Привілейований “глядач”?

У Леоніда Даниловича Кучми було декілька способів піти з найвищої посади якщо й не гучно грюкнувши дверима, то принаймні гідно. Натомість він мовчки віддав важелі керівництва і пішов не сказавши ані слова в останні дні свого президентського правління. Якщо бути відвертими, то в останні дні при владі Кучма мало нагадував себе самого, він просто самоусунувся (чи усунули?) від процесів, що відбувалися в Україні і став не керівником, спроможним приймати адекватні рішення, а глядачем. Тим не менше цей “глядач” зумів забезпечити собі спокійне і безтурботне особисте життя та навіть час від часу коментувати події нинішньої суспільно-політичної долі держави. Користуючись повноваженнями, виділеними йому Законом України «Про статус Президента України», може спокійно споглядати на Україну без Кучми.

“З того часу, як я перестав бути президентом, мені набагато рідше вдається виграти в гольф” – так своєрідно коментував своє “цивільне” життя екс-президент США Дуайт Ейзенхауер. Невідомо, чи продовжує постійно обігрувати своїх партнерів по преферансу Леонід Данилович, позбувшись такого звичного президентського крісла. Однак він у будь-який момент може поганяти більярдні кулі, а то й побренькати на гітарі… Але Леонід Кучма – це вже день учорашній, політична зоря якого котиться до заходу. А що ж інші світила, які ще в період пенсійного віку не вступили, привілеями не користуються і прагнуть повернутися на Олімп?

Чужий серед своїх

«Серед політиків у мене нема ані приятелів, ані друзів. В українській політиці не може бути дружби» – стверджує особа, яка прокидається в сьомій годині ранку і через півгодини починає плавати. О 8.30 неодмінні відвідини перукарні, де ще півгодини перукарі чаклують над його зовнішністю. Далі шлях пролягає в Академію наук, де й триває робочий день десь до 20 години вечора. Ось таким тепер є розпорядок дня колишнього спікера парламенту Володимира Литвина. Двічі на тиждень цей графік порушується грою у футбол, а у неділю Володимир Михайлович відвідує книжковий ринок та особисто закуповує продукти на продовольчому. Ідилія, скажете Ви. Не зовсім.

«Живу напруженим життям» -- зітхає колишній спікер. Не знаємо, що завдає такого неспокою, однак про життя Литвина анекдоти складають. Ось, наприклад, один із моїх найулюбленіших: «Пізно ввечері у двері будинку Литвина постукали незнайомці. «Хто там?» -- збентежено поцікавився глава дому. «Це Ми – твої спонсори, відчиняй!».

В кожному анекдоті, як відомо, доля правди. Невідомо, як розплачувався Литвин зі своїми кредиторами за бездарно проведену виборчу кампанію, коли блок Литвина «Ми» профукав шалені кошти, а результат кіт наплакав. Але тепер, з висоти академічних премудростей, Володимир Михайлович збагнув причину політичної поразки: «Одна з причин поразки полягає в тому, що я віддав на відкуп іншим формування списку. Це великий урок. І висновки з цього вже зроблені».

Ото ж бо, Володимире Михайловичу, замість красуватися в перукарському кріслі у рекламних передвиборчих роликах, краще було б поглянути, що то за паршиві вівці зібрались у вашу отару. Може тоді ви б не розчарувалися у друзях та приятелях. Та й яка дружба може бути там, де хтось комусь винен гроші? А електорат і донині турбується долею Литвина, постійно запитуючи його під час інтерв’ю та прес-конференцій: «А чи не докучають вам кредитори, пане Литвин?» Проте якщо й докучають, то не так легко екс-спікера впіймати, бо брат (той, що командує прикордонниками) подарував бідоласі-родичу камуфляжний комбінезон та берет прикординника. Ось тепер повна ідилія: як співалося у дитячій колисковій – «хоч усюди ніч кружляє, прикордонник наш не спить». Чому не спить? Так кредитори можуть навідатися…

Лимонадний Джо

Під час перебування Віктора Медведчука у найвищих ешелонах влади (в епоху всесильності і вседозволеності Адміністрації Президента України) у нього поцікавилися: «Якщо б ви раптово втратили політичну вагу, що б стали робити?». Зціпивши свої неприродньо тонкі вуста, Медведчук відповів, що «влітку варив би варення, а взимку пив би чай із цим варенням». А далі із сталевою ноткою в голосі додав: «Це я кажу задля гарного слова. По-перше, терпіти не можу варення, по-друге, не збираюся втрачати свій політичний вплив".

Доля розпорядилася інакше, і довелося Віктору Володимировичу нести трудову книжку з Адміністрації Президента у відділ кадрів СДПУ(о). Але й там не пощастило – у складі опозиційного блоку «Не Так» (гаслом якого гумористи назвали вислів «Не Віримо! Не Знаємо! Не Можемо!») Медведчук так і не зумів отримати статус недоторканності, не ставши народним обранцем. Не виключено, що причиною поразки стало рішення закарпатських циганів, котрі напередодні виборів так і заявили: «Не будемо голосувати за цара» (стиль і орфографію збережено). А він же для них і газ проводив, і медпункти та школи будував. Але така циганська доля: нині тут, завтра там… Якщо вже й цигани прозріли, то чого ж Медведчуку на українців ображатися?

Проте навіть після такого повороту долі Віктор Володимирович не задумався над причинами і навіть протеревенив щось на кшталт Шевченкового «Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою». І лише в одному Медведчук визнав свою помилку: колись в одному з інтерв’ю, коли його запитали про майбутнє СДПУ(о) в тому випадку, якщо Ющенко стане Президентом, він відповів: «Не стане!». Прогноз не справдився. «Винен, але не каюсь!» -- не зморгнувши оком відрубав Медведчук.

На відміну від інших провідних гравців кучмізму (І.Бакая, В.Щербаня, М.Білоконя) Медведчук заявив, що не збирається покидати Україну, бо «завжди був законослухняним громадянином» і на певний час зник з поля зору. Чи увесь цей час мордував своє тіло тренажарами (Віктор Володимирович – прихильник культуризму), чи заливав горе дорогими трунками, чи просто варення заготовляв достаменно невідомо.

На очі громадськості вигулькнув два тижні тому у Москві, де видавав заміж дочку від першого шлюбу. У той час, як бульварні видання смакували деталями інтер’єру, одягу та наїдків та розписували поведінку запрошених на весілля Баскова, Малініна, Преснякова та Повалій, для нас більш характерним є той момент, що серед запрошених гостей були колишній Президент України Леонід Кучма, президент Молдови Володимир Воронін, брати Суркіси, депутат кримського парламенту Нестор Шуфрич. Знаючи амбіції Медведчука, сумнівно, що всі вони просто зметикували на шістьох. Радше за все, опальному лідеру есдеків таки набридло варити варення, а може внутрішній голос озвався: «А чим ти гірший від Януковича?» Тим більше Медовий спас усім прощає…