Житомирську виправну колонію №4 неофіційно називають в’язницею для іноземців, адже тут відбувають покарання понад сто засуджених з інших країн. Тут є представники африканських держав, США, Туреччини, Японії тощо.

У кожного із 1496 людей, які тут відбувають покарання – різні долі, різні мотиви скоєння злочинів, різні терміни покарання. Але всі вони, незалежно від національності і віку, одинаково рахують дні, коли нарешті залишать стіни із колючим дротом.

 Нещодавно журналісти та представники громадських правозахисних організацій  з усієї України побували із візитом в Житомирській ВК №4.

Житомирська колонія належить до установ середнього рівня безпеки, в якій відбувають покарання чоловіки, які вперше скоїли тяжкий або особливо тяжкий злочин. До речі, саме тут у СІЗО відбуває довічний термін ув’язнення серійний вбивця Онопрієнко.

-          Він не хоче спілкуватися із журналістами, - розповідають працівники колонії, - поводить себе спокійно, вважає себе обраним. Моментів каяття чи потреби у вірі у нього не виникає…

Територія, на якій розташована виправна установа сягає 16 гектарів!А загальна довжина  периметру  основної огорожі  1620 метрів. В’язниця - ніби окрема країна зі своєю інфраструктурою, своїми законами, своїми мешканцями.

-          Ведіть себе коректно, тримайтеся один одного і самостійно не «обирайте маршрут», - дає настанови журналістам працівник колонії, - пам’ятайте, що тут більше півтори тисячі чоловіків, які причетні до вбивств, грабежів та інших злочинів.

На території колонії, яка поділена на житлову і виробничі зони – тиша. По ідеально виметених доріжках йдуть лише журналісти та працівники колонії.

- Основна маса засуджених зараз працюють, - пояснюють нам.

У Житомирській ВК №4 основна «трудова спеціалізація» в’язнів  - деревообробна галузь. Тут виготовляють на продаж меблі, столярні вироби. Також тут є цехи із обробки каменю та виготовлення залізобетонних конструкцій.

- У минулому році ув’язнені колонії змайстрували дерев’яні дитячі майданчики для усього Житомира, - розповідає заступник начальника колонії з виробництва Руслан Гончаренко, - цьогоріч виготовляють майданчики для дитсадків.

Також в колонії налагоджено і швейне виробництво – тут роблять заготовки для взуття. Кожен ув’язнений Житомирської ВК №4 працює на підприємствах, які тут діють.  Якщо йому дозволяє стан здоров’я, - уточнюють працівники виправної установи.

У цехах кипить робота, засуджені не відволікаються на візитерів – потрібно працювати. Кожному потрібно виконати свій обсяг робіт. Чоловіки у спецформі працюють біля верстатів у спеціальних навушниках – звук тут досить гучний. Складається враження, що це звичайне столярне підприємство. Ось лише нашивки на куртках працівників із прізвищем та номером бригади і відділу говорять самі за себе…

Окрім основної роботи ув’язнені мають можливість отримати освіту. На території колонії діє консультаційний пункт Житомирської ЗОШ, де чоловіки надолужують згаяне на волі і здобувають повну середню освіту. Отримати робочу спеціальність ув’язнені можуть у професійно-технічному навчальному закладі при колонії, або навіть й здобути вищу освіту за дистанційною формою навчання – на даний час таких засуджених четверо. Всі вони навчаються в Міжнародній академії управління персоналом. Навчання у школі проходить у кілька змін, в ПТУ – вечірні заняття.

Заходимо до класів. На стіні портрети українських класиків, біля дошки – вчитель пояснює матеріал. Ніби звичайна школа, ось тільки вік засуджених, в більшості не школярський, та й учнів у класі – по 5-6 чоловік. Над входом до коридору, де проходять заняття професійно-технічної підготовки красномовний напис: «Воля – найбільше добро на цім світі.  Професія – крок до волі.»

  Є в колонії і своя пекарня, де печуть хліб для в’язничної їдальні. Працюють тут і в їдальні самі засуджені. Робота тут – одна з найпрестижніших. Чоловіки, які працюють на кухні, мають білу форму і… не мають нашивок із прізвищами та номером бригади і загону. Потрапляють сюди на роботу здебільшого ті, хто мав на волі досвід роботи в харчоблоках.

- До в’язниці я кухарем працював, - розповідає 25-річний Денис із Бердичева. – Потрапив сюди за крадіжку. Дали чотири роки…

Заходимо до швейного цеху – тут увязнені виготовляють заготовки для модельного взуття. За швейними машинами – десятки чоловіків, у них чорна форма одягу і все ті ж таблички із прізвищем та номером бригади.  Привертає увагу чорношкірий чоловік, який майстерно штампує шкіряні взуттєві вставки.

- Мене звати Емануель Гічана, я родом із Камеруна, - говорить він англійською. - Режим тут незручний, їжа, якою нас годують - жалюгідна. Дякувати Богові, іноземні представництва допомагають.

Натомість, говорить Емануель, у харківському СІЗО, де його тримали раніше, було набагато легше. Каже, що було б добре, щоб  усіх іноземців колонії обєднали в одній зоні - для зручності спілкування.

До речі, в Житомирській ВК спеціально введена посада перекладача, який допомагає іноземним ув’язненим спілкуватися та вирішувати побутові проблеми.

Бригадир, який керує роботою у швейному цеху, не дуже охоче розповідає свою історію.

- Потрапив за грати через розкрадання. Дали 6 років. Три із них вже відсидів. За освітою економіст… Не називайте тільки мого прізвища. Мій син вірить, що я за кордоном, граю у футбольній команді…

 В житловій зоні – порожньо. На вході до гуртожитку нас зустрічає черговий, який рапортує, що на ввіреній йому дільниці все гаразд. На вулиці сонячно – вікна відчинені, на одному із вікон – вазони із квітами.

Спальня – це ряди двохярусних ліжок. Кожна така кімната розрахована на 80 чоловік. Ліжка ідеально заслані, на них табличка із фотографією та прізвищем ув’язненого. Біля ліжкок деревяні тумбочки із особистими речами – цигарками, зубочистками, туалетним папером. Звертаємо увагу, що на одній із тумбочок – справжня оранжерея із квіткових вазонів. На іншій -  м’які іграшки…

В актовій залі лунає музика. На сцені йде репетиція самодіяльного ансамблю. Солістом тут чорношкірий Емануель із Кенії – співає «Смереку». Чоловік приїхав до України сім років тому, потрапив за грати через шахрайство. Зізнається, що основна проблема для нього це не умови перебування, а те, що він сумує за родиною.

- Я не кажу, що мені не подобаєтсья Україна, але я хочу до себе.

Акомпонує Емануелю українець. Колишній миротворець,  учасник бойових дій в Ірані потрапив за грати через угон автомобіля.

-          Його брату потрібна була допомога медиків, ось він і вчинив розбій і угон автмомбіля,- розповідає про долю засудженого працівник колонії.– Брат залишився на волі, а цьому вісім років дали…

… Час перебування в ув’язненні жодна людина ніколи не зможе викреслити зі своєї долі та пам’яті. Зовні тут ніби є все, що потрібно для життя – робота, їжа, одгя,церква, бібліотека, тренажерний зал, кімната психолога, медична частина  – все до послуг ув’язнених. Окрім головного - свободи.  

Візит журналістів до Житомирської ВК №4 відбувся завдяки швейцарсько-українському проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні»