О проекте ХайВей

Публикуйте на ХайВей свои статьи, фото, видео.

Получайте рецензии и комментарии от сообщества ХайВей на свои публикации.

Зарабатывайте деньги на публикациях.

Общайтесь с интересными людьми.

 

История  28 октября 2008 21:26:29

Нариси історії православного монастиря в с.Домбоки Мукачівського району

Продовження

Частина 2. початок

Нариси історії православного монастиря в с.Домбоки Мукачівського району

Закриття монастиря

В одному із листів до вищого керівництва, уповноважений Ради у справах РПЦ в Закарпатській області А. Шерстюк 10 червня 1957 р. писав: “Необхідно просити Раду по справам РПЦ прийняти міри, щоб з патріархії дали наказ Мукачево-Ужгородському єпископу ліквідувати монастир в Домбоках” [24].

 

20 липня 1959 р. єпископ Мукачево-Ужгородський Варлаам (Борисевич) надіслав монахиням лист. Наводимо цей документ: “На основі повідомлення Патріархії від 24 червня 1959 р. за № 739 Домбоцький монастир об’єднується з Мукачівським. До 28 липня 1959 р. Ви зобов’язані потурбуватися про переїзд сестер” [25]. Деякі сестри були переведені в Липчанський монастир, це уродженки Кошелева: П. В. Гричко, М. Д. Дзяпко. Наприклад, монахиня Євпраксія (Гричка) повернулася до себе додому в с. Кошельово на Хустщині.

Нариси історії православного монастиря в с.Домбоки Мукачівського району

 

Будівлі монастиря обласне керівництво вирішило передати під школу-інтернат. Згадує перший директор школи Ю. Г. Хаван, який очолював школу-інтернат 27 років. “24 червня 1959 р. – той день, коли за дорученням обкому партії, після об’єднання двох монастирів Мукачівського та Домбоцького, яке було здійснено за рішенням Синоду РПЦ. Після переселення монахинь Домбоцького монастиря, я повинен був прийняти майно, що залишилося, і будівлі монастиря, до початку нового навчального року організувати навчальний процес у новоствореній школі-інтернаті. Був теплий сонячний день. До монастиря підігнали автобуси, вантажні автомашини. Представник обкому партії зібрав усіх черниць у трапезній і оголосив про рішення Синоду. Хоч двері і були зачинені, і я був надворі, але і до сьогодні не можу забути той гіркий плач і крик. Адже для монахинь монастир був рідною домівкою, яку треба було покидати і йти, невідомо куди. Цілу ніч і майже весь наступний день проходило організоване переселення. Вже 25 червня я приступив до обов’язків директора школи... ” [26].

Нариси історії православного монастиря в с.Домбоки Мукачівського району

 

Будинки закритого монастиря передавались 29 червня 1959 р. ігуменею Параскевою (Микита) представнику Мукачівського райвідділу народної освіти. В цей день монахиням було видано все рухоме майно, яке належало Домбоцькому монастирю (меблі, м’який інвентар, посуд, зерно та інші продукти харчування, засоби транспорту, худоба, фураж, паливо, а також предмети релігійного культу і церковне обладнання). Іконостас розібрали і передали одній із церков в Мукачівському районі. В липні-серпні монахиням було дозволено зібрати урожай фруктів та овочів.

Нариси історії православного монастиря в с.Домбоки Мукачівського району

 

Після відселення і ліквідації Домбоцького монастиря почалася три місячна реконструкція і пристосування приміщення до нових цілей. 11 жовтня 1959 р. школа-інтернат розпочала роботу. 

Діти війни

Йшов важкий 1944 рік. Фашисти відступали на захід, з собою німці везли багатьох полонених дітей та дорослих, яких планували використати для потреб війни. Коли ешелон проїжджав біля залізничної станції Жорнава Великоберезнянського району, його, за деякими спогадами, бомбардували. Серед пасажирів потягу були і діти, вивезені німцями з Новоєльні Дятлівського району Гродненської області Білорусії, де був розташований дитячий інтернаціональний санаторій та піонерський табір. Є кілька версій, як діти потрапили в Червеньово і Домбоки.

