О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Мир  9 мая 2013 16:46:20

Автор: Моріка

Про Міжгір’я під лупою. Частина 1

- А ви звідки родом будете?

- З Міжгір’я, – навмисно не надто чітко вимовляю перші два склади.

- Звідки? Звідки?

- З відти, відти, – посміхаюся до себе.

Останні кілька років шумиха навколо резиденції у Межигір’ї навчила мене іронічно відповідати на схожі питання.

Герб міста. До 1953 р. воно називалося Волове
Герб міста. До 1953 р. воно називалося Волове
 Насправді я народилася в районному центрі посеред Карпат – Міжгір’ї, що носить таку назву тільки років з 50, а історичним корінням сягає аж у 1415 р. й відоме було як Волове. Останні вісім років я проживаю в столиці, повертаючись до малої батьківщини зазвичай на свята. Цьогоріч я дозволила собі неабияку розкіш – погостювати вдома аж 8 днів, захопивши в цьому проміжку і Великодні свята.

Додому я дістаюся довго. Спочатку на поїзді – до станції «Воловець». Особливо полюбляю поїзд «Київ – Чоп», що відправляється майже опівночі, а приїжджає якраз гарно по обіді – тож можна спати вдосталь і навіть не ставити будильник. Окрім того, до Воловця вагон зазвичай порожніє, а це не може не радувати.

У Воловці моя дорога пролягає в гості до родичів – тітки, двоюрідних сестер та їх сімей, оскільки маю у запасі кілька годин до автобуса.

Воловець – районний центр Закарпатської області, трішки менший за Міжгір’я і не такий доглянутий, але це великий залізничний вузол, що зумовлює його туристичність: адже діставшись залізницею саме до Воловця, туристи можуть надалі продовжити свій шлях до гірськолижних курортів чи просто гір і полонин. Тому й не дивно, що більшість нових чи оновлених будівель складають готелі різного ґатунку. На відміну від Міжгір’я, що має одну основну дорогу, тут їх аж дві, проте, правду кажучи, вони однаково недоглянуті та розбиті. Вони знаходяться на різних висотних рівнях, а в центрі сполучені широкими сходинками, теж дещо розбитими. Уздовж цих доріг й розташовані основні адміністративні будівлі, магазини, кафе, готелі тощо. Сюрпризом для мене стало, коли минулого чи позаминулого року в центрі спорудили щось на кшталт алеї, викладеної бруківкою та з лавочками для сидіння, здається, ще й деревцята посадили.

У Воловці є автовокзал, але найбільш звичним місцем є так звана «кільцева» невелика ділянка на перетині трьох доріг з імпровізованою зупинкою, яку, утім, не омине жодний транспорт, що їде в сторону Міжгір’я, Ужгорода чи Львова.

Ось там зі своїми клунками опиняюся і я. На вулиці жарко, навіть пече. Поряд ще кілька потенційних пасажирів. Поряд зупиняється мікроавтобус, пропонує підкинути до Міжгір’я (звісно, за гроші), кілька людей ідуть. 25 хвилин чекання – і ось заповітний автобус «Ужгород – Міжгір’я» їде. На годиннику 14.35.

На диво, сьогодні людей небагато, усі більш-менш дружньо заходять у салон і навіть розсідаються по вільних місцях. У наших людей є одна особливість: будь-якою ціною зайти в автобус і чим швидше, і особливо, коли пасажирів дуже-дуже багато, а тому дуже часто люди, що їдуть до найближчих сіл, опиняються далеко в глибині салону, а такі, як я, що їдуть до кінцевої, зі своїми торбами-клунками, біля самого входу. Задні двері зазвичай не відчиняються, відтак крику, ору, тисняви, толкучки і всього такого просто не уникнути, коли кілька пасажирів висаджуватимуться у найближчому селі.

Минаємо Воловець. За ним – село Гукливе, там живе моя інша тітка. У Гукливому є величезний залізничний міст, що високо здіймається над дорогою. Чомусь здається, що він був побудований багато століть тому і ще стільки стоятиме. Скільки б не їздила, скільки б років мені не було, ніяк не можу втриматися від спокуси роздивитися його з вікна автобуса.

За Гукливим кілька придорожніх готельчиків. Один з них колись належав моєму дядьку. Інший називається «Наташка» і бурхливо розвивається. Кожного разу, проїжджаючи повз нього, я ставлю собі питання: як, як, як можна назвати готель «НАТАШКА», звучить якось непристойно і вульгарно.

Так раніше виглядав Воловецький перевал
Так раніше виглядав Воловецький перевал
 Ще трохи – і починається званий у народі Воловецький перевал. Колись він був невимовно красивим: по обидва боки гірських серпантин здіймалася височезна стіна хвойного лісу. Десь між нього ховався ресторан «Смерічка», настільки відомий, що у наших новорічних віршиках у дитсадках обов’язково була присутня фраза, що дід ішов повз цю «Смерічку». Зараз – усе вирубали.  Коли тільки-тільки дорога починала йти вгору, вже відчувалося наближення перевалу, запах його лісу, відчуття якоїсь казки. Особливо чарівний він був узимку: з білими сніговими шапками на хвойних деревах, він викликав зачудування аж до відчуття просто зупинитися, вийти і дивитися-дивитися-дивитися.

А тепер цього нема. Вирубали все під корінь. Десь я чула, що наче з санітарною метою. Вирубати – вирубали, а за собою не прибрали, так і залишили лісогосподарський срач і жодного підростаючого покоління. А відреставрована й оновлена «Смерічка» тепер одиноко височіє над тим пам’ятником людського безглуздя, дурості, скупості, недалекоглядності, ідіотства, іронічно нагадуючи про колись казковий Воловецький перевал.

Минули перевал – ось уже й Міжгірський район. На цьому місці у часи мого школярства завжди проводили народні гуляння на День молоді, чи на День проводів вівчарів у полонину, чи інші свята. Саме тут колись відбувалися змагання з екстремальних видів спорту.

Перше село – Подобовець. Тут на зупинці завжди сідають туристи з великим рюкзаками, за ним – село Пилипець. Це два великі села, з гарними нарядними хатами, купою туристів, що розходяться по навколишніх туристичних базах. Десь в одному з них бокова дорога веде до чарівного гірського водоспаду Шипіт – ще одного місця, цікавого для мандрівників.

Давно вже не чула нічого свіжого, але кілька років тому ходило багато розмов про те, що саме на околиці Пилипця на Івана Купала збираються неформали з різних куточків країни, палять вогнища, розважаються і таке інше. У принципі, події з «Трохи пітьми» Любка Дереша розгортаються саме тут.

Далі – село Ізки. В одному з дворів – похорон. Багато людей зібралося. Прикро.

Августин Волошин, президент Карпатської України
Августин Волошин, президент Карпатської України
 За ним – с. Келечин. Тут народилася моя мама, а зараз живе бабуся і дідусь. Тут я провела частину дитинства, а мій день народження – 28 серпня – храмове свято у селі, тому щонайменше один раз на рік я тут буваю, приїжджають родичі з інших сіл і міст, і маємо таке собі невелике родинне свято. А ще це – рідне село Августина Волошина, президента Карпатської України, чим я не можу не пишатися і про що зазначаю при кожній зручній нагоді.

Моя бабуся живе на початку села. Кілька років тому недалеко від її хати, при в’їзді в село, начебто планувати робити підйомник, навезли купу металобрухту, так досі він там і ржавіє.

Попереду ще два мінеральні джерела – нижній і верхній квас – по-народному. У дитинстві ми туди ходили пішки або їздили на велосипедах. Дивно, але у нас квасом називають не звичний у розумінні напій на хлібі і дріжджах, а мінеральну воду з природного джерела.

Усю дорогу, то по одну, то по іншу сторону, нас супроводжує невелика річка. Раніше вона була більш повноводною. Зараз – до болю мілка, з широкими берегами та сміттям на них. Не можу на це дивитися. Помітно, що сміття нанесло після зими, але звідки ж воно взялося! Це болить.

Далі – с. Репинне. Тут до Міжгір’я вже рукою подати. За ним – с. Сойми – найближче до районного центру. На відрізку між Репинним та Соймами є одна ділянка, споглядання якої завжди навертає сльози на очі. По одну із сторін – мілка річка із зеленими берегами, за ними починають здійматися невисокі гори. Зараз вони вкриті пушком маленьких самосівних ялиночок – доволі незвична картина як для гір, яких всі звикли бачити лісистими. Кілька років тому ці гори облисіли – за короткий проміжок часу, раптом їх майже повністю вирубали. Лисі, лисі, лисі і чорні – це було жахливо. Дивитися на це без сліз не можна було. Зараз я кожного разу посміхаюся до себе, дивлячись на ці манюсінькі самосівні ялиночки, хочеться вірити, що колись ці гори залісяться знову.

