О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

История  16 июля 2010 17:46:51

ФАТАЛЬНИЙ ЛИПЕНЬ НІМЕЦЬКОГО БЛІЦКРИГУ

 Присвячується тим, хто ціною власного життя перекреслив плани німецької експансії

 

Ворогів не лякайтеся на число їх не оглядайтеся, бога свого в серці майте і перед супротивником не утікайте!

З гуситського гімну “Хто є войовники Божі”

 

В 43-м под Курском я был старшиной,

За моею спиной такое...

Много всякого, брат, за моею спиной,

Чтоб жилось тебе, парень, спокойно.

В. Висоцький “В ресторані”

 

Рис. 1. Пам’ятник Грюнвальдській битві в Кракові (фото автора)
Рис. 1. Пам’ятник Грюнвальдській битві в Кракові (фото автора)
.

 

15 липня цього року виповняється 600-років одній з найбільш грандіозних та найважливіших за своїми наслідками битв Середньовіччя – битві під Грюнвальдом (Таненбергом в німецьких, чи Жильгірісом – в литовських джерелах). Про цю подію написано багато, втім майже все, що стосується її детального опису, дій литовсько-польсько-руських військ та хрестоносців носить характер припущень. Пояснюється це не скільки відсутністю літературних джерел, що описують Грюнвальд, скільки великим ступенем упередженості тих, хто описував цю битву “за гарячими слідами” чи багато років потому. Пройшло 533 років і німецька навала знову охопила слов’янські землі. Новому Грюнвальду, найграндіознішій битві, судилося розгорітися на вододілі річок Псла, Ворскли та Сіверського Дінця. Про плани нових хрестоносців свідчить витримка з виступу Рейхсфюрера Г. Гімлера в квітні 1943 р. перед офіцерами 2 танкового корпусу СС: “Тут на сході вирішується доля… тут росіяни мають бути винищені і як люди, і як військова сила та захлинутися у власній крові”. Проте найпотужнішій в тодішньому світі військовій машині знову судилося зупинитися. Зупинитися, зважаючи на приголомшливу самопожертву радянського солдата. Читач напевне здогадався, що йдеться про битву на Курській дузі в липні 1943-го. Найбільшу увагу в її перебігу завжди привертав кульмінаційний день 12 липня 1943 року – день танкового контрудару радянських військ в районі залізничної станції Прохорівка. Саме цей день став справжнім дежавю Грюнвальда. Не відрізняється він і за тенденційністю та упередженістю історичних описів.

Характерним для обох цих драматичних подій є стійкі міфи, породжені з потреб історичної кон’юнктури. Це зокрема міф про втечу литовсько-руських військ з-під Грюнвальда чи міф про найбільший в світовій історії зустрічний танковий бій під Прохорівкою, що став переможним для радянської армії. Зізнаюся, спочатку був намір дати цьому матеріалу якусь гучну назву, на кшталт: “Грюнвальд і Курськ: міфи та реальність”. Але згодом стало зрозуміло, що про те, як все було в реальності не можуть казати навіть самі кропіткі дослідники обох знаменних подій. Натомість для нас залишаються міфи…

Однак головною мотивацією написання цієї статті є бажання не залишити без уваги річницю обох знаменних подій та вшанувати пам’ять всіх бійців Грюнвальду та Курської дуги. Адже як це не прикро, битви, що мали велике значення для українців, битви, в яких брало участь стільки наших земляків, у нас майже забуті.

***1410***

З того часу, як впав Рим і молоді варварські народи почали розбудову власної державності, одними з найбільш експансивних племен були германці. Не задоволені болотистими лісами долини Рейну, та не маючи змоги отримати землі за рахунок сильних сусідів з заходу франків, вони впродовж століть звертали свої хижі погляди на схід. Навіть серед сучасних українців широко поширена версія походження назви слов’ян від німецького слова “sklave”, що означає “раб”. На жаль, цей міф міцно засів у нашій свідомості. Відомий польський письменник І. Крашевський в своєму “Старому оповіданні” (Stara Basn, 1876) спробував повернути первісне походження самоназві слов’ян виводячи її від слова…”слово”. Тобто слов’яни це ті хто розуміють слова – володіють хоча б якоюсь слов`янською мовою, в тій чи іншій мірі зрозумілою представникам інших слов’янських спільнот. Таким чином, слов’яни протиставлялися німцям як «німому» народу. Адже дійсно німецьку мову слов’яни не розуміли. Археологія свідчить, що мирні слов’янські племена, що вели комплексне господарство починають укріплювати свої поселення та озброюватися лише у відповідь на агресивну політику своїх сусідів. Серед них одними з найагресивніших були німці. Вони крок за кроком загарбали та онімечили величезні за площею колись суцільно слов’янські землі. При цьому в небуття пішли цілі слов’янські племена разом зі своєю мовою та самобутньою культурою, наприклад бодричі, лютичі, та ін. На початок XIV ст. поміж іншими в ряд міцних християнських держав на кордонах з німецьким світом вийшли Польське королівство та Велике князівство Литовське. Останнє зокрема увібрало в себе не тільки землі, але й мовно-культурні традиції Русі, яка ослабла під ударами монголів. Поряд з цим ще у 1211 р. на польських землях небезпечний плацдарм утворив німецький орден тевтонців. Завоювавши усю Прусію та винищивши чи онімечивши прусів орден шляхетно «відплатив» своєму покровителю мазовецькому князю Конраду (що запросив хрестоносців для боротьби з войовничими прусами) забравши у нього більшу частину Хелмінської землі. Згодом хрестоносці стають повновладними володарями Помор’я. Тільки при захопленні Гданьска у 1308 році під гаслом “Ісус Христос рятівник Світу” було винищено до 10 тис. місцевих поморців-кашубів, замість яких було привезено німецьких колоністів.

ФАТАЛЬНИЙ ЛИПЕНЬ НІМЕЦЬКОГО БЛІЦКРИГУ

 

Хрестоносці підступно вбивають гданчан, 10.10.1308 р. (С.Є.Бодес)

В часи Великого литовського князя Міндовга хрестоносці почали криваву експансію головним чином проти Жмуді (сучасної Литви) та Литви (Білорусі). Два розгроми, що учинив їм Міндовг при Шауляї у 1236 р. та озері Дурбе у 1260 р. не зупинили німців. Навпаки, з того часу головним питанням для них стало знищення своїх східних конкурентів, і в першу чергу Великого Князівства Литовського, що вони прикривали ідеями місіонерства та боротьби з язичниками. На момент князювання великого князя Вітовта (1350-1430) жоден рік не обходився без грабіжницьких нападів хрестоносців, вони захопили усю Жмудь, жадібності їх не було краю…

 

 

 

Рис. 2. Хрестоносці тевтонського ордену (реконструкція)
Рис. 2. Хрестоносці тевтонського ордену (реконструкція)
.

