Музика, як мистецтво ніколи не стояла на місці. Й дуже багато стилів загубилося на шляху її постійного вдосконалення від класичної до електронної. До таких стилів напевно належить і регі, якому забракло дійсно Великих виконавців.

     На початку 30-х років минулого століття на Ямайці виникає нова релігія, що отримує назву растафаріанство. На основі релігії згодом, на початку 1960-х років з’являється стиль регі, що характеризується особливою ритмікою і, зазвичай, залученням барабанів. Новий напрямок активно розвивається і потрапляє на британські острови, де швидко стає популярним. А з появою Боба Марлі, початок 70-х років ХХ століття стає періодом розквіту ямайської ритмічної музики під назвою регі. Захоплення Марлі релігією растафарі популяризує її, а сам Роберт залишається прикладом наслідування для усіх ямайців по сьогоднішній день. І навіть через 30 років після смерті Боб Марлі залишається найвідомішим виконавцем регі у світі.

     У Радянському Союзі мало, що влаштовувало цензорів. Альтернативна творчість піддавалася дискримінації, проте для регі це не було проблемою.

     Коли «залізна завіса» дала тріщину, рок музика увірвалася у свідомість громадян СРСР. Вона заборонялася, і усі рокери вважалися потенційними злочинцями. Про регі просто ніхто не чув. Єдині про кого через багато років потому скажуть: «Вони грали щось подібне до регі», будуть музиканти групи «Карнавал». Цей гурт був заснований Олександром Барикіним 1979 і проіснував до 1984. Після цього були лише окремі регі - композиції рок - виконавців, які не здобули популярності.

О, та це ж копія Боба Марлі!

     Радянський Союз розпався і все почалося спочатку. В усіх сферах життя з’являлися нові люди і музика не є виключенням. Був час змін і кожен міг пробитися зі своєю ідеєю і зробити щось першим.

     А у Кобеляках, що на Полтавщині, двоє хлопців мали свою ідею і сповна реалізували її у життя. У рік здобуття незалежності звичайний афроукраїнець Мирослав Кувалдін, якого скоро почнуть зовнішньо, передусім за дреди, порівнювати з Бобом Марлі, та Сергій Підкаура, що вже був відомим на місцевому рівні, заснували гурт The Вйо.

Мирослав Кувалдін (ліворуч) та Сергій Підкаура. Ще молоді, ще зелені...

     Кувалдін (2010):

-       Ми організовували цей колектив з Сергієм Підкаурою і була така історія, що нам було потрібно вже виступати вперше на сцені і ми не могли придумати назву. Ну і Підкаура, як людина з коріння із Зх. України запропонував західноукраїнський виголос вйо, якими поганяють волів та худобу. Ну а я вже додав The щоб це був не вигук а іменник, і щоб вийти таким чином на міжнародний рівень (сміється).

     Передісторією створення першого українського регі колективу було те, що у 1990 році 15-річний Кувалдін приніс до 16-річного Підкаури тексти власних пісень. Сергій був відомим в Кобеляках, брав участь в усіх шкільних заходах і його запрошували виступатина різні свята. А коли комусь був потрібен гітарист, то усі знади до кого звертатись. 

     Перший раз на велику сцену хлопці потрапили 1991 року. Але знаходилися вони у складі кобеляцького гурту «Ескорт», який пробився того року до фіналу пісенного конкурсу «Червона рута» у Запоріжжі. Їм не довірили вокальних партій і вони танцювали під пісню «Ча-ча-ча для тракториста», яку придумали вдвох. Через чотири роки на фестивалі наступить зоряний час The Вйо, та поки що не про це.

     На зорі незалежності про регі мало хто знав. А той, хто чув ці пісні вважав їх дивними. А чи могли люди виховані на міцній російській рок музиці, сприймати ямайські ритми інакше?

 Кувалдін (2010):

-     Я не бачу в українському регі парадоксу. Вперше я почув цю музику роки в три, коли мої тато і мама танцювали десь там на берегу Азовського моря, це були якісь вечірки і весілля за участю африканських студентів, які привозили тоді дуже багато нової музики. Я не знав тоді ще, що це називається регі, але пам’ятаю хвилю від цієї музики і вона мене повністю влаштовувала.

     Загалом, перші роки існування гурту не характеризувалися надто кропіткою працею музикантів. Напевно певний слід залишив перехідний період з підліткового у доросле життя.

Кувалдін (2007):

-    Пробував наркотики з 16 до 20 років. Із тих чотирьох років нічого не пам’ятаю. Люди, які зі мною починали, помирали у 20 років. Мені кинути було неважко. Зараз важче кинути курити.

Несподівана популярність або наївна демократія?

     Відомою група стала майже випадково. Допомогла неосвіченість організаторів фестивалю «Червона рута», куди у 1995 році пробився кобеляцький колектив.

     З піснею «Ганжа»(на молодіжному слензі ганжа – марихуана) гурт посів третє місце у жанрі танцювальної музики. Текст був примітивним, але їм підспівувала уся Україна, тому що багатьох вразила сміливість виконання пісні на заборонену тему. 

Кувалдін (2007):

-      Я починав пісню зі слів «Ганжа ти милка, Ганжа ти душка, Ганжа мягка як подушка». Усе журі врубалося, що це ім’я жінки.

Кувалдін (2009):

-     Нам дуже пощастило, що ми свого часу були набагато обізнанішими аніж функціонери культури, і на фестивалі «Червона рута» нам ніхто не сказав чогось за пропаганду. Я пам’ятаю здивовані очі якоїсь американської льотки, яка приїхала на фестиваль «Червона рута», слухала пісню «Ганжа» і казала: «Оце в вас демократія, як взагалі таке дозволяється», а організатори підспівували і навіть гадки не мали, що це таке.

     Темношкірість Мирослава піднесла славу групи, бо мало хто міг повірити, що темношкірий хлопець може так розмовляти українською, а тим більше співати пісень. Крім того, слава групи поширилася серед українських растаманів, а логотип гурту найкраще засвідчував його растафаріанську приналежність.

(Далі буде)