Будівлю стилізовано під ялинку
Будівлю стилізовано під ялинку
 У Соймах над річкою на невеличкій гірці вивищується величезний курортний центр на багато поверхів, що формою нагадує ялинку та має червоний дах (якщо чесно, навіть не знаю його назву). Це своєрідна візитна картка Соймів, а заразом і Міжгір’я. Здається, зараз він уже нарешті працює, а територію навколо нього облагороджують, схили укріплюють та оздоблюють за місцевими уявленнями про декоративний ландшафт. Проїжджаємо по мосту під річкою – зараз вона мілка, а береги порожні (не враховуючи, звичайно, нанесеного сміття). Улітку там буде багато народу.

Попереду санаторій «Верховина». Як на мене, страшенно запущене в туристично-рекреаційному плані місце. Були б умілі руки – цукерку можна було зробити: гори, трави, річка, мінеральне джерело поруч. Здається, якраз ця мінеральна вода й використовується там з лікувальними цілями.

Про мінеральну воду (теж квас, до речі) треба сказати окремо. Коли я ще була в школі, німці тут побудували завод з виробництва мінеральної води, вона так і називалася «Сойми», а по центральних каналах йшла реклама (дівчина з хлопцем на мотоциклі з пляшкою мінералки чи щось таке). Такого заводу міжгірці ще не бачили: гарненький, акуратненький, з облаштованою територією, просто лапочка (особливо, якщо порівнювати з прекрасною українською звичкою: усе що за моїми воротами мене не цікавить, прибирати і облаштовувати його не буду). Чому завод закрили, а воду припинили випускати, овіяне таємницею: чи то з експортом не склалося, чи то вода не відповідала якимсь стандартам. Але, висловлю загальну думку, то була велика дурниця, бо люди втратили робочі місця, місцевий бюджет – додаткові надходження, а природа – бережне ставлення німців до неї, слава богу, вони ще пам’ятають, що таке відповідальність.

В
В'їзд до міста
 В’їжджаємо в Міжгір’я. По праву руку – великий напис на голлівудський манер: Міжгір’я, встановлений кілька років тому. Зараз це популярне місце для весільних фото. По ліву руку – «культове місце» кафе-бар і т. п. «Тополя».

Насправді, якість доріг не набагато краща, ніж у Воловці. А центральних у нас тільки одна, інша – об’їзна, і не менш розбита. По обидві сторони густо розташовані хатки – по-міському мовлячи, приватний сектор. Упадає у вічі велика кількість різних магазинів, генделиків і такого всякого. Дивлячись на це, важко сказати, що їх власникам притаманні високі естетичні смаки – ну що за архітектура, кольори, облаштування території навколо? Ех…

Доїжджаємо до «Дуба», тут дорога розгалужується – до центру, до об’їзної та в сторону Синевира. Дуб – це одне з найвідоміших місць. Це дерево нараховує кілька сотень років, має товстезний стовбур, що дбайливо огороджений парканчиком-лавочкою, і за це місцевій владі таки треба подякувати. Ми їдемо центром і повертаємо на об’їзну тільки біля «нижньої» церкви – греко-католицької, а «нижньої» тому, що вона знаходиться нижче на місцевості, ніж «верхня» православна. А ось, власне, і вона специфічна прикраса об’їзної дороги поруч з приватними будинками та магазинами будівельних товарів. Уже кілька років її реставрують, тому вона має чудовий вигляд, а архітектурні хитрощі, споруджені на схилах пагорба, на якому вона розташовується, приваблюють молодят для фотосесії.

Ще кілька хвилин тряски, торохтіння по убитій, густо вкритій ямами дорозі – і майже вокзал. По ліву сторону звертає увагу ще одна прикрість: невеликий пагорб на половину розритий, а на рівнині, що утворилася, будують уже другу кількаповерхову споруду. Береги жодним чином не укріплені. А хай повінь??? Скільки розуму в голові треба мати, щоб додуматися до такого будівництва?

