Класний світлий текст.

Прекрасно! Дай, Вам Боже, щастя! Побільше б матеріалів на подібну тематику!

5

молода дівчина. Вдягнена зі смаком, з приємною гармонійністю у всьому. Ми вирішили зустрітися з Оленою(ім’я змінено) в одному з київських кафе на Подолі. В такій теплій атмосфері і спілкуватися значно тепліше. Підійшов офіціант.

- Мені ванільне морозиво і якщо можна полийте його медом. - сказала Олена, офіціант уважно вислухав і побіг виконувати замовлення.

- Так дивно. Ніколи не бачила, щоб люди їли ванільне морозиво з медом. Воно ж, напевне, так солодко.

- Це у мене з дитинства залишилося. Я завжди любила морозиво і мед, а одного разу спробувала те і інше разом, так тепер завжди і їм. То моя особиста фішка, мені всі друзі кажуть, що то неможливо їсти, а я так люблю... Офіціант приніс морозиво, Олена скуштувала трохи і на її обличчі з’явилося абсолютне задоволення.

... Вже 4 роки пройшло з того моменту, як Олена дізналася, що вона ВІЛ-інфікована. Багато чого змінилося, молодій дівчині довелося пережити цілу купу розчарувань і відчаїв, втрату друзів, коханого. Життя наче відвернулося від неї, але вона знайшла сили щоб жити далі і своїм життям давати гарний приклад всім тим, кого торкнулася ця біда.

- Я ніколи не була занудою, - розповідає дівчина. – Ще в дитсадку зрозуміла, що коли багато друзів і жити веселіше. В школі я вчилася добре, не те щоб на відмінно, але трійок було небагато. Не була бунтаркою, так могли трохи з друзями подуркувати, але ніколи моя особиста гідність не дозволяла мені чогось такого, що б виходило б за будь які рамки дозволеного. Я була як всі, ходила на дискотеки, спілкувалася з різними людьми, мріяла поступати у театральний. З першого разу не вдалося. Але на наступний рік я була добре підготована, тому прийняли мене без проблем. Ця стихія була мені більш ніж рідною. Стільки людей і всій такі різні. Потім я закохалася. Він був актором, дивним і гарним. Підкорив мене з першого погляду. Я ладна була все життя йому віддати, але одного ранку прокинулася на зім’ятих простирадлах і знайшла біля себе записку з банальним словом „ Пробач”. Він був моїм першим чоловіком. Мій відчай був безмежним, але як відомо час гоїть, так і моя рана загоїлась. Я жила звичайним життям, тим яким жила раніше, до того моменту як моя подруга не прийшла і не сказала мені, що вона вагітна і їй потрібно пройти тест на ВІЛ. Вона півгодини вмовляла мене піти з нею, оскільки вона дуже боїться лікарів. Я погодилась і була більш ніж певна, що все зі мною гаразд. За результатами ми йшли удвох, подруга дуже хвилювалася, а в мене навіть і гадки не було, що цей день змінить назавжди і остаточно все моє подальше життя. Коли лікар сказала, що мій тест дав позитивний результат і почала ставити мені безліч своїх лікарських питань, відповідала я вже на автоматі. В очах наче все пливло і я не могла зрозуміти, що відбувається. Коли я вийшла з кабінету, подруга подивилася на мене страшним поглядом і запитала „ Ну що?”. Сили щоб відповісти в мене не було я сіла посеред коридору і заголосила так, що вибігла лікар, яка вела зі мною розмову. Подруга чомусь злякалась і побігла кудись, більше після цього я її не бачила.

Що потім? Потім почався цілий ланцюг болісних подій, які назавжди залишать у моєму серці шрам. Спочатку мій батько, почувши про мій стан, сказав що я шльондра і найпотворніше, що колись було у його житті, що він народив виродка. Потім декілька кращих друзів, які були поінформовані тою самою подругою просто подзвонили і сказали, що більше не хочуть зі мною спілкуватися. Я залишилася без підтримки. В Центрі для ВІЛ-інфіковних людей мені давали купу інформації, яку я пропускала мимо вух. Не довго пройшло часу, я зрозуміла, що моє життя не має сенсу і захотіла накласти на себе руки. Але напевне то була доля... Потрапила у аварію, яку свідомо спровокувала, але залишилася живою і опинилася у лікарні. Там за мною доглядав молодий лікар, який і повернув мене до життя у буквальному сенсі. Він навчив мене жити заново. Став моїм найліпшим другом. Потім ми зрозуміли, що без тями кохаємо один одного.

