Рішення, прийняте 5 лютого, далеке від мети об’єднання демократчних сил проти “олігархів-реваншистів” та усунення їх від влади. Угода є лише відображенням короткотермінових інтересів осіб, які її уклали, і розглядається ними лише як трамплін для досягненння особистих цілей. І вже сам цей факт ставить під сумнів можливіть використати “єдину опозицію” як противагу “донецьким”.

Задання мінімум

Для Ю. Тимошенко завдання мінімум, пов’язане з угодою – отримати закон про імперативний манадат та збільшити свій вплив на політичний процес як представника опозиції. Для Президента завданя мінімум - не залишитися хлопчиком для биття і зберегти хоча б частину своїх повноважень. Союз із БЮТ для Ющенка - це шанс отримати висновок Конституційного Суду України (КСУ) про визнаня неконституційним Закону “Про Кабінет Міністрів”. Це спосіб стати на заваді коаліії при розгляді закону про РНБО.

Але після гіпотетичного досягення цілей сторонами угоди про подальшу співпрацю мова навряд чи піде. Як Президент, так і Тимошенко далі гратимуть у свою гру, поки коаліція не вдастся до ефективнішого удару у відповідь і не зробить усі зусилля “єдиної опозиції” марними. Не будемо забувати і про те, що рішення про об’єднання приймалося на рівні лідерів політичних сил. Тому цілком вірогідно, що інші члени парламентських фракцій будуть виступати проти такої форми спіпраці і просто не дадуть можливості реалізувати більшість умов угоди. Особливо ж це стосується ряду представників НУ. БЮТівці, як відомо, більш звичні до жорсткої партійної дисципліни.

Маємо зауважити й інше, “єдина опозиція” більше потрібна Президенту, а не Юлії Володимирівні, яка для досягнення своїх цілей може знайти й інші щляхи. Тому не виключенно, що, в разі якщо коаліція зможе запропонувти першій леді опозиції більше, ніж Віктор Андрійович, Тимошенко знову піде на ситуативний союз з “антикризовими”.

Завдання максимум

Завданням максимум для обох сторін угоди є розпуск парламенту та проведення достокових виборів. Найбільш ефективний спосіб позбавитися тиску “антикризової” коаліції – повикидати її представників геть з Верховної Ради. Досягнення цього завдання білше потрібне саме Тимошенко, яка на сьогодні має виший рейтинг, ніж Партія регіонів. А отже, дострокові вибори дадуть їй, нарешті, можливість повернутися у прем’єрське крісло. Припутимо, вдасться знайти законні підстави для розпуску Верховної Ради. Припустимо, Президент разом із Тимошенко спільними зусилями зможуть домогтися від КСУ визнаня рішення про розпуск парламенту конституційним. Потрібно буде ще довести законність підстав такого рішення самим “антикризовим”, які останнім часом не надто схильні дотримуватися букви закону. Більш того, якщо навіть вдастся реалізувати сценарій із перевиборами, після цього, скоріш за все, тимчасове перемир’я Президента із БЮТ закінчиться, і захищати свої повноваження главі державі доведеться вже від Тимошенко.

Відтак, сподіватися на примирення Віктора і Юлі, визнання ними своїх помилок та взаємні вибачення за минулі образи не варто. Не потрібно чекати на “помаранчевий” реванш та втілення якихось моральних ідеалів у політиці. Боротьба учасників політичного процесу за реалізацію ними власних інтересів триватиме і далі. І не важливо, хто у цій боротьбі переможе. Програє ж, як завжди, український народ.