 

Один з них твердить, що до руського Червоного Хреста (який очолював покійний архімандрит Василій (Пронін) наприкінці літа 1944 р. звернувся угорський офіцер з пропозицією взяти під опіку 186 хлопчиків і дівчаток віком від 5 до 15 років. о. Василій доручив секретарю Червоного Хреста Ользі Люсієвській (Лосієвській) поїхати в Домбоки і Червеньово і домовитися з о. Іваном Карбованцем про перевезення дітей у вказані монастир і село [27].

 

Другу версію про порятунок дітей оприлюднив кореспондент Ф. Прокопенко у 1967 р. в журналі “Україна” під назвою “Дорога мамо! Любий батьку!” Тут було записано: “Лісом проходив житель села Червеневого Мукачівського району Іван Іванович Карбованець, який їх і виявив” [28].

"діти війни" з черницями
"діти війни" з черницями

 

І третя, найбільш достовірна версія про перевезення дітей з району Ужгорода до Червеньова і розташування їх у єврейських хатах та подвір’ях деяких селян, належить старості села Червеньова – Курті, який при житті розповів у присутності працівників сільської ради, як він їздив в Ужгород і на автомашинах доставив радянських дітей в село. Звичайно, що всі учасники версій посприяли тому, щоб ці діти знайшли притулок у Червеньові.

 

Московський письменник В. Р. Томін у книзі “Дорога к дому” наводить свідчення сина одного з керівників корейської секції Комінтерну Ше Сун Міна – Володимира Марсіна, який теж був серед врятованих дітей, і згодом згадував: “Нас выгнали из вагонов и отвели в какой-то женский монастырь. Местные жители относились к нам неплохо, монашки нас немного подкормили... Мы стали работать на полях, собирали подсолнухи, кукурузу. Монастырь стоял в стороне от дороги” [29]. Ірина Берковська, що теж знаходилася серед дітей, згадувала: “Потім ми опинились у Домбоках. Пам’ятаю жіночий монастир, де ми працювали – лущили кукурудзу, молотили соняшник. Монашки нас обігріли теплом наче материнських сердець…” [30].

"діти війни" з черницями
"діти війни" з черницями

 

Марія Федорівна Довганич – жителька Червеньова, що брала активну участь у порятунку дітей, згадувала: “Найменших дітей розібрали по сім’ях. А тих, які були більші, розмістили в пустих будинках. Принесли туди сіно, ковдри, посуд. По черзі готували їм обід, годували. Разом з ними поселилися дві виховательки: одну звали Анастасія Петрівна, імені другої не пригадую” [31]. “Найстарших дівчаток і деяких малюків відвели в сусіднє село Домбоки, в жіночий монастир. У монахинь були в наявності швейні машинки, і робота налаштувалась, як в майстерні: дівчатам швидко пошили сукні і білизну. Одягнули й інших теж” [32]. Рішення надати притулок дітям з боку жителів села і монахинь було дуже мужнім, тому що у час появи на Закарпатті партизан-десантників угорська влада забороняла приймати у себе будь-кого, і ці дії могли привести до арештів. У монастирі багато дітей було похрещено. Від старших дітей довідалися, що вони з Ленінградської, Смоленської, Орловської, Вітебської та інших областей СРСР.

Дослідник О.Довганич
Дослідник О.Довганич

 

Дуже важливим є свідчення Тетяни Хахиної про перебування на Закарпатті. У листі до Омеляна Довганича, нині відомого історика, доктора історичних наук, у 1968 р. вона писала: “Все мы находились в одном из помещений села Червенёва. С нами была и наша воспитательница, только я забыла, как её зовут и фамилию её. Кормили нас монашки, которые находились в монастыре. Только я не могу вам сказать точно, кто их обязал нас кормить. То ли руководство села, или район, или просто они сами из-за жалости к нам, таким истощенным, измученным в то время детям. Но факт остается фактом, что они нас кормили всё время, пока мы там находились до освобождения” [33].

 

Багато зробив для порятунку дітей о. І. Карбованець, він разом з монахинями організував поселення їх у родини, а разом з дружиною піклувався про Мішу Піскунова, який довго не забував своїх рятівників.