- Олено, він знав про вашу таємницю, чи ви потім самі йому розповіли?

- Олег спочатку нічого не знав, але потім коли ми почали більш близько спілкуватися, я йому розповіла. Він навіть ніяк не зреагував, наче я йому сказала, що грипом перехворіла.

- І як далі, якщо не секрет, розвивалися ваші стосунки?

- Не секрет(посміхається), він зробив мені пропозицію і ми одружилися. Але з того моменту, він повністю змінив моє життя. Ми разом почали ходити до Центру, і слухати, те що я колись попустила мимо вух наново. Виявилося, що там дуже багато корисної інформації, а найголовніше було те, що я зможу стати матір’ю і дуже великий процент, що дитина народиться здоровою.

І справді є така статистика, що від ВІЛ-інфікованої матері, може народитися абсолютно здорова дитинка. Тільки 20% таких дітей народжуються з вірусом ВІЛ. Це є загадкою, адже кров у дитини і матері теоретично одна.

- Оскільки мій чоловік є ВІЛ- негативним ми звернулися за допомогою до лікарів і мені зробили штучне запліднення. Через 9 місяців народився наш син, абсолютно здоровий. Ми були на сьомому небі від щастя. Жаль тільки, що я не могла годувати дитину сама, оскільки вона може інфікуватися через молоко. Але то вже було не суттєво. Зараз нашому синочку 2 роки і він росте на радість мамі і папі.

- Оленко, а як же ж друзі, чи знайшлись такі люди які все зрозуміли і підтримали вас?

- Так, знадобилося багато часу, для того, що в мене знов з’явилися приятелі. Це люди від яких я ніколи не очікувала нічого, а вони стали надійною опорою. Це досить велика проблема всіх ВІЛ-інфікованих. Адже вся наша преса майже повністю показує людей з ВІЛ, як розбещених наркоманів, проституток і просто пропащих людей, але то не так! Навіть ті ж наркомани, теж люди, їх теж потрібно хоч якось та розуміти. Адже не всім так щастить, як мені, а наша держава так нічого нормально і не робить для того щоб хоч якось вирішити цю проблему. Іноді тільки з’являється якась соціальна реклама, яка не є переконливою. Через те розкриття свого статусу, може загрожувати тобі втратою роботи і близьких. В нас майже немає ніяких програм для ВІЛ-інфікованих, дуже мало людей з цією проблемою знають про те, що вони можуть народжувати дітей здоровими, що життя не закінчується! В Центрі для ВІЛ-інфікованих дають інформацію, але туди не кожен може потрапити. Навколо нас постійна ворожнеча, нас сприймають як виродків, хоча це ж зовсім не так. От ви ж зі мною спілкуєтесь, хіба я схожа на виродка?

- Ні, абсолютно. Олено, я знаю, що ви намагаєтесь заснувати організацію, яка б допомагала підтримувати як морально, так і фізично всіх людей з ВІЛ, чи вдається вам хоч щось?

- На жаль, ні. Мене просто не хочуть сприймати, наче то тільки моя проблема! Не вистачає людей, не вистачає кошт. Є тільки величезна мрія. Тому що безліч людей, потребують допомоги. Ніхто не може бути так просто покинутий напризволяще зі своїми проблемами. От у багатьох країнах вже хоч якось сполохались. Мені дуже сподобалася ідея виставки „квілтів”- умовних символів людей які загинули від СНІД у. Ці квілти невеликі простирадла, зшиті з шматочків тканини різного кольору, з прикріпленими всілякостями. Тобто тими дрібними речами, які щось значили у житті загиблого. Ці квілти настільки проймали, що хотілось хоч щось але зробити.

- А як ви ставитесь до АРВ – антиретровірусної терапії?

