Зірці легендарних стрічок «Як гартувалася сталь» і «Місце зустрічі змінити не можна» у серпні виповнилося 60. З цієї нагоди та на честь 40-річчя творчої діяльності актор завітав до України. Адже саме тут розпочалася його приголомшлива кар’єра.

 Конкін зіграв 39 ролей – у кіно і 50 – у театрі. Але саме Шарапов та Павка Корчагін запам'яталися найдужче. Власне в Україні відшукали й розкрили талант молодого випускника Саратовського театрального училища, що за розпорядженням потрапив спершу до Харківського театру для дітей та юнацтва, а вже за місяць – на студію Довженка, де мав проби Павки Корчагіна. Коли по телебаченню вийшло дві перші серії стрічки «Як гартувалася сталь», Конкін прокинувся знаменитим. За цю роль він здобув звання заслуженого артиста УРСР. Чи не тому, коли приїздить в Україну, завше буває у Боярці, що на Київщині. Тут колись звели пам'ятник і музей Павки Корчагіна. Сюди з новою виставою і завітав Шарапов-Корчагін, перед тим поспілкувавшись з журналістами.

– Володимире Олексійовичу, розкажіть, як відсвяткували ювілей? І що за ці шістдесят літ вас найбільше ощасливило, а що засмутило?    

– Я нічого не зробив для того, щоб відзначити свій ювілей, бо, на жаль, у Росії, як, мабуть, і в Україні, більше люблять покійників, ніж живих. Якби узявся влаштовувати своє шістдесятиріччя, то мені треба було років зо два збирати на це гроші. Тому був приємно здивований, коли мені запропонували провести це свято не за мій рахунок. Це стало такою собі нагородою. Я отримав телеграми з привітаннями від президента Росії, від шанувальників з Америки, Австралії. Приємно, коли тобі зайвий раз нагадують, що пам’ятають. До свого 60-ліття я прийшов з величезною втратою: торік померла дружина. Але, мабуть, душенька її молиться за мене, бо з’явилося друге дихання. Здавалося б, прожив із коханою людиною 39 років, у нас троє дітей і п’ятеро внуків, тож втрата мала б розчавити, адже з мого життя пішов тил! Проте раптом відчув, що набираюся сил, що не сяду на дивані, бо, як сяду, то вже не піднімуся з нього ніколи. І тому зробив виставу до свого ювілею, хоч було чимало перепон, зокрема й фінансових. Бо актор має відзвітуватися робою. Але ні Міністерство культури Росії, ні Департамент культури Москви, тобто усі, хто пов’язані з офіційною культурою нашої країни мене анітрохи не підтримали. Мало того, один чиновник сказав: «Володю, допомагати тобі це однаково, що засудити себе на розстріл. Ти – не державний артист». Такого ляпаса від людини, яка є офіційним обличчям державної культури, не очікував. 

– А які тепер у вас стосунки з кінематографом, що зробив вас відомим?

– Коли говорити про російське кіно, то у нас тепер не кіно знімають, а штани. Я не хочу в цьому брати участі. У мене дуже висока планка. У нас же в Росії навіть маститі режисери знімають фільми, де головний герой, якщо він росіянин, має бути дебілом, параноїком, алкоголіком... Людиною з вадами. Колись ми задумували позитивний початок, бо ж він має рухати світом, але нині нема ні Шарапових, ні Корчагіних, які віддавали життя за інших. Я не кажу, щоб знімали двадцять п’ятий раз таких же персонажів. Але хіба у нас нема позитивних героїв? Є! Та це чомусь неформат для сьогоднішнього глядача. І це загальна світова тенденція.

 Химерами забиті наші мізки й екрани. Бо за двадцять літ виросло покоління, яке «Муму» від «Каштанки» не відрізнить!

 І я пишу про це статті. Коли їх друкують, то одразу повстає «жовта» преса і з'являються статті, що Конкін то в реанімації, то те, то се. Брехня!

- Володимире Олексійовичу, чи думали ви, коли працювали над фільмом "Як гартувалася сталь", що створюєте нову ідеологічну ікону?

– Після прем'єри мені у ЦК комсомолу мені сказали, що вони сприяли фільму, бо треба було радянську молодь підняти, аби поїхала на БАМ, на будівництво. І справді, тисячі юнаків зірвалися з дому від мам-тат, і таки поїхали… От яка була сила кіно!

А тепер за голим задом поїдуть кудись? Отже, не потрібні нині герої «декому». І ці «дехто» сидять та керують державою. От вам ідеологія. Сумно. Китайці й кіно зняли «Як гартувалася сталь» і тиражем у кілька мільярдів книжку Островського видали. А ми в Москві з усіх сил підтримуємо його музей, бо вже стільки разів хотіли присвоїти, атож – ласий шматок нерухомості!

Але гадаю: здоровий смисл є, і поки є ми, що спроможні говорити про болячки нинішнього мистецтва, то переможемо. Тому я дуже вдячний, що у свій ювілей не залишився сам на сам з нещасною долею. Бо ви добре знаєте, як багато прекрасних артистів погано закінчували своє блискучо почате юне життя. Адже пронести це знамено до старості ой як складно! Однак я дотепер затребувана людина і плакати не збираюся... 

Жанна КУЯВА, газета "Сім'я і дім"

Нині Володимир Конкін майже не знімається у кіно, проте озвучує багато ролей. Його голосом говорять головні герої світових шедеврів «Володар перснів», «Останній самурай», «Ідентифікація Борна», «Місія нездійсненна», «Врятувати рядового Райана», «Бетмен», Пуаро Агати Крісті та багато інших.