О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

Интервью  8 декабря 2009 17:30:47

Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові”

Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові” Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові” Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові” Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові”
 
Володимир Шинкарук: „Справжній митець той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові”
Восени заслужений діяч мистецтв України Володимир Шинкарук відзначив свій ювілей. З його творчістю я познайомилась на одному з вечорів прози у Будинку письменників. Тоді мені запам’яталась повість «Вдячність» в авторському виконанні. Вона сповнена світлими почуттями, в кожному реченні відчуваєш незвичайний дар письменника. Ніби  й написано просто, але скільки мудрості й краси у тій простоті. Коли ж зрозуміла, що Володимир Федорович той самий відомий бард, про якого багато чула і читала раніше – здивувалася. Не завжди прекрасні поети можуть бути такими ж прекрасними прозаїками. Окрім усього, Володимир Шинкарук багато років викладає в Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Його розмаїтість життя мене відразу зацікавила.
 
- Володимире Федоровичу, Ви пишете вірші, музику, прозу, виступаєте з концертами і викладаєте в університеті. Який рід діяльності все ж є для Вас головним?
 
- Зі шкільних років література, музика і спорт ішли зі мною поруч. Мені в один і той же час хотілося бути то спортсменом, то музикантом, то письменником. Чесно кажучи, навіть після закінчення десяти класів, я ще не мав чіткого уявлення про те, чому присвятити своє життя. Одне лише було очевидно: мені близька гуманітарна сфера.
«Невступ» до Київського університету, а потім робота завклубом цукрового комбінату відкрила мені перспективи професії культпрацівника, але я вирішив поступати на філологічний факультет Житомирського педінституту. Це рішення вважаю абсолютно правильним. Науково-педагогічна діяльність сьогодні залишається для мене основною і найважливішою. Вона приваблює мене ще й своєю стабільністю. Погодьтесь, в кризові часи це має суттєве значення. В концертній діяльності часто трапляються «вікна» (немає виступів), довгі перерви, і ти не знаєш, куди себе подіти…
В радянську епоху говорили, що основна робота людини там, де зберігається її трудова книжка. Моя трудова книжка з 1976 року знаходиться у відділі кадрів Житомирського державного університету імені І.Франка. Концертні виступи, ведення і режисура мистецьких акцій дозволяють мені максимально урізноманітнювати життя і отримувати відповідну матеріальну винагороду (значно вищу тієї, яку я отримую в університеті). Що стосується літературної творчості, то, на жаль, я не знаю в Україні людей, які могли б з цього жити… Мені здається, що професія письменника втратила престиж і суспільну вагу. Потрібні рішучі дії, що змінять ці обставини на краще. 

 - Більшість людей, обираючи собі професію, зважують наскільки вона прибуткова. У Вас, як я розумію, інші життєві цінності, адже ніякі труднощі не змусили зійти зі шляху творчості? 

- Труднощів не було. Вибираючи майбутню професію і я, і батьки (а вони обоє були медиками) думали не про її «прибутковість», а про можливості максимальної реалізації моїх здібностей.
Я відчував у собі потяг до філології і до лицедійства. Вибрав філологію. Можливо, за інших обставин і ризикнув би поступати до театрального інституту, але мене лякали розмови про великі конкурси і про те, що туди приймають тільки надзвичайно одарованих людей. Оцінити ступінь мого артистичного таланту в нашому селищі не міг ніхто, зате всі сходились на тому, що в мене є літературне одарування. Це і визначило мою долю.
Колись прекрасний письменник Євген Концевич (він давав мені рекомендацію в Спілку) сказав про себе: «Я живу за принципом: якщо можеш не писати – не пиши. Пиши тоді, коли НЕ можеш НЕ писати».
Для мене літературна і музична творчість давно стала потребою, важливою складовою життя. Я займався б нею, навіть якби вона не приносила ніякого зиску.
 

 - Наукова ступінь професора, яку Ви маєте, говорить про те, що Вами проведена фундаментальна дослідницька робота. В чому ж вона полягає і чи не заважає Вашій концертній діяльності? 

