«СВОБОДИ, ЯКОЇ ШУКАВ, НЕМАЄ НІДЕ»

Як живеться львівським митцям в Ізраїлі

         З  Ізраїлем у нас безвізовий режим. Треба мати лише лист від друзів, родичів чи заброньовані місця в готелі. Сім’я відомих скульпторів зі Львова вже 22 роки живе в Землі Обітованій, запросили мене у гості. Теплими вечорами, після насичених інформацією та позитивними емоціями екскурсій, на галявині біля будиночку, що винаймають друзі, під віялами фінікових пальм і стрекіт цикад ми вели довгі розмови про життя-буття в Ізраїлі, мистецтво, творчість, місце художника у світі…

         Не втрималася, щоб не взяти у них інтерв’ю… На сім питань отримала по сім різних відповідей від кожного

          Чому виїхали в Ізраїль?

         Ігор Браун (далі І. Б.): Пам’ятаю цей день - 13 жовтня 1990 року. Прагнув свободи самовираження, вільного життя. Але згодом зрозумів – свободи, що шукав, у цьому світі немає ніде.

         Людмила Волошаненко (далі Л. В.): Поїхала за чоловіком. Хоча сама по собі не прагнула еміграції. Переконана, що зміна місця нічого в людині не змінює, всі їдуть в світ за очі зі своїми «вже спакованими валізами» звичок, уподобань, залежностей. Людина може бути вільною незалежно від соціальної системи. Закони працюють і стабілізують зовнішнє життя, а внутрішній світ людини є вільним від соціальних законів. Подібно на океан - на поверхні хвилі, буревії, а на глибині тиша і казкові ландшафти. Потрібна глибока, серйозна мотивація для вчинків.

         Чи вдалося реалізувати свої професійні плани?

         І. Б.: Вдалося, без перебільшення, на всі 100 відсотків! Маю купу дипломів та призів першого і другого ступенів з Міжнародних конкурсів скульптури. Був учасником біля 100 міжнародних симпозіумів в Італії, Іспанії, Португалії, Південній Кореї, Франції, Данії, Болівії, Колумбії, Аргентини, тощо. Не можу не згадати про участь в одному з найпрестижніших світових симпозіумів в м. Крастал (Австрія). Цілий місяць працювали в Альпах, де є кар’єр чорного мармуру. Цей симпозіум найстаріший у світі і задумувався митцями для створення Парку скульптур, роботи залишаються у парку, але є власністю митця. Не можу не згадати і про симпозіум у Данії, де робив скульптуру з твердого дубу заввишки 2м, її купили за 12 000 євро.

         Л. В.: Вдалося, бо займаюся тим чим хочу. Не прагнула до участі у симпозіумах, поїздок у далекі краї, мені завжди тяжко розлучатися із рідними, рідне для мене - головне.

         В скрутні часи під час інтифади прийшлося декілька місяців працювати прибиральницею у банку. Вчила багатих дам скульптурі. Ліпила для них, а вони потім видавали ці твори за свої. Але ніколи не залишала творчо працювати.

         Що знайшли і що втратили емігрувавши до Ізраїлю?

         І. Б.: Втратив спілкування зі всіма друзями і родичами. Знайшов внутрішню свободу і можливість подорожувати по цілому світові. Після життя в СРСР став цілком аполітичною особою, за 22 роки життя в Ізраїлі ні разу не брав участі у виборах. Не байдужий до країни, байдужий до політики і політиків.

         Л. В.: Спочатку здалося, що я втратила ВСЕ! Біль був неймовірний, ностальгія заполонила мною. Але згодом, після 10 років болю знайшла для себе новий світ, нове розуміння життя – не можливо втратити те, що в серці, в душі. В еміграції спочатку почуваєшся так, ніби стрибнув у безодню. Дуже важливо знайти грунт під ногами, побачити світло, відчути тепло. Улюблена справа, чоловік, донечка, відкриті до спілкування доброзичливі люди допомогли звільнитися від болю. В Ізраїлі моя донька одружилася з мудрим, шляхетним хлопцем, народили двох чудових онуків – Михайлика й Тома.

         У ієрархії цінностей яке місце займає образотворче мистецтво в Ізраїлі?

