- А що тут складного? – здивувалась бабця мого товариша, частуючи нас вишневим варенням. – Якщо хочеш, я тобі допоможу. Напиши репортаж, про те як вибирав своїй дівчині подарунок.

- Що ж тут цікавого? – запитався я.

- По-перше, ти будеш нижню білизну вибирати, а по-друге, дама в тебе буде неординарна – років на 40 тебе старша.

Солодка парочка

Бабця мого товариша у молодості була актрисою. Вона дуже скучала за театром та сценою і погодилась зіграти роль моєї дами, за умовою, що ми з внуком не розкажемо про це нікому з родини. Можливо, дехто з акторів чи любителів театру упізнав би актрису, та, на щастя, продавці у магазинах білизни надто молоді, щоб пам’ятати розквіт її театральної кар’єри.

Отже, двері першого магазину відкрились перед нами, і ми з коханою, назвемо її Гнна Андріївна, опинились у царстві жіночої білизни.

- Добрий день, - привітався я з продавцем, білявкою років двадцяти, - я б хотів вибрати своїй дамі сексуальні ліфчик та трусики. Ціна значення не має. Що ви порадите?

- Добре, які в неї розміри і скільки їй років? – запиталась продавець.

- Мила, хіба вас мама не вчила, що задавати такі питання жінці у присутності чоловіків, неетично? – скривилась Гнна Андріївна.

- Не хвилюйся, сонечко, - я взяв свою даму під руку і повів вздовж стелажів, завішаних різнокольоровими трусиками з мережива, - вона не хотіла тебе образити. Подивись краще, яка краса. Як тобі от ці міні? Мене так збуджує, коли білизна складається лише з двох шнурочків.

Дівчина застигла на місці з відкритим ротом. Картину ми з Гнною Андріївною представляли живописну. Молодий чоловік в чорному плащі під руку з бабцею в довгому кремплєновому пальто з каракулевим ворітником та древній шляпці з облізлим п’юрком.

- Ти вважаєш, мені буде добре в червоному? – запиталась моя дама. – Дівчинко, де в вас можна це приміряти? Боюсь, ліфчик буде для мене завеликий.

Гнна Андріївна взяла запропонований мною комплект і спираючись на парасольку, як на паличку, пішла у роздягальню.

У магазині працювало троє дівчат. Тільки-но за Гнною Андріївною закрилась шторка, вони збились у купу і почали про щось шепотітись. Очі в них в цей момент були, як в глибоководного окуня, якого витягли на повітря.

- Ні, це мені не дуже подобається, - почулось з роздягальні хвилин через п’ятнадцять, - милий подай мені ще щось.

Я з готовністю зняв кілька комплектів білизни і передав у роздягальню.

На цей момент цікавість дівчат збільшилась настільки, що одна з них насмілилась задати мені запитання, яке не давало продавцям спокою з моменту моєї появи у магазині.

- В вас гарний смак, ви таку вишукану білизну вибираєте..., а це що, ваша бабця?

- Хто?

Я зробив незадоволене обличчя і процідив скрізь зуби:

- Це моя наречена. А ви б, дорогенька, замість того щоб цікавитись особистим життям клієнта, запропонували б щось з товару.

Дівчина почервоніла і, сунувши мені в руки комплект, який висів найближче, побігла до подруг.

- Боже.... – відразу почулось з-за прилавку.

В цей час Ганна Андріївна знову подала голос:

- Зайчику, заглянь-но до мене, подивись, чи тобі подобається.

Я завмер, не вірячи власним вухам. На дерев’яних ногах, які майже мене не слухались я пішов до роздягальні. Від розуміння, що зараз мені прийдеться побачити сімдесятирічну бабцю в білизні з мережива мене пробив холодний піт. При всій моїй повазі до Гнни Андріївни, та любові до журналістських експериментів... але, перепрошую, це вже було занадто! Я міцно заплющив очі і просунув голову за шторку.

- Очі можеш відкрити, дурень, - прошепотіла мені в вухо Гнна Андріївна, - я не роздягалась. Невже я схожа на стару збочену? – образилась вона.

Бабця дійсно була одягнена.

