Ірина Хакамада: "У вас була "оксамитова революція", а у нас відбувається "оксамитова реставрація" авторитарного режиму з ринковою економікою. "

– Як прокоментуєте резонансне вбивство Ганни Політковської? Тут в Україні цією подія викликала шок, багато хто вважає все це наступом на залишки демократії в Росії.

– Я вважаю, що вбивство журналістки Ганни Політковської носить абсолютно замовний, політичний характер. Інша справа, що коріння цього вбивства може йти не напряму з Кремля. Я не вірю, що це було пряме замовлення на типу - "влада вбиває радикальних журналістів". Бо самій владі все це не вигідно. Путіну не вигідно виправдовуватись перед усіма за те, що в його країні вбили чесну жінку, людину з демократичними поглядами, справжнього борця. До того ж Політковська працювала в "Новій газеті".

– Наскільки відомо, це видання не є масовим, тож навряд чи могло становити пряму загрозу режиму Путіна?

– Розумієте, в Росії "Нову газету" читає мікроскопічна кількість людей. Всі дивляться перший канал телебачення й читають газету "Известия", яка останнім часом стала яскравим зразком жовтої преси. Тобто відчутного впливу на суспільство у "Нової газети" не було. Окремих романтичних борців влада не вбиває, тому що вони насправді не становлять реальну загрозу правлячому режиму.

– До якої версії вбивства Політковської ви більше схиляєтесь?

– Коли влада веде себе так, як в Росії, то злочинність в тому числі й політична вважає себе безкарною. Все корумповано, все куплено от і подумали – "ми хлопнемо Політковську і сильно копати ніхто й не буде ". Все рівно ні одне замовне вбивство журналістів так і не було розкрито.

– Тобто сам характер Путінської влади провокує подібні речі?

– Влада чинить "бєспрєдєл", і ця атмосфера провокує не лише вбивства журналістів, а й стрімкий розвиток ксенофобії в Росії. Все це проявляється тоді, коли влада починає корчити із себе цинічного патріота. От і маємо тепер у нас "справжніх патріотів - фашистів", що вбивають іноземців - за інший колір шкіри чи іншу мову. В Росії зараз повно радикалів й відвертих відморозків, і не виключено, що вони добралися й до Політковської.

– Як ви ставитесь до Російсько-Грузинського конфлікту. Наскільки обидві сторони адекватні, чи здатні втілитися у життя взаємні погрози вдатися до силового вирішення конфлікту?

– По-перше, ніякої війни не буде. Росії не вигідна війна, і вона її ніколи не почне. Але Росія при нинішньому режимі зацікавлена в тому, щоб Грузія сама розвалилася. Мені здається, що тут винні обидві сторони. Саакашвілі потрібно консолідувати грузинський електорат перед місцевими президентськими виборами. Й він зараз працює точнісінько у стилі Володимира Путіна. Зовнішнього ворога – зліпили. П’ятьох російських офіцерів заарештували, принижували, при цьому чудово розуміючи, що, якщо погрожувати російському ведмедю, він обов’язково стане на задні лапи.

– І ведмідь, звісно ж, почав ревіти й почне огризатися...

– А Саакашвілі тепер говорить: "Бачите яка у нас страшна Росія" – все, народ консолідується, й підтримка на наступних виборах йому гарантована. А от те, що від цього страждають прості грузини і в Росії починають їх переслідувати – йому на це плювати. Росія на рівні президента відповідає жорстко. Але на рівні спецслужб уже почала поширюватись неадекватність. Силовики думають, що при нинішній системі їм усе дозволено – а тим більше коли така от противна Грузія робить ці недружні кроки. Через цю неадекватність починаються рейди нарядів міліції по школах у пошуках грузинських дітей, інші неприємні речі, направлені на приниження грузинів, що живуть у Росії. У цих же солдафонів ніколи не працював інтелект, їх потрібно завжди тримати в залізних рукавицях. Путін уже не контролює ситуацію на місцях – тому ми маємо неконтрольоване розкручування конфлікту. Я завжди казала – оця важка, тупа "дубина" вертикалі влади працюватиме проти самого Путіна. Крім того, потрібно розуміти, що влада в Росії попри стереотип своєї монолітності – насправді різнорідна.

– І в ній присутнє дуже радикальне крило?

– Ця група політиків зацікавлена в тому, щоб навіть ті мізерні зв’язки із Заходом, які нині має Росія й Путін, були розірвані. Тому багато хто сьогодні зацікавлений у тому щоб при нагоді підставляти Путіна. Щоб вбивали журналістів, щоб дітей грузинських виганяли із шкіл. Щоб цілі сім’ї грузинські висилалися з Росії. Путін це президент який не буде йти на третій поспіль строк. Тому перед виборами й починається смута, починає загострюватись боротьба різних груп. В якій використовуються в тому числі й брудні методи, в тому числі направлені проти самого Путіна.

– Яким же чином будуть розвиватися події у Росії у зв’язку з наближенням виборів президента?

