архітектор Лоренцо Берніні завершив будівництво римського храму св. Петра і охоче застосовував таку ж композицію в інших церковних будівлях, створивши загальноєвропейську "моду" на неї). Нарешті, переказували анекдот про те, що проект костелу для Києва випадково направили до Білої Церкви, а білоцерківського – до Києва.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Білоцерківський костел, збудований на замовлення Браницьких

Kosciol w Bialej Cerkwi, wybudowany na zamowienie Branickich

 

Костел мав шість бічних олтарів: св. Анни, апостолів Петра і Павла, св. Антонія Великого, св. Анни, Пресв. Богородиці і св. Іоанна Хрестителя. Серед ікон вирізнялися привезене з Італії "Розп'яття" та гарні копії "Мадонни" Рафаеля і "Святого Антонія" Мурільйо.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Олександрівський костел на старій листівці

Kosciol sw. Aleksandra na starej widokowce

 

Ще до завершення будівництва костелу домініканці спорудили поруч нього двоповерховий корпус свого монастиря, у головній залі якого відправлялася служба Божа. Після польського повстання монастир було закрито (1832). Цей корпус, надбудований після війни ще на два поверхи, зберігся досі.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Корпус монастиря домініканців, сучасний вигляд

Budynek klasztoru dominikanow, wyglad wspolczesny

 

Костел було закрито 1937 р. і пристосовано під різні адміністративні установи та гуртожитки. Інтер'єр було повністю змінено: влаштовано кілька поверхів, поділених на невеликі приміщення. З 1952 р. у костьолі розміщено планетарій та Історичну бібліотеку, з 1982 р. – Республіканський будинок наукового атеїзму.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Костел вже як планетарій, 1953 р.

Kosciol jako planetarium, 1953 r.

 

25 листопада 1990 р. було прийнято рішення про передачу костьолу Римо-католицькій Церкві. Перша меса відбулася 13 січня 1991 р. Незабаром розпочалася реконструкція (архітектор Сергій Юрченко, будівельна фірма "Energopol") за фінансової підтримки німецьких та польських фірм та участю парафіян. В 1993 р. біля входу встановлено хрест, який водночас править за дзвіницю, з написом "Пам'ять жертвам за віру і батьківщину, 1917-1991". 7 жовтня 1995 р. відновлений костел було освячено.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сучасний вигляд Олександрівського костелу

Wspoczesny wyglad kosciola sw. Aleksandra

В 1857 р. до Києва перебрався відомий київський письменник та критик польсько-української школи Міхал Грабовський. Свої твори він публікував під літературним псевдонімом Едвард Тарш. Він народився на Волині, Навчався спочатку в єзуїтському колегіумі в Романові, пізніше — в повітовій школі василіян в Умані і в французькому ліцеї ім. Рішельє в Одесі. М. Зеров у роботі «Українське письменництво ХІХ ст. писав: «Був М. Грабовський автором історичних романів в дусі Вальтера Скотта: «Коліївщина і степи» (1838), «Станиця Гуляйпільська» (1840-1841), «Тайкури» (1845), «Пан староста Канівський (1856), «Степова буря» (1862), які мали у свій час успіх. В історії українського літературного життя Грабовський посідає певне місце, як приятель та порадник молодого Куліша…» Їх об’єднала з П. Кулішем ідея створення енциклопедії під назвою «Мальовнича Україна», яку підтримав і Т. Шевченко.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Андріївський узвіз в 1840-х рр. на малюнку М. Сажина

Andrijewski zjazd w 1840 latach na obrazku M. Sazyna

 

У 1850 році М. Грабовський видав у Києві перший і єдиний том. Присвячений археології «Україна давня і сучасна» (в оригіналі “Ukraina dawna i teraznejsza”). В Києві М. Грабовський оселився в садибі № 34 на Андріївському узвозі, де зараз знаходиться зведений пізніше так званий «Будинок терем».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Будинок, на місці садиби, в якому мешкав письменник Міхал Грабовський, Андріївський спуск, 34

Budynek, w miejscu siedziby w ktorej mieszkal pisarz Michal Grabowski, Andrijewski zjazd, 34

 

Грабовський приймав участь в багатьох благодійних акціях: зокрема укріпленні Андріївської гори і благоустрої скверу нижче Андріївської церкви. У Грабовського в різний час бували Олексій Толстой, Лєв Жемчужников та багато художників – господар був відомий не лише як літератор, але й збирач творів образотворчого мистецтва.

Цікавими були погляди М. Грабовського на провідну роль Києва у всеслов’янському русі; не випадково він переймається українськими ідеями і активно листується з Костомаровим, П. Кулішем і Т. Шевченком.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Портрет Міхала Грабовського

Portret Michala Grabowskiego

Втім, М. Грабовський не зміг вийти за рамки схиляння перед самодержавством і фактично зрадив польську національну ідею, проголосивши польську націю не здатною в майбутньому до державності та залежною в своїй долі від Росії. Ознайомитися з спадщиною М. Грабовського і побачити його портрет можна в Музеї Однієї Вулиці на Андріївському спуску.

Цікаво, що поляки займали високі посади і в російському війську розквартированому в Києві. Зокрема певен час – в 1830-тих рр. начальником Київської інженерної команди був поляк – Дзичканець Йосиф Гедеонович (Альбертович), генерал-лейтен., народ. 1803, помер 27 вересня 1868 р., будівничий Кронштадських укріплень 1850-60 рр. Дослідник О. Кузяк зафіксував його підписи на планах київських фортифікаційних об’єктів. Зокрема, за проектом Й. Дзичканця в Лаврі було зведено північну (малярну вежу).  

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Північна (малярна) вежа зведена за проектом Й. Дзичканця

Polnocna (malarska) wieza wzniesiona wedlug J. Dziczkanca

 

***

Розглядаючи польський Київ ХІХ ст., не можна не зупинитися на перших спроба польсько-українського діалогу. В умовах поразки змови Ш. Конарського та жорсткої політики київського губернатора Бібікова, представники обох народів вперше зблизилися достатньо близько, щоб спробувати зрозуміти один одного. Ідея компенсації кривди завданої поляками українському народу заволоділа польськими студентами. Більша їх частина, яка називалася пуристами, сповідувала сурові моральні принципи, як в приватному так публічному житті, відчуваючи себе нащадками Ш. Конарського.

У Києві прогресивну громадськість збирав у себе граф Костянтин Свідницький. Бували тут блискуча представниця вищевказаного українофільского напрямку Діонісія Понятовська Йозеф Крашевський, члени Кирило-Мефодіївського товариства, студенти як українці, так і поляки. З`являвся тут і Т. Шевченко, який спілкувався з поляками впродовж усього його життя, зустрів багато цікавих людей, які прихильно дивилися навіть на його «Гайдамаків». Зустрічі в К. Свідницького, взаємне спілкування, було корисним як для польського, так і українського боку. Адже прогресивні люди того часу розуміючи сумні реалі обох народів, впевнено подолали вантаж історичних подій розбрату. Під впливом аргументів своїх польських друзів Т. Шевченко навіть намагався переписати поему «Гайдамаки», вони ж на відміну від сучасних консервативно-налаштованих «патріотів», не цуралися покаятися за давні кривди, які вчинила українському народу польська шляхта. Завдяки своїм зв’язкам з поляками, Т. Шевченко намагався втягнути їх у діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, користуючись посередництвом свого сусіда по будинку на Козячому болоті – студента і майбутнього учасника Січневого повстання Юліана Беліна-Кедрицького. На засланні Т. Шевченко також познайомився з майбутнім ватажком січневого повстання в Литві З. Сераковським (у 2017 р. знайдено його тіло поховане після страти на схилі гори Гедеміна в Вільнюсі). Польський ватажок дуже розраховував на ту силу впливу, яку мав Т. Шевченко на українців. Адже національна свідомість українців пребувала ще на дуже низькому рівні. Т. Шевченко знайшов те слово, яке промовляло до простих українських селян. Адже поляки добре пам’ятали невдачу листопадового повстання, в якому їх не підтримали українські селяни. Тож, якби не передчасна смерть, Кобзар міг би стати українським Кастусем Калиновським.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Хата на т.з. Козячому Болоті, де Т. Шевченко жив перед арештом в Києві. Тут він познайомився зі своїм сусідом Ю. Беліной-Кендрицьким – майбутнім учасником Січневого повстання

