О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Общество  18 июля 2012 14:28:43

Життя як запит смислу (на пошану пам'яті Сергія Кримського)

Життя як запит смислу (на пошану пам
Саме того року, 30 червня, відійшов у вічність Сергій Борисович Кримський. «Він любив зустрічати ранки, коли під навалою рожевих променів ще невидимого сонця зникають зірки. Це видавалося дивним, бо саме захоплення Сергія Борисовича астрономією, спостереженням за нічним небом упродовж усього життя конкурувало з філософією, що була і професією, і хобі, і сенсом буття. Свою відданість народженню дня пояснював власною пристрастю до греків, які освячували ранок, вважаючи, що той дає надію на відтворення юності. Проте попри свій 81-й рік, два інфаркти й печалі останніх місяців, він видавався по-справжньому молодим завдяки пульсуючому напруженню думок, невтомним пошукам нових шляхів на теренах людського духу й жадобі до життя» (http://tyzhden.ua/Publication/3633). 

Сергій Борисович Кримський – видатний філософ, педагог та суспільний діяч, провідний науковий співробітник Інституту філософії НАН України, один з представників Київської філософської школи. Перша книжка філософа «Генезис форм та законів мислення» побачила світ 1962 року. Відтоді головною сферою наукових зацікавлень Сергія Кримського стає логіка та методологія науки. Результатом розробки нових підходів до методологічних проблем стає захищена 1974 року докторська дисертація «Наукове знання та принципи його трансформації». У 80-90-ті роки в своїх роботах та лекційних курсах він звертається до широкої смисложиттєвої проблематики, логіки розвитку культури. Підсумком стають такі роботи, як «Раціональність в науці та культурі» (1989), «Философия как путь человечности и надежды» (2000), «Запити філософських смислів» (2003). С. Б. Кримський був постійним автором та членом редколегій провідних вітчизняних наукових часописів – «Дух і літера», «Collegium», «Філософська думка», «Практична філософія», а також дописувачем найвідоміших київських газет – «Дзеркало тижня», «День», «Без цензури». 6 квітня 2001 року на спільному засіданні НАН України С. Кримському було офіційно вручено премію Національної академії наук України імені Дмитра Чижевського. 2005 року Сергій Кримський став переможцем програми «Людина року», йому присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка, та медаль Петра Могили. Для багатьох людей, представників уже багатьох поколінь, С. Кримський втілював живий дух київської філософської традиції.

Редактор газети «День» Лариса Івшина характеризує С. Кримського так: «Філософ Сергій Борисович Кримський — фігура легендарна, вчений зі світовим іменем. Розповідають, що його лекції відвідували навіть затяті прогульники. Ймовірно, їм все-таки було необхідне енергетичне підживлення від цієї надзвичайно інтелектуальної і талановитої людини. На лекцію варто було б сходити навіть заради того, щоб побачити його на власні очі. Адже Кримський абсолютно відрізняється від стереотипного образу вченого, що постає в уяві таким собі скорботним шукачем істини, котрий намагається розкопати філософський камінь, а розкопавши, сісти на нього зверху, підперти підборіддя рукою і сумовито завмерти у багатозначній позі, немов знаменитий Роденів «Мислитель». Отже, головне, що впадає в око у зовв нішності академіка Кримського, — це рух. Він весь нагадує зібрання думок у дії. Сергій Борисович гучно розмовляє, жестикулює, супроводить, якщо можна так сказати, кожну висловлену ідею відповідним виразом обличчя. Він мимохіть змінює «маски», як хороший артист. По-своєму він граціозний і гарний. Його краса — це інтелектуальна привабливiсть. У цьому сенсі він так гарний, як Черчилль, «улюбленець» Кримського».