Нарешті бажаний поворот – і спуск до автовокзалу. Ця дорога рівною і відремонтованою не була ніколи. Здається, там навіть асфальту нема, тільки – камінчики. Як, як, як так можна? В’їзд на вокзал – це ж одне із стратегічних місць міста! Які враження у приїжджих можуть скластися про місто після кількох хвилин такого вібромасажу?

Автобус зупиняється. Я виходжу, витягаю свої торби-клунки, дивлюся на відображення у склі будинку і йду вперед. Я вдома. 

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 10632
Отредактировано: 10-05-2013 [19:48]
delete
Моріка
Моріка, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +7
Всего комментариев: 10, Всего рецензий: 4
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

11:53 10/05/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Зурла Лоци Ужгород
Цікавий репортаж про куточок мого рідного краю!!!!

)))))))))))))))))))))))))))
Моріка Киев
Дякую.
22:39 30/06/13
18:02 10/05/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Прочитала із задоволенням. Попи деякі негаразди на Вашій малій батьківщині, враження хороше.)))
Очепятка. wow Попи - попри smile
18:04 10/05/13
Моріка Киев
:) по Фрейду :). Приїжджайте в гості!
22:39 30/06/13
18:22 10/05/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
outsider Винница
1.ГАРНИЙ ДОРОЖНІЙ НАРИС.
2.З НЕТЕРПІННЯМ БУДЕМО ЧЕКАТИ ПОДАЛЬШІ ЧАСТИНИ.
Моріка Киев
Дякую.
Пишу, поки не можу закінчити.
22:38 30/06/13
23:14 12/05/13
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Майстерно, хорошою мовою,чудова подача матеріалу тому легко і сприймається.
Моріка Киев
Дякую.
22:37 30/06/13
будь ласка
20:41 21/07/13

Комментарии

Myhail Antonyshyn Львов
Рекомендует этот материал.
11:41 10/05/13
Зурла Лоци Ужгород
Рекомендует этот материал.
11:53 10/05/13
Рекомендує цей матеріал. Чому?
Дорога додому.
Пригадались власні поїздки додому до батьків.
18:03 10/05/13

Доки єнакієвський шапкопкрад жируватиме в Межігір'ї наші "Міжгір’я" будуть і далі нагадувати комуно-фашистські ГУЛАги.  dknown

13:54 11/05/13
Моріка Киев
Надія на краще - важко щось про це сказати, коли живеш на відстані. Уже другий місяць не можу закінчити спогад про Міжгір"я, яке пам"ятаю з дитинства. Дитячі спогади - кольорові і щасливі. І це найважливіше, що в непростих 90-х моє дитинство в цьому маленькому місті минуло наче в казці.
22:37 30/06/13
Рекомендує цей матеріал. Чому?
Тому що душевно!
20:20 10/05/13
Рекомендует этот материал. Почему? Цікаво і образно.
22:01 12/05/13
Рекомендует этот материал. Почему? Ми з вами земляки по народженню, тільки я народився у Воловому і в тьому родильному відділенню, якого вже давно немає, а ви народилися в Міжгірї в новій районній лікарні. Я не прожив у Воловому й року, як моїх батьків перевели на інше місце. а ви мабуть і школу у Міжгірї закінчували. Ось така доля двох земляків.
23:18 12/05/13
Моріка Киев
Головне - не забувати, звідки ми родом :).
22:35 30/06/13
Мабуть що так.
20:40 21/07/13

Live

2 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

2 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

2 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

2 час. назад

antov удаляет комментарий к материалу НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ! от antov

2 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

2 час. назад

antov рекомендует материал Соціал-демократ
ія для українців

2 час. назад

antov пишет рецензию на публикацию Соціал-демократ
ія для українців

2 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

2 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

3 час. назад

Евгений Татьянов комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

3 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Путіна в Кремлі накрило

3 час. назад

Родослав Корченюк рекомендует материал Путіна в Кремлі накрило

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал В.Шекспір. Сонет 116

3 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Дозволь тобою милуватись

3 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал Pthsiкратия

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Дозволь тобою милуватись

3 час. назад

Влочега комментирует материал Путіна в Кремлі накрило

4 час. назад

Влочега рекомендует материал Дозволь тобою милуватись

4 час. назад

antov комментирует материал НАМ НЕ ВДАЛОСЯ, ПУТЛЕР ВЕРЕЩИТЬ, ТОМУ ПРАВОСЛАВ'Я ТРІЩИТЬ!