Дайрі-сама. 18 ст.

Ця стаття, можливо, дуже запізнилась... За часів моєї джинсово-патлатої молодості з таємними читками забороненої літератури та шаленим рок-мистецтвознавством, що пропонувалося на задимлених сходинках Петербурзької академії, лялька уявлялась чим-то несерйозним, чимось надто жіночим... Втім, дитина, що любить грати, хвала Богові, залишається всередині нас. Слід було таки подорослішати, щоб відпустити себе у світ японської ляльки та раптом з’ясувати, що лялька – це дуже, дуже серйозно!

Я не буду переказувати історію японської ляльки – вона багато в чому збігається з історією іграшки багатьох народів світу та достатньо „прописана” етнографами. Я розповім лише те, що не знайдеш в жодній книжці європейського видання. Словом про те, що побачила на власні очі та дізналася від самих японців. Відтак, запрошую всіх у чарівний світ японської ляльки!

Славнозвісні дайрі-сама

Коли ми говоримо „японська лялька”, то частіше за все маємо на увазі ту фантастичну „гірку”, де на сходинках, обгорнутих яскраво-червоним шовком, сидять імператор та імператриця, фрейліни, музики, воїни. Поруч з ними розташовується іграшкові меблі, посуд, шухлядки... Яка дівчинка не мріяла про таке іграшкове королівство?

Святковий набір

Прийнято вважати, що це і є найтрадиційніша японська іграшка. Однак, виникли ці ляльки не так вже й давно – у 17 столітті. Один з японських сьогунів мав 5 донечок і бажаючи їм догодити, замовив майстру-лялькарю такий набір. З тих пір подібні комплекти увійшли до моди і заможне князівство намагалося випередити одне одного у такій розкоші.

То правда була розкіш, адже голова ляльки виконувалася у складній техніці, що нагадує пап’є-маше: щоб виготовити голову ляльки, потрібно розчинену пудру з тертих перлин накладати шар за шаром багато разів... Тканина для лялькового одягу обов’язково виготовлялася спеціально, щоб візерунок був співмасштабний. Крихітне віяло, що тримає в руці імператриця, дійсно розкривається...Ще за тих часів ляльковий набір входив до приданого нареченої. Ясна річ, що такими коштовними іграшками дівчатка не грали щодня, а тільки на хіна-мацурі – Свято дівчат, або свято ляльок. Увесь рік дівчинка чекає на солодку мить, коли матуся урочисто дістане шухлядку и вони удвох будуть діставати цих красунь. Ці почуття дитини дуже гарно виразив Йоса Бусон

Сучасні ляльки. Крамниця Йошитоку

Ось, вийшли з шухлядки... Хіба могла призабути

Пару святкових ляльок...

Такі набори виготовляються й сьогодні і так само коштують дуже дорого. Частіше за все, складається грошима родина і близькі родичі, щоб подарувати дитині таке свято (набір коштує від 10 000 до 30 000 доларів, якщо він виготовлений справжніми майстрами). Та що гроші, коли свято дитині забезпечено на все життя. Справа не просто в коштовній іграшці! Такі ляльки вимогливі, їх не можна дати дитині, аби б вона відчепилася від дорослих. Лялька потребує уваги і з боку дитини, і з боку дорослих. Матуся має збирати ляльок разом із донькою, вдягнувши білі рукавички і навчаючи у такий спосіб охайності. Через дайрі-сама мама має спілкуватися з донькою, грати разом із нею та її друзями. В цей день дівчата відвідують одне одного і маленька господарка дому має чемно привітати гостей, запросити їх до чаю із заварених квітів сакури, запропонувати солодощі... Розташувавшись біля лялькової Горки вони влаштовують дівчачий бенкет... Скільки в цьому святі любові до дитинства! Фотографія, де зафіксовано такий бенкет, була знята у 1942 році... Вже йшла війна ... Але можу заспокоїти: маленька господарка цього свята (пані Кобаяші) жива, стала фахівцем з історії ляльки і працює в Йошитоку...

Йошитоку – дім ляльки

Слід зізнатися, що одним з моїх найулюбленіших місць в Токіо є крамниця традиційної іграшки Йошитоку. Вона знаходиться на тому самому місці, де був зведений перший будинок ще 300 років тому. З тих пір родина Ямада веде шляхетний бізнес, підтримуючи зв’язки з такими ж династійними лялькарями. Для японців поняття династії святе, і якщо ми знаємо, що директор крамниці пан Ямада, що у 14-му поколінні володіє цією справою, то серед його клієнтів є родини, котрі є покупцями ляльок з цієї крамниці теж у 14-му поколінні...