Життя як запит смислу (на пошану пам

Для Сергія Борисовича читач – перш за все філософ, але не обов’язково фахівець зі спеціальною освітою. Адже філософ – це специфічний спосіб мислення, це людина-проблема, людина, яка перетворює явища свого життя на проблеми, що потребують вирішення. Це проблеми, які дозволяють подолати межу тривіальності життя. «Річ у тім, що наше життя дуже легко перетворюється на одноманітне повторення одного й того самого. Для звичайної людини час має властивість нескінченно прискорюватись, дні починають пролітати зі свистом, немов вітер, і треба вміти зупинити це прискорення, вийти з колообігу механічних перетворень. Тобто відокремити земне від небесного, знайти грунт, на який він спиратиметься, визначити назви подій, що оточують тебе, і, зрештою, віднайти паузу, інтервал у своєму спілкуванні із цим зовнішнім світом. Тобто, коротше кажучи, віднайти засіб зупинити чи бодай уповільнити цей часовий потік за рахунок перетворення його на потік реальних подій, наповнених смислом. Цей життєвий процес обов’язково має бути, повторюю, наповнений смислом. Тільки так можна зупинити механічне повторення одного й того самого в нашому житті. Це і є смислотворення. Філософія завжди має бути опозиційною, якщо хочете – дисидентською. Звідси й той образ, про який казав Сократ – ораз ґедзя. Філософія – це ґедзь. Вона має жалити всіх і все. Але наразі у нас ми спостерігаємо дещо інше, щоб не сказати, протилежне» (Філософія як стиль життя. Інтерв'ю із Сергієм Борисовичем Кримським. «Дух і літера», 2006, № 15-16, С. 138, 158).

Тим, хто прочитав у Сергія Борисовича про філософію як «літургію смислу» (Кримський С. Б. Запити філософських смислів. – К.: Вид. ПАРАПАМ, 2003. – С. 8-21), це твердження не уявлялося вдалим: аж надто урочистим є це слово, в позацерковному контексті воно налаштовує на думку про якісь ритуали, шати, духовне представництво. Утім, як різновид духовного служіння – справді, як своєрідна літургія – філософія передбачає неухильну внутрішню дисципліну, суворість обов’язку, незалежного від будь-яких зовнішніх обставин, наших стосунків з нашими співрозмовниками, їхніх налаштувань і прагнень, а тим менше – від наших власних бажань. «Для мене особисто вельми повчальною є знаменита так звана «іспанська молитва»: «Господи, допоможи мені зробити те, що я можу зробити, дай мені терпіння змиритися з тим, чого я не можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити перше від другого!» (http://www.day.kiev.ua/155830/).

Життя як запит смислу (на пошану пам

Крім того, С. Кримський висловлював позицію, яка шокувала багатьох колег і призводила до багатьох суперечок. Віднедавна у нашій філософії з'явилася звичка «мислити посиланнями». Наші вчені, за спостереженням мислителя, просто не можуть висловлюватись самостійно, без посилань на чужі тексти. Сучасний філософ здатен мислити та писати лише тоді, коли має під рукою чужі тексти, які він коментує. Приблизно третина сучасної філософської літератури – це коментарі до чужих текстів. Візьміть будь-якого авторитетного філософа, давнього чи сучасного – і посилань ви там знайдете небагато. Чи багато посилань у текстах Канта, Гегеля, Гайдеггера? Та ні, бо вони мислять самостійно.

За радянських часів Кримський брав участь у неформальних зібраннях, своєрідному філософському клубі. На одному з таких зібрань один звичайнісінький викладач спитав у Мераба Мамардашвілі: «А чому ви жодного разу не послалися на Маркса й Енгельса?» Тоді Мераб відповів: «А чому Ви не питаєте, чому я не посилаюся на своїх батьків, вони ж мені ближчі?»