– Думаю, що отака боротьба між поганим і жахливим буде й надалі зростати. А щось добре, світле сьогодні не має жодних шансів на перемогу, його закатали в асфальт. У наших демократів поки що не має сил бути разом й боротися.

– Може, вбивство Політковської здатне об’єднати демократичні сили Росії чи народ зокрема, як це було в Україні із Георгієм Гонгадзе?

– Жодні вбивства в Росії з політичних мотивів нікого уже давно не шокують і не консолідують. Останнім часом люди просто стали більш жорсткішими й звикли до такого порядку речей. А Гонгадзе-2 в Росії не вийде. Я завжди повторювала, що український народ більш волелюбний, більш європейський. І завжди казала тут, в Росії, щоб ми перестали прирівнювати наші народи. Влада в Росії та в Україні дійсно чимось схожа, але народи ні.

– Багато оглядачів вважають, що нині Росія повертається ніби на 20 років назад.

– Іде реставрація. У вас була "оксамитова революція", а у нас відбувається "оксамитова реставрація" авторитарного режиму з ринковою економікою. Це ще не тоталітарний режим – тут ще дозволяють щось цвірінькати, правда, в строго обмеженому об’ємі. Тут ще є слабка видимість багатопартійної системи й демократичних виборів. Тобто це не Радянський Союз і не комуністичний Китай – це влада, яка побудована на нафті й спецслужбах.

– З огляду на цю реставрацію які є перспективи в Російської опозиції?

– Перспективи у опозиції, є, але при умові, що боротимуться усі разом. І Каспаров, і Касьянов, і Явлінський, і Рижков, і Хакамада, і правозахисники. Не розводити балачки про те, як погано живеться, й хто куди йде – а працювати на результат. З огляду на нинішню ситуацію цей результат прийде не скоро, найближчим часом жодних успіхів не буде. Потрібно, щоб ми були готові повести за собою народ, а для цього треба виправляти свої помилки і розмовляти з простими людьми. Крім того, потрібно, щоб у Росії сталася ще й якась криза, бо без нього в багатій країні якихось кардинальних змін не відбувається – режим лише жиріє. Наше населення зараз неможливо розбудити, більшість розчарувалася в демократах через їхні минулі помилки. А демократи не здатні вивести людей на вулиці, бо люди їм не вірять. Вірять Путіну.

– Які шасни того, що справу Політковської розкриють?

– Путін нещодавно прямо заявив, що це жорстокий злочин, і буде зроблено все, щоб знайти убивць. Але нічого не буде розкрито. Справжнього замовника не знайдуть. Убивць, як у випадку зі Старовойтової чи Гонгадзе, може, й знайдуть, але далі справа не піде.

– Наближається чергова річниця помаранчевої революції, те, що вона себе не виправдала, не розчаровує вас і демократів у Росії?

– Розчаровує, відбулася революція, демократичні сили перемогли. Ющенко став президентом, Тимошенко очолила уряд. Були великі сподівання, що Україна швидко почне рухатися вперед. Але як можна було втратити таку можливість? Замість того щоб працювати разом над реформами, почалися конфлікти, почали з’ясовувати, хто головніший. Тобто ваші демократи повторили головну помилку наших демократів: вони не об’єдналися, а почали роз’єднуватися. Крім того, треба було одразу ж після революції не чіпати Януковича і бізнес, наближений до нього, не робити новий перерозподіл власності. Треба було одразу ж шукати шлях для порозуміння і консолідації нації і рухати країну уперед.

– Але ж у нас пізніше був прийнятий універсал національної єдності, правда, він не став зобов’язуючим.

– Не треба було записувати в універсалі пункт про НАТО і пункт про державну мову. Треба було розуміти, що українські політики й надалі розігруватимуть у власних цілях тему мови, тему НАТО. Тому цей універсал зараз ніхто й не виконує. Можна було на деякий перехідний етап знайти інше формулювання, наприклад, про те, що Україна підпише із НАТО новий більш потужніший договір про співробітництво, який свого часу був підписаний між Росією і Північно-Атлантичним Альянсом. Бо треба розуміти, що Америка, в принципі, не дуже вже й хвилюється, куди йде Україна – у них свої інтереси.

– А як будуть розвиватися Російсько-Українські відносини? Бо виходить, що Президент тягне країну на Захід, але в той же час Янукович і його міністри, і от тепер голова Верховної Ради частенько навідуються до Москви.

– Думаю, Ющенко й надалі рухатиметься прозахідним курсом. Після деякого похолодання стосунків між Януковичем і Москвою остання постарається перетягнути Януковича на свій бік. Хоча потрібно розуміти, що Янукович уже буде грати в першу чергу свою самостійну гру. Росія зараз усе менше уваги буде звертати на зовнішню політику – у неї зараз багато своїх чисто внутрішніх проблем, все зараз буде направлено на майбутні вибори. Крім того, ніхто досі не знає, кого Путін об’явить своїм наступником. Це стане відомо, скоріше за все, лише у самий останній момент, і це ще більш накручує ситуацію всередині країни.

Версія спеціально розширена і доповнена для ХайВей. Оригінал вийшов у "Газеті по-українськи". http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=134400&rid=02