- У Центрі нам багато розповідали про цю методику, але я вирішила, що не буду нею користуватися. Скільки відведено мені часу, стільки і проживу.

- А ви можете хоч щось про неї розповісти?

- Це методика, яка включає в себе лікування антиретровірусними препаратами, ці препарати не дають вірусу розмножуватися і якось стабілізують стан імунітету. Але потрібно бути дуже сильною людиною, тому що якщо ти почнеш приймати ці препарати, то їх потрібно буде приймати все життя, у великій кількості. Кожен день як годинник з’їдати цілу жменю, але то не найстрашніше. Найгірше те що від цих препаратів дуже велика побічна дія. Людина може стати просто жахливою на вид, і нестримною щодо будь яких своїх людських потреб. Це нудота, нетримання... Яне готова до такого випробовування, тим паче, що ліків завжди не вистачає і вони досить дорого коштують. Хоча проблемою АРВ терапії повинна займатися держава. А не ми.

- А якісь альтернативні способи лікування є?

- Кажуть що є, але я їм не вірю. Головне, що я ще досі жива, в мене прекрасний чоловік, найкращий синочок, гарні друзі. То краще будь якої терапії. Хоча я буду намагатися хоч щось зробити для всіх ВІЛ-інфікованих, сподіваюсь що мене почують і якось посприяють. Тому що життя продовжується і воно занадто прекрасне, щоб кидати його напризволяще.

Ми поговорили з Оленою ще півгодини, спілкувалися про свої всілякі жіночі дрібниці, вона сміялася, розповідала анекдоти і смішні історії про свого сина. Людина Живе, з великої літери. Вона хоче допомагати іншим теж Жити, так невже це така велика проблема? Чи можливо хоч якось достукатись до тих хто може допомогти. Адже це важливо, це просто необхідно. Таких, як Олена, дуже мало, тих хто прийняв свою долю і продовжує жити ще і допомагати іншим це робити. Давайте не будем закривати на це очі.
Новости партнеров
Завтра на столичных дорогах гололед Audi выпустит электрокар тиражом 1000 штук (ФОТО)



MarketGid

молода дівчина. Вдягнена зі смаком, з приємною гармонійністю у всьому. Ми вирішили зустрітися з Оленою(ім’я змінено) в одному з київських кафе на Подолі. В такій теплій атмосфері і спілкуватися значно тепліше. Підійшов офіціант.

- Мені ванільне морозиво і якщо можна полийте його медом. - сказала Олена, офіціант уважно вислухав і побіг виконувати замовлення.

- Так дивно. Ніколи не бачила, щоб люди їли ванільне морозиво з медом. Воно ж, напевне, так солодко.

- Це у мене з дитинства залишилося. Я завжди любила морозиво і мед, а одного разу спробувала те і інше разом, так тепер завжди і їм. То моя особиста фішка, мені всі друзі кажуть, що то неможливо їсти, а я так люблю... Офіціант приніс морозиво, Олена скуштувала трохи і на її обличчі з’явилося абсолютне задоволення.

... Вже 4 роки пройшло з того моменту, як Олена дізналася, що вона ВІЛ-інфікована. Багато чого змінилося, молодій дівчині довелося пережити цілу купу розчарувань і відчаїв, втрату друзів, коханого. Життя наче відвернулося від неї, але вона знайшла сили щоб жити далі і своїм життям давати гарний приклад всім тим, кого торкнулася ця біда.