Chata na tzw. Kozim Blocie w Kijowie, gdzie przed aresztem mieszkal T. Szewczenko. Tutaj poznal on Juliana Belina Kedrzyckiego, przyszlego uczestnika Powstania Styczniowego

Після ліквідації Кирило-Мефодіївського товариства, молодь не довго сиділа склавши руки. Гроно студентів поляків та українців організувало нову таємну організацію на чолі з Мілковським. Складалася вона з двох рівних спілок – української та польської. Метою організації була пропаганда демократичних засад а також збройної боротьби за незалежність Польщі та України (в федерації). І хоча Мілковський під загрозою арешту змушений був втікати до Галичини, організація так і не була розкрита поліцією.

***

Польський Рух у Києві особливо пожвавився після поразки Росії у Кримській війні та підписання Паризького мирного договору 1856 р. Після удушливої атмосфери миколаївського часу початок правління Олександра ІІ ознаменувався ентузіазмом і активною діяльністю серед Київських студентів поляків. Ідея спокути за кривди, які в минулому спричинили поляки українцям призвела до розвитку серед них таких ідей як українофільство та хлополюбство. Ініціатори цих рухів Володимир Антонович, Тадей Рильський, Леон Сирочинський, Микола Загорський, Владислав Козловський та Владислав Каменський, переодіті по селянський одяг мандрували по Україні, вивчали життя селян та поширювали демократичні ідеї. Трохи пізніше приєднався і активно діяв разом з ними гарячий любитель селян Антін Юревич. На одному з зібрань він сказав «Якщо віддамо життя селянам. То зробимо так, якби віддали його Польщі. Селяни українські працювали на нас довгі століття, зараз ми маємо попрацювати на них». Всі ці ентузіасти не розставалися з поезіями Т. Шевченка.

В цей час З. Сераковський намагався скерувати Т. Шевченка на Україну, для здійснення впливу на українських селян напередодні нового повстання. Втім Шевченко на Україні потрапив під пильний нагляд поліції та по доносу був вимушений залишити батьківщину, на яку повернувся вже лише по смерті.

1859  р польські студенти заклали організацію Тройницький союз (Zwiazek Trojnicki). Назва організації походила від трьох провінцій, які були на думку поляків забрані в них Росією: Волині, Поділля та України. Організація була спрямована на відновлення Польщі в кордонах 1772 р. Її засновниками були Володимир Антонович, Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski), Леон Гловацький (Leon Glowacki) i Володимир Мілович (Wlodzimierz Milowicz). Ця організація разом з колом польських офіцерів в Петербургу З. Сераковського готувала повстання). Володимир Мілович  фігурує також у спогадах М. Вежбицької (M. Wierzbicka), якій показували «сходи, які з’єднували Печерськ з Бессарабкою (сходи з Липського пагорбу), якими Володимир Мілович, попереджений схопленим колегою по справі з Брінкенем (Brinkenem), втікаючи від переслідування, з’їхав на коню, який належав медичному факультету Університету..».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Сходи з Липського пагорбу (вул. Шовковична), 2017 р.

Shody z Lipskej gorki (ul. Szowkowiczna), 2017

Польський потяг до волі підтримали деякі українці в російській армії. Так, 1 грудня 1862 р. у журналі «Колокол» було опубліковано листівку «Офіцерам російських військ від комітету руських офіцерів у Польщі». Автором цієї листівки був Андрій Потебня. Це він стріляв в намісника Лідерса в Саксонському саду в Варшаві 15 червня 1862 р. Пізніше він одним з перших перейшов на бік повстанців, воював разом з косінерами та загинув у бою під Песковою Скелею неподалік від Кракова (Pieskowa Skala).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Битва під Песковою Скелею

Bitwa pod Pieskowa Skala

 

У ніч 4/5 березня 1863 р. польські повстанці, озброєні косами, напали на значно чисельніший загін російського війська. Їх очолював, також з косою в руках, Андрій Потебня. Куля наздогнала його біля стіни цвинтаря містечка Пескова Скеля. Товариші віднесли смертельно пораненого у груди Потебню до сторожки, і там він на світанку помер на їхніх руках – спокійно і мужньо. Останніми його словами були: «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії…». В 1953 р., на 90-ту річницю повстання, прах Андрія Потебні і загиблих разом з ним повстанців з великими військовими почестями було перенесено до розташованого неподалік місця бою замку на околиці Кракова, біля Пескової Скелі і поховано у братській могилі. Цей замок перетворений на історико-краєзнавчий музей, тут завжди людно. Могила знаходиться на південь від замку над ставом. Точна локалізація тут.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Андрій Потебня

Andrij Potebnia

 

На надгробку написано: «Тут спочиває шістдесят п'ять невідомих повстанців 1863 року і серед них академік Стефан Залевський й українець Андрій Потебня колишній офіцер російських військ та соратник Олександра Герцена. Вічна слава бійцям за нашу і вашу свободу!».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Плита на могилі Андрія Потебні у Песковій Скелі

Plyta nagrobna na mogile Andrija Potebni w Pieskowej Skale

Пам’ять славного сина українського народу увічнює краківська вулиця Андрія Потебні на Подгуржу неподалік від монументального костелу св. Йосифа. Є вулиця Потебні і у Вроцлаві.

Слід згадати і деяких інших офіцерів-українців. Костянтин Крупський (1838-1883) – батько жінки Леніна - Н.К. Крупської. Костянтин Гнатович у той час був молодшим офіцером Смоленського полку, розквартированого у Польщі. Агітував у своїй частині, завдяки чому на бік повстанців перейшло кілька сотень солдат і офіцерів.

Значення польського студентського руху для українських студентів на початковому етапі зародження української національної самосвідомості важко переоцінити. З нього почався свідомий перехід нащадків давно сполонізованих родів до свідомого окреслення себе українцями. В цьому ключі надзвичайно цікавим є приклад Володимира Антоновича – спочатку співзасновника польського студентського Тройницького союзу, а потім одного з організаторів Української громади (старої). Вона діяла з 1859 до 1876 р., коли була заборонена Емським указом.

Після оприлюднення засад Тройницького союзу, які не передбачали вирішення земельного питання та прокламували відновлення Польщі в кордонах перед розборами українська громада по відношенню до співпраці з поляками розділилися на два табори. Праве крило їх на чолі з В.В. Антоновичем у виступило проти участі українців у підготовці польського повстання. В. Антонович не бачив користі для українців в боротьбі за відновлення Речи-Посполитої в її кордонах перед розділами, адже тільки частина революційного крила польських змовників - "червоних" визнавала права литовців, білорусів та українців на самовизначення. В таких умовах  головною метою вважав органічну працю на користь національного відродження українців. Вчений пропонував зорієнтуватися при цьому на селянство. Цікаво, що революційний шлях перетворень не підтримувала також польська шляхта з так званого табору «білих». Її представники теж виступали за еволюційний шлях реформ та розвитку, уникаючи революції чи повстань. Проте вони одночасно не визнавали за українцями жодних прав рівноправної нації поруч з поляками. Це було причиною їх антагонізму з подібно налаштованими щодо реформ правими членами громади.

