Михайло відкрив  холодильник, крім енергетиків, які були йому потрібні для минулого завдання, нічого не було. Дві години ночі, а спати не хочеться, за те їсти хочеться. Почав жувати черствий хліб і запивати водою з під крана. Телевізор мав заспокоїти. Йшов, якийсь серіал про вампірів, після успіху фільму «Сумерки», такого добра вистачало. Та, що вони знають про вампірів. Напевне міліціонери й лікарі так само чортихаються, коли дивляться про свою професію. Михайло ж  по професії, ні такої професії не існує, скоріше це покликання – знищувати нечисть.

 За легендою колись давно його пращури були злочинцями, розбійниками з далекої дороги. Ми не сіємо і не жнемо – улюблена примовка тих далеких часів. Проте такий рід заняття завжди викликав невдоволення у будь якої влади, адже грабувати народ має право лише вона. Переховуючись від солдатів, приходилося довго сидіти в лісах і норах. Та голод не тітка і заставляє виходити на полювання. В той вечір його пращуру, на ім’я чи то кличку Ігор, що означало жорстокий, пощастило. Воїн на білому коні зупинився на нічліг. Підкравшись під покровом ночі, Ігор намагався викрасти коня. «Ти що робиш?» - виявилося сон воїна не був такий сильний, як здавалося. «Я їсти хочу, а ти пішки дійдеш» - блиск кинджала мав підкріпити аргумент. Проте, сталося зовсім навпаки, і вже за секунду воїн схопив злодюжку за горло, а кинджал валявся у траві. Оставалося молитися. Кому, якому із богів, та й чи є ті боги на світі. Все життя пробігло за декілька секунд. Стало соромно за всі злодіяння, і навіть жаль, що не сіяв і не жав. Якби та вища сила дарувала життя то обов’язково поміняв би меч на мотику. «Та не поміняєш ти меч на мотку. Рік два попрацюєш на полі, а потім знову візьмешся за старе. Забудешся про клятву. Переконаєш себе що нічого такого не було. Це лише випадковість. Шанс тобі я дам будеш служити мені Ігорю з клану Вовків клянись, що тепер твоєю здобич буде тільки те, що я тобі дозволю». «Клянусь» - прохропів злодюжка. Воїн розтав неначе туман. Жорстокий подався до каплички розповів все монаху. Той припустив, що це робота святого Георгія і краще клятви дотриматися. З того часу й повелося, що усі нащадки жорстокого вовка, нутром відчувають всяку нечисту, це і стало для них хлібом на довгі століття.

Кімната в двадцять чотири метри, невеличкий коридор в якому двом не розминутися, кухня  придумана, неначе  навмисне для китайців і за все це тисячу двісті гривень в місяць. Хазяйка була така люб’язна, так хвалила, хвалила,  забулася тарганів похвалити.  Все-одно для безробітного занадто велика розкіш. Головна прикраса квартири совдеповський шкаф зламаною дверкою та розсохле ліжко-малютка. На кухні красувався телевізор мухоловка, такі вахтери полюбляють, ось і весь інтер’єр, який йому залишила Марія Всеволодівна.

Тай цим Михайло не мав часу насолодитися. Півроку безсонних ночей провів він за слідкуванням перевіркою теплотрас і закинутих будинків. Гроші танули, як сніг теплою весною. В наступний місяць на квартиру напевне не вистачить. Якщо діло піде так далі прийдеться взяти когось в постояльці, що б розділити оренду.

Втома від невдачі переповнювала тіло. Навіть розум підводив. «Відпочинок, тобі потрібний відпочинок». Вогні ресторану манили Михайла. Звіти віяло теплом і спокоєм. Він мляво заглянув в портмоне, побачене не надто радувало. Який там ресторан, йому б зараз в студентську столову. «Ми тільки раз живемо, а ти ніколи не був в ресторані» - нашіптував йому зголоднілий розум. Михайло заховав портмоне, примружився, і перед очима пробігла картина: жінки у вечірніх сукнях, чоловіки в костюмах грає приємна музика, а офіціант підносить гарячу страву і наливає келих вина. Слюння наповнила рот, а ноги самі пішли в сторону закладу.

«Корона» гарне місце, як для ділових зустрічей так і для освічення в кохані, проте частіше тут багаті чоловіки знаходять приємну розвагу з красивими та не надто моральними жінками.  Гостьова книга була розписана автографами Кучми, Литвина, Кравчука, навіть Юля Тимошенко якось відвідувала цей заклад. Напевне їх сюди везли місцеві керівники під час офіційних візитів. Усі розхвалювали кухню, і надзвичайно приємну атмосферу.