- Я ніколи не була занудою, - розповідає дівчина. – Ще в дитсадку зрозуміла, що коли багато друзів і жити веселіше. В школі я вчилася добре, не те щоб на відмінно, але трійок було небагато. Не була бунтаркою, так могли трохи з друзями подуркувати, але ніколи моя особиста гідність не дозволяла мені чогось такого, що б виходило б за будь які рамки дозволеного. Я була як всі, ходила на дискотеки, спілкувалася з різними людьми, мріяла поступати у театральний. З першого разу не вдалося. Але на наступний рік я була добре підготована, тому прийняли мене без проблем. Ця стихія була мені більш ніж рідною. Стільки людей і всій такі різні. Потім я закохалася. Він був актором, дивним і гарним. Підкорив мене з першого погляду. Я ладна була все життя йому віддати, але одного ранку прокинулася на зім’ятих простирадлах і знайшла біля себе записку з банальним словом „ Пробач”. Він був моїм першим чоловіком. Мій відчай був безмежним, але як відомо час гоїть, так і моя рана загоїлась. Я жила звичайним життям, тим яким жила раніше, до того моменту як моя подруга не прийшла і не сказала мені, що вона вагітна і їй потрібно пройти тест на ВІЛ. Вона півгодини вмовляла мене піти з нею, оскільки вона дуже боїться лікарів. Я погодилась і була більш ніж певна, що все зі мною гаразд. За результатами ми йшли удвох, подруга дуже хвилювалася, а в мене навіть і гадки не було, що цей день змінить назавжди і остаточно все моє подальше життя. Коли лікар сказала, що мій тест дав позитивний результат і почала ставити мені безліч своїх лікарських питань, відповідала я вже на автоматі. В очах наче все пливло і я не могла зрозуміти, що відбувається. Коли я вийшла з кабінету, подруга подивилася на мене страшним поглядом і запитала „ Ну що?”. Сили щоб відповісти в мене не було я сіла посеред коридору і заголосила так, що вибігла лікар, яка вела зі мною розмову. Подруга чомусь злякалась і побігла кудись, більше після цього я її не бачила.

Що потім? Потім почався цілий ланцюг болісних подій, які назавжди залишать у моєму серці шрам. Спочатку мій батько, почувши про мій стан, сказав що я шльондра і найпотворніше, що колись було у його житті, що він народив виродка. Потім декілька кращих друзів, які були поінформовані тою самою подругою просто подзвонили і сказали, що більше не хочуть зі мною спілкуватися. Я залишилася без підтримки. В Центрі для ВІЛ-інфіковних людей мені давали купу інформації, яку я пропускала мимо вух. Не довго пройшло часу, я зрозуміла, що моє життя не має сенсу і захотіла накласти на себе руки. Але напевне то була доля... Потрапила у аварію, яку свідомо спровокувала, але залишилася живою і опинилася у лікарні. Там за мною доглядав молодий лікар, який і повернув мене до життя у буквальному сенсі. Він навчив мене жити заново. Став моїм найліпшим другом. Потім ми зрозуміли, що без тями кохаємо один одного.

- Олено, він знав про вашу таємницю, чи ви потім самі йому розповіли?

- Олег спочатку нічого не знав, але потім коли ми почали більш близько спілкуватися, я йому розповіла. Він навіть ніяк не зреагував, наче я йому сказала, що грипом перехворіла.

- І як далі, якщо не секрет, розвивалися ваші стосунки?

- Не секрет(посміхається), він зробив мені пропозицію і ми одружилися. Але з того моменту, він повністю змінив моє життя. Ми разом почали ходити до Центру, і слухати, те що я колись попустила мимо вух наново. Виявилося, що там дуже багато корисної інформації, а найголовніше було те, що я зможу стати матір’ю і дуже великий процент, що дитина народиться здоровою.

І справді є така статистика, що від ВІЛ-інфікованої матері, може народитися абсолютно здорова дитинка. Тільки 20% таких дітей народжуються з вірусом ВІЛ. Це є загадкою, адже кров у дитини і матері теоретично одна.

- Оскільки мій чоловік є ВІЛ- негативним ми звернулися за допомогою до лікарів і мені зробили штучне запліднення. Через 9 місяців народився наш син, абсолютно здоровий. Ми були на сьомому небі від щастя. Жаль тільки, що я не могла годувати дитину сама, оскільки вона може інфікуватися через молоко. Але то вже було не суттєво. Зараз нашому синочку 2 роки і він росте на радість мамі і папі.

- Оленко, а як же ж друзі, чи знайшлись такі люди які все зрозуміли і підтримали вас?