 

Коли у жовтні 1944 р. з монастиря побачили військові машини визволителів, що пересувалися в їхньому напрямку, то один із хлопчиків – Міша Піскунов, знайшов десь шмат білої тканини і вибіг з нею до машин [34]. Новина про дітей миттєво розлетілася серед військових.

з радянськими солдатами-визволителями
з радянськими солдатами-визволителями

 

О. Д. Довганич в одній із статей, що побачила світ на сторінках закарпатської преси, пише: “Сюди прибули військові кореспонденти газети 18 армії “Знамя Родины” капітани Б. Галанов та Б. Мілявський. 4 листопада 1944 р. газета надрукувала статтю “Наші діти в німецькому рабстві”. У Червеньово були направлені підполковник Герасов, лікар – полковник медслужби Млинарник, а також кінооператор Барбупли, який і знімав цю зустріч” [35]. У листі Б. Галанова до О. Д. Довганича читаємо: “О существовании этого детского дома мы узнали от Ольги Лосиевской, русской эмигрантки (ныне, кажется умершей), которая принимала живое участие в судьбе детей. По её совету мы отправились в Домбокский монастырь, где находились дети. Однако, их там уже не было. Как сказал нам настоятель, детей “перепрятали”, опасаясь, как бы немцы, перед уходом не погнали их дальше на запад. В монастыре нам дали новый адрес: Червенево” [36].

вихователька Ольга Люсієвська (Лосієвська)
вихователька Ольга Люсієвська (Лосієвська)

 

За рішенням військових властей дітей перевезли до Мукачева, а потім відправили в дитячий будинок м. Орла, звідти в інші дитбудинки союзу. О.Д. Довганич, якому у 1967 р. доручили перевірити лист монахинь колишнього Домбоцького монастиря, що стосувався вище згадуваного випадку з дітьми у 1944 р., згадує: “Тоді сільська рада і склала список червенівців (що дали прихисток знедоленим дітям – Ю. Данилець): М. І. Глагола, М. Ф. Довганич, О. М. Курта, І. М. Курта, М. І. Курта, Ю. І. Микита, Д. І. Микита, І. А. Решетар, Г. А. Решетар, І. С. Решетар, Ю. Ю. Тимко, Г. М. Ховпей, А. І. Яцина. Тоді було розшукано і матеріали газети “Знамя Родины”. Ми дізналися імена старших дітей: це були Валя, Іра і Людмила Кувшинови з Ленінграда, Наталка, Клара, Даша Карпенко з Києва, Вітя, Тоня і Ніна Кирилови, Зіна Воронцова, Арнольд Рум’янцев, Ліда Бобрук. Тут були і діти політемігрантів – кореєць Вова Марсін, італійка Полетта Глюкозіо, китаєць Чі Ін..

з радянськими солдатами-визволителями
з радянськими солдатами-визволителями

 

Минули роки. Долею дітей зацікавився московський письменник Валентин Романович Томін. Він приїхав на Закарпаття, побував у Червеньові і вирішив розшукати якомога більше дітей війни, щоб організувати їх зустріч у селі через багато років... Зустріч була призначена на червень 1981 р.

 

До Ужгорода і Червеньова було запрошено дев’ять знайдених дітей війни, з яких вісім прибули: А. Т. Андрончик – механізатор районного об’єднання “Сільгоспхімія” з м. Лепель Вітебської області, який мав урядові нагороди за працю, його сестра Г. Т. Андрончик (Веселова) – технік-наглядач Бєлгородського міськжитлоуправління, М.М. Бірюков із с. Дубрівка Закарпатської області, І.Г. Берковська (Уваровська) – радіооператор із селища Мама Іркутської області, Полетта Глюкозіо (Непрієнкова) – викладачка російської мови з м. Софії (Народна Республіка Болгарія), В.І. Коган, якого усиновив старий комуніст-підпільник з Мукачева І.Б. Коган, І.П. Шутов – голова райкому профспілки працівників сільського господарства з м. Петушки Владимирської області, В.Марсін, нині завідуючий відділу науково-дослідного інституту в Москві [37]. 24 серпня 1981 р. ці діти зібралися в Домбоках біля каплиці о. І. Карбованця, щоб вклонитися йому і подякувати за милосердя, проявлене у важкі роки війни, а також у сільському клубі с. Червеньова на урочисту зустріч.

