Помаранчевій присвячується…

Пес-революціонер

Останнім часом стає помітним, як у деяких людей прокидається свідомість. Раптово, ніби без причини, немов маля зі сну, яке прокинувшись, майже одразу починає плакати. Чому Ви плачете? Це ж добре. Завдяки невгамовному часу, лікарю чи вчителю, як хто його називає, Ви зрозуміли дещо важливе. Проаналізували та зробили висновки. Хоча не всі, які варто було зробити…

Помаранчева відбулась спонтанно. Ніхто її не передбачав (окрім розумних аналітиків). Ніхто у неї не вірив. Ніхто не знав, для чого вона. А потім усі почали кричати "Ющенко!". І я кричав, як всі. Ми ще кричали тоді: "Свободу НЕ СПИНИТИ!" і ще багато емоційних закликів, адже ЕМОЦІЇ панували тоді на Майдані. А потім раптово настала СВОБОДА, яку ніхто не зміг спинити, але за яку усі мерзли, якою переймалися і яку все-ж-таки в такий спосіб вибороли. Але для чого ми це зробили? Яка нам з того користь?

Хіба у підвалі Вашого будинку місцева влада зремонтувала трубу, яка протікала? Сумнівно, бо нашу трубу кілька мешканців нашого під’їзду зремонтували за свої гроші, з власної ініціативи. В 2005 році. Не дочекались один рік до 5-річного ювілею поламаної труби. Оце б насвяткувались!

Кажете, Ваша труба почала протікати ще в 2002 році, в 2003 вже смерділа на весь під’їзд, весь 2004 не давала Вам спокою своєю надмірною сирістю та брудом, який утворився з води. Однозначно, Ви вийшли на Майдан з надією, що щось зміниться. Замість п’яничок прийдуть серйозні працівники, професіонали і подивляться до труби, порадяться між собою, зателефонують начальнику на мобільний, знайдуть рішення Вашої проблеми. ПРОБЛЕМИ мешканців будинку. ПРОБЛЕМИ жителів економічно незалежної держави Україна. ПРОБЛЕМИ, яку повинна вирішувати держава. Повинна вирішувати такі проблеми швидко, охайно та професійно, щоб вони навіть не були помітні людям… Отже, Ви вийшли на Майдан і вибороли СВОБОДУ. Ви теж не знали, що робитимете з НЕЮ?

Як на мене, то ми досі не знаємо навіть, навіщо нам потрібна була свобода і це є найголовнішою проблемою Помаранчевої. Ми зарядились емоціями, а забули про розум. Волі у нас багато, але бездумна воля іноді гірша, ніж цілеспрямовані, чітко заплановані кроки і, головне, контроль над досягненням результату.

А труба Ваша незремонтована і до сьогодні. Не здогадуєтесь, чому? А держслужбовці-п’янички до Вас більше не приходять щось ремонтувати? Тоді Ви щасливці. Бо до інших приходять до сих пір. І це дуже пагано. А інші теж, як не дивно були на Майдані, не всі, але були. Багатьом з них, наприклад, за кучмівського режиму не подобалось те, що деякі сміттярки були постійно переповнені усіляким сміттям та брудом, і через це від них, скажімо так, віяло доволі неприємним запахом на великі відстані. Чомусь їх ніяк не могли вчасно вивільнити відповідальні за це люди (держслужбовці). То бензину не було, то зарплати, то ще чогось. А вголос про це сказати не могли. Боялись. Не було свободи. Тепер вона є (ми здобули її на Майдані). Всеодно мовчать. Тепер вони "тримаються" за крісло.

Знаєте, цьому не буде кінця. Демократія пагано на нас впливає. Вона розслабляє нас. Ні, ми не дарма мерзнули і кричали "Ющенко!" та інші емоційні гасла. Ми просто (це стосується і тих, хто стояв на сцені) не спланували, ЩО робитимем далі і, головне, ЯК.

Через це почалася нескінченна епопея з коаліціями усіх гатунків, значення яких не розуміють не те, що люди, а самі політики. Якби вони зрозуміли, то не гаяли б стільки часу дарма. Люди, прості люди, такі як ми з Вами, давно "захворіли" на політику, а нам ще до сих пір не поставили діагноз. Просто немає кому. Тому ми далі продовжуємо хворіти, дивимось усілякі політичні передачі, слухаємо нікому не потрібні дискусію та чвари людей, які гордо називають себе політиками. І навіть те, що ці теревені ніколи не приносять РЕЗУЛЬТАТУ, не спиняє їх. Адже є СВОБОДА, яку в 2004 ніхто не зміг спинити… Іноді виникає думка, що між нами, політиками, дискусіями в телеефірі, невідремонтованою трубою та переповненеми сміттярками є якийсь невидимий зв’язок, який щоправда постійно стає ще більш невидимим та непомітним…

Буває правда, що часом хтось з "політиків" наче очуняє і ні з того ні з сього починає думати про те, як покращити життя, оптимізувати певні соціальні процеси, зменшити стримуючу та зайву бюрократію, взагалі здійснити якісь реальні кроки, про які можна написати на папері чи почути по радіо, за які можна згадати або які можна відчути. Але потім цей політик йде на чергову вечірню телепередачу в прямому ефірі (яких уже навіть не полічити), знову починає дискусію, яка забирає дуже багато часу і здається нескінченною. Другий в цей час створює чергову коаліцію. Третій, четвертий, п’ятий у неї вступають (або не вступають з якихось причин). Шостий встигає усе це коментувати по телебаченню. Сьомий – по радіо, а восьмий – в газеті. Дев’ятий та десятий теж займаються чимось неважливим. І в результаті немає РЕЗУЛЬТАТУ. Даруйте за тавтологію.

Ми ж, люди, громадяни економічно незалежної держави Україна, далі хворіємо на "політику" (яка нас взагалі не має цікавити; ми повинні бути професіоналами кожен своєї справи), з цікавістю спостерігаємо за цим усім та переймаємось життям отих славних "політиків", допомагаємо їм виправдовувати свою жалюгідну бездіяльність. І не зможе ніхто нас вилікувати від цієї страшної хвороби - "політика", не зможе відкрити нам очі. Лиш ми самі здатні це зробити. І не потрібно нам більше революцій. Не варто навіть починати. Бо ми ще не здійснили революцію в собі…