- Так, знадобилося багато часу, для того, що в мене знов з’явилися приятелі. Це люди від яких я ніколи не очікувала нічого, а вони стали надійною опорою. Це досить велика проблема всіх ВІЛ-інфікованих. Адже вся наша преса майже повністю показує людей з ВІЛ, як розбещених наркоманів, проституток і просто пропащих людей, але то не так! Навіть ті ж наркомани, теж люди, їх теж потрібно хоч якось та розуміти. Адже не всім так щастить, як мені, а наша держава так нічого нормально і не робить для того щоб хоч якось вирішити цю проблему. Іноді тільки з’являється якась соціальна реклама, яка не є переконливою. Через те розкриття свого статусу, може загрожувати тобі втратою роботи і близьких. В нас майже немає ніяких програм для ВІЛ-інфікованих, дуже мало людей з цією проблемою знають про те, що вони можуть народжувати дітей здоровими, що життя не закінчується! В Центрі для ВІЛ-інфікованих дають інформацію, але туди не кожен може потрапити. Навколо нас постійна ворожнеча, нас сприймають як виродків, хоча це ж зовсім не так. От ви ж зі мною спілкуєтесь, хіба я схожа на виродка?

- Ні, абсолютно. Олено, я знаю, що ви намагаєтесь заснувати організацію, яка б допомагала підтримувати як морально, так і фізично всіх людей з ВІЛ, чи вдається вам хоч щось?

- На жаль, ні. Мене просто не хочуть сприймати, наче то тільки моя проблема! Не вистачає людей, не вистачає кошт. Є тільки величезна мрія. Тому що безліч людей, потребують допомоги. Ніхто не може бути так просто покинутий напризволяще зі своїми проблемами. От у багатьох країнах вже хоч якось сполохались. Мені дуже сподобалася ідея виставки „квілтів”- умовних символів людей які загинули від СНІД у. Ці квілти невеликі простирадла, зшиті з шматочків тканини різного кольору, з прикріпленими всілякостями. Тобто тими дрібними речами, які щось значили у житті загиблого. Ці квілти настільки проймали, що хотілось хоч щось але зробити.

- А як ви ставитесь до АРВ – антиретровірусної терапії?

- У Центрі нам багато розповідали про цю методику, але я вирішила, що не буду нею користуватися. Скільки відведено мені часу, стільки і проживу.

- А ви можете хоч щось про неї розповісти?

- Це методика, яка включає в себе лікування антиретровірусними препаратами, ці препарати не дають вірусу розмножуватися і якось стабілізують стан імунітету. Але потрібно бути дуже сильною людиною, тому що якщо ти почнеш приймати ці препарати, то їх потрібно буде приймати все життя, у великій кількості. Кожен день як годинник з’їдати цілу жменю, але то не найстрашніше. Найгірше те що від цих препаратів дуже велика побічна дія. Людина може стати просто жахливою на вид, і нестримною щодо будь яких своїх людських потреб. Це нудота, нетримання... Яне готова до такого випробовування, тим паче, що ліків завжди не вистачає і вони досить дорого коштують. Хоча проблемою АРВ терапії повинна займатися держава. А не ми.

- А якісь альтернативні способи лікування є?

- Кажуть що є, але я їм не вірю. Головне, що я ще досі жива, в мене прекрасний чоловік, найкращий синочок, гарні друзі. То краще будь якої терапії. Хоча я буду намагатися хоч щось зробити для всіх ВІЛ-інфікованих, сподіваюсь що мене почують і якось посприяють. Тому що життя продовжується і воно занадто прекрасне, щоб кидати його напризволяще.

Ми поговорили з Оленою ще півгодини, спілкувалися про свої всілякі жіночі дрібниці, вона сміялася, розповідала анекдоти і смішні історії про свого сина. Людина Живе, з великої літери. Вона хоче допомагати іншим теж Жити, так невже це така велика проблема? Чи можливо хоч якось достукатись до тих хто може допомогти. Адже це важливо, це просто необхідно. Таких, як Олена, дуже мало, тих хто прийняв свою долю і продовжує жити ще і допомагати іншим це робити. Давайте не будем закривати на це очі.
Новости партнеров
Завтра на столичных дорогах гололед Audi выпустит электрокар тиражом 1000 штук (ФОТО)



MarketGid

фффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффффф  

Рекомендует этот материал. Почему? Есть знаменитый док. фильм "спида нет", попробуйте скачать, будете удивлены

актуально!5!

ЧРШАМЛПА