Ліве крило громади, найактивнішими діячами якого були Андрій Красовський, брати Володимир та Миколай Синьогуби, Євген Мосаковський прихильно ставилося до польського визвольного руху і прагнуло організувати на його підтримку виступи українського селянства. Ліві громадівці вивчали і поширювали революційні ідеї Герцена, Чернишевського, Шевченка, Некрасова, виховував у молоді любов до народу й ненависть до царизму. За своєю програмою вони солідаризувалися з польськими «червоними» - революційною фракцію організаторів повстання 1863 р. Ця фракція ставила на революційно-повстанський виступ усіх народів Речи-Посполитої пригнічених Москвою за відновлення Речи-Посполитої як федерації вільних і рівних.

Значну роботу у цьому напрямі, зокрема, проводив вищезгадуваний підполковник А. Красовський – малознана та непересічна особистість. Про цю людину в сучасній Україні мало говорять і згадують, хоча саме Красовський зробив найбільше щоб залучити широкі прошарки українства до повстання проти Москви. А.Красовський народився в м. Київ у сім'ї генерала О.Красовського. 1840 р. закінчив петербурзький Пажеський корпус. Брав участь у боях з турками та на Кавказі. Воюючи на Кавказі, отримав нові поранення й протягом року лікувався в Києві. Потім служив в Олександрійському гусарському полку в Санкт-Петербурзі, вступив до таємної революційної організації. 1859 виїхав за кордон і налагодив там зв'язки з рос. та польською еміграцією. Познайомився з Дж.Гарібальді. Встановив контакти з О.Герценом, який невдовзі став регулярно доставляти йому видання Вільної російської друкарні, що діяла в Лондоні (Велика Британія), а той розповсюджував їх серед опозиційно налаштованих до влади Російської імперії людей. Разом із забороненою літературою ("Колокол", "Полярная звезда") він поширював також рукописні списки антисамодержавних поетичних творів Т.Шевченка. Сам Красовський свідчив, що особисто знав Т.Шевченка.

Через деякий час після повернення з-за кордону, будучи підполковником, домігся 1861 р. переведення на посаду викладача Київського кадетського корпусу (суч. Повітрофлотський проспект, 6). Саме тоді в Києві розгорнуло свою роботу таємне революційне товариство "Земля і воля". Разом з іншими його членами Красовський вів революційну пропаганду. Він сподівався, як свідчать його записи, що невдовзі почнеться селянська революція, і тому часто виїжджав у села, щоб набути серед селян популярності. Водночас вивчав особливості мови, звичаї та побут селян. Навесні 1862 р. деякий час під виглядом селянина жив у м. Корсунь, мешкав на квартирі родича Т.Шевченка – Варфоломія Григоровича Шевченка, з яким листувався і з допомогою якого організував панахиду в пам'ять поета і одержав на збереження деякі його особисті речі та рукописи. Під впливом Шевченкових поетичних творів сам почав писати вірші політичного змісту.

Коли після введення в країні т. зв. сел. уставних грамот (див. Уставні грамоти) навесні 1862 розпочалися сел. заворушення, склав відозву до солдатів Житомир. полку із закликом не йти на придушення селянських виступів. Під час однієї з акцій серед мешканців військового містечка під Києвом влітку 1862 р. був пізнаний і заарештований. На його квартирі влаштували обшук, під час якого знайшли нелегальну літературу, переписані ним поезії Т.Шевченка, його власні вірші.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

А. О. Красовський

A. O. Krasowski

 

Військово-польовий суд виніс йому вирок: визнати його винним і засудити до «позбавлення чинів, дворянської гідності, бронзової медалі в пам'ять війни 1853–1856 рр., усіх прав власності і до смертної кари – розстрілом». Імператор Олександр ІІ написав на вироку резолюцію: «Підполковнику Красовському замінити смертну кару політичною смертю з виконанням над ним обряду, для цього випадку в законах встановленого, і потім заслати на каторжну роботу в рудники строком на 12 років». У жовтні цього ж року під конвоєм Красовський був доставлений на еспланаду Києво-Печерської цитаделі. Після оголошення йому вироку суду із засудженням до страти на нього одягли довгу білу сорочку, зав'язали очі й прив'язали до стовпа, потім по команді в нього "стріляли", а після цього зачитали резолюцію Олександра II про заслання й знову відвели до каземату Косого капоніру. Тим часом він тяжко захворів. 25 листопада його, закутим у кайдани, таємно (оскільки київ. студенти планували на шляху з міста, яким його мали везти на заслання, висловити йому свою підтримку) відправили на заслання. Тут він загинув під час проби втечі.

Агітаційну роботу серед учнівської молоді проводив гурток Євгена Мосаковського (Eugeniusza Mossakowskiego), створений 1861 р. при Київському військовому училищі, що знаходилось у казармах військових кантоністів – сучасний Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації на вул. Московській, 45/1. Дослідник В. Шаркань (2013) пише: "Відомо, що Є. Мосаковський, активний учасник у роботі недільних шкіл Києва, працював над розвідкою «Недільні школи (листи в село)», у якій планував описати навчальну й виховну роботу в недільних школах з метою їх популяризації серед населення України. Проте авторові не вдалося закінчити рукопис через арешт у листопаді 1861 р. за революційну пропаганду серед учнів Київського військового училища" (див. тут).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Київське військове училище, суч. вигляд

Kijowska Szkola Junkrow Piechoty, wyglad obecny

 

Активною була і група української молоді на чолі з членом громади В. Синьогубом. Будучи послідовником А. Красовського і глибоко співчуваючи польському визвольному рухові, він у квітні 1863 р. за допомоги дрібно-маєткових поміщиків братів Потоцьких і Пилипенка створив у с. Пилипча Переяславського повіту Полтавської губернії таємне товариство «Громада», яке мало з прибуттям польських повстанців до села виступити разом з ними «на панів і …убивати тих, хто утискував і кривдив селян». Брати Синегуби проводили також агітацію в гімназіях.

Не дивлячись на суттєві відміни поглядів серед членів української громади вони проводили велику політичну, організаційну та агітаційну роботу. Вони створили в містах та селах більше 40 таємних шкіл, а також проводили агітацію серед селян та солдатів, поширювали звернення, революційні вірші та організовували політичні демонстрації. Саме в такій школі на околиці Києва в 1861 - на початку 1862 р. вчив А. Красовський.

***

В поляків усе йшло до повстання. В Києві з громадських та академічних організацій скристалізувалася політична організація одним з керівників якої став вище згадуваний підпоручик Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski), який 1860 р. повернувся з Петербурга до Києва. Тут він видавав себе за студента, а насправді проводив конспіраційну діяльність. З ним співпрацювали Едмунд Рожицький, Ізідор Коперницький, Олександр Яблоновський та Антоній Хамець. У Київській губернії йому було доручено готувати офіцерів для повстанських загонів. Як вказувалося він виступив співорганізатором Тройницького Союзу.