 

В. Томін у книзі “Дорога к додому” подає цікавий матеріал і деякі фотографії, які були зроблені під час перебування дітей у Домбоках, окремі з них ми вмістили у пропонованому виданні. “На одной из фотографий, привезенных из Червенева, запечатлена группа малышей со своими спасителями: крестьянами и воспитательницами. У самого края слева стоит кореец – Володя Марсин. На другой фотографии, полученой в селе Домбоки, – группа девочек собралась около часовни женского монастыря. Среди них черноглазая девочка в платьице с белым воротничком – итальянка Полетта Глюкозио. Внизу надпись: “Группа детей, вывезенных немцами из окрестностей Ленинграда и брошенных в отступлении в ужгородских лесах” [38].

 

У с. Новоєльня в Білорусії створено музей війни. Багато стендів тут присвячено саме перебуванню вихованців дитячого інтернаціонального санаторію та піонерського табору на Закарпатті. Є тут і фотографія, зроблена у 1944 р. в Домбоцькому монастирі, на якій зображено “дітей війни” разом з І. Карбованцем та монахинями, є матеріали й про О. Д. Довганича, який присвятив багато часу вивченню проблеми перебування “дітей війни” у нашому краї та їх пошуку.

 

У 1989 р. у Білорусії відбулася зустріч під девізом “Діти проти війни”. У ній взяли участь діти політичних емігрантів, які в далеких 40-х рр. потрапили в Новоєльню до рук фашистів. На цій зустрічі були присутні й жителі Закарпатської області, зокрема Пелагея Курта з Червеньова, яка зустріла тут через багато років Полетту Глюкозіо, – дівчину, яку вона прихистила в 1944 р. На цей час випало і відкриття меморіального комплексу в Дятлові, присвяченому дітям, які загинули в роки Другої світової війни [39].

 

Список використаних джерел та літератури:

24. ДАЗО. – Ф. Р – 1490. – Оп. 4 д. – Спр. 17. – Арк. 57.

25. Варлаам (Борисевич), єпископ. Наказ за № 751 від 20. 07. 1959 р. про закриття монастиря в Домбоках // Архів Мук. Ужг. єп.

26. Сікора С. Домбоки – центр милосердя і добра // Старий замок. – 2000. – 28 вересня. – С. 14.

27. Пагиря В. Монастирі Закарпаття (1360–1939). – Мукачево, 1994. – С. 64.

28. Прокопенко Ф. Дорога мамо! Любий батьку!. . // Україна. – 1967. – № 18. – С. 11.

29. Томин В. Дорога к дому. – М.: Знание, 1980. – С. 35.

30. Ожила стежка в Домбоки // Єпархіальний вісник. – 1992. – лютий. – С. 2.

31. Томин В. Приезжайте в Червенево // Комсомольская правда. – 1979. – 10 января. – С. 4.

32. Томин В. Дорога к дому. – М.: Знание, 1980. – С. 43.

33. Лист Тетяни Костянтинівни Хахиной до О. Д. Довганича від 22. 08. 1968 р. // Особистий архів Довганича О. Д.

34. Густі В. Чудотворна ікона Святої Матері // Закарпатська правда. – 1992. – 18 серпня. – С. 2.

35. Довганич О. Діти війни // Закарпатська правда. – 1984. – 26 серпня. – С. 4.

36. Лист Б. Галанова до О. Д. Довганича від 25. 01. 1968 р. // Особистий архів Довганича О. Д.

37. Довганич О. Діти війни // Закарпатська правда. – 1984. – 26 серпня. – С. 4.

38. Томин В. Дорога к дому. – М.: Знание, 1980. – С. 51.