         І. Б.: Десь посередині, а точніше ближче до нижчих сходинок. Ізраїльтяни, як і у цілому світі, купують твори за розкручений бренд, за відоме ім’я, а не за власними смаками і уподобаннями.

         Л. В.: Коли тільки приїхали до країни, то здалося, що на художників дивляться, як на продажних дівок. Згадую цікавий випадок.  Винаймали квартиру, і у нас розбилося скло у вікні. Запросили майстра, він зробив свою роботу. Бачить, що у нас не густо з грішми, то попросив розплатитися якою-небудь нашою скульптурою. Це показовий випадок!

         За 22 роки відбулися суттєві зміни: побудовані якісні дороги, медицина – найкраща у світі, виросла зарплатня, суттєво виріс соціальний захист…  Чим вищий рівень життя, тим вища цікавість до мистецтва.

                А все ж таки, які твори мистецтва приваблюють пересічного ізраїльтянина?

         І. Б.: Існує думка: «Повинен вигідно купити, аби потім вигідно продати». На відкриття виставок ходить багато людей, але здебільшого, щоб поспілкуватися, потусоватися та, нарешті, випити вина… Один мій колега по цеху у розмові підсумував виклики сучасного мистецтва: «Зараз ІНШЕ мистецтво, бо все одно краще за Мікеланджело не зробиш».

         Л. В.: Полюбляють «прикольне», веселе, навіть банальне, з присмаком еротики.

         Як живеться вільному художнику у Ізраїлі?

         І. Б.: Тяжко, але вільно. Буває так, що рік не має замовлень. Тому коли «урожайні» часи наступають, то відкладаємо на «голодні» дні.

         В мене був товариш Василь Федорук, скульптор. Він виграв Грін карту і поїхав до Америки, Сієтлу. Робив розкішні надгробки, чим забезпечував собі заможне життя. А в Ізраїлі надгробки в силу традиції стандартні – і це біда для скульпторів.

        Натомість роблю крижану скульптуру для весіль. Модно прикрашати весільні церемонії в теплому Ізраїлі крижаними творами! Скульптор працює у холодильній камері при температурі -8 градусів. Коштує такий твір 3-4000 доларів, а після відкриття існує лише 3-4 години. Знаю, що половина японських скульпторів живе за рахунок крижаних скульптур.

         У мене виставок і участі у симпозіумах більше з поміж усіх скульпторів Ізраїлю. Але, як сказав мені мій колега, щоб мати постійних клієнтів-замовників треба було сидіти на місці.

         В кризові часи працював і сторожем, викладав малюнок і скульптуру в художній школі у старовинному місті Яффа. На початку життя в Ізраїлі працював на фірмі по оформленню музеїв, виставок. Добре пам’ятаю перше місце роботи – кіностудія біля Єрусалиму.

         Зараз відкрив свій власний бізнес – беру підряди на створення скульптури.

         Л. В.: Живу разом з Ігорем вільним художником. В Ізраїлі немає Спілки художників, немає Скульптурної фабрики, немає цільових Держзамовлень, тільки на конкурсній основі (не менш ніж 3 учасника). Клімат теж позначається на роботі, працюємо з 5-ї ранку до 10-ї, а потім стає неможливо працювати, «плавляться мізки», потужний вентилятор не допомагає, а у відкритому приміщенні не має сенсу ставити кондиціонер, «гроші на вітер пускати». (Люда та Ігор орендують велике приміщення під скульптурну майстерню, сарай понад 100 кв. м  без однієї стіни. В.К.)

         Але знаю, що художникам не легко приходиться у цілому світі.

         Плануєте відвідати Львів, друзів? Що для вас значить Львів?

         І. Б.: Львів – місто де я народився, де любив ходити пішки, бо кожен такий прохід відкривав для мене щось нове, цікаве, надзвичайне.

         Люблю і Харків – місто добрих, інтелігентних людей, де у 1976-80 рр. вчився у Харківському художньо-промисловому інституті, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Людмилою. Планую відвідати Львів і всіх, хто нас пам’ятає.

         Л. Д.: До Львова планую приїхати з старшеньким онуком Михайлом. Львів розкішне місто, хочу показати йому цю красу.