***1943***

Зима 1943 року. Чи не у зв’язку з подіями у засніжених полях під Сталінградом, самовпевнені нацистські стратеги вперше замислилися над долею всієї східної компанії? Адже тут “східні варвари” вперше реалізували проти них їх улюблений прийом – флангові удари на оточення, жертвою якого вперше пала ціла гітлерівська армія. Втім гітлерівський Рейх все ще мав достатню міць. Всупереч намаганням деяких німецьких воєначальників припинити наступ та перейти до стратегічної оборони на захоплених землях, А. Гітлер зажадав нового нищівного удару, що мав повернути германським військам віру у перемогу. Так виник план операції “Цитадель” – літній наступ вермахту на Курськ. Планувалося завдати зустрічні удари з районів міст Орел (з півночі) і Білгород (з півдня). Ударні групи повинні були з'єднатися в районі Курська, оточивши війська Центрального і Воронезького фронтів Червоної армії. Для проведення операції німці зосередили угруповання загальною чисельністю близько 900 тисяч осіб. Керівництво військами здійснювали генерал-фельдмаршал Г. фон Клюге (група армій «Центр») і генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн (група армій «Південь»). До наступу готувалися надзвичайно ретельно. На схід неперервне шли ешелони з бронетехнікою. Такого потужного танкового угруповання німці не збирали ні до ні після Курської битви. Весь цвіт вермахту, овіяні славою у боях нові хрестоносці – есесівці з танкових та моторизованих частин СС, готувалися врешті покінчити з непокірними “більшовиками”. Значення цієї битви для німецьких військ згодом відверто описав у своїх мемуарах фельдмаршал Е. Манштейн: «Вона була останньою спробою зберегти нашу ініціативу на Сході. З її невдачею, рівнозначної провалу, ініціатива остаточно перейшла до радянського боку. Тому операція «Цитадель» є вирішальним, поворотним пунктом у війні на Східному фронті».

 

Рис. 3. Німецький ешелон з танками T-VI “Тигр”, літо 1943 рокуPhoto-3
Рис. 3. Німецький ешелон з танками T-VI “Тигр”, літо 1943 рокуPhoto-3

***1410***

За вікном новгрудського замку вирувала зимова завірюха. Саме тут у січні 1408 року польський король Ягайло та великий литовський князь Вітовт приймають рішення зібрати усі війська і виступити на рішучу війну з Тевтонським орденом. Тоді ніхто не розраховував покласти край самому існуванню цього хижацького державного утворення, що не на мить не давав спокою обом державам. Втім максимально знесилити його та примусити до спокою було вже життєво важливою задачею. За рік Ягайло та Вітовт знову зустрінуться, цього разу у Бресті і обговорять детальний план літньої компанії. А в останні дні травня 1410 року усі сили Великого князівства зібралися в районі витоків річки Нарів та через мазовецькі землі вийшли до міста Червінська на Віслі (Czerwinsk nad Wisla), де з’єдналися з військами польського королівства. Однією з найбільших проблем у вивченні Грюнвальдської битви залишається питання, скільки ж воїнів зібрали під свої прапори ватажки обох держав? Отут нас спіткає перша проблема, адже оцінки кількості військ обох супротивників дуже сильно різняться. Реального числа ми вже напевне ніколи не довідаємось. Дехто описує 30-32 тисячі вершників (разом з зброєносцями). За іншими даними у війську Вітовта було 20 тисяч кінноти, декілька тисяч піхоти, 2-5 тисяч татар, 3-4 тисячі челяді, обозників, конюхів. Таку ж приблизно кількість солдатів привів Ягайло. Польський дослідник Є. Домбровський наводить дещо менші цифри, оцінюючи сили Ягайла у 18 тис., а литовсько-руські у 11 тисяч воїнів. Сили ордену на його думку налічували 16 000 чоловік.

Деяка розбіжність в цифрах оцінок чисельності військ кожного з союзників пов’язана не тільки з складністю визначення реального розміру військ союзників, але й з спробами подати участь когось з них як першорядну. Що вже казати про німців, які намагаючись якось виправдати поразку з часів самої битви писали про незліченні війська які протиставили союзники христолюбивому воїнству. Так, один анонімний хронікар з Любека оцінював сили Ягайла у 1.700.000 воїнів, а Вітовта у 2 700 000 воїнів не лічачи татар, а також сарацинів, турків та арабів…

Згідно середньовічному хроністу, який залишив один з найдетальніших описів Грюнвальдської битви Я. Длугошу «pospolite ruszenie» Польського королівства являло собою переважно кінних лицарів. Воно включало власне польські полки, полки найманців (чехів і моравів та сілезців). Чеські дослідники констатують, що головним аргументом чехів, що в цій битві воювали по обох сторонах було не почуття слов’янської єдності, а надія на більшу винагороду, втім певні симпатії мабуть все ж таки були. Адже не дарма майбутній славетний ватажок гуситів Я. Жижка опинився на боці союзників. Окрім того власне чехів, а не сілезців чи моравців було набагато більше саме в війську союзників, хоча хрестоносці платили більше…

Польське військо загалом включало 50 полків - хоругв, 7 з яких виставили підлеглі Польщі українські землі. Я. Длугош перелічує наступні українські полки: Львівський, Холмський, Галицький, Перемишльський та три Подільських.

Рис. 3а. Грюнвальдська хоругва Перемиської землі (реконструкція з музею Перемиської землі. Фото І. Ю. Парнікоза)
Рис. 3а. Грюнвальдська хоругва Перемиської землі (реконструкція з музею Перемиської землі. Фото І. Ю. Парнікоза)

 

Pис. 4. Воїни Великого князівства Литовського (малюнок з velizariy.kiev.ua/avallon/museum/lic1.htm)
Pис. 4. Воїни Великого князівства Литовського (малюнок з velizariy.kiev.ua/avallon/museum/lic1.htm)

 

За словами Я. Длугоша, армія Польського королівства набагато перевершувала армію ордена за кількістю лицарів. Військо литвинів мобілізувалася приблизно на тих же умовах що і польське і складалося також переважно із кінноти. До його складу входило 40 хоругв (полків), досить різноманітних етнічно. За даними білоруських історичних джерел у війську було 4 литовських полки, 28 полків з нині білоруських земель і 8 полків набрано з українських земель. Українці підвладні князівству прийшли у складі Київського, Кременецького та Стародубського полків. Крім того в числі не названих в описах битви полків напевне були Луцька, Володимирська, Ратненська хоругви, а також полки Подільських земель, що входили до складу князівства. На боці польсько-литовської армії виступала також татарська кіннота Джелаль-ед-Діна – союзника князя Вітовта, якому той пообіцяв повернути престол Золотої Орди (що Вітовт і зробив у 1411 р.).

Військо хрестоносців вів Великий магістр ордену Ульрик фон Юнґінґен. За Длугошем, армія ордена складалася з 51 хоругви з 15 тисячами воїнів (за іншими відомостями військо ордену досягало 21 тисячі вояків). З них 5 прапорів вищих орденських ієрархів, 6 прусських єпископств, 31 виставлені територіальними одиницями та містами і 9 – хоругв складали загони іноземних найманців і гостей. Особливу роль грали «великий» і «малий» прапор гросмейстера і прапор Тевтонського ордена під командуванням великого маршала. Своїми полками командували Великий комтур і великий скарбник. Ядро війська становили брати лицарі, під Грюнвальдом їх було близько 400-450 осіб. Тому вони виконували функції командирів вищого та середнього рангу. До іншої категорії належали напівбрати, люди недворянського походження, які, на відміну від братів-лицарів, не давали чернечих обітниць і могли служити при ордені не постійно, а протягом деякого часу, в його складі окрім члені в ордену та його васалів, були лицарі з Західної Європи, а також найманці. За сучасними оцінками військо ордену налічувало до 27 тис. воїнів.

