Днями партія підкинула ще одне питання: що означає пауза, яку вона взяла після «з’їзду»? На мою думку, ця пауза свідчить, що по великому рахунку до з’їзду не була готова жодна із груп в середині НСНУ. Прийшов час ділити владу, а учасники внутрішньопартійних баталій все ще не мали чіткого уявлення про співвідношення сил в партії. Вони також не могли прорахувати наслідки ймовірного конфлікту на з’їзді, тож вирішили від конфлікту просто утриматися.

Жодна із фракцій НСНУ не є зараз морально готовою до остаточного знищення бренду, оскільки жодна із них не виробила для себе стратегію поведінки без НСНУ. При цьому всі учасники боротьби розуміли, що безболісного для партії, як нещодавно у соціалістів, конфлікту не буде. Основною темою неформальних розмов (а тільки в такому спілкуванні вони щирі) делегатів «з’їзду» поміж собою була необхідність зберегти партію.

Хто є хто в НСНУ?

Нас багато, нас треба годувати!
(усна народна творчість)

 

Перш ніж аналізувати внутрішньопартійне життя Народного союзу, треба трохи розкрити специфіку цієї партії.

Головним міфом про НСНУ була і дотепер залишається думка про те, що це партія Ющенка. Президент з самого початку займався партією мало і радше був її прапором, аніж реальним учасником її життя.

 До того ж він як прапор спрацював лише частково – на момент виборів 2006 українське суспільство вже навчилося відділяти Ющенка від НСНУ.

Сьогодні Ющенко якось більше, ніж зазвичай цікавиться життям НСНУ, що не може не дивувати. Спробую пояснити, чому.

Найбільш загально українську політику можна звести до економічного протистояння двох реально існуючих груп інтересів: групи експортерів та імпортерів. Раніше вони мали звичку концентруватися в діаметрально протилежних політичних силах, в силах-супротивниках.

Незадовго до парламентських виборів 2006 експортери змінили стратегію своєї поведінки і делегували своїх представників в усі наявні в політикумі партії, блоки та відповідно їх виборчі списки.

Експансія експортерів в НСНУ виявилася особливо успішною. Партія виявилася фактично поділеною між двома групами інтересів. Це в багато чому і пояснює шарахання партії зі сторони в сторону при переговорному процесі щодо створення парламентської коаліції.

В боротьбі за повний контроль НСНУ був потрібний вирішальний фактор впливу. Щодо цієї партії таким фактором приречений бути Президент. А значить за нього, а точніше за його вплив на цю партія мала піти і йде основна боротьба.

З точки зору політичного психотипу Віктор Андрійович – хороший провідник та підсилювач чужої волі при повній відсутності своєї власної. В різні періоди його в якості свого інструменту намагалися використовувати різні люди та групи. Вчора це, наприклад, імпортер Порошенко. Сьогодні - Балога, який лобіює інтереси донецької групи експортерів. Інтереси Балоги, який ніколи не мав якого-небудь серйозного бізнесу, окрім експортування на Захід лісу та донецьких експортерів гармонійно зійшлися. Як то кажуть: «рибак рибака бачить здалеку».

Тому говорячи про внутрішньопартійні центри впливу в НСНУ, виділяти «людей президента» в окрему групу є некоректним. Це скоріше окремий фактор впливу, такий собі інструмент, який може використовуватися як будь-якою групою в середині НСНУ та навіть і зовнішніми. По великому рахунку в НСНУ немає людей Президента як окремої партійної фракції.

Третьою внутрішньопартійною групою в НСНУ є номенклатура, представлена Безсмертним та Єхануровим. Вона до сьогоднішнього часу залишалася впливовою через геніальне вміння Безсмертного балансувати на межі інтересів про-донецької частини НСНУ із імпортерами.

Група Катеринчука-Кириленка – це найслабша група в НСНУ, що об’єднала так званих ідеалістів. Вони ніколи не займали в партії якихось відчутних позицій. Не могли також виступати в ролі спонсорів, то ж не могли претендувати на визначання курсу партії. По великому рахунку, їх взяли в списки в якості рекламної вивіски, аби зберегти хоч частину «майданівського» електорату. Ці хлопчики з голлівудськими посмішками свою декоративну функцію виконали і наразі основним гравцям в НСНУ вже не потрібні.