39. Les enfants de Novoїelnia // Etudes sovietiques. – 1989 – mai. – s. 4.

далі буде

 

 

Публикацию прочитали

Количество просмотров: 5624
Фото: з архіву монастиря
delete
Юрій Данилець
Юрій Данилець, Ужгород, свободный журналист "ХайВей" 

Теги

Для того, чтобы оценить статью, Вас необходимо войти в систему
Право оценивать рецензии на ХайВей можно получить от редакции сайта по рекомендации одного из журналистов ХайВей
Рекомендаций: +6
Всего комментариев: 6, Всего рецензий: 10
Укажите свой e-mail адрес, если Вы хотите получать комментарии к этому материалу
Подписаться

Для того, чтобы опубликовать сообщение в этой теме, Вам нужно ввойти в систему.

Рецензии

21:41 28/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Пам’ятаю жіночий монастир, де ми працювали – лущили кукурудзу, молотили соняшник. Монашки нас обігріли теплом наче материнських сердець…”
Юрій Данилець Ужгород
Так, це гарні спогади очевидців
22:07 28/10/08
21:56 28/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Два года назад тоже была в женском монастыре. Тишина, покой и никакой суеты.
Хорошо!
Юрій Данилець Ужгород
Спасибо
22:08 28/10/08
23:03 28/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Юрій Данилець Ужгород
Дякую
07:37 29/10/08
23:03 28/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
viktor trigub Киев
Юрій Данилець Ужгород
Дякую
07:37 29/10/08
09:23 29/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Юрій Данилець Ужгород
дякую
17:02 29/10/08
18:36 29/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Ничего говорить не буду, только - спасибо.
Юрій Данилець Ужгород
спасибо
20:33 29/10/08
20:16 29/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Тетяна Крупа Харьков
Отличная у Вас научно-исследовательская тема. Я это уже говорила. Но с превеликим удовольствием скажу еще раз!
Юрій Данилець Ужгород
спасибо
20:33 29/10/08
20:31 29/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Великолепная работа над темой! Даже не берусь судить какой объём работы сделал автор для публикации этой статьи...
Юрій Данилець Ужгород
спасибо
20:33 29/10/08
00:28 30/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Не всегда было спокойно в святых обителях… Интересная работа, потрясающие фотографии!
Юрій Данилець Ужгород
Спасибо
18:16 30/10/08
01:14 30/10/08
Журналистское мастерство
Язык и стиль
Форма подачи
Общее впечатление
Скіф Донецк
Юрій Данилець Ужгород
Дякую
18:16 30/10/08

Комментарии

Рекомендує цей матеріал
Чому? Дуже цікаво. Душевно.
21:42 28/10/08
Рекомендує цей матеріал
21:56 28/10/08
Павло Сокіл Шостка
Рекомендує цей матеріал
Чому? За справді науковий підхід до праці!
12:05 29/10/08
Тетяна Крупа Харьков
Рекомендує цей матеріал
20:16 29/10/08
Рекомендує цей матеріал
Чому? За трудолюбие!
20:31 29/10/08
Юрій Данилець Ужгород
Дякую
18:16 30/10/08

Live

3 мин. назад

ЖаннаЖабкина рекомендует материал Белый флаг

4 мин. назад

viktor trigub публикует статью Не можна знущатися над Смертю і Вдовами

6 мин. назад

ЖаннаЖабкина рекомендует материал Фетюк

1 час. назад

Лена Веселова комментирует материал Мабуть ніхто не знає досі

1 час. назад

Лена Веселова комментирует материал Мабуть ніхто не знає досі

1 час. назад

Лена Веселова рекомендует материал Мабуть ніхто не знає досі

2 час. назад

Наталия Кальсонова рекомендует материал Биопогода, полет пыльцы растений, ультрафиолетово
е облучение

2 час. назад

Наталия Кальсонова рекомендует материал Биопогода, полет пыльцы растений, ультрафиолетово
е облучение

2 час. назад

Наталия Кальсонова рекомендует материал Как сегодня и завтра одеться по погоде

5 час. назад

Вікторія Івченко комментирует материал "Немовби Крим, немов Кавказ…"

12 час. назад

Наталія Безсонова рекомендует материал Белый флаг