Рис. 5. Зображення польських воїнів на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові (фото автора)
Рис. 5. Зображення польських воїнів на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові (фото автора)
.

Рис. 6. ображення литвинів на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові (фото автора)
Рис. 6. ображення литвинів на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові (фото автора)
.

 

Ще одним міфом Грюнвальду стало явлення по надзвичайно низьку боєздатність литовських військ внаслідок їх поганого озброєння. Автор пам’ятника Грюнвальдській битві, що стоїть у Кракові, взагалі зобразив їх майже лісовими дикунами. В той же час доказом наявності у литовсько-руських військ не гіршого ніж у хрестоносців озброєння став описаний Я. Длугошем факт того, що польські лицарі спочатку переплутали війська Вітовта з хрестоносцями…

***1943***

5 липня німці розпочинають операцію “Цитадель”, яка вже за декілька днів мала закінчитися оточенням усіх радянських військ, що знаходилися у Курському виступі. Адже тільки на південному фасі дуги вони сконцентрували до 445 тисяч солдат та близько 1500 танків. Тут радянську оборону за підтримки авіації методично прогризає 2 танковий корпус СС під командуванням П. Гаусера, в склад якого входять найбільш боєздатні танкові дивізії СС: “Мертва Голова”, “Райх”, та “Адольф Гітлер”. Успіху просування німців сприяє постійна скоординована підтримка авіації та нові німецькі танки. Німецькі частини мали на своєму озброєнні вдосконалені танки Т-IV, T-V (Пантера) та Т-VI (Тигр), що мали перевагу над основним радянським танком Т-34-76. Справа в тому, що гармати вказаних танків, пробивали броню Т-34 (не кажучи вже про легкий танк Т-70 а також «Черчиллі» та інші закордонні танки) з відстані до 2 км, тоді як 76 мм гармата радянських танків починала діставати їх тільки з відстані 500 м. Також нові німецькі танки мали краще бронювання. На озброєнні 2 танкового корпусу СС було 390 танків, тож здавалося перемога була вже такою близькою…

 

Рис. 7. Важкий німецький танк T-VI “Тигр” – головна надія А. Гітлера в операції “Цитадель” (фото за В. Замуліним, 2002)
Рис. 7. Важкий німецький танк T-VI “Тигр” – головна надія А. Гітлера в операції “Цитадель” (фото за В. Замуліним, 2002)
.

 

Німецьким військам протистояли в обороні війська 38, 40, 6 та 7 гвардійських армій, а також 1-ї танкової і 69 армії Воронезького фронту на трьох обладнаних протягом кількох місяців рубежах оборони. Саме на них ліг весь тягар важких оборонних боїв. Загальне командування силами фронту здійснював генерал армії М Ватутін. Сили фронту складали біля 626 тис солдатів та біля 1704 танків и САУ.

В тилу Воронезького фронту було розгорнуто додаткові сили, які увійшли до складу Степового фронту під командуванням генерал-полковник І. Конєв (біля 500 тисяч особового складу та 1500 танків. Саме в складі Степового фронту від початку знаходилася головна сила майбутнього контрудару під Прохорівкою – 5 гвардійська танкова армія.

 

Рис. 8. ловний радянський танк часів Курської битви, Т-34-76 (фото за В. Замуліним, 2002)
Рис. 8. ловний радянський танк часів Курської битви, Т-34-76 (фото за В. Замуліним, 2002)

 

Радянські війська були багатонаціональними, але в складі Воронезького фронту за своєю часткою українці були другою національністю після росіян. Зокрема, в складі головної ударної сили контрнаступу 12 липня 1943 року – 5 гвардійської танкової армії служило рядового складу – 2485, молодшого командного – 1542, командного та керівного складу – 1210 українців…

***

***1410***

Військова компанія була добре приготована. В Козенніцькій пущі на північ від Радома було зрубано деревину і на Віслі підготовані понтони, які були сплавлені до Червінська, де було організовано 500 метровий міст (докладніше див тут), яким союзники переправилися через річку та перейшовши кордони ордену союзники повальним штурмом взяли фортецю Лаутенбург та рушили бродів на річці Дрвенці, переправа через яку відкривала шлях вглиб орденських земель. Втім тут ще 2 липня Великий магістр ордену підготував тут рішучу відсіч. Броди були укріплені частоколами, їх обороняли артилерія та арбалетники. Поруч стояла легка та тяжка кіннота. І хоча союзники заскочили тут хрестоносців зненацька, проте штурм бродів імовірно обернувся б для союзницького війська поразкою. Зважаючи на це воно обійшло Дрвенцу у її витоків і скерувалися в напрямку фортеці Гілденбург (сучасне село Dabrowno). Німці ж просувалися паралельно з півночі. Ввечері 13 липня союзницькі війська осадили Гілденбург і незважаючи на його сильну залогу, після трьох годинного бою взяли місто. Я. Длугош описує, що з помсти до хрестоносців союзники влаштували різанину оборонців та мешканців міста та спалили його дощенту. При цьому, звичайно, в найбільших злочинах звинувачує литвинів та татар. Знищення Гілденбурга заблокувало союзникам прохід по пересипу між озерами Велика та Мала Донброва, адже після просування руїнами міста та по вузькому перешийку союзницькі війська могли бути в похідному строю атаковані розгорнутими по той бік озер хрестоносцями. 14 липня союзні війська відпочивали, а наступного дня підтягнулися під озеро Любен. Тут Ягайло отримав інформацію, про те що хрестоносці насуваються з північного заходу і оголосив тривогу. Військо, що дуже розтягнулося одночасно вступити в бій не могло. Від несподіваного удару хрестоносців союзників тоді врятували густі ліси, якими просувалися їх війська (Зраз переважно вирубані). Це вже потім народяться легенди про те, що хрестоносці з лицарської шляхетності чекали поки союзні війська построяться і навіть послали до них герольдів, що передали на знак виклику до битви два мечи та готовність хрестоносців поступитися полем, щоб всі війська союзників вийшли з лісів, на що ті не пристали. Насправді ж імовірно вони бажали виманити їх усіх, для того, щоб по битві ніхто не пішов цілим. Так чи інакше а хрестоносці заступили шлях союзному війську, ставши на пагорбах поблизу с. Грюнвальд (Таненберг). Хроніка Биховця описує, що правильно вичисливши траєкторію просування союзного війська німці почали копати перед лінією своїх військ «вовчі ями» і забивати в них загострені кілки, потім все це зверху накривалося дерном. Втім сучасні дослідники вважають, що на це у хрестоносців могло і не вистачити часу. Адже вони весь час просувалися намагаючись нав’язати союзникам генеральну битву. Як би там не було, але опівдні 15 липня 1410 року на полі у 2 км на південний схід від с. Грюнвальд, між Стенбаркем, Лодвіговим та Ульновим (Зараз Вармінсько-Мазурське воєводство Польщі), виходячи з лісу передові загони союзників побачили в далині на пагорбах розгорнуті в бойовий порядок війська ордена. Битва була неминучою…