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Стефан Бобровський

Stefan Bobrowski

С. Бобровському також вдалося розмістити у Києво-Печерський лаврі підпільну друкарню. В 1858 р. до Лаврської друкарні (суч. Лаврська 9, корп. 11) був прийнятий (як майстер) поляк — Юліан Залеський (Julian Zaleski). Пропрацювавши тут три роки Залеський здобув довіру керівника друкарні ієромонаха Тимофія. Користуючись цим, Ю. Залеський отримав згоду до прийняття в друкарю Густава Гофмана (Gustawa Hoffmana). Той непомітно перевіз до Лаври свою власну друкарню. Так старовинна лаврська друкарня стала місцем таємної літографічної польської друкарні. В 1861 р. вийшли перші друковані прокламації київського університету. Серед них «Варшава в лютому 1861 р.» та «Панове». Великою увагою користувався також вірш невідомого автора про Кармелюка.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Лаврська друкарня, де було розміщено таємну польську друкарню 

Lawrska Drukarnia, w ktorej zanjdowala sie tajemna polska drukarnia

 

 

Тривала підготовка до виступу. Зустрічі змовників відбувалися в манежі вчителя верхової їзди Ромуальда Ольшанського - вчителя верхової їзди у Київському університеті, приватному будинку Козерацького (Kozierackiego) на розі вулиць Шулявської (назва суч. вул. Толстого з 1850-х  до 1891 р.) та Кузнечної (суч. вул. Антоновича) - імовірно, не зберігся, в будинку Кобиліни (Kobyliny), де мешкали студенти Сирочинські (Syroczynscy), в помешканні офіцера Володислава Боровського (Wladysawa Borowskiego) та ін.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Перехрестя вул. Толстого та Антоновича де знаходився будинок Кобиліни

Зусиллями Р. Ольшанського в Києві було створено школу з підготовки кавалеристів. Для цього він використовував манеж та будинок свого батька. У нього на квартирі відбувалися таємні зібрання, було влаштовано друкарню, де було надруковано «Золоту Грамоту», зберігався порох. За успішну підготовку кінного закону, повстанський центр нагородив його званням полковника.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ромуальд Ольшанський

Romuald Olszanski

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Копія «Золотої Грамоти» в експозиції національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»

Kopia „Zlotej Hramoty” w ekspozycji Narodowego Muzeum Historyczno-Architekturalnego „Kijowska Twierdza”

Зібрання (під прикриттям літературних вечорів) відбувалися також в будинку Ізідора Коперницького. Ізідор Коперницький (Izydor Kopernicki, 1821-1891)  був лікарем за фахом. Майже 8 років він знаходився на військовій службі, надавав допомогу пораненим під час Кримської війни у Севастополі, був нагороджений медаллю. З 1857 р. він виконував обов’язки прозектора анатомії Київського університету.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Ізідор Коперницький

Izydor Kopernicki

На цій посаді працював до 1863 р., проводячи лекції та практичні заняття з анатомії та хірургії для медиків, а також анатомії людини і тварин для натуралістів на математично-фізичному факультеті. З приводу браку коштів не зміг захиститися на доктора. Маючи великий авторитет у студентів обережно проводив серед них патріотичну пропаганду. Належав до таємної організації Товариства наукової допомоги, яка підтримувала закладання польських шкіл в Україні. Мав контакти з З. Сераковським з Петербургу, З. Мілковським з Молдавії, приймав в своєму будинку українських Т. Шевченка, сам був українофілом, проте не підтримував поглядів В. Антоновича. Бував тут і Іван Сошенко – викладач малювання 2-ї київської гімназії та друг Т. Шевченка, запроваджений своїм колегою викладачем Шумовським. Бували і вищезгадані українофіли, а також українські діячі:  А. Красовський, В. Синьогуб та ін.

Серед польських революціонерів Коперницький відігравав важливу роль, в чому йому помагали студент-медик Франтишек Лабудзинський (Franciszek Labudzinski) — керівник польської „гміни“, Михал Шембель (Michal Szembel), Атоній Юревич (Antoni Jurеwicz) i Антоній Хамець (Antoni Chamiec).

В 1862 р. був втягнутий Є. Ружицьким до участі в керівному органі повстання – Провінційному комітеті. Однак в квітні 1863 р. під загрозою арешту втік з Києва та дорогою через Петербург досягнув Варшави. Прийняв участь у повстанні.

В будинку Коперницького в різний час в 1860 та 1861 рр. мешкали студенти університету двоє братів Сирочинських (bracia Syroczynscy), Симеон Домянський (Symeon Domaski), Стефан Бобровський (Stefan Bobrowski) (таємно), Володимир Антонович.

Польський студентський рух вийшов на свою кульмінацію після того, як 1861 р. було розігнано демонстрацію у Варшаві. У цей час в Олександрівському костелі в Києві відбувалася патріотична літургія. 16 вересня 1861 р. в цьому ж костелі відбулася панахида за душу Іоахіма Лелевеля (Joachima Lelewela). Усім присутнім роздавали його коротку біографію видрукувану в лаврський друкарні, портрет Лелевеля та польський патріотичний гімн. В костелі окрім С. Бобровського був і українець Андрій Красовський. 9 жовтня в Києві відбулася заупокійна служба за померлого архієпископа Фіалковського. Після служби студенти київського університету заспівали патріотичний гімн. Представники поліції присутні в костелі наказали перервати спів, студенти однак не підкорилися. В цей час представник поліції Матковський почав записувати прізвища студентів. Проте студенти змусили Матковського встати на коліна та заспівати гімн. Коли студенти (біля 200 осіб) вийшли з костелу і почали про щось радитися, на горизонті показалися солдати. Тоді перед костелом роздалися оплески та приязні крики: «Браво! Московські війська!» У відповідь на це наступила розправа з демонстрантами, солдати і жандарми розігнали бунт при цьому поранено і арештовано частину присутніх.

2 лютого 1862 р. поліція несподівано провела трус в помешканні Гофмана та друкарні. Гофман та Залеський були заарештовані. В першого поліція знайшла революційну літературу та „підозрілі“ листи, а в друкарні — п’ять літографічних наборів, приготованих до друку, і інші свідчення. С. Бобровському вдалося врятуватися втечею.

Керівний орган повстання на території України - «Провінційний комітет на Русі» розробив план своєї діяльності, який передбачав повстання у всіх повітах Київської, Волинської та Подільської губерній. Важливу роль у підготовці повстання в Україні зіграв вище згадуваний активний діяч Київського таємного товариства – студент Київського університету Антін Юревич. У грудні 1862 р., коли Є. Ружицький виїхав до Житомира, його було затверджено головою «Провінційного комітету на Русі». У всіх губерніях Правобережної України велася активна підготовка до повстання. Заготовляли зброю, фураж, підводи для обозу та коней.

***

Січневе Повстання розпочалося 23 січня 1863 р. у Варшаві. Загалом співвідношення сил було не на користь повстанців, які на додаток мали менше зброї. Окрім того, у той час у Польщі знаходилася половина всієї російської армії. Помалу виступ поширювався і на інші регіони колишньої Речі Посполитої.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Звернення Центрального комітету з приводу вибуху повстання 1863 р.

Odezwa Komitetu Centralnego o wybuchu powstania

 

Повстання під гаслом «За Вашу і нашу волю!» на Правобережній Україні розпочалося лише вночі 26/27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. Під зброю стало біля 6 тис. чоловік. Згідно плану повстання необхідно було організувати пункти для збору повстанських загонів. Головним таким пунктом мав стати Овруч тоді Волинської губернії. Та всі відомості про місця зібрання загонів були відомі поліції за два місяці до початку повстання. На повстанців чекали...