-Я часто називаю себе «багатоверстатником». Все життя вчусь «поєднувати»… У студентські роки був відмінником навчання, старостою групи, крім того виграв у Всесоюзному міжвузівському фестивалі політичної пісні, виступав в якості соліста інститутського вокально-інструментального ансамблю, разом з відомими музикантами грав на танцях в Будинку офіцерів… Після закінчення навчання мене залишили в рідному інституті на посаді асистента кафедри російської та зарубіжної літератури, а через кілька місяців забрали до війська. В армії я потрапив до ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу. Для мене це була справжня школа художньої творчості.
Після служби повернувся на роботу в інститут і продовжував «поєднувати» музику і філологію. Мої рідні хотіли бачити мене науковцем. Я ж (за звичкою) продовжував «воювати на двох фронтах».  Зізнаюсь чесно, навіть коли навчався в аспірантурі Київського державного педінституту, з більшим захопленням ходив на записи програми «Телевізійний клуб авторської пісні», ніж на консультації до свого наукового керівника професора Івана Крука…
Довгий час музика і поезія сприймалися мною як хобі, лише в 1991 році, після отримання почесного звання, я зрозумів, що непомітно для себе і в цій сфері став професіоналом.
Мої наукові інтереси пов’язані з давньою українською літературою (маю два наукових посібники для студентів-філологів з грифом Міністерства освіти і науки України) та літературним краєзнавством (створив бібліографічний словник «Літературна Житомирщина»).
Також активно співпрацюю з Інститутом енциклопедичних досліджень НАНУ, готую статті з історії музики та літератури для багатотомної «Енциклопедії сучасної України». Загалом мій наукових доробок на даний момент складають 80 публікацій.
На щастя, робота викладача не має так званої «виробничої відсидки від дзвінка – до дзвінка», завжди можна домовитись про заміну, тому я почуваюся відносно вільним і знаходжу можливості як для  науково-педагогічної, так і для концертної діяльностей.
 
- Мабуть, Ваші студенти часто задають питання, як визначитись у житті, яку стежину обрати? Що відповідаєте?
 
- На жаль, відвертих і щирих розмов між викладачами і студентами відбувається все менше. Таке трапляється лише іноді. Я завжди раджу тримати і серце, і душу відкритими для будь-якої інформації. Впускати в себе світ. А потім – вчитися слухати себе. Серце не обдурить, це точно!
 
- Завжди цікаво дізнатися особливості роботи письменника. Тож скажіть, Ви довго налаштовуєтесь на створення вірша, оповідання, пісні, чи це враження від чогось, що пробуджується несподівано і потрібно тільки сісти за стіл і записати?
 
-Впевнений, що кожен письменник має власну «кухню». Мої вірші і проза народжуються із душевної схвильованості, сердечної небайдужості. Має бути «щось», що стимулює душевну та інтелектуальну роботу – слово, зустріч, епізод…
Нічого не пишу в стані абсолютного спокою або щастя… Я насолоджуюсь цими короткими миттєвостями.
Простіше з малими формами, тому що вірші легко запам’ятовуються. А народжуються вони по дорозі на роботу (люблю ходити пішки), в метро, під час телетрансляції футбольного матчу, навіть під час застілля.
З прозою важче. Проза «вимагає письмового столу» і часу. Прозу не напишеш за кермом авто, а я півжиття – в дорозі…
З роками в мене склались певні принципи, яких я намагаюсь дотримуватись.
Не люблю силабо-тонічну систему віршування. Віддаю перевагу тонічній. Люблю афористичність і лаконізм.
В основі моєї прози завжди – реальний факт. Рухає розповідь не опис, а діалог. Завершує твір неочікуваний фінал. Також намагаюся уникати літературних «красивостей». «Красивості» – для віршів…
 
Як  Ви гадаєте - поезії можна навчитись, чи поетами народжуються?
 