«Я часто кажу своїм колегам з Інституту філософії: от ми перебуваємо на Володимирській гірці, де гуляє багато людей. Вийдіть до них та почніть читати лекцію про свої категорії, про процеси пізнання. Та люди матимуть вас за ідіота. А якщо я вийду читати, то я почну розповідати про сенс життя, про людську долю, про любов, про драматизм боротьби добра і зла. Як ви думаєте, мене будуть слухати? Та збереться повно людей – я це знаю напевне! <…> Людина повсякчас змушена опиратися смерті, протистояти поняттю «ніщо», протистояти стихійним силам буття, що приховуються в ній самій. Тільки філософія спроможна виховати особистість, що здатна вистояти в такій ситуації. Пам'ятаєте, як говорив Сковорода: «У моїй душі є шпарини, через які проникає пекельний вітер». І як боротися із цим пекельним вітром буття? <…> Розумієте, для мене філософія – це доля, це шлях спасіння, хоча і не в тому сенсі, як розуміє спасіння релігія.  Я справді спасаю, рятую себе за допомогою філософії, наповнюю своє буття смислом. Адже буття неможливо сприймати таким, як воно є. Якби ми знали, як воно все є насправді, то на тому буття людини завершилося би, це був би його останній момент. А допоки ми живемо, ми домислюємо реальність, інакше світ був би для нас просто божевільним. От я й намагаюся цю божевільну реальність осмислити, а відтак, зробити придатною для життя. А ви згадайте, як казав пророк Ісайя, що сіра іржа буденності – це дужа важлива річ, це рятівна річ. Вона вберігає нас від полум’я буття, від якого можна отримати духовний опік. Адже буття у своїй сутності небезпечне. А повсякденність – це також засіб вижити, вберегтися. Розумієте, ми знаходимо для себе уявні цілі, утопічні цілі, але заради них ми ладні здійснити великі подвиги, ми докладаємо значних зусиль і рухаємось уперед. Проте бувають дуже шкідливі утопії. От, скажімо, утопічний соціалізм – він страшний не тим – ідея начебто прекрасна: побудувати рай на Землі. Але що може змусити людину працювати без винагороди, без усього, без ринку!? Так от, і Кампанелла, і Томас Мор – усі вони припускали наявність рабства. І комунізм також припускав рабство, тому що змусити людину працювати задарма можна було лише силоміць, за допомогою насильства. Одну третину робочої сили становили раби, а за часів Сталіна – зеки. Страйки були заборонені. Ленін запровадив розстріл за саботаж, якщо робітники не виходять на роботу. Отже, ефективним виявляється лише насильство. Ось така утопія, даруйте, вона, звісно, антилюдська. Хоча, з іншого боку, існує ідея про так звані «чернетки історії», тож можна сказати, що радянський соціалізм був чернеткою здійснення певної благородної ідеї. Буцімто ми – експериментальне поле людства, ми йдемо до благородної мети: споживання за потребами, рівність людей, свобода і таке інше. Але все вийшло абсолютно навпаки. Розумієте, ця ідеологія протистояла міщанству, я це знаю по собі, он десь там міщани зі своїми конкретними проблемами, а тут тобі пропонують проблеми світові. І це була, справді, велика спокуса й дуже шкідлива утопія» (Філософія як стиль життя. Інтерв'ю із Сергієм Борисовичем Кримським. «Дух і літера», 2006, № 15-16).

Життя як запит смислу (на пошану пам

Відповідь вченого на вельми тривіальне питання: в чому полягає щастя людини? – така: «Це питання не має однозначного варіанта рішення. Життя людини і є її практичною відповіддю на це питання. Ми можемо ставити тільки проблему умов щастя людини. Свого часу над цією проблемою бився знаменитий американський письменник Едгар По. Використовуючи досвід його пошуків, ми можемо із сучасного погляду виділити чотири умови щастя. Перша. Спілкування з природою, тобто з чимось більш абсолютним і високим, ніж окрема людина. У природі є краса, а вона виявляється милістю до людини. У відомому романі Ремарка «Три товариші» російський емігрант Морозов каже: «Усі наші нещастя від чотирьох стін». І дійсно, якщо у людини депресія, то після походу в ліс, до річки або в поле, вона, як правило, розсіюється. Більш того, ритм людських кроків, як встановлено наукою, співпадає з деякими ритмами мозку. Ось чому без спілкування з природою не можна бути щасливим! Друга умова щастя — любов, тобто знаходження абсолютного центру в іншій людині, здатність до обміну особистостями між коханими. Такий обмін створює певну «хімію духу», деякий особливий об'єкт, званий «Ти», який іде до Бога. Третя умова щастя — духовність, наявність високої мети в житті, величина якої прямо пропорційна величині щастя. Річ тут не в тім, що не потрібні матеріальні цінності — вони необхідні; але до них людина легко звикає, й тоді перед нею в усій силі постають ті ж екзистенційні, тобто духовні, проблеми. І зовсім уже неординарною виглядає четверта умова. Вона передбачає відсутність честолюбства, бо честолюбна людина не може бути щасливою: вона щоразу ставить собі нові й нові цілі, і так без кінця. Не випадково біблійна мудрість свідчить: «Сила жадає, і тільки смуток вгамовує серця». Звісно, це не означає, що честолюбство не потрібне; воно необхідне кожній людині, яка робить кар'єру. Але слід знати, до яких наслідків для особистого щастя людини може призвести честолюбство!»