7 травня 1863 р. з Києва вирушив з агітаційною метою загін з 21 молодих людей (як католиків, так і православних) під командою вищезгаданого голови «Провінційного комітету на Русі» Антона Юревича. Напередодні повстання його було оголошено диктатором і він організовував цей агітаційний рейд повстанського загону селами Київщини. У селах читали селянам «Золоту Грамоту» - програмний твір повстанців. Члени рейду намагалися уникнути поліції та неприхильних селян.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

А. Юревич серед студентів Київського університету (другий в другому ряду зліва)

Antoni Jurewicz w gronie studentow Uniwersytetu Kijowskiego (drugi w drugim rzedzie po lewej)

 

Вночі з 26 на 27 квітня (8/9 травня за новим стилем) 1863 р. з Києва виступив загін (за деякими даними у 500 повстанців) під командою Володислава Зелінського та бувшого офіцера московських саперів Боровського. Попереду вирушила кавалерія Р. Ольшанського. За цими двома партіями вирушило близько 150 людей майже без озброєння. Згідно повстанськими джерелам не озброєні повстанці, які не мали добрих провідників через ліси, після зникнення їх керівника, більшою частиною повернулися до Києва та були заарештовані.

За інформацією з царського архіву, повстанці не встигли переправитися через Ірпінь у с. Романівка (суч. район Ірпеня) довгою та багнистою Романівською греблею, бо на світанку їх наздогнав загін донських козаків. Відбулася збройна сутичка, в які загинув один козак та було поранено кілька (кілька десятків) повстанців. Останні намагалися сховатися в лісі. Їх затримували пізніше у с. Шулявка, лісі Пронівщина, Святошинському бору, Берестейському шосе, с. Біличі та білицьких ланах. Частина повстанців пробиралася не через Романівку, а через Гостомель (Вакулішин, 2008).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Мапа січневого повстання на території України за С. Зелінським, 1913

Mapa Powstania Styczniowego na terytorium Ukrainy za S. Zielinskim, 1913

За відомостями повстанців в цій сутичці озброєний авангард, атакований донськими козаками, зустрів їх дружним вогнем та відігнавши, рушив в подальший похід за кавалерією Р. Ольшанського.

Збірний пункт для всіх повстанців був визначений на Бердичівському шосе за милю від Києва. Спаливши міст біля с. Романівки, повстанці затримали погоню та пішли в Бородянку, де зупинилися на відпочинок. Тут дійшло до нерівного але жорстокого бою з переслідувачами на чолі з полковником Тузенхаузеном, яка складалася з двох рот полтавського полку піхоти, двох ескадронів драгунів та сотні козаків. На цей час російські війська переважали повстанців в два рази, так як невеликий підрозділ повстанської піхоти і вся кавалерія перед цим вже залишила Бородянку. Росіяни оточили містечко. Повстанці запекло боронилися, спочатку на позиціях потім в будинках. Росіяни почали палити хати. Тільки 30-ть повстанців втекло. Решта полягли чи потрапили в полон.

За даними Вікіпедії, неподалік Бородянки на дорозі до с. Берестянки є могила де поховано 18 юнаків поляків, які загинули у сутичці 1863 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Група А. Юревича в с. Соловіївка

Ekipa Antoniego Jurewicza w Solowijowce

 

У с. Соловіївка каральним загоном була влаштована засідка на групу А. Юревича. Повстанці намагалися не вступати в бій з селянами, проте царські агенти влаштували провокацію та руками селян розправилися з агітаторами. Частину з них було вбито на місці, інших, в тому числі А. Юревича, було взято в полон та ув’язнено у Київській фортеці. Цікаво, що роз’яснюванням селянам «Золотої Грамоти» займався і Тадей Розеславович Рильський (1841-1902) – батько М.Т. Рильського.

Р. Ольшанський зі своїм загоном попрямував до Радомишля а потім до Овруча. В дорозі до нього приєдналися недобитки з-під Бородянки. 15 травня 1863 р. в зіткненні біля у с. Верхолісся рота Кременецького полку розбила повстанський загін. Три керівники В. Рудницький, Р. Ольшанський та Боровський, Юліан Беліна-Кедрицький потрапили у полон. В. Рудницькому вдалося пізніше втекти та перебратися до зони австрійської окупації. Натомість Р. Ольшанського було відправлено до Київської фортеці. Суд виніс йому вирок – каторжні роботи, який потім замінили на розстріл. Цей вирок було приведено до виконання тут же.

На півдні Київської губернії повстання розпочалось 10 травня одночасно у Васильківському, Уманському та Ліповецькому повітах. Усі тутешні загони мали збиратися разом біля Таращі і далі йти до Овруча. В с. Розаліївка  під Васильковом загін утворили працівники цукрового заводу в Шармаївці. А в районі Таращі сконцентрувався загін бувшого поручника саперів Адама Зелінського (Лук’яна Волі). В зіткненні з регулярними військами під с. Лука 10 травня 1863 р. він був розбитий, повстанці частково були вибиті, частково розбіглися. Значна їх частина потрапила в полон разом з А. Зелінським. Недобитків переслідували російські війська та остаточно розбили в лісах біля Тульчина. А. Зелінський також був ув’язнений у Косому капонірі. 

Один з повстанських відділів був знищений 10 травня в Гребінках місцевими селянами під керівництвом старійшини. Під Блажіївкою в Бердичівському повіті зібралося 72 повстанці, на чолі з Леоном Чеконським, Володиславом Падлевським та Платоном Кржанівським – офіцером 1831 р. 12 травня відділи зіткнулися з російським патрулем під Вівсяниками, потім відбулася сутичка під Білою та напад загону під керівництвом В. Т. Раковського на поштову станцію в Ротмістрівці (наразі с. Вербівка), де як шпигуна повісив її начальника. Після цього цей відділ подався під с. Булаї, де 15 травня відбулася битва. Повстанці були розбиті, але й московські війська понесли значні втрати. Розбитки зібралися під Погребищами. Кржанівський здався в полон, а Падлевського виловили селяни. 

Трохи успішнішім був перебіг повстання на Волині. На Поділлі царським службам вдалося запобігти пвостанню. Тут в липні 1863 р. був арештований дворянин Мауріцій Дружбацький. Вже в березні 1864 р. царський уряд майже повністю придушив повстання в Україні. Провалу повстання на Україні сприяв брак порозуміння з місцевим селянством та простими солдатами та непристосованість його програми до потреб українців. Ще в лютому 1863 р. Центральний націолнальний комітет звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не схвалюючи включення українських земель до відродженої Польської держави. Трагедії сприяв і передчасний арешт українського координатора повстання Андрія Красовського. Незважаючи на це, закладений ним Малоросійський комітет намагався зробити все що міг. Українські учасники брати Володимир та Миколай Синегуби а також Віктор та Леонід Потоцькі намагалися підняти повстання селян на Переяславщині. Усі вони були виловлені поліцією. Поляки однак високо оцінили вчинок своїх українських колег. Проте після смерті Т. Шевченка та арешту А. Красовського ватажка для українців виразно бракувало. Наскільки це було важливо годі й казати. Не дарма найбільше занепокоєння викликало в царських жандармів вилучення в повстанців печатки з зображенням трьох гербів - Польщі Литви та Русі. Царські посіпаки найбільше боялися того що довго ворогуючи поміж собою народи нарешті побратаються проти спільного ворога.

 

В Києві в ув`язнені зустрілися товариші зброї поляки та українці, представники трьох поколінь. Були тут і Юліан Беліна-Кедрицький – вище згадуваний друг Траса Шевченка (взятий в полон в сутичці під Верхоліссям), Володимир Синьогуб та шістнадцятирічний Франтишек Гавронський. Останні два були учнями Івана Сошенка – друга Т. Шевченка.