Свято Хіна-мацурі. 1942р. З архіву Йошитоку

Боже, як я люблю цей дім ляльки! На першому поверсі зал продажу, і з кожної вітрини мені посміхаються красуні в ошатних кімоно, насуплюють брови відчайдушні самураї, танцюють актори ... Тут уся старовинна Японія, про яку можна лише прочитати у давніх книжках, або... прийти до крамниці Йошитоку. На 2 поверсі склад – спаковані чудо-іграшки, що чекають на своїх маленьких господарів. Але найцікавіше на 3 поверсі – тут розташовується колекція ляльок та знаходиться бібліотека. Це зал для дослідників, в першу чергу – працівників крамниці. Серед них є обов’язково наукові співробітники, що пишуть книжки про японську традиційну іграшку і Йошитоку їх видає. Директор крамниці пан Ямада, як і його батько, є автором кількох монографій з історії японської іграшки. Тут не тільки продають ляльок, а й досліджують, охоче влаштовують конференції, беруть участь в експертизі іграшки. Останнє – це абсолютно японська історія.

Пані Кобаяші- голова дослідницького центру Йошитоку

Навіщо потрібні експерти, або прощання з лялькою

По-перше, слід сказати, що японці поважно ставляться не тільки до коштовних дайрі-сама. Адже в ляльці частка нашого життя, тож викинути її на смітник неможливо. Не прийнято і передавати знайомим. Якщо іграшка коштовна, вона може передаватися як спадок по лінії матусі. Однак дівчинка з такою іграшкою хоча й бавиться, але дотримує ввічливу дистанцію, звертаючись до неї не інакше, як „пані бабціна (або матусина) лялька”.

Інші іграшки, що вже не потрібні, якщо всі діти виросли, відносять до храму. Зазвичай це єдиний храм у місті, що раз на рік приймає дитячі іграшки. Далі – просто зворушлива історія: ляльок розташовують на веранді храму, по всьому периметру котрої висять плакати „Красно дякуємо, до побачення!” і ще тиждень можна приходити і прощатися з мовчазними друзями свого дитинства. Тим часом, храм збирає знаних фахівців у галузі іграшки. Авторитетна комісія відбирає тих ляльок, що мають історичну чи художню цінність – вони спочатку обов’язково будуть продемонстровані на виставці, а після того їх перенесуть до храмової скарбниці, де вони і будуть зберігатися під пильним наглядом священнослужителів...

Лялька та міжнародні відносини

Крамниця Йошитоку

Дехто з літніх японців пам’ятає так зване „лялькове посольство”. Це відбувалося під час великого напруження стосунків між Америкою та Японією. Тоді, те, що не змогли досягти політики, дуже гарно зробили ляльки... Маю вибачитися перед читачами, зараз не пригадаю** з якої такої нагоди мер Нью Йорка надіслав до Японії у подарунок американських ляльок. Це було подружжя Містер та Місіс Блек (або Сміт), одягнені за останньою американською модою, словом – ляльковий варіант справжніх американців.

Японці скористалися такою нагодою показати американцям, як вони добре ставляться до них: в аеропорту посланців зустрічала пара японських ляльок, вбраних у кімоно. Лялькових гостей повезли, наче президента на найдорожчому авто у супроводі охорони. Вони „обідали” у кращих ресторанах, відвідуючи культурні центри країни, зупинялись у кращих готелях. Повсюди їх супроводжували гостинні господарі – дві японські ляльки, а ще ціла армія журналістів.

Кажуть, що відтоді стосунки між двома країнами помітно потеплішали.

Тож самі бачите, яка ж це серйозна істота – лялька!

*

Матеріал публікується вперше. При передрукуванні посилання на автора є обов’язковим.

**

на жаль, уточнити ніде, бо єдину книжку в Україні з історії іграшки (японською мовою) поцупив невідомий мені крадій на Благовіщенському ринку у Харкові, разом із сумкою, грошима і кількома японськими дисками. Хай йому буде добре у житті, та якщо в нього не виникло бажання вивчити японську, то книжка мабуть ще кудись могла потрапити. Тому шановні мешканці ХайВей, якщо раптом вона десь „пропливе”, сповістіть, будь-ласка. Адже рукописи не горять...