Гардеробник відірвав від розгляду гостьової книги. Попросив верхній одяг. Михайло м’яко кажучи не вписувався в контингент, що відвідував заклад. Таке питання мало б відлякати непроханого гостя. Проте Михайло зняв свою легко весняну куртку і передав у руки працівника закладу. «Що ти робиш? Ти можеш ще піти і нічого не пояснювати». Проте все зроблено і метрдотель він же охоронник, вічна звичка провінціалів економити, вже розпитувався чи сам Михайло. Чоловік був досвідчений і вирішив посадити Михайла в самий темний куток ресторану, що б той не зіпсував атмосферу. Відмовлятися від грошей Михайла ніхто не хотів.

Меню, як в анекдоті нагадувало телефонний довідник. Тушковані гриби лисички і картопля пюре на гарнір - сто п’ятдесят гривень?!!!  Бокал вина «Тамянка» діяв на Михайла з такою ж силою, як компот із сушки.  

Тут і прийшла удача.

 Кажуть вампіри не відображаються в дзеркалі. Пояснюється це тим, що всі вампіри гіпнотизери. Надзвичайно сильні гіпнотизери. От і це й хитрував. В шикарному ресторані всі відвідувачі і персонал бачили красивого парубка, в дорогому костюмі, і дівчину щасливицю. Тільки Михайло побачив як молодиця говорить з пустотою, а на стелі висить упир. Лисе створіння, з хижою пащею, віддалено схоже на людину. Він не помітив Михайла, навіть слиню пустив на підлогу. Стало бридко і навіть дорогі лисички не ішли до рота.

Дівчина була зовсім молода. Студентка місцевого вузу. Тонка золота цепка і дрібний хрестик, напевно подарунок батьків на день народження , не захищав її від впливу чар вампіра.  

Вампіри обожнюють незайманих. В них так багато чистої сили. От тільки захист в таких людей великий.  Тому упирі спокушають їх вчинити гріх, як правило перелюбу, бо це найпростіше. Від цього утворюються тріщини в захисті людини. Маленькі рани через які Вампір вип’є душу.  Саме так вампіри харчуються душами людей, а кров тільки їх вмістилище.

Хрестик не вберігаю людину від нечесті, він лише нагадує про віру, яка є основним оберегом. Якщо дівчина відмовиться від спокуси, нечисть залишиться голодною.

Упирь колись був людиноюна. Від укусу вампіром не станеш, швидше помреш, потрібний особливий договір з сатаною. Заради чого, вічного життя. Це ж не життя, а існування. Шкіра за сотні років змінюється, стає повністю білою, без волосяного покриву, зуби перетворюються на клики, з кінцівок виділяється слиз, що допомагає лазити по стінах. Найголовніше це самотність, відсутність друзів і коханих. Вічний мисливець за кров’ю та душами, слуга Люцифера. Коли ж вампіра знаходить такий як Михайло, це все може скінчитися, і приходиться іти в пекло.

Дівчина шептала, сміялася, опускала голову. Офіціант думав, що отримав гроші за замовлення, бармен перерахував не існуючі купюри і положив до каси. Сила гіпнозу. Бувало так що серед лісу виростали замки.

Михайло хотів врятувати дівчину, але не знав як. Уявив, як він підсяде до неї і що далі. Дівчино на Вас полює вампір. Метрдотель він же охоронник дасть йому під зад. Іти в сутичку з вампіром в пряму було самогубством. Ця тварюка швидка і сильна. Батько розповідав йому історії як спритники вмудрялися прострілити осиковою стрілою серце упиря. Та в нього не було лука, та й спритником він не був.  Єдина надія що дівчисько потерпить, знайде хлопця, обвінчаються в церкві і тоді вже розтулить ноги. Та ні зараз, так не модно. Проте гріх це її гріх, а не його.

Слідкувати Михайло вмів. І цього разу прослідував за молодицею, залишаючись не поміченим. Весняна ніч була тепла, дівчисько розмовляло з пустотою. Вампір же переплигував з будинку на будинок. «Напевно бачить лімузин, а сама пішкарусом».

 Незакінчене будівництво, здалося молодиці шикарним будинком.  Михайло промерз, сидячі біля паркану до ранку. От дівчина отямиться і піде додому. Проте дива не сталося.