З учасниками жорстоко розправлялися. Всі полонені польські повстанці згідно з затвердженими указом царя «Правилами накладання покарання на учасників польського повстання 1863 року» були розділені на 5 категорій, залежно від ступеню їх «провини».

 

До 1 групи потрапили керівники повстанських загонів та центральних комітетів, українські і російські офіцери та солдати, що перейшли на бік повстанців, а також люди, які взяли зброю до рук. Усі вони підлягали військово-польовому суду. Відомо, що ватажків повстання покарано стратою, яка за свідченням повстанчих джерел відбулося у рові цитаделі (тобто десь поблизу Лаври). В цьому ключі надзвичайно цінним є вищенаведений опис показового «розстрілу» А. Красовського.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Розстріл - малюнок ув’язненого польського повстанця 1863 р., який утримувався в Київській фортеці

Натомість пізніше увічнення страчених здійснено біля входу до Косого капоніру. В списку страчених: Адам Лукаш Зелінський (Adam Lukasz Zielinski) розстріляний першим - 30 травня 1863 р. (немає в списках сортованих по тяжкості); Платон Кржанівський (Platon Krzyzanowski звільнений від служби штабс-ротмістр, у віці 70-ти років) розстріляний 13 вересня 1863 р.; Володислав Падлевський (Wladyslaw Padlewski) – розстріляний 13 вересня 1863 р. разом з Кржанівським; Тадеуш Раковський (Tadeusz Rakowski) – розстріляний 21 листопада 1863 р.; Мауріцій Дружбацький (Maurycy Druzbacki, був з важливими документами і відмовив надати свідчення) – розстріляний 29 листопада 1863 р.; Ромуальд Ольшанський (Romuald Olszanski – відставний колезький секретар) – розстріляний 9 листопада 1863 р.; та Кароль Рудзкий (Karol Rudzki - був мировим посередником в Радомишльському повіті Київської губернії. Він був спійманий під час повстання та визнаний одним з найбільш небезпечних агітаторів. Він також укривав у себе людину засуджену на заслання до Сибіру) – розстріляний 6 жовтня 1864 р. В спогадах сина В. Падлевського збереглася інформація, що В. Падлевського разом з П. Кржанівським доставляли на страту задлеку пішки під конвоєм солдат. Вздовж дороги на цитадель стояли люди. Тут він попрощався з рідними та благосплавиви сина та дружину. Зберігся також спогад М. Вежбицької про «малий пагорб при брамі порослий кропивою, який ховав могилу Падлевського (Padlewskiego)».

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Косий капонір Госпітального укріплення Київської фортеці

Kosa Kaponiera Bastionu Szpitalnego Twierdzy Kijowskiej

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Стіна у Госпітальному укріпленні. Вважалося, що біля неї розстрілювали січневих повстанців

Sciana w Szpitalnym forcie, jakis czas uwazano ze pod nej rozstrzeliwano powstancow styczniowych

 

Для всіх інших учасників повстання Правила передбачали попередні розслідування військово-слідчої комісії. Для цього їх утримували в ув`язненні, а потім карали залежно від виявлених обставин. Кілька тис. чоловік було відправлено до Сибіру на довічне заслання, біля 3 тисяч повстанців ув’язнили у Київській фортеці (від кількох місяців до кількох років з формулюванням "у казематі"). Де утримували повстанців?

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Північна напівбашта Госпітального укріплення

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Гарнізонна гауптвахта

Спочатку, у північній вежі Госпітального украплення, гарнізонній гауптвахті, вежі №2 та №3 Васильківського укріплення (вежа Прозоровського).

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кругла башта №2 Васильківського укріплення

Baszta Okragla nr 2 Wasilkowskiego Fortu

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Кругла башта №3 Васильківського укріплення

Baszta Okragla nr 3 Wasilkowskiego Fortu

 

Ці споруди адаптувалися до утримання повстанців безпосередньо в процесі його придушення в 1863-64 рр. (рапорти та розпорядження Київського військового округу від 30.03.1863 р., 24.03.1864 р. №993 та від 09.04.1864 р. №547). Зокрема, на першому поверсі вежі №2 знаходилися гармати. Проте їх прибрали і розмістили на першому поверсі 25-30 чоловік. Приміщення першого поверху адаптували під одиночки. 4 березня 1864 р. Антоном Юревичем та Михайлом Годлевським (прапорщиком Терпіловським) звідси була здійснена втеча через підземний хід, який вирила група з 12 полонених повстанців начолі з Густавом Шрамовичем та А. Юревичем. В камері №7 башти було зроблено підкоп довжиною 18 сажнів (біля 37 м) до яру з фортечним смітником. Втекти вдалося тільки двом. Зранку 5 березня в підкоп провалилася жінка, яка побиралася на смітнику. В рапорті Київської Інженерної команди вказується, що вийнята з колодця земля не вмістилася б у камері.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Антін Юревич

А. Юревич був таємно переправлений за кордон і закінчив своє життя у Франції (де помер під час операції). М. Годлевський без перешкод дістався Костянтинополя.

Зокрема, Фредерік Равіта-Гавронський, автор цілої низки книг з історії подій 1863 р. у книзі спогадів «Рік 1863 на Україні» згадує про своє перебування у башті Прозоровського, де відбував покарання у камері №8 на другому поверсі.

Роботи по пристосуванню капонірів Госпітального укріплення до утримання польських повстанців були розпочаті, як записано в "Деле киевской инженерной команды" 30.03.1863 р. (згадаємо що тут, в Косому Капонірі 1862 р. утримували А. Красовського). 10 травня 1863 р. командир Київської інженерної команди писав: "...в капонірах Госпітального укріплення, призначених для польських повстанців, на рухомих нарах може розміститися: в капонірах 1-го полігону -110, 2-го полігону -2220, а в Косому капонірі - 220 чоловік". Але в цьому ж році комісія за результатами огляду визнала капоніри непридатними для утримання ув'язнених. До Косого капоніру (названий так через те, що єдиний з капонірів даного укріплення розташований під кутом до валу, що було викликано індивідуальними особливостями схилу Черепанової гори) та капонірів 1, 2 полігонів Госпітального укріплення їх, імовірно, перевели лише влітку 1864 р. Зберігся архівний документ – «Отчет в виде сметы о работах произведенных в 1864 году по приспособлению капониров 1 и 2 полигонов и капонира /косого/ за гласисом Госпитального Укрепления к помещению в нем польских мятежников и караулов при них». 25 апреля 1864 г. (ЦГВИА СССР, фонд 802. описи 5, ед. хр. 5343, лл 244-259). Згідно цьому документу було зведено караульні приміщення та дворики для прогулянок ув’язнених оточені частоколами, а також відхожі місця. Закладено цеглою бійниці ескарпової стіни Госпітального укріплення. Окрім того, в іншому архівному документі О. Кузяк відшукав згадку про те що рішенням генерал-губернатора польським в'язням було дозволено знаходиться у дворі цілий день, а для побачень з родичами звелено було побудувати дерев'яний будинок біля 2-го капоніра. Згадку про місця ув’язнення: Косий капонір та інші зберегли також щоденники ув`язнених, а також їх малюнки  (див. В’язні Київської фортеці). Зокрема відомі малюнки:

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

1. малюнок зроблений, імовірно, в Косому капонірі (наявні проходи всередину порохової камери), за яким відтворено хрест на його стіні.

2. малюнок з видом на вежу №3 Прозоровського (з каплицею) з бійниці капоніру 1-го полігону Госпітального укріплення. 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

3. вигляд з капоніру до дворику перед ескарповою стіною.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

4. малюнок скупчення в’язнів у центральному дворі башти №2.

