Ігор Сікорський…Не кожен, напевне, пригадав би сьогодні, кому належить це ім`я. Але колись, на зламі ХХ століття, цю людину вважали корифеєм світової авіації. 

Перші кроки

Його ім`я згадується доволі часто в історії авіації, як російської, так і американської, однак мало хто говорить про його українське походження. Частіше за все кажуть «американський авіаконструктор», «російський авіа-винахідник», але мало хто знає, що саме в Києві, 29 травня 1889 року, в сім`ї  лікарів, з`явився хлопчик, який колись здійснить прорив в світовому літакобудуванні. Батько його, Іван Олексійович Сікорський, був видатним психіатром, доктором медицини, професором Університету Св. Володимира (теперішній Університет ім. Т. Г. Шевченка). Мати, Зінаїда Сікорська,  також була лікарем. Маленький Ігор був п`ятою дитиною в сім`ї українських інтелігентів.

Ігор пішов у перший клас у Першу Київську гімназію. Саме під час навчання в гімназії, коли хлопчику було 12 років, він сконструював свою першу модель гелікоптера із гумовим моторчиком . Цей задум, можливо, був навіяний йому розповідями матері про життя та творчість Леонардо да Вінчі…

Згодом, в 1903 році, він, як і його старший брат, виявив бажання стати кадровим офіцером, а тому вступив до Петербурзького Морського кадетського корпусу. Спочатку навчання йому подобалось, тут він знайшов собі товаришів. Однак його цікавість до авіації зростала з кожним днем все більше. Якраз ішов  постреволюційний1906 рік, навчальні заклади буксували в своїй роботі, тому у молодого Сікорського був привід залишити училище з метою податись на навчання до Парижа. Тут він вступає до Технічної школи Дювінью де Лано. В 1907 році знову повертається додому, де вступає до Політехнічного інституту. Проте його захоплювало не стільки вивчення теорії, скільки практика, його власні винаходи.  У майстерні, що знаходилася на подвір`ї батьківського дому, молодий студент робив свої перші конструкторські проби...

Коли його родина мандрувала Європою улітку 1908 року, Ігор дізнався про успішні польоти братів Райт та познайомився з європейськими винахідниками, які також були охоплені ідеєю винаходу досконалої повітряної машини. Сікорського так надихнули його нові знайомі, що він негайно взявся за справу. Так, він сидів довгими ночами у номерах готелів, де вони зупинялися, та проводив складні розрахунки, креслив схеми, аби створити те, чого нікому досі не доводилося: літальний апарат, який би підіймався вертикально вгору за допомогою горизонтального гвинта. 

Для того, щоб втілити свій задум в життя, Сікорський повертається до Парижа для більш глибокого вивчення аеродинаміки. В цьому його підтримала сестра, яка виділила необхідні кошти. Однак у Франції тодішні авіаконструктори скептично поставилися до ідей молодого українця. Але Сікорський не полишає своєї ідеї. Він купує усі необхідні елементи майбутньої конструкції та двигун від мотоцикла "Anzani", що мав три циліндри і потужність 25 кінських сил.

Після свого повернення до Києва в травні 1909 року, Сікорський береться за будівництво гелікоптера. Саме тоді він організовує та очолює студентську авіаційну спільноту при Київському політехнічному інституті, члени якої допомагали йому у здійсненні задуму. Вже в червні 1909 року 20-річний студент разом із товаришами завершує роботу над першим вертольотом у Російській Імперії. Проте, нова машина, вагою 180 кілограмів та двома гвинтами, що кріпились в різних площинах, не мала достатньої підйомної сили щоб злетіти в повітря.  Прото-вертоліт міг підняти в повітря лише свою вагу, без пілота. Тому товариші віршують збудувати нову, дієздатну машину, за тією ж схемою, але з потужнішим двигуном. Новий гелікоптер був готовий вже весною наступного року. Але цей варіант не сподобався Сікорському, тож  він вирішив відкласти ідею створення гелікоптера до кращих часів.  В цей самий час ним були проведені доволі успішні випробування з аеросанями власної конструкції, які злітали за допомогою гвинтів. Але для всіх цих винаходів простору маленького подвір`я було недостатньо, тож Ігор, зі своїм другом, також студентом КПІ, вирішують спорудити майстерню на куренівському аеродромі. Саме тут з`являється їхній перший літак – маленький біплан Бі - С-1. Та п`ятнадцяти кінських сил не вистачало для того, щоб літак полетів. Але вистачило терпіння  та ентузіазму хлопців на те, щоб таки злетіти у небо на іншому  власноруч збудованому біплані – Бі-С-2, з потужністю двигуна в 25 кінських сил. Перший політ вони здійснили 3 червня 1910 року. Літак піднявся на висоту 180 метрів, встановивши, тим самим, всеросійський рекорд. Ця модель так і лишилася експериментальною, оскільки двигун "Anzani" не дозволяв літаку переміщатися на далекі відстані та піднімати грузи. Та Сікорський не зупинявся на досягнутому. 

Далі ним були сконструйовані моделі С-3, С-4 та С-5. Остання, що мала двигун потужністю 5- к.с., перевершувала своїх попередників розмірами та потужністю. Вона була здатна злетіти вгору на 450 м і триматися в повітрі цілу годину. Саме на ній Сікорський здав екзамен на звання пілота і встановив чотири всеросійських рекорди. Цей літак вже міг піднімати не лише пілотів, але й пасажирів. Успішні випробування принесли Ігорю Сікорському визнання.