Рис. 9. Танки, що застосовувалися з’єднаннями Воронезького фронту: А- радянський Т-70, Б – американський М3Л “Генерал Лі” (фото за В. Замуліним, 2002)
Рис. 9. Танки, що застосовувалися з’єднаннями Воронезького фронту: А- радянський Т-70, Б – американський М3Л “Генерал Лі” (фото за В. Замуліним, 2002)

***1943***

Чи знав ворог про те, що готується удар? Командувач 5 гвардійською танковою армією П. А. Ротмістров написав, що “операція була несподіваною для німців і в перші хвилини він був приголомшений». Втім насправді приховати від ворога переміщення такої величезної маси військ не вдалося. Крім того напрямок головного удару був обраний так, що співпадав з напрямком наступу головних сил 2 танкового корпусу СС. Отримавши інформацію про контрнаступ радянських військ німці влаштували танкові засади. А свої головні сили зупинили, для того щоб скористатися перевагою своїх гармат над радянськими танками. Пізніше це зіткнення німецьких та радянських частин лоб до лоба в вузькій долині між залізничним насипом та болотистою долиною р. Псел на південний - захід від станції Прохорівка назвуть “зустрічною танковою битвою”…

***1410***

Першими в бій пішли литвини, що підтверджується всіма давніми джерелами. Вершники в лічені хвилини посікли розгорнутих перед основними військами хрестоносців артилеристів та арбалетників ворога. Тоді швидко набираючи темп в бій пішла лицарська кіннота Великого маршала Пруссії Ф. фон Валенрода. На великій швидкості два війська зіткнулися, почалася нещадна сеча. Згідно Я. Длугошу, литвини і татари, що схопилися в ближньому бою з краще озброєними лицарями, були начебто розбиті та почали масово втікати. Навіть сам Вітовт не міг їх зупинити. Литвини залишили поле бою, в результаті чого оголили правий фланг союзницького війська. Поляки в той час вже схопилися з військами під началом Великого комтура Конрада Ліхтенштейна. І тільки три смоленські полки залишилися на полі бою і на смерть рубалися з хрестоносцями… Панічна втеча литвинів з поля бою увійшла як потужний міф, бо була закріплена Г. Сенкевичем в його романі «Хрестоносці». Проте, ця утеча, яку описує Длугош, не підтверджується і тим, що за результатами війни Великому князівству знову відійшла Жмудь, а поляки повернули Поділля, про що не могло б і бути мови, якби литвини зганьбили себе під Грюнвальдом. Окрім того значний внесок литвинів у війну і перемогу дав можливість Вітовту підписати з поляками нові умови унії, що забезпечили повну незалежність Великого князівства.

 

 

Pис. 10. Схема Грюнвальдської битви 15 липня 1410 року
Pис. 10. Схема Грюнвальдської битви 15 липня 1410 року

Поряд з цим “Хроніка Биховця” повідомляє “Потом, видячи, князь велики Витолт, што войска его много сильно побито, а ляхове им жадное помочи вчинити не хотят, и князь Витолт прибег до брата своего короля Ягайлы, а он мшу слухает. А он рек так: «Ты мшу слухаешь, а князи и панове, братя мои мало не вси побиты лежат, а тваи люде жадное помоцы вчинити не хотят». Зрозуміло, що автор з литовсько-білоруського патріотизму відходить від правди, але грішить проти неї і Я. Длугош, маючи якусь образу на сучасного йому Великого князя литовського Казимира. Недовіру до опису Я. Длугоша викликає його нехтування фактом великої загальної кількості хоругв у Вітовта, а також опис подібної “втечі” вчиненої начебто чеськими та моравськими найманцями. внаслідок чого на полі бою начебто залишилися самі поляки і три смоленські полки…

Як все було насправді, важко сказати. Але імовірно, розуміючи, що втрати в зустрічному бою дуже високі Вітовт відвів війська щоб їх перегрупувати. Відступ литвинів відтягнув на себе значні сили Валенрода, які кинулися за «втікачами» з надією пограбувати їх обоз. До речі саме про такий розвиток подій повідомляється в розслідуванні здійсненому цього року Музеєм історії Польщі до 600 річчя Грюнвальдської битви (http://wyborcza.pl/10,93566,6824631,Bitwa_pod_Grunwaldem.html). Втім існує і версія, що дії Вітовта були простим військовим маневром. І цьому існує вагомий доказ. Це лист, що датується часом між 1413 та 1417 рр., на жаль анонімний, втім можна припустити, що належав він сучаснику чи навіть учаснику битви. Цей лист написаний магістру ордену і попереджає його перед литовською підступністю та описує, такий фіктивний відступ, який литвини використали під Таненбергом, і загалом часто застосовують в боях з татарами. Якщо згадати, що фіктивний відступ був одним з найулюбленіших військових маневрів військ Чингізхана, то зрозуміло у кого литвини йому навчилися.

Відхід Вітовта відтягнув на себе значні сили Валенрода. Тож лицарі, що залишилися зіштовхнулися з запеклим опором усієї литовсько-руської піхоти, яка після відступу кавалерії прикрила фланг поляків та мужньо рубалася. Без перебільшень можна сказати, що саме її жертовна звитяга (Як пише Я. Длугош, один з смоленських полків був вирубаний дощенту) вирішила долю битви. На допомогу цим полкам Витовт послав нові хоругви. В цей час поляки, що потіснили Ліхтенштейна, почали діяти і проти Валенрода. Місяця на полі бою було дуже мало, тому рубалися тільки перші ланки. Інші воїни терпляче чекали поки впадуть мертвими їх попередники і вони в свою чергу зійдуться в смертельній битві. Йшла друга година битви. Сонце затягнуло хмарами, пішов дощ, що притрусив пил та змив кров…

 

Рис. 11. Грюнвальдська битва на образі Яна Матейкі. На передньому плані зображені князь Вітовт з мечем в руках (справа) та загибель Великого магістра ордену Ульріха фон Юнінгена (зліва)
Рис. 11. Грюнвальдська битва на образі Яна Матейкі. На передньому плані зображені князь Вітовт з мечем в руках (справа) та загибель Великого магістра ордену Ульріха фон Юнінгена (зліва)

 

Кіннота послана Валенродом для переслідування литвинів та татар повернулася на місце бою (або повернулися її рештки не добиті в засідці влаштованій литвинами). За нею власне підтягнулася перегрупована литовсько-руська кавалерія та татари. Великий магістр, що з пагорбів оглядав ситуацію припустив що зрештою вже виманив з лісів усі війська союзників, що вони видохлися і діють на межі сил проти обох угруповань німців. Невже пробив час поставити крапку в битві? Так! Магістр не вагаючись особисто веде у бій другу ліню кавалерії. Удар Юнґініґена приходиться у фланг польсько-литовського війська. Однак саме в цей час з лісу виходять раніш не помічені резервні хоругви поляків, якими командував Ягайло, що беруть Ліхтенштейна та Юнґінґена в оточення. В цей час литвини Вітовта та татари замикають кільце оточення навколо Валенорода. Хрестоносці миттєво втрачають маневреність, і їх починають методично вирубувати в обох котлах. Аж ось битві гине Великий магістр. Розуміючи безперспективність подальшого опору німці почали прориватися до відступу, що згодом переросло в панічну втечу. Литвини та поляки переслідували втікачів, які пробували закріпитися в своєму таборі, вирізали кнехтів, а знатних лицарів брали в полон…

