Фармакологічні та економічні хвороби

українських аптек на системному та

державному рівні, частина друга –

історія хвороби та практика лікування

…Та звернемося до самої передачі «36,6»( круглого столу, який відбувся на КГРТ 13 березня 2009 року о 17:45 – «Місто зустрічі Хрещатик, 26» (блок-передача «36,6») – http://tvline.org/ru/tv/?id=7856644&act=tvp&channel=204, і розглянемо основні її меседжні вектори, щоб з’ясувати, що насправді відбувається у царині продажу і контролю за якістю лікарських засобів.

Зробимо це, не звертаючи увагу на окремі персоналії, позиції яких у роздріб можна буде роздивитися прямо у Інтернет-мережі, продивившись сам означений ТВ-ролик.      

Але для пересічного читача розпочнемо з того, що попервах за круглим столом йшлося про те, як якість і ціна на ліки в нашій країні ще донедавна були спадком минулого. Та на сьогоднішній день так склалося, що озвучена проблема стала настільки гострою, що за запевненням Віктора Чумака – директора Державної фармацевтичної інспекції, навіть сама інспекція виступає вже не проти своєї ліквідації, а проти того, що за роки незалежності було послідовно ліквідовано і перетворено чотири покоління контролюючих органів у сфері контролю за якістю лікарських засобів, що на сьогодні остаточно призвело майже до відсутності контролю за застосуванням і якістю ліків.

Цей постулат підтвердила і Олена Євгеніївна Прудникова –Голова робочої групи з питань подолання кризових явищ у фармацевтичній галузі при Раді підприємців КМУ, яка зазначила, що керуючи 12 років громадською організацією фармацевтів Миколаївської області, вона зробила дивне відкриття, що чергова заміна контролюючих органів на українському фармацевтичному ринку, яка розпочалася вперше ще в 1996 р., наступна в 2003 р., а остання в 2008 р., завжди співпадала з часом проведення президентських виборів, від чого саму фармацевтичну галузь час від часу досить сильно лихоманило.

Ця дивна лихоманка не обійшла ринок лікарських засобів і торік і остаточно розбалансувала найбільш важливі регулятори фармацевтичного ринку. Державний департамент з контролю лікарських засобів при МОЗ України зовсім несподівано став відповідним Державним комітетом при КабМіні і цим, як на диво, було знехтувано постановою №1548, а сам Кабмін при цьому порушив Закон України «Нагляду і контролю», прийнятий ще в 1996 році!

Тому Президент і призупинив дію нелігітімного Держкомітету. Бо цей нерегульований ніяким легітимним органом ринок заполонив фальсифікат. Прикладом, директор українського представництва німецького фармацевтичного виробника «Хель» цілий місяць вимагав призупинити використання на території України препаратів (20 різновидів) цього виробника у зв’язку з тим, що Україну заполонив фальсифікат – навіть такий недешевий, як ампульний!

За це мав би хтось відповісти… При  інших обставинах, і, мабуть, що в іншій країні. А у нас відповідні приписи-заборони нелегітимного Державного комітету при КабМіні з'явилися тільки через місяць! Та і їх можна спростувати будь-яким піратом-гуртовиком, навіть схопленим за руку, згідно з чинним українським судочинством. Бо КабМінівський контрольний орган і дотепер залишається нелегітимним! І при цьому у новоствореному органі досі не є акредитованими відповідні контрольні лабораторії, а крім цього немає нових нормативних актів, самих форм приписів, наказів, розпоряджень, тощо… Якщо хто і буде ввозити у країну фальсифікат, то буде відчувати себе майже безкарно!

Про це і гомонів «фарммайдан» 2 грудня 2008 р., але ЗМІ ніби в рот води набрали, і про головну біль фармацевтів не промовили в той час ані слова. Дивна позиція як до фахового страйку цілої галузі. Фактично ЗМІ вирізало «аптечну» правду, ледь показавши лише верхівку проблеми.

В новому контролюючому органі є все, що завгодно – від самонаданих контрольних функцій за якістю ЛЗ до  права на регулювання цін на ліки. Нема тільки тих норм, які, приміром, регулюють різницю між соціальними лікарськими засобами та життєво необхідними ліками, які для кожної конкретної людини мають особисті характеристики за особливим призначенням лікаря.

Що ж насправді відбулося? З травня до серпня в країні ходили «здешевлені долари», вартість яких не перевищували 4,8 грн. на курсовому рівні. Тоді і були закуплені ліки, які ще, приміром, до кінця грудня 2008 р. коштували 40 грн., та при майже дворазовому зростанні ціни на долар та ще й заведення до майбутньої ціни ризиків його подальшого зростання десь до рівня 10-15 грн. за один номінал, вартість таких ліків вже становила десь 140 грн.

Та це не так вражає, як на одній вулиці, майже в одному місці на різнобіччі одні і ті ж ліки коштують з розривом у 5-10 грн. Бо, скажімо, крім ризиків гуртовиків, одні аптеки належать до великої мережі, тоді як інші – окремим приватним особам. І там, де навіть гуртовик має оптову знижку у вітчизняних фармвиробників, приватник має купувати вітчизняні ЛЗ на 40 відсотків дорожче, тоді як самі вітчизняні ЛЗ зросли у вартості на 60 відсотків.