-Переконаний, що поезії можна навчитись. Традиція навчати студентів поетичному мистецтву була ще в давні часи. У мене також є невеликий досвід у цій галузі. Можна, я розповім детально? Цим життєвим епізодом я пишаюсь.
Якось декан соціально-психологічного факультету ЖДУ Олександр Музика запропонував мені прочитати для студентів-п’ятикурсників невеличкий спецкурс під назвою «Творчість в мистецькому дискурсі». Мета спецкурсу полягала в тому, щоб навчити випускників здійснювати цілісний літературознавчий аналіз, об’єктивно визначати мистецьку вагу і художню вартість будь-якого літературного твору, а також (за задумом декана це мало стати найважливішим) навчити майбутніх психологів писати… вірші!
Я погодився. Для несподіваного творчого експерименту ми обрали групу, в якій нараховувалося 17 осіб: 16 дівчат і лише один юнак. Попереднє опитування показало, що тільки двоє студентів раніше пробували римувати…
З першої пари ми відчули спільну зацікавленість і почали наполегливо працювати. Спочатку потрібно було допомогти студентам усвідомити, що ж воно таке – художній образ. Коли це важке завдання ми виконали, то взялися за дослідження шляхів і прийомів досягнення образності в поезії і в прозі. Згодом розібралися з поетичним синтаксисом і фонікою, навчились визначати поетичні системи, розрізняти види рим… А головне – постійно «включали» внутрішній зір, «виробляли» в собі вміння образного бачення явищ і предметів…
Нарешті, стало зрозуміло, що поле виоране і засіяне, час збирати врожай. Я заявив, що на залік кожен учасник спецкурсу має написати власний вірш…
Студенти відреагували на цю вимогу вигуками невдоволення і обурення, вони заявляли про те, що писати вірші – це божественний дар, яким володіють лише вибрані… Але я був непохитним.
Далі було все, що завжди супроводжує складний і прекрасний процес творчості: безсонні ночі, сльози радості і відчаю, пошматовані на маленькі клаптики аркуші з уже написаними віршами, згризені нігті і розкуйовджене волосся, зламані ручки чи олівці…
В результаті – світ побачила книга «Диво, знайдене в собі», яку склали вірші студентів однієї групи… Звичайно, не всі твори, надруковані в збірці, можна вважати досконалими. Чи будуть майбутні психологи і надалі продовжувати свій творчий почин? Не знаю… Якщо і будуть, то, мабуть, не кожен… Хтось попрацював «на залік» і обійшовся лише одним віршем, а хтось вирішив не обмежувати себе в кількості поетичних рядків, відчувши на собі силу натхнення і високу радість творення…
 
Ваша поезія і проза розповідає про Ваше життя, почуття.Чи складно говорити про особисте?
 
- Після виходу в світ книги Ірини Шинкарук (авт. – дочка Володимира Шинкарука) «Народження голосу» кореспондент популярного часопису запитала: «Не боїтесь виставляти свою душу на показ»? На що Ірина відповіла: «Мені не соромно за свою душу. Там тільки світло»…
Звичайно, розповідати про особисте – складно і відповідально. Втішаю себе тим, що мій життєвий і моральний досвід комусь може стати в пригоді.
 
У кого Ви вчилися музичному мистецтву?
 
-         Моя музична освіта обмежується двома класами музичної школи. У цій сфері я – «самоук» (можна було б сказати і правдивіше – «недоук»). Музичної грамоти, а також гри на кількох інструментах я навчався самотужки. На гітарі, наприклад, мене «за листами» навчив грати Андрій Гичко – хлопець, з яким ми познайомились в таборі відпочинку. Він жив у сусідньому районі і писав мені листи, в яких малював гітарний гриф, струни, хрестиком позначав, яку струну, яким пальцем і на якому ладу потрібно притискати…
Я постійно слухав музику – естрадну, класичну народну… Були в мене і свої кумири. «Бітлз», «Дорз», Енріко Масіас, «Червоні гітари», Чеслав Неман, «Омега», «Песняри»… В авторській пісні моїми учителями стали Юрій     Візбор, Булат Окуджава, Володимир Висоцький… Ось такі вони – «мої музичні університети»…
 
Чи часто відбуваються Ваші концерти? Який глядач на них збирається, адже сьогодні більшість цікавиться тим, що пропонує індустрія шоу-бізнесі?
 
- Мої сольні концерти відбуваються не так часто – приблизно 10 разів на рік. Частіше я виступаю в так званих «солянках», де разом зі мною працюють інші артисти. За звичай виконую 4 – 5 пісень. Половина – лірика, половина – гумор. На щастя (а це, мабуть, результат професійної роботи організаторів імпрез), на моїх концертах збирається «підготовлена» публіка, тобто ті люди, які знають, що їм чекати від того чи іншого виконавця.
 
Багато Ваших віршів стають піснями? У репертуарі яких ще артистів їх можна почути?
 
- Усі знають, що я пишу для себе і для своєї дочки – заслуженої артистки України Ірини Шинкарук. Але мої пісні також виконують заслужені артисти України Павло Мережук, Юрій Градовський, Зеновій Гучок, дует «Світязь». Не так давно взяла у мене пісню «Вино разлук» Софія Ротару. Пісня – російською мовою, музику написав Віталій Волкомор, коли буде прем’єра – не знаю…
 
Ви притримуєтесь відомого вислову "Жодного дня без рядка"?
 
- Ні, і ще раз - ні. Я не навчився управляти своїм натхненням, а воно приходить не так вже й часто. Той, хто сідає за письмовий стіл з думкою: «А чи не написати мені віршика»? – для мене звичайнісінький ремісник.
 
Чи виникають складнощі з виданням книжок, музичних альбомів?
 
- Сьогодні видати книжку чи диск з піснями дуже просто – аби гроші. Якщо складнощі і виникають, то лише творчого плану: як розмістити текст, включати чи не включати пісню до альбому тощо. Найбільші проблеми – з поширенням уже надрукованої продукції. Відсутність позитивного розголосу, книжкової і музичної реклами на «національний музичний і літературний продукт» призводить до того, що люди не знають наших авторів, і книжки та диски роками непотребом лежать на полицях…
 
Читаючи листування відомих письменників, поетів, артистів минулих століть, дивуюся, куди сьгодні зникла у взаєминах щирість і справжня дружба, яку поєднує спільне світобачення, ідеї? Зараз все більше кожен за себе.Чи може помиляюся?Скажіть, У Вас багато однодумців з якими Ви радитесь, довіряєте?
 
- Мабуть, талант завжди приречений на самотність. У мене є лише кілька щирих і відданих друзів, з якими я можу відверто ділитися мистецькими проблемами. Правда, жоден з них не працює в сфері літератури чи музики, хоча і музику, і літературу добре розуміє. Але все ж  я маю рідну душу і в цій галузі! Вона і розуміє, і допомагає, і об’єктивно оцінює... Це моя дочка – Ірина. Вона не тільки блискуча співачка і музикант, а й гарна поетеса. Її художньому смаку я довіряю повністю. Свіжий приклад: показую Ірині пісні зі свого нового компакт-диску. Кажу, що збираюсь назвати його «Світло дороги». Вираз обличчя доньки – красномовний. Пояснюю: розумієш, я ж багато їжджу, літаю… Вона киває головою, погоджується. Але мене вже не влаштовує назва диску! Шукаю нову. Знаходжу – «Перекоти-небо». Ірина сміється, цілує мене в щоку і каже: «Можеш, як захочеш»…
 
Сьогодні, щоб бути популярним не обов язково мати талант, гооловне, потрапити в струмку течію шоу-бізнесу?Чи згодні Ви з цим?
 
- Згоден, звичайно. Це негативна ознака нашого часу. Популярність має визначати талант і сила його позитивного і благородного впливу на людей. Наші засоби масової інформації узаконюють бездарність, роблять її прикладом до наслідування. Я вражений, скільки людей (особливо молоді) захоплені мистецьким примітивом. Потрібно якось змінювати наші смаки, тобто НЕсмаки. І тут одним вихованням не обійтися.
 
Чи важливі державні нагороди, яку цінність вони мають для Вас?
 
- Державна нагорода означає, що заслуги особистості високо оцінені державою. Думаю, будь-якій людині важливо, щоб її праця чи талант були помічені і відзначені. На жаль, сьогодні вартість державних нагород нівелюється, рішення про нагородження викликають розчарування і обурення: Герой України – Кобзон, народний артист України – Кіркоров… У мене лише одна державна нагорода – почесне звання Заслуженого працівника культури України. Її я отримав у травні 1991 року.
 
Зараз в українському правописі відбувається багато змін, впроваджуються нові правила. Мабуть, як письменник, Ви найбільш чуттєво це сприймаєте. Тож яке Ваше ставлення щодо мовного питання у державі?
 
- Мова – унікальний організм, який вміє швидко долати хвороби. Я абсолютно спокійно ставлюсь до змін у правописі. Вони навіть узаконені, все одно ще мають пройти «природний відбір». І чи зможуть ці зміни прижитися, покаже тільки час.
Мене хвилює інше: 26 мільйонів громадян України не володіє українською мовою, яка проголошена державною. І я не знаю, як можна змінити цю ситуацію…
 
Ви самокритична людина, чи більше прислухаєтесь до думки людей?
 
На своїх помилках учаться, на чужих – роблять кар’єру. Я вмію критично оцінювати себе, але намагаюсь не ігнорувати чужих думок і прислухатись до зауважень. Для мене завжди важливий «погляд збоку».
 
У радянські часи було складно виказувати власну точку зору без наслідків. Ми знаємо, що від такої політики страждало багато визнаних письменників та поетів. Сьогодні ж можна говорити все, що спаде на думку й від цього, як не дивно, також багато лиха. Скажіть, як людина двох поколінь, за яких умов краще працювати митцю?
 
- Не знаю. Висновки робіть самі. Я просто думаю вголос: письменник в радянські часи одразу потрапляв до еліти суспільства, він ставав «голосом народу»... Творчість давала йому певні пільги. Є.Євтушенко писав: «Поет в Росії більше, ніж поет». Але… Щоб надрукуватись, потрібно було пройти дві цензурні перевірки – художню та ідеологічну. Невідповідність соцреалістичним принципам загрожувало переслідуваннями, моральним, а то і фізичним знищенням.
Сьогодні можеш писати про все і видавати будь-що без цензури, але за власний кошт. Чи з’явиться твоя книжка в книгарні, чи захочуть продавці її взяти і виставити на продаж, чи потрапить вона в бібліотеки, чи зможе і чи захоче її придбати громадянин України – нікому не відомо. Чи знають українці письменників-сучасників? Проведіть експеримент, попросіть школярів назвати хоча б один твір голови Національної спілки письменників України…
 
Відомий письменник Андрій Платонов говорив, що необхідно писати людяністю, а Ви як вважаєте, якими якостями повинен володіти митець?
 
- Для мене талант, перш за все, визначається силою позитивного впливу на людину. Талант примушує думати, аналізувати, викликає найкращі почуття, спонукає на благородні вчинки. В моєму розумінні, справжній митець – це той, хто може «переорати душу», щоб проростали в ній зерна добра і любові.
 
У Вас колись виникала гордість за зроблене Вами?
 
- Так! Вперше я відчув це в будівельному загоні на Цілині. Ми розпочинали нову вулицю, яку на нашу чести назвали Студентською. Нам випало зводити перші чотири двоквартирні житлові будиночки: спочатку фундамент, потім стіни, нарешті дах… Після закінчення робочого дня нас, наче магнітом, тягло на будівництво. По кільканадцять разів ми проходили повз наші будинки з особливим почуттям.
Пригадується ще один епізод. У 2000 році я вів Великодній концерт в Києві на Михайлівській площі. У фіналі Ірина виконувала мою композицію «Великодні дзвони» (і текст, і музика – мої). Публіка прийняла пісню вражаюче. Гордість мене аж розпирала, і мені так хотілося назвати людям ім’я автора… На щастя, я стримався.
 
У Вашій родині так склалося, що донька Ірина успадкувала Ваш творчий талант, а син - аналітичний розумовий склад матері. Розкажіть, коли ці таланти проявилися у житті Ваших дітей?
 
- Коли Ірині було 7 років, я почув, як точно інтонує вона досить складну естрадну пісню. Вже тоді в її голосі відчувалась сила. Ми спробували заспівати з нею разом. Вийшло. Ускладнив завдання – запропонував співати «на голоси». Ірина абсолютно точно тримала свою партію. Я зрозумів: не розвивати її здібності – злочин. Потім були фестивалі і конкурси, стажування у Варшавському театрі оперети…
Із сином також було все просто. Звичайно, я не раз намагався виявити в нього мистецький талант, пробував співати з ним, ми навіть створили якось сімейне тріо, але його музичні здібності, на жаль, були посередніми. І головне – йому було не цікаво займатись музикою. А ось точні науки і технічні дисципліни давались досить легко.
Мої діти жартують, що вони не мали шкільного дитинства, бо мама була вчителькою їхньої школи. Так, моя дружина Людмила залишила роботу в Житомирській філії Київського політехнічного інституту і пішла працювати в школу, щоб бути поруч з дітьми. Так от… Математику в класі Федька викладала… його мама. Вона давно помітила математичні здібності сина і мала можливість об’єктивно порівнювати їх з можливостями інших учнів. Виходило, що в точних і технічних дисциплінах він був одним із найкращих. Щоб і далі розвивати його здібності, ми купили хлопцю комп’ютер. У ті далекі часи персональний комп’ютер був явищем рідкісним… А далі – університет, робота в банку… Сьогодні Федір – головний економіст державного підприємства «Національний туристичний офіс».
 
В одному зі своїх віршів Ви написали - "Позичте часу! Я не встигаю!" Які творчі задуми Ви ще прагнете реалізувати?

 У дружини відомого вченого запитали: «Над чим зараз працює академік»? Дружина відповіла: « Він останнім часом… шукає свої окуляри»…

Хотілося б зібрати, записати на диски і видати усі свої пісні. На жаль, деякі з них я уже й згадати не можу…
Хотілося б написати повість про шкільне дитинство.
Хотілося б хотіти…
 
Довідка:
Володимир Федорович Шинкарук народився в 1954 році в с.Вчерайше Житомирської області. У 1976 році закінчив Житомирський педагогічний інститут, у 1985 – аспірантуру Київського педінституту ім.М.Горького. Професор Житомирського державного університету ім. І. Франка. Заслужений діяч мистецтв України. Член Національної Спілки письменників України. Відомий український автор і виконавець власних пісень.

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 33128
Отредактировано: 30-09-2010 [13:46]
delete
Наталия Андрющенко
Наталия Андрющенко, Днепропетровск, свободный журналист "ХайВей" 
Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +3
Всего комментариев: 4, Всего рецензий: 1
Читайте также

СЦКК попереджає про можливі провокації з боку бойовиків у Луганській областіСЦКК попереджає про можливі провокації з боку бойовиків у Луганській області

Українська сторона Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК) попереджає про ...

Україна закупить у США ядерне паливо і 2 млн тонн вугілля – ПорошенкоУкраїна закупить у США ядерне паливо і 2 млн тонн вугілля – Порошенко

Президент домовився про постачання вугілля з Пенсільванії. ...

Сборная Испании в третий раз в истории победила на ЕвробаскетеСборная Испании в третий раз в истории победила на Евробаскете

Француженки в третий раз подряд останавливаются в шаге от победы ...

Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

23:01 08/12/09
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление

Комментарии

Lu Киев
Рекомендує цей матеріал.
22:56 08/12/09
Рекомендует этот материал.
23:01 08/12/09
Рекомендует этот материал.
23:46 08/12/09
Nick Rash Львов
Лучшая текстовая трансляция матча Динамо – Барселона на сайте Турнир

http://turnir.com.ua/livetest/f-chart.html
10:06 09/12/09

Live

15 мин. назад

viktor trigub комментирует материал Віктор Тригуб: Готовий очолити Лавру з Айдаром, Азовом і Правим сектором!

18 мин. назад

viktor trigub рекомендует материал Віктор Тригуб: Готовий очолити Лавру з Айдаром, Азовом і Правим сектором!

18 мин. назад

viktor trigub пишет рецензию на публикацию Віктор Тригуб: Готовий очолити Лавру з Айдаром, Азовом і Правим сектором!

35 мин. назад

Геннадий Москаль комментирует материал Знай наших!

59 мин. назад

Жиго комментирует материал Я прошу

1 час. назад

Нина Черкасова рекомендует материал Знай наших!

1 час. назад

Нина Черкасова рекомендует материал Кераміка зі Славянська

1 час. назад

Нина Черкасова рекомендует материал Марине

1 час. назад

Нина Черкасова рекомендует материал Я прошу

2 час. назад

Леонид Жмурко комментирует материал Марине

2 час. назад

Геннадий Москаль пишет рецензию на публикацию Луганська ахінея, або Як авіація НАТО впливає на екологію Донбасу

2 час. назад

Геннадий Москаль рекомендует материал Я прошу

3 час. назад

Жанна Жабкина рекомендует материал Я прошу

3 час. назад

Жанна Жабкина рекомендует материал Марине

3 час. назад

Володимир Бровко пишет рецензию на публикацию Віктор Тригуб: Готовий очолити Лавру з Айдаром, Азовом і Правим сектором!

4 час. назад

Жиго публикует статью Я прошу

4 час. назад

Anatolij Avdeev публикует статью Віктор Тригуб: Готовий очолити Лавру з Айдаром, Азовом і Правим сектором!

4 час. назад

Орест Гоголь рекомендует материал kon-tiki

9 час. назад

Элина Данилина рекомендует материал Сегодня день не мой, не мой...

12 час. назад

Леонид Жмурко комментирует материал Марине

12 час. назад

Леонид Жмурко комментирует материал Марине

12 час. назад

Виктор Чиянов публикует статью Сегодня день не мой, не мой...

13 час. назад

Богдан Йович рекомендует материал ОНИ БОРОЛИСЬ С КОММУНИЗМОМ Кн.2 гл.5 ч.4-4