***1943***

Настав ранок 12 липня. В ефірі почав лунати умовний сигнал – «Сталь, Сталь, Сталь…». Вдарив артилерійський наліт та удар гвардійських мінометів. З численних укриттів почали вилазити радянські танки. Розпочався контрнаступ 5-гвардійської армії. Ось як описує його сам командуючий П. Ротмістров: «Утром 12 июля с группой офицеров я находился на наблюдательном пункте, с которого хорошо было видно поле будущего сражения. К шести часам утра командиры корпусов доложили, что их соединения и части заняли исходные рубежи и к бою готовы. В первые же минуты сражения, поднимая черные тучи пыли и дыма, навстречу друг другу ринулись две могучие лавины танков. На небольшом пространстве в районе Прохоровки с обеих сторон одновременно участвовало 1500 танков. Так разгорелось крупнейшее в истории войн, невиданное по размаху и ожесточению встречное танковое сражение. Широкое поле под Прохоровкой оказалось тесным для огромной массы сражающихся. Сражение длилось до позднего вечера. Сцепившись в один гигантский клубок, танки уже не могли разойтись. На поле боя горели сотни танков и самоходных орудий, стоял страшный шум от скрежета гусениц, грохота снарядов, многие из которых, ударяясь в броню, с визгом летели в сторону”. Як свідчать дослідження останніх років насправді рухалися головним чином радянські танки і рух цей, неприкритий з повітря авіацією, за відсутності подавленої вогняним нальотом оборони та зустрічного вогню німецьких танків з місця був справжньою дорогою смерті…

Дії радянських танкістів дуже ускладнювала вузькість рівного поля бою під Прохорівкою, що не давало використати чисельну перевагу у танках. Їх довелося кидати вузькою колоною, що давало можливість протитанковим засобам ворога послідовно вибивати передні машини.

Pис. 12. Схема бойових дій на Прохорівському напрямку, 12.07.43
Pис. 12. Схема бойових дій на Прохорівському напрямку, 12.07.43

Ось як згадує цей бій заступник начальника штабу 31-ї танкової бригади, згодом Герой Радянського Союзу Г. Пенежко «В памяти остались тяжелые картины… Стоял такой грохот, что перепонки давило, кровь текла из ушей. Сплошной рев моторов, лязганье металла, грохот, взрывы снарядов, дикий скрежет разрываемого железа… От выстрелов в упор сворачивало башни, скручивало орудия, лопалась броня, взрывались танки.

От выстрелов в бензобаки танки мгновенно вспыхивали. Открывались люки, и танковые экипажи пытались выбраться наружу. Я видел молодого лейтенанта, наполовину сгоревшего, повисшего на броне. Раненый, он не мог выбраться из люка. Так и погиб. Не было никого рядом, чтобы помочь ему. Мы потеряли ощущение времени, не чувствовали ни жажды, ни зноя, ни даже ударов в тесной кабине танка. Одна мысль, одно стремление — пока жив, бей врага. Наши танкисты, выбравшиеся из своих разбитых машин, искали на поле вражеские экипажи, тоже оставшиеся без техники, и били их из пистолетов, схватывались врукопашную. Помню капитана, который в каком-то исступлении забрался на броню подбитого немецкого «тигра» и бил автоматом по люку, чтобы «выкурить» оттуда гитлеровцев. Помню, как отважно действовал командир танковой роты Черторижский. Он подбил вражеский «тигр», но и сам был подбит. Выскочив из машины, танкисты потушили огонь. И снова пошли в бой».

Весь час над полем бою висіла німецька авіація. В умовах її активних дій, а також масованого вогню з німецьких точок протитанкової оборони та танків, радянські танкісти гинули на очах. Ось ще одне свідчення ветерана 10 танкового корпусу В. Федіна:На Т-34 було 3 столітрових баки з пальним по правому борту та столітровий бак з моторним маслом по лівому, і коли бронебійний снаряд прошиває борт, всередину танку виплескується гайзоль або масло і маса іскорок попадає на одяг, і все це спалахує. Не дай Бог тим, хто живе зараз коли-небудь побачити поранену, в корчах, людину, що горить заживо чи скоштувати цього самому. Ось чому і існує серед танкістів своєрідна, неофіційна оцінка мужності, бойової зрілості, досвідченості та бувалості – кількість танків, в яких ти горів сам…Важко уявити, що після цього всього можна залишитися в живих та не збожеволіти”.

Рис. 13. Радянський танкіст перев’язує пораненого товариша (фото за В. Замуліним, 2002)
Рис. 13. Радянський танкіст перев’язує пораненого товариша (фото за В. Замуліним, 2002)

Особливо важко було в цьому хаосі керувати боєм. Танкові командири умовами бою фактично були поставлені в положення командирів звичайних танків. Танкісти намагалися будь-що зблизитися з стріляючими в них з значної відстані німецькими машинами, при цьому прикриваючись вже підбитими танками. Тільки це давало їм шанс на перемогу. Ефір був заповнений відвертою лайкою. Втім це допомагало мало...

Рис. 14. Два зображення танкового бою піж Прохорівкою з музею-діорами "Курська битва. Білгородський напрямок". Обидва напевне передають більше емоційну але не історичну складову подій 12 липня 1943 року. На лівому полотні на передньому плані радянський танк Т-34-85, яких під Курськом ще не було, на правому полотні – на передньому плані Т-V “Пантера”, а в центрі САУ «Фердінанд», що як відомо 12 липня на “танковому полі” німцями не застосовувалися (http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/Ferdinand/ferdinand2.php#kursk, http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/PzV/duga.php). Дуже помітною є відсутність на діорамі численних у 5 танковій армії танків Т-70
Рис. 14. Два зображення танкового бою піж Прохорівкою з музею-діорами "Курська битва. Білгородський напрямок". Обидва напевне передають більше емоційну але не історичну складову подій 12 липня 1943 року. На лівому полотні на передньому плані радянський танк Т-34-85, яких під Курськом ще не було, на правому полотні – на передньому плані Т-V “Пантера”, а в центрі САУ «Фердінанд», що як відомо 12 липня на “танковому полі” німцями не застосовувалися (http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/Ferdinand/ferdinand2.php#kursk, http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/PzV/duga.php). Дуже помітною є відсутність на діорамі численних у 5 танковій армії танків Т-70

З повідомлення дивізії СС «Мертва Голова»: «Танкові частини ворога, що наступали вздовж долини річки на південь, прорвали слабке флангове прикриття і атакували артилерію, де все ж таки головна маса ворожих танків була знищена в ближньому бою прямою наводкою». А ось фрагмент спогадів учасника бою унтерштурмфюрера Гюрса: «Росіяни почали атаку вранці. Вони були навколо нас, над нами, серед нас. Зав'язався рукопашний бій, ми вистрибували з наших одиночних окопів, підпалювали магнієвими кумулятивними гранатами танки супротивника, вилазили на наші бронетранспортери і стріляли в будь-який танк або солдата, якого ми помітили. Це було пекло! У 11,00 ініціатива бою знову була в наших руках. Наші танки нам здорово допомагали. Тільки одна моя рота знищила 15 російських танків»

