Він - взірець ділової компетентності. Він знає що робить, він занє з ким працювати, він здатний самостійно розв'язувати проблеми та організовувати роботу.

Ні, він не бізнесмен, проте виконує набагато важливіші функції. Знайомтеся! Сьогодні я спілкувалася з Головою союзу обдарованої молоді України - Сергієм Олександровичем Терепищим.

Сергію, як народилась ідея створення Союзу обдарованої молоді?

Все почалось з сумніву… Але якій же я не ввічливий… Дозволь, спершу, подякувати за нашу зустріч, мені приємно що ти цікавишся тією невеличкою але, нехай мені вибачать оціночне судження, дуже важливою справою як об'єднання обдарованої молоді. Ідея створення СОМ виникла орієнтовно в 1999 році і провидіння розпорядилось так, що мало пройти ще шість років, аж до того дня, коли 17 листопада 2005 року ми отримали реєстрацію від Мін'юсту України. Був правим Габрієль Марсель – ідея існує в тій мірі, і якій знаходить послідовників. Для нас це був той період, коли я і мої друзі, що стали згодом співзасновниками СОМ, відчули на собі "турботу" за обдаровану молодь і від держави (на прикладі олімпіадного руху) і від комерційних проектів (як то Інтелект-шоу "LG Еврика"). Саме тоді, я напевно зрозумів, якщо молодь не подбає про себе сама – про неї не подбає ніхто. Бо вже тоді стало очевидно: за пафосом слів про "підтримку", "усебічний розвиток" і "ви наша гордість" немає нічого. Маю наувазі, що за словами не було реальності, сама лиш віртуальність… а ще бажання використати... у звітах, для "галочки", для "очистки совісті" для "PR" тощо. Якщо сказати з висоти сьогоднішнього дня – форма не просто перемогла, але й спаплюжила зміст. Але це зараз я можу розмірковувати про СОМ, як про доконаний факт – тоді на зламі тисячоріч (звучить нахабно!) ми не були певні чого саме ми хочемо. Позаяк все в цьому світі починається з сумніву.

Які труднощі виникали на шляху створення цієї громадської організації?

Плакати – це ментальна риса українців, ми це вміємо і любимо. Тому все ж спробую не жалітись на долю (адже нам, до прикладу, фантастично везе!). Чому? А як інакше можна пояснити феномен створення і існування СОМ? Лише допомогою вищих сил. Не подумай, я зараз кажу не про народних депутатів чи міністрів! Я сам не розумію, як може існувати організація яка не має підтримки ні від партій, ні від релігійних чи державних інституцій, ні від крупного бізнесу. На перший погляд – це не можливо, на другий – теж… Але ми все таки є, і, запевняю тебе, ми будемо! На цьому ірраціональному оптимізмові можна було б і поставити крапку, але, можливо це зараз читає молода людина, яка хоче створити свою ГО, тому скажу наступне. Громадська організація це не лише хороша ідея – це важка праця, хоч це я зрозумів не відразу. Спочатку мені здавалося, що ось є речі, як то талант чи обдарованість – яким допомагати свята права, а займатись цим – одне задоволення. Але визнати талант в собі і визнати його в Іншому – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Я не згоден з Вольтером, який  говорив: "Люди легко вірять в те, чого пристрасно бажають". Я б сказав, що люди пристрасно бажають того у що вірять. Але не в тому справа. Мало бути обдарованим, треба мати мужність визнати обдарованість ближнього. Без цього створити організацію (будь-яку) не уявляється можливим. Треба поважати тих, хто разом з тобою будує організацію. Це не лише твоя – це і їх організація, без цього немає довіри, а без довіри займатись будь чим – Сізіфова праця.

Чи був такий період, коли хотілося полишити цю діяльність?

Ні, такого періоду, у значенні тривалого проміжку часу, не було. Були і є (чого гріха таїти) спонтанні емоції, що виникають коли задумаєшся над нашою дійсністю. Я не вірю коли громадські діячі (молодіжні чи дорослі лідери) говорять щось на кшталт "ми знаємо що створюємо!", "ми хочемо змінити Україну!" або навіть "змінимо світ на краще!". Це лукавство, якщо не сказати пряміше. Саме тоді я думаю, навіщо я серед них? – адже я не знаю якою має біти Україна, а тим паче весь світ. Я не впевнений, що знаю як треба їх змінювати і варто це робити взагалі? А ти знаєш?

