Україна сьогодні пожинає нестиглі плоди конституційної реформи, проведеної у грудні 2004 року. Тоді ніхто з тих, хто ґвалтував Конституцію України не задумувався про наслідки непродуманої, недосконалої і взагалі незаконної політичної реформи. Та схоже їх це не надто хвилює.

Замість політичної стабільності, яку нам обіцяли апологети політичної реформи маємо боротьбу двох Вікторів. Політична цивілізована боротьба в між політичними силами в рамках конституції є нормальним явищем. В демократичному світі інколи буває боротьба між гілками влади. Так, в останні два десятиліття у Франції проявлялося тертя між лівим парламентом і правим президентом і навпаки. Проте сторони досягали компромісу. Але боротьба між особистостями, боротьба у відбирання повноважень в демократичній державі неприпустима.

Дуже прикро, що політична реформа писалася не для чогось ( на благо держави), а під когось. Основна мета реформи – обмежити повноваження Президента до такого рівня, щоб він не мав абсолютно ніяких важелів впливу і не контролював ситуацію в державі. За таких тепличних умов можна легко розкрадати все і всім, кому не лінь.

Реформа робилася не для народу, не для покращення його життя, як раніше декларувалося. Вона стала запорукою консервації режиму корупційної системи влади, масових зловживань, правового нігілізму, злиття кримінального капіталу з владою. Ця реформа робилася для того, щоб у недалекому майбутньому повернути до влади реваншистські антипомаранчеві і антинародні сили. Ця реформа для Януковича і Ахметова, Медведчука і Шуфрича, Бакая і Білоконя, але тільки не для народу. А хто ж такий народ? Це у їхньому розумінні продукт одноразового використання.

На жаль, сталося так, що старий конституційний лад був знищений, а нового повноцінного не створено. Вперше в світовій історії в дію введено конституцію, яка є недоопрацьованою. Доопрацювання відклали на потім. Непрозорість і неясність змін до Конституції України призвела до війни за повноваження між командами Президента і Прем’єр-міністра. Зміни до Конституції призвели до розриву взаємозв’язків між Кабінетом Міністрів і Президентом. Ющенко існує сам по собі, поступово втрачаючи повноваження. І Янукович існує сам по собі, поступово відбираючи від свого тезки ті ж таки повноваження. Та справа не повноваженнях. Біда в тому, що гілки влади втратили можливість впливати одна на одну, контролювати одна одну. В таких умовах природнім є виникнення явища перетягування каната владних повноважень, яке зараз існує між обома Вікторами.

Така боротьба вже доходить до абсурду. Епопея з приводу відставки Тарасюка насмішила не тільки українське суспільство, а й увесь світ. І спробуй тут розберися чи Тарасюк ще міністр чи він вже екс-міністр. Команди Ющенка і Януковича ніяк не можуть розібратися в цьому. Ющенко підписує указ про продовження повноважень Тарасюка (цікаво, чи мав він право видавати такий указ?). Янукович не пускає міністра на засідання свого уряду. Тарасюк апелює до рішень звичайного суду, який перебрав повноваження Конституційного Суду. Бардак повний! Виникає питання: чи то хтось добре не вміє читати Основний закон, чи цей Основний закон такий недолугий?

Якби в Конституції не було так, коли одна стаття суперечить іншій, один пункт спростовує інший, то б такого хаосу не було.

Не можна не згадати прийняття минулого тижня закону про Кабінет Міністрів. Такого посміховиська над законами і Конституцією ще не було. Практично цей закон ліквідовує посаду Президента, про що так довго мріяли комуністи. Кабінет Міністрів одержує все. А Президент стає по суті номінальною посадовою особою майже без будь-яких контрольних повноважень. Антикризова коаліція понад усе хоче перетворити посаду Президента в декорацію. Даний закон написаний для Януковича і його команди. Так, в одній із статтей говориться, що Президенту забороняється звільняти Прем’єр-міністра, якщо той вчинить злочин. Хто-зна, може коли-небудь випливе справа про судимості Віктора Федоровича, а може колишній рецидивіст знову щось накоїть. Складається враження, що під в приміщенні під куполом зібралися ідіоти. Першокурсник юрфаку знає, що такий закон не відповідає Основному закону. Таким чином, „антикризовими” висловили готовність покривати у владі злочинців.

Закон про Кабінет Міністрів – це серйозний закон, а не якась там постанова. Він визначає повноваження виконавчої гілки влади. А повноваження гілок влади повинні бути записані в Конституції. Тому даний закон мав би вважатися конституційним. А якщо так, то приймати його повинна конституційна більшість парламенту (300 голосів), а не ця купка хапуг, злодіїв, шахраїв і зрадників, що іменує себе „антикризовою коаліцією.”

Цей закон фактично веде до узурпації влади Януковичем, що представляє інтереси донецького кримінального капіталу. На місце демократії приходить нова стара форма державно-політичного ладу – олігархія. Дуже велике благо, що Президент має право поки що накладати вето на закони. Поки що...

З політичною реформою на місце повної безвідповідальності прийшла та сама, але колективна безвідповідальність. Так звана коаліція забула, що таке відповідальність, приймаючи такі закони.

За нинішню ситуацію в Україні повинні відповідати всі: і помаранчеві, що пересварилися, і біло-блакитні, що кримінально-олігархічну систему влади, і Президент, що допустив Януковича до влади.

Деякі політичні сили закликають до позачергових парламентських виборів. Вони прагнуть змінити склад парламенту. Та не в цьому справа. В разі повторних виборів ті, що голосували за Віктора Федоровича раніше зроблять це знову; ті, що люблять Юлю віддадуть свій голос за її блок. Правда, зменшиться кількість депутатів від „Нашої України”. Не пройдуть в парламент комуністи і соціалісти. Але пройде, можливо, ще якийсь блок, наприклад Наталії Вітренко. Владу можна міняти хоч тисячу разів, хоч кожен місяць, але, якщо не змінити правила гри, не змінити політичну систему хаосу, яка на сьогодні склалася в Україні, то про стабільність політичну, а, отже, економічну, можна забути. Не можна залишати політичну реформу в такому стані, в якому вона є. Конституцію слід удосконалити. В новій політичній системі потрібна жодна гілка влади не повинна бути незалежною одна від одної. Правилом № 1 повинен бути принцип стримувань і противаг. Втрачений баланс між гілками влади слід відновити. Кожна гілка влади повинна контролювати дві інші, і це буде запорукою демократії. Тоді уряд, парламент і президент залежатимуть одне від одного і не будуть в змозі узурповувати владу.

Проте наївно думати, що майже ідеальна конституція є панацеєю від усіх хвороб. Так, Мексика, одержавши конституцію американського зразка Америкою не стала. Україна, прийнявши конституцію європейського (а може псевдо європейського) зразка не обов’язково стане такою, як Австрія чи Італія. Політичне благополуччя держави також залежить від рівня сформованості демократії, який формується не протягом року і не за 10 років, а століттями; від політичних традицій народу; від соціально-економічного розвитку країни; від політичної і правової культури як політиків, так і всього суспільства. Тому, всі ці чинники слід обов’язково враховувати при прийняті нового документа.

Для корінних зрушень недостатньо змінити конституцію. Спочатку потрібно зламати хребет системі кумівства, клановості, фальші, брехні, підкилимних інтриг, хабарництва, зловживань, що існує не лише у владних коридорах, а й в супілстві загалом. А щоб це зробити спочатку нам треба змінитися, змінитися всім – від тракториста до президента.