Біля 14 години наступ практично виснажився…Натомість довелося відбивати нові спроби німці прорватися. В той день ні на головному ні на допоміжних напрямках головного удару просунутися навіть ціною величезних втрат у техніці та людях радянськими військам не вдалося…

Рис. 15. Діорама «Курська битва» центрального музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. у Москві показує також прохорівський танковий бій. Картина скоріше емоційна ніж достовірна. На правому флангу добре видно САУ «Фердинанад», що як відомо на південному фасі Курської дуги взагалі не застосовувалися. Дуже помітною є відсутність на діорамі численних у 5 танковій армії танків Т-70
Рис. 15. Діорама «Курська битва» центрального музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. у Москві показує також прохорівський танковий бій. Картина скоріше емоційна ніж достовірна. На правому флангу добре видно САУ «Фердинанад», що як відомо на південному фасі Курської дуги взагалі не застосовувалися. Дуже помітною є відсутність на діорамі численних у 5 танковій армії танків Т-70

***1410***

Вщент розбиті війська ордену втратили 205 орденських братів, включаючи усіх трьох командуючих. Великий магістр ордену У. фон Юнґінґен, за середньовічними свідченнями пав від рук простих воїнів. Саме так зображено його загибель і на відомому полотні Я. Матейкі. Загинули і керівники правого та лівого крила війська хрестоносців: Великий комтур К. Ліхтенштейн та Великий маршал Пруссії Ф. фон Валенрод. Загальні людські втрати тевтонського війська склали близько 8000 чоловік. Взято 1952 прапора, всі бомбарди та багатий обоз.

Втрати польсько-литовського війська невідомі. Втім є всі підстави вважати, що ця перемога коштувала великої крові. Не дарма згодом Г. Сенкевич закінчить свій роман «Хрестоносці» такими словами: «Слава і честь тобі наше велике святе минуле і тобі жертовна кров»…

***1943***

Якими були результати та ціна Прохорівського контрнаступу? Чи вирішила битва під Прохорівкою долю всієї Курської битви? Офіційна радянська історіографія завжди стверджувала, що так. Необхідно визнати, що вона стала кульмінаційним пунктом боїв на південному фасі Курської дуги, втім німецький наступ був вимотаний героїчною боротьбою 6 та 7-ї гвардійських армій та 1 гвардійською танковою армією, артилеристами резерву Генерального командування та льотчиками протягом надзвичайно важких оборонних боїв з 4 по 12 липня. Це воїни не дали німцям прорватися через Обоянь до Курська і змусили німців повернути до Прохорівки. Однак в умовах, що складися контрудар під Прохорівкою, незважаючи на шалені втрати які понесли радянські війська не дозволив німцям остаточно прорвати останній тиловий рубіж радянської оборони на південному фасі Курської дуги, захопити надзвичайно важливу для постачання усього південного військ Воронезького фронту станцію Прохорівка, вийти на оперативний простір та кинутися до Курська.

За радянськими даними, на полі бою у битві під Прохорівкою залишилося близько 400 німецьких танків, 300 автомашин, понад 3500 солдатів і офіцерів. Однак ці числа ставляться під сумнів. Наприклад, за підрахунками Г. Олейникова, в битві не могло приймати участь понад 300 німецьких танків. Згідно з дослідженнями А. Томзова, що посилається на дані німецького федерального Військового архіву, в ході боїв 12-13 липня дивізія «Лейбштандарт Адольф Гітлер» втратила безповоротно 2 танки Т-IV, в довгостроковий ремонт було відправлено 2 танка Т-IV і 2 Т-III, в короткостроковий - 15 танків Т-IV і 1 Т-III. Загальні ж втрати танків і штурмових гармат 2 танкового корпусу СС за 12 липня склали близько 80 танків і штурмових гармат, в тому числі не менше 40 одиниць втратила дивізія «Мертва голова». У той же час радянські 18-й і 29-й танкові корпуси 5-ї гвардійської танкової армії втратили до 70% своїх танків. Але найболючішими є людські втрати. За даними В. Замуліна в боях 12 липня радянські частини втратили 42 тисячі солдат та офіцерів, точної ж оцінки німецьких втрат поки що немає…

***1410**

В описі Грюнвальдської битви багато художніх моментів в дусі лицарського романтизму. Одним з них є повідомлення про те, що союзники одержавши перемогу, начебто ще три дні стояли на Грюнвальдському полі. Тут вони начебто за лицарським звичаєм очікували супротивника який мав право спробувати взяти реванш. З точки зору тогочасного становища то було б повним безглуздям, адже навпаки необхідно було з усіх ніг поспішати, щоб не дати розгромленим німцям опам’ятатися та привести укріплення орденської столиці Марієнбурга (суч. Мальборк) в стан готовності до штурму. Незрозуміла втрата часу, яку потім намагалися пояснити романтичним звичаєм, призвела до того, що Грюнвальдська битва стала вирішальною, але не кінцевою. Орден виграв час і зібрав деякі сили, організував проти союзників коаліцію імперських німців, угорського та чеського короля. Орден міг би бути розгромлений повністю, якби не командор Шверца Г.  фон Плауен, який був посланий захищати Помор’я, і тепер швидко повернувся, щоб захищати орденську столицю. Він був швидко обраний віце-гросмейстером і втримав Марієнбург…

 

Рис. 16. Сучасний Мальборк (німецький Марієнбург) колишня столиця Тевтонського ордену
Рис. 16. Сучасний Мальборк (німецький Марієнбург) колишня столиця Тевтонського ордену

***1943***

Грішила романтизмом і радянська історіографія, що довгий час після цього побоїща стверджувала, що під Прохорівкою відбулася найбільша танкова битва в історії. Кількість танків, що зійшлися тут у бою з обох сторін оцінювалися у 1200-1500. Однак добре відомо, що так зване “танкове поле” площею біля 90 км2, обмежене з правого боку ярами та річкою Псел, а зліва лінією хуторів за залізницею, просто не в змозі було вмістити таку кількість бронетехніки. Окрім того важко зрозуміти, як можна було наносити контрудар при такій великій кількості танків на цьому напрямку у ворога. Сучасний дослідник Прохорівського бою В. Замулін, на основі детального аналізу усіх джерел, оцінює число танків, що зійшлися у битві безпосередньо на Прохорівському танковому полі: до 368 радянських та 150 німецьких, разом трохи більше 500 танків та САУ. Загалом же під час контрнаступу 12 липня на всьому фронті під Прохорівкою німцями було використано десь 420, а за радянського боку 692 танків та САУ. За підрахунками іншого дослідника Г. А. Олейникова, в усій битві не могло приймати участь понад 300 німецьких танків. Найбільша ж як відома танкова битва усіх часів на Волині у червні 1941-го, коли в смертельному двобої зійшлися контратакуючи три радянські механізовані корпуси та 1-танкова група вермахту, загалом біля 3000 танків (Див. http://h.ua/story/81209/).

