Грецька міфологія нескінченна й багатогранна.

Бо вона – це життя. Це справжня енциклопедія пристрастей, характерів, літературних сюжетів, стосунків та взаємин, героїв і богів і насамперед, втілення світогляду людини.

І не треба про велике й вічне. Усе просто: є можновладець Зевс – Чоловік з великої літери, котрий, як справжній мужчина, весь час доводить свою мужність, заводячи чергову коханку. Не дивно, що половина грецького Олімпу – позашлюбні діти Зевса. Та це для давніх греків, як і для нашого світу, аж ніяк не дивина. Якось же потрібно першому чоловіку країни від справ державних відпочивати та робочу напругу зганяти. До речі, винахідливості у любовному мистецтві верховному богові не займати: до Данаї він з’являється у вигляді золотого дощу, до Семели приходить зі спецефектами (громами й блискавками), Європу викрадає, обернувшись на бика, під час залицянь до Леди обертається на лебедя, Персефону намагається звабити у вигляді змія. Куди там американським героям коміксів, людина-павук просто жалюгідна комаха в порівнянні з метаморфозами такого пілотажу.

Ще є богиня Гера, котра вдало зіграла шлюбну партію, вийшовши за персону number one в керуючій верхівці (при цьому, не забуваймо, що Гера та Зевс - рідні сестра та брат ). Гера, ну зовсім як справжня українська домогосподарка (недарма Шеллі казав, що «Всі ми греки»), з ох яким норовистим характером, страшна у жіночому гніві й увесь час в «ображених почуттях», адже чоловік зраджує «не по-дитячому», доки перша леді гордовито несе звання «берегині домашнього вогнища». Кількість безневинних та «за діло покараних» жертв Гери прямо пропорційна зрадам законного супутника її життя.

Ну, звісно ж, самому правителю з усіма державними клопотами не впоратись, ось і з’являються в нього помічники-міністри: культури (Аполлон), військових справ (Арес), сільського господарства (Деметра), освіти і науки (Афіна), транспорту і зв’язку (Гефест), природи (Артеміда), закордонних справ (а чому б і не бог потойбічного світу Аїд? :) etc.

І що найцікавіше, чинять боги грецького Олімпу ну майже зовсім не по-божественному, а скоріш, по-людському. Ними так само керують пристрасті, кохання, заздрість, пиха, лють, слабкість, вигода. Боги греків – ті самі люди, але люди, які мають владу й статус та хіба що чарівну амброзію і нектар, що надає їм безсмертя. А ось як вони цїєю владою користуються – вже інша справа. Так само, як і представники політичної верхівки нашої країни надто часто не приховують своїх амбіцій і керуються аж ніяк не «важелями Феміди» (грецької богині правосуддя), вирішуючи справи народу.

Усе вищесказане аж ніяк не претендує на «заниження» змістновного наповнення грецької міфології чи на намагання поставить знак «дорівнює» між нашим сьогоденням та еллінським світоглядом. Скоріш навпаки.

Греки природні у своїй міфології. Не забуваймо, що це люди «світанку цивілізації» без сучасних стереотипів і комплексів. Їхні боги не є довершеними й ідеальними і саме у цьому їх перевага, бо як і люди, вони прекрасні у своїй недосконалості і змінюються разом зі змінами у людському житті. А от чи так само прекрасний у своїй недосконалості наш «політичний Олімп» - уже всім відомо.