У вересні 1911 почалися військові маневри Російської Армії біля Києва, в яких прийняв участь Ігор Сікорський зі своїм С-5. Армійське керівництво  переконалося, що двадцятидвохрічний студент здатен сконструювати літаки, швидші та витриваліші за іноземні, які на той час використовувались в імперії. Так Сікорський почав будувати літаки на замовлення. Його слава ширилась за межі Російської Імперії, газети писали про успіхи молодого «російського Фармана». Модернізована модель С-6 з двигуном "Argus" потужністю 100 кінських сил та кабіною на три місця отримала Велику золоту медаль Московської виставки повітроплавання. На ній Сікорський встановив світовий рекорд на швидкість, при цьому маючи на борту двох пасажирів. А Російська технічна спільнота присудила йому Почесну медаль «за досягнення в повітроплаванні та за самостійну розробку аероплана». Крім того, український авіатор отримав ліцензію на винахід № 64 від Російського Імператорського Авіаклубу.  

Перші плоди. Для країни

 
Ігор Сікорський ще не встиг довчитися в Київському політехнічному інституті, як вже отримав декілька пропозицій про роботу. Так, йому пропонували посаду головного інженера в акціонерному товаристві «Російсько-Балтійський Вагонний Завод», а також таку саму у підрозділі військово-морській авіації. Він пристав на обидві пропозиції та подався до Петербурга.

Прослуживши рік у військово-морському флоті, Сікорський звільнився, щоб повністю присвятити себе роботі на заводі. Тут він продовжував конструювати біплани та моноплани. Його модель С-6-Б отримала замовлення від російської армії, і рада правління заводу затвердила проект будівництва великого аероплану з чотирма двигунами, вагою 4 з лишком тонни та розмахом крила близько 30-ти  метрів.

Завдяки Сікорському завод випустив гідролітак, літак для учбових випробувань, перший пілотажний літак, перший серійний літак. На деякі з моделей приходили замовлення з-за кордону. Три літаки, сконструйовані молодим інженером , здобули перемогу на міжнародних військових конкурсах аеропланів. Його Розвідник С-10 складав основу морської авіації флоту Російської Імперії.

На 1913 рік Сікорський запланував збудувати багатомоторний літак, який передбачав можливість підіймати в повітря пасажирів та грузи. Багато авіаінженерів тодішньої Росії заперечували таку можливість. Однак у березні 1913 році завод таки випустив модель С-21, котра пізніше отримала назву «Гранд». Цей аероплан мав чотири мотори, місця для пілотів та пасажирів, та ще, крім того, передбачав можливість ремонту в повітрі. Цей літак можна вважати прообразом сучасних бомбардувальників та транспортних літаків.

Після повітряних випробувань13 травня 1913 року Сікорський здобув світову славу конструктора багатомоторних аеропланів.  Європейці дивувалися, оскільки самі до того часу використовували лише літаки з одним двигуном, та не завжди успішно. Через кілька місяців цей самий літак, що отримав нову назву «Російський витязь», піднявшись в повітря з сімома пасажирами, протримався 1 годину, 54 хвилини,  встановивши новий світовий рекорд. Імператор Микола ІІ забажав оглянути літак. Зійшовши на борт,  він був вражений потужністю та досконалістю гіганта, сконструйованого інженером з України. Тому останній отримав від цісаря цінний подарунок – золотий годинник. Цей літак, можна сказати, заклав підвалини майбутнього важкого літакобудування. Самого ж Ігоря вважали тоді національним героєм Росії.

Пізніше «Російський витязь» був модифікований, і вже в грудні 1913 року Російська Імперія отримала «Іллю Муромця». Він також мав чотири двигуни, і вже був більше пристосований для військових потреб: збудований з дерева, але вкритий сталлю для захисту від куль; міг піднімати екіпаж до 10 чоловік, а також близько 780 кг бомб, 8 кулеметів «Максим». Аналогічні моделі за кордоном з`явилися лише через два роки. Далі Сікорський додав до «Муромця» поплавки, тож до 1917 року ця модель вважалася найбільшим гідролітаком у світі. Згодом «Муромці» були поставлені «Російсько-Балтійським Вагонним Заводом» на серійне виробництво. Під час Першої світової війни ці літаки продемонстрували свою боєздатність на німецьких «Фокерах», які навіть не йшли у порівняння з потужними «Муромцями». Вони  використовувались як далекі розвідники та важкі бомбардувальники.

Згодом стратегічну авіацію почали об`єнувати в одне ціле -  «Ескадру повітряних кораблів», в організації якої Ігор Іванович Сікорський також приймав участь. Весь свій час він проводив на фронті, спостерігаючи за роботою своїх дітищ, відпрацьовуючи тактику їх застосування. За час війни Петербурзький завод, де працював Сікорський, випустив 85 «Муромців» з різними модифікаціями. На той час, окрім інженера, він займав також посаду радника голови правління. Загалом завод, під керівництвом Ігоря Сікорського випустив протягом 1914-1917 р.р. розвідники-моноплани,  легкі винищувачі та винищувачі-бомбардувальники з двома моторами, морські розвідники - гідролітаки з поплавками. До його інновацій, що не мали аналогів, належала повністю закрита кабіна для пілота та пасажирів. Можливо, без цих літаків перемога країн Антанти у Першій світовій війні була б неможливою. Всього в Росії Сікорським було збудовано протягом 1909 -1917 р.р. близько двадцяти п’яти базових моделей літаків та ще безліч їх модифікацій, два гелікоптери, один авіадвигун та ще троє аеросаней.