Тим не менше найновіший російський фільм 2013 р. продовжує закріплювати в громадській свідомості спростовану російськими ж дослідниками фальшиву версію http://www.youtube.com/watch?v=9w1XqAcgKJc

***1410***

Прийшовши під стіни Марієнбурга 25 липня союзники зустріли запеклий опір, та взяти штурмом орденську столицю не змогли. Півторамісячна облога теж нічого не дала. Першим знявся Вітовт, а згодом і поляки повернулися на Батьківщину. Але у жовтні цього ж року війна розгорілася з новою силою… Втім незважаючи на це, саме в результаті Грюнвальдської битви, Тевтонський орден остаточно занепав. Якщо ще опівдні 15 липня він був першорядною агресивною військовою державою, то вже ввечері того ж дня його зоря почала стрімко заходити. Подальшу експансію німців на захід було остаточно зупинено. Важливе значення мало падіння ордену для нового визвольного руху, що розпочався на берегах Лаби та Влтави, адже сили ордену не могли бути використані у боротьбі чеськими гуситами…

***1943***

Бої під Прохорівкою, стали тим крайнім пунктом виснаження наступаючих німецьких військ, після якого їм вже було важко думати про реалізацію своїх вихідних планів. Окрім того цілий ряд інших факторів зумовлював необхідність відмовитися від реалізації подальшого наступу з метою захоплення Курська. Так, 10 липня 1943 року союзні війська почали висадку на Сицилії, що швидко переросла у стрімке звільнення острова та відкрила шлях союзникам в Італію. Маючи перед очима перспективу втрати союзника по війні, німці почали готувалися до перекидання танкових частин в Сицилію. Втім цього так і не встигли зробити. 13 липня німцям стало також відомо про підготовку наступу радянських Південного та Південно-Західного фронтів проти їх Донбаського угруповання. В такій ситуації вони вже не могли використати всі резерви під Курськом, тримаючи їх напоготові на випадок прориву на своєму правому флангу.

Як насправді розвивалися події після Прохорівського бою, а саме 13-16 липня? В радянській історіографії вони описуються надзвичайно скупо або часто неправдиво. Так, в праці Б. Г. Соловйова (Вермахт на пути к гибели) читаємо: “12 июля характер борьбы в битве под Курском резко изменился. Наступали уже советские войска, а гитлеровцы вынуждены были переходить к обороне», «В тот день советские воины проявили беспримерный подвиг. В ожесточенном танковом сражении они обескровили ударную группировку немецко-фашистких войск и заставили её перейти к обороне». Однак насправді 13-16 липня німецькі війська на південному фасі Курської дуги і не думали переходити до оборони. Проте з цього часу намагалися реалізувати лише локальну операцію по оточенню військ радянського 48-го стрілецького корпуса, що внаслідок запеклих боїв опинився в напіввиступі між річками Липовий та Сіверський Донець. Незважаючи на запеклу оборону радянських частин та використання усіх резервів станом на 14 липня німецькі частини майже оточили 49-й корпус. Втім в останній момент в ніч на 15 липня йому вдалося вислизнути у горловину нового мішка. 15 липня стало останнім днем наступу німецьких військ на південному фасі Курської дуги.

17 липня 1943 року  війська Південного і Південно-Західного фронтів переходять в наступ. Південному фронту в перший же день бою вдається захопити плацдарм на р. Міус. Ввечері того ж дня Е. Манштейн наказує перекинути 2 танковий корпус СС на цей напрямок, пізніше перекидаються й інші сили. Невдовзі війська Південно-Західного фронту форсували Сіверський Донець в районі Слов’яногірська і захопили невеличкий плацдарм в районі с. Долина. Бої тут набули затяжного та кровопролитного характеру. Свідомий можливих наслідків прориву Е. Манштейн перекидає сюди свій останній резерв у Курській битві. «На ділянці 1-ї танкової армії супротивнику вдалося форсувати Донець на південний схід від Ізюму в смузі 30 км. Але завдяки введенню в бій обох дивізій 24 танкового корпусу, що підійшли з Харкова, ми зупинили подальше просування ворога південніше ріки». Перекидання цього резерву поставило останню крапку в битві за Курськ. 17 липня за наказом А. Гітлера операція «Цитадель» була остаточно зупинена, а німецькі частини відходять з захоплених такою дорогою ціною ділянок прориву. Станом на 23 липня радянські війська вийшли на рубежі оборони, які вони утримували до початку Курської битви…

***1410-1943***

Таким чином, як Грюнвальдська битва, так і запеклі бої на Курській дузі, кульмінацією яких стала Прохорівська битва, насправді являли собою важкі побоїща. Головною запорукою перемоги в цих битвах виявилася в першу чергу безпрецедентна жертовність великої кількості воїнів. Саме самопожертва тисяч, а не оперативна майстерність і розрахунки керівництва стала головним фактором, що зумовив крах задумів новітніх «непереможних» відмінно озброєних “хрестоносців”. Поряд з іншими народами билися в обох битвах українці. На Грюнвальдське поле вони прийшли як у складі військ Польської корони так і Великого князівства Литовського. Таким чином польсько-литовська суперечка про пріоритет в розгромі тевтонців для українців особливого сенсу немає, вони вмирали на полю бою як під білими орлами такі і під Погонею. Героїчно вмирали українці у воріт своєї Батьківщини (російська Курщина та Білгородщина межують з українськими Сумщиною та Харківщиною) і у курському пеклі… Втрати, величезні людські втрати – дорогою була ціна тих перемог. Тому нас не може не цікавити питання, за що українці змагалися в цих битвах, адже в той час вони входили до складу інших держав? Чи захищали вони і свої інтереси? В обох випадках можна з впевненістю сказати що так. Адже йшлося про саме існування низки слов’янських народів, в тому числі й українців. Така ціна, здається, мала б примірити поміж собою усіх учасників тих подій. З огляду на цю жертовність варто було б відмовитися від красивих міфів та розповісти правду, про ті великі переломи. Втім, як виявляється навіть десятки, якщо не сотні критичних досліджень не можуть протистояти привабливим міфам, вигідним з огляду на ту чи іншу політичну кон’юнктуру. Ці міфи, закріплені такими митцями, як Г. Сенкевич (роман Хрестоносці, 1900, екранізований у 1960 р. польським режисером О. Фордом) чи Ю. Озеров (кіноепопея “Освобождение”, Фільм перший – «Огненная дуга», 1969 р.) продовжують жити в свідомості великих мас людей. Більше того, проблема навіть не в цих міфах. Наразі ми опинилися перед перспективою повного забуття про ці героїчні події. Адже нам не вдалося знайти в Україні ні якогось пам’ятника чи іншої форми вшанування українців, що пали на полях Грюнвальда, та й сама ця битва безпідставно не асоціюється у українців з власною історією. Немає ні повного переліку українців, що полягли на полях Курська ні пам’ятника їм. Можливо це причина того, що сучасний українець на відміну від інших народів не вважає ані Грюнвальдську, ані Курську битви частинами власної непростої історії. Переконані 600-річчя Грюнвальдської битви та чергова річниця битви під Курськом не мають пройти непомічені. На честь цих подій мають бути перейменовані вулиці в українських містах (За нашими відомостями вулицю Грюнвальдська має тільки місто Івано-Франківськ, та й то, імовірно, ще з польських часів), мають вийти телевізійні та радіопередачі, мають бути розклеєні плакати. Адже ми не маємо право забути тих, хто змагався за нашу волю...