«Це питання (про сенс життя – А. Т.) не має остаточного рішення, а вимагає безперервних пошуків кожною людиною. Ці пошуки і їхня жорстока гострота свідчать, що життя не може бути безглуздим. Тут можуть бути три варіанти рішення. Перший: вписати своє життя, як це роблять часто сільські люди, в життя природи, підпорядкувати свою життєдіяльність природним ритмам. Тоді саме буття відповідає на питання про сенс життя.

Життя як запит смислу (на пошану пам

Другий шлях: зробити природу подією свого життя. Прикладом тут може бути апокрифічний старець біблійних часів Осія, який наприкінці життя віддав податки державі, кредиторам — гроші, дітям — майно, серце — дружині, а собі залишив місце під смоковницею, звідки особливо мальовничими виглядають схід і захід сонця. Цей шлях означає завдання: дати буттю проявитися через людину, через тебе самого, проявити це буття в той чи інший спосіб. Я згадую, як років 20 тому зрубали тополі біля церкви Миколи Набережного на Подолі. І серед цих зрубаних дерев я побачив стовбур, на якому була прибита залізна табличка, що належить ще до ХIХ століття. На ній був напис: «Перший поцілунок». Тобто людина позначила місце своєї життєвої події, і тільки тополя, коли виросла, приховала цю табличку від наших очей...

Третій шлях: зробити своє життя якомога повнішим, предметом наповнення високими цінностями. Кажучи більш конкретно, не можу не послатися на лист Сенеки до Луцилія, в якому великий давньоримський філософ дає свою відповідь на запитання про сенс життя. Він писав приблизно так: зроби добро якнайбільшій кількості людей. Якщо не зумієш якнайбільшій кількості — то якійсь його частині. Якщо не можна зробити цього — послужи комусь одному з ближніх. Якщо не зумієш послужити ближньому — послужи самому собі. Останнє означає створення своєї особистості. А це може бути найбільшим і найважливішим явищем сучасності. Особистість, тобто створення внутрішнього світу людини, є найвищим даром Бога. Творіння особистості — це створення мікрокосму, суб'єкта, відповідального перед собою за близькість до інших людей або навіть до однієї людини — якщо ти здатен зробити її щасливою.

У Варшаві в одному з костелів є сучасна ікона Христа, яка зображує людину, що несе на руках... саму себе, щоб віддати те, що несе, людям. По-моєму, цей образ і є найкращою відповіддю на питання про сенс життя. Додам іще, що духовна ситуація у багатьох країнах християнської цивілізації (і, звісно, в Україні), особливо віддаленість чималої частини молоді від високих ідеалів, мені особисто зі страшною ясністю нагадує про те, що подібне вже було в історії людства. А саме: в момент катастрофи, краху старих, античних, язичницьких богів і початку найбільшої революції: зародження християнства...» (http://www.day.kiev.ua/155830/).