Світ був до нас і буде після нас, гріхопадінням є намагання стати месією для світу чи для України. І наслідки зажди є гіркими і для цієї людини і для справи за яку вона береться. Думаю такі приклади з політики ти бачиш і без мене. Я не такий, або, принаймні, щиро вірю що не такий. Я вважаю, що абсолютна впевненість є наслідком нестачі розуму і/або синяків на одному місці. Повторюся, все в цьому світі починається з сумніву. Я весь час вчусь і сумніваюсь, роблю помилки і відкриття, а лідер – він не має права на сумнів. Навпаки він має розвіювати сумніви у тих, хто поруч нього. Тому інколи мені знається, що я не підхожу на роль голови СОМ. І знаєш, скоріш за все, так воно і є. Тішу себе думкою, що усвідомлення цього робить мене сильнішим і чеснішим, принаймні перед самим собою.

Чого вдалось досягнути за майже п'ятирічне існування Союзу?

Про це можна говорити годинами і не сказати головного. Думаю масштабність ідеї СОМ стане видною лише з відстані часу.  Я не можу об’єктивно оцінювати діяльність СОМ. Я його занадто люблю! Нехай говорять інші. Нехай скажуть свою оцінку понад 4 тис. членів СОМ, нехай скажуть свою оцінку сотні партнерських організацій і друзів в Україні і за кордоном, нехай нас оцінять батьки дітей, яким ми допомогли втупити у виші, нехай нас оцінять учасники багатьох конкурсів, які організував СОМ, нехай за нас скажуть члени Наглядової Ради СОМ – видатні  освітяни і науковці, нехай СОМ оцінять експерти і зрештою ви – журналісти! А ми прислухаємося і відпрацюємо кредит довіри.

Яким Ви бачите СОМ ще через 5 років?

Платон говорив: "Роби велике – не обіцяючи великого". О, як часто я порушую його настанову. Ось і ти тепер хочеш, щоб я почав "будувати замки в хмарах". А потім ти ж сама через 5 років піднімеш це інтерв’ю і скажеш: де обіцяне? А якщо я й скажу – ти не повіриш! Як казав Бернард Шоу: "Я тільки й хочу, щоб завжди все було по-моєму". Нехай його слова будуть і моєю відповіддю.

Як людина обізнана у таїнах обдарованості, чи вважаєте, що головне в педагогічній технології - це проєктування процесу формування особистості студента (учня)? Чи гарантує це, як на Вашу думку, педагогічний успіх незалежно від майстерності вчителя?

По-перше, я людина не обізнана, а тим паче у таїнах обдарованості (!), я мрійник і фантазер, у якого період дитинства ніяк не завершиться. А потім, хто я такий щоб давати коментар щодо сутності педагогічної технології? До речі, я проти цього терміну. Педагогіка – це мистецтво, а аж ніяк не технологія. Це мистецтво, яке більш рідкісне і суспільно більш важливіше ніж будь-яке інше. Сподіваюсь це інтерв’ю не прочитають музиканти, поети… А якщо прочитають – то зрозуміють і вибачать. Бо працювати з словом чи мелодією важко,  а з людиною у період її становлення – легко? О ні, це дуже непросто. Тому майстерність Вчителя (саме так, з великої літери) – це зерно Бога на цій грішній землі. Святішого покликання немає – ніж допомагати людям розкривати свій талант, реалізовувати своє небесне покликання, а, відтак, бути Людиною.

 Сергію, Ви дуже зайнята людина: викладаєте, пишете наукові праці... Як знаходите час для свого дітища (Союзу)? Відкрийте, будь-ласка, секрет свого тайм-менеджменту.

Секрету немає. Насправді, я дуже лінива людина. За влучним виловом Гете: думати легко, діяти важко, а перетворювати думку в дію – найважча річ на світі. Як посмішка дитини, як перший подих весни, як мрія незаміжньої дівчини, так і час, він – невловимий і таємничий, він несе радість і надію. Маємо лише не гаяти його, щоб потім жорстоко не страждати через його втрату. Треба  вміти сказати собі, як казав вовк у мультфільмі про сімох козенят: "Баста карапузики! Закінчились танці!". І йти працювати.

Я теж згадалавислів Гете: "Кожна людина повинна набути будь-яку добру звичку, завдяки якій вона могла б розважитися в дні радості і знаходити втіху в дні жалоби". Чи є у Вас така звичка?

Хм… На це не так просто відповісти. Можливо, це розмова з Богом – молитва. Але назвати це звичкою у мене язик не підіймається. Це щось сакральне, глибоко внутрішнє… а звичка – це перевіряти чи не забув вимкнути світло,  коли йдеш з дому.