 

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця»

Парнікоза І. Ю.

Література:

Длугош Я. Грюнвальдская битва. М. Изд. АН СССР. 1962

Тарасаў К. Памяць пра легенды. Постаці беларускай мынуўшчыны. - Мінск: Полымя, 1994 -269 с.

Рибаков. Д. Drang nach osten і битва народів при Грюнвальді // Дзеркало тижняб №27(656)б 14 липня 2007 р. -с. 21.

Замулин В. Прохоровка — неизвестное сражение великой войны. — М.: АСТ, — М.: Хранитель, 2006. С. 12.

Гланц Д., Хауз Д. Курская битва. Решающий поворотный пункт Второй мировой войны. М., 2007. C. 365. ISBN 978-5-17-039533-0

Олейников Г. А. Прохоровское сражение (июль 1943). Что действительно произошло под Прохоровкой: (военно-исторический очерк). — СПб.: Нестор, 1998. — 99 с, V. Прохоровское сражение: итоги и некоторые выводы

Соловьев Б. Г. Вермахт на пути к гибели. крушение планов немецко-фашисткого командования летом и осенью 1943 года. М.: Наука. – 1973. – 310 с.

 

Дивіться також. Український погляд на грюнвальдське поле 600 років по тому . Фотогалерея 

 

Грюнвальд VS Дрогобич. Хто кого?http://www.drohobych.com.ua/2010/08/30/hryunvald-vs-drohobych-hto-koho/

http://wiadomosci.gazeta.pl/Wiadomosci/1,80708,6836101,Bitwa_pod_Grunwaldem___znowu_wygralismy__ZDJECIA_.html

http://www.youtube.com/watch?v=uzBWvBpK2Is&feature=related

http://www.youtube.com/watch?v=93Z9nlpVCUU

 

Михайловський Віталій Спільна звитяга Грюнвальду http://www.ut.net.ua/art/168/0/4119/

Старий Ольса (Білорусь) Музична композиція "Грюнвальдська битва" http://www.youtube.com/watch?v=xhnZT7U30zs&feature=related

Тарас КАЛЯНДРУК Як король Данило псів-лицарів розгромив http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64108

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 8158
Отредактировано: 03-08-2014 [22:35]
delete
Іван Парнікоза
Іван Парнікоза, Киев, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 5, Всего рецензий: 3
Читайте также

На Русановке таксист насмерть сбил мать и травмировал сына (фото)На Русановке таксист насмерть сбил мать и травмировал сына (фото)

Вечером субботы в Киеве, на Русановской набережной, автомобиль такси Daewoo Lanos сбил пожилую женщину и ее сына. Мать скончалась на месте, сын с тяж ...

В Одеському управлінні НБУ не дорахувалися золота на 5 млн грнВ Одеському управлінні НБУ не дорахувалися золота на 5 млн грн

Припускають, що метал підмінили під час приймання.  ...

У Нью-Йорку чоловік убив двох поліцейських, а потім застреливсяУ Нью-Йорку чоловік убив двох поліцейських, а потім застрелився

За кілька годин до події він розмістив в Instagram фото свого пістолета. ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

20:31 16/07/10
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Larisa Potapova Днепропетровск
21:59 16/07/10
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Щось в цьому є. Щоб в тексті зявилися фото замініть трек Photo-1. на трек:img-1 і так далі змінюючи порядкові числа фотографій, а в себе таким же чином пронумеруйте фото які вставляєте в текст.
Дякую з цим власне проблема зараз попробую)
23:06 16/07/10
Не всі ще проявилися. Перевірте чи не перевищується обєм світлини вище 250.
23:31 16/07/10
01:44 17/07/10
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
"Пояснюється це не с(т)кільки відсутністю літературних джерел, що описують Грюнвальд, скільки великим ступенем упередженості тих, хто описував цю битву “за гарячими слідами” чи багато років потому. Пройшло 533 років і німецька навала знову охопила слов’янські землі. Новому Грюнвальду, найграндіознішій битві, судилося розгорітися на вододілі річок Псла, Ворскли та Сіверського Дінця. Про плани нових хрестоносців свідчить витримка з виступу Рейхсфюрера Г. Гімлера в квітні 1943 р. перед офіцерами 2 танкового корпусу СС: “Тут на сході вирішується доля… тут росіяни мають бути винищені і як люди, і як військова сила та захлинутися у власній крові”.

Комментарии

глядач Одесса
Правда зі сльозами на очах...
http://www.dt.ua/3000/3150/63549/
20:47 16/07/10
Рекомендует этот материал. Почему? Відредагуйте треки щоб проявилися фото
22:00 16/07/10
Сергій_37 Киев
Рекомендує цей матеріал.
23:51 16/07/10
Рекомендует этот материал.
01:44 17/07/10
Дуже оригінальне поєднання сучасної і давньої історії в одному матеріалі!!
Щодо Грюнвальду, так десятий міжнародний фестиваль слов'яно-варязької культури і історичного фехтування Коровель на Черніговщині стояв майже пустим, бо майже всі ломанулись на реконструкцію Грюнвальдської битви, так що не все забуто.
10:50 30/07/10

Live

1 час. назад

Тетяна Миколаївна Бережна рекомендует материал Певица Руслана накинулась на главу НБУ Гонтареву

1 час. назад

Тетяна Миколаївна Бережна пишет рецензию на публикацию Певица Руслана накинулась на главу НБУ Гонтареву

1 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал В поисках истины

1 час. назад

Виктория Ковальчук рекомендует материал Вперед в Прошлое

1 час. назад

Володимир Олівець комментирует материал Забуті шкарпетки

1 час. назад

Виктория Ковальчук рекомендует материал Луна

1 час. назад

Литвиненко Анатолий комментирует материал В поисках истины

1 час. назад

Ирина Черныш комментирует материал «Весь мир до основания мы разрушим, а затем…»

1 час. назад

Наталия Пономарева Новодвинск публикует статью Замкнутый круг

1 час. назад

Евгений Василенко комментирует материал Я копаю!

2 час. назад

lusi комментирует материал Міщанка Куриленко не те, і не там співала

2 час. назад

Юрий Пелих рекомендует материал В поисках истины

2 час. назад

Larekka комментирует материал Забуті шкарпетки

2 час. назад

Агата Аргентум рекомендует материал Я копаю!

2 час. назад

Ната Сухолит публикует статью «Мой Маяковський» у центрі І. Козловського

2 час. назад

Володимир Олівець комментирует материал Забуті шкарпетки

2 час. назад

Агата Аргентум рекомендует материал Не пора ли задуматься господа ? (частные армии в руках Олигархов)

2 час. назад

Агата Аргентум пишет рецензию на публикацию Не пора ли задуматься господа ? (частные армии в руках Олигархов)

2 час. назад

Larekka комментирует материал Размечтался))

2 час. назад

lusi рекомендует материал П.Порошенко и А.Яценюк, кому они служат.?? ( Взгляд со своей "колокольни")

2 час. назад

Агата Аргентум комментирует материал В поисках истины

2 час. назад

Агата Аргентум комментирует материал В поисках истины

2 час. назад

Агата Аргентум комментирует материал В поисках истины