Свіжий бетон. Можливо упир кинув тіло сюди. Молоді вампіри часто забуваються за собою прибирати, проте в старих навіть спеціальні залози появляються з яких виділяється кислота, щоб тіло роз’їдати. Якщо ж знайдуть тіло то підозра може впасти на Михайла. Він у ресторані був, пішов одночасно з парочкою. Тому завжди було потрібно бути обережним. Професію гримера і криміналіста, він вже давно освоїв. Білі рукавички та хлорний розчин завжди були при ньому, навіть взуття на два розміри більше взував коли ішов на справу. Люди бувають набагато не безпечніші, ніж всіляка там нечесть. Тюрма зовсім не потрібна річ для Михайла.

Підвал ідеальне сховище від денного світла. Як в старому голлівудському фільми напевно там лежить труна а в ній вампір. Та на Михайла чекало розчарування.  В кутку стояв величезний диван, столик був зроблений з цегли і старих дощок. Пляшки з під пиво, гральні карти, зовсім не схоже на вампіра. Підлітки догадався Михайло. Вони тут тусуються після школи. А єдине місце де міг сховатися упир це диван, старий величезний диван, напевне якийсь багатій викинув, а діти його сюди притягли. Це тільки у фільмах вампіри у трунах, в житті буває по-всякому. Михайло намагався здвинути диван з місця проте сили йому бракувало. Занадто важкий. Потрібно постороня допомога. А завтра ця тварюка зникне. Занадто він старий щоб ризикувати залишаючись у місті.

Михайла охопив відчай і розпач усе пропало. Нічого не поробиш, потрібно йти додому спати.

З підвалу доносився сміх. Бородатий чоловік шкандибаючи ніс свою рябу сумку. Таких міліція називає безхатниками.

- Доброго дня сусіди – на дивані сиділи троє підлітків. Двоє хлопців і дівчина. Ще один знайшов собі місце на імпровізованому стільчику з цегли. Хлопчаки розпивали пиво, дівчисько пила бір-мікс.

- Ми тобі не сусіди. – відкликнувся один з підлітків. Ватажок.

- Ну як тут, то сусіди. Я Вітя – безхатченко протяг руку.

- Бомжара, ти що думаєш, я твою грязну руку візьму. Котись звідси.

- У мене до Вас ділова пропозиція – він витнув з кишені приставку PSP2. Інтерес в підлітків оживився.

- Ну я слухаю тебе, Вітьок.

- Мені ця забавка ні-до-чого, а от ваш диванчик…

- Коля, ти, що, ми його не віддамо – обізвався той, що обнімав дівчисько.

- Знаєш, бомжара,  давай сюди поки цілий – почав Миколка.

Безхаченко дістав ніж.

- Може й вас і більше. Та тут не сцикло тільки ти, Микола. Я старший і у мене ніж. Диван на забавку. – Микола проявляв все більший інтерес.

- Коля, не треба – знову занив, менший хлопчина.

- Замовкни. Візьмемо у мене пружинне ліжко все одно мати хотіла здати на металолом.

- Але…

- Яка тобі різниця на чому Любку тискати.

- Осіню заберете назад, я тут тимчасово. – добавив безхатченко.

Хлопці витягнули диван на перший поверх. В куток подалі від входу в підвал. Не надто їм подобався новий сусід, але PSP2 того варта. Підлітки впотіли, Миколка схопив іграшку і вони помчалися хвалитися перед однолітками.

Михайло відліпив бороду, від неї і так було вже жарко. З рябої сумки дістав сокиру і почав ламати диван. Вампір навіть не ворухнувся. Його шкіра швидко перетворювалася на попіл. Кров миттю ставала димом. Вампір хотів кричати, але голосові зв’язки вже випарувалися.

На мисливця чекала велика удача. Після того, як людина стає вампіром, вона не миється, не вдягається, не роздягається. Упирю це ні до чого. Все існування він носить те, що було на ньому. Одяг давно вже згнив і спопелився, а от прикраси залишилися. П’ять золотих перстів, в кожному камінь, золота цеп бургомістра, величезний улов, як правило, Михайло знаходив декілька грам золота, інколи срібла, було що й мідь траплялася.

Ну, що як телевізор тільки нервує.

Михайло відкрив ноутбук. Інтернет був повільний, адже хазяйка відімкнула стаціонарний телефон уже давно, приходилося користуватись СДМЕй. Здобич потрібно десь збути. Такі речі не понесеш в ломбард. Продавати все буде нерозумно. Потрібно знайти антиквара, який заплатить нормальну ціну, та й розпитуватись лишнє не буде.

Це завдання наданий момент здавалося набагато важче, ніж убити вампіра.