Проте, в ситуації поточної партійної  кризи «ідеалісти» усвідомили свою силу, яка полягає в постійному апелюванні в ЗМІ до цінностей Майдану. Цього занадто мало для того, щоб перемогти, але достатньо для того, щоб змусити головні групи в НСНУ з собою рахуватися.

По великому рахунку в НСНУ не є сильною жодна із її складових. Всі вони взаємно блокують одна одну. В результаті НСНУ не може витворити чітку лінію.

 

Безсмертний помер.

 Але справа його житиме?

 

Прокидається Безсмертний з бодуна і намагається згадати передвиборне гасло: „Нас рать! Не срать! Не зрадь! Точно, не зрадь Майдан!”

 

Перспективи трансформації НСНУ. Головним завданням для усіх без виключення партійних груп НСНУ є політичне виживання. Кожна із них виконуватиме його по-різному і має різні перспективи успіху.

Кризова ситуація для НСНУ найгіршою є для номенклатурної групи, адже її основний капітал – це бренд, який зараз так швидко вмирає.

Бізнесові групи імпортерів та експортерів можуть не боятися за своє політичне майбутнє – за гроші можна потрапити до будь-яких списків.

"Ідеалісти" можуть також не хвилюватися - їх в разі смерті НСНУ з радістю поглине БЮТ.

А от номенклатурна група може рятувати себе кількома варіантами:

-         шляхом трансформації партії через оновлення вже існуючого бренду;

-         шляхом створення нової партії і плавного перетікання туди;

-         шляхом входження на наступних виборах до списків інших політичних сил.

Ми вже зараз спостерігаємо її недолугі спроби відкараскатися від свого „бідового” бренду і своїх поразок. Аби виглядати хоч трохи свіжіше. Безсмертний і компанія, схоже, вирішили вбити нинішній бренд НСНУ та розкрутити новий політичний проект – конфедерацію „Європейська Україна”.

Проте, нашоукраїнська номенклатура майже одразу стала в цій справі на шлях помилок - вона порушує елементарні принципи брендотворення. Новий проект потрібно дистанціювати від старого. Це досягається лише миттєвим проштовхуванням нового проекту, несподівано, жорстко. Своєю появою він має в корінь руйнувати те, що існує. Так, іміджеві невдачі Януковича тривали рівно до тих пір, поки він публічно не відмежувався від Кучми.

Наша Україна звикла все «замусолювати», і на момент практичного втілення в життя проект «Єдина Україна» ризикує бути мертвонародженою дитиною, викликати у широкого загалу нудоту і безпосередньо асоціюватиметься з політичною імпотенцією НСНУ.

Перспективи створення абсолютно нової партії на базі функціонерів НСНУ. Можливо номенклатура НСНУ захоче піти цим шляхом. Але він провальний. Україна проминула період, коли можна було створити партію з нуля. Для реальних шансів потрапляння партії в парламент необхідно, щоб її виникнення було продиктоване історичною необхідністю, пов’язувалося суспільством з важливими історичними подіями. Розкрутити нову партію без прив’язки до якоїсь боротьби тектонічного масштабу зараз дуже важко та й невигідно. На тотальній рекламі зараз можна хіба що бар’єр подолати та створити маленьку нікчемну фракцію.  

Варто зосередити увагу ще на одному нюансі. На останньому «з їзді» Ющенко закликав НСНУ зайнятися об’єднанням позапарламентських правоцентристських політичних сил.

Зараз, коли парламентські гравці стали на шлях своєї поступової дискредитації, прийнято звертатися до позапарламентських гравців. Загалом ці спроби відбуваються від невпевненості в своїх силах. Але всі ці звертання є не більше, ніж піарходом, тому що у нас не знайдеться і на пальцях однієї руки авторитетних позапарламентських сил. Вони потрібні НСНУ, але чи потрібна їм НСНУ? Невже тонучий корабель можуть врятувати маленькі надувні човники? Єдине, що він може так це потягнути їх вниз.

  

НСНУ для них є шкідливим союзником, оскільки за час свого існування:

-         не запропонувала суспільству жодної стратегії;

-         виявила непослідовність у виборі політичного курсу та союзників;

-         привела до рад усіх рівнів людей, які прийнято називати «колишнім»;

 

- Татку! А Чому членів НСНУ люди називають несунами?
- А тому синку, що вони несуть народу добре, світле й вічне.
(Анекдот)

 

Майданівський рух мав трансформуватися у масову партію. Натомість виникла кадрова максимально закрита від впливу суспільства партія, яка стала виразником інтересів тих, проти кого цей рух був спрямований.