Здавалося б звідки? Але й тут на це непросте з першого погляду питання є досить чітка відповідь: складові вітчизняних ліків мають імпортне походження. Але хто й такий стан справ вважає за жах, хай пригадає початок і середину дев’яностих років, коли директор аптеки мав ореол, рівний ореолові голови райради чи навіть губернатора, а ціни на ліки мали 1000 відсотковий чи навіть 2000 відсотковий рівень проти ціни виробника.

Коли сьогодні лікарі не хочуть виписувати рецепти на підозрілі за якістю ліки, вони розуміюсь певну відповідальність і те, що у них можуть забрати ліцензію, тоді як аптечники у безрецептурному полі залишаються сам на сам з клієнтами-пацієнтами, за яких мають вже відповідати за карним судочинством. А при цьому ціни на ліки у середньому зросли вже майже у 5-6 разів, тоді як аптека робить на такі ліки націнку лише у 10 відсотків. Держава на подібний стан речей так і не запровадила СИСТЕМИ РЕІМБУРСАЦІЇ, хоч всім давно і добре відомо, що вітчизняні ліки в шість раз дешевші за імпортні, закордонні.

Сьогодні в Україні склалося так, що українці можуть вибирати чи купувати ліки дешевше, чи дорожче. Та так вже склалося, що за непрофесійних дій конкретного чиновника МОЗ України Геннадія Падалка з 23 тисяч аптек у країні може залишитися тільки третина, а якщо  ринок відрегулювати до крайнощів – замість 15% ЛЗ регулювати 85%, то в живих залишиться не більше двох тисяч аптек на усю Україну. І тут ми маємо запитати свою совість: куди прямувати фармацевтичному ринку країни – до учорашнього Радянського Союзу, чи до сьогоднішньої, а тим пак завтрашньої Європи.

«Повинно ж бути усвідомлювання, що сьогодні при максимальній націнці на імпортні ліки у 35 відсотків, рентабельність аптек становить лише 1 відсоток. А що таке регулювання під дахом держави особисто мені відомо, бо в 2003 році начальник обласної інспекції у м. Миколаєві дозволяв продаж у аптеках Миколаєва аптекарського фальсифікату і навіть вимагав це робити. За що і опинився за гратами», - наголосила Олена Прудникова.

«Та з жовтня 2008 р. вже запроваджено регулювання на 85% медикаментів та лікарських засобів. Тепер же потрібно більш помірне вдосконалення подібного регулювання, - це підкреслив заступник міністра економіка Олександр Савицький. - Бо вже сьогодні знову постає соціально закономірне питання: чи має право пересічний пенсіонер отримувати знижки на ЛЗ на 5-10 відсотків при сталій кризі фармацевтичного ринку».

Так, як зауважила Олена Євгеніївна Пруднікова, кожне міністерство на ринку ЛЗ має займатися своїм: Мінекономіки – регулювати ціни на ЛЗ, а Держлікінспекція - якість ЛЗ. І хай вже Мінекономіки піклується – чому націнка у міських аптеках становить 35 відсотків, а у аптеках при поліклінічних та стаціонарних відділеннях – 50 відсотків.

«Ситуація парадоксальна, - скаржиться директор з маркетингу української фармкорпорації Ірина Олійник, - сьогодні навіть вітчизняний виробник не може впливати на весь ланцюжок ціноутворення».

«Чому, - питає Олена Євгеніївна Пруднікова, - амфітамін вітчизняного виробництва має відпускну ціну виробника вартістю в 1 грн., а у аптеках здебільшого продається імпортний амфітамін індійського виробника по 7 грн., тоді як його ціна при закупівлі гуртовиками становить лише 50 коп. за ампулу? То ж остання різниця йде до кишені посередника…»

Скрутно, коли держава дорікає простим аптекарям, не питаючи, прикладом, у КабМіну, чому нова Держлікструктура не відповідає 46 документам і двом законам, прийнятим Верховною Радою України. Який це приклад для простих аптечників, що має відбуватися у такому перекрученому вимірі, де проста людина залишається сам на сам з порушеннями ст. 14 Закону про лікувальні засоби та  ст.. 55 Закону про основи охорони здоров’я та ще й Постанови 1548.

Дивує і Конституційний суд, який на указ Президента відреагував приписом і постановою, що Президент не вказав конкретних документів, за якими Постанова КабМіну є недійсною. Пробачте, та не вже у всьому Конституційному суді не було фахівців-правознавців, щоб зробити просте фахове уточнення? Тільки й всього. Та й цього не відбулося. То ж ринок фармацевтичного виробництва та продажу лікарських засобів штормитиме і надалі, хоч би як не бажати усім миром, щоб там сталося правове і соціальне примирення усіх сторін квазіконфлікту, який тягнеться, як нажаль, вже сьомий місяць.

Окрема подяка Анастасії Богданович, яка фахово і гостинно провела цей ефір.

© Практична розмова до розуміння круглого столу, який відбувся на КГРТ 13 березня 2009 року о 17:45 – «Місто зустрічі Хрещатик, 26» (блок-передача «36,6»)