 

Режим утримання в'язнів був надзвичайно тяжким і визначений за принципом фортеці в Шліссельбургу. За це Косий копонір називали "Київським Шліссельбургом".

Що ж до страт та ватажків повстання, виходячи з хронології в Косому чи іншому капонірі міг опинитися лише Кароль Рудзкий (Karol Rudzki) – розстріляний 6 жовтня 1864 р.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Камера у Косому капонірі, де утримували повстанців

Cela w Kosej Kaponierze

В північній напівбашті утримували 1200 повстанців, у Косому капонірі -200 чоловік. 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Малюнок камери, виконаний в’язнем

Rysunek celi wykonany przez wieznia

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Розп’яття, відтворене на стіні камери, за малюнком в’язня

Krzyz odtworzony na scianie celi wg rysunku jednego z wiezniow

Про ті події наразі нагадує хрест та таблиця з іменами страчених ватажків повстання встановлені блія Косого капоніру Київської фортеці (пров. Госпітальний). Однак тут значаться прізвища Адама Зелінського (Adam Zielinski), Владислава Тадеуша Раковського (Wladislaw Tadeusz Rakowski), Платона Кржанівського (Platon Krzyzanowski) - православного українця, Ромуальда Ольшанського (Romuald Olszanski) та Адама Дружбацького (Adam Druzbacki, саме так Адама а не Мауріція). Як ми бачимо, інформація про розстріляних та інформація на меморіальних дошках не співпадають. Отже обидві дошки потребують заміни на більш актуальні.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Пам’ятна дошка на місці страти  ватажків польських повстанців 1863 р. біля входу до Косого капоніру

Pamiatkowa tablica na miejscu stracenia dowodcow polskich powstancow 1863 r. obok wejscia do Kosej Kaponiery

Меморіальну дошку українською мовою на честь учасників повстання 1863 р., розстріляних в Київській Фортеці, на вході в Косий капонір розміщено в 1971 р. Біля неї 25 травня 1993 р. під час візиту президента Польщі Л. Валенси відкрито дошку з написом польською мовою. В 1997 р. з ініціативи дирекції музею «Київська Фортеця» між обома дошками був вмурований хрест з чорного каменю. В січні 2015 р. в потерні Косого капоніру з ініціативи директора музею О.С. Новікової-Вигран за сприяння польського фонду "Свобода та Демократія", розміщені також дошки з 815 прізвищами ув`язнених в справі повстання, а 2017 р. до 152 річниці повстання в Косому капонірі відкрито оновлену експозицію.

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Так звана «офіцерська» камера у Косому капонірі

Tak zwana „cela oficerska” w Kosej Kaponierze

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

22 січня 2018 р. поруч з раніш розміщеними дошками урочисто відкрито нову, присвячену пам'яті батька Владислава та сина - Зигмунда Падлевських, які були страчені за боротьбу за волю

22 stycznia 2018 r. obok wczesniej umieszczonych tablic uroczyscie odkryto nowa, poswiecona pamieci ojca Wladyslawa i syna Zygmunta Padlewskich, ktorzy byli straceni za walke za wolnosc

 

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Польські сліди Києва Частина 3. Polskie slady w Kijowie Czesc 3

Реконструктори-повстанці на урочистості відкриття нової меморіальної дошки 

Rekonstruktorzy - powstancy na uroczystosci odkrycia nowej tablicy pamiatkowej

 

Незважаючи на жорстку розправу, польське прагнення до незалежності не було зламано. А для українців воно послужило ще більше ніж для поляків. Це був зразок на який почали орієнтуватися світлі голови тривалий час позбавленого ватажків народу. Втім, нажаль, у подальшому посилився процес національного і політичного розмежування. Українці почали виходити з польських патріотичних організацій, а поляки – з українських громад. Це розмежування зумовлювалося, по-перше, висуненням польськими повстанцями великодержавного гасла про відновлення Польщі у кордонах 1772 р., який передбачав приєднання значної частини українських земель до Польської держави, і, по-друге, негативним ставленням частини українців до виступів польських повстанців.  Після справи Кирило-Мифодіївського твоариства та гідної оцінки дяльності Т. Шевченка, царській владі стало зрозуміло, що поруч з польською в імперії виросла і українська загроза. До того ж прогресивні поляки активно допомагали в поширенні української освіти. Урядові газети «Киевский телеграф», а також «Вестник Юго-Западной и Западной России» - били тривогу. «Хто старається – писав «Вестник» - про впровадження малоросійської мови до народних шкіл? Поляки». «В минулому році – писав «Телеграф» - подано до цензури 39 рукописів та книжок українською мовою. Більшість з них була написана поляками».

В 1862 р. в Києві діяло 9 недільних шкіл. Одна з них містилася в флігелі по вул. Костянтинівській, 6. Саме тут при допомозі О.Ф. Сенчила-Стефановського впроваджував свій "Буквар" Т. Шевченко. Після поразки січневого повстання царат зачинив їх, та ще 70 таких шкіл в Україні. А далі був Валуєвський Циркуляр. Підозрюючи в усьому «польський слід», царські посіпаки розправилися і з українською культурою. 

В цьому ключі особливо трагічно, що започаткована Т. Шевченком і його польськими друзями перша спроба подолати польсько-українську ворожнечу та переосмислити уроки Коліївщини та невдалих польських повстань ХІХ ст. не закінчилася результатом. Царському урядові та польським консерваторам, які сіючи розбрат, традиційно виступали союзниками ворогів обох народів, вдалося використати фатальну суперечку українців з поляками за кордони, та порізнити два національні рухи. Порізнити тоді коли вони були так близькі щоб нарешті порозумітися. Наслідком буде братовбивча боротьба в часи перших визвольних змагань, А другою спробою порозумітися – проект федерації Й. Й. Пілсудського. Але про то пізніше. Починалося ХХ ст. Бурхливі переживання народів, які прагнули незалежності у кінці ХІХ на початку ХХ ст. у Києві тимчасово приглушив поступ невблаганного капіталізму. Про це у наступній частині нашого циклу.

Burzliwe doіwiadczenia narodow, ktore pragney niepodleglosci w koncu XIX i na poczatku XX wieku w Kijowie zostay na pewien czas zagluszone przez rozwoj nieublaganego kapitalizmu. Ale o tym w nastepnej czesci naszego cyklu.

 

Використано власні фото автора, а також матеріали електронних продуктів:

Храми Києва, Енциклопедія. ІІ вид. 3 Media ltd., 2002.

Киев на старинной открытке. Конец ХIX-начало ХХ вв.

Киев. Фотоальбом 1943-1970. Скайхорс, 2008.

Бібліотека короля Станіслава Августа Понятовського зберігається в Києві

http://www.old.kiev.ua/image

Браславець О. Київ католицький. Київ православний. Путівник. Іоанн Павло ІІ в Україні. 23-27 червня 2001 р. Кайорос. Київ. 2001. – 203С. 

Київське військове училище 

Польське повстання у Правобережній Україні (1863—1864)

В. Ковалинский Дворец над Днепром 

В пам’ять про січневих повстанців у Києві 

Рік 1863 на Руси 

Битва під Песковою скалою

Під Славутою відкрито пам`ятник січневим повстанцям

Беліна Кедрицький Klosy Ukrainskie : czasopismo polityczne i literackie : dwutygodnik pod kierownictwem literackim J. Ursyna, R.2, 1915, nr 2-3, s. 9

Польська молодь в Києві 

Шльонський Д., Браславець О. Андріївський узвіз. Його історія та путівник по музею Однієї вулиці. Видавництво «Центр Європи». – Львів-Київ – 2008. – С. 49.