- Ану стій, - сказала вона, дістаючи з своєї сумочці помаду.

Старенька голосно поцілувала повітря і мазнула по моїх губах помадою.

Коли я обернувся, всі три дівчини стояли в мене за спиною з відкритими ротами. Вони навіть не робили вигляд, що знаходяться тут по справі. Побачивши помаду, розмазану по моєму обличчю, вони трохи не знепритомніли. Дівчинка, що першою зустріла нас, навіть закрила рот рукою.

Ще хвилин через десять, з роздягальні вийшла Гнна Андріївна.

- Я навіть не знаю, - сказала вона, перебираючи білизну, - не впевнена. Так хочеться бути для тебе красунею. А чого це ви на мене так витріщаєтесь? – гаркнула вона на дівчат. – В мене зачіска не в порядку, чи, можливо, хтось тут мені заздрить?

- Кому тут заздрити, - образилась одна з дівчат, - дивіться на неї, Мерлін Монро в старості.

- А ти соплячка - мені хамити? Дайте мені книгу скарг!

- Ганно, ходімо, не влаштовуй скандалу, - попросив я стареньку.

- Вали, збоченець! – почулося у спину.

Мисливець за спадком

В наступному магазині нас теж зустріли з витріщеними очима. Ми так само вибрали білизну, потім „кохана” пішла у роздягальню, а я, цього разу сам, підійшов до продавщиць.

- В неї грошей кури не клюють, - ніби виправдовуючись, сказав я симпатичній зеленоокій блондинці, що стояла за касою.

Дівчина не відповіла.

- Ви думаєте, що я збоченець? – продовжував нав’язувати я розмову.

- Мені тебе шкода, - все ж таки відповіла дівчинка, - ти ж молодий, можеш собі сто класних дівчат знайти, а ти з тою. Тобі не противно?

- Чесно, противно, але там стільки грошей. Вона зовсім одна, ніяких родичів немає. Слухай, Юля, - ім’я я прочитав на бейджику, - ти коли роботу закінчуєш? Давай я цього гриба заведу і підемо кудись кави поп’ємо?

Дівчина не встигла відповісти, з роздягальні мене покликала Ганна Андріївна. Цього разу старенька втягнула мене у середину. Через кілька хвилин вона підморгнула мені, а потім почала стогнати і хитати шторку. В цей момент я готовий був крізь землю провалитись. І як я тепер, після цього всього, повинен був вийти з цієї роздягальні?

Вийшли ми разом. Ганна Андріївна тримала мене під руку і задоволено посміхалась.

Проходячи повз касу, вона помахала Юлі рукою:

- З наступаючим, дівчата! Вдало провести свято.

Я повернув голову і через плече глянув на Юлю. Вона дивилась нам в слід з сумом, і мені здалось, що з заздрістю.

Зі святом весни

- Ну, Ганно Андріївно, з стогнанням, це ви, по моєму, перебрали, - обурився я, коли ми опинились на вулиці.

- А що такого? Ти мене стидаєшся? – запитала вона. – Грати треба з повною віддачею. Інакше глядач тобі не повірить.

В той час ми якраз проходили повз жінок, які торгували квітами.

- Купіть своїй бабці квіти, - вигукнула одна з квіточниць, - скоро свято.

- Це не бабця, це моя дівчина, - відповів я, купуючи букет і простягаючи його Ганні Андріївні.

Жінки зареготали.

- А що тут смішного?

- Дякую за комплімент, - перервала мене Ганна Андріївна, - чого тільки не зробиш напередодні восьмого березня, щоб зробити старенькій приємне. Ми лише друзі, поки що, - додала вона після паузи і вщипнула мене за ногу.

Продавщиці квітів подавились власним сміхом.

- Дякую тобі, Владік, - сказала Ганна Андріївна, коли ми завернули за кут, - я запам’ятаю це свято. Знаєш, я сьогодні знову відчула себе жінкою. Такого зі мною не відбувалось вже років тридцять.

- Ви на себе наговорюєте, люди стільки не живуть, - відповів я, і ми разом засміялись.

З святом, дорогі жінки. Будьте веселими, життєрадісними а роки... яке це має значення! Жінка молода до тих пір, доки має молоду душу.