Життя як запит смислу (на пошану пам

Філософ запитує нас: «Неужели после 70 с лишним лет советского периода нам не ясно, что идеология (это научное определение и принятое во всем мире) — есть иллюзорное сознание? Идеология — это прежде всего классово-иллюзорное сознание. Зачем оно нам нужно? Только в обществе гипертрофированной политики могут начинаться такие реставрации идеологических отношений. Нам нужна духовность. А она основана не на политике, и не на каких-то идеологических явлениях. Духовность основана на культуре, которая является другим полюсом и жизни общества, и жизни государства. Если экономика формирует материальную продукцию, если она обеспечивает материальный уровень нашей жизни, то культура формирует людей. И является для них не менее важным процессом, чем формирование материальной продукции. Это формирование имеет принципиальное значение, потому что рождение новой Украины, рождение Украины как составляющей европейской цивилизации, это прежде всего воспитание свободной, культурно-образованной личности».

Думки про вічне актуальні для розуміння проблем сучасності. Як згадує мислитель, «Был такой эпизод в истории российской философии мысли, когда литератор и критик Виссарион Белинский написал Александру Герцену письмо, в котором была такая фраза: «вся «неприятность» истории заключается в том, что подлецы поступают с порядочными людьми как с подлецами, а порядочные люди поступают с подлецами, как с порядочными людьми». Прочитав это высказывание, Герцен воскликнул словами Александра Пушкина, обращенными к Денису Давыдову: «Умри, Денис, лучше не скажешь; ты открыл тайну истории!». Проектуючи свої роздуми на поточну ситуацію В Україні, філософ дійшов висновку, що «разговоры (я боюсь и современные — о диалоге оппозиции с руководством Украины) будут бесцельными, если нет общего языка и общепризнанных цінностей». І далі: «Говоря о нынешней ситуации в Украине, хотелось бы отметить такое обстоятельство: споры, которые ведутся — социализм, капитализм, рынок, управляемость экономики... Это — отражение более существенных процессов. Мы строим не социализм, и не капитализм, а возвращаемся в мировую цивилизацию. В Украине идет не формационный процесс, а цивилизационный процесс. Фундаментальный процесс вхождения в мировую цивилизацию, который требует полного напряжения и духовных, и, так сказать, энергетических возможностей, и практических усилий. Цивилизационный процесс в обществе, где многие годы отрицалась общечеловеческая мораль и общечеловеческая религия, идет очень болезненно, с большими потерями, с большими отступлениями назад».

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 4757
delete
Тарас Альберда
Тарас Альберда, Львов, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +1
Всего комментариев: 1, Всего рецензий: 1
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

20:00 18/07/12
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Рідко зустрічається робота, в якій можна прочитати про досвід людей, яким вони готові поділитися з суспільством.

Цікаві думки про суть щастя.

Важливе підняте питання про відродження духовності не на основі політики, а на основі культури.

Варто робити більше абзаців в тексті, оскільки важко читати довгі абзаци на моніторі. Губиться рядок - губиться думка.

Мені подобається вся серія статей, які Ви друкуєте останнім часом. Всі вони покликані подивитися нестандартно на події та особистостей, Вами представлених.

Дякую.

Комментарии

Рекомендует этот материал. Почему?
Довідалась про роботи С.Кримського і отримала "енергетичне підживлення від цієї надзвичайно інтелектуальної і талановитої людини"
20:02 18/07/12

Live

1 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

2 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit пишет рецензию на публикацию ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

2 час. назад

Khomiaklit рекомендует материал ЖИТТЯ НЕ ДЛЯ ВКРАЇНИ

3 час. назад

Алекс Скиталец рекомендует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал ВИР БРЕХНІ В УКРАЇНІ

3 час. назад

Родослав Корченюк комментирует материал Перундень

3 час. назад

Белка Белкина комментирует материал Перундень

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Достижения «Запорожстали» вошли в Книгу рекордов Украины

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Комбинат «Запорожсталь» подтвердил соответствие международным стандартам

4 час. назад

Алекс Скиталец комментирует материал стих Сергея Лебедева и Юрия Мельника "К нам Ангелы Бога на помощь спешат"

4 час. назад

Ганка Гличка публикует статью Йде листопадова пора

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Запорожские дети поздравили металлургов с юбилеем «Запорожстали»

4 час. назад

Дмитрий Шилин публикует статью Ростислав Шурма поздравил ветеранов с 85-летием «Запорожстали»