Єнджиєвич Є. Українські ночі або родовід генія / Jedrzejewicz J. Noce Ukrainske albo Rodowod Geniusza. Opowiesc o Szewczence. – Ludowa spoldelnia wydawnicza – 1966. – Torun. – 618 s.

Вакулишин С. Фрагменти польського повстання. В кн.: Про землю та людей святошинських: Колективне дослідження./ Автор ідеї та керівник проекту – В. Мазепа. – К., 2008. – С. 120-121. 

Zielniski S. Bitwy i potyczki 1863-1864 W Rapperswilu. – 1913.

Imenopis poleglych i straconych ofiar powstania roku 1863 i 1864. Zebral i ulozyl Hipolit Stupnicki. Lwow. 1865. 

В’язні Київської фортеці 

Epsztein Tadeusz Tradycja powstan narodowych w wychowaniu mlodego pokolenia ziemian Polskich na Wolyniu, Podolu i Ukrainie w drugiej poowie Xix wieku // Mazowieckie Studia Humanistyczne. - Nr 2, 1998 Сліди польської повстанської діяльності в Києві 

Wodzianowska Irena Powstanie styczniowe na podolu w swietle akt komisji sledczych 

Фильм «Ярослав Домбровський», фрагменти пов’язані з січневим повстанням і українцями

Польща і Литва разом з Україною! День Соборності та 154-та річниця визвольного повстання 1863 р. в Київській фортеці

"Розпач" - фільм про січневе повстання

Зайцев П. Життя Тараса Шевченка/ Передм. М. Глобенка; Післямова О. Мишанича. — 2-е вид. — К.:Обереги, 2004. — 480 с.

Marachow Grzegorz Stefan Bobrowski i tajna drukarnia w Kijowie (1861-1862) Przeglad Historyczny -1958 r  t49 n4 S. 700-713. 

Leonard Lepkowski h. Dabrowa

Від інсурекції Костюшка до 1830 р. Поляки на Правобережній Україні: від міфів до фактів. Колективна монографія за редакцією І. Кривошеї та Н. Моравця. Київ. 2018 р.- 217 с.

Польське національне повстання 1830-1831 рр. на Правобережній Україні: від міфів до фактів. Колективна монографія за редакцією І. Кривошеї та Н. Моравця. Київ. 2018 р. - 263 с. 

Польське національне повстання 1963-1864 рр. на Правобережній Україні: від міфів до фактів. Колективна монографія за редакцією І. Кривошеї та Н. Моравця. Київ. 2018 р. - 184 с.

Отчет в виде сметы о работах произведенных в 1864 году по приспособлению капониров 1 и 2 полигонов и капонира /косого/ за гласисом Госпитального Укрепления к помещению в нем польских мятежников и караулов при них. 25 апреля 1864 г. ЦГВИА СССР, фонд 802. описи 5, ед. хр. 5343, лл 244-259. 

Спогади Тадеуша Бобровського Т.1.

Спогади Тадеуша Бобровського Т.2. 

Косий капонір

Володимир Мілович 

Ізидор Коперницький 

Ізидор Коперницький (біографія)

Відозва центрального комітету повстання 1863 р.

Сарбей В.Г. Красовський Андрій Опанасович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.

Польське повстання 1863 р. Енциклопедія історії України

А. Потебня Енциклопедія історії України 

«Вільні з вільними» вистава присвячена повстанню 1863 р. Житомир

Повідомлення начальника штабу Київського військового округу генерал-майора Гана 2 про страту 13.09.1863 р. П. Кржановського та Ф. Падлевського (Архів НІАМ «Київська фортеця»).

Повідомлення про страту Р. Ольшанського 9.11.1863 р. – Київські губернські відомості 16.11.(346) 1863 р. сторінка 231. (Архів НІАМ «Київська фортеця»).

Рапорт Київської інженерної команди №763 - відповідь на запит щодо втечі з башти №2 Васильківського укріплення) 9 квітня 1864 р. через підкоп (Архів НІАМ «Київська фортеця»).

В`ялець А.В. Озброєння повстанців 1863 р. в експозиції НІАМ «Київська фортеця» // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Польське визвольне повстання 1863 р.» присвяченої 154 річниці січневого повстання 1863 р. м. Київ, 25 квітня 2017 р. – C. 16-23.

Парнікоза І., Войцехівський К. Місця пам’яті пов’язані з визвольним повстанням 1863 р. у Києві // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Польське визвольне повстання 1863 р.» присвяченої 154 річниці січневого повстання 1863 р. м. Київ, 25 квітня 2017 р. – C. 67-82.

Мельник В.В. Хроніка втечі з башти №2 // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Польське визвольне повстання 1863 р.» присвяченої 154 річниці січневого повстання 1863 р. м. Київ, 25 квітня 2017 р. – C. 43-49.

Тимошенко В.К. Польське повстання на сторінках дореволюційної київської періодики // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Польське визвольне повстання 1863 р.» присвяченої 154 річниці січневого повстання 1863 р. м. Київ, 25 квітня 2017 р. – C. 96-100.

Фільм про січневе повстання «Швадрон» 

Висловлюємо також подяку Д. Вортману, К. Войцеховському, А. Сьлєнзак-Парнікозі, Т. Пархоменко, В. Мельник, О. Новіковій-Вигран, Г. Заворотній, Г. Кузяку.

Dziekuje rowniez D. Wortmanowi, K. Wojciechowskiemu, A. Slezak, T. Parchomenko, W. Melnyk, O. Nowikowej-Wigran, G. Zaworotna, G. Kuziak.

Науковий співробітник історико-архітектурного пам'ятника-музею «Київська фортеця»

Парнікоза І.Ю.

Pracownik naukowy Muzeum-Pomnika Historyczno-Kulturalnego „Kijowska Forteca”

I.J. Parnikoza

 

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 33153
Отредактировано: 10-11-2018 [13:26]
delete
Іван Парнікоза
Іван Парнікоза, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +2
Всего комментариев: 5, Всего рецензий: 1
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

15:14 14/06/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Очень интересное исследование.

Комментарии

Рекомендует этот материал. Почему? Дуже цікаво написано... Чудове доповнення світлинами...
10:28 14/06/13
плеханов Киев
Ценный исследовательский материал. Уважаемому автору следует убрать досадные опечатки в датах: "Загін Володислава Рудницького, відомого під псевдо козака Сави, було розбито картелями 15 травня 1963 р. у с. Верхолісся "

" В 1953 р., на 90-ту річницю повстання, прах Андрія Потебні і " read
13:27 14/06/13
плеханов Киев
Рекомендует этот материал. Почему? Рекомендую, как ценное исследование.
13:28 14/06/13
Дякую виправив)
17:35 14/06/13

Рекомендує цей матеріал. Чому? За працю, що затрачена на ці дослідження.

20:55 14/06/13

Live

1 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

2 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit пишет рецензию на публикацию ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ЖИТТЯ НЕ ДЛЯ ВКРАЇНИ

3 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Перундень

3 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Достижения «Запорожстали» вошли в Книгу рекордов Украины

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Комбинат «Запорожсталь» подтвердил соответствие международным стандартам

4 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

4 час. назад

Ганка Гличка публикует статью Йде листопадова пора

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Запорожские дети поздравили металлургов с юбилеем «Запорожстали»

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Ростислав Шурма поздравил ветеранов с 85-летием «Запорожстали»