При таких «успіхах» партія навіть не спроможна компенсувати дірки свого іміджу піаром. Піар-концепцію НСНУ найкраще в свій час висловив Роман Зварич в ефірі одного з каналів. А звелася вона до того, що партія вибори вже виграла, і на критику реагувати не збирається. На що може політична сила, коли вона спрямовує до суспільства такий месидж?..

По хорошому, після таких заяв лідер партії мав з’явитися в теле- та радіо-ефірах та вибачитися за «задвигон» свого партійця, але це по хорошому, тоді, коли іміджмейкери з партією працюють.

Певно імпортований «профффесссор» з Америки не спромігся усвідомити просту річ: виграні вибори – це перемога з результатом більшим за 50%, та й то не завжди. Очевидно пана Зварича не навчили в Колумбійському технікумі (коледжі) рахувати.

Партія регіонів, наприклад, також немає ідеології, їй теж нічого пропагувати. Але це не заважає регіоналам постійно тримати свого виборця у стані напруження, забиваючи йому голову якою-небудь черговою ідеєю „фікс”.

В результаті електорат ПР перманентно не виходить із сп’яніння, бо сьогодні йому загрожує НАТО, завтра бандерівці, післязавтра українська мова. В тому, що пересічний шахтар голодує він неодмінно звинуватить НАТО, а не уряд Януковича, тому що пропагандистська машина ПР працює, тупо, примітивно, але працює.

Політичну свідомість виборців, а отже їх політичну поведінку визначають установки колективного підсвідомого – архетипи. Самий первинний архетип – це поділ на „свій” і „чужий”.

Людина доволі недовго існує в сучасному своєму «цивілізованому стані». Ще кілька десятиліть тому людство вело саму нищівну в своїй історії війну, а кілька століть назад перманентна війна була для людей звичним явищем. Чіткий поділ на свій-чужий був механізмом виживання. А тому, відраза до зрадництва у людей в інстинктах.

 

Наша Україна – немов яйця.
В процесі участь бере, а в середину не входить.
(Приказка)

 

Для прикладу БЮТ має безліч недоліків, серед яких і вкрай слабкі місцеві партійні організації, і неприхований популізм лідера блоку, і вже досить тривала відсутність перемог; але всі ці мінуси перекриваються одним самим головним козирем – БЮТ – послідовна політична сила.

НСНУ ж вирішила прикривати свою політичну нечистоплотність заявами про необхідність об’єднання України.

Загально прийнятою практикою є відстоювання партією інтересів саме своїх виборців, а не виборців іншої партії. З огляду на вищевикладене, подальша смерть НСНУ – явище закономірне.

 

Чого можна чекати від з’їзду? Очевидно, що НСНУ не оновиться. Її майбутнє складеться за форматом „ні вашим, ні нашим”. В керівних органах цієї партії гармонійно поєднається номенклатура й бізнесмени із слабкими ідеалістами на зразок Катеринчука, Кириленка та Князевича. Наступний з’їзд лише зафіксує поточну стагнацію. Цілковито не переможе жодна із сторін.

Заснувати щось нове та ефективне ніхто не зможе, а зруйнувати існуюче побояться, сподіваючись на проходження принаймні хоч 3% бар’єру.

НСНУ так і не зможе стати ані повноцінною партією влади, ані повноцінною опозицію. Позаяк НСНУ – це лише політичний інструмент зовнішніх бізнес груп, а не самостійний політичний та економічний гравець.

Це партія, яка за два роки не знайшла собі місця в політикумі зараз може його і не шукати. До наступних виборів – надто мало, щоб виправити помилки. Та й конкуренти міцнішають. Чого тільки одна Тимошенко варта. В недалекій перспективі вона монополізує лівоцентристське поле в Україні.

Слід також очікувати реінкарнацію правоцентристських та навіть патріотичних правих партій, які натхненно гратимуть на електоральному полі НСНУ. Враховуючи все вищевикладене, шансів у боротьбі з ними за правоцентристський спектр також НСНУ не має.

П.С. Партія регіонів повторить помилку НСНУ, якщо не усвідомить того, що це не вона є сильною, а помаранчевий табір виявився слабким.