ГАЛЯ ЖИВЕ!

Перший, це коли втрачаєш близьку людину. Чи вона стає не така.

Саме так сталося з Галиною Шляхтич (1973 року народження), багаторазовою чемпіонкою світу з шахмат серед інвалідів з міста Калуш, Івано-Франківської області.

Хвороба, що спіткала 20-літню дівчину, яка тільки закінчила Львівський інститут фізкультури (в 1994 році) називається "розсіянний склероз". поступово людина втрачає здатність опанувати своє тіло, Галя зараз вже крім всього не чує. Але, вона - жива. Вона, колишня гордість України немов змушує нас звернути на себе увагу - кому потрібна така...

Виявляється що в системі наших медичних закладів немає спеціалізованих закладів для таких хворих, Галиною опікується 70-річний батько, ще й син Галі - Артур опинився на ньому... Тому, коли в 2008 році Галя опинилася в тубдиспансері, формально її могли виписати ще тоді, коли вона перехворіла туберкульозом, але не виписали, бо вона залишається хворою. Держава дає такому хворому 800 гривень за інвалідність...

15 жовтня 2009 року, ТСН

Ми би нічого не дізнались про колишню чемпіонку, якби не взялася за інформаційний простір її давня знайома - Олена з Бєєр Шеви (Ізраїль). До цього вона зовсім нічого не змогла добитися ні на Калушському, ні на Івано-Франківському владному рівні... В Ізраїлі (і в більшості цивілізованних країн) медициною також опікується держава. В більшості - вартість громадянства є вартість соціальних гарантій країни. А що у нас?  Єдине, що змогла зробити для Галі - відкрила три рахунки для батька Івана Миколайовича Шляхтича і зараз опікується бідою неуваги до Галі. Пригадується довженківський образ жінки, що кричить німим криком з екрану і здіймає руки до неба...

Мені треба було трошки заспокоїти Олену, бо як можна кидатися на тих же медиків, коли їх всїх зробили універсальними солдатами, а їх заклади - універсальними відстійниками для різних державних потреб. Не став я вже їй пояснювати, що двадцать соціальних ресурсів Юлії Тимошенко чи президентський сайт Віктора Ющенко не дозволяють відправити листа - "бить челобитную царю". Бо посилаючись на закон України "Про звернення громадян" - лист Артура не є законним зверненням, а електронні листи взагалі не вважаються зверненнями...

Так сталося, що такі тяжкі хворі-одинаки у нас можуть роками перебувати в лікарнях, диспансерах і з таким положенням лікарі змушені миритися... Люди часто нікому вже не потрібні. Що це за поріг життя для людини, коли розумієш, що нікому не потрібен? Може це і є останній поріг?

Лист Артура Шляхтича до Юлії Тимошенко

Рідний 14-річний син Галини Шляхтич - Артур нещодавно написав листа прем'єру Юлії Тимошенко, чекає відповіді. У Артура дома є комп'ютер, він зареєстрував в Інтернеті на "Однокласниках" маму, переписується з усіма, хто хоче підтримати його маму, їх сім'ю.  

Зрілість цивілізації перевіряється на відношенні до хворих і дітей. Якщо у нас вже такий поріг - що ніхто не може знайти в собі сили щось зробити для полегшення долі Галині Шляхтич з Калуша, то чого ми хочемо, якої масової безвартості